Osvita.ua Вища освіта Реферати Українська література Сонцепоклонник Михайло Коцюбинський
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Сонцепоклонник Михайло Коцюбинський

Михайла Коцюбинського сучасники часто називали сонцепоклонником. Знайомство з його творчiстю пiдтверджує надзвичайно тонку й точну цю характеристику

Висока художнiсть, вражаюче багатство, свiтло простота думки й справдi немов пронизують читача життєдайним сонячним промiнням, звеличуючи й наснажуючи для добра i творення. Його творчiсть непомiтно, але неминуче допомагала людинi ставати людиною.

Народився Михайло Михайлович Коцюбинський 17 вересня 1864 року у Вiнницi в сiм'ї дрiбного службовця. Вихованням хлопця в основному займалася мати, "добра, надзвичайно любляча, здатна на самопожертву: "Саме завдяки ii старанням хлопець мав можливiсть долучитися до зразкiв високого мистецтва ще з юних лiт. Вона допомагала йому сформувати добрий естетичний смак, прищеплювала "нахил до всього гарного та любов i розумiння природи".

Ази освiти Михайло осягав удома. З 1875 року навчався у Барськiй початковiй школi, а в наступнi п'ять рокiв − у Шаргородському духовному училищi. Як згадував один iз його ровесникiв, "Михайло Коцюбинський був тодi повновидий, невисокого зросту хлопчик, з темним, трохи кучерявим волоссям, завжди чепурний i чисто вдягнений. Вчився вiн добре, був дуже уважний i старанний. Знав завжди лекцiї краще за усiх, був зосереджений i серйозний не на свої лiта. Учитель нiколи не карав його − не бив лiнiйкою по руцi, не становив навколiшки, як це бувало з iншими. До товаришiв ставився гарно, до всiх однаково уважно, не розрiзняючи з-помiж них нi євреїв, нi руських, нi полякiв". Пiд час навчання у духовному училищi хлопець не обмежується вивченням лише обов'язкової програми. З особливим захопленням вiн знайомиться з творчiстю Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Генрiха Гейне, Миколи Гоголя, Олександра Пушкiна. Готується до вступу в унiверситет. Але сувора проза дiйсностi по-своєму вiдкоригувала тi мрiї.

Сiм'ю спiткало лихо: ослiпла мати, а батько кинув родину напризволяще. Щоб не вмерла голодною смертю хвора мати, щоб вижили молодшi члени родини: Лiда, Хомця, Леонiд i Оля, юнак змушений пiти на свiй хлiб. Протягом 1882-1892 рр. М. Коцюбинський вчителює, дає приватнi уроки, займається репетиторством для дiтей iз заможних родин Вiнницi та навколишнiх сiл. Та заробiтки його були такi мiзернi, що в сiм'ї тодi навiть чаєм не могли почастувати гостей.

Наприкiнцi 1881 року Михайло Михайлович Коцюбинський залишає Вінницю i виїжджає до Кам'янця-Подiльського.

Нахил до творчостi виявився у нього дуже рано − ще в десятилiтньому вiцi вiн складав вiршi, написав п'єсу за мотивами пiснi "Бондарiвна", любив декламувати Шевченковi поезії. На його лiтературнi здiбностi звернув увагу вчитель росiйської мови в Шаргородськiй бурсi, кинувши тодi пророчi слова: "Панове, це майбутнiй письменник!" 1884 року з-пiд пера М. Коцюбинського виходить перший твiр-оповiдання "Андрiй Соловейко, або вченiє свiт, а невченiє тьма", яким автор поклав початок циклу зарисовок з народного життя, до якого увiйшли оповiдання "21-го грудня на Ввєдєнiє" (1885), "Дядько та тiтка" (1886), опублiкованi пiсля смертi письменника. Однак першим твором, що з'явився 1890 року друком у журналi "Дзвiнок", був вiрш для дiтей "Наша хатка".

1891 року М. Коцюбинський склав iспит на народного вчителя i почав учителювати спершу в селi Михайлiвцi, потiм у селi Лопатинцях. Тут вiн знайомив селян iз забороненими книжками, написав оповiдання "Харитя", "Ялинка", повiсть "На вiру". Разом з тим молодий письменник записував народнi пiснi, зокрема пiснi й легенди про Кармалюка.

