Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Сільська давньоруська община: причини розкладу. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Сільська давньоруська община: причини розкладу. Реферат

Розвиток ремесла. Розвиток торгівлі. Воєнні заходи князів. Збирання данини

Джерела не дають нам ніяких вказівок на існування сільської територіальної общини в IX - X ст. Але це зовсім не означає, що її не існувало. В усякому разі, археологічні дані, що характеризують еволюцію поселень східного слов’янства VIII - XII ст., з певністю говорять нам, що велика родина починає розпадатись і що виникають інші суспільно-економічні колективи.

Зокрема вивчення городищ, які являють собою місце поселення великих родин, показує, що або городища втрачають це своє значення, перетворюючись у тимчасові пристановища, або навколо них розвивається селище, або виникав велике відкрите поселення, незалежно від городищ.

Процес розкладу великих родин повинен був привести до виникнення тільки сільських общин, бо іншого суспільно-економічного колективу наука поки що не знає. Джерела не дають нам змоги також установити, яка назва була присвоєна сільським общинам.

Сільська община розкладалась у дофеодальний період. Цей розклад був зумовлений цілим рядом моментів. Тут на першому місці стоїть відділення від сільського господарства ремесла і торгівлі, яке почалось тоді, а це було можливо внаслідок розвитку продуктивних сил; далі йдуть грабіжницькі війни, що збагачували князів і племінну верхівку. Але ймовірно, що велику роль у розкладі общини грало і збирання князями данини.

Сільська община була необхідна на даному етапі розвитку продуктивних сил сільського господарства. Вона була "формою землеробського виробництва", що відповідала низькому рівневі техніки.

Великі землевласники, які з’являються в надрах общин, що розкладались, перетворюючись у феодалів, не знищують общинної організації. Вони намагаються використати її як знаряддя свого панування над общинниками, землю яких вони експропріювали. Насамперед вони намагаються перетворити общинні виборні власті в своїх агентів. Далі починають втручатись у розподіл земель і угідь між общинниками, виходячи з міркувань найкращих способів експлуатації того чи іншого селянина. Нарешті, використовують общинну організацію для встановлення інституту кругової поруки.

Особливо були зацікавлені в збереженні общинної організації, як уже об’єднаного колективу, князі. Вони, як можна з достатніми підставами думати, пристосовували встановлення фінансово-адміністративних округ до території общин. В усякому разі, згодом (XII - XIV ст. і пізніше) кожна волость, що складалась з кількох сіл, являла собою общину (волосну общину).

Дрібні феодали, не маючи змоги експропріювати належну всій общині землю, намагаються відірвати частину общинної території і утворити з общинників, що жили на їх землі, нову общину, яку також використовують для затвердження і зміцнення свого панування.

Розвиток ремесла

Одним з найбільших показників розкладу сільської общини в дофеодальний період Київської Русі, який (розклад) почався тоді, є відокремлення ремесла від землеробства, підвищення продуктивності праці ремісників і поліпшення якості продукції. Археологічні дані дозволяють нам встановити, що цей процес достатньою мірою визначився з X ст. Саме з цього часу ремісничі вироби починають дуже відрізнятись своєю якістю й різноманітністю типів від продукції попередньої епохи.

Цей процес виявляється в усіх основних галузях ремісничої праці, але особливо показовий він, за археологічними даними, Щодо ремісничого оброблення металів. Раніш металеві вироби були дуже грубі своєю технікою, не відрізнялись різноманітністю зразків і не мали стабільних форм. Обслідування археологічних об’єктів, датованих X ст., виявляє, що їх асортимент різко збільшується. З’являються добре вироблені ремісничі інструменти: сокири, долота, щипці, скоби, заклепки, цвяхи та ін., зброя у вигляді списів, стріл, кинджалів, ножів різноманітних типів, хатнє начиння, наприклад, сковорода, хатні речі, як от: кресала, замки, ключі тощо. Порівняння всіх цих виробів з виробами попередньої епохи показує, що якість плавлення і кування різко поліпшується.

