Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Франція в червні-жовтні 1793р. Конституція. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Франція в червні-жовтні 1793р. Конституція. Реферат

В результаті повстання 31 травня – 2 червня 1793 року жирондисти були скинуті і владу в Конвенті захопили представники Якобінського клубу. Це й ознаменувало початок Якобінської диктатури та найкривавіших подій Великої Французької Революції

На той час влада в Якобінському клубі зосереджувалась в руках "поміркованих" на чолі з Дантоном (дантоністи), які керували Комітетом суспільного порятунку та Комітетом суспільної безпеки.

Група Дантона стояла на засадах примирення з поміркованими контрреволюційними силами та жирондистами. Вони представляли в більшості інтереси "нової" буржуазії, яка завдяки революції перетворилася з небагатих ремісників, торгівців в середню буржуазію. Ця "нова" буржуазія поки ще не мала бажання поривати з революцією, але всіляко намагалась придушити ті намагання, які були загрозою для особистої власності та безчинства, а також мали бажання, у випадку примирення, домовитись з колишніми суперниками за збереження надбань.

До цієї когорти людей ставились зневажливо аристократи та "стара" буржуазія, називаючи їх "вискочками", а також недовіряли їм нижчі верстви суспільства, що в подальшому зіграло вирішальну роль в розгромі дантоністів.

В цей же час в країні розпочалась справжня громадянська війна. Комісари армії брестського узбережжя Мерлен та Желе писали 3 червня, що визрівають незадоволення в департаментах. Вони, також, повідомляють, що департаменти наміряні формувати ополчення та йти на Париж. Один департамент повставав за іншим. Комісари Конвенту Дюбуа-Крансе і Альбіт повідомляли, що брістонці "для повернення монархії та двору зроблять те, чого не змогли зробити ні Лафаєт, ні герцог Брауншвейзький, ні Дюмурей."

Особлива тривога йшла з промислово розвинених департаментів, де багате населення побоювались за свій капітал. Комісар Конвенту Гаспарен писав про настрої в Бордо після 2 червня: "Стан в Бордо спокійніший від червневих подій, ніж від декрету про мільярдну позику.., комерсанти набагато менше тримаються за тих чи інших осіб, ніж за свій гаманець".

Республіка знаходилась в важкому положенні, здавалось, вона от-от загине.

В самому ж Парижі перемога над жирондистами була ще не остаточною. Вони намагались зробити повстання. 11 червня Шомет був вимушений виступити в Генеральній Раді, і заявити, що назріває нове повстання. Але їм не вдається розпалити полум’я війни.

В державі зростали ціни та інфляція, населення страждало від голоду. Жирондисти зуміли залишити якобінцям в спадок продовольчу кризу. Зростала спекуляція. 27 червня 1793 року під час обговорення проблеми продовольчої кризи один з депутатів, Дентцель, запропонував прийняти жорсткі міри що до ажіотажу: "Ви заборонили спекуляцію золотом. Маєте бажання взнати, яким чином виконуються ваші декрети? Вчора вечері на вулиці Вівен я бачив дві особи, що продавали золотий луїдор за 100 ліврів асигнаціями."

31 липня виданий декрет "Про анулювання всіх королівських асигнацій", але ніяких позитивних зрушень не відбулось. Асигнації продовжували падати і в серпні їх курс становив 22% - найвища точка за весь період.

Генеральна рада Комуни видала наказ "Про роззброєння всіх підозрілих осіб і передачу їх озброєння патріотам". Також було видано по 6 ліврів учасникам повстання 31 травня – 2 червня 1793 року.

7 червня в Аррасі відбулось засідання "Організації друзів Республіки", на якому зазначалось, що: "Ви дискредитували великий принцип прогресивного податку. Чому ви зволікаєте втілити його в життя? Ви нібито постановили розділити суспільні землі між малоземельними громадянами; ви дискредитували примусовий мільярдний борг взятих у багатих; ви постановили, що велика армія буде організована за рахунок багатих. Але цей розподіл землі, ця позика, ця армія існує лишень на папері. Що ви зробили на їх втілення в життя?" З цих слів зрозуміло було, що зміна влади не зменшила проблем існуючих, а ще й доповнювало їх.

