Osvita.ua Вища освіта Реферати Українська література Українська поетика 18 століття
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Українська поетика 18 століття

Великий епос (ані прозовий, ані віршований) на Україні не розвинувся. В основному − з двох причин: бароко не витворило на Україні певного класу поетів, певного кола, яке вважало б поезію за своє покликання

Майже весь 18 вік в українських школах вищого типу навчають барокової поетики та плекають барокову поезію. В основі не виходить за межі традиції (хоч дуже рішучий реформатор в окремих питаннях) останній великий український письменник епохи бароко Гр. Сковорода. Але з ним літературне бароко не дожевріло, а догоріло повним полум’ям до кінця та враз згасло. Згасло разом з притаманною українському бароко літературною мовою: на зміну прийшла мова народна.

Останній період бароко в деяких країнах утворив власний стиль, стиль пізнього бароко або "рококо". Цей двірський, легкий, граціозний, але разом і іграшковий, легковажний стиль на Україні не розвинувся. Бо в середині 18-го сторіччя на Україні не було свого двора, пани, що йшли за модою, великою мірою русифікувалися, і лише десь далеко на півночі починав при дворі цариці Єлизавети складатись стиль українського рококо, що знайшов вираз та почасти відгомін лише в українській ліриці, переробках та музичних обробках народних пісень та небагатьох спробах власної творчості, без літературних претензій та значення.

Великий епос (ані прозовий, ані віршований) на Україні не розвинувся. В основному − з двох причин: бароко не витворило на Україні певного класу поетів, певного кола, яке вважало б поезію за своє покликання. Письменники були, але єдиною можливою професійною письменницькою працею була праця духовних письменників. Світські писали тільки з вільного бажання. До того не було змоги друкувати великих творів світського характеру. І це дуже перешкодило розвиткові епічної літератури. Все ж кілька творів з епічним забарвленням маємо.

Збереглася в рукопису половина перекладу "Визволеного Єрусалиму" Тассо. Можна гадати, що на цю поему раннього бароко перекладачі дивилися як на повчальний твір. Перекладено поему, як здається, (білоруськими?) ченЦями-уніатами. Переклад зроблено не з італійського ориґіналу, а з польського перекладу П. Кохановського. Переклад дуже важкий; не маючи легкості ориґіналу та польського перекладу, він усе ж іноді добре передає характер епічного стилю, а саме − широкі порівняння ("розвинуті метафори"), на які, як побачимо, звернула увагу й українська теорія поезії. Ось приклади:

"Арґіллян... побіже живот свій на шанцу поставити,
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Яко і меск во панський стайні уродивий,
Єго же точію ку брані окормляють,
Егда же ся он урветь, біжить невстягливий
На сіножаті іли де стада пасають.
Винеслим карком трясеть, а у густой гриви
Плетениє коси со вітрами іграють,
Пісок в бистром бігу копитами мещеть,
І ржеть гласом веліїм, і ноздрями прищеть".
Або теж типовий для епосу опис ранку:
"Дихающему вітру зари, всім желанной,
Тая от стран восточних радостно заявляше,
Іміюше на траві вонности рожаний
Вінець, іж всім воню спадку іспущаше,
Що зрящ всякий воїн явлейся бить отважний,
Єгоже глас труб сладких к тому возбуждаше,
Посліжде вся тимпани глас свій изясниша.
В то время все множество вой ся ополчиша".

(Строфа перекладу − т. зв. "октава"). Як бачимо, навряд чи ми могли б багато сподіватися від перекладу світського епосу, зробленого письменником, що звик до писання проповідей та до вживання важкої слов’янщини. Переклад не був виданий, і не знайшов, здається, розповсюдження. Спробу невеликого історичного епосу (Бучинського-Яскольда про чигиринську війну 1678 р.) заховав нам "літопис" Величка (див. далі). Деякі історичні вірші теж можна (як на їх досить великий обсяг) вважати за приклад історичного епосу. Але на справді великий епос українська барокова історична поезія не спромоглася.

