Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Епоха Великих географічних відкриттів та колоніальна система. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Епоха Великих географічних відкриттів та колоніальна система. Реферат

Хоча процеси, які почалися з часів Великих географічних відкриттів означали початок нової ери колоніалізму, дволикого Януса, який зближував і роз’єднував суб’єкти світової цивілізації, на кінець XVIII ст. проявилися лише перші наслідки цих процесів

Історія людства почала набувати істинно всесвітній характер з епохи Великих географічних відкриттів і часу створення колоніальної системи. Колоніальна система, зв’язавши воєдино світ, одночасно поділила його на дві групи країн: метрополії і колонії. На одному боці виявилась група капіталістичних націй, на іншому – велика кількість народів, за рахунок яких в значній мірі відбувався розвиток капіталізму в метрополіях.

Коли ми говоримо про роль раннього колоніалізму в капіталістичному розвитку Західної Європи (і Північної Америки), в тому числі і в складуванні основ первісного нагромадження, слід відмітити наступне. В останній час (перш за все як реакція на заперечення первісного значення ендогенних факторів ґенези капіталізму, які панували раніше) підкреслюється, що європейська колоніальна торгівля складала в XVI – XVIII ст. незначну частину зовнішньоторгового обігу Азії і у зв’язку з цим не могла грати вирішальної ролі в процесі первісного нагромадження.

Підкреслюється також, що в торгівлі Заходу із Сходом останній мав активний торговий баланс, так як на початковому етапі колоніальної експансії він не міг служити реальним ринком збуту для європейських товарів. Не заперечуючи цього, важко заперечувати стимулюючий вплив колоніальної експансії і формування світового ринку на зміцнення капіталізму в Європі (Нідерланди і Англія, до певної міри – Франція і балтійський регіон).

Тут слід звернути увагу на дві обставини. По-перше, по мірі розширення колоніальної експансії і зміни її лідерів росли прибутки від торгівлі зі Сходом та прямого пограбування, а також експлуатації населення його регіонів (Бенгалія – у XVIII ст., Ява – у XVIІ– XVIII ст.). По-друге – втягнення в систему світового ринку робило вплив на загальну структуру європейських країн капіталізму (нагромадження капіталу, технічний прогрес, ріст міст, особливо портових, розвиток транспорту, економічні інститути – страхування, банківська справа і т. д.).

Колоніалізм на ранній, торговій його стадії, зробив двоякий вплив на економічний і політичний розвиток метрополій. З одного боку, діяльність торгових монопольних компаній створювала умови для розвитку капіталізму, з іншого сприяла виникненню торгової олігархії, яка була тісно пов’язана з верхівкою дворянства і ставала гальмом на шляху капіталістичного розвитку. У країнах, де негативні результати цього процесу переважали, темпи капіталістичного розвитку уповільнились.

Характерний приклад – Голландія, де в економічному і політичному житті Ост-Індська компанія (500 пайщиків), інтереси якої тісно перепліталися з інтересами правлячого дому Оранських і патриціату великих міст, грала ведучу роль до початку ХІХ ст. формування промислової буржуазії на відміну від Англії було тут дещо уповільнено засиллям торгового капіталу, який здійснював торгівлю з колоніями і їх експлуатацію, і тому Голландія прийшла до промислового капіталізму пізніше, ніж ряд країн, які раніше відставали від неї.

Поява (точніше вторгнення) європейців у значній мірі вплинула на Схід. Хоча воно не проявилося негайно на внутрішній структурі суспільства і торкнулося далеко не всіх регіонів, воно принесло постійну присутність нової сили і змінило зовнішньоторгову (і зовнішньополітичну) ситуацію.

Спочатку європейці сприймалися на Сході як ще одна сила, не завжди однаково могутня, але завжди незрозуміла (з точки зору її цінностей і спрямувань) і відчужена від місцевого суспільства. Але не дивлячись на те що у більшості східні держави (і племінні утворення) продовжували жити по-своєму у сталому або дещо зміненому (Османська імперія, Нусантара під впливом ісламу) традиційному світі, європейська колонізація (на відміну від експансії місцевих імперій) безповоротно втягувала їх (на різних рівнях і в різний час) в систему світового ринку.

Колонізатори, які одного разу утвердились, рухомі духом капіталістичного підприємництва, неминуче консолідували свою силу, втручалися у справи місцевих держав, душили місцеву торгівлю, переходили до прямої експлуатації населення, тобто створювали передумови для більш глибокого впливу на життя, характер і напрямок розвитку східного суспільства.

