Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Перша польсько-шляхетська інтервенція. Лжедмитрій І. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Перша польсько-шляхетська інтервенція. Лжедмитрій І. Реферат

Шляхетська Польща й папа Римський пильно спостерігали за подіями, що відбувалися в Московській державі, очікуючи того моменту, коли можна буде вторгнутися без особливого ризику в російські землі, захопити їх, приєднати до Польщі Смоленськ і Чернігово-Сіверську землю, поширити католицтво

Після смерті Баторія в 1586 р. польським сеймом був обраний на престол шведський королевич, що став королем Сигізмундом III (1587-1632). Вихований єзуїтами, король Сигізмунд був типовим представником католицької реакції. При ньому Річ Посполита вела безперервні війни.

Москва займала важливе місце в планах боротьби Сигізмунда зі шведським королем Карлом IX. Сигізмунд сподівався, закріпившись у Москві, домогтися переможного розв’язання суперечок зі Швецією. У самій Речі Посполитій єзуїти, користуючись підтримкою короля, підсилили пропаганду католицизму й переслідування іновірців, у першу чергу православних.

Московський уряд розумів, що король Сигізмунд тільки чекав зручної нагоди для вторгнення. Тому поспішно добудовували смоленські стіни й зміцнювали їх; підсилювали гарнізони в містах від Польської й Литовської України, готувалися до можливого іноземного вторгнення.

Великі польські магнати - Потоцький, Вишневецький не раз вторгалися в сусідні держави; королівська армія двічі вступала у Валахію й Молдавію. При цьому польські феодали висували своїх самозванців на Молдавське князівство, видаючи цих самозванців за законних спадкоємців колишніх молдавських господарів. Самозванство було, таким чином, нерідкісним прийомом польських феодалів. Недивно, що інтервенція в Московське царство почалася також з виступів панів і магнатів, що підтримували самозванців.

У ці страшні роки, коли голод і епідемії знесилювали десятки тисяч людей, коли сотні тисяч селян, холопів, міської бідноти із дружинами й дітьми, не маючи даху й хліба, скитались по країні, не бачачи просвіту й не знаючи, як і яким шляхом змінити умови життя, почали інтенсивно розповзатись слухи про те, що царевич Дмитрій живий, що нібито, чудом врятований від смерті, він сам урятує народ, як тільки займе батьківський престол.

Хто був цей перший самозванець - дотепер точно не встановлено. Уряд Бориса Годунова, а згодом й офіційна версія оголосили його ченцем Чудова монастиря Григорієм Отрєп'євим, що втік за кордон. У всякому разі, це був росіянин за походженням, добре обізнаний про дитинство справжнього царевича Дмитра, про що, мабуть, подбали його покровителі.

Для тих, кому була вигідна поява самозванця, питання про його дійсні права на російський престол особливого значення не мали. Більше того, чим менше був зв'язаний він з аристократичними родами, тим краще було для польських магнатів, що обрали його знаряддям своїх інтервенціоністських планів у момент ослаблення російської держави, тому що тільки тоді вони могли розраховувати на його повну залежність від них і слухняність. А московські бояри, які були раді "удружити" цареві Борисові, Лжедмитрія використовувати в боротьбі з Годуновим, щоб розчистити собі шлях до влади.

Самозванця, скоріше за все, давно готували до цієї ролі. Утікши за кордон, він почав свою службу в князя Костянтина Острозького, потім перебував у школі в містечку Гоще, де проходив науку володіння "конем і мечем", а потім уже перейшов до найбагатшого польського феодала Адама Вишневецького, володіння якого на лівому березі Дніпра граничили з територією Російської держави. Тут часто відбувалися військові зіткнення. За кілька років до появи самозванця. Адам Вишневецький, як і багато інших польських панів і магнатів, що мав свої власні війська й почував себе необмеженим государем на своїх великих володіннях, спробував захопити, правда безуспішно, російські прикордонні пункти Прилуки й Снятки.

Саме тут, в Адама Вишневецького, самозванець вперше був названий царевичем Дмитрієм.