Зате маємо кілька зразків духовного епосу. Бароко зі своїм поворотом до релігії витворило всюди зразки духовного епосу, різні "Христіяди" тощо. В цьому ж напрямі йде віршований переспів книги Буття та Євангелії Матфія, які навіть видав друком, присвятивши їх Мазепі, 1697 р. їх автор Самійло Мокрієвич. Та його праці недосліджені, а до неґативних судів старих дослідників треба ставитися скептично: вони взагалі не вміли цінувати поезії бароко. Ніби (хоча й маленька) спроба духовного епосу є й віршований Апокаліпсис, виданий, на жаль, лише в уривках. До "вченого" або дидактичного епосу належать і такі (недосліджені ближче) твори, як "Богородице Діво" (23 000 рядків!) І. Максимовича та його ж "Осмь блаженств" (6000 рядків). Неґативне ставлення до його віршів поки що нічим не обґрунтоване.

До "дидактичного" (повчального) епосу належать ще інші твори 18 ст. Безумовно, за зразок "дидактичного епосу" треба вважати і один з певно нам відомих творів "козака Климовського" − "О правосудию, правді і бодрості". Це дидактичний, обсягом невеликий (902 вірші) епос, трохи незвичайного характеру, писаний 1724 р., очевидно, для царя Петра 1-го. Твір Климовського не "панегірик", а повчання цареві. Типові для епосу (див. далі зразки з поетики Сковороди) невеликі малюнки-метафори:

"Яко пес, єгда будеть каменем язвленний,
не за чловіком імже камінь тот верженний,
но за каменем біжить, камінь угризаєть:
сему на вдасть гризущийся подобний биваєть"

Власне повчальні рядки нагадують дечим епіграми, так само граючи словами спільного пня:

"Царськая єсть душа правда; яко же бо тіло
без душі недійственно, мертво єсть і гнило,
тако цар без правди єсть мертвий, недійственний,
аще і мниться в живих образом явленний
отвні тіла, но внутр сий єсть трупом согнилий;
ність в нім душі правди, лежить в гробі зтлілий".

Маленький вірш "О смирениї височайших" (усього 160 рядків) теж треба прилучити до того самого ґатунку.

Другий автор є св. Іоасаф Горленко, Білгородський єпископ, автор своєрідного епосу "Брань чесних седми добродітелей з седми гріхами смертними" (1737). Це поема з вступом та епілогом у восьми піснях (коло 1000 віршів). Поема писана різними розмірами церковнослов’янською мовою з помітними елементами української лексики (ланцужок, побожность, дошкулять, корогов, обмеження, втікати тощо), але, поскільки св. Іоасаф подає символічні картини битв, зустрічаємо тут і модерну військову лексику (батальйон, шлем, армата і т. д.). Ось приклад із символічної картини битви:

"Начата же строїтись так: з войском од востока
ста Добродітель вельми мужеством висока,
а вразі од запада зіло многолюдні,
обаче малодушні і ко брані трудні".
Доброчинець тримає промову до своїх воїнів:
"Вождь любви, огнь любовний
вержи в обоз той гріховний.
Ти, поснику, легкий вою,
візми кротость зо собою.
Ударіте і спаліте,
врага в пелел обратіте!
Бог з вами, кріпкий в брані,
се вам хрест в зашиту данній.
Во Бозі возмагайте,
врага побіждайте!"

Багато мотивів і епізодів є варіантами військових оповідань. Поруч із цим − традиційна символіка релігійної літератури: хрест − "удица", на яку Бог вловив диявола, тощо; крім того, типово барокові метафори − напр., духовні "капельмейстри" військової музики. В текст уставлено листи (лист доброчинців до Бога, лист Христа, писаний Іоаном Богословом і т. д.). Крім "доброчинців" та гріхів, виступають і інші персоніфіковані поняття (Молитва тощо). Весь розвиток дії пов’язаний з святами протягом року. Св. Іоасаф, що за свідченням Сковороди був аматором української народної пісні, з фольклору в своїй поемі не скористався.

Та українська поетика, розуміється, звертала увагу на епос: епос − одна з основних форм барокової поезії. Але читали епічні твори античності та західного бароко на Україні в латинських оригіналах. Маємо, одначе, спроби перекладу уривків, мабуть, як зразків при навчанні. Ось як Сковорода передає епічні широкі порівняння з "Енеїди": один з троянців натрапляє несподівано на ворогів:

"Остовбів і пірвався вдруг назад c словами,
Так как хто між тернієм невзначай ногами
Наступить змію, і вдруг збліднеть, одбігая,
А вона злиться, з ядом шию піднимая".
Військова сутичка порівнюється з бурею:
"Так когда збіжаться вітри повномочно,
Бурним вихром з запада, юга і восточной
Сторони, тріщать ліси, вопять вознесенні
Волни, і з песком рвуться виспрь міста безденні".

