Osvita.ua Вища освіта Реферати Українська література Внесок Котляревського у розвиток української національної літератури
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Внесок Котляревського у розвиток української національної літератури

В історії нашої культури є діячі, які особливо яскраво й багатогранно відобразили в своїй творчості душу народу, його націо­нальну своєрідність, поетичну вдачу. До таких належить Іван Пет­рович Котляревський, класик нової української літератури, видат­ний письменник-реаліст, автор славнозвісної "Енеїди" і "Наталки Полтавки"

У важкі часи самодержавства він розкривав духовну велич рідного народу, його мрії, у конкретних художніх образах утілив його віру в краще майбутнє.

Відомості про життя І. П. Котляревського

І. П. Котляревський народився 9 вересня І769 р. в Полтаві, в сім'ї дрібного чиновника-канцеляриста. Дитинство майбутнього пи­сьменника проходило в повсякчасних злигоднях. Нерідко доводи­лося вдовольнятися одним шматком хліба й ходити босим, але жива й весела вдача допомагали йому переносити домашні не-статки. З дитячих років виявилась у нього охота до читання й пильність у заняттях.

Початкову освіту І. П. Котляревський здобув у дяка; 1780−1789 рр. навчається в Полтавській духовній семінарії. Вже тут юнак виявляв інтерес до "словесності" − античної літератури, зо­крема до римського поета Вергілія, до творчості російських пи­сьменників. Духовна кар'єра не приваблювала Котляревського, він залишає семінарію на останньому курсі й стає канцеляристом (1789−1795). Деякий час І. П. Котляревський був домашнім учи­телем у поміщицьких родинах на Полтавщині.

Близько 1794 р. І. П. Котляревський розпочав літературну ді­яльність, взявшись за переробку в бурлескному стилі Вергілієвої "Енеїди". Вже перші розділи "перелицьованої" "Енеїди" поширю­валися в рукописних списках і набули чималої популярності серед читачів.

Протягом 1796−1808 рр. І. П. Котляревський перебував на вій­ськовій службі, брав участь у російсько-турецькій війні, зокрема в битвах під Бендерами та Ізмаїлом, виявивши при цьому хороб­рість, мужність. Не залишав у ці роки він і літературної твор­чості, продовжуючи працювати над "Енеїдою".

1808 р. І. П. Котляревський виходить (в чині капітана) у від­ставку, іде до Петербурга, але, не влаштувавшись там на службу, повертається до Полтави. 1810 р. дістає посаду наглядача в Бу­динку для виховання дітей бідних дворян, виявивши неабияких педагогічний хист.

Коли почалася Вітчизняна війна 1812 р., Котляревський бере участь у формуванні на Полтавщині козацького полку. Багато сил і енергії віддав І. П. Котляревський культурному піднесенню Полтави; особливо цікавила його справа організації місцевого театру. Протягом кількох років (1818−1821) Котляревський був директором Полтавського театру.

1818 р. І. П. Котляревський обирається членом харківського "Товариства аматорів красної словесності", в 1821 р. − почесним членом петербурзького "Вільного товариства аматорів російської словесності", що було легальним осередком декабристського літературного руху. Саме в ці роки І. П. Котляревський написав свої слав­нозвісні п'єси, завершував працю над "Енеїдою".

Поряд з літературною діяльністю І. П. Котляревський постій­но цікавився мовознавством, етнографією, вивчав усну народну творчість, історію України.

У 1827−1835 рр. І. П. Котляревський обіймав посаду попе­чителя "богоугодних закладів", виявляючи і тут своє гуманне ставлення до простих людей, прагнення полегшити їхнє становище. 1835 р. письменник через хворобу йде у відставку. До останніх днів життя І. П. Котляревський працював на літе­ратурній і науковій ниві, підтримував творчі контакти з передо­вими людьми Росії.

Помер письменник 10 листопада 1838 р. в Полтаві, де і похо­ваний на міському кладовищі.

