Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Велика Французька революція: зовнішньо політичні колізії весною – літом 1794 р. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Велика Французька революція: зовнішньо політичні колізії весною – літом 1794 р. Реферат

Перемоги революції робили усе більш реальними перспективи закінчення війни, до чого виразно прагнув Робесп’єр. Реагуючи на виступи Робесп’єра, ще в більшому ступені з огляду на сили французького народу, усе гостріше відчуваючи їхні протиріччя, що розколювали, держави коаліції одна за інший сталі виявляти цікавість до умов прийнятного для Франції світу

На початку грудня, своєрідно знаменуючи підсумок осінньої кампанії 1793 р., іспанський посол у Копенгагені Мускіс, під час таємного побачення з французьким повіреним Грувілем, підняв питання про підготовку мирних переговорів за посередництвом датського міністра Бернсторфа.

Австрійські представники також намагалися прощупати ґрунт для можливих переговорів. У середовищі керівних кіл Австрії усе більше співчуття викликали нові проекти Тугута: надати Францію і її супротивників власній долі, відмовитися від проекту обміну Баварії на Бельгію, надати права захисту Бельгії англійцям і голландцям, повернутися на Схід, викликати нову російсько-турецьку війну і захопленням Сербії і Боснії компенсувати невдачу на Заході.

Пруссія байдуже дивилася на розвиток подій за Рейном, цілком віддаючи боротьбі за Віслу подальшу участь у війні вона відверто зв'язувала з одержанням англійської субсидії. У січні 1794 р. Грув був сповіщений Бернсторфом про готовність Пруссії припинити війну і про необхідність найшвидших переговорів, тому що робляться енергійні зусилля зміцнити зв'язок Пруссії з коаліцією. Грізні слова маніфесту герцога Брауншвейгського поступилися місцем відвертому фінансовому розрахунку, і сам герцог був замінений на посаді головнокомандуючого прусської армією супротивником продовження війни генералом Меллендорфом.

Намагаючись скріпити готову розповзтися по усіх швах коаліцію, англійський уряд спішно відправило в Берлін спеціальну місію на чолі з лордом Мальмсберг. Знаючи, як його війська необхідні Англії, прусський уряд намагався шантажувати й англійців і австрійців проектом нейтралізації північної частини імперії під егідою Пруссії і слухами про переговори, що просунулися далеко вперед, із Францією.

Втім, підготовка до переговорів дійсно велася протягом тривалого періоду. Вже в доповіді Конвенту 11 липня 1793 р. Камбон згадав зустрічі прусських представників із французькими; ці зустрічі значно участилися восени 1793 р., а в січні 1794 р. у Париж був відправлений спеціальний прусський уповноважений.

У доповіді Конвенту 22 січня Барер, що керував дипломатичними справами після відсторонення Еро-де-Сешеля, заявив, що таємні переговори небезпечні, тому що вони, у першу чергу, спрямовані зі сторони держав коаліції не до дійсного міцного миру, а до тому щоб паралізувати військову силу республіканських армій. У мирі зацікавлені "Браушпвейг, Кобург, Яліць", - затверджував у своєї промові Барер. "Їм потрібно час, щоб відновити свої сили, висмоктати останні соки з народу, запасти продовольство, поповнити армію. Мир потрібний монархіям, республіці потрібна войовнича енергія... Так, говорив він, - ні світу, ні переговорів, ні перемир'я з тиранами, що об'єдналися". Промова Барера правильно відбивала те самоочевидне, що недовершена перемога не може бути гарантією міцного миру, плоди якого, у першу чергу, дістануться ворогам революції.

Тому, вимагаючи остаточного розгрому коаліції Англії, Барер повторював: "Карфаген буде зруйнований".

Барер не випадково згадав Пітта в числі прихильників світу. Прагнучи будь-що-будь виграти війну і задушити республіку, глава англійського уряду і натхненник міжнародного походу реакції на революцію усвідомлював слабість коаліції непоправності зроблених помилок, недостатності контрреволюційних сил. Крім того, знаходячись перед обличчям не тільки значної парламентської опозиції, але і демократичного руху усередині Англії, Пітт теж став схилятися до нетривалого мирного перепочинку.