Відгуки епічного стилю зустрічаємо іноді і в драмах. Але на суцільний світський епос українське бароко не спромоглося. Зразки старого епічного стилю знайдемо далеко пізніше в перекладах Гомера в 19 ст. або в переспіві "Пана Тадеуша" Рильського.

У другій половині XVII−XVIII ст. в українську літера­туру проникає класицизм. Він проявляється у шкільній драмі, панегіричній поезії. Класицизм в Україні зазнав впливу бароко. Характерним втіленням бароко в україн­ській поезії є збірка "курйозних віршів" Івана Величковського та деякі вірші Григорія Сковороди.

Вершина давньої української літератури − творчість Григорія Сковороди. Ідеї істинності життя − у "сродній" праці, палке прагнення бачити в Україні людей "із світлим розумом і гарячим серцем", прославлення борців за волю − такі загальні напрями спадщини поета-патріота, якого "світ ловив, та не спіймав".

Деякі барокові українські письменники, здебільшого духовні, почали переймати нові класичні літературні форми. Помічаємо, напр., певні елементи нового, не барокового, простішого, гармонійнішого стилю в проповідях (не в п’єсах) Г. Кониського. Ще ближче підходить до стилістики класицизму "Історія Русів". Але цей твір, писаний майже суто російською мовою, стоїть взагалі на окраї української літератури. Наприкінці 18 ст. виступили як російські класичні поети, українці; найвизначнішими серед них були Іпполіт Богданович (1743 − 1803), Василь Капніст (1757−1823); вони належать до найяскравіших зірок російського класицизму та споріднені між собою значним ідилічним забарвленням своїх віршів, та менш талановитий невтомний журналіст Василь Рубан (1794−95).

Той твір, яким почалося вживання народної мови як мови літературної, "Енеїда" Івана Котляревського (1769−1838), належить до певного ґатунку класичної поетики, є "героїчно-комічною поемою". Котляревський познайомився з одним з популярніших російських творів цього ґатунку, з "Енеїдою" Н. Осіпова (1751−1799; "Енеїда − 1791 − 6, дальші видання − 1800, 1801 р.), закінчення якої писане А. Котельницьким (дати життя невідомі, закінчення "Енеїди" − 1802, 1806 р.), що й собі наслідували письменника 18 ст., німця Блюмауера. Та якраз "травестії" "Енеїди" Верґілія були найбільш популярними серед численних травестій часів бароко − найвидатнішою була французька "Енеїда" Скаррона (1648, різні закінчення інших авторів), поруч з якою було кілька французьких травестованих "Енеїд", зокрема − різними діалектами. "Енеїда" Котляревського вийшла 1798 р. без дозволу автора, третє видання 1809 р. Котляревський доповнив 4-ою частиною, а обидві останні, над якими він працював довгі роки, видані по його смерті 1842 р.

Котляревський користувався найбільше твором Осіпова. Але йому, вихованцеві духовної семінарії, латинська "Енеїда" Верґілія була добре відома; здається, користувався він і Скарроном. Але його "наслідування" ніяк не є переклад та навіть не переробка. "Енеїда" Осіпова-Котельницького та незакінчена "Енеїда" Скаррона мають понад 20 000 віршів, твір Котляревського − понад 7000. Вже це "працює" на його користь. Котляревський не боїться випустити навіть дуже важливі моменти дії: з найпопулярнішої в "Енеїді" Вергілія 2-ої пісні, в якій зображено загибель Трої, у нього не залишилось нічого. Де Осіпов йому подобається, він дуже близько його наслідує, але здебільшого від інших "Енеїд" бере лише загальну схему, оповіді Осіпова чи інші зразки скорочує, іноді поширює, іноді йде цілком власним шляхом. Деякі місця пов’язані з іншою традицією; найкраща частина − Еней у пеклі, написана в дусі барокових "Пісень про чотири останні речі людини" (смерть, суд, пекло, рай); на жаль, їх українські обробки почасти не збереглися, почасти не видані. Але Котляревський міг користуватися і латинськими або польськими творами на цей сюжет. Та головне в поемі Котляревського не наслідуване, а ориґінальне. Що поема Котляревського художньо значніша за твір Осіпова, це визнають одностайно і старі, і нові, і українські, і російські дослідники.

