Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Ранній європейський колоніалізм в країнах Сходу. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Ранній європейський колоніалізм в країнах Сходу. Реферат

Період колоніалізму охоплює час з початку XVI ст. і до середини ХХ ст. В цей період Захід отримує перевагу над Сходом і в тій чи іншій формі підкоряє собі країни Азії і Африки

Найбільшого розширення колоніальна система досягає в перші два десятиліття ХХ ст. тоді виникло переконання, що весь світ буде поділений між великими державами, а потім відбуватимуться тільки його переділи. Але цього не відбулося. Колоніальна система скоро почала розпадатися. Серйозний удар по ній був зроблений ще у другій половині ХІХ ст. революцією Мейдзи в Японії.

Після Першої світової війни стали реально незалежні Туреччина (Кемалістська революція), Іран (прихід Реза-шаха до влади), Китай (встановлення влади Гоміньдану). Отримали самоуправління Сирія, Ліван, Ірак. Остаточно розпалася колоніальна система після Другої світової війни. Умовною датою розпаду системи можна вважати 1960 рік – "Рік Африки", після чого залишилися тільки анклави колоніалізму. ХІХ – початок ХХ ст. можна назвати періодом найвищого розвитку колоніалізму.

У літературі прийнято виділяти три періоди колоніальної експансії:

  • "торговий колоніалізм" - з початку XVI – до середини XVIІІ ст., який характеризується гонитвою за "колоніальними" товарами для вивозу в Європу;
  • "колоніалізм епохи промислового капіталу", або "колоніалізм періоду першого етапу промислового перевороту", або "період експлуатації методами промислового капіталу", - друга половина XVIІІ – кінець ХІХ ст., коли основним методом експлуатації колоній і всього неєвропейського світу став вивіз європейських товарів у ці країни;
  • "колоніалізм епохи імперіалізму", або "колоніалізм періоду монополістичного капіталу", або "колоніалізм періоду другого етапу промислового перевороту" – коли до колишніх методів використання ресурсів залежних країн додався ще один – вивіз туди європейського капіталу, ріст інвестицій, які привели до промислового розвитку неєвропейських країн.

Початок європейського вторгнення в країни Сходу співпадає з епохою Великих географічних відкриттів – двохсотлітнім періодом гігантського розширення світових зв’язків, в першу чергу торгових. На протязі двох століть європейські мореплавці, спочатку португальські і іспанські, а потім голландські, англійські і французькі проклали шлях на Схід – в Африку, Індію, Південно-Східну Азію і на Захід – у Південну і Північну Америку, на Антильські острови, відкрили Австралію. Російські землепрохідці пройшли через Сибір і досягли берегів Тихого океану. Починаючи з Магеллана здійснено ряд навколосвітніх мандрівок.

Великі географічні відкриття, а разом з ними колоніальна експансія були розпочаті Португалією і Іспанією – країнами економічно і політично далеко не найрозвинутішими і які менше всього претендували на роль піонерів нової капіталістичної епохи. Чому рух хрестоносців на Схід, рух, який у Європі не затихав на протязі всього середньовіччя, або морська експансія арабів і Китаю не викликали таких бурхливих змін в житті світу, як іспано-португальська, здавалось би, така ж "феодальна" за своїм характером експансія?

Відповідь на це питання багатозначна і суперечлива. Вона лежить у особливостях розвитку того, що ми називаємо європейським (точніше західноєвропейським) світом, на початок епохи Великих географічних відкриттів. Тому що в кінці кінців процес розкладу феодалізму і виникнення капіталістичних відносин робив вплив не тільки на весь західноєвропейський світ, зв’язаний своєю системою економіко-політичних відносин, але і на світ, який йому протистояв.

Перші колоніальні загарбання здійснювали ідальго Іспанії і Португалії, а фінансували експедиції купці Фландрії і Брабанту; конкістадорів штовхали за моря і океани жадоба наживи і пригод, але потреба в золоті зростала в Європі у величезних масштабах якраз дякуючи розвитку ринкових відносин, які вимагали все більш значних засобів обміну.