Разом з тим можна простежити, що поступово встановлюються стандартні типи цих виробів по окремих районах, наприклад, сокири з прямим верхнім краєм і півкруглою виїмкою в нижньому краї, залізні лопати з протилежним кінцем у вигляді сковородника, стандартні плоскі сковороди. Неважко зробити висновок, що в обробці заліза склались спеціальні ремісничі традиції, виробились спеціальні навички, що обробка заліза стала тепер окремою спеціальністю. Так само спостерігається великий прогрес в обробці кольорових металів.

Так, місцевою роботою вважаються два срібні роги для пиття, знайдені в чернігівській Чорній Могилі, датованій візантійськими монетами IX ст. Ці роги являють собою вироби високої техніки: вони мають різбляну срібну оковку зі стилізованим рослинним орнаментом і фігурами звірів і людей. З’являються в цей час і стандартні типи прикрас, наприклад, новгородські вискові кільця з ромбічним розширенням, кільця з великим обручем у смоленських кривичів, а це доводить, що вже в цей період існували певні районні центри виготовлення їх.

Археологічні дані дозволяють встановити розвиток керамічного виробництва. До розглядуваного періоду глиняний посуд ліпили руками з грубої глиняної маси при поганому обпалі. Можна припускати, що кожна родина виробляла такий посуд власними засобами. В X ст. почали застосовувати гончарне коло: гончарі навчились робити рівну дрібнозернисту глиняну масу і добре обпалювати виготовлені посудини в спеціальних печах, що вимагали вмілого поводження і спеціальних знань. Унаслідок розвитку техніки гончарної справи з’являються стандартні типи горщиків з відігнутою шийкою, з випнутими округлими боками, з орнаментацією з хвилястих чи паралельних ліній, які легко й швидко можна було робити в той час, як готовий сирий горщик обертався на гончарному колі. Все це дозволяє зробити висновок, що вироби ці виготовляли спеціалісти, гончарі, які займались виключно керамічним виробництвом, знали всі тонкощі ремесла і працювали на обмін.

Звичайно, поруч з цим ремеслом мусило розвинутись і домашнє ремесло; з’являються ковалі, теслярі, кушніри та ін., що працюють здебільшого на замовлення. Наявність стандартних типів виробів дозволяє зробити висновок, що в даний період виникли більш-менш великі ремісничі центри серед окремих племен. Але безперечно, що поруч з ними з’являються і більші ремісничі центри, які обслуговують своєю продукцією широку територію, наприклад, центри виробництва шиферних пряслиць, деяких типів поясних пряжок і намиста.

Розвиток торгівлі

Розвиток поділу праці, розвиток ремесла означає і розвиток обміну, розвиток торгівлі як внутрішньої, так і зовнішньої.

Можна припускати, що спочатку основними предметами внутрішньої торгівлі були сіль і залізо. Місцеву сіль добували в Галицькій землі, а залізо з місцевої, так званої болотної руди, наприклад, у землі древлян. Успіхи в обробці металів, у ювелірному виробництві, в кераміці зумовлюють збільшення числа предметів внутрішньої торгівлі. Про збільшення торгівлі місцевими ремісничими виробами досить переконливо говорять археологічні дані. При розкопках виявляється більш-менш велике поширення решток однотипних речей.

Виникнення ряду великих міст, що являли собою торговельно-промислові центри з населенням, певна частина якого перестала займатись сільським господарством, повинне було викликати торгівлю продуктами, створювати більш-менш місткі сільські ринки. Основним центром торгівлі був Київ. Він був збірним пунктом для всього, що рухалось по Дніпровській системі, а до цієї системи йшли товари з інших річкових систем. Київ був перехрестям не тільки водних систем, а й сухопутних шляхів - з Волині, з Польщі, з Чехії й Угорщини, з Курська, з Переяслава. На південь же з Києва йшли три шляхи, що мали дуже велике значення в зовнішній торгівлі - Грецький, Соляний і Залозний.