Адам Вишневецький доставив "царевича" до свого брата, князя Костянтина Вишневецького, а той - до свого тестя Юрія Мнішека, сандомирського воєводи. Звістка про спеченого Вишневецькими "царевича Дмитрія" швидко поширилася серед польських феодалів, зацікавлених у територіальних придбаннях за рахунок російської держави, і більшість їх відразу ж виступила і підтримала цю авантюру. Так, литовський канцлер Лев Сапега, що давно мріяв про багаті смоленські землі, відшукав у Литві серед російських емігрантів, що бігли ще при Івані Грозному з Москви, кілька людей, які погодились удостовірити походження царевича Дмитрія.

Але саму гарячу підтримку самозванцеві зробив сандомирський воєвода Юрій Мнішек, людина честолюбна і корислива, що промотала своє багатство і перебувала в неоплатному боргу, що розтратив казенне майно й підлягав суду. Він зв'язав із Лжедмитрієм далекоглядні плани особистого збагачення, за допомогою захоплення російських міст і цінностей. Тому він постарався забезпечити йому заступництво вищих католицьких чинів і, поряд із цим, залучити до нього увага самого короля Сигізмунда.

Католицьке духівництво й особливо єзуїти, протягом декількох десятиліть пильно спостерігали за російською державою, взяли активну участь у долі новоявленого претендента на Московський престол. Папський нунцій Рангоні, краківський архієпископ кардинал Мацеповський (двоюрідний брат пана Мнішека) і інші представники католицької церкви стали надавати Лжедмитрію допомогу й заступництво.

Між самозванцем і папою Климентом VIII зав'язалася особиста переписка. Через Рангоні папа Римський запропонував Лжедмитрію підтримку в боротьбі за російський престол, якщо він дасть обіцянку навернути в католицтво російський народ.

Рангоні влаштував у Кракові аудієнцію Лжедмитрія з королем Сигізмундом.

Сигізмунд не міг самостійно вирішити питання про те, у якій формі підтримати Лжедмитрія, і запитав у лютому 1604 р. думку по цьому питанню польських сенаторів. Частина польської знаті, настроєна особливо войовничо, вимагала негайного й відкритого втручання. Однак деякі польські магнати й пани вважали, що для відкритої підтримки самозванця час ще не наступив, тому що в результаті втручання в російські справи спалахне війна з Московською державою, а сили останньої ще великі, і вся ця авантюра може закінчитися повним крахом, послабивши й дискредитувавши Польщу.

Тому Сигізмунд повинен був спочатку обмежитися тим, що визнав Лжедмитрія царевичем Московським, постачав його коштами й дозволив йому набирати на території Польщі військо, необхідне для походу на Москву.

Це могло негативно проявитись у відносинах із урядом Годунова, якби він втримався при владі, але Сигізмунд не зупинився перед цим, розраховуючи на великі вигоди у випадку успіху самозванця. А вигоди очікувалися чималі.

Лжедмитрій підписав у Кракові зобов'язання передати Речі Посполитій Смоленськ і Сіверські міста, сприяти католицькому духівництву в поширенні католицької віри, допомогти Сигізмундові домогтися шведської корони.

У травні 1604 р. у місті Самборі Лжедмитрій вручив панові Мнішеку зобов'язання одружитись на дочці Мнішека Марині й звести її на Московський престол. При цьому він зобов'язався передати їй особисто в повне володіння Новгород і Псков з повітами, із правом ставити на цих землях католицькі костьоли й школи й віддати їй діаманти й столове срібло із царської скарбниці. Нарешті, самозванець таємно прийняв католицтво й дав цілий ряд зобов'язань представникам папи Римського і єзуїтам, що пильнували за ним. Навколо самозванця зібралося більше тисячі великих і дрібних польських феодалів, авантюристів, аматорів легкої наживи, на чолі з Юрієм Мнішеком. Активним учасником у це товариство ввійшов відомий магнат і найбільший землевласник литовський канцлер Лев Сапега, особисто зацікавлений у захопленні Смоленщини.

Вербуючи війська в Польщі, самозванець одночасно розсилав через своїх агентів листи і грамоти в Московську державу в кожне місто, всім боярам, окольничим, дворянам, торговцям і чорним людям, призиваючи їх "від зрадника Бориса Годунова відректися" і цілувати йому хрест, обіцяючи при цьому, що нікого не буде карати за службу Годунову, що боярам подарує старі вотчини, дворянам і приказним людям буде робити милості, а торговельним людям і всьому населенню надасть пільги й зменшить митах і податі.

