Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Київська Русь та Хозарська держава: особливості взаємодії. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Київська Русь та Хозарська держава: особливості взаємодії. Реферат

Вплив Хазарського каганату на сусідні держави та народності. Проблеми взаємовідносин хазар і слов’ян

Вплив Хазарського каганату на сусідні держави та народності

Нестор-літописець починає українську історію зі згадування данини, що хазари збирали зі слов'янських племен Середнього Подніпров'я, а варяги - із племен Новгородської землі в ІХ ст. Нестор розповідає, як степовики-хазари підійшли до землі полян і зажадали від них данини.

І поляни дали їм данину мечами: хазарські старійшини побачили в цій данині недобрий знак - адже хазари завоювали багато земель шаблями, заточеними з одного боку, а мечі були обоюдогострими. Так і сталося, - завершує свою розповідь про хазарську данину Нестор, - руські князі заволоділи хазарами.

Ця звістка "батька руської історії" породило чимало суперечок про роль хазар і "хазарського ярма" у цій історії. У радянські часи прийнято було вважати, що Хазарія - це "паразитична держава", що перешкоджала прогресивному розвитку Руської держави. Руський князь Святослав у 965 році знищив цю перешкоду, і до Давньоруської держави відійшли багато земель Хазарії.

Теперішня історія незрівнянно багатша та цікавіша, ніж та стара офіційна доктрина. Хазари аж ніяк не були першими жителями євразійського степу, що прагнули обкласти даниною хліборобів і городян. Наприкінці IV–V ст. Європа пережила гунську навалу: древні міста Північного Причорномор'я були зруйновані, кочові орди кинулися в Центральну Європу, до Рима і Константинополя - центрів Римської імперії. Але величезна Гунська держава розпалася до VI ст., і на зміну гунам з Центральної Азії прийшла нова хвиля завойовників - тюрки, що створили свої "імперію" - Тюркський каганат.

Тюркський каганат - неміцне об'єднання різномовних племен і народів, що розкинулося від Туви й Алтаю до Причорномор'я, розпалося, як і всяка "кочова імперія". У VI ст. в Причорномор'ї панували тюркомовні кочівники болгари, а на території Дагестану, у колишніх "гуннських межах" - інший тюркомовний народ, хазари.

Хазари кочували на родючих землях передгір'їв Північного Кавказу і, що не менш важливо, знайомі були з побутом древніх міст. Як і всякі кочівники, вони швидко знаходили вигоду в політичній боротьбі, що, як завжди, вели на Кавказі великі держави. В ті часи це була Східна Римська імперія - Візантія та Іран.

У VII столітті хазари настільки зміцнилися, що стали претендувати на панування не тільки в Причорноморському степу, але й у візантійських містах Тамані і Криму, а також в Закавказзі. Формувалася нова "імперія" - Хазарський каганат: кагану, правителю хазар, стали підкорятися багато народів і земель. На Північному Кавказу союзниками і васалами хазар стали алани - нащадки древніх скіфів і сарматів.

У степах хазарам підкорилися болгари. Не скорилася лише орда болгар на чолі з ханом Аспарухом у 681 р., яка відкочувала за Дунай, на землі Візантії, де і виникла Болгарія, що існує там понині. Інша група болгар відійшла в межиріччя Волги і Ками: там до ІХ ст. вони сформували болгарську державу - Волзьку Болгарію, що номінально визнавала владу хазарського кагана. У лісостепу ж данину хазарам стали платити слов'яни, що розселилися від Придніпров’я до Оки.

Тим часом у Закавказзі хазари зіштовхнулися з іншими завойовниками, що претендували на світове панування. Це були араби, що почали під зеленим прапором пророка Мохаммеда священну війну за навернення в правдиву віру "невірних". Війна між арабами і хазарами точилася спочатку зі перемінним успіхом, і арабам довелося мобілізувати всі сили, щоб розгромити суперника.

У 730-і роки каган змушений був відступити в степи і, за повідомленням арабських авторів, навіть прийняти іслам. Правитель Хазарії мав залишити свої ставки в Дагестані - міста Беленджер і Семендер – і заснував нову столицю в малодоступній дельті Волги: вона одержала ту ж тюркську назву, що і ріка Волга - Ітіль чи Атіль.

