Osvita.ua Вища освіта Реферати Українська література Апарат книги як система орієнтації читача в структурі і змісті видання
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Апарат книги як система орієнтації читача в структурі і змісті видання

Роботу з книгою треба розпочинати з ознайомлен­ня з нею. Це дасть загальну уяву про основну тему та ідею книги, про особливості викладу матеріалу, стиль, сприятиме плануванню дальшої роботи, раціо­нальному розподілу часу, вибору найдоцільнішої фор­ми записів змісту прочитаного

Ознайомлення з книгою починається з її титульної сторінки (від лат. titulus − напис), де звичайно вка­зуються прізвище автора, назва, черговість видання, місто, видавництво і рік публікації. Іноді окремі з цих елементів опускаються, а додаються інші.

Досвідченому читачеві чимало може сказати про авторитетність книги прізвище її автора. Є багато вчених, які зробили великий внесок у розвиток певної галузі науки, письменників, які завоювали своїми творами любов і визнання читачів. До написаних ни­ми книг ставляться з особливим довір'ям. Думка про якість книги не відомого раніше автора складається вже в процесі роботи над нею. Є книги, які створю­ються великими колективами людей. У них звичайно вказується, хто їх редагував чи впорядковував. Так, на титульній сторінці "Словника іншомовних слів" (К., 1985) вказано, що його підготувала до друку Го­ловна редакція Української радянської енциклопедії, що це видання друге, виправлене і доповнене, що ви­йшла книга за редакцією академіка АН УРСР О. С. Мельничука. Автори звичайно дбають, щоб назва книги стала першим ключем до глиб­шого осмислення її змісту.

Іноді вибір назви творів стає предметом тривалих роздумів; у письменників. Панас Мирний та Іван Білик до того, як спинилися на назві роману "Хіба ре­вуть воли, як ясла повні", писали його під назвами "Чіпка", "Легкий хліб", "Розбишака" та ін. А пізніше видали його ще й під заголовком "Пропаща сила".

Відомий драматург І. Кочерга писав, що назва при всій своїй стислості є насамперед синтез, душа твору і потрібне чимале вміння, щоб кристалізувати в двох-трьох словах цю душу.

Підручники і навчальні посібники перед виданням розглядаються й затверджуються відповідними міні­стерствами, що теж зазначається на титулі книги. Так, на титульному аркуші підручників з філологічних ди­сциплін для університетів республіки вміщується гриф: "Допущено Міністерством вищої і середньої спеціальної освіти УРСР як підручник для студентів філологічних факультетів університетів".

Внизу на титульній сторінці зазначаються місто, в якому видана книга, назва видавництва і рік видання. Ці відомості теж є певним орієнтиром, адже назва ви­давництва дає уявлення про характер і особливості змісту книги. Наприклад, політичну літературу публі­кує видавництво "Політвидав України", дослідження академічних інститутів України − видавництво "Нау­кова думка", вузівські підручники − "Вища школа", шкільні підручники − "Радянська школа", науково-популярні брошури − товариство "Знання", худож­ні твори − видавництва "Радянський письменник", "Дніпро" та ін.

До початку роботи з книгою крім титульної сторін­ки треба ознайомитися з її апаратом. Апарат книги (від лат. apparatus − пристосування) − це науково-довідкові матеріали, що їх автор, упорядник чи ре­дактор додають, щоб проінформувати читачів про ідейно-тематичний зміст і структуру книги, щоб пояс­нити важкі для усвідомлення місця, схарактеризувати згадувані події й осіб, вказати використану літерату­ру тощо. Складниками апарату книги є: анотація, пе­редмова та вступна стаття, примітки й коментарі, словник важко зрозумілих слів, післямова, біографіч­на довідка про автора, покажчики, список літератури, резюме, зміст.

Інформацію, яку здобуто при ознайомленні з ти­тульною сторінкою книги, доповнить анотація (від лат. annoto − позначаю), як правило вміщувана на зворо­ті титульної сторінки. Це стисла характеристика змі­сту книжки з вказівкою, на яких читачів вона в першу чергу розрахована. В анотаціях до художніх творів іноді подаються ще стислі відомості про автора.