І. П. Котляревський – засновник нової української літератури. Його поема "Енеїда"

Літературний доробок І. П. Котляревського складається з поем "Енеїда", "Пісні на Новий 1805 рік князю Куракіну", а також п'єс "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник" і перекладу росій­ською мовою "Оди Сафо" − твору давньогрецької поетеси Сапфо.

Поема "Енеїда" вперше побачила світ у Петербурзі 1798 р. без відома автора, з ініціативи і на кошти багатого конотопського поміщика М.Парпури, який жив тоді в столиці й займався видав­ничою діяльністю, відаючи друкарнею Медичної колегії. Поема вийшла під назвою "Малороссийская Энеида в трех частях" (на титульній сторінці – "Энеида на малороссийский язык перелициованная И. Котляревским) з присвятною сторінкою "Любителям малороссийского слова усерднейше посвящается". Друге видання "Енеїди" з'явилося в Петербурзі 1808 р., трете, тепер уже підго­товлене автором і доповнене четвертою частиною, появилося 1809 р. Повний текст поеми під назвою "Виргилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И. Котляревским" був опублі­кований в 1842 р. в Харкові, вже після смерті письменника.

Вихід у світ "Енеїди" став епохальним явищем в історії укра­їнської культури, визначною подією в духовному житті народу. З'явилася книга, що ставила ряд важливих суспільних та есте­тичних проблем. В основу її І. П. Котляревський поклав сюжет класичної поеми "Енеїда" римського поета Вергілія, написавши цілком самобутній, оригінальний твір.

Вергіліева "Енеїда" − поема героїчна: в ній оспівувалися подвиги мужніх троянців, освячувалась влада цезарів і утверджува­лося "божественне" походження римських імператорів. Викори­стовуючи фабульну канву Вергілієвоі поеми, І. П. Котляревський переробив оригінал, переосмислив його патетичну тему в підкреслено зниженому плані, дав йому нове своєрідне на­повнення. Велична Вергілієвої епопеї під пером українського пое­та перетворилась на веселу, бурлескну розповідь, вражаючу своєю дотепністю, витонченістю спостережень у зображенні українського побуту другої половини XVIII ст.

У Вергілія все підвладне волі богів: доля героїв визначається втручанням "всемогутніх". Людина − пасивна, безвольна іграшка в руках небожителів, "фортуни". У Котляревського ж − все соняч­не, земне, люди діють у конкретних реальних обставинах. У світлі багатогранного життя сонм "олімпійців" виглядав кумедно, а їхні "діла" − огидними.

В образах троянців, латинців, карфагенян, сіцілійців та "олім­пійських вершителів" І. П. Котляревський відтворив живу сучас­ність, зобразив яскраві типи представників різних суспільних верств, намалював картини української дійсності свого часу. В полі зору письменника і паразитичне існування поміщицько-кріпосницького стану з його зневагою до народу, честолюбством, амораль­ністю, і продажна хабарницька бюрократично-канцелярська зграя, і попівство – "халтурний рід" − всі оці людські п'явки, кровожери. Перед читачем проходять пани й підпайки, "що людям льготи не давали і ставили їх за скотів", чиновники різних рангів, судді-хапуги, "які по правді не судили та тілько грошики лупили і одбирали хабарі", проворні купчики, що "на аршинець на підбор­ний поганий продавали крам". Всі вони, підступні й нещадні у своїх вовчих зазіханнях, винуватці людського горя, засуджуються автором на "вічні муки", їхнє місце в пеклі. Особливо дістається жорстоким кріпосникам та їхнім прислужникам: у пеклі їх "мордовали і жарили зо всіх боків", "залізним пруттям підганяли".

