Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Становлення скотарського господарства на території України. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Становлення скотарського господарства на території України. Реферат

У рефераті подано відомості про становлення скотарського господарства на території України

Джерелами для відтворення скотарської системи господарства на території України є матеріали трьох груп:

  • До першої відносяться остеологічні матеріали археологічних досліджень поселень та курганних поховань.
  • Другу групу джерел складають знаряддя праці, предмети побуту і духовної культури, які мають пряме чи побіжне відношення до скотарського господарства, перш за все рухливого. В цю групу джерел входить характер забудови поселень та структуру, склад поховальних комплексів.
  • Третю групу джерел складають етнографічні дані, які використовуються для інтерпретації археологічного матеріалу, моделювання систем первісного скотарства та диференціації форм його розвитку.

В вивченні скотарського господарства одним з головних є питання його становлення як системи. В першій половині ІІ тис. до н. е. у населення, наприклад, буджацької, катакомбної культури та культури багатопружкової кераміки скотарство було основою економіки. На цей час воно існує вже як сформований, розвинутий господарський комплекс з притаманною для нього системою утримання та відтворення поголів’я худоби, іншими специфічними ознаками, характерними для господарсько-культурного типу скотарів-кочовиків.

Визначення господарсько-культурного типу кочівників для доби неоліту - бронзи здійснюється за наступною схемою:

  • рухливий спосіб життя з відповідними специфічними ознаками матеріальної і духовної культури;
  • система пасовиськ, що складається з екстенсивних форм утримання тварин впродовж року або більшої його частини;
  • спеціалізоване скотарство, яке є основою господарської діяльності і головним постачальником продуктів харчування.

Рухливий спосіб життя. Одним з його ознак слід вважати курганний обряд поховання. Саме кургани з’являються як релігійно-ідеологічне відображення пастухівського скотарства. Їх поява синхронізується з зародженням рухливого скотарства, пов’язаного з розвитком конярства у населення середньостогівської культури. Не випадково в Буджацькому степу одне з найдавніших поховань зі скіпетром, у вигляді зображення голови коня, датується IV тис. до н. е. є свідченням початку переломного моменту в історії степового населення, тобто виділенням рухливого скотарства в окрему галузь (Даниленко, Шмаглій, 1972).

Іншою ознакою рухливого способу життя є співвідношення поселень та курганів. Для другої половини ІІІ тис. до н. е. і першої половини ІІ тис. до н. е. в Буджацьких степах, в межиріччі Південного Бугу і Дністра відомі лише два поселення - Маяки та Усатове. Інші усатівські пам’ятки - кургани. Відстань в десятки кілометрів між відомими поселеннями і курганами не дає підстав стверджувати, що останні споруджувались осілим населенням. Характерним в цьому відношенні є пам’ятки носіїв буджацької культури. На сьогодні це виключно кургани, в яких знайдено чимало свідчень про рухливість населення, яке їх споруджувало і, зокрема, це залишки в них возів або їх частин.

Наявність курганного обряду при відсутності поселень — типова картина для першої половини ІІ тис. до н. е. В епоху пізньої бронзи посилюється роль землеробства. Господарство і побут стають осілими. Факти вказують на відповідну стійкість в ІІ тис. до н. е. певного співвідношення між чисельністю поселень і курганів: більше курганів - менше, або повна відсутність поселень, менша кількість курганів - багато поселень.

Подібні "курганні регіони" могли виникати як результат господарської диференціації, коли населення, в даному випадку з рухливим скотарським господарством, локалізується в окремих районах степу. Одним з них могло бути Дністро-Дунайське межиріччя за часів існування тут Буджацької культури.

