Osvita.ua Вища освіта Реферати Українська література Український фольклорист видавець, громадський діяч Остап Терлецький
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Український фольклорист видавець, громадський діяч Остап Терлецький

Кожна людина живе на світі для досягнення своєї мети. Вона наполегливо працює і досягає успіхів, щоб в майбутньому нащадки могли пишатися нею. Було багато видатних людей, якими ми можемо пишатися. Для того, щоб увіковічнити їхні імена, ми у їх честь називаємо вулиці, площі, відкриваємо музеї, пам’ятники, меморіальну дошки...

Мабуть кожен з нас пишається тією людиною, в чию честь названо його вулицю. І я теж горда, що вулицю на якій я живу, названо іменем видатного громадсько-культурного діяча вихідця з с. Назірна – Остапа Степановича Терлецького. О. Терлецький маловідомий своїм землякам тому, що був дуже скромним, і не любив висуватись вперед. Та люди с. Назірна все ж таки знають і пишаються своїм земляком, і тому я вирішила дізнатись більше про О. Терлецького і його родину, як особистість. Соратника І. Франка. Відомості про життя і творчість цього видатного діяча я взяла з опублікованих статей в газетах і книжках Б. Сенюка "Непогасне світло".

"Той чоловік... плекав у своїй душі полум’я високих змагань, жив усе для інших, для народу і силкувався все життя мирити і розсвічувати те благородне полум’я в своїм окруженні".
                                                        (І. Франко).

Наш визначний земляк Остап Степанович Терлецький незаслужено мало відомий коломийчанами. Його ім’я не було популярним серед громадськості і за життя бо вроджена скромність ніколи не позволяла йому висуватись наперед. В кожній чистій і розумній справі, де йшлося про добро народу, він все допомагав тихо і без розголосу.

Остап Терлецький сучасник і однодумець Івана Франка, Михайла Павличка і багатьох інших видатних діячів, і тому ми не можемо не знати за Остапа Терлецького правду, про його життя, його переживання та той запал, який допомагав О. Терлецькому для написання його праць.

О. Терлецький – одна з найцікавіших постатей в літературному громадсько-політичному житті ХІХ століття. Це водночас малодосліджена особистість і тому прикарпатський літератор Богдан Сенюк х с. Підгайчиків Коломийського р-ну спробував проникнути у світ морально-етичних принципів Терлецького. Б. Сенюк видав документально-художній твір "Непогасне світло" (1993 р. В.: "Світ").

Неоціненну поміч у написанні цього твору надала Олімпія Карпінська з Коломиї.

"Терлецький Остап, − писав Франко, − це була натура високо чесна і щира, глибоко пройнята почуттям своєї людської гідності та при тім повна симпатій до всіх слабих і покривджених та гноблених людей". У хвилини зневіри, сумнівів і вагань підбадьорював та заохочував своїх товаришів – однодумців, вказував їм правильний шлях.

Народився О. С. Терлецький 5 лютого 1850 року в селі Назірна біля Коломиї, в сім’ї священика. Початкову освіту дістав в Коломиї, а в 1859 р. поступив до гімназії в Станіславі (тепер Івано-Франківськ), яку закінчив у 1868 році. Вже в 5-ому класі гімназії Остап Степанович з притаманним йому запалом віддається громадській роботі серед гімназистів стає один з організаторі "Громади" молодіжного товариств, а в 1865 році організовує і редагує учнівську рукописну газету "Зірка", сам стає найплодовитішим її дописувачем. В ній вміщує свої вірші, оповідання публіцистичні статті. В той час цікавиться перлинами народної творчості, збирав і записував народні пісні.

Навчаючись у Станіславі О. С. Терлецький не пориває зв’язків з Коломиєю. Він надсилає свої дописи до Коломийської учнівської рукописної газети "Голос народний".

