Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Оборона Конотопу та Конотопська битва. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Оборона Конотопу та Конотопська битва. Реферат

Підготовка та здійснення Конотопського походу. Оборона Конотопу та розвиток подій Конотопської битви. Перехід Конотопської битви і її військово-політичні наслідки

Підготовка та здійснення Конотопського походу

Самій битві під Конотопом передувала героїчна оборона п'ятьма тисячами українських козаків під командою ніжинського полковника Григорія Гуляницького Конотопської фортеці, яку облягало й штурмувало стотисячне царське військо Трубецького.

На допомогу Гуляницькому спробував пробитися наказний ніжинський полковник Василь Золотаренко. Однак, після поразок від царських ратників під с. Красним і м. Борзною був змушений відійти до Ніжина. Після цього Борзну було спалено, а її жителів знищено. Наступним упав Ніжин. Утримати в своїх руках козакам вдалося лише Глухів, який безуспішно штурмували війська князя Г. Долгорукого.

У Білорусії на початку травня росіянам здались Мстислав і Кричев, а 17 травня війська кн. Лобанова-Ростовського взяли в облогу ставку І. Нечая – м. Старий Бихів.

Українське командування, очікуючи приходу татар, із свого боку намагалося посіяти паніку в російських прикордонних районах та ускладнити зв'язок Трубецького з Росією. З цією метою у середині травня глухівські козаки здійснили ряд нападів на села між Рильськом, Севськом і Путивлем.

Російські війська, міцно замкнувши кільце облоги, стали методично обстрілювати місто. Жорстокий голод і спрага (в місті залишилася лише одна вціліла криниця), понесені жертви та відсутність надій на допомогу поволі деморалізовували захисників Конотопа. Усе ж Гуляницькому вдалося втримати ситуацію під своїм контролем і не допустити здачі міста. Хоча міщани були готові вже здатися на волю нападників. Лише покладаючись на Божу допомогу, Божий промисел, можна пояснити те, як козакам Гуляницького вдалося втримати місто у своїх руках, відбиваючи постійні атаки настільки переважаючого противника з кінця квітня аж по кінець червня 1659 р.

У червні 1659 р. запеклі бої між гетьманськими та царськими військами відбулися в районі Глухова на півночі та поблизу Говтви на півдні.

Отже для арешту І. Виговського в 1659 році на Україну було послано понад 200000 воїнів на чолі з О. Трубецьким, Ромодановським, С. Пожарським, С. Львовим, Ф. Куракіним, П. Скуратовим та іншими. Лише на захоплення Конотопа було кинуто 40000 воїнів. 70-денна облога фортеці почалася 21 квітня. Обороною фортеці керував полковник Г. Гуляницький. Штурмувати Конотоп допомагав О. Трубецькому "наказний гетьман" з волі Г. Ромодановського, порадами якого О. Трубецький нехтував.

Московські воєначальники планували узяти фортецю одним махом і відгуляти великодні свята на дармівщину та захопити запаси міста, але конотопчани внесли поправки в це планування, – вони захищались мужньо з контратаками та нічними нападами на москалів під час туманних ночей. Три ряди оборонних валів та ровів перед валами надійно захищали місто. Спроби москалів засипати рови були невдалими, бо козаки цією землею за ніч зміцнювали вали фортеці. Гарматно-лучний обстріл москалів не досягав мети, а гармаші Конотопа вели неквапливий, але дошкульний прицільний обстріл у відповідь по позиціях москалів. Конотопчанам в обороні фортеці дуже допомагали багнисті простори перед валами. Взимку конотопчанам було б набагато важче захищатися, але О. Трубецькой був не дуже "книжен" і не читав літописів про штурм Липецька-Конотопа ханом Ногаєм у січні 1283 року.

Ставка О. Трубецького знаходилась за 10 км від Конотопа в урочищі "Таборище" на південній околиці с. Підлипного. Керівництво облогою та штурмом фортеці проводилось за допомогою "гінців" (фельдєгерів). Листоношні команди не завжди відповідали справжній бойовій обстановці і часто приносили більше шкоди атакуючим ніж успіхів. О. Трубецькой часто не хотів відриватися від "чревоугодия" та чаювання у спокійній обстановці з витівками "потєшных робят". Він годинами не приймав донесень гінців, щоб не порушувати блазнювальні вистави скоморохів.