Араби, однак, не могли довго втриматися в степах: вони відступили в Закавказзя, їхнім форпостом (і форпостом ісламу) залишився Дербент в Дагестані. Каган відновив свою владу на Північному Кавказі й в інших областях. Цю владу необхідно було зміцнювати, і в каганаті почалося будівництво фортець: системи фортець виникли в Північному Кавказі і на вісьовій річковій магістралі Хазарії - в басейні Дону. Для будівництва фортець використовували традиції як іранської, так і візантійської фортифікації: у 830-і роки візантійський інженер спорудив на Дону фортецю Саркел, яку досліджували археологи на чолі з визнаним дослідником хазар - М. І. Артамоновим.

Економіка хазар стала багатоукладною і залежала від традицій народів, що входили в каганат: алани, що розселилися не тільки на Північному Кавказу, але й у басейні Дону, були досвідченими хліборобами і вміли будувати кам'яні фортеці, землеробство практикували й хазари, що навчилися також садівництву і рибальству. Хазари були жителями древніх міст - Фанагорії і Таматархі на Тамані, Керчі в Криму. Болгари в степу зберігали головним чином кочовий побут.

Однак оборонної системи й економіки, хай дуже розвинутої, було недостатньо для того, щоб завоювати визнання у світі, навіть ранньому середньовічному. А визнання, в першу чергу, великих держав, було необхідно. Під час війни з арабами-мусульманами каган прямо зіштовхнувся з конфесійною проблемою: хазари були язичниками, поклонялися тюркським богам, а нормальні відносини з язичниками були неможливі як з погляду ортодоксального ісламу, так і з позицій християнства - державної релігії Візантії.

Незрозуміло, як довго і чи всерйоз сповідав каган нав'язаний йому арабами іслам. Історія зберегла дивовижні письмові свідчення про релігію Хазарії, що донесло до нас так зване хазарсько-єврейське листування 60-х рр. Х століття. Ініціатором цього листування став канцлер могутнього халіфа Кордови єврейський вчений Хасдай Ібн Шапрут. Він довідався від купців, що десь на краю світу (а Північний Кавказ вважався в часи Середньовіччя краєм ойкумени) існує царство, правитель якого - іудей. Він написав йому лист із проханням розповісти про своє царство.

Хасдаю відповів цар Йосип, правитель Хазарії. Він розповів, як його далекий предок, що носив ще тюркське ім'я Булан, побачив у сні Божого ангела, що закликав його прийняти правдиву віру. Ангел дарував йому перемогу над ворогами, і Булан зі своїм народом прийняв іудаїзм. Тоді до царя з'явилися посли від мусульман і з християнської Візантії, щоб врозумити його: адже Булан прийняв віру всюди гнаного народу. Цар же влаштував диспут між мусульманами і християнами: він запитав ісламського кадія, яку віру він вважає більш правдивою - іудаїзм чи християнство, і кадій, що поважав старозавітних пророків, звичайно вказав на іудаїзм. Те ж питання про іудаїзм і іслам Булан задав священику, і той відповів, що релігія Старого завіту більш правдива. Так Булан переконався сам в правильності зробленого ним вибору.

Ця офіційна легенда про прийняття хазарами іудаїзму багато чого пояснювала історикам. Природно, каган не хотів приймати іслам: адже це робило його васалом ворога - арабського халіфа. Але і християнство не влаштовувало правителя Хазарії: адже він захопив християнські землі Візантії. Тим часом, у містах Кавказу і Північного Причорномор'я, у тому числі у Фанагорії і Таматархі, здавна жили іудейські громади, досвідчені в спілкуванні з оточуючими їх народами. Ці громади існували й у містах Халіфату і Візантії: християни і мусульмани могли спілкуватися з іудеями - адже вони не були язичниками.

В сучасній історіографії звичайно підкреслюється згубність цього вибору: іудаїзм прийняли тільки сам каган і хазари, інші народи зберегли свої вірування. Історики вважають, що каган і правляча верхівка каганату виявилися відірваними своєю вірою від інших підданих. Реальність, все-таки, була складнішою: якби каган прийняв іслам чи християнство, він мав би силою насаджувати нову релігію серед підвладних йому племен і народів - почати проти підданих "священну війну". Іудаїзм же не вимагав насадження своєї віри серед інших народів.

У результаті в Хазарії склалася дивна етноконфесійна ситуація: у хазарських містах, у тому числі в столиці Ітилі, пліч-о-пліч співіснували різні релігійні громади: іудеї - каган, його полководець бек і хазари, що жили в будівлях з цегли, а також християни, мусульмани (з мусульман-хорезмійців складалася гвардія кагана) і язичники (слов'яни і Русь). Кожна громада мала своїх суддів і зберігала автономію. Це мирне співіснування різних релігійних громад було характерним ще для античних міст Північного Причорномор'я і для Константинополя - столиці Візантії. У Східній Європі становлення такої традиції було важливим кроком на шляху до цивілізації.