В 1867 р. під час літніх канікул відвідав Терлецький в Старонцях Юрія Федьковича. З першого знайомства зав’язалась між ними дружба. Того ж року за старанням Терлецького станіславське товариства "Громада" видала дві книжечки, які були надруковані в першій коломийській друкарні Михайла Білоуса.

Життя Остапа в гімназії співпало з добою широкого розквіту тож званих громад серед української молоді. Утворені таємно з метою самоосвіти та підтримки патетичного духу, вони видавали рукописні газети, збирались на засідання де обговорювали свої літературні спроби, декламувати твори Шевченка та Юрія Федьковича. Тут С. Терлецький потоваришував з Володимиром Навроцьким, який наполягав, що треба вдягати сардаки, киптарі, опончі та полотнянки, які носять селяни. Це зблизить молодь з простими людьми, і Остап прислухався до цих порад серцем. Тут наспіла ще одна подія, котра забере спокій у молодого гімназиста: закохався у арію Сорохан і його лякала думка про близьку розлуку з нею.

"Як поїду в світ далекий, в далеку чужину,
Та на кого тебе лишу, моя Марцунило?
Та лишу я тееб, серце, на батенька мого
А він добрий, не дасть тобі нич зробити злого..."

Дійсність ровіяла юначі мрії. Станіслава вже до Остапа доходили вісті, що Марію силує виходити заміж її мама, що до неї вже сватаються. Коли Отсап поринув у кипучу діяльність Станіславської громади і все рідше приїздив додому, у Назірній готувалось весілля. Марію сватав парубок з Загайполя Матвій Рибак. Зустрівся Остав з Марцею через два тижні, коли йшли з церкви після служби. Невдовзі Матвій забере жінку до Загай поля, далі від Остапових очей. Остап не докучав батькові і не шукав винних у своєму горі. Його могла розрадити смертельно хвора бабуся Юліана. Занедужав з того всього.

Помирає його бабуся 25 лютого – відходить на вічний спочинок батько. Біль втрати коханої, рідної непосильним тягарем лягли на молоді плечі, і Остап тяжко занедужав – почались епілептичні припадки, які виснажували 20 років, розладнали нерви. Вечорами багато читав, думав про сенс життя.

Через хворобу О. Терлецький відмовився від улюбленого читання. Недопомагало жодне лікування. Їде оздоровлюватися до Ферескула над Черемошом.

На філологічний факультет Львівського університету поступив О. С. Терлецький в 1869 р. після річної перерви, спричинено його хворобою. Втративши батьків, він змушений був пробиватись крізь життя власними силами, працюючи в гімназії коректором, а під час університетських студій у Львові він працює у поміщика Володислава Федоровича над упорядкуванням бібліотеки родинного архіву.

О. Терлецький добре знав англійську, французьку мови, а польською та німецькою володів вільно.

Зневіра в щирості народовецьких кличів, зароджена не під час гімназійного періоду під впливом старшого шкільного товариша Володимира Навроцького, у Львові все більше поглиблюється. Пізнавши зблизька Народовецьких провідників Терлецький зовсім розчаровується у правдивості та доцільності проголошуваних ними ідей і пориває з ними.

В пригніченому духовному стані Остап у 1872 році після закінчення філологічного факультету покидає Львів і виїжджає на роботу до Відня. За допомогою свого професора історії Цайсберга він одержує місце в університетські бібліотеці. Тут інтенсивно працює над поглибленням і поширенням своїх знань, зачитується книгами різних ділянок науки, знайомиться з творами К. Маркса і Ф. Енгельса, з соціалістичним рухом Західної Європи. В цей час він зустрічається з Михайлом Драгомановим та Сергієм Подолинським – одними з перших пропагандистів марксизму на Україні. Все це разом допомагає Остапу Степановичу вийти з того тупика, в якому він опинився після розриву з народовцями, стати на шлях революціонера-демократа.