Спіймавши облизня біля валів Конотопської фортеці під час штурмів, О. Трубецькой та його мудрагелі вирішили вплинути на психіку конотопчан. По території спалених куренів Вовкогонівки, Загребелля та Дрижчівки проводились цілоденні маятникові марші москалів на виду у конотопчан, щоб продемонструвати свою велику силу. Під час безглуздих маршів "потєшные робяты" носили з собою опудала повішених на шибеницях "козаків", "татар" та "поляків", а переодягнених на козаків москалів били палицями, вони корчилися, просили пощади та закликали конотопчан здаватися у полон. Ця скоморошня лише веселила козаків на валах. Особливо захоплювався витівками "потєшных робят" С. Пожарский під час свого маршу до с. Соснівки.

Довідавшись про підступні наміри царату, І. Виговський почав гарячково готуватись до відсічі московській армії. Легковажити такою небезпекою не можна було. Він спішно зібрав віддані йому полки, домовився з Мехмет-Преєм про допомогу, але не повідомив хану про кількість козаків, яких ще треба було переформувати та навчити до зустрічі з москалями. Гетьман домовився з керівниками польських добровільних загонів гусар А. Потоцьким, Яблоновським та Липчинським про допомогу та спільні навчання з козаками в боротьбі з московською кіннотою в степах Білих Веж. Гетьман найняв "затяжні" (наймані) загони сербів та молдаван для посилення охорони ставки гетьмана.

Своєю ставкою у Біловежжі гетьман зробив свій ранговий маєток Крупичполе. Козаки посилено готувались до форсування річок у нічний час, спорудження загатних гребель та затоплення пойм річок, де передбачалась атака на "ворога", та нічне форсування кіннотою обезводненої річки нижче загатної греблі. Що це нове у військовому мистецтві "по-Виговському", а чи відгомін забутої праукраїнської тактики минулих часів?

Учбове тренування козаків на Удаї та Острі виявилося занадто мокрим для москалів на р. Куколці, а тому цю ганебну купіль московська історіографія замовчує усі 340.

Одночасно козаки заготовляли худобу на свіже м'ясо, солому та в'ялену рибу, бондарі робили липові діжки для тіста (рідкий хліб), заготовляли пшоно, робили вози, кували холодну зброю та багри проти кінноти, заготовляли порох та відливали кулі, робили сідла та кінську збрую. Все робилось без примусу, швидко і добротно. І. Виговський не хотів спільно з татарами переправлятись через броди річок біля с. Голінка та М. Самбора, щоб татари не знали про справжню силу його полків і грали допоміжну роль.

І. Виговський остерігався, щоб Трубецькой не підкупив хана так, як король Казимир підкупив хана під Берестечком. Татари І. Виговському потрібні були більше для повного оточення москалів під Соснівкою та полонення їх.

Отже, підсумовуючи можна сказати, що успішна оборона Конотопа дала змогу Виговському виграти час і зібрати досить велике військо, яке разом з невеликими відділами сербів, молдаван, поляків та німців нараховувало майже 60 тисяч. Щоправда, в історичних джерелах говориться, що під "німцями" треба розуміти не власне німців чи, скажімо, шведів, а перевдягнених у німецький одяг поляків та українців. До козаків Виговського приєдналися польські добровольчі кінні загони Потоцького, Яблоновського та піхота Лончинського, також для охорони ставки гетьмана залучили загони сербських та молдавських найманців загальною кількістю близько 3800 чол. Було досягнуто домовленості з Кримським Ханом Мухамедом-Ґіреєм IV про допомогу; хан з'явився на початку червня на чолі 30-тисячного війська.

У першій же значній сутичці ординці Карачбея розгромили вщент 15-тисячне російське військо. Виговський не дуже поспішав під Конотоп, очікуючи на прихід хана. Як тільки кримські війська підійшли на Крупич-поле, одразу ж події стали розвиватися значно швидше. Союзники дали взаємну присягу на вірність у бою й вирушили на спільного ворога.

Оборона Конотопу та розвиток подій Конотопської битви

У другій половині червня 1659 року І. Виговський повів свої полки від Крупич-поля, Івангорода та Білих Веж через Тиницю на Соснівку, перевіряючи їхню бойову готовність на марші. Довідавшись про прибуття І. Виговського до с. Соснівки, О. Трубецькой припинив штурм Конотопа і послав більшу частину своїх військ під командою С. Пожарського теж до с. Соснівки. На допомогу С. Пожарському, як передові загони та розвідники, були надані козаки наказного гетьмана І. Безпалого ("наказним" його зробив Г. Ромодановський). С. Пожарський не любив І. Безпалого і нехтував його порадами. Козаки І. Безпалого по дорозі до Соснівки мали кілька дрібних сутичок з розвідниками І. Виговського.