Поява європейців, їх прагнення отримати доступ до азіатської торгівлі, а при можливості і зміцнитися в опорних пунктах на побережжі (форти, факторії, окремі володіння – князівства, султанати), а також місіонерська діяльність, особливо помітна в той період, в католицької церкви викликала природну реакцію місцевих суспільств, реакцію, яка хоча і могла бути різною в залежності від характеру місцевих суспільств і ситуації в окремо взятий момент, в цілому вона може бути зведена до трьох типологічних моделей.

Перша із них характерна для протодержавних структур і держав, де значну роль грала зовнішня торгівля, у якій була зацікавлена правляча еліта, зв’язана (або зрощена) з іноземним (але азіатським) купецтвом. Реакцією на появу пришельців звичайно в таких випадках служив збройний опір. І якраз така реакція особливо помітна на початковому португало-іспанському періоді колоніальної експансії на Малайському архіпелазі. Так було і на Філіппінах (Ф. Магеллан 1521 р., Малакка – д’Альбукерки 1511 р., островах Тернате і Тідоре – 70-х рр. XVI ст.).

Населення, султани і вожді Молуккських островів організували збройний опір і голландцям, яким вдалося "замирити" Острови Прянощів тільки після трьох кровопролитних "молуккських війн" XVII ст. У XVI – XVIII ст. постійну боротьбу з португальцями і голландцями вели султанати Малаккської протоки – північно-суматранський Аче і південно-малайський Джохор. З подібною ж реакцією зіткнулися португальці і в торгових містах західного побережжя Індії в XVI ст.

Друга модель типової реакції характерна для великих, які вже мали свою історію, держав Далекого Сходу і ПСА. Це повне або часткове "закриття" країни. Прикладом цього є Токугавська Японія з 1637р., Цінський Китай з 1757 р., Корея (васал Китаю з 1637 р.), Бірма і держави Індокитайського півострова – В’єтнам, Аракане, Камбоджа, Сіам.

І на кінець третя модель реакції на контакти з європейцями - це ті східні держави, які в принципі дотримуючись політики самоізоляції, змушені були досить активно контактувати з іноземцями (або були зацікавлені в цих контактах). Яскравий приклад в ту епоху – Османська імперія, в меншій мірі – Іран.

На початковому етапі колоніальних контактів військово-політичний вплив Заходу на країни Сходу був досить обмеженим. Роль факторій в цьому відношенні була незначною. Європейські торгові агенти зазвичай підтримували слабкі контакти з місцевим населенням. Ці контакти обмежувалися купецьким середовищем, яке, як і феодали зайняті в торгівлі, сприймали європейських торгівців як малоосвічених, погано вихованих і бідних людей. Значним був вплив католицьких місіонерів, але він залежав від політики місцевих правителів, яка часто мінялася, а в ісламських районах практично була приречена на невдачу. Значний вплив робила європейська військова техніка, але європейська військова організація у більшості країн Сходу стала використовуватися тільки в середині, а то і в кінці ХІХ ст. (Османська імперія, сипаї в Індії, голландські формування із місцевого населення на Яві, Амбоні і т. д.).

Певний вплив на освічену верхівку місцевих суспільств зробило знайомство з європейськими досягненнями в галузі природничих наук, але мова може іти скоріше про знайомство з окремими сторонами і фактами, ніж про систематичне вивчення.

Культурно-психологічний вплив ранньоколоніальної епохи на життя східних суспільств в цілому залишався мінімальним, враховуючи, що навіть в анклавах (Мандрас, Калькутта, Гоа, Малакка, Макао) небагато чисельні європейці в цілому мало контактували з місцевим населенням, яке залишалося поза впливом західної культури і її системи цінностей. Більшість таких анклавів являли собою ізольовані фортеці.

Типовий приклад – португальська (а потім голландська) Малакка. Португальці, які захопили місто в 1511 р., побудували там форт та інші будівлі, оточили їх кам’яною стіною з бастіонами. У фортеці жили португальські чиновники з сім’ями і знаходився гарнізон. Місцеве і метисне населення жило в пригородах. Навіть на поширення і сприяння шлюбів португальців з місцевими жінками, християн в Малаккі і її приміських зонах нараховувалося не більше 6,5 тис. із 20 – 30 тис. жителів. Така ж ситуація зберігалася і при голландцях, які замінили в 1641 р. португальців, з тією ж різницею, що європейське населення скоротилося внаслідок того, що Малакка втратила значення світового порту і залишилася фортецею в проливах і центром торгівлі голландців з султанатами Малаккського півострова і північної Суматри.

Характерним прикладом європейської колонії не просто кріпосного, а адміністративно-торгово-кріпосного типу була голландська Баталія. XVII – XVIII ст. – центр володінь НОІК. Серед європейського населення Батавії розрізнялися дві групи: службовці Компанії і "вільні горожани". Якщо врахувати, що більшість голландців (а вони складали основу європейського населення Батавії) їхало на Схід з одним бажанням – розбагатіти і що в масі своїй ці люди були не кращою та інтелігентною частиною голландського суспільства, то не дивно, що із них формувалися нуворіші з відповідними нахилами.