Який характер має "Енеїда"? Це "героїчно-комічна поема", але вона є одночасно "травестією" та нав’язується до старої традиції "бурлескних" творів. Ми вже згадували про місце "героїчно-комічної" поеми в теорії поезії класицизму − це класична поема з "низьким" сюжетом (за теорією Буало), або з "високим" сюжетом у "низькому" стилі (на практиці існували і такі поеми, "заборонені" теорією Буало). Поеми другого типу були і раніше. Якщо їх "високий" сюжет брався з старішої епічної традиції, говорили про "травестію" ("травестіювати" можна було, розуміється, й інші літературні ґатунки). "Бурлеск" (жарт) − назва теж старша, випадкова − назва творів, що писані з несерйозним наміром, лише для жарту; насправді серйозний намір, літературний або й ідеологічний, бурлескні твори часто мали: "просвіченець" Блюмауер написав свою німецьку "Енеїду" як сатиру проти церковної, передусім католицької, релігійності; "жартом" у бурлеску був в основному літературний бік − несерйозне вживання літературних форм та стилю певного напряму.

Зміст "Енеїди" запозичений з Вергілія: це історія мандрівок троянців, які після загибелі Трої втекли з одним з молодших членів царської родини Енеєм та після різних блукань знайшли нову батьківщину в Італії, де, перемігши тубільського царка Латина, поклали початок пізнішій римській державі; цю легенду Вергілій розвиває з певною політичною тенденцією, зв’язуючи Рим з старшою історією, навіть з Олімпом (Еней − син Венери) та підкреслюючи всесвітньоісторичну місію Риму. Така тенденція твору не мала для травестійної поеми ніякого значення: "Енеїда" була вибрана як твір загально відомий. Сюжет травестованих "Енеїд" для читачів цікавості не мав, бо весь хід подій був читачеві наперед відомий. Нецікаві були для авторів та читачів травестованих Енеїд і окремі історичні, археологічні та ідеологічні мотиви. Те, що в змісті було нове та привертало увагу читачів, являло собою варіації окремих сцен та епізодів поеми.

Традиція травестії полягає в тому, що певне історичне та національне забарвлення твору автори травестій замінюють іншим: Котляревський робить з троянців − та, власне, і з представників інших народів, − українських козаків, а з другої сфери, що її оспівувала стара поема, з грецькоримських богів − українських дрібних панів. Всі подробиці переведено в площину повсякденного українського життя: Прометей "на люльку... огонь украв", "богині в гніві − так же баби", "Еней був парубок моторний і хлопець хоть куди козак", Венера − "мов сотника якогось пані" і т. д. Вся психологія дійових осіб, розгортання окремих епізодів, мотивування вчинків дійових осіб − все "травестоване". Але і ця зміна не могла б зробити поеми цікавою ані для сучасників, ані, тим більше, для наступних поколінь. Через те, що Котляревський не звертає великої уваги на характеристику окремих осіб − вони зовсім не індивідуальні, та характер їх часто змінюється до невпізнання протягом усієї поеми. Захоплювало та захоплює читача в поемі інше: мова та "аксесуари": побутові, історичні, українські подробиці та деякі формальні деталі стилю. На них і треба звернути увагу.

В першу чергу цікава мова: Котляревський зумів ужити в своєму творі надзвичайно барвисту, багату та гнучку мову.

Мова дуже різноманітна. Котляревський кохається в синонімах, вживаючи всюди для кожного й найзвичайнішого поняття по можності щоразу інше слово. Його словник невичерпний. Ось, наприклад, кілька назв, що він їх уживає для алкогольних напоїв, які п’ють і троянці, і латиняни, і боги: горілка, брага, горілочка, сивуха, слив’янка, мед, пиво, горілка проста і калганка, варенуха, варена, з імбером пінна горілка, мокруха, пінненька, гарячий, пивце, сивушна, ренське з курдимоном та пиво чорнеє і лимоном, сикізка, деренівка і кримська вкусная дулівка, що там айвівкою зовуть, охтирський мед, пальонка, з стрючком горілка, ганусна, підпінок, чикилдиха і т. д.