С. Пожарський наближався до с. Соснівки як на степову мисливську прогулянку. Безпалівці відчули, як пильно стежать за рухом москалів "виговчики", але С. Пожарський рухався не кваплячись і на степових "привалах" (перепочинках) пиячив і розважався.

24 червня за новим стилем під Шаповалівкою Виговський розбив значний ворожий роз’їзд. Там від полонених дізналися, що Трубецькой знаходиться вже не біля Конотопа, і що він не очікував підходу союзників так скоро. На основі цих відомостей було вироблено план дій, за яким татари сховалися в засідці в урочищі Торговиця на схід від села Соснівки – табору Виговського. Сам Виговський, залишивши командування братові Григорія Гуляницького Степанові Гуляницькому, вирушив на чолі маленького загону під Конотоп.

Ознайомившись з даними розвідки, місцевістю, взаємним розташуванням військ та місцезнаходженням ставки О. Трубецького за 10 км від своїх військ. І. Виговський вигукнув: "Бог послав нам знову Пилявці і гріх буде не повторити їх під Конотопом!" На спільній нараді у І. Виговського було домовлено і дано вказівку козакам готувати переправу на виду у Пожарського через р. Куколку, ганьбити московитів та викликати їх на герці, вести голосні розмови про завтрашній ранковий бій. Друга загатна гребля будувалась потай нижче по течії р. Куколки для заболочення соснівського та шаповалівського русла Куколки та низини.

Друга загатна гребля зменшувала рівень води в Куколці для переправи кінноти козаків і поляків під час нічної тилової атаки на війська С. Пожарського із засідки між Соснівкою та Полівкою. Орієнтири нічної атаки встановили підлипенські розвідники. Щоб не чути було тупоту коней, їм на ноги прилаштували м'які "капці". Удар наносився в обхід усіх ярів з виходом на підлипенську дорогу до Шаповалівки. З допомогою підлипенських провідників татари починали атаку на світанку через Саранівське городище зі сходу, коли бій буде уже в повному розпалі.

Підлипенські козаки перед боєм успішно вночі відігнали коней резерву Трубецького далеко в Торговицький степ, а потім передали їх І. Виговському після бою.

Рано вранці 27 червня козаки напали на військо Трубецького і, скориставшись несподіванкою, захопили велику кількість московських коней та вигнали їх у степ. Але, оговтавшись, кіннота Трубецького контратакувала козацький загін і Виговський відступив за річку Соснівку в напрямку свого табору. У п'ятницю 27.06. 1659 року воїни С. Пожарського вели активні підготовчі роботи до рейду по с. Соснівці та атаки на ставку І. Виговського, хоча до ладу не знали, де він перебуває. А він ще на світанку почав особисто оглядати ліве прибережжя р. Куколки з лозняками та вербами від загатної греблі до місця переправи через р. Куколку.

Загатну греблю гетьман наказав закрити перед заходом сонця, а переправу через Куколку починати козакам опівночі по сигналу з Соснівки трьома світловими стрілами. Вслід за козаками через Куколку тихо мали рухатися поляки. У визначеному місці (урочище п'яти доріг) загони мали вишикуватись і чекати фіктивної атаки козаків з Соснівки. По сигналу з Соснівки трьома пострілами з гармат і трьома вогневими стрілами мала початись вирішальна тилова і лобова атака на табір С. Пожарського.

В другій половині дня І. Виговський інспектував татарську ділянку атаки в присутності Мехмед-Гірея. Татари мали на світанку переправитись біля Саранівського городища на правий берез р. Куколки і атакувати С. Пожарського зі сходу пізнім ранком. Татари були задоволені, на них випадав найменший тягар бою, а І. Виговський уникав зрадливості непевних союзників.

Наступного дня, у суботу 28 червня Трубецькой відіслав 30 000 відбірної московської кінноти на чолі з боярином Семеном Пожарським наздогнати Виговського. Пожарський переправився через ріку Соснівку і розбив табір на іншому її боці. Решта 30 000 війська на чолі з Трубецьким залишилися в таборі. Тим часом п'ятитисячний загін Степана Гуляницького зайшов у тил Пожарському, будучи непоміченим захопив міст через Соснівку, зруйнував його і, загативши вночі річку, затопив низину навколо неї.