Ще один нещодавно відкритий єврейський документ Х ст. - лист про боржника, якого хоче викупити з боргової кабали громада - свідчить про те, що хазарські іудеї з'явилися й у слов'янському світі. Цей документ походить з Києва і на сьогоднішній день залишається найдавнішим руським документом. Дивовижні підписи під цим листом: поряд з типовими єврейськими іменами там згадують якогось Гостяту бар Кьябар Коген. Гостята - слов'янське ім'я, відоме по новгородській берестяній грамоті, Кьябар - назва одного з хазарських племен, коген - позначення представників жрецького стану в іудеїв. Ймовірно, що представники цієї громади, які напевно говорили і по-слов'янськи, якщо вони носили слов'янські імена, брали участь в диспуті про віру, що відбувся вже при київському князі Володимирі напередодні хрещення Русі.

Цар Йосип у своєму листі описував Хазарію як могутню державу, якій підкорялися чи не всі народи Східної Європи - не тільки Північного Кавказу і Криму, степу і слов'янського лісостепу, але і всього Поволжя - аж до фінської весі в Білозер`ї. До 60-х років Х ст. реальність була вже далека від цієї картини могутності. Вже до початку Х ст. у Волзькій Болгарії поширився іслам, а в Аланії - християнство: правителі цих колись васальних земель Хазарії обрали власну релігію і шлях до незалежності. Самій Хазарії загрожували нові орди кочівників зі сходу: союзних хазарам угорців в Причорномор'ї тіснили печеніги (так наприкінці ІХ ст. угорці опинилися в Центральній Європі - нинішній Угорщині), із Заволзьких степів насувалися огузи.

Проблеми взаємовідносин хазар і слов’ян

Порядок і відносна безпека, які Хазарський каганат приніс жителям Великого степу й областей, що прилягають до неї з півночі, зіграли зрадницьку роль. Саме під захистом каганату слов'яни почали переселятися з місць їхнього споконвічного проживання у верхів'ях Дніпра, Волині й Подолії на схід, на території нинішньої південно-західної Росії й східної України. І, хоча спочатку слов'янські області були не більш ніж далекими провінціями каганату, поступово вони стали здобувати все більшу й більшу незалежність.

Найнебезпечнішим суперником Хазарії в Східній Європі стала Русь. Цар Йосип писав у своєму листі: якби хазари не зупинили русів на їхніх кордонах, ті завоювали б увесь світ. Русь дійсно прагнула потрапити через територію Хазарії до головних ринків середньовіччя - у Константинополь і Багдад.

Початок автономізації слов'янських земель поклав захоплення в середині IX століття варягами Аскольдом і Діром маленького хазаро-слав’янського містечка Києва в середньому плині Дніпра; втім, Аскольд і Дір, як видно, все-таки зберігали формальну залежність від Хазарського каганату. Положення різко погіршилося, коли в 882 році новгородський князь Олег, по-зрадницькому вбивши Аскольда й Діра, захопив Київ, а потім в 883 - 885 роках - численні слов'янські провінції каганату.

З тих пір навіть про формальне підпорядкування більше говорити не доводилося. На північних границях Хазарії зненацька з'явилася могутня держава, що володіла значною й постійно зростаючою військовою міццю: через двадцять років після захоплення північних провінцій каганату Олег, як відомо, прибив свій щит до воріт Царгорода [24, 82-83].

В знак своєї незалежності від Хазарії київські князі стали називати себе "російськими каганами", підкреслюючи свою рівноправність із каганами хазарськими. Втім, цей титул зберігався й тоді, коли жест відокремлення від каганату уже втратив усякий зміст: великі князі називали себе російськими каганами аж до XII століття, коли ніякого Хазарського каганату уже давно не існувало. І те що для сучасників було знаком незалежності, для історика найчастіше є знаком наступності: у цьому випадку - знаком, що вказує на вплив Хазарії на ранню Русь.

Хазарія була першою могутньою країною, з якої Древня Русь зіштовхнулася на початку своєї історії; і, як вважають багато вчених, новоспечені давньоруські кагани будували свою країну, у значній мірі, по образу й за прикладом Хазарського каганату.

