Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Причини переходу до НЕПу. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Причини переходу до НЕПу. Реферат

Економічна політика більшовиків періоду Громадянської війни отримала назву "воєнного комунізму" (хоча сам термін був введений в обіг ще влітку 1917 р. Відомим соціалістом А. А. Богдановим)

Поняття НЕПу включало в себе не просто економічну політику в умовах воєнного часу, але і певну доктринальних концепцію побудови соціалізму в одній країні. У партійних документах РКП (б) (зокрема, у другій Програмі партії, прийнятої VIII з'їздом у 1919 р.) домінувала ідея безпосереднього переходу до соціалізму без попереднього періоду, що пристосовуються стару економіку до економіки соціалістичної.

Передбачалося, як зазначав В. І. Ленін, безпосереднім велінням пролетарської держави налагодити державне виробництво і державне розподіл продуктів по-комуністичному в дрібнобуржуазної країні, в тому числі за допомогою коштів, запозичених у капіталістичних держав, насамперед Німеччини. Як передумови для побудови соціалізму В. І. Ленін називав наявність таких суб'єктивних факторів як диктатура пролетаріату і пролетарська партія. Що ж до матеріальних передумов, то вони були пов'язані з перемогою світової революції і допомогою західноєвропейського пролетаріату.

У деяких навчальних посібниках зустрічається положення про те, що Громадянська війна стала основною причиною проведення політики воєнного комунізму. Разом з тим перші кроки в рамках цієї політики радянська влада почала ще до розгортання загальнонаціональної війни. Сам В. І. Ленін писав пізніше: На початку 1918 року ми зробили ту помилку, що вирішили провести безпосередній перехід до комуністичного виробництва і розподілу … Ми припускали без достатнього розрахунку безпосередніми веліннями пролетарської держави налагодити державне виробництво і державне розподіл по-комуністичному [6, 113].

Таким чином, політика воєнного комунізму, проведена більшовиками в 1918–1920 рр., Будувалася, з одного боку, на досвіді державного регулювання господарських відносин періоду Першої світової війни (в Росії, Німеччини), з іншого – на утопічних уявленнях про можливість безпосереднього переходу до безриночному соціалізму в умовах очікування світової революції, що призвело в кінцевому підсумку до форсування темпів соціально-економічних перетворень в країні в роки Громадянської війни.

У результаті проведення політики воєнного комунізму були створені соціально-економічні умови для перемоги Радянської республіки над інтервентами і білогвардійцями. Більшовикам вдалося мобілізувати сили і підпорядкувати економіку цілям забезпечення Червоної Армії боєприпасами, обмундируванням, продовольством.

Економічна криза. У той же час для економіки країни війна і політика воєнного комунізму мали тяжкі наслідки. До 1920 р. національний дохід впав з 11 до 4 млрд. рублів в порівнянні з 1913 р.; виробництво великої промисловості становило 13% від довоєнного, в т. ч. важкої промисловості – 2–5%. Робітники йшли в село, де ще можна було прогодуватися. Закінчення бойових дій не принесло полегшення. В початку 1921 р. закрилися багато хто з ще діючих підприємств, у тому числі кілька десятків найбільших петроградських заводів.

Продрозверстка призвела до скорочення посівів і валового збору основних сільськогосподарських культур. Продукція сільського господарства в 1920 р. становила дві третини довоєнного рівня. У 1920–1921 рр. в країні вибухнула голод.

Соціально-політична криза. Політика воєнного комунізму, заснована на насильстві, перш за все щодо селянства, викликала справжню війну в селі і поставила під сумнів сам факт збереження влади більшовиків. У період громадянської війни, коли білогвардійські уряду спробували забезпечити повернення землі великим власникам, боротьба селян з більшовиками ослабла і обернулася проти білих. Але з закінченням активних військових дій вона спалахнула з новою силою.

Аж до серпня 1921 діяла армія Н. Махно. Наприкінці 1920 – початку 1921 р. тривали селянські повстання в ряді регіонів Росії (включаючи Західний Сибір, Дон, Кубань). У січні 1921 р. селянські загони загальною чисельністю 50 тис. чоловік під командуванням О. С. Антонова ліквідували владу більшовиків у Тамбовської губернії, вимагаючи не тільки скасування продрозверстки, але і скликання Установчих зборів. Лише влітку армії М. Н. Тухачевського вдалося придушити повстання, застосувавши артилерію, танки і навіть авіацію.

Одночасно проходили страйк робітників, виступи в армії та на флоті, найбільшим з яких стало повстання моряків Кронштадта, що виступили під гаслом Ради без більшовиків. Показово, що повсталих підтримала більшість кронштадтських більшовиків [6, 115].