Відсталість, зневага до місцевого населення, звичка жити в розкоші, зневага до освіти і культурним цінностям характеризували колишніх службовців Компанії, які залишалися жити в Батавії і ставали "вільними горожанами". Оскільки Компанія забороняла їм займатися приватною торгівлею і підприємництвом, вони направилися у відкуп і лихварство – заняття, які не сприяли удосконаленню людської натури. "Вільні мистецтва" у Батавії були не в пошані. Коли Корнеліус Сюйхофф, зять великого Рембрандта, втративши надію прохарчувати себе малярством, зайнявся ремеслом, він був звинувачений у порушенні монополії НОІК і ледве не потрапив у тюрму. На щастя, допомогли друзі, і Сюйхофф став службовцем компанії – він отримав місце наглядача в тій тюрмі, куди його збиралися відправити.

Інша частина населення, яка складала більшість жителів міста були португальці, предки яких були вивезені із Малакки після того як її захопили голландці в 1641 р., нащадків рабів із Індії, які прийняли християнство, їх називали мардейкерами, а також балійців, бугів, малайців, макассарців; яванцям довго не дозволяли селитися в Батавії, тому що влада, пам’ятаючи осаду міста військами яванського султанату Мата рама, їх боялася. Спільною мовою цієї різноплемінної маси була малайська.

Культурне та інтелектуальне життя міста було небагатим. Були спроби утворити "латинські школи" для дітей службовців НОІК і школи для християн – не європейців, практичні результати були мізерні: школи, на утримання яких скупою Компанією відпускалися мізерні кошти, ледь-ледь існували і на кінець XVIII ст. мардейкери і небагато чисельні християни-індонезійці були поглинені мусульманською масою.

XVII ст. дало тільки одного літератора середньої руки. Ним став Якоб Стеендам, перший поет Нью-Йорка (голландської колонії Нові Нідерланди), який після переселення в Батавію отримав місце опікуна сирітського притулку, написав декілька поем про батавське життя. Список книг, які були опубліковані на протязі XVII – XVIII ст., включає багато збірників адміністративних розпоряджень, деяку кількість книг на португальській і малайській мовах, деяку кількість передрукованих голландсько-малайських словників найбільш вживаних слів, а також граматик і, на кінець, з 1731 р. щорічний довідник (з чинами і посадами) службовців Компанії.

Зрідка з’являються літературні твори як, наприклад в кінці XVII ст. дидактична поема Я. Стеендама для юнаків або поема Пітера ван Хоорна про мудрість Конфуція. В цьому списку (за 1695 р.) був історичний твір, в якому була розповідь про відому облогу 1629 р. в подальшому цей твір надихнув батавського поета XVIII ст. Пітера де Фриса на написання драми, яка "прикрашена піснями, танцями і живими картинами", під назвою "Ян Пітерезон Кун, засновник батавської свободи. Драма про війну зі щасливим кінцем".

В 1778 р. Йохан Радермахер, один із високих службовців Компанії заснував Батавське товариство. Хоча "Повідомлення про природну історію, древностях і звичаях" народів Нусантри віталися Товариством, в основному на початковому періоді своєї діяльності воно займалося проблемами міського господарства. Той же Радермахер став засновником перших франкмасонських лож в Баталії в 60-х рр. XVIII ст. Ідеї європейського Просвітництва майже не зачепили голландську колонію, де панував дух користолюбства, презирство до "туземців" і зневага до освіти, художніх цінностей і знань.

І тільки в кінці XVIII ст. європейці, які були в колоніальній адміністрації, стали проявляти інтерес до місцевої культури, історії, поведінці і звичаям, які виходили за рамки звичайних мандрівних записів і т. д., якими так багаті XVII - XVIII ст. В першу чергу це відбулося в Індії, де У. Джонс, будучи на службі в Калькутті, в 1784 р. заснував Бенгальське азіатське товариство і започаткував наукову індологію.

Висновки. Хоча процеси, які почалися з часів Великих географічних відкриттів означали початок нової ери колоніалізму, дволикого Януса, який зближував і роз’єднував суб’єкти світової цивілізації, на кінець XVIII ст. проявилися лише перші наслідки цих процесів. Світова торгівля тільки почала впливати на виробництво азійських країн. Європейські досягнення ледве-ледве впливали на внутрішнє життя країн Сходу, до того ж вибірково; традиційність місцевих суспільств зберігалась і елементи модернізації впроваджувалися надто повільно, наштовхуючись на сильний опір.