Але майже із самого початку відносини між Київською Руссю і Хазарією були далекі від відносин між учителем й учнем; і хоча історичні відомості про слов’яно-хазарські відносини украй убогі, колективна пам'ять виявилася тривалішою літописів. Билини розповідають про війну, яку вели Добриня Микитич й Ілля Муромець із велетнем по імені Михайло Козарин або Жидовина; і в останньому важко не розпізнати єврейський Хазарський каганат. Відносини між Київською Руссю і Хазарією остаточно загострилися, коли після варязько-слав’янського розбійницького походу 914 року на ісламське Закавказзя, каган дозволив своїм підданим перебити київських дружин і закрив Волгу для слов’янських армій [24, 84].

Протистояння закінчилося війною Київської Русі проти Хазарського Каганату в 30-х роках Х століття. Слов’янські війська під керівництвом Хельгу напали на хазарське місто Самкерц на місці нинішньої Тамані; у відповідь хазари захопили кілька міст у кримських володіннях Візантії (активної спільниці Київської Русі на той момент), а потім завдали поразки військам самого Хельгу. Після цієї поразки, а, можливо в її результаті, Київська Русь перейшла на сторону Хазарії, і в 941 році Ігор виступив походом на Константинополь. Його похід закінчився провалом, що був, втім, на руку Хазарії: війна між Візантією й Руссю значно послабила обох головних ворогів Хазарського каганату.

Здавалося, доля знову повернулася обличчям до хазарів, і в хазарській історії наступив час відносного спокою.

Але тиша виявилася оманною. В 965 році київський князь Святослав зненацька проривається у внутрішні області Хазарії, стирає з лиця землі Ітіль і Хазаран, бере Саркел і потім робить рейд по хазарському тилу на північному Кавказі, грабуючи й знищуючи все на своєму шляху. І якщо до нападу Святослава в Самандарі (місті на західному узбережжі Каспійського моря, що колись був столицею Хазарії й до самого кінця її історії залишався її сільськогосподарським центром) і його околицях було 40 тисяч виноградників, то, за словами арабського географа Ібн Хаукаля, після походу Святослава в Самандарі не залишилося "ані виноградини".

Судячи з тактики випаленої землі, яку Святослав проводив, і по тому, що він не подбав закріпити за Київською Руссю свої хазарські завоювання, його метою було не захоплення земель, а знищення хазарської державності. І цієї мети він домігся: оточений ворогами, ослаблений багатовіковими війнами й внутрішніми розбратами, втративши степові фортеці і родючі північнокавказькі тили, Хазарський каганат припинив своє існування. Його жителі просто перестали підкорятися: християнські області відійшли до Візантії, ісламські - до Хорезма, слов'янські - до Київської Русі, а кочівники повернулися до свого степового свавілля [24, 86].

Залишки розгромлених хазар швидко розчинилися в тому бурхливому історичному просторі, яким залишалися степи і Північний Кавказ. Але ті початки державного, етнічного і конфесійного розвитку, що були закладені хазарами, збереглися донині в Східній Європі. Етнічна і конфесійна розмаїтість - співіснування різних народів, релігій і культур - залишається запорукою нормального розвитку цього регіону.

Зникнення хазар, про які вже в ХІІ столітті не згадується, викликало чимало романтичних і квазі-історичних концепцій про їхніх спадкоємців - караїмів Криму, гірських євреїв Кавказу. Серед них особливий інтерес викликає спроба англійського літератора Артура Кестлера побачити в хазарах, що втекли зі Східної Європи, предків європейських євреїв - ашкеназів. Ця безпідставна в історичному відношенні концепція будувалася на шляхетному намірі: довести, що антисемітизм позбавлений будь-яких історичних основ - адже хазари були не семітами, а тюрками.

Висновки. У другій половині VI ст. хазари підпали під владу Західно-тюркського каганату, під яким були протягом століття. Після розпаду Тюркського каганату в середині VII ст. підкорили собі частину болгар, кавказькі й слов'янські племена та створили Хазарський каганат, першу державну формацію на сході Європи. Верховним володарем Хазарського каганату був каган як релігійний зверхник, його заступником і фактичним правителем був цар-намісник.