Якраз тим, що колоніальна експансія (навіть якщо вона здійснювалася на перших порах чи не найбільш "феодальними" країнами Західної Європи – Іспанією і Португалією) відповідала потребам капіталізму, який розвивався (на відміну від епохи хрестових походів, морської експансії арабів і китайців), пояснюється та особливість цього руху, що він, розвиваючись разом з капіталізмом, ставав всеохоплюючим і ніс в собі більш глибокі наслідки для народів які колонізували і яких колонізували. Іспанія і Португалія почали колоніальні захоплення, виходячи із прагнень, які здавалося б не мали нічого спільного з капіталістичною тенденцією. Ті, які здійснювали експедиції в Америку та Індію не передбачали наслідків, які в кінцевому рахунку грали на руку їх суперникам.

Які причини сприяли піренейським країнам стати піонерами європейського колоніалізму? В силу свого географічного положення на крайньому заході Європи ці країни були безпосередньо зацікавлені в пошуку нових шляхів через Атлантичний океан, до чого не прагнули ні італійські міста, які уживалися з Османською імперією, яка контролювала Середземне море, ні Ганза, яка монополізувала торгівлю північно-західної Європи. У заморських походах була зацікавлена королівська влада Іспанії і Португалії, яка боролась за централізацію своїх країн, а для цього потрібні були кошти. До цього ж прагнуло дрібне і середнє дворянство, яке залишилося поза конкретними справами після Реконкісти до того ж заборгували лихварям.

Могутня католицька церква плекала надії на нову паству і нові прибутки. Купці приморських міст півострова прагнули зайняти місце італійських і ганзейських купців в європейській торгівлі. Конкістадори знайшли підтримку і у містах Іспанських Нідерландів, насамперед в Антверпені, які були зацікавлені в отримані прянощів без участі венеціанських посередників.

Початковий етап колоніальної експансії на Схід зв’язаний насамперед з португальцями, тому Іспанія сконцентрувала всі зусилля на Америці і в Азії утвердилася тільки на Філіппінах і відмовилась на користь Португалії від боротьби за Острови Прянощів (Молуккські острови).

Історія португальської заморської експансії починається в 1415 р., коли хрестоносці оволоділи марокканським портом Сеутою. На першому етапі португальці – спочатку повільно, а потім більш швидкими темпами – "освоювали" західне узбережжя Африки, поступово просуваючись на південь. Рух на південь отримав стимул в 40-х рр. XV ст., коли португальські мореплавці досягли Гвінейського побережжя і в Португалію почали поступати золото, слонова кістка і невільники.

Другий етап, який охоплює власне період утворення португальської колоніальної імперії; відкривається плаванням Васко да Гами, який проклав морський шлях в Індію. Спочатку португальці намагалися боротися зі своїми конкурентами, головним чином арабами, в Індійському океані, посилаючи щорічні експедиції із метрополії. Але дуже скоро, найбільш далекоглядні із піонерів експансії зрозуміли, що для завоювання панування на морі потрібен не тільки сильний флот (такий флот у Португалії був і її морська перевага була незаперечною), але і опорні бази на протязі всього морського шляху від Лісабона і Опорто до Індії і Південно-Східної Азії (ПСА).

На початку XVI ст. португальці захопили о-в Сокотру на Сході і в Аденську затоку. Під керівництвом губернатора Індії Аффонсу д’ Альбукерки - мабуть чи не найяскравішої особистості серед творців португальської колоніальної імперії – в 1509 – 1515 рр. було створено ланцюг опорних баз від східного побережжя Африки до Малаккського півострова: до Сокотри додалися Ормуз в Перській затоці, Гоа, Даман, Діу, Бомбей на західному узбережжі Індії і Малакка, захоплена д’ Альбукерки в 1511 р. і стала головним опорним пунктом португальців у ПСА (негайно після захоплення Малакки д’ Альбукерки направив на Молуккські острови – центр вирощування прянощів – експедицію Антониу д’ Абреу). На протязі XVI ст. португальські фортеці і факторії створювалися на Малайському архіпелазі (найважливіша на о-ві Тернате, на Островах Прянощів) в Сіамі, Китаї, Японії, Бірмі.

З кінця XVI ст. почався третій етап португальської колоніальної політики. В 1580 – 1640 рр. Португалія, яка виявилася в складі Іспанської імперії, яка в свою чергу була послаблена безперервною боротьбою з місцевим населенням країн Сходу, не змогла протистояти натиску нових колоніальних держав – Нідерландів і Англії. Поступово вона поступалася позиціями і на середину XVIІ ст. вона втратила майже всі свої володіння в Азії, зберігши лише Східний Тімор в Нусантарі, Гоа і Даман в Індії і Аоминь (Макао) в Китаї. На цьому етапі Португалія оборонялася і не робила скільки-небудь серйозних спроб (авантюри шукачів пригод, які діяли на свій страх і ризик не беруться до уваги) розширити свої азіатські володіння, а всю увагу було звернено на освоєння Бразилії і збереження колоній вздовж африканського побережжя.