22 червня Комітет фінансів представив шість проектів проведення позик – з них п’ять мали на увазі обкладення доходів і лише один передбачав обкладення капіталу. В результаті вирішили, що сума позики буде формуватися в результаті доходів з землі, з рухомого та промислового майна. Декрет звільняв від обов’язкових позик сімейних людей з доходом не більше 10 тис. ліврів в рік та холостяків з доходом не більше 6 тис. ліврів. Тільки в подальшому, під натиском, відбулися зміни тексту цього декрету. 7 вересня 1793 року був прийнятий останній і кінцевий варіант закону. Він передбачав зниження ставки для сімейних до 1,5 тис. ліврів, а для холостяків та бездітних осіб ставка становила 1 тис..

В червні – липні 1793 року уряд намагався перш за все заспокоїти буржуазію і заручитися підтримкою мас. В цей же час постала проблема іншого характеру – що робити з жирондистами та іншими політичними суперниками? Членів колишнього уряду було взято під домашній арешт. Один з радикально настроєних якобінців, Леклерк, 4 червня на засіданні ради Паризької Комуни заявляв: "Чому ви зволікаєте з розправою над нашими ворогами? Чому ви боїтесь пролити декілька крапель крові?" Той самий Леклерк не оминув звинуваченнями і Дантона з Лежандроном: "Це він (Лежандрон) с Дантоном підло заставили нас до модернатизму 31 травня – 2 червня".

В свою чергу Конвент не збирався проливати "декілька крапель крові" заради власного спокою. Лише після втечі Петіна і Ланжуйні Конвент поставив питання про суворіший контроль за арештованими.

Марат схилявся до агресивних заходів, щодо жирондистів і висловлював недовіру до Комітету Національного Порятунку очолюваного Дантоном.

А Робесп’єр у боротьбі з жирондистами зайняв більш помірковану позицію. В своїх виступах 24-25 червня він звинувачував колишніх лідерів Франції в контрреволюційних діях, але відокремлював лідерів від "обманутих мас".

Але незважаючи на критику ворогів і прибічників уряд Дантона тримався. В свою чергу комісари з департаментів закликали, щоб негайно прийняли Конституцію для створення нової дієвої законодавчої бази.

Вже через тиждень, після погодження плану нової Конституції, на розгляд Конвенту передали проект вищого законодавчого акту держави, авторами якого були Еро-де-Сешель та Сен-Жюст. Колізії тривали десять днів, при цьому відбувалися великі суперечки. Основний конфлікт був по питанню приватної власності, податків та правом проголошувати війну і мир народом. Великі дискусії спричинили і ті питання, які зачіпали соціально-економічні відносини. Остаточний зміст Конституції суттєво різнився з тими проектами, що пропонували монтаньяри. Текст був, по суті, компромісним варіантом між різними представниками політичних і економічних угруповань. Але ця конституція мала велике значення для Франції та її історії.

Конституція 1793 року надавала величезну свободу демократичним принципам. Вона "обіцяла" перетворити Францію у саму вільну буржуазно-демократичну країну в світі на той час. На чолі республіки повинен знаходитись законодавчий орган, вибраний на основі загального голосування. Зібрання громадян мало право застосовувати санкції, а також припиняти дію законів, що були прийняті парламентом. Перші зібрання повинні були переглядати текст конституції з метою покрашення та удосконалення. В такому випадку парламент повинен був скликати всі перші зібрання республіки, для того, щоб вияснити питання про необхідність скликання Національного конвенту.