Важка московська кіннота застрягла в багнистих місцях ріки, справжніх "конотопах", як писав невідомий автор "Віршованої хроніки" 1681 року. Саме в цей час українське військо розвернулося на 180 градусів і перейшло до контратаки; вдарили козаки, примчала із засідок орда, переправившись на правому і лівому флангах. Узята в кільце російська армія опинилася в безнадійному становищі й танула на очах від вогню й шабель, тонула у воді… Повторився сценарій Зборівської битви 1649 року із ще тяжчими наслідками для противників українського війська. Тим кіннотникам Пожарського, котрим довелося вирватися з кільця, вдалося відбиватися аж до стін Конотопа від української й татарської кінноти, що напосіла на них.

Мало хто з московитів дістався до свого табору. Пізно ввечері російське військо стало відходити з-під Конотопа. Побачивши, як розгортаються події, на нього вдарив з міста Гуляницький зі своїми козаками, захопив частину артилерії та обозу, знищивши чимало ворогів. У цей час Виговський, який підійшов упритул до ворожого табору, звелів своєму війську окопатися, щоб підготуватися до можливої атаки. Російське військо об’єднало ті свої табори в один і окопалося, а потім зробило спробу контратаки.

Впродовж решти 29 червня були знищені майже всі 30 000 війска Пожарського, а сам він був захоплений у полон разом з князями Львовим, Ляпуновим, Бутурліними, Скуратовим, Куракіним та іншими. Полонених за звичаєм віддали татарам, які майже всіх немилосердно вирізали. Поставши зв'язаним перед ханом, Пожарський, за переказами літописців, плюнув йому в обличчя та обматюкав. За це татари миттєво відтяли йому голову і відіслали її з полоненим до табору Трубецького.

Сам Трубецькой, почувши про розгром Пожарського, відкликав Ромодановського з облоги Конотопа та пізно ввечері почав відступ з України. Побачивши розвиток подій, Григорій Гуляницький вийшов з Конотопа і вдарив по армії Трубецького, що відступала, захопивши багато артилерії; сам Трубецькой ледве не загинув, був двічі поранений і втратив окрім частини артилерії ще бойові знамена, скарбницю й майже увесь обоз. Покінчивши із залишками військ Пожарського, козаки й татари продовжували переслідувати ворога у його відступі ще протягом трьох днів аж до московського кордону.

Бій під стінами Конотопа був дуже жорстоким. Сам Виговський, що керував битвою, ледь не загинув. Спочатку гарматним ядром відірвало ногу коневі, на якому сидів гетьман, потім куля розірвала одяг. За деякими іншими повідомленнями (хоч і менш достовірними) гарматне ядро ушкодило луку сідла, але не зачепило гетьмана. Російське військо нарешті не витримало і почало відступати табором до Путивля, покинувши частину своєї артилерії, відбиваючись протягом наступного дня від українських козаків і татар.

12 липня українське військо зробило спробу взяти штурмом російський табір, що відступав, але безрезультатно; 14–16 липня ворожий табір було оточено в козацькій Діброві, де вдалося розгромити тільки його частину. Нарешті вороги відступили від стін Путивля. Якби прийшла іноземна піхота, яку король Ян Казимир обіцяв Виговському, то навряд чи залишкам російського війська вдалося б врятуватися.

Перемога козацько-татарського війська у Конотопській битві мала в своїй основі три причини.

Низькі бойові якості російської дворянської кінноти в оборонних польових битвах та непридатність царського війська, набраного із ополченців, до оперативного маневрування на полі бою.

Недооцінка воєводами противника і як наслідок – нерозвідана місцевість, де передбачалось вести бойові дії з ворогом, чисельність якого була невідома.

Блискуче використання гетьманом Виговським стратегії концентрованого удару, забезпечене несподіваним обхідним маневром і вчасним використанням прихованого резерву.

Перехід Конотопської битви і її військово-політичні наслідки

Результати Конотопської битви були вражаючими. Українська армія втратила загиблими 4 тисячі козаків, орда – 6 тисяч, а російська армія – 40–50 тисяч, хоча за деякими джерелами ці цифри більші – 124–130 тисяч. Було взято в полон князя Ляпунова, двох Бутурліних, ще декількох воєначальників, кілька тисяч солдат і офіцерів, 206 прапорів. Особливо багато загинуло російського війська на переправі. З приводу жахливої катастрофи московського війська літописець Величко записав: "Отак винагороджено було, Бог так зволив, розором і кров’ю війська його (Пожарського) власною, невинне пролиття крові сріблянських мешканців і розор міста, що їх учинив Пожарський, бо з тої поразки міг утекти до свого обозу під Конотоп хіба той, хто мав крилаті коні".