Хазарська держава у VIII ст., під час найбільшої могутності, сягала до Десни, Дніпра та Дагестану. Хазари підкорили багато племен: аланів, які жили по Сіверському Дінцю, слов'янські племена, радимичів, в'ятичів, полян та сіверян. Вони накладали данину й не втручалися в життя підкорених. Хазари поєднували кочовий побут з осілими, мали хліборобство, скотарство, але здебільшого брали участь у торгівлі широкого майї-табу. Після розгрому держави західних тюрків, що лежала в Семиріччі та Фергані і служила головним посередником у торгівлі Китаю з Чорномор’ям, це посередництво перебрали хазари. Вони торгували з арабським халіфатом, Скандинавією. Хазари заволоділи місцевістю, де сходилися торговельні шляхи з різних країв. Головною артерією служив Волзький шлях, що сполучав Арабський халіфат із фінськими землями, зо Скандинавією.

Хазари перебували в постійних стосунках з кавказькими народами, з Візантією, - то ворожих, то мирних. У VIII ст. бували випадки шлюбів між візантійськими цісарями та хазарськими каганами, а цісар Лев IV був сином хазарської принцеси. Хазари втягнули підвладні їм українські племена в орбіту торговельних стосунків з усім тодішнім світом. Але, крім торговельних справ, вони мали й інший ще великий вплив. У хазарському каганаті ширилися вільно всі релігії: і іудейство, і мусульманство, і християнство, - і з цього погляду вони теж відіграли визначну роль в поширенні християнства на Україні.

Спершу у 720-их - 737 році столицею Хазарського каганату було місто Семендер в північному Дагестані, а з середини VIII ст. - Ітиль над Волгою, недалеко сучасної Астрахані. Ітиль стала важливим центром міжнародної торгівлі між Сходом і Заходом, у ній були й окремі слов'янські квартали.

За Сестренцевичем, "Сармато-Козари, по об'єднанні своєму, були так сильні й мужні, що коло 750 року допомогли візантійському імператору Костянтину V узяти гору над сарацинами. Задоволений цією перемогою, Костянтин виявив Сармато-Козарами повне своє задоволення й обіцяв їм високе своє заступництво, прозвав їх козаками, й писав до одного короля, свого сусіда, й просив його також на майбутні часи називати їх не козарами, а козаками".

835 року, за допомогою візантійських будівничих, на Дону збудовано укріплене місто Саркел, де було багато руських, хозарських, грецьких, іранських і середньо-азійських купців.

На початку VIII ст. серед хазар північного Дагестану поселилися євреї з Ірану та Візантії, і під їх впливом частина хазар перейшла на іудаїзм, однак тільки на початку IX ст. каган Обадія проголосив іудейську віру без Талмуда державною релігією. Близько 735 року араби з халіфату напали на Хазарський каганат і примусили провідну верству перейти на іслам. Зі свого боку Візантія пробувала насадити в Хазарії християнство; місійну подорож серед хазар відбув у 860-861 рр. Кирило-Константин. При допомозі візантійських місіонерів у Хазарському каганаті створено митрополію і 7 єпархій. На території Хазарського каганату мирно співіснували юдаїзм (провідна верства), іслам і християнство - як також і поганство, поширене і серед слов'янських племен.

У кінці IX ст. у причорноморські степи, контрольовані хазарами прийшли печеніги, які значно ослабили Хазарський каганат. Зі середини IX ст. сильним суперником для хозар стала Київська Русь, військові дружини якої часто проходили територією Хазарії до Каспійського моря.

У IX-X ст. вся політика і економіка (торгівля) Східної Європи зосереджувалася в трикутнику Візантія - Хазарський каганат – Київська Русь. Рівновага між цими державами була порушена з ослабленням Хазарського каганату і зростанням Київської Русі.

За літописним описами, 862 року київське військо під проводом Аскольда і Діра визволило Київ від хазарської влади.

У 883-885 рр. князь Олег визволив і племена полян та сіверян з-під хазарської залежності.

За князя Ігоря руське військо двічі (913-914 і 943-944) переходило через Хазарію на Каспійське узбережжя, де захопило чималу здобич. У поході проти Візантії (941) князь Ігор користувався підтримкою Хазарського каганату, серед його дружинників були і хазари християнського віровизнання.

Похід князя Святослава Ігоревича 964-965 рр. на Хазарський каганат завдав йому, після 300-річного існування остаточного удару; були розгромлені міста Ітіль і Семендер, а Саркел, разом з північно-західною частиною (Тмутороканське князівство) - приєднано до Київської держави. Але знищення Хазарського каганату не дало для Київської держави добрих наслідків, бо вона стала жертвою постійних нападів кочових народів зі Сходу.

Після перемоги Святослава хазари підпали під зверхність Хорезму і стали мусульманами.