При переході московського кордону в жовтні 1604 р. у війську самозванця головним чином були польська й литовська шляхта із запорізькими козаками. Частина донських козаків зустріла самозванця ще на правом березі Дніпра, а більша частина їх пішла "кримськими" дорогами до Москви.

Самозванець почав своє вторгнення в Московську державу через Сіверську Україну. Спершу ним був захоплений Чернігів, а потім царські воєводи здали йому без бою такі міста, як Путивль, Севськ, Кроми, Бєлгород. В Сіверській Україні усе ширше розгорталось селянське повстання, підсилюючи позиції самозванця. Селяни повірили, його обіцянкам і чекали від нього, як від "гарного царя" порятунку від феодально-кріпосницького гніту.

Із цієї причини не мали успіху ті заходи, які впроваджував уряд Годунова, і здобуті ним перемоги не зупинили самозванця, що вміло використовував селянське повстання, однак аж ніяк не в інтересах народних мас.

Найбільш важливою воєнною операцією була облога царськими військами фортеці Кроми, до якої повинні були відійти війська Годунова під тиском повсталих уже на всій Сіверщині селянських мас.

Однак облога цієї фортеці закінчилася для урядових військ невдало. Вони були відкинуті донськими козаками, якими командував отаман Карела.

У цей критичний момент цар Борис раптово помер - 13 квітня 1605 р. - і на престол вступив його 16-літній син Федір.

Смерть Бориса Годунова сприяла успіху самозванця. В урядових військах підсилилися вагання. 7 травня на сторону Лжедмитрія перейшло все царське військо на чолі з воєводами - боярином П. Басмановим і князями Голіциними. Самозванець, не зустрічаючи вже опору, швидко наближався до Москви.

У Москві почалася паніка, особливо серед посадських людей. 1 червня з Лобного місця на Червоній площі гінці самозванця Плещеєв і Пушкін оголосили вміло складену грамоту претендента на царський престол: "Годунови нашу землю не жалують, та й жалувати їм не було чого, тому що чужі володіли й вотчину нашу Сіверську землю й інші міста і повіти розорили й православних християн не за провину побили".

У той же день у Москві спалахнуло повстання, при активній участі бояр, першочерговим завданням яких було скинення Годунових. Молодий цар Федір і його мати були вбиті, близькі прихильники їх були відправлені в заслання.

20 червня самозванець урочисто вступив у Москву під голосні звуки труб і польських литавр. Поляки вступили в Москву у всеозброєнні, їхній в'їзд нагадував хід переможців.

Своїм успіхом самозванець був зобов'язаний польським військам, козацтву, і частково тому дворянству, що зубожіло в голодні роки. Вагому підтримку одержав самозванець із боку князівсько-боярської опозиції, яка прагнула використовувати його тільки для боротьби з Годуновими й ставила перед ним завдання - розчистити їй шлях до влади. Повстання на Сіверській Україні, використане Лжедмитрієм, безумовно зіграло важливу роль у поразці урядових військ. Але це нічого не міняло в характеристиці Лжедмитрія, як ставленика польсько-литовських інтервентів.

Московські, бояри й насамперед князь В. І. Шуйський, відразу ж спробували повести боротьбу проти непотрібного їм тепер самозванця, але репресії, що обрушилися на них, змусили їх на деякий час відступити.

Намагаючись зміцнити своє становище Лжедмитрій маневрує. Він намагається, з одного боку, залучити на свою сторону небезпечну для нього феодальну аристократію й повертає з заслання всіх бояр, засланих при Годунову. З іншого боку, він хоче забезпечити себе таким союзником, як дворянство, і, дратуючи цим боярщину, щедро роздає служивим людям платню й маєтки. Трохи полегшивши кабалу служивої маси, він зберігає в недоторканності кабальне холопство. І зовсім природно, що нічого не міг і не хотів він зробити для полегшення життя селянства. Як не намагався самозванець задовольнити апетити своїх хазяїв - польського короля, папи Римського й польсько-литовських феодалів, але й тут він змушений був затягувати з виконанням узятих на себе зобов'язань, щоб не втратити престолу.