Очевидно, відбиваючи ці настрої і розраховуючи світом прокласти собі дорогу до влади, 19 грудня дантоніст Бурдон (з департаменту Уаза) оголосив про готовність Англії до мирних переговорів. Незабаром Дантон одержав через французького повірника у Венеції Ноеля пропозиції офіційного агента англійського уряду про припинення ворожих дій. Дантоиісти, прагнучи стримати розмах соціальних заходів, необхідність яких була зв'язана з революційною війною, схопилися за проекти небезпечного і ризикованого миру, підказується підступно з Лондона. Сьомий номер "Старого кордельєра" призивав до проведення мирної політики і до відмовлення від війни.

Розуміючи як труднощі обстановки, що створилися, так і зроблену невизначеність мирних пропозицій, Барер 1 лютого доклав Конвенту про їхню неприйнятність, так само як і про неприйнятність дворічного перемир'я, запропонованого деякою країною. При схваленні Зборів, він заявив про необхідність продовжувати війну аж до повної і рішучої перемоги.

З'ясувавши, що французький уряд до придбання міцних гарантій миру не піде на світ, бачачи слабість дантоністів і слухами про відносини Відня і Берліна з Парижем, англійський уряд став особливо квапитися з підготовкою до весняної кампанії; 5 лютого 1794 р. воно повідомило зацікавленим урядам про готовність узяти на себе дві п'яті витрати з загальної суми в 2 млн. фунтів стерлінгів, необхідної для змісту 100-тисячної прусської армії, у тому випадку, якщо іншу частину суми в рівних частках по криють Австрія, Голландія і сама Пруссія. Але Австрія, розраховуючи, що Англія змушена буде погодитися на будь-які умови, категорично відмовилася брати участь у покупці прусських контингентів.

Численні французькі агенти, послані урядом у різні політичні центри Європи, докладно й у достатньої мірі правильно інформували про стан коаліції і ступеня готовності її до поновлення війни.

Взимку французькі агенти розгорнули особливо сильну кампанію 1793-1794 р. проти військової активності у державах Апеннінскої коаліції. У Неаполі, Римі, Туріні вони додавали усі зусилля до того, щоб примусити ворожі фракції уряду до зміни політики, до відходу від коаліції. Уряд Генуї ще в грудні 1793 р., після тимчасового змушеного підпорядкування англійському ультиматуму, запропонувало всім іноземним громадянам, за винятком французів, у шестиденний термін залишити територію республіки і перешкодило використанню генуезького порту для перевезення австрійських військ у Тулон на допомогу заколотникам і інтервентам.

Французький агент Тіллі займався в Генуї організацією якобінських суспільств, поширював агітаційну літературу, пропагував ідеї французької революції. Усе це відповідало тієї стратегічної необхідності в порушенні генуезького нейтралітету, перед якою знаходилася одна з армій республіки - так називана італійська: тільки використання території Генуї дозволило б їй швидко і рішуче покінчити з пьемонтськими силами. У попередньому році сама пьемонтська армія пройшла до генуезької землі, її нейтралітет порушили також англійці, напавши в порту Генуї на французькі кораблі, нарешті, були зовсім реальні підстави думати, що Генуя знову може стати плацдармом для вторгнення у Францію пьемонтської і австрійської армій.

Незабаром після початку весняної військової кампанії, після ряду перемог, здобутих над іспанцями, відтиснутими за Піренеї, французькі війська дійсно вступили на територію нейтральної Генуезької республіки. Комісари італійської армії - Робесп’єр, Салісеті і Рікард - 30 березня звернулися з відозвою до генуезькому народу: "Французький народ, обізнаний про проекти, задуманих тиранами, з якими він змушений боротися в Італії і яких він повинний перемогти, сповіщений про намір, що опанував ними, захопити Геную, щоб віддати її у владу деспота П'ємонту і полегшити цим можливість проникнення на територію Французької республіки, - бачить себе змушеним заради власної безпеки і з метою попередження намірів ворогів, спрямованих проти його незалежності і щастя, провести свої війська через частину території Генуезької республіки".

Природно, що повне невтручання у внутрішні справи Генуї при цьому гарантувалося. Привітно зустрінута населенням французька армія на цій ділянці фронту домоглася швидких і значних успіхів.