Оскільки шлях на Схід навколо Африки був захоплений з XV ст. португальцями, кораблі Іспанії, колоніальна експансія яких почалася дещо пізніше, з кінця XV ст., рушили на захід через Атлантичний і Тихий океани. Після мандрівки Магеллана лінія розмежування іспанських і португальських володінь у Тихому океані (Сарагосський договір 1529 р.) пройшла на 170 на схід Молуккських островів, а в 1534 р. іспанці залишили Острови Прянощів, де у них був опорний пункт на о-ві Тидоре. Єдиним володінням Іспанії в Азії залишилися Філіппіни, де в 60 – 70-х рр. XVI ст. вона захопила о-ви Лусон, Палаван, Миндоро, північну частину о-ва Мінданао і Вісайські о-ви.

Аналізуючи характер, значення і результати діяльності португальських та іспанських колонізаторів у країнах Сходу в XV - першій половині XVIІ ст., необхідно звернути увагу на дві обставини.

По-перше, колоніальна експансія здійснювалася феодальною державою з сильною королівською владою, яка приймала безпосередню і пряму участь в управлінні колоніями. Ця експансія, особливо рання, мала більше спільного з хрестовими походами, ніж із подальшими колоніальними захопленнями інших держав. Сам початок (взяття Сеути) було типовим хрестовим походом. Ідеї поширення християнства, боротьби з "маврами", тобто з мусульманами, займали значне місце в обґрунтуванні португальської колоніальної політики; в той же час португальці легко змішувалися з тією частиною місцевого населення, яка була ними добровільно або насильницьким шляхом обернена в християнство.

По-друге, сфера діяльності португальців і іспанців у Азії охоплювала країни достатньо сильні, які з успіхом могли відбити (і відбивали) атаки європейців (Китай, Японія, більшість держав Індії і Південно-Східної Азії). Показово, що єдиним великим колоніальним володінням у Азії в той період стала частина Філіппін, де навіть найбільш розвинуті райони знаходилися в кращому випадку на протодержавному рівні.

Епоха португальсько-іспанської колоніальної експансії не внесла суттєвих змін у внутрішнє життя країн Сходу. Цей колоніалізм був торговий, а основні засоби добувалися за рахунок внутрішньо азіатської торгівлі. Португальські кораблі з європейськими (незначна кількість) товарами і індійськими тканинами із Гоа в Малакку. Там вони залишали частину тканин, які потім відвозили на о-ви ПСА, і завантажувалися прянощами. З вантажем прянощів вони направлялися в Китай, де купували шовк, який обмінювали в Японії (разом з індійськими тканинами та європейськими товарами) на срібло. На зворотньому шляху португальці закуповували в Китаї на японське срібло шовк, фарфор, перли для Малакки, Гоа і Європи, а повертаючись в Європу через Малакку, знову вантажили прянощі.

Крім природного прагнення встановити торгову монополію (португальці на шляхах в Африку і Азію, іспанці – в Центральній і Південній Америці) для цієї стадії колоніалізму характерне відкрите збройне насильство, прямий грабіж захоплених територій, середньовічний релігійний фанатизм, работоргівля.

З точки зору впливу португальсько-іспанської експансії на країни Сходу останні можна поділити (умовно) на три зони: перша – території, на яких була створена колоніальна адміністрація: Гоа в Індії, Макао в Китаї, Малакка і Східний Тімор та іспанські Філіппіни. Серйозних змін європейські анклави спочатку не принесли, якщо не брати до уваги специфічного населення, яке складалося в цих анклавах. Виключення склали Філіппіни, де в результаті соціально-економічних процесів (формування місцевих поміщиків) та з майже повною – на другу половину XVIІ ст. – християнізацією створили специфічні особливості розвитку Філіппін у порівняні з іншими країнами Сходу.

Місіонерською діяльністю займалися і португальці, головним чином у своїх анклавах (Гоа, Малакка), на Малих Зондських островах, особливо на Флоресі і Тіморі. Результатом їх дій була християнізація населення.