П'ять рокiв М. Коцюбинський працював у фiлоксернiй комiсiї, що мала вести боротьбу з виноградними шкiдниками в Бессарабiї та в Криму. Ближче знайомство з життям i побутом селян цих країв дало йому багатий матерiал для написання ряду творiв, зокрема вiдомого оповiдання "Для загального добра" (1895). Восени 1897 року вiн виїхав до Житомира, де кiлька мiсяцiв працював редактором вiддiлу хронiки в газетi "Волинь".

З 1898 року письменник рiшуче перегортає сторiнку свого життя, одружується з Вiрою Дейшi i оселяється в древньому Чернiговi, отримавши роботу в земськiй управi.

З 1900 по 1911 рiк працює в статистичному бюро губернського земства. Цей перiод життя i творчостi М. Коцюбинського особливий. Навколо нього гуртується чернiгiвська iнтелiгенцiя, заохочена й наснажена прикладом дiєвого життя Михайла Михайловича.

Коцюбинський по своїй сутi був людиною творчою. Це вiдчувалося у всьому. Всi люди, без винятку, що стикалися з ним, "з першого погляду" попадали пiд чари його зовнiшностi, людських якостей.

Iз записiв iсторика-мемуариста Глiба Лазаревського про першу зустрiч з Михайлом Коцюбинським: " Високий. Стрункий, але трохи згорблений у плечах. Лиса чи поголена голова... Блiде, нiби припудрене, обличчя з правильними рисами, карi очi, погляд яких то був неначе сумний, як у хворої людини, то запалювався самовпевненими, навiть трохи презирливими вогниками.

Темнi вуса пiдкрученi догори, за тодiшньою модою. Пiд нижньою губою плямка борiдки-еспаньйолки. В усiй постатi було щось своєрiдне, особливе, одночасно приемне, було щось од людини, яка знає собi цiну в якiй не можна наступити на ногу."

Коцюбинський тримався з усiма рiвно, доброзичливо, але трохи вiддалено. Можливо тому, що весь час був у полонi своiх думок i переважно жив життям своїх персонажiв. Якось вiн зiзнався, що в роботi для нього найважливiше − обдумування.

У родинi розумiли унiкальнiсть людини, з якою вони жили. У домi все було пристосовано для того, аби батьковi було легше i приємнiше працювати.

Дуже цiкавою i характерною була конструкцiя самого будинку: зовнi вiн виглядав набагато меншим, анiж усерединi. Зручне розташування кiмнат, при якому опочивальня та вiтальня-кабiнет письменника при необхiдностi могли бути iзольованi вiд iнших примiщень. I всi в домi, навiть дiти, дбали про те, щоб не заважати татовi, коли той працював.

Готовий твiр вiн, перш за все, показував своїй дружинi, Вiрi Устимiвнi, яка була справжнiм другом, помiчником i порадником як у життевих питаннях, так i в лiтературних.

Незважаючи на завантаженiсть у статбюро та iнтенсивну лiтературну роботу, Коцюбинський разом з дружиною займалися громадською дiяльнiстю. Михайло Михайлович брав участь у роботi архiвноi комiсii, лiтературно-музично-драматичного гуртка, керував "Просвiтою". Подружжя Коцюбинських створило свiй лiтературно-художнiй салон з неповторним, притаманним тiльки iм мiкроклiматом. I на це незабаром вiдгукнулися митцi. "Лiтературнi суботи" Коцюбинських почали вiдвiдувати початкуючi поети, прозаiки, художники. Для Павла Тичини, Еллана Блакитного, А. Казки, О. Саєнка Коцюбинський був хрещеним батьком у великiй лiтературi.

З 1899 року у Львовi починае виходити зiбрання його творiв, що було завершено сьомим томом у 1913 роцi. У 1905 роцi М. Коцюбинський подорожуе країнами Центральної та Захiдної Європи, вiдвiдує Австрiю, Нiмеччину, Iталiю, Швейцарiю. Пiсля повернення вiн багато працює. Оповiдання, новели, повiсть "Fata morgana" є своерiдним осмисленням шляхiв подальшого розвитку украiнського суспiльства.