"Або горілочку пили −
не тютюнкову і не пінну,
не третьопробну перегінну,
настояную на бодян,
під челюстями запікану,
і з ганусом, і до калгану,
в ній був і перець, і шапран".

Або ось вирази для руху людей, замість звичайних "пішов", "поїхав", "побіг": ввійшли, вперлися, ганяли, дав драла, ну він драла, дунув во всі лопатки, дмухнім, дав відтіль дропака, доносився, ішов, ліз, рачки ліз, мандрувать, метнувсь, махнула, мчить, несеться, п’ятами накивав, наступала, почухрав, попхався, приплентавсь, підтюпцем ішла, помчалися, помчали, причвалав, побігла, припхались, покотила, стежку протоптала, поплелися, пустилась, поскакав, полізли, пруться, спішить, слонявся, сунувсь, совавсь, тинявсь, дав тягу, чкурнула, чимчикував, шмигнеш, шлялись, швендають і т. д. В обох випадках це лише вибірки прикладів. Котляревський накупчує синоніми або споріднені за сенсом слова. Ось як фурія в пеклі катує грішників:

"Робила грішним добру шану,
ремнями драла, мов биків,
кусала, гризла, бичувала,
кришила, шкварила, щипала,
топтала, дряпала, пекла,
порола, корчила, пилила,
вертіла, рвала, шпигувала,
і кров із тіла їх пила".

Поруч із "звичайними" словами, знаходимо в Котляревського і "ономатопоетичні", утворені на зразок тих звуків, які слова ці мають означати: хараморкали, цвенькати, цмок, замекекав, шокала, мурмотало і т. д. Зокрема, кохається Котляревський у рідкісних словах, до деяких він навіть давав пояснення, − такі слова, як: дзиндзиверзух, пудофет, фільтіфікетних, баскаличитись, тимфи дати, ричка, фурцювати, софорон, жеретія, халяндра, шугалія, ярмис, придзигльованка (інші приклади читач сам може знайти на цих, присвячених "Енеїді", сторінках) знайдемо майже в кожній строфі. Але сам Котляревський нові слова утворює рідко, з "неологізмів" можна відмітити лише кілька, як от: дружелюбивий, обезглуздив, лицаркуватий, героїти, коральний, баєвий (байковий), чортопхайка та кілька інших (почасти сумнівно, чи це неологізми).

Котляревський ніби хоче подати в своїй поемі повний лексикон української мови свого часу. Немає сумніву, що він, уживаючи всі ці слова, не думав про якусь норму української мови: бо є серед них численні місцеві слова (діалектизми) та ще численніші слова з мови певних груп: п’яниць, чумаків, міщан, семінаристів і т. д. − "жаргонові" слова.

З літератури українського класицизму починається українське літературне відродження, а певною обмеженою мірою і пробудження національне. В кожному разі автори цієї доби вперше почали послідовно вживати народну мову, − не завше навіть у творах поважних ґатунків та з серйозною метою. Почасти це була забавка, почасти наслідування чужих літератур, де в такій самій (травестійній, гротесковій, бурлескній) функції вживано діалекти та мови, які ще не мали своєї літератури, напр. італійські діалекти та провансальська мова. Бо політично та культурно час класицизму був часом найбільшого національного занепаду України. Денаціоналізація ще не була широка, але охопила якраз кола, що на ті часи мусили бути провідниками в культурному житті: шляхту та вищі сфери духовенства. Українська нація стала "неповною". Так само неповна була й література.

На чолі розроблених у ній ґатунків стояла героїчно-комічна поема, комічна опера, травестована ода. Поважними ґатунками були лише оповідання та байка. До високого жанру, типового для класицизму, належать, власне, лише переспіви псалмів Гулака-Артемовського (але уся діяльність його "запізнена" та проходила вже за часів, коли усюди починала панувати ідеологія романтики). Навіть сатири, цього поважного ґатунку, до якого легко було перейти від травестій, не було! Бракувало добрих спроб серйозної оди, епосу, трагедії! Задовольняти всі духовні інтереси такою "неповною" літературою не було можливим: література цього типу приречена бути лише доповненням до інших літератур.

Використана література:

  • Літературна енциклопедія. – К., 1990;
  • Чижевський Д. Історія української літератури. – К., 2003;
  • Українська та зарубіжна культура / Під ред. Козири І. М. – К., 2001.


28.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!