Запалений новими ідеями, Терлецький пірнає у вир громадського життя: реорганізує студентське товариство "Січ", яке застав в повному запалі. З допомогою товаришів-однодумців він перетворює його з забавового в просвітнє, яке ставить мету поширення знань своїх членів. Завдяки старанням і грошовій допомозі Терлецького при товаристві була організована відбірна бібліотека. За його почином часто читаються лекції на різні наукові теми та ведуться палкі дискусії. Терлецький стає душею товариства, як це стверджують у своїх спогадає Євген Кобринчький, Зенон Кузеля, Захар Павлюк та інші.

В 1875−76 рр. Терлецький видає своїм накладом і коштом книжечки- "метелики для народу". "Парова машина" і "Про бідність розмова перша" – написані Сергієм Поволинським та переклали з російської мови: "Правда" і "Правдиве" слово хлібороба до земляків". Три перші з них розійшлися скоро між народом, а четверта була конфіскована. Терлецького, як видавця, разом з Яковом Ковачем – власником друкарні, притягнено до судової відповідальності. Була конфіскована тоді ще й п’ята книжечка "Казка про чотирьох братів", яка була тільки набрана.

"Метелики" відіграли немаловажну роль у піднесенні свідомості трудового народу. В них викривалась несправедливість капіталістичного ладу, лунав заклик до організованого виступу проти експлуататорів.

Терлецькому доводилось боронити свої "Метелики" не тільки перед нападами урядових кругів, а й захищати їх від критики – своїх", як це видно з його листа до Мелітоза Бачинського, який теж накинувся на "Метелики". Терлецький називає його писанину про "Метелики" "нісенітницею та тупістю". Він вказав у згаданому листі на важке економічне становище і злидні народу з одного боку, а з другого на запаморочення і запорошення своїм попівством і параграфами патріотами". Критикуючи галицьких народовців, які вбачали причину в пияцтві і лінивстві селян, Терлецький писав Бачинському: "Не горілка заллє народ, а заллє його уся ця мізерія галицька, усі ці народолюбці галицькі за заячою шкірою, заячим серцем і курячим розумом".

Не встиг ще добре успокоїтись від переслідувань за соціалістичні "метелики", як хлинуло на нього нове лихо. В червня 1877 року його заарештовує австрійський уряд у зв’язку з першим соціалістичним процесом в Галичині проти Івана Франка, Михайла Павличка та інших. Всім їм довелось сидіти в тюрмі аж до 21 січня 1978 р., коли було винесено вирок. Важкі тюремні умови найсильніше дались взнаки Терлецькому. Виснажений його організм почала знову музичити важка хвороба. Та це зломило його морально. Після винесення вироку, яким засуджено Терлецького до одного місяця тюрми, без врахування 8-місячного слідчого ув’язнення. Остап Степанович виїхав зразу в родинне село для лікування (призначену кару йому було дозволено відбути пізніше).

Згодом десь у травні він повертається до Львова в поселяється разом з Іваном Франком, Михайлом Павличком та Анною Павлик. "Скомпрометована" четвірка жила в дуже важких матеріальних умовах і духовній депресії. Українське громадянство за невеликими винятками, уникало їх, як зачумлених. Вертатись до Відня Терлецький не мав чого, бо, як політичний, втрати вправо на попереднє місце праці. Не залишилось у нього ніяких надій на майбутнє. Рятує Терлецького з безвиході Володислав Федорович, який намовляє його виїхати до Відня на вивчення юридичних дисциплін, обіцяючи йому на початок матеріальну допомогу. Терлецький, відсидівши призначену йому кару, в кінці 1878 р. виїжджає до Відня і поступає на юридичний факультет, який закінчує в 1884 р. На цей час припадає найбільш активна його публіцистична і наукова діяльність.