Конституція обіцяла всім громадянам Франції рівність, свободу віросповідання, загальну обов’язкову освіту, право на петиції, право об’єднування в народні організації. Якобінці вважали, що демократична республіка, котра дає народу максимальну політичну владу і свободу, дасть змогу отримати народу всі блага, які йому потрібні.

Але, як буває на практиці, "мало сказати – треба зробити". Хоча обіцялось багато свобод та прав, але на практиці все залишилось лише на папері.

Прямі вибори були встановлені лише для депутатів зібрання. При виборі ж муніципальних і департаментських органів вони були двохступеневими, а при виборах Виконавчої ради – триступеневими. Але в виборах могли брати участь лише 1\2 дорослого населення. Було закріплене право на особисту власність. Надавалися великі прерогативи буржуазії. Пріоритети робітників були враховані, але неповною мірою. В конституції зазначалось, що Франціє є світською державою. Це привело до дуже агресивного настрою до неї церкви і радикально-віруючих елементів суспільства. Права національних меншин і мешканців колонії серйозно нівелювалися. Жінки і діти й далі лишалися найменш захищеною верствою суспільства. Хоча необхідно зазначити, що на той час, конституція Франції від 1793 року була найдемократичнішою у світі, з нею може посперечатися лише конституція США.

Але ситуація у країні не покращувалась, що призвело до політичних баталій. Нерішуча політика якобінців до мільярдної позики і деяких прогресивних пунктів конституції зіштовхнула колишніх союзників: "скажені", радикально настроєна політична фракція з лівими лозунгами, почала політичну конфронтацію з якобінцями.

Декрет від 4 травня "Про максимум" був, по суті, лише поверхневим вирішенням питання про регламентацію торгівлі. Одначе навіть те, що зазначалось в цьому нормативно-правовому акті, на практиці не виконувалось: в деяких департаментах він навіть не був введений в дію, в інших регіонах адміністрація дивилась скрізь пальці на суворі порушення декрету.

1 червня Конвент видав черговий декрет, дозволяючи адміністративним органам, а згодом і агентам Конвенту по постачанню армії, проводити скупку хліба у фізичних і цивільних осіб. Криза в продовольчій сфері все більше давалась взнаки. Уряд не зміг утримати асигнації на плаву, а їхня нерішуча політика в соціальній сфері викликала величезне незадоволення в народних масах.

В цій ситуації "скажені" почали гру на людській психології: критикуючи владу і заявляли про спроможність врятувати ситуацію, при цьому розпалюючи антагонізм проти "ворогів революції". Вони вимагали введення твердих, фіксованих цін на всі предмети першої необхідності, боротьби з процвітаючою корупцією та спекуляцією, заборони торгівлі монетами з цінних металів, арешти та репресії проти всіх підозрілих, створення революційної регулярної армії з числа санкюлотів в Парижі для втілення в життя всіх цих революційних проектів, оновлення Комітету Національного Порятунку. В червні 1793 року ці всі вимоги повинні були бути включенні в конституцію – за бажанням "скажених". Вплив цього радикального угруповання проявлявся в Кордильєрському клубі, в Паризькій Комуні та в різних секціях суттєво збільшився.

23 червня Жак Ру, один з лідерів "скажених", вимагав смертну кару для всіх спекулянтів та скупників. В цей же час Жак Ру, Варле, Леклерк – лідери радикалів – створили спеціальну комісію для розгляду своїх ідей в Конвенті, але позиція поміркованих була негативною по відношенні до них, навіть ліве крило якобінців намагалась відсторонити їх від влади.

Жак Ру в своїй доповіді вимагав виключення з армії дворян, арешт родичів дворян-емігрантів, виключення з Конвенту захисників жирондистів і противників радикальної боротьби зі спекулянтами. Постійні нагнітаючі виступи "скажених" викликали серйозну протидію на чолі з Робесп’єром. 25 червня всі представники Якобінського клубу та секцій обурились на Ру і зажадали умиротворення. Робесп’єр, Марат, Бурдон, Ебер та Шомет намагалися дискредитувати Ру разом з його програмою і петицією. На думку Марата, "найжорстокіший біч, який ми повинні знищити за свободу, це не аристократія, роялісти та контрреволюціонери, а екзальтовані лжепатріоти", тобто "скажені".