Звістка про перемогу пронеслася по всій Україні. За кордоном навіть видали спеціальні брошури, де був видрукуваний лист Виговського про Конотопську битву. Одну з німецьких брошур видано в перекладі українською. Донеслася вість і до Москви.

Образно про це написав у своїй "Истории России с древнейших времен" чи не найбільший російський історик XIX ст. С. М. Соловйов: "Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не спромігся вивести в поле такого блискучого війська. У жалобній одежі вийшов цар Алексей Міхайловіч до народу й жах напав на Москву.

Удар був тим тяжчий, що був несподіваний. Трубецькой, на котрого покладали найбільші надії, муж на війні щасливий і ворогам страшний, утратив таке величезне військо! Царська Москва тепер затремтіла за власну безпеку: з наказу царя люди всіх станів поспішили на земляні роботи з укріплення Москви. Сам цар з боярами часто приходив дивитися на ці роботи. Жителі околиці зі своїми родинами й майном наповнили Москву, пішла чутка, що цар виїздить на Волгу, за Ярославль".

Після Конотопської битви Виговський швидко очистив від ворогів Ромни, Лохвицю та інші міста Посулля і думав з ханом про повторення походу Сагайдачного та Михайла Дорошенка на Москву. Однак його грандіозна перемога не призвела до виграшу війни і основною причиною цього став розкол українського суспільства, різні групи якого по-різному уявляли майбутнє незалежної України: її устрій, внутрішню та зовнішню політику, а задля досягнення свого не зупинилися навіть перед застосуванням зброї. Далися взнаки століття бездержавності, що значною мірою зумовило розгул анархії та всіляких опозицій, які легко ставали знаряддям у руках іноземних загарбників.

Проте хвилювання царя, що Виговський з ханом піде далі на Москву, виявилися передчасними. Тільки-но Виговському вдалося захопити Ромни, Лохвицю та декілька інших українських міст, які утримували його супротивники, як прийшла звістка з Криму, що козаки Івана Сірка напали на татарські поселення, і це примусило хана з ордою залишити Виговського та вертатися в Крим. Громадянська війна спалахнула з новою силою. Хоч Гадяцький договір з поляками був вигідний для України, ідея союзу з поляками не знайшла підтримки серед більшості козацтва та народних мас.

До того ж Виговський нехтував інтересами широкого загалу українського суспільства і спирався переважно на козацьку верхівку, яка постійно його зраджувала перед погрозами або обіцянками з боку Москви чи Варшави.

Конотопська битва і до сих пір є більмом на оці двох народів – українців і росіян. Цей бій залишалався довгий час ледве не забороненою темою в російській та особливо радянській історіографії. Протягом століть інформація про нього замовчувалася, бо правда про події під Конотопом розвінчувала багато великодержавних міфів, особливо про "споконвічне прагнення українців до союзу з Росією" . Історик Юрій Мицик бачить у цьому дуже просте пояснення: "Справа в тому, що існує міф, який Росія і сьогодні пробує нав’язати, про віковічну дружбу, власне, що нема двох народів, а є один народ.

Думка про те, що московське військо розбили не японці, не німці, не турки, а українці, була особливо болісною для російської імперської ментальності, тому що вони вважають, що не може такого бути, щоб братні народи, як вони пропагують весь час, або те саме, що російський народ розбив московські війська. Тому воно замовчувалося або перекручувалося, як, скажімо, роль Мазепи перекручувалася, він проходить виключно як зрадник в російських підручниках чи монографіях за рідкісними винятками. Так само трактували і Петлюру, всіх, хто виступав за самостійну Україну, були зрадниками, а всі битви, де ми вигравали, як правило замовчувалися."

Останнім часом події Конотопської битви також ідеалізуються і в деяких українських колах. Незважаючи на великі сподівання та на героїзм козаків, особливо загону Григорія Гуляницького, Конотопська битва залишається змарнованим шансом і чи не найхарактернішим прикладом виграної битви та програної війни.

Незважаючи на те, що, на перший погляд, фактичними результатами Конотопської битви так і не вдалося скористатися, перемога під Конотопом дещо послабила тиск Московського царства на Українську державу та сприяла формуванню самостійницької партії серед козацької старшини, а в українських наукових дослідженнях у XIX – на початку XX століття Конотопська битва зображувалася як важливий етап боротьби українського народу за незалежність.


09.12.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!