Передмови до книг пишуть їх упорядники, редак­тори, перекладачі або автори. У передмовах часто характеризуються історичні обставини та факти осо­бистого життя автора, що спонукали до написання книжки. У збірниках визначаються принципи відбору творів для них. У книжках, що перевидаються, обгрунтовується потреба цього, вказуються ті зміни й доповнення, які внесено. Наприклад, при виданні ні­мецькому в 1872 р. і російському в 1882 р. "Мані­фесту Комуністичної партії" його творці К. Маркс і Ф. Енгельс спільно написали дві передмови.

Після смерті К. Маркса до п'яти наступних видань перед­мови німецькою, англійською, польською та італій­ською мовами писав Ф. Енгельс. "Маніфест" − істо­ричний документ. Тож автори передмов не вносили в нього ніяких змін. Підтверджуючи правильність за­гальних його положень, вони разом з тим у передмо­вах звертали увагу на ті окремі факти, які з часу поя­ви цього документа вже застаріли чи змінилися. У передмові до російського видання К. Маркс і Ф. Ен­гельс розглянули гостре на той час питання про мож­ливу роль у суспільному прогресі російської общини тощо.

І. Франко, готуючи до видання повість "Захар Бер­кут", сам написав до неї коротку передмову, в якій пояснив відмінність між історичним дослідженням і художньою повістю. Він, зокрема, зазначав, що там, де історик оперує аргументами і логічними висновка­ми, повістяр мусить оперувати живими людьми, осо­бами. Далі автор пояснював, що основу повісті взято з історії й народних переказів, а дійові особи вигада­ні. Через 20 років, готуючи друге видання, він додав до передмови, що обмежився виправленням мови з урахуванням здобутків її розвитку.

Подібну до передмови роль відіграє в книжці вступна стаття. Однак вона, як правило, відзначається більшим, ніж передмова, обсягом і глибшим оглядом тих проблем, які ставляться й розв'язуються в книзі. її завдання − підготувати читача до ґрунтовного зро­зуміння та засвоєння матеріалу. Наприклад, у першо­му томі зібрання творів П. Тичини в дванадцяти то­мах, що вийшов у Києві в 1983 р., вміщено вступну статтю Л. Новиченка "В поколіннях я озвуся" (Творчість Павла Тичини)". В ній дається грунтовний огляд життєвого шляху та творчості поета за шість десяти­літь його праці в літературі. Ознайомлення з нею до­поможе глибше усвідомити зміст, особливості форми й значення написаного П. Тичиною.

Іноді замість передмови в кінці книги вміщується післямова, яку пишуть сам автор, чи упорядник, пе­рекладач, чи редактор. За змістом вона близька до передмови, але тому, що читають її переважно тоді, коли твір чи книгу вже прочитано, в ній відсутні по­ради, як їх слід читати. Завдання післямови − дати відповіді на ті запитання, які можуть виникнути в про­цесі читання, доповнити, показати значення книги в су­часному житті. Якщо у загалом цінній книзі автором допущені якісь фактичні неточності чи висловлені хибні положення, автор післямови розкриває їх і дає правильне тлумачення.

У наукових збірниках в кінці кожної праці іноді подається резюме (від фр. resume) − стислий висно­вок, перелік її основних положень.

Іноді в кінці книги вміщують коментарі (від лат. commentarium − записки, тлумачення) − додаткові ві­домості про згадувані у книзі події, історичних діячів, митців тощо. У коментарях до художніх творів іноді характеризується творча лабораторія автора, історія написання, наявні варіанти й редакції, авторські само­оцінки й судження критиків. Розрізняють історико-літературні, текстологічні, реальні й лінгвістичні (мовні) коментарі.

У коментарях звичайно вказуються джерело даної публікації, йдеться про зміни, які вносили в текст сам автор чи редактор, тощо. Наприклад, у згадуваному вже першому томі з 12-томника П. Тичини у комента­рях до вірша "Партія веде" говориться, що він уперше був надрукований у газеті "Правда" в 1933 р. й пере­друкований у газеті "Вісті", що поет його правив то­що. Тут же наводиться первісний варіант вірша, вка­зується, що основний текст наведено за виданням 1954 р. "Вибране".