Феномен військового комунізму включав в себе не тільки економічну політику, а й особливий політичний режим, ідеологію і тип суспільної свідомості. У процесі здійснення політики воєнного комунізму в суспільній свідомості склалися певні уявлення про моделі соціалізму, яка включала в себе знищення приватної власності, створення єдиної загальнодержавної безриночної системи шляхом ліквідації товарно-грошових відносин, натуралізацію заробітної плати як найважливішої умови побудови комуністичного безгрошового господарства.

Але гостра політична та економічна криза підштовхнув вождів партії до перегляду всієї точки зору на соціалізм. Після широкої дискусії кінця 1920 – початку 1921 з X з'їзд РКП (б) (березень 1921 р.) почалася скасування політики військового комунізму.

Причини переходу до нової економічної політики

Економічні. Потреба у зміні внутрішньополітичного курсу Радянської держави після закінчення громадянської війни була викликана кризою, який набув тотального характеру, торкнувшись область економічних, політичних і соціальних відносин. Державна політика розподілу не виконала завдання забезпечення міського населення продовольством. Політика воєнного комунізму надала розвитку економіки односторонній характер і стала гальмом розширеного відтворення. Потрібно було відновлення зруйнованого війною і військовим комунізмом господарства.

Соціально-політичні. Економічні проблеми тісно перепліталися з найважливішими питаннями політики, такими, як ставлення до радянської влади. Небажання терпіти продрозверстку призвело до створення повстанських осередків в Середньому Поволжі, на Дону, Кубані. У Туркестані активізувалися басмачі. У лютому – березні 1921 р. західносибірських повстанці створили збройні формування в декілька тисяч чоловік. 1 березня 1921 спалахнув заколот в Кронштадті, в ході якого висувалися політичні гасла (Влада Радам, а не партіям!, Поради без більшовиків!). Пройшли страйки і демонстрації робітників. З критикою надзвичайних заходів в економіці виступали представники партій помірних соціалістів, які підтримували з кінця 1918 р. боротьбу більшовиків з білими і інтервентами.

У результаті радянський режим зіткнувся з серйозною внутрішньополітичною кризою. Виникла реальна загроза влади більшовиків. В умовах відсутності світової революції тільки угода з селянством могло врятувати становище. Питання про зміну економічного курсу – заміну продрозверстки натуральним податком – опинився в центрі партійних дискусій.

Суть НЕПу (1921–1928 рр.). Початок цій політиці поклало рішення про заміну продрозверстки натуральним податком, прийняте на Х з'їзді РКП (б) у березні 1921 р. Спочатку неп розглядався більшовиками як тимчасовий відступ, викликаний несприятливим співвідношенням сил. У розряд відступів включався повернення до держкапіталізму (у ряді галузей економіки) і здійснення зв'язки між промисловістю і сільським господарством на основі торгівлі і грошового обігу. Потім неп оцінювався вже як один з можливих шляхів до соціалізму через співіснування соціалістичного і ринкового господарства і поступове – при опорі на командні висоти в політиці, економіці, ідеології – витіснення несоціалістичні господарських форм. Це означало, що все селянство (а не тільки його найбідніша частина) ставало повноправним учасником соціалістичного будівництва [6, 121].

НЕП означав перш за все відновлення товарно-грошових відносин в торгівлі, промисловості, сільського господарства з метою відновити промисловість і налагодити товарообмін між містом і селом передбачалося:

  • Проведення часткової денаціоналізації промисловості, розвиток дрібного і кустарного виробництва;
  • Запроваджувався госпрозрахунок, створювалися госпрозрахункові об'єднання – трести й синдикати;
  • Відбувся відмова від трудових мобілізацій і вирівнюючої оплати праці;
  • Створювалися держкапіталістичних підприємства – у формі концесій, змішаних товариств, оренди.

Література

1. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ: Нарис політичної історії. – К., 1993.

2. Жулинський М. Силою, волею, словом народу // Голос України. – 1993. – 28 січня.

3. Іванов В. Історія держави і права України. – К., 2003.

4. Історія держави і права України. – у 2‑х т. – Т. 1, 2. / За ред. В. Тація. – К., 2003.

5. Історія держави і права України: Хрестоматія. – К., 1992.

6. Історія України. Під ред. В. Смолія. – К., 1997.

7. Копиленко О. Уроки Центральної Ради // Радянське право. – 1991. – №11.

8. Крип’якевич І. Історія України. – Львів, 1994.

9. Кульчицький В., Настюк М., Тищик Б. Історія держави і права України. – К., 1996.

10. Політична історія України. – К., 2001.

11. Сторінки історії УРСР: факти, проблеми, люди. – К., 1990.

12. Субтельний О. Україна: історія. – К., 1993.


09.12.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!