Поруч з розвитком внутрішньої торгівлі підсилюється торгівля і зовнішня. Сильний ріст останньої можна пояснити тим, що в Київській Русі добували товари дуже цінні і які дуже цінували найбільші і економічно розвинуті держави того часу, наприклад, Арабська і Візантійська.

Такими товарами були хутра, мед і віск. Звичайно, і в цих країнах займались полюванням і бджільництвом, але всього, що добували там, було мало для задоволення попиту і, мабуть, воно мало цінувалось. Досить вказати, наприклад, на хутра, що добували в Східній Європі. З цими хутрами, звичайно, щодо краси й теплоти не могли конкурувати хутра місцеві.

Ближче вивчення матеріалу змушує нас визнати, що Київська Русь торгувала не тільки з хозарськими й візантійськими, а й з усіма сусідніми країнами. Але, звичайно, торгівля зі Сходом і Візантією мала дуже велике значення.

Початок торгівлі східного слов’янства зі Сходом, якщо ґрунтуватись на монетних скарбах, належить до VII ст., а з свідчень східного письменника Ібн-Хордадбе можна встановити, що східна торгівля була вже дуже розвинута в першій половині IX ст. В трактаті, який приписують Аль-Балхі (перша половина X ст.) говориться, що Русь провадить торгівлю з Хозарією, Візантією і Великим Болгаром.

Неважко встановити, що торгівлю з болгарами провадили переважно племена, які жили на півночі - ільменські слов’яни, кривичі, вятичі. Південні ж племена - поляни, сіверяни, деревляни - торгували головним чином з хозарами, точніше, з столицею Хозарського царства Ітілем. Ця торгівля з хозарами в певний період грала головну роль. Про це свідчить Хаукаль, який говорить, що "головна торгівля Русі була в Хазрані, де було багато купців і мусульман і всякого товару".

Поруч з торгівлею зі Сходом, певне значення мала і торгівля з Півднем, особливо з Кримом. Київська Русь, зокрема Київ, зв’язувався з Кримом двома шляхами - так званими Соляним і Залозним. Соляним цей шлях називають тому, що ним везли з Криму сіль, але, безперечно, що крім солі звідти Русь вивозила й інші товари. Принаймні імператор Константан Багрянородний повідомляє, що херсонесці купували в печенігів шкіри і віск. Але печеніги - степовий кочовий народ - бджільництвом не займались, отже віск, яким вони торгували, міг бути тільки руського походження.

Проте з часом і торгівля зі Сходом, посередня чи безпосередня, і торгівля через Чорноморське узбережжя почала втрачати своє значення. Занепад цей значною мірою пояснюється тим, що визначився й занепад Арабського халіфату, а також тим, що на Хозарське царство починають нападати кочовики середньоазіатських степів. Розгром кн. Святославом Хозарської держави повинен був ще більше відбитись на згортанні східної торгівлі. В міру того, як визначався занепад торгівлі зі Сходом, особливого значення почала набувати торгівля Русі з Візантією. Дніпро був основним шляхом, основною артерією цієї торгівлі (шлях "із варяг у греки").

Спочатку торгівля з Візантією велась через грецькі міста, серед яких на першому місці стояв Херсонес, але далі Русь зав’язала безпосередні торговельні зносини з Візантією. Можна припускати, що зародження безпосередньої торгівлі Русі з Візантією належить до початку IX ст..

В X ст. після вдалого походу кн. Олега русько-візантійська торгівля почала дуже розвиватись. Безперечно, на розвиток її сприятливо вплинуло укладення договору між Олегом і візантійським урядом. Руські купці одержали значні торговельні привілеї. Вони не платили ніякого торговельного мита. Навіть більше: візантійський уряд повинен був постачати руських купців продуктами. Щодо речей руського вивозу, то це були специфічні руські товари - мед, віск, хутра і раби.