Боротьба проти нових "ворогів" республіки відбувалася не тільки на засіданнях Конвенту, а й в Якобінському та Кордильєрському клубах.

26-28 червня по Парижу прокотилось незадоволення, викликане недостатньою кількістю мила, що ще більше загострило боротьбу якобінців з "скаженими".

28 червня якобінці вирішили покінчити з противниками і на засіданні в Конвенті критикували і звинувачували Ру у тому, що він виступає проти існуючої конституції. Робесп’єр говорив, що "єдині вороги народу являються ті, хто виступає з проповідями проти Гори Конвенту", він неодноразово закликав направити всі існуючі сили на зміцнення республіки.

В кінці червня боротьба в Конвенті завершилася перемогою якобінців. Майже всі революційні організації відрікалися від "скажених". Жак Ру і Леклерк були виключені з Кордильєрського клубу, а Варле було заборонено відвідувати засідання клубу. Як заявляв сучасник цих подій Жан-Батіст Піку, - "... скажені стали більше походити на прокажених...".

В спекотні липневі дні Марат, який був ослаблений хворобами та проводив більшість часу в теплій ванні, став жертвою Шарлотти Кордє, яка 13 липня в місті Кані, коли він лежав у ванні та проглядав карикатури його видавництва "Публіцист", холоднокровно вбила його ножем, який потрапив в серце. В результаті цього поранення Марат помер миттєво. Цю постать мало не канонізували, як мученика Французької Революції, йому присвячені картини та вірші, але в більшості всі величні відгуки є лишень перебільшенням ролі Марата, який зробив достатньо, щоб померти героєм, а не зрадником.

Громадянська війна досягла свого апогею: Вандейці осадили і захопили Бокаж, і провели репресії проти революціонерів, в Ліоні і Марселі відбулось контрреволюційне повстання проти Конвенту. В Ліоні був страчений комісар Шальє. Прусаки та австрійці знову перейшли в наступ і наблизились до кордонів Франції, захопивши Майнц, Конде, Валенсьєн.

11 липня в Парижі розпочались нові безпорядки. За день до цього, в результаті важкої ситуації, був відновлений Комітет суспільного порятунку. В цей комітет ввійшли прихильники Робесп’єра, тим самим замінивши поміркованих Дантона.

В результаті постійних програшів на фронтах, в кінці липня, новий уряд розпочав активну "мобілізацію Франції".

1 серпня в результаті дискусій у Конвенті було запропоновано Дантоном і Робесп’єром новий план дій. Він полягав в тому, щоб передати більшу частину повноважень Комітету суспільного порятунку – тим самим зробити на базі цього комітету тимчасовий уряд. Уже 2 серпня широкі повноваження були надані Комітету суспільного порятунку.

6 серпня Конвент прийняв указ "Про відправку 18 комісарів" з спеціальними повноваженнями до департаментів. В цей же час відбувається конфлікт між радикальною групою "скажених", на чолі з Жаком Ру, і центристськими якобінцями на чолі з Робесп’єром, хоча серйозних протиріч не існувало, але конфлікт між двома найсильнішими угрупованнями був закономірним фактом.

З початку вересня 1793 р. серед парижан розпочались масові акції невдоволення, так як "скажені" мали великий вплив на них.