У реальному коментарі даються фактичні довідки про час і місце описуваних автором подій, розшифро­вуються наявні в книзі алегорії та натяки, даються пояснення про згадуваних людей, організації тощо. Наприклад, у коментарях до вірша Тичини "Не Зевс, не Пан..." характеризуються ці персонажі давньо­грецьких міфів.

Лінгвістичний коментар − це переважно переклад вжитих автором іноземних слів, тлумачення застарі­лих чи малозрозумілих висловів тощо. Він може пода­ватися чи в кінці сторінки під основним текстом, чи в кінці книги.

Подібну до коментарів роль відіграють авторські чи редакторські примітки, що подаються або в кінці твору, або внизу сторінок як виноски. Вони додатково роз'яснюють певні положення книжки чи доповнюють текст.

Нарешті, книжки мають такі елементи, які орієнтують читачів у їх змісті, сприяють швидкому знаход­женню потрібних відомостей. Це зміст книжки та різні покажчики. Звичайно книжки діляться на глави, роз­діли, підрозділи, що часто мають свої назви. Наведе­ні в змісті, вони орієнтують читача в структурі, про­блематиці й тематиці книги. Крім змісту окремі книж­ки мають ще спеціальні покажчики. У збірках віршів і малих жанрів, коли в них багато творів, крім перелі­ку їх у змісті додається ще алфавітний покажчик, який дає змогу швидко знайти потрібний твір. Алфа­вітні покажчики є, наприклад, у Шевченковому "Коб­зарі". Предметні покажчики орієнтують у термінах і поняттях, вжитих у книзі. До багатотомних видань творів предметні покажчики додаються як окремі книжки.

У зібраннях творів, антологіях, збірниках, моно­графічних дослідженнях вміщують іменні покажчики. Вони допомагають знаходити ті сторінки, на яких йдеться про певних людей, іноді в них наводяться їхні імена та по батькові, дати життя, важливі факти біо­графії, назви основних творів тощо. Бувають ще покаж­чики географічних назв, періодичних видань, ілюстра­цій, псевдонімів тощо. Наприклад, у кожному з томів "Історії міст і сіл Української РСР" є іменні й геогра­фічні покажчики.

У підручниках, у книгах на суспільно-політичні те­ми і в дослідженнях з різних галузей науки в кінці часто подаються списки літератури з відповідних пи­тань. Ці списки можуть бути досить повними, але ча­стіше це перелік основних чи рекомендованих для ви­вчення праць, які дають змогу поглиблювати знання. їх часто використовують при підготовці рефератів, курсових і дипломних робіт. У семінаріях і методич­них посібниках наводяться списки літератури до кож­ної з рекомендованих для дослідження тем. Тому під­бираючи літературу до якоїсь теми, потрібно дізна­тися, чи є методичні посібники, які допоможуть раціоналізувати й полегшити її вивчення.

Треба навчитися вільно використовувати матеріали що становлять апарат книг. Після того потрібно пере­глянути текст книги, щоб мати попереднє уявлення про неї. Цьому сприяє перелистування книги, ознайом­лення з композицією та манерою викладу матеріалу, способом оформлення, ілюстраціями, таблицями. А та­кі довідкові видання, як енциклопедії та словники, розраховані на вибіркове, а не на суцільне читання. Перегляд тексту твору завершується висновком, всю книгу чи тільки окремі її розділи потрібно глибоко опрацьовувати. Цей перегляд має привернути увагу до книги, а ще краще, коли викличе справжній інтерес.

Важливим предметом постійного й регулярного чи­тання культурної людини є періодична пре­са − журнали й газети. Адже, як писав В. Маяковський,

Газета − єто не чтение от скуки,
Газета − наши глаза и руки .

Читання газети та журналу також розпочинається із попереднього перегляду назв тих статей, які в них вміщені. Важливе значення мають передові статті га­зет. Слід звертати увагу також на ті матеріали та інформації, які пов'язані з вашим фахом і особливо цікавлять вас.


10.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!