Воєнні заходи князів

Літопис досить багато говорить про походи київських князів у цей період на окремі слов’янські племена або на оточуючі Русь країни. Так, він розповідає, що князь Олег завоював деревлян, відвоював від хозар сіверян, воював з тиверцями й уличами, а в 907 р. вирушив у свій знаменитий похід на Візантію, примусивши візантійців заплатити контрибуцію і укласти з ним вигідний торговельний договір. При князі Ігорі було зроблено ряд походів на слов’янські племена - уличів, тиверців, деревлян, які повстали після смерті кн. Олега. Наш літопис розповідає про два походи Ігоря на Візантію, а за східними звістками - під час князювання Ігоря було два походи на західне узбережжя Каспію.

Після смерті Ігоря Ольга люто розправилась з деревлянами, підкоривши значну частину їх, розграбувала головне деревлянське місто, а жителів, що залишились живі, обклала тяжкою даниною. Але особливо завойовницьку діяльність розгорнув кн. Святослав, який підкорив радимичів, вятичів, розгромив волзько-камських болгар, буртасів, хозар, примусив платити данину ясів і касогів. Цю серію походів Святослав закінчив довгою війною з болгарами і візантійцями. Досить багато військових походів зробив і кн. Володимир.

Але, безперечно, літопис розповідає не про всі походи руських князів. Було багато різних воєнних експедицій, яких він не відзначає. Наприклад, він не говорить про два кавказькі походи Русі під час князювання кн. Ігоря. З другого боку, крім київських князів, безперечно, воювали один з одним і слов’янські племінні князі.

Всі ці походи супроводились поневоленням полонених ворогів, грабуванням сіл і міст. Від походів збагачувались не тільки князі й дружинники, а й рядові учасники. Досить пригадати роздачу кн. Ярославом грошей новгородському ополченню після перемоги над Святополком. Та коли порівняно невелика частина багатіла, основна маса населення, на яку нападали, втрачала своє майно. Отже грабіжницькі війни підсилювали диференціацію населення.

Збирання данини

В справі розкладання общини і росту диференціації суспільства Київської Русі в досліджуваний період велике значення мало збирання князями данини з населення.

Літопис відзначає, що слов’янські і фінські племена платили данину ще до утворення Київської держави: "Имаху дань Варязи из заморья на Чюди и на Словенех, на Мери и на Всех и на Кривечех; а Козари имаху на Полянех, и на Северех, и на Вятичех". В другому місці літопис вказує, що радимичі також платили данину хозарам. Її платили грішми (шелягами — шилінгами) або хутрами (білими веверицями, чорними кунами). Після утворення Київської держави данину продовжували брати, як і раніш, і тими самими об’єктами. І Олег, і Святослав примушували новопідкорені племена платити те, що вони платили хозарам, іноді полегшуючи данину для того, щоб притягти їх на свій бік і міцніше закріпити за собою.

Але можна думати, що після остаточного оформлення Київської держави і укріплення державного апарату данина почала ускладнюватись: поруч з хутрами почали брати мед і віск. Так, деревляни, обложені кн. Ольгою, пропонували давати їй данину "медом и скорою". Святослав розповідав, що він одержував з Русі "скору и воск, мед и челядь". Безперечно, що шкіру, мед і віск він міг одержати тільки як данину.

Немає ніякого сумніву, що так зване "примучування" данини збагачувало не тільки князів і дружину, а й місцеву родоплемінну знать, яка тією чи іншою мірою допомагала князям.

Але це примучування, збагачуючи князів і родоплемінну знать, руйнувало багатьох інших, економічно слабких общинників, яким, щоб виплатити данину цілком, доводилось іти в кабалу до своїх найзаможніших сусідів або до тієї ж племінної знаті. Особливо розкладаючий вплив данини повинен був виявитись після фінансово-адміністративних реформ кн. Ольги, яка після закінчення війни з деревлянами встановила "погости".

Ця реформа привела кінець-кінцем не тільки до збільшення данини, а й до додаткового встановлення всякого роду поборів, які брали фінансово-адміністративні агенти. Велике значення повинна була мати й заміна натуральної данини грошовою. Заміну цю почали робити ще хозари, і руські князі, приєднавши ці племена (наприклад, вятичів) до Київської держави, звичайно продовжували брати данину грішми.


10.12.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!