У зв'язку зі зміцненням позицій республіки ставала більш дружньої і сміливої політика ряду нейтральних держав. У Сполучених Штатах приймалися міри до прискорення відправлення у Францію величезного каравану судів із продовольством; запаси зерна, худоба, промислова сировина у великій кількості надходили зі Швейцарії; скандинавські держави поверталися до думки про створення збройного союзу з метою захисту від Англії нейтралітету і свободи морської торгівлі. Шведський посланник у Парижі Бар Сталь знову взявся за здійснення цього плану, залишеного був момент установлення якобінської диктатури, і 27 березня домігся підписання в Копенгагені договору Швеції і Данії про збройний нейтралітет.

Але шведський представник, що прибув у Париж із вимогою субсидій на зміст військових судів, призначених для охорони свободи морської торгівлі, не домігся асигнувань. У самім дипломатичному відомстві в цей час відбулися великі зміни: 1 квітня Конвент скасував усі міністерства, замінивши їх дванадцятьма комісіями; 2 квітня Дефорг був арештований. Тоді ж міністром внутрішніх і іноземних справ (звання міністра зберігалося ще якийсь час) був призначений депутат Гужон, уже 8 квітня замінений в обох міністерствах Іншому Робесп’єра, головою паризького Революційного трибуналу Ерманом. 10 квітня на чолі створеної Комісії зовнішніх зносинах був поставлений незначний, мало ініціативний адвокат Бюшо.

У цей період, усе більше довіряючи своїм силам, революційний уряд прагнув до найшвидшого закінчення війни. Лише під таким кутом зору, маючи у виді небажання Комітету суспільного порятунку заплутувати обстановку і відсувати розв'язку, можна зрозуміти його відношення до польського питання.,

15 квітня в Парижі довідалися про повстання, що почалося в Польщі, під посібником Костюшко. Для людей обізнаних у цьому не було нічого несподіваного. Ще в лютому в Париж прибули французький агент у Лейпцизі Парандьє і представник польських патріотів варшавський адвокат Барс. Продовжуючи домагатися визначеного сприяння польським національно-революційним елементам, вони, як і Костюшко під час перебування його лотом 1793 р. у Парижі, закидали міністерство закордонних справ вимогами про допомогу і союз.

У ряді меморандумів Барс наполягав на відпустці великої суми грошей і на відправленні офіцерів, що можуть командувати польськими повстанцями. Безпосередня зацікавленість Франції в польському повстанні для Барса очевидна; він убачає її в тім, що польське повстання поставить Пруссію. між двох вогнів і спонукає Туреччину вплутатися у війну з Росією й Австрією; якщо ж польські патріоти будуть надані самим собі, то піде знищення Польщі, розчленовування Туреччини і для армій Росії відкриється дорога до берегів Рейну. Але міністерство іноземних діл і Комітет суспільного порятунку мовчали.

Після прибуття спеціального кур'єра від Костюшко по представленому в Комітет суспільного порятунку доповіді Рейнгарда було винесене рішення: "Не даючи ніяких обіцянок, вислухати польського агента. Послати секретного агента для спостереження і подачі рад повсталим. Спонукати Порту до виступу проти Австрії і Росії..." У відношенні основного прохання поляків, - про матеріальну допомогу, - було вирішено: "Грошей не посилати, республіканська армія має у своєму розпорядженні всі багатства країни".

Тим часом військова кампанія була в повному розпалі. 30 квітня австрійці захопили важливу французьку фортецю Ландрес, але негайно наштовхнулися на непохитний опір революційних армій. Саме в ті ж дні повстанні передали Варшаву і Вільно в руки Костюшко. Увага центральних держав - Австрії – все більш відволікалося на схід, убік Вісли.

Переконавши, що Австрія не візьме на себе ніяких нових зобов'язань, англійські, голландські і прусські дипломати 17 квітня, під тиском Англії, уклали в Гаазі угода, по якому 62-тисячна прусська армія Меллендорфа повинна була бути використана там, де це буде відповідати інтересам морських держав. Незабаром цей Гаазький договір піддався важкому іспиту.

Положення в Польщі, а також початок розпаду першої коаліції, про що посилено говорили в той час, спонукали Росію звернутися до Австрії з пропозицією взяти участь у боротьбі проти Костюшки. Обійдена при другому розділі, Австрія, таким чином, запрошувалася взяти участь у неминуче майбутньому третьому... Припускаючи, що успіхами 1792 р. Пруссія може знову виявитися надто самостійна і жадібна, Катерина II замість прусських військ у Польщі бажала бачити австрійські війська.