985 року князь Володимир Великий пішов походом на болгар та хазар і після перемоги примусив платити данину.

Остання літописна згадка про хазар датується 1079 роком (про їх участь у змові проти князя Олега Святославича, якого схопили в Тмуторокані й відправили у Візантію). 1083 року князь Олег, повернувшись до Тмуторокані, стратив хазар-змовників.

Після занепаду Хазарського каганату хазари поступово змішувалися з тюрксько-половецьким оточенням і згодом цілковито зникли.

Сестренцевич стверджував, що Казари були справжні Слов'янські Сармати.... що Казари говорили по-слов'янські.... що Болгари й Казари мали одне наріччя, котре було слов'янське.

Київська Русь виявилася самим могутнім і послідовним ворогом Хазарського Каганату. Майже півтора столітня визвольна війна східних слов'ян проти хазарського каганату була завершена походом князя Святослава. Розтрощивши основні військові сили каганату на чолі з каганом і зруйнувавши основні опорні вузли хазар на Середній і Нижній Волзі, на Північному Кавказі й Нижньому Доні, князь Святослав позбавив влади й торгово-лихварську верхівку Хазарії основи їхнього паразитичного існування.

"Хазарське царство зникло як дим відразу ж після ліквідації основної умови його існування: військової переваги над сусідами й тими економічними вигодами, які доставляло володіння найважливішими торговельними шляхами між Азією і Європою. Оскільки інших підстав для його існування не було, воно під ударами більше сильної Слов’янської держави - Київської Русі, розсипалося на складені свої частини, що надалі розчинилися в половецькому морі", - трактує історію хазар найбільший її знавець М. І. Артамонов.

Література

  1. Артамонов М. И. История хазар. — Л., 1962. 2-е Изд. СПб., 2001.
  2. Борисенко В. Й. Курс української історії: з найдавніших часів до ХХІ ст.: Навч. посіб. – К.: Либідь, 1996. – 616с.
  3. Голб Н. Прицак О. Хазарско-еврейские документы X в. — М. -Иерусалим, 2000.
  4. Греков Б. Д. Киевская Русь. — М., 1953.
  5. Грушевський М. С. Історія України-Руси. - К., 1991. – Т. 1. -С. 14.
  6. Грушевський М. Степ і море в історії України // УІ. -1991-1992. - Ч. 110-115.
  7. Давня історія України. Упор. П. П. Толочко, Д. Н. Козак, С. Д. Крижицький — К.: Либідь. 1994.
  8. Домбровський О. Студії з ранньої історії України. – Львів, Нью-Йорк, 1998. - С. 413.
  9. Дорошенко Д. Нарис історії України. - Т. 1. - К., 1992.
  10. Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: "Молоде Життя", 1954—1989.
  11. Заходер Б. Н. Каспийский свод сведений о Восточной Европе: Горган и Поволжье — М., 1962.
  12. Кёстлер А. Тринадцатое колено: Крушение империи хазар и её наследие. — СПб, 2001. Коковцов П. К. Еврейско-хазарская переписка X века.  — Л., 1932.
  13. Магомедов М. Г. Образование Хазарского каганата: По материалам археологических исследований и письменным данным М., 1983.
  14. Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
  15. Минорский В. Ф. История Ширвана и Дербента. — М., 1963.
  16. Насонов А. Н. "Русская земля" и образование территории Древнерусского государства. — М., 1951.
  17. Новосельцев А. П. Восточные источники о восточных славянах и Руси VI—IX вв. В кн.: Древнерусское государство и его международное значение. — М., 1965.
  18. Новосельцев А. П. Хазарское государство и его роль в истории Восточной Европы и Кавказа. — М., 1990.
  19. Плетнева С. Хазары. - М., 1976.
  20. Приходнюк О. М. Відносини слов'ян із тюркомовним світом // Старожитності І тисячоліття нашої ери на території України: Зб. наук. праць. – К.: Інститут археології НАН України, 2003. – С. 127.
  21. Пріцак О. Походження Русі. — К.: Обереги, 1997. — Т. І. — С. 53.
  22. Рыбаков Б. К вопросу о роли Хазарского каганата в истории Руси. - Советская Археология, XVIII. - М., 1953.
  23. Рыбаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества XII—XIII вв. — М., 1982.
  24. Толочко П. П. Київська Русь. - К., 1996. - С. 341.
  25. Хазары. — М. — Иерусалим, 2005.
  26. Шевчук В. П., Тараненко М. Г. Історія української державності: Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1999. – 480с.


10.12.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!