Другу зону складали території, які знаходилися на морських шляхах по яким колонізатори їхали на Схід. Сюди входили Малабарський берег в Індії, округ Джафна на Ланці (Цейлоні), Араканське побережжя в Бірмі, деякі райони Західної Малайї, Західної і Північної Суматри, Західної і Північної Яви та ін. Колонізатори посилили експлуатацію селянства, збільшилися прибутки правлячої еліти. До цього часу відноситься початок небувалого (наприклад, по масштабам Малайського архіпелагу) піратства, яке часто ставало формою контрабандної торгівлі і боротьби з європейською торговою монополією.

Боротьба з португальцями сприяла поширенню впливу ісламу в приморських державах Сходу. Якраз у XVI ст. іслам переміг в малайсько-індонезійському світі. Перемого ісламу сприяла і більш широким культурним зв’язкам ПСА з Індією та країнами Близького і Середнього Сходу. І нарешті, поява португальців (і іспанців) сприяла утворенню нових держав-султанатів Бантам на Західній Яві, Джохор у південній частині Малаккського півострова і на архіпелазі Риау, Аче на півночі Суматри, Тернате і Тидоре у Східній Нусантарі.

Третя зона область великих, в основному континентальних держав Сходу – відчула лише опосередкований вплив початкової європейської колонізації. Португальці і іспанці не могли боротися ні з Іраном, ні з Китаєм, ні з Японією. Іспано-португальська агресія проти Сіаму в 1628 – 1636 рр. закінчилася поразкою як і спроба португальських та іспанських авантюристів і найманців місцевих правителів захопити території в Сіамі, Бірмі і Камбоджі.

Хоча Португалія та Іспанія проклали шлях європейській колоніальній експансії на Схід, результатами скористалися їх суперники в Європі – Нідерланди і Англія, до яких з кінця XVI - початку XVII ст. перейшла ведуча роль в європейській колоніальній експансії. І з цього часу починається власне капіталістична (звичайно в її початкових формах) історія колоніалізму.

Колоніальна система, яка прийшла на зміну феодальній португало-іспанській, була ранньокапіталістичною системою торгового капіталізму. Якраз торговому капіталу належала ведуча роль в колоніальній експансії Голландії і Англії в XVII – XVIII ст., він визначав її методи і форми. Основною метою (між іншим як і в португальців) були монополізація торгівлі, отримання максимальних прибутків із торгових операцій. І територіальні захоплення, особливо на перших порах, здійснювалося не заради безпосередньої експлуатації місцевого населення, а для забезпечення монопольного положення торгових факторій та витіснення конкурентів.

Голландське і англійське проникнення проходило як би в три етапи: торговий корабель – свого роду мандрівний ринок; факторія – екстериторіальна ділянка на узбережжі; окупована територія.

Показово, що головним провідником колоніальної політики в цей час стають монопольні торгові компанії. Якщо в іспано-португальській системі основну роль грала державна феодально-бюрократична машина, то тепер ініціатива належить купецтву, а держава тільки підтримує об’єднання пайщиків-монополістів.

Якраз таким об’єднанням була Нідерландська Ост-Індійська компанія (НОІК), яка виникла при прямому сприянні уряду. За її зразком будувалися подібні їй об’єднання в інших країнах – Швеції, Данії, Курляндії, Франції і т. д. В 1602 р. торгові палати шести міст – Амстердама, Мидлбурга, Дефта, Роттердама, Хоорна і Енкхюйзена надали капітал для НОІК. Кожна палата діяла автономно і споряджала свої власні кораблі. Палати призначали 17 директорів – теоретично вищий виконавчий орган НОІК, який відповідав перед Генеральними штатами (парламентом Республіки Об’єднаних Провінцій) і пайщиками.

На практиці дуже скоро всі справи були в руках вузької групи представників олігархії, яка діяла через Постійний комітет, куди входили лише частина директорів і адвокати НОІК. Вирішальна роль належала патриціату Амстердама. Директори НОІК не звітували ні перед парламентом, ні перед пайщиками. Функції Генеральних штатів обмежувалися автоматичним продовженням статусу НОІК і надання при потребі позик. Від уряду НОІК отримувала не тільки право монопольної торгівлі і мореплавства в межах мису Доброї Надії до Магелланової протоки, але і право утримувати війська, оголошувати війну, підписувати мир, будувати фортеці і факторії, друкувати монету.