Особливе місце серед матеріалів, пов’язаних з рухливістю, займають поховання з возами, або їх частинами. Цей вид транспорту виник внаслідок розвитку скотарського господарства і рухливого способу життя. Вози для рухливих скотарів були житлом на стоянках і під час кочування, і засобом для перевезення майна, різних вантажів. В умовах сформованого рухливого господарства вози відіграють не тільки значиму роль в виробництві, але й стають певним духовним символом в поховальному обряді. Не випадково більшість поховань з транспортом супроводжуються лише колесами, рідше частинами возів і зовсім рідко цілими возами. Використання колісного транспорту в обрядодіях є наслідком тривалого існування виробничо-побутової практики.

Система пасовиськ. Система пасовиськ - широке поняття. Вона обслуговує всі форми скотарства від при-селищного до кочового.

Формування системи пасовиськ залежить від різних чинників і, перш за все від кліматичних умов і, насамперед, від репродуктивності степу. Але, зрештою, система пасовиськ залежить від типу скотарського господарства і соціальної організації скотарів, хоча останні фактори є, в свою чергу, обумовленими, значною мірою, формами економічної адаптації населення до місцевого природного оточення.

В Північному Причорномор’ї формування системи пасовиськ починається, напевне, з часів неоліту (Даниленко, 1969). У подальшому в епоху міді вона вдосконалюється.

Моделювання системи пасовиськ першої половини ІІ тис. до н. е. базується на методичних рекомендаціях С. І. Руденко, який розділяє скотарство на осіле, відгінне, або пасовищне, напівкочове та кочове.

Не всі форми скотарського господарства можливо прослідкувати на археологічному матеріалі, тому пропонується осілу і відгінну форму скотарства, якщо не вдається їх розподілити, розглядати під назвою "осіле". Тільки з переходом до напівкочового і кочового скотарства відбуваються зміни в матеріальній культурі, які фіксуються археологічно. В такому випадку, при неможливості їх розподілу, таке господарство може називатись "рухливе".

В Північному Причорномор’ї система пасовиськ реконструюється, зокрема, по розміщенню курганів. З’ясовується нерівномірність їх розподілу по степовій території.

Як показує картографування курганів в одному з районів Буджаку (Тарутинський район), з 234 курганів 124 знаходяться на берегах річок Когильник і Чага, які мають широкі пойми і різну висоту берегових схилів: лівий - пологий, правий високий та крутий, з якого на декілька кілометрів проглядається долина. Саме тут, за етнографічними даними скотарі влаштовували тимчасові стійбища.

Невипадково на високому березі знаходиться і більше курганів, ніж на протилежному пологому. В долинах річок більше якіснішого корму для тварин. Річки були надійним джерелом питної води і водопоїв тварин, місцем для рибних промислів. В поймах існували кращі умови для збереження тварин взимку.

Топографія курганів співпадає з маршрутами кочівок рухливого скотарського населення. Принаймні за цими маршрутами кочували ногайці Буджацької орди, у межиріччі Дунаю і Дністра на площі 150 х 200 верст. Маршрути сезонних переходів скотарів пролягали вздовж річок. За літо вони перекочовували 3-4 рази. Відстань між стоянками складала 10-12 верст, а між аулами - 8-10 верст.

Подібною до цієї могла бути система пасовиськ і первісних скотарів, адже форми утримання тварин при екстенсивному скотарстві визначались станом природних умов і існували практично без змін тривалий час.

Спеціалізація скотарства. Спеціалізоване скотарство - одна з умов існування рухливого господарства.

На формування спеціалізованого скотарства вказує існуюче співвідношення видів тварин в домашньому стаді. В осілому господарстві обмежені можливості збільшення поголів’я всіх видів, тому перевага надається тваринам найбільш практичним - коровам та волам, які погано переносять тривалі кочівки, а в зимовий період не здатні добувати корм з-під снігу. Зате з цим добре справляються коні, які, до того ж, легко долають значні відстані. Значні відстані здатні долати і вівці.