4 вересня Шомет доповідав у Конвенті про заворушення, що відбуваються серед робітників. "Сьогодні ранком, - говорив він, - частина робітників зібралася на бульварах. Відсутність хліба використовують вороги республіки, щоб ввести в оману народні маси". У рухові брали участь будівельники, слюсарі і муляри. Маси скаржилися на недолік хліба, а робітники, крім того, вимагали підвищення заробітної плати. Рух мав серйозний характер. Почався він в Сент-антуанському передмісті, перекинувся в секції робочих кварталів, причому секція Кензвен зажадала, щоб усі секції послали в єпископство комісарів, наділених необмеженими повноваженнями. Вже ввечері юрба народу заповнила площу, бульвари, міську ратушу, де демонстранти організували бюро.

Шомет і Ебер були серед демонстрантів. Вони намагалися опанувати рухом, підтримуючи вимоги маніфестантів, домогтися того, щоб справа обмежилася мирною петицією. Шомет був обраний для виступу в Конвенті від імені демонстрантів. Він запропонував створити декрет "Про організацію революційної армії і посилення терористичних заходів". Пропозиції Шомета були прийняті. Францію все глибше поглинав хаос. Наступного дня, 5 вересня, відбулося бурхливе засідання Конвенту. Під впливом вимог петицій, спрямованих у Конвент як учасниками вище описаної події, так і солідарними з ними секціями, Конвент повинний був поставити "терор у порядок дня".

Засідання відкрилося доповіддю Мерлена (депутата від м. Дує), що запропонував, щоб революційному суду, організованому ще в березні 1793 р., була надана можливість діяти з більшою швидкістю. На засідання з'явилися представники від 48 секцій, а також депутація від Комуни з петицією і з вимогою організації революційної армії. Шомет зачитав, що єдині винуватці пережитого голоду - багатії і скупники.

Єдиний метод боротьби з багатіями - це терор. Вимоги інших представників зводилися до швидкого суду над арештованими жирондистами. "Супутники тиранії, - говорив представник від 48 секцій, - жорстокі остров'яни, тигри Півночі (мова йде про англійців, що захопили Тулон), що вносять спустошення в нашу країну, значно менш небезпечні, чим ті, що озброюють нас один проти-іншого... У громадських місцях республіки з ненавистю говорять про злочини Бріссо. Ми вимагаємо, щоб він був відданий суду, так само як і його спільники".

Знаряддям відкритої боротьби з ворогами революції, на думку представника секцій, повинен бути терор: "Поставте терор у порядок дня. Повинна бути організована "революційна армія" для вилучення надлишків хліба із сіл і відправлення його в голодні міста, зокрема - у Париж."

Робесп’єр у відповідь на гарячі мови Шомета, представників секції Якобінського клуба виступив дуже стримано. Він сказав, що "Конвент візьме до уваги їхні вимоги". Очевидно Робесп’єр не збирався ставити пропозиції секції і Комуни на голосування і незабаром навіть залишив зал засідання. Конвенту, однак, довелося піти на поступки. Бурдо очолив "революційну армію". Її задача - постачати провіантом Париж і боротьба з ворогами волі. Цю армію повинний супроводжувати Революційний трибунал, із правом швидкого суду (протягом 24 годин).

Якщо і були в цьому засіданні слабкі спроби вселити членам Конвенту необхідність більшої обережності в терористичних заходах, то вони вислухувалися з явною ворожістю.

Обговорення закінчилося оголошенням зведення всіх петицій, внесених за день. Зведення це зробив Барер, офіційний доповідач Комітету суспільного порятунку. "Тільки що в Парижі відбувся рух непокори, який повинен бути останнім, - заявив Барер, - він викликав організацію революційної армії, що виконає велике гасло, проголошений Комуною Парижа: поставте терор у порядок дня. Роялісти хочуть даху, так дамо ж їм кров змовників - Бріссо і Марії Антуанети".

Конвент негайно приступив до вироблення нових декретів, визнавши в тім же засіданні необхідність введення загального максимуму, реорганізації Революційного трибуналу і створення "революційної армії".