Хоч Англія почала свої заморські експедиції одночасно з Нідерландами (навіть деколи раніше), успіхи англійців на Сході в XVII ст. були набагато скромнішими. Початковий етап (друга половина XVI – перша половина XVIIст.) був пов’язаний з діяльністю королівського двору і знаті. Двір і знать приймали участь в спорядженні піратських експедицій, які нападали на іспанські кораблі, які перевозили золото із Америки в Європу. З 1580 по 1640 р., коли Португалія була під владою Іспанії, англійці і голландці почали вторгатися в сферу впливу Португалії на Сході.

Англія звернула увагу на Схід пізніше. Спочатку англійці активно проникали у Вест-Індію, де вони створювали бази для діянь проти іспанських колоній в Америці та в Північній і Центральній Америці, де виникли перші англійські колонії (Ньюфаундленд, Вірджинія, Британський Гондурас, Бермуди).

Англійська Ост-Індська компанія (АОІК), яка утворилася в 1600 р., спочатку була слабше голландської. На відмінну від останньої, вона отримала від держави тільки торгові привілеї, її первісний капітал був значно меншим (30 тис.  ф. ст. проти 540 тис.), вона постійно відчувала фінансові труднощі, змушена була безперервно боротися з конкуренцією інших англійських компаній і знаходилася в сильній залежності від королівської влади. І тільки на початку XVIII ст. АОІК зміцнила свої позиції в самій Англії.

Головною метою обох компаній в Азії були спочатку Молуккські о-ви з їх прянощами. І якраз сюди направилися перші голландські й англійські експедиції, тут відбувалися жорстокі сутички спочатку з спільними ворогами – португальцями та іспанцями, потім між самими голландцями та англійцями.

В 1596 р. на Яву прибула перша голландська експедиція Корнелиуса де Хаутмана, в 1599 р. голландці досягли Молукк, а в 1600 р. адмірал Стефан ван Хаген підписав договір з амбонцями про побудову форту і про монопольну закупівлю прянощів в обмін на захист від португальців. В 1609 р. голландські торгівці остаточно витіснили португальців і іспанців з Молуккських островів. В тому ж році Рада директорів АОІК призначила першого генерал-губернатора своїх володінь і факторій на Сході, а в 1619 р. засновник голландської колоніальної імперії Ян Питерсзоон Кун створив на місці захопленого яванського князівства фортецю Батавію (Джакарту), яка стала центром голландських володінь (до цього генерал-губернатор не мав постійної штаб-квартири і переїздив разом з флотом із однієї факторії в другу по всім просторам Індійського і Тихого океанів).

В 1641 р. голландці оволоділи цитаделлю португальських володінь - Малаккою. В цьому ж році Португалія, яка тільки що відділилася від Іспанії підписала з Нідерландами договір за яким визнавала всі захоплення останніх. По Вестфальському (Мюнстерському) договору, який підвів підсумки Тридцятилітньої війни, демаркаційна лінія, яка раніше ділила сфери впливу Іспанії і Португалії, розмежовувала тепер володіння Іспанії і Голландії.

У другій половині XVII ст. Нідерландська Ост-Індська компанія зміцнила свою владу на Малайському архіпелазі, Молуккських о-вах, на Сулавесі і Західній Яві. Більше того, вона перейшла до територіальної експансії, на протязі другої половини XVII – першої половини XVIII ст. вона підкорила держави Яви і Мадури. В Індії НОІК зміцнила свої позиції на Малабарському березі, в Короманделі і Бенгалії, на Цейлоні – південно-західних і північних районах о-ва. В Африці голландці захопили ряд важливих пунктів на західному побережжі – Аргуїн, Гуре, Ельміну, Сьєра-Леоне. В 40 – 50х роках XVII ст. виникли голландські колонії на о-ві Маврикій і Мисі Доброї Надії (Капська колонія). Третім районом голландської імперії стала Америка., Гвіана, деякі із малих Антильських островів, бразильським побережжям. Була заснована голландська колонія в Північній Америці, у гирлі р. Гудзон (Нові Нідерланди).

Англійська Ост-Індська компанія довгий час задовольнялась створенням окремих факторій на Молуккських островах, Сулавесі, Яві, Суматрі, в Індії і Сіамі. Хоча англійці теж досить активно боролися з португальцями (в 1615 р. вони розбили біля Сурата португальський флот, а в 1622 р. допомогли Персії вигнати португальців із Ормуза), як правило, вони слідували за більш сильними голландцями (Голландія в середині XVII ст. мала на Сході в 70 разів більше кораблів ніж Англія). Дуже скоро конкуренція з голландцями, які мали більш міцний фундамент у ПСА, привели до війни між компаніями, які суперничали.