Перші статті Терлецького ("Коляди") та "Григорій Савич Сковорода") друкувались ще під час навчання у Львівському університеті, але вони пройшли без уваги. Лише в 1874 р., після повернення з археологічного з’їзду в Києві, появляється його велика стаття "Галицько-руський народ і галицько-руські народовці" (перевидана пізніше Іваном Франком окремою книжкою під зміненим заголовком "Москвофіли і народовці 70-х років"), яка справила на галицьку громадськість сильне враження своїми сміливими на той час думками. Це перша стаття, в якій Терлецький наблизився до революційно-демократичних позицій. В ній він піддав гострій критиці обидві галицькі партії (народовців і москвофілів) за те, що вони не звертають уваги на соціальне становище трудових мас, не думають про поліпшення їх життєвих умов.

Другою статтею "Лихва на Буковині", написаною вже після тюремного ув’язнення, Терлецький ще більше наблизився до революційно-демократичних позицій, висловивши думку, що аграрне питання буде розв’язане тільки тоді, коли приватна власність буде замінена громадською., а капіталістичний лад – соціалістичним. Ця стаття була надрукована 1878 р. в журналі "Молог", редагованому Франком і Павликом.

В публіцистичній статті "Робітницька плата і рух робітницький в Австрії в послідних часах", надрукований 1881 р. в журналі "Світ". Терлецький висловлює думку, що саме "Боротьба двох основних класів сучасного суспільства – пролетаріату і буржуазії – визначить майбутнє людства". Через рік у "Вільному слові" появляються ще дві його статті "Боротьба партії і рух робітників в Австрії" та "Останні мітинги в Австрії". В них автор висловлює радість з приводу того, що селяни і робітники приходять до усвідомлення своїх класових інтересів. Він впевнений в тому, що міський пролетаріат включиться в боротьбу разом з фабричними пролетаріатами.

Згодом пише ще одну велику працю "Літературні устремління галицьких русинів 1772-1872 років". Але не має де її надрукувати, бо народовецькі журнали відмовляються друкувати його статті, а прогресивних в той час не було. Тому ця праця побачила світ лише в 1891 р. з появою Франковою журналу "Житє і Слово". В ній літературні устремління Галичини він розглядає на фоні соціальної і політичної боротьби. Терлецький звернув увагу на економічні та духовні інтереси працюючих народних мас. Розділ ХІІІ−ХІ цієї праці Франко пізніше перевидав окремою книжкою під заголовком "Історія панщини в Галичині й її знесення".

Крім того, перу Терлецького належать ще статті про Володимира Навроцького – прогресивного економіста і публіциста в Галичині, а також "Українське село в драматургії Карпенка-Карого", в якій стверджує, що "великим поступом людської думки є те, що народ береться мас вирішувати свою долю", але зазначає, що "ті форми (асоціації і кооперація), які нам передав Карпенко-Карий в своїх драмах, це не послідне слово тих змагань й навіть не зовсім докладний їх образ".

Вже після смерті Терлецького появилась ще одна його стаття "Галицьке руське письменство 1845−1865 рр.", яка публікувалась в "Літературно-Науковому Віснику". Це фактично продовження незакінченої основної його праці "Літературні устремління галицьких русинів 1772−1972 років".

Може вперше в житті так глибоко заболіло серце Івана Франка тої спекотної липневої пори дня 22-го, коли його вірний багатолітній то­вариш Остап Терлецький помер у львівській лічниці після операції... Здавалось, нічого страшного, такий собі нарив на лівому бо­ці... Коли його вирізали, виявилося, що на ребра перейшов туберкульоз. При вийманні ребра застосували хлороформ, який спричинив за­палення легенів, і зму­чений організм не ви­тримав...