Розробка проекту організації "революційної армії" була закінчена протягом декількох днів. Армія повинна була складатися із санкюлотів і містити в собі 6 тис. піхотинців і 1200 артилеристів. 9 вересня був визначений порядок набору в цю армію. Склад армії визначався революційними комітетами, а потім затверджувався особливою комісією з департаментської і комунальної влади. Командний склад затверджувався Комітетом суспільного порятунку. Так була створена "революційна армія" для боротьби з винними в приховуванні товарів, і в різного роду спекуляціях, з тими, хто наживав великі капітали, використовуючи важке положення молодої республіки. Але окрім винних потерпали і звичайні люди, які стали жертвами гільйотини.

У результаті руху 4-5 вересня ебертисти взяли участь в уряді. Вже 6 вересня Комітет суспільного порятунку поповнився близьким до ебертистів Білло-Варенном і Коллод'єрбуа. Комітет вступив у більш тісне спілкування з клубом Кордельєрів.

Дантон відмовився ввійти до складу оновленого Комітету. Та став центром опозиції і викликав недовіру в більшості членів Комітету. Останній дантоніст, що був в Комітеті, Тюріо, 20 вересня вийшов зі складу. Оновлений був також і склад Комітету суспільної безпеки. У нього ввійшли прихильники рішучих терористичних заходів - Бадді, Вулан, Амар і інші.

5 вересня Конвент видав закон "Про іноземців". Закон був запропонований Деонаром Бурдоном і був мотивований тим, що іноземці у Франції це агенти, що ведуть контрреволюційну пропаганду. Закон наказував заарештовувати всіх іноземців, за винятком робочих мануфактур і інших підприємств, якщо підтверджувалася їхня благонадійність двома громадянами Комуни; декрет не відносився також до тих, хто "під час свого перебування у Франції виявив відданість революції".

17 вересня був виданий декрет "Про підозрілих", за яким підозрілими являлися всі ті, хто не доведе, чим живе і як виконує свої обов'язки.

На ряду з перерахованими декретами протягом вересня 1793 р. Конвент прийняв цілий ряд постанов: 3 і 7 вересня був точно встановлений порядок платежів по обов’язковим позикам; 11 вересня був остаточно визначений у національному масштабі максимум цін на зернові продукти.; 21-го був прийнятий закон "Про мореплавання"; 29-го був установлений загальний максимум; 9 жовтня закон від 21 вересня був доповнений спеціальною забороною ввозу у Францію англійських товарів.

В армії був арештований генерал Ушар, після чого наприкінці вересня на чолі двох армій були поставлені талановиті молоді полководці: Курдан -у північній і Пішегрю в рейнській арміях; наприкінці жовтня Гош одержав призначення командуючим мозельською армією. 25 вересня Конвент вирішив стратити без суду Революційного трибуналу королеву Марію Антуанету і двадцять одного колишнього депутата-жирондиста; 16 жовтня виданий був декрет "Про арешт іноземців, що знаходились у Франції, підданих воюючих з нею держав". Усі ці різноманітні міри мали єдину основну мету: зміцнити революцію, зосередити повноту влади в руках уряду, що офіційно проголошено було постановою Конвенту від 10 жовтня "революційним до висновку світу"...

Висновок у справі вдови Людовика XVI був зроблений 16 жовтня 1793 р. – вона була страчена. А 24 жовтня розпочалися судові процеси проти жирондистів. Обвинувальним актом проти Жиронди були проблеми, що переживала Франція.

Якобінська диктатура після вересневих днів все більше спиралася на дрібнобуржуазні і плебейські маси.

Улітку 1793 р. надзвичайно підвищилася активна участь секцій Парижа і їхній вплив під час обговорення питань революції: 20-22 вересня в окремих секціях Парижа почали функціонувати благодійні комітети, відгалуження центральної благодійної комісії. Шомет висунув проект організації суспільних робіт, на яких повинні були одержувати шматок хліба незаможні. Комітети відали роздачею благодійних посібників старим, інвалідам, вагітним і жінкам, що годують грудьми, людям, обтяженим родиною.