Багато часу займало у Коцюбинського листування. У числi його респондентiв були М. Вороний, А. Кримський, I. Франко, Л. Українка, О. Кобилянська, В. Винниченко. Багато авторiв листiв було iз-за кордону. Лiтературно-меморiальним музеєм-заповiдником Михайла Коцюбинського за iнiцiативи його директора − онука письменника − Юлiя Коцюбинського видано чотири томи листiв до М. М. Коцюбинського, на якi Михайлу Михайловичу треба було дати вiдповiдi (це, безперечно, лише частина архiву, що зберiгається в музеї).

В епiстолярному жанрi Коцюбинський досяг не менше, нiж у прозi. Його листи, особливо до дружини i друзiв, гiднi бути прирахованими до улюбленого ним жанру новели. Новелiстика ж Коцюбинського iндивiдуальна i нi з чим не порiвняна.

Коцюбинський побував у багатьох екзотичних місцях − у Криму, Бессарабії, на Гуцульщині та в Італії, його листи переповнені враженнями від природи цих країв. Коцюбинський вражав своїх сучасників знанням природничих наук. Він проникав у таємниці природи через наукову літературу і власні спостереження. Це допомагало йому глибше, по-філософськи сприймати навколишній світ, краще збагнути і точніше відтворити життя людини в органічному зв'язку з усім світом. Природа і людина зливаються у нього в одне ціле, стоять в одному поетично-філософському ряду.

Останнi роки життя великого письменника позначенi рiзким погiршенням здоров'я, загостренням хвороби серця. З 1909 по 1912 рiк М. Коцюбинський тричi вiдвiдує Iталiю, куди виїздив на лiкування. Там близько знайомиться з Максимом Горьким, на вiллi якого, на островi Капрi, вiн жив. Улiтку 1910 року, повертаючись з-за кордону, М. Коцюбинський заїхав у карпатське село Криворiвню. Враження, якi охопили вiд знайомства з побутом, людьми, мовою, традицiями цiєї землi, заворожили його. Свої враження вiн увiчнив чудовим твором "Тiнi забутих предкiв" (1911 р.). Це були останнi свiтлi й щасливi митті життя, яке невпинно знесилювалося пiдступною недугою. Йому не допомагає лiкування в унiверситетськiй клiнiцi Києва, i 25 квiтня 1913 року полум'яне серце неповторного майстра слова битися перестало. Поховано Михайла Михайловича Коцюбинського на Болдинiй горi в Чернiговi, де вiн так любив вiдпочивати, милуючись красою Придесення.

Мовна практика Коцюбинського − один з яскравих прикладів широкого підходу до розвитку літературної мови. Не заперечуючи ваги різних стилів української літературної мови, слів-новотворів, оригінальних виразів, конструкцій, він головним джерелом збагачення мови літератури вважав загальнонародну розмову.

Творчість Коцюбинського служить художнім прикладом уже не одному поколінню українських письменників.

Відомі особистості про М. Коцюбинського

Поліг великий майстер рідного слова, що в огненному горні свого творчого духу переливав його в самоцвітні кришталі і, як великий будівничий, виводив їх, свої мистецькі твори, повні великого художнього смаку, глибокої задуми і безмірно широкої любові до людей... /Панас Мирний/

У м'яких, сердечних тонах він завжди говорив про людей. Найбільш любив говорити про Україну, про її природу, про український народ, сумував з приводу його малописьменності, але був переконаний, що незабаром все зміниться... /М. Стражеско/

Він залишив усім нам... найвищий заповіт: ніколи не розминатися з людиною і завжди бути вірним рідному народові, правді, соціальній справедливості й свободі. /П. Тичина/

Використана література:

  • Літературна енциклопедія. – К., 1994;
  • Славетні імена України. – Львів, 1999;
  • Українська та зарубіжна література. Посібник. – К., 2001;
  • Хрестоматія. Українська література. – К., 2002.


24.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!