Не боліло тільки серце тої днини у се­стри Анни і племінника Степана, Сестра чекала Остапового приїзду в Ссмаківці, де її чоловік був директором школи, а племінник, парох Назірної, — уже вісім років після смерті батька чекав його в солі, селі Оста­пового дитинства. Не знав він і не відав, що уже ніколи його вуйко не зійде на маленькій станції у Матіївцях, ніколи не про­йдеться Кадубом і не відпочине в старому саду, дорогому йому до болю; тут він писав свої перші твори, тут він звіряв свій затаєний біль нещасли­вого юначого кохання до Марійки Сорохан, цим садом він ішов до дорогої могилки, де спочивають мама, тато, бабуся, ма­лолітня сестричка... Він так хотів бути ближче до рідних, ближче до Назірної – вже мав відкривати у Заболотові адвокатську канцелярію, та доля розпорядилася інакше...

Його цінували прия­телі. Високої думки про нього був Іван Франко, Михайло Павлик, Ми­хайло Драгоманов, Ольга Кобилянська, Мелітон Бучинський, Іван Пулюй, Ярослав Окунсвський, Юрій Фсдькович...

Він належав до слав­ного роду, серед вихідців з якого були й ректор Львівського університету Мартин Барвінський, композитор Василь Бар­вінський, поетеса Марійка Підгірянка...

Село в його житті було найпершим. Із Назірної 25 червня 1866 року він пише листа до Юрія Фсдько-вича, а коли лікувався у Ферескулі, то через конятинський верх ман­дрував до Сторонця, де Юрій Федькович був гро­мадським начальником: став дорогим гостем для буковинського соловія. З Назірної 12 вересня 1884 року він пише до Івана Франка, звертаючись щи­ро і тепло: "Дорогий друже!" Раннє сирітство наклало на його вразливу душу слід: понад двадцять років хворів нервовою хворобою, яка перекрес­лила багато планів. Тюрма у Львові, негаразди з ріднею, яка не схвалювала його народовецьких пог­лядів, крах заручин з Емілією Окуневською, непостійність заробітку. Ярослав Окуневський згадував, що у Відні Терлецький голодував і тяжко бідував. "А проте сей слабосилий, хоробою зломаний та викинений з колії чоловік мав що в собі стілько сили й енергії, що не лише став для нашої віденської кольонії про­відником і вчителем, але сам, 40-літний, разом з молодими хлопцями-юристами клепав і до­клепував ті навісні пандекти (назва цивільного римського права), аби раз стати знов на свої ноги". Одним із перших у Галичині поширював Шевченкові твори, ідеї, починаючи ще з гімназії, жив ними до останніх днів.

Він був патріотом своєї землі. В одному з ранніх листів до Мелітона Бучинського Остап зіз­нався: "... Я не раз цілі ночі передумаю, пере­плачу так, а на другий день слабую, і сам знаю, неможливо моїй силі одірватись од них... А та Україна не­щаслива, та безталанна ненька моя... Те життя моє, кільки кривавих солоних сліз витиснула вона з очей моїх. Не раз. коли візьму Тараса поезії до рук, коли подивлюся на ті відплакані думи, на той голосний плач цілого народу, не раз тільки ляжу на ліжко, тільки безпритомний...".

Будуть горіти на мо­гилі батьків свічки пам'яті. Хоча вшановувати будуть Остапа, проте він не­віддільний від своїх рід­них, від свого села. Будуть згадувати його люди і буде літати поряд його душа, буде горіти свічка його пам'яті, яка уподібню­ється людині, яка жила, живе і буде жити вічно на Землі.

Вшанувати пам’яті

Про невмирущі діла О. Терлецького з хвилюванням говорять у наш час і вшановують його пам’ять і пам’ять його родини.

Збереглись свідчення Довганюк-Морковської Є. М., яка мешкала у Польщі, воєводство Вроцлав, село Лютиня. 1986 року при віці 97 літ вона згадувала, що залишився з тих далеких літ Псалтир у Загай полі з таким підписом... Ся книга ре кома Псалтирь принаджежить до церкви свят. Назірнянськой дозор пароха Терлецького". 1853 рік. Залишилась могила – невеличкий склеп, мурований у землі, де покоїться прах родини Терлецьких.