В кінці XVIII ст. світ Сходу став ще більш різним внаслідок різної реакції різних країн на колоніальне втручання Заходу, а також в силу того, що цілі райони Азії, в першу чергу Філіппіни, Ява з Мадурою, багато областей Індії, де було створено колоніальне управління, "випали" із загальної картини.

У Європі епоха раннього колоніалізму прискорила процеси формування європейської цивілізації, з одного боку, а з іншого – сприяли (внаслідок різного впливу "революції цін" і розвитку буржуазних відносин) поділу цієї цивілізації на декілька регіонів. Центром стали в основному протестантські країни – Англія, Нідерланди, Західна і Північна Німеччина і гугенотська Франція, вихідці із яких на кінець епохи мали найбільше успіхів і в колоніальній політиці. Іншим регіоном стали країни Південної і Центральної Європи, в основному католицькі і православні країни Східної Європи. І якщо наслідки наступу колоніальної епохи для Західної Європи проявилися у розкладі феодальних і розвитку капіталістичних відносин і у створенні заморських колоніальних імперій, то в країнах Центральної та Східної Європи посилився феодальний гніт, відбулося "повторне закріпачення" селян і спостерігалась (в дусі загального експансіонізму епохи) тенденція до створення континентальних імперій (Австрія, Росія, Польща).

XVI - XVIII ст. створили базу для понаступного (разом з промисловою революцією в Європі) бурхливого розвитку колоніалізму як системи. Справа не в тому, що торговий баланс був позитивним для країн Сходу. Набагато важливіша та обставина, що європейські факторії, форти, анклави, в поєднані з безумовною морською і воєнною перевагою ("торгівля зі шпагою в руках") Європи, яка остаточно проявилася у XVIII ст., брали під контроль спочатку зовнішню торгівлю азійських країн, а потім і національні ринки, цим самим готуючи наступне підкорення місцевих суспільств на державно-адміністративному рівні.

Уже в цей період почалося завоювання величезних територій у Індії (насамперед Бенгалії), яке супроводжувалося частковим руйнуванням місцевого виробництва, відтік за кордон (в Англію) прибутків, які були отримані від податків, мита, відкупів, монополій і т. д. Ще яскравіше це проявилося на Малайському архіпелазі, де Іспанія в цей період перетворила свою колонію Філіппіни (за виключенням південних районів), а Нідерландська Ост-Індська компанія, завоювавши Яву, основні доходи стала добувати шляхом безпосереднього грабежу, воєнних контрибуцій і податкової експлуатації місцевого населення.

Незалежно від суб’єктивних намірів тих, хто колоніалізм приносив, або від об’єктивних наслідків (деколи – доброчинних, які проявили себе в далекому майбутньому) експансія європейських держави означала для країн Сходу, як правило, руйнування або деформацію традиційних структур, часто просто загибель місцевої цивілізації, масове знищення населення (африканська работоргівля), грабіж та експлуатацію.

Трагедія народів, які були втягнуті в колонізацію, полягала в тому, що процес створення світового господарства і руйнування традиційних систем відбувався в насильницькій формі. В цей період пристосування країн Сходу до світового капіталістичного розвитку не викликало (і не могло викликати) до життя появу власного капіталізму.

Література

  1. История Востока. – М., 1999. – т. 3; М. – 2004. – т. 4. – ч. 1.
  2. Васильев Л. С. История Востока. – В 2-х т. – М., 1994.
  3. Широков Г. Колониальная система // Восток. – 1995. - № 6.
  4. Замятина М. Ю. Сибирь и Дикий Запад: образ территории и его роль в общественной жизни // Восток. – 1998. - № 6.
  5. Савельева Л. П. Новозеландский колонист и сибирский поселенец: опыт социокультурного сравнения // Восток. – 1995. - № 4.
  6. Субботин В. А. Колониальные войска в конце XVIІІ – ХХ века. // Вопросы истории. – 2002. - № 8.
  7. Хазанов А. М. Аффонсу де Албукерки – создатель Португальской колониальной империи // Новая и новейшая история. – 2002. - № 3.
  8. Хазанов А. М. Неизвестное о Васко да Гаме. // Вопросы истории. – 2000. - № 8.
  9. Огнетов И. А. Католические миссионеры во Вьетнаме (XVIІ – начало ХХ вв.). // Восток. – 1999. - №5.
  10. Новопашина Л. Ю. Англо-голландское колониальное соперничество в 1814 – 1824 годах. // Вопросы истории. – 2004. - № 4.
  11. Вагасин А. А. М. П. Минаев и русская политика на Востоке в 80-е годы ХІХ века. // Восток. – 1993. - № 3.
  12. Фадеева И. Два лика колониализма. // Азия и Африка сегодня. – 1994. - № 12.


10.12.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!