В результаті, в осілому комплексному господарстві за чисельністю переважає велика рогата худоба і практикується розведення свиней. Рухливі скотарі надають перевагу вівцям та коням. Така особливість співвідношення видів тварин в домашньому стаді просліджується як за даними етнографії, так і за даними археології, зокрема остеологічного матеріалу. Для епохи енеоліту-бронзи це один з основних критеріїв визначення типу господарства. Так відсоток великої рогатої худоби на довготривалих поселеннях значний. В той же час у населення "відкритого степу" обмаль поселень, а в складі стада переважають вівці, або кози. Вже в енеоліті існує регіональна спеціалізація населення. В східних районах північно-причорноморських степів домінує кінь, в західних - велика і мала рогата худоба.

Жертовна страва скотарів в курганних похованнях також здебільшого складалася з коней, або дрібної рогатої худоби. Вважається, що вибір жертовної тварини, можливо, пов’язується з культовими традиціями, а ритуальними стають тварини, що складають основу скотарського господарського укладу.

На пам’ятках другої половини ІІ тис. до н. е. простежуються відчутні зміни в співвідношенні тварин в стаді. В епоху пізньої бронзи населення степової зони віддає перевагу великій рогатій худобі. В цей час населення спеціалізується на розведенні не кочових домашніх тварин.

Висновки. Перші прояви відтворюючих форм господарства на території України, зокрема початок приручення тварин, належать ще до мезолітичної епохи. Цим же часом у країнах Стародавнього Сходу фіксуються й перші спроби вирощування злаків (даний період у розвитку людства інколи називають без-керамічним неолітом). Проте остаточне закріплення землеробства і скотарства в побуті древнього населення сталося пізніше.

Неоліт – виключно важлива епоха в первісній історії людства. Він характеризується значними змінами в економіці, духовній культурі.

Неоліт – завершальний етап кам’яної доби. Саме з неолітичною епохою пов’язують поширення відтворюючих форм господарства і початок виробництва кераміки. Важливою рисою неоліту є утворення культурно-історичних областей, до складу яких, як правило, входять кілька археологічних культур, що розташовані у різних ландшафтних зонах і мають спільні риси.

Оцінюючи значення переходу від привласнюючи форм господарства (мисливства, рибальства, збиральництва) до відтворюючих, який відбувся загалом у неоліті, дослідники називають цей процес "неолітичною революцією".

Епіцентром зародження землеробства і скотарства був Схід (західні схили Іранського плоскогір'я, Мала Азія, Палестина). Саме тут розташовуються поселення, де відкриті найдавніші рештки культурних злаків і сліди доместикації тварин. За методом С14 вони датуються IX - VII тис. до н. е. Згодом культурні злаки та свійські тварини з'явилися й на інших територіях Старого Світу: в Середній Азії, Прикаспії, на Балканах, у Східній Європі, в тому числі й у межах сучасної України.

Землеробство виникло із збиральництва, яким займалися переважно жінки. Поступово вони перейшли від збирання корисних рослин до їх вирощування. Поява культурних злаків на території України відноситься до ранньонеолітичного часу. Відбитки зерен (пшениці трьох сортів, ячменю, проса) на кераміці знайдено на поселеннях буго-дністровської культури Сороки, Руптура та ін. Всі названі види, а також овес, вика й жито, культивувалися і носіями культури лінійно-стрічкової кераміки. Відбитки зерен ячменю та пшениці збереглися на кераміці раннього етапу дніпро-донецької культури (Віта Литовська під Києвом, Розничі, Коник, Оболонь та інші на Волині).

У VI тис. до н. е. в житті стародавнього населення України відбулися величезні зміни. Природні умови нагадували сучасні, але було тепліше і випадало більше опадів. Люди переходили до осілого громадського життя, будували постійні житла, гуртуючи їх у селища, померлих ховали неподалік осель.

Поряд з традиційними мисливством і рибальством існували скотарство та землеробство. Лісостеп південного заходу та півдня України був місцем найдавнішого приручення та розведення великої рогатої худоби і коней, а кози і вівці потрапили сюди з Передньої Азії, мабуть, вже прирученими.