Гостро-сатирично зображений в "Енеїді" сучасний поетові "Олімп". Під виглядом міфологічних "можновладців" − богів І. П. Котляревський змальовує феодально-поміщицьку верхівку то­гочасного суспільства. Зевс і весь небесний "синкліт" дуже нага­дують земні "високі сфери" − царське оточення, сенат, департа­менти, міністерства з їхнім пихатим начальством. Тут панують хижацтво, здирство, хабарництво; тут − розпуста, паразитизм, ціл­ковита байдужість до життя простого люду. "Священні" війни ча­сто зумовлені самодурством "богів" і завдають вони незчисленні страждання людям.

Небесні і земні "державці" намагаються "не звіра − людську кров пролити". Вони страхом сковують людей. Але письменник проводить думку: якщо страх перемогти, то світліше стане на сві­ті. Еней простий, із здоровим глуздом парубок, дійшов-таки до цього. Замість побожного схиляння перед владарями Еней І. П. Котляревського зухвало звертається до "всемогутніх", до "громоверж­ця Зевса".

Поет і його герої беруть богів на посміх, стягають з "недосяж­ного" Олімпу, дошкульним сміхом розвінчують їх. "Енеїда" осяяна світлим гуманізмом письменника, який любить і поважає народ, вболіває за його страждання, пишається його героїчним минулим.

Соціальні симпатії Котляревського окреслені досить виразно. Поет на боці тих, кого принижували, топталим тодіші панівні вер­стви.

Під маскою гумору поет кинув сучасній йому кріпосницько-чиновницькій суспільності гостре звинувачення, в тому, що всі помисли її спрямовані на грабіж і здирство, знущання з простих людей і що державні закони закріплюють цю несправедливість. Звинувачення І. П. Котляревського були моральним осудом крі­посницького ладу, осудом, що набував виразного громадянського звучання.

Котляревський раз у раз звертається до історичного минулого України, звеличує патріотичні подвиги народу. Оспівуючи кращі національні традиції, стверджені історичним досвідом народу, поет закликає самовіддано любити вітчизну, про­йнятися життєдайним почуттям служіння їй Любов до батьківщини кличе на подвиг, пробуджує високі по­чуття. У боротьбі за рідну вітчизну люди цілком змінюються: "Там лицар всякий парубійко". Патріотичні почуття підносять гід­ність людини, її честь. Всією своєю поемою І. П. Котляревський заперечував твердження, що "виняткове право" на героїчні діяння належить лише дворянству. Дух патріотизму, за переконанням автора "Енеїди", є "прикметою" й простих людей. В умовах само-державно-кріпосницької дійсності така концепція звучала справді сміливо.

З неповторним добродушним гумором змальовано в "Енеїді" троянців. У їхніх образах поет розкрив духовну велич народу, моральну перевагу над привілейованими верствами суспільства. Просто і муж­ньо юнаки Низ і Евріал віддають своє життя, коли цього вимагає вітчизна. "Козацька вдача" виявляється в поведінці троянців. Це веселі, дотепні й сміливі люди; вони завжди життєрадісні, безжур­ні, здатні винести на своїх плечах найбільший тягар заради інте­ресів батьківщини. Найсвятіше для них − бойове товариство, по­братимство, вірність громадянському обов'язку, дружбі. Поет уславлює "полки козацькі", що "як гріявуть, сотнями ударять, пе­ред себе списи наставлять, то мов мітлою все метуть".

Відчайдушні гуляки в "Енеїді" ("пройдисвіти" і "голодранці") обертаються на справжніх героїв. Загартовані в походах і боях, троянці над усе ставлять славу і військову доблесть, їх не ваблять розкіш і багатство; воля − ось чого вони прагнуть і заради неї го­тові битися до останньої краплі крові. Троянці − господарі землі, справжні її володарі. Боги ж − "олімпійці", "вседержителі" − мі­зерні й смішні порівняно з ними − мужніми, безстрашними, з'єдна­ними товариськими узами. У цьому незаперечний громадянський пафос "Енеїди" І. П. Котляревського.