Ще в серпні 1793 р. спеціальною постановою Конвенту було узаконено, що секції залучають незаможних громадян до праці по постачанню армії одягом; шість суспільних майстерень, організованих з цією метою в Парижі.

5 вересня 1793 р. Конвентом була проведена постанова про скорочення числа секційних зборів до двох разів на тиждень, з оплатою їхніх відвідувань у 40 су. Практично ця міра трохи скувала політичну активність секцій і ебертистів, тому проти цього протестували, але в них залишався спосіб паралізувати негативні наслідки постанови: організація секційних клубів, що засідали в дні вільні від секційних засідань, у приміщеннях секцій і підготовки справ для рішень секційних зборів.

Регламент секційного суспільства, що дійшов до нас, Пуассоньєр від грудня 1793 р. дає представлення про організацію подібних організацій, про ту обстановку, у якій вони функціонували. Суспільство обирало терміном на місяць голову, переобрання якого допускалося лише після двомісячної перерви, віце-голову, двох секретарів, двох інспекторів, що контролювали впуск у зал членів організації, двох цензорів, що підтримували порядок у залі засідань, скарбника й архіваріуса. Особлива комісія "представлення і розгляду", у складі семи виборних членів, відала безпосередньо прийомом до організацію нових облич на основі рекомендації одного члена суспільства, підтриманої двома іншими; "адміністративна" комісія з п'яти облич розпоряджалася коштами організації; кожні три місяці вироблялося очищення складу організації від політично сумнівних елементів.

Приміщення суспільства було прикрашено погруддями мучеників волі - Марата і Лепелетьє, декількома національними прапорами, фригійським ковпаком і патріотичними написами, дуже в той час розповсюдженими: "Республіка чи смерть", "Єдність, неподільність республіки" і "Воля, рівність, братерство чи смерть", З раннього ранку відкривалося засідання, і так з дня на день у цих дрібних, але часто перейнятих бойовим революційним духом первинних організаціях не переривалося політичне життя, кипуча і жагуча.

Революційні комітети, що складалися з представників міської бідноти і, незважаючи на всю їхню енергію, ледь справлялися зі своєю задачею, така велика була кількість осіб, що робила злочини. 18 жовтня 1793 р. Конвент видав постанову, якою він покладав обов'язки на революційні комітети приводити арештованим точні причини їхнього арешту. Усі списки арештованих протягом трьох днів повинні були представлятися Комітету суспільної безпеки.

Постанова про необхідність пояснення в кожнім випадку мотиву арешту було запропоновано Робесп’єром і його соратниками. Воно показує, що вони трималися більш помірних поглядів на терор, ніж ебертисти. Однак надалі Робесп’єру довелося зажадати скасування цієї постанови, у виді опротестування його революційними комітетами. "Моральне переконання часто визначає ті міри, які направляються проти цих людний, - говорилося в петиції, що надійшла в Комітет суспільної безпеки, - а тому було б важко викласти в протоколі мотиви їхнього арешту.

Крім того, революційні комітети, існуючих із санкюлотів, стали б часто робити в редакції протоколів мимовільні помилки, якими користалися би контрреволюціонери для того, щоб звільнятися від арешту". Робесп’єр після протесту став на сторону революційних комітетів. "Вимога вказувати мотиви арешту, - говорить він, - позбавило б рішучості... громадян, що мають мужність боротись проти злості аристократії.... Не час послабляти народну енергію". Декрет був відмінний 24 жовтня 1793 р.

Звірства і розправи над людьми за антиреволюційну думку чи приналежності до колишньої еліти – зробили з Франції кладовище, з обезголовленими трупами, що стало звичним явищем для людей. Людська смерть стала лише етапом до рівності, свободи і братерства. А "кривава" диктатура продовжувала укріплюватись і чинити суд над людьми без суду.


10.12.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!