Король Сигізмунд уже в лютому 1606 р. відправив у Москву послів, які вимагали передачі не тільки обіцяних Смоленська й Сіверської України, але також Новгорода, Пскова й інших міст. Щоб заспокоїти короля й панів, самозванець відправив їм коштовні хутра, золото, срібло й діаманти із царської скарбниці. Подарунки ці були вручені королеві Сигізмундові, впливовим вельможам, панові Мнішекові і його дочці Марині.

Дяк Афанасій Власьєв був відправлений у Польщу за Мариною. У Кракові відбулися урочисті заручини. Дяк Власьєв представляв відсутнього Лжедмитрія. Король Сигізмунд був присутній на цій церемонії й заявив, що Марина, як московська цариця, повинна зажадати від свого майбутнього чоловіка якнайшвидшого здійснення даних ним обіцянок.

Настільки ж наполегливою була й римська церква. Папа Римський писав Лжедмитрію в Москву кілька разів, зокрема надіслав йому в липні 1605 р. вітальну грамоту, нагадуючи про взяті на себе зобов'язання. Папський нунцій у Польщі Рангоні зі своєї сторони відправив у Москву, як надзвичайний посол, свого племінника, якого Лжедмитрій прийняв з великою пошаною.

Марина Мнішек прибула в Москву 2 травня 1606 р. Її супроводжували майже дві тисячі збройних польських шляхтичів, які надіялись на швидке збагачення в Московській державі, і більше трьохсот слуг. "Цар" зустрів їх з винятковими почестями. Але в цей час становище нового "царя" у Москві стало вже зовсім хибким.

Населення Москви швидко розчарувалося в новому царі, зрозумівши, що було обмануте ним. Із Лжедмитрієм приїхали польські й литовські пани, які вели себе в Москві зухвало й розпусно. Вони забирали товари, не платячи за них, гордовито поводилися з мешканцями тих будинків, де їх оселили. Московське населення було ображено привілеями, які цар надавав іноземцям. Лжедмитрій перейменував на польський лад боярську Думу в Сенат, увів нові чини з польськими назвами. Особливо багато шляхтичів приїхало із Мариною Мнішек, і брутальність та насильства приїзжих ще більше підсилилося.

Національне почуття росіян було глибоко ображене як поводженням іноземців, так і самим Лжедмитрієм.

8 травня 1606 р. Лжедмитрій святкував своє весілля з Мариною. Вона була вінчана царською короною, хоча залишилася католичкою, і це дуже гнітило народні маси. Порушення споконвічних московських традицій під час церемонії (наприклад, заборона народу проходити в Кремль на царське весілля) також викликало невдоволення. Проти Лжедмитрія виступило й духівництво на чолі з Казанським митрополитом Гермогеном. Бояри на чолі із Шуйським вирішили використовувати анти-польські настрої, щоб захопити владу, їхні люди агітували народ проти самозванця.

У ніч із 16 на 17 травня спалахнуло повстання. В 2 години ночі вдарили на сполох. Поки повсталий народ громив двори, де перебували польські пани й бив їх, бояри й близько 200 чоловік увірвалися в Кремлівський палац. Самозванець намагався втекти, вистрибнув з вікна у двір, упав і зламав ногу. Його наздогнали й убили. Через кілька днів труп його був спалений, попіл вклали в гармату й вистрілили убік Польщі, звідки прийшов самозванець. Тільки одинадцять місяців удержався на московському троні ставленик польської шляхти.

Всю ніч у Москві збуджені юрби громили зачинених у своїх дворах польських магнатів і шляхтичів. До двох тисяч поляків стали жертвою народної люті. Шуйські, Голіцини й інші бояри постаралися припинити повстання, що стало загрожувати й московській знаті. Через якийсь час уцілілі й узяті в полон поляки були розіслані в різні російські міста. Пан Мнішек і Марина були відправлені в м. Ярославль.

Так завершилась перша спроба польських інтервентів встановити свій контроль над Московською державою. Вирішальна роль у такій розв’язці подій належить простим людям, насамперед жителям Москви, які відповіли на ті злодіяння котрі чинили поляки на їхній землі. Але це було далеко не завершення тих лихоліть які випали на долю всієї країни, головні події і страждання були ще попереду…


10.12.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!