В 1619 р. голландський флот в декількох боях розгромив англійський у Сіамській затоці і Зондській протоці, а на початок 20-х років голландці витіснили своїх суперників із Молукк. Остаточний удар по Англійській Ост-Індській компанії в ПСА завдала так звана амбонська різня, коли в лютому 1623 р. службовці англійської факторії о-ва Амбон були звинувачені голландським губернатором в змові проти нього і страчені. В боротьбі за прянощі перемогла Голландія, а англійці змушені були шукати інші райони для своєї торгової діяльності. І вони сконцентрували свою увагу на Індії. Їм вдалося отримати ряд торгових привілеїв в Могольській імперії, і з 1615 р. там розпочався швидкий ріст англійських факторій (Сурат, Масулипатам, Мадрас, Пуликат).

Положення стало змінюватися з другої половини XVII ст., коли почалися торгові війни, які заповнили історію колоніалізму аж до кінця XVIIІ ст. Не дивлячись на збереження і навіть розширення своєї колоніальної імперії на протязі цього часу, Голландія поступово втрачає колоніальну, морську і торгову гегемонію. В трьох англо-голландських війнах другої половини XVII ст. колоніальна і морська могутність Нідерландів була зламана, а четверта англо-голландська війна (1780 - 1784) закріпила англійську перевагу. Голландія втратила більшу частину колоній в Америці і Африці і зуміла зберегти володіння в Азії тільки дякуючи англо-французькому суперництву, яке розпочалося в кінці XVII ст.

Після війн епохи Французької революції і Наполеона Голландія, яка стала другорядною державою, втратила ще ряд колоній, а за Лондонським договором 1824 р. відмовилася на користь Англії від володінь в Індії і Малайї (взамін англійської факторії на Суматрі) і визнала захоплення в 1819 р. Англією о-ва Сінгапур. Основною (практично єдиною) колонією Голландії в Азії залишилася Індонезія, яку Нідерланди зуміли зберегти і змушені були допустити туди англійський капітал (після війни 1780 – 1784 рр.).

З другої половини XVII ст., коли на авансцену колоніальної політики виходять Англія і Франція, боротьба між ними проходить червоною ниткою через всю історію полонізму XVIIІ і більшості ХІХ ст.

Після закінчення епохи громадянських війн і зміцнення абсолютної монархії почалася французька колоніальна експансія. При Людовіку XІV була заснована Французька Ост-Індська компанія (ФОІК), з’явилися перші опорні пункти в Індії (Чандранагар, Пондішері), були захоплені території у Північній Америці (Луїзіана), розширена колонізація Канади і Антильських островів.

Відсталість соціально-економічного і політичного, феодально-абсолютистського ладу у Франції, засилля дворянства, безправ’я буржуазії, деспотизм королівської влади, бюрократичні методи керівництва колоніальною політикою наперед визначили кінцеву поразку Франції в боротьбі з Англією за колонії.

Французька Ост-Індська компанія, яка виникла в 1664 р., була поставлена під повний контроль уряду, від якого залежало її фінансування; придворні чиновники управляли володінням компанії, командували її армією і флотом. Компанія виявилася набагато слабшою свого основного суперника – Англійської Ост-Індської компанії, в 1708 р. остання була реорганізована за зразком голландської і опиралась не тільки на підтримку парламенту і королівської влади, але і на підтримку могутнього Сити. Головними районами англо-французьких зіткнень стали Північна Америка, Антильські острови та Індія.

У війні за Іспанську спадщину (1701 - 1714) Англія не допустила переходу до Франції іспанських колоній, захопила Гібралтар, забрала в Іспанії право асьєнто – поставки африканських рабів в іспанські володіння в Америці.

Основна боротьба між Англією і Францією за першість в Індії, яка стала головним об’єктом англо-французького суперництва в Азії, розгорнулася з 40-х років XVIIІ ст.

У війні за Австрійський спадок (1740 - 1748) французи, спираючись на свою військово-морську базу на о-ві Маврикій, захопили Мадрас – центр англійських володінь в Індії. В особі губернатора Пондішері Дюплекса англійці зустрілися з розумним противником, який уміло використовував протиріччя між індійськими князями для зміцнення позицій Французької Ост-Індської компанії і який створив перші загони сипайської (із місцевих жителів) армії.