Невблаганний час і людська жорстокість не пошкодували цього вічного будинку усопших, не залишивши ні плити з написом, ні хреста. Довелося встановлювати імена по церковних мертвих книгах... У першу світову війну розбили гробницю російські солдати, після другої – вояки НКВС шукали тут бандитів, а ще пізніше нерозумні хлопці із села зробили собі хованку.

Довгі роки шукали описану гробницю, але пошуки були марними, аж допомогла Олімпія Іларіонівна Карпінська, закохана в Назірну, адже її батько Іларіон Цибук делекого 1912 р. прийшов на зміну Остапового племінника Степана.

Люди села впорядкували могилу, а на 140-річчя з дня народження О. Терлецького поставили хрест з іменами покійних та освятили його молитвою.

У лютому 19990 року – до 140-річчя з дня народження О. Терлецького в місцевій школі було встановлено меморіальну дошку з барельєфом, а також створено музей О. Терлецького. Зберігся будинок в якому народився відомий діяч Остап Терлецький сьогодні тут народний дім.

Остапа Терлецького, як українського письменника, революціонера демократа, критика, історика і видавця вшановують не лише земляки. До 135 річниці з дня народження О. Терлецького вийшов покажчик друкованих і рукописних матеріалів "Остап Терлецький" (Львів, 1984 р. 110 стор.) укладений аспірантом Київського педінституту ім. М. Горького С. С. Кіралем і О. О. Дзьобаном. Вони не тільки розшукали та описали майже всю друковану спадщину нашого земляка і літературу про нього, але й зареєстрували, рукописні матеріали, що умовно складається з двох частин – друковані продукції і рукописів.

Багато цінних факторів знаходимо у "Матеріалах до біографії О. Терлецького". Тут і документи про його навчання у Станіславській гімназії і Львівському університеті, щоденник письменника, статус Станіславської учнівської громади і видана нею рукописна газета "Зірка", матеріла про видані О. Терлецьким соціалістичні "метелики" і зв’язані з ними обшук на його квартирі і суд над ним, що допоможуть краще і повніше розкрити життєвий і творчий шлях і громадсько-культурну діяльність нашого земляка. Розшук та описання унікальних матеріалів, стануть доброю основою для майбутніх істориків української літератури і суспільно-політичної думки.

Висновки

... Людиною без претензії..." називали О. Терлецького друзі. Він, мабуть, ніколи не подумав про те, що в нього є якість заслуги, є талант. І. Франко твердив, що Остап був вродженим ідеалістом. Ідея, думка, логічна конструкція – це було головне у кожній його науковій чи публіцистичній праці. Вона повставала в тій таємній грабилні його темпераменту, на межі свідомого і несвідомого Остап Терлецький жив для людей, для громади. Відмовився від власного щастя, а поклав своє життя на вівтар боротьби для нашого щасливого майбутнього.

Слова "Я народився на землі від батька, що орав ту землю..." належать Дмитру Павличку, але вони в повній мірі стосуються Остапа Терлецького.

Творча спадщина Терлецького невелика. Але значення її для того часу було чимале завдяки своїй високій ідейні спрямованості, служінню інтересам народних мас. Він перший в Галичині зважився заговорити рішуче і відкрито про соціальне питання, яке вважав основним.

"Життя Остапа Терлецького, − цінне й важке для на власне тим, що йому судилося жити й терпіти та проявляти певний вплив в Галицькій Русі в пору тяжкого перелому, і в додаток судилося впасти одною з жертв того перелому.

Остап жив по чужих оселях, не мав сім’ї, хоча світ ловив його у свої сіті. Походив з давнього великого роду Терлецьких, котрі належали до дрібної підкарпатської шляхти. Це нащадки бояр, різних категорій княжих слуг, військових поселенців часів Галицького князівства. Міг надіятись на кращу долю для себе, проте не поступився своїми ідеалами, не зійшов з важкої дороги і проніс вибраний хрест до смерті.


03.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!