Тугут і імператор Франц вважали, що це цілком відповідає іх планам, тим більше, що тільки що підписаний Гаазький договір дозволяв розраховувати, що на захист Бельгії, що є природним підступом до Голландії і, як пізніше сказав Наполеон, пістолетом, спрямованим у груди Англії, будуть поставлені прусські війська. Поспішаючи завершити західні справи, Австрія на початку травня через датських дипломатів звернулася до Бартелемі і Грувілю з повідомленням про своє бажання укласти мир. Помітивши виняткову пасивність австрійських військ перед обличчям величезних сил ворога, англійці зажадали найшвидшого перекидання армії Меллендорфа в Бельгію.

Але Пруссія, не бажаючи надати Австрії монополію спільного з Росією грабежу в Польщі, боячись бути витиснутої при третьому розділі, зовсім не прагнула захищати інтереси усі тієї ж Австрії в Бельгії. Пруссія, спираючи на параграф Гаазького договору, що надає вибір місця дії прусського корпуса взаємній угоді Англії, Голландії і Пруссії, відмовилася направити корпус Меллендорфа в Бельгію, пообіцявши підтримати зусилля союзників операціями проти Ельзасу і Лотарингії. Це було дійсним початком настільки довго штучно затримуваного кінця першої коаліції.

Слідом за цим хвилюється слухами про австро-французькі переговори, і боячись спізнитися до польського поділу, прусський король 14 травня віддав наказ про відправлення 50 тис. солдата в Польщу і попередив, що прусська армія буде захищати тільки границі імперії.

Щоб не поривати остаточно із союзниками, прусська армія, затративши чимало зусиль, захопила 23 травня Кайзерслаутерн. Але ця окрема операції не змінювала положення речей, тим більше, що незабаром дипломатична поразка Австрії, Англії і Голландії було доповнено військовим: 18 травня французькі війська з північної армії під командуванням Моро, Вандама і Макдональда зненацька атакували і розбили під Туркуєном австрійські дивізії. Туркуєнська битва створила погрозу правому флангу зосереджених у франко-бельгійської границі союзних армій.

Тоді ж арденнська армія, що керувалась Сен-Жюстом і Леба, початку завзятий натиск на лівий фланг австрійських сил, прагнучи форсувати Самбру й опанувати Шарлеруа. Перевага сил, ініціативи, енергії, рухливості, наполегливості французів ставав день від дня усе більш очевидним. В австрійському штабі питання підготовки евакуації з Бельгії стали привертати більшу увагу, чим задачі оборони країни. Начальник головного штабу Макк подав у відставку. Циркулювали ніким не спростовувані і все більш завзяті слухи про майбутнє відступі і виході Австрії з війни.

Як би підготовляючи суспільну думку, імператор Франц, що прибув навесні в Бельгію, наприкінці травня привселюдно прийняв деякої Долі, авантюриста, що видавав себе за представника Комітету суспільного порятунку.

Коли 13 червня імператор Франц залишив Бельгію, усі зрозуміли, що відступ уже почався. Триваючі бої повинні були як прикривати цей відступ, так і служити заставою більш вигідних умов миру.

Сила англійського золота виявилася не в змозі перебороти опір французького народу і зберегти контрреволюційну коаліцію. Як і раніш, Англія хотіла продовжувати боротьбу, але, як і раніше воліла вести її чужими руками. Адже при подібному своєрідному положенні речей саме Англія зробила великі придбання: діючи самотужки на другорядних, не вирішальних ділянках боротьби, вона захопила в 1793 р. в Індії Чандернагор, Пондишері, а також Сен-Пьєр, Мікелон, Табаго, до яких у 1794 р. додалися Корсика, Мартініка, французька частина Сан-Домінго. Придбання окупали витрати. Англійська буржуазія, що багатіє, процвітаючі англійські поміщики не хотіли світу.

Але європейський мир став неминучим, коли 17 червня французька північна армія опанувала Іпром, а 26 червня армія Самбру і Маасу, зайнявши напередодні Шарлеруа, розгромила перед Флерюсом основні сили австрійців. Шляху в Бельгію, як із заходу по узбережжю, так і зі сходу в долинах Самбру і Маасу, були відкриті. Австрійська, голландська, англійська, ганноверська й інші армії в паніці відступали. Рейнські позиції союзників були під ударом.