Боротьба між компаніями в Індії продовжувалася і після Аахенського миру, який завершив війну в Європі. В кінці 40-х років XVIIІ ст. у Південній Індії переважаючим став вплив Франції. Але в Семилітній війні (1756 - 1763) капіталістична Англія, яка стала на шлях промислового перевороту, завдала феодально-абсолютистській Франції важкої поразки і остаточно підірвала колоніальну міць союзниці останньої – Іспанії.

Франція втратила Канаду і ряд островів у Вест-Індії. Остаточну поразку вона потерпіла в Індій: англійці розбили французів під Вандевашем і захопили Пондішері. За умовами Паризького миру 1763 р. Франція відмовилася від своїх володінь в Індії і обіцяла не будувати укріплень у п’яти містах (в тому числі і Пондішері), які їй були повернуті. Перемога Англії відкрила їй шлях до утвердження панування в Індії.

Англія почала процес завоювання Індії: в 1757 – 1764 рр. була захоплена Бенгалія, в 1799 р. підкорено сильну державу Південної Індії – Майсур, в 1818 р. англійці розгромили маратхів. Із захопленням Пенджабу в 1849 р. завоювання Індії було завершено. Опираючись на володіння в Індії, англійці активізували свою діяльність і в інших країнах Азії. В 1786 р. вони захопили о-в Пінанг чим поклали початок експансії у Малайї, в 1824 р. почали першу війну з Бірмою.

Суперництво Англії і Франції за колонії продовжувалося в нову історичну епоху, яка наступила після Французької революції XVIIІ ст. Захоплення Бонапартом Єгипту, який формально входив до складу Османської імперії (1799 р.), був спробою Франції стати твердою ногою на Сході. Але єгипетський похід закінчився розгромом французів (1802 р.).

Англія спираючись на свою промислову, торгову і морську могутність, не тільки зуміла утримати позиції в колоніях, але і значно зміцнити їх. Крім нових територіальних надбань в Індії в тому числі французьких володінь у Бенгалії і на Коромандельському березі, Англія ніби захищаючи права штатгальтера Нідерландів, якого в 1795 р. вигнали французькі війська, захопили в 1795 – 1796 рр. Капську колонію, Цейлон, Малакку, голландські форти і факторії на Суматрі, а також о-в Амбон і о-ви Банда в Малайському архіпелазі. В 1811 р. англійці захопили Яву і о-ви Банка і Біллітон біля східного побережжя Суматри. Хоча згідно Лондонської конвенції 1814 р. і угодою на Віденському конгресі 1814 – 1815 рр. Англія повернула Голландії більшість колоній, вона зберегла Капську землю, Цейлон і ряд островів у Вест-Індії.

Література

  1. История Востока. – М., 1999. – т. 3; М. – 2004. – т. 4. – ч. 1.
  2. Васильев Л. С. История Востока. – В 2-х т. – М., 1994.
  3. Широков Г. Колониальная система // Восток. – 1995. - № 6.
  4. Замятина М. Ю. Сибирь и Дикий Запад: образ территории и его роль в общественной жизни // Восток. – 1998. - № 6.
  5. Савельева Л. П. Новозеландский колонист и сибирский поселенец: опыт социокультурного сравнения // Восток. – 1995. - № 4.
  6. Субботин В. А. Колониальные войска в конце XVIІІ – ХХ века. // Вопросы истории. – 2002. - № 8.
  7. Хазанов А. М. Аффонсу де Албукерки – создатель Португальской колониальной империи // Новая и новейшая история. – 2002. - № 3.
  8. Хазанов А. М. Неизвестное о Васко да Гаме. // Вопросы истории. – 2000. - № 8.
  9. Огнетов И. А. Католические миссионеры во Вьетнаме (XVIІ – начало ХХ вв.). // Восток. – 1999. - №5.
  10. Новопашина Л. Ю. Англо-голландское колониальное соперничество в 1814 – 1824 годах. // Вопросы истории. – 2004. - № 4.
  11. Вагасин А. А. М. П. Минаев и русская политика на Востоке в 80-е годы ХІХ века. // Восток. – 1993. - № 3.
  12. Фадеева И. Два лика колониализма. // Азия и Африка сегодня. – 1994. - № 12.


10.12.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!