Вважають, що орне землеробство зародилось теж у передньоазійському регіоні в VII-VI тис. до н. е., звідти проникло в Південну та Центральну Європу, а на початку V тис. до н. е. з'явилося на теренах України. Цим же шляхом поширюються і найдавніші культи та вірування землеробів, деякі основні форми посуду та його орнаментація, а пізніше і металургія.

Проте не слід відкидати і можливості паралельного самостійного виникнення землеробства в Україні. Землю готували під засів за допомогою загострених палиць і мотик, сіяли просо, ячмінь, пшеницю, жито, овес. Збіжжя жали крем'яними серпами, а зерно розтирали на муку на кам'яних зернотерках. І хоч первісні стада і поля були ще невеликі, людина вже була в змозі створювати запаси харчів, щоб не залежати від наслідків полювання, могла вести більш розмірений і сталий спосіб життя.

Перехід від привласнюючих до відтворюючих видів господарювання – землеробства та скотарства – становить сенс палеоекономічних змін, які отримали назву аграрної або неолітичної революції. Швидкість переходу до нових форм господарювання залежала від близькості культурних центрів, інтенсивності міграційних процесів, особливостей ґрунтів, природних ресурсів в цілому. Наприклад, віддалені від центрів неолітизації райони Полісся з бідними піщаними ґрунтами певний час залишалися на попередніх позиціях привласнюючого господарства. Тут ще довго домінували мисливство, рибальство, збиральництво. Господарські новації хоч ставали їм відомі і були спроби заняття рільництвом, не могли розвинутися до кінця енеоліту.

Родючі ж лесові ґрунти Волинської височини стали ареною заселення мігруючих з південного заходу носіїв дунайської культури (інша назва – культура лінійно-стрічкової кераміки), які були першими класичними землеробами та скотарями на теренах України.

На півночі і північному сході України в неолітичну добу жили мисливсько-рибальські племена, на південному заході землеробсько-скотарські. Це були два світи, що різнилися між собою походженням, побутом, звичаями та віруваннями. Культура північно-східних пізньо-кроманйонських племен була набагато примітивнішою порівняно з культурою племен Наддністрянщини, Закарпаття та Надбужжя.

Населення землеробсько-скотарської зони належало до середземноморського антропологічного типу й було генетично пов'язане із культурами Балкано-Дунайського регіону. В Україні виявлено понад 500 неолітичних пам'яток, а вчені виділили більше 10 неолітичних культур.

Найраніші з них знаходились на Закарпатті в басейні Тиси та у Наддністрянщині і Надбужжі. У людей неолітичної доби ускладнюється світогляд, з'являються нові культи та вірування, пов'язані з виникненням землеробства. Зокрема, існував дуже цікавий культ черепів (очевидно, пов'язаний із культом предків), що простежується на великих родових могильниках у дніпровському Надпоріжжі та Надазов'ї.

В одному з таких могильників Микільському знайдено золоту підвіску найдавнішу в Україні прикрасу з благородного металу. Унікальною пам'яткою давньої культури є Кам'яна Могила пагорб з кам'яних брил у степу поблизу міста Мелітополя. В печерах, що були, очевидно, святилищем одного або декількох навколишніх племен, виявлено численні зображення тварин биків, коней, оленів, різьблених і мальованих на камені.

Отже, за часів неоліту, наа землях майбутньої України основним заняттям поступово стає землеробство та скотарство. Про хліборобство, крім залишків зерен пшениці, ячменю, проса на кераміці (розкопки під Києвом, на Волині, між Бугом та Дністром), свідчать і специфічні знаряддя праці зернотерки, серпи, мотики тощо, в середині V – IV тис. до н. е.

Якщо землеробством в більшості займалися жінки, то скотарство виникло із мисливства й було справою чоловіків. До четвертого тисячоліття до н. е. на Україні були приручені всі великі господарські тварини бик, свиня, коза, вівця, кінь.


09.12.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!