Розгромлені вороги Франції готові були йти на мир. Іспанський уряд в результаті поразок та народних рухів в країні, схилявся до миру; в Голландії з кожною миттю наростала можливість вторгнення французьких військ, росло бажання не тільки скінчити війну, але й у союзі з Францією звернутися проти фактичного сюзерена - Англії, що витісняла голландців з важливих пунктів колоніальної і морської торгівлі; правителі італійських держав металися між союзом з Англією й орієнтацією на Францію; Австрія і Пруссія усе більше заплутувалися у східних справах і, потерпівши поразку в спробах нав'язати свою волю французькому народу, шукали шляхів примирення з ним. Росія, тимчасово відмовивши від своїх планів, безпосередньо спрямованих проти Туреччини, цілком була зайнята польськими справами. Тільки Англія непохитно прагнула продовжити і підсилити хрестовий похід європейської реакції проти буржуазної революції.

Прийшов час для французького уряду остаточно висловитися по польському питанню. Що тісняться з усіх сторін сили Костюшка прийняли на себе всю міць удару східноєвропейських держав. Польські емісари в Парижеві, Барс і інші, квапили Комітет суспільного порятунку з обговоренням мір допомоги повстанцям. Було відоме, що Костюшко намагався встановити дружні стосунки з Австрією, а усередині країни, стримуваний магнатством, проводив політику надзвичайно помірних соціальних реформ.

Не бажаючи вплутуватися в нові ускладнення, досягши порога перемоги і миру, робеспьєристи вирішили відмовитися від втручання в польські справи. Своє відмовлення вони мотивували тим, що їх не задовольняє загальний характер політики Костюшко. Тому 13 липня Барс був запрошений у Комітет суспільного порятунку. Тут Сен-Жюст коротко і різко повідомив йому, що "Франція не дасть ні найменшої крупиці золота, не ризикне життям ні єдиної людини для зміцнення революції в Польщі..." "Інтернаціоналізм" революціонерів повинний був відступити перед розуміннями практичної політики: і до кожної події міжнародного життя вони не могли не підходити насамперед з погляду інтересів салон" Франції. Зараз ці інтереси полягали в припиненні війни і у встановленні мирного співжиття республіки з її сусідами. Допомога полякам могла стати нездоланною перешкодою до світу з Австрією і Пруссією, - тому революційні поляки були принесені в жертву миру.

Але тому що засобу республіки надзвичайно зросли, а її національні армії і застосована ними нова тактика, ялиновому військова й економічна міць країни, на ряді із соціальною перевагою над іншими державами, представляли виняткові переваги, те нова, зміцніла французька буржуазія (спекулянти, постачальники, оптові торговці, великі промисловці, ділки, що наживалися па грабежі окупованих територій, зв'язана з ними верхівка генералітету) вже не бажала припинення переможної війни і штовхала на шлях перетворення її з визвольної, революційної, в агресивну, загарбницьку, грабіжницьку.

Дарма Робесп’єр попереджав 9 липня якобінців: "Про благоденство держави судять не стільки по зовнішніх успіхах, скільки по щасливому внутрішньому стані". Основна маса буржуазії слухати не хотіла про світ у той час, коли відкривалася дорога до завоювань. Безсумнівно, у внутрішній політичній боротьбі, що розбушувалася влітку 1794 р., коли національні задачі буржуазної революції виявилися дозволеними, питання зовнішньої політики грали значну, хоча, можливо, і підлеглу роль.

I недарма Робесп’єр у своєму останньому виступі, у промові в Конвенті 26 липня (8 термідора), багато говорив про небезпеки, викликаних перемогою, і про необхідність закріплення її плодів: "Вам говорять про ваші перемоги з академічною легкістю, що змушує вірити, що вони не коштують нашим героям ні крові, ні праць: вони здавалися б більш великими. Що зроблено, щоб використовувати наші успіхи для зміцнення наших принципів, щоб попередити чи небезпеки забезпечити плоди перемоги? Стежите за перемогою... Наші вороги відступають і надають нас внутрішнім звадам. Подумайте про кінець кампанії; бійтеся внутрішніх фракцій; бійтеся інтриг, яким допомагає впровадження в іноземні території... Військова аристократія знаходиться під заступництвом, відданих [республіці] генералів переслідують..."

Контрреволюційний переворот 9 термідора привів Францію в нову безодню воєн і іспитів, продиктованих прагненням французької нації до завоювань і до гегемонії над Європою.


10.12.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!