Поема "Енеїда" в своїй суті твір реалістичний, побудований на життєвій основі. Автор її раз у раз говорить про потребу стати ближче до реального життя, про те, що, власне, в цьому − зав­дання і смисл поезії.

Живопис І. П. Котляревського цілком земний, наскрізь пройня­тий "людським духом", людськими радощами. Все тут виблискує сонцем, дихає на повні груди. Все пройняте молодецтвом, що не знає впину. Поет не приховує, що песимізм, мінорний тон не в його дусі.

Картини жалоби йому не вдаються: поета й тут не покидає гумор, нахил до шаржування. Ось Евріалова мати, зачувши про смерть сина, "кричала, ґедзалась, качалась, кувікала, як порося...". Сміх покриває собою все, проймає найдрібніші деталі. Хай часом цей сміх грубий, "як для панського вуха", але завжди щирий, здоровий. Проте добродушний гумор нерідко поступається місцем лукавій іронії, колючій сатирі, коли йдеться про ворожі народові верстви. Ліризм, задушевність характерні для тих рядків, де поет говорить про славне минуле народу або нагадує сучасникам про забуту повинність перед вітчизною. Теплі згадки переплітаються тут з гіршою докорами на адресу байдужих, з уболіванням за долю трудящої людини.

Новаторство поетичної творчості І. П. Котляревського виступає в поемі досить виразно. Письменник протиставляє свою музу тра­диційним "старим" музам, відхилим літературним канонам:

Ох, скільки муз таких на світі!
Во всякім городі, в повіті!
Укрили б зверху вниз Парнас.
Я музу кличу не такую:
Веселу, гарну, молодую;
Старих нехай брика Пегас.

Поетова муза сповнена життя. Щед­рою рукою майстра розкидано в поемі влучні афоризми, кмітливі спостереження, барвисті деталі. В текст широко вводяться лірич­ні репліки, схвильовані вигуки, колоритні діалоги й монологи. Усе тут комічне, гротескне і водночас психологічно виправда­не, внутрішньо умотивоване. Народне слово в устах поета від­свічує всіма відтінками здорового сміху − від доброзичливого гу­мору аж до караючої сатири.

Плідно використовуючи в "Енеїді" мовно-стилістичні засоби на­родної творчості, Котляревський досягав значного ефекту. Він полюбляє, зокрема, соковиті епітети. Його Дідона "розумна пані і моторна", "трудяща, дуже працьовита, весела, гарна, сановита"; Ентелл "був тяжко смілий, дужий, мужик плечистий і невклюжий". Порівняння І. П. Котляревського несподівані, влучні, колючі. Якщо у Вергілія морський бог Нептун велично проноситься в колісниці, то в українського поета він "миттю осідлавши рака, схвативсь на його, як бурлака, і вирнув з моря, як карась", "Еней з Дідоною возились, як з оселедцем сірий кіт" і т. п.

Комізм образів і ситуацій в "Енеїді" посилюється комізмом чисто мовним, як, наприклад, неймовірним нагромадженням ряду слів однієї граматичної категорії, часто синонімічних або семантично близьких.

І. П. Котляревський написав свою поему короткими, динаміч­ними рядками, легким, прозорим ямбом, всіляко дбаючи про те, щоб жартівливий зміст одягти в дзвінку, "бадьору" форму. Віршова структура "Енеїди" − новаторська, вона утверджувала силаботонічну систему віршування. При безсумнівній орієнтації на рит­мічні норми російського чотиристопного ямба І. П. Котляревський талановито модифікує його, надав йому виняткової виразності, акцентовності. Ямби його звучать природно і иевимушено, відті­няючи комізм ситуацій і колізій.

"Енеїда" писалася, як відомо, протягом усього творчого життя поета: розпочав він її за молодих літ, а закінчив на схилі віку. Звідси − нерівний загальний колорит твору, невитриманість у змалюванні окремих образів, характерів; колоритні деталі іноді суперечать цілості всього образу. Тон розповіді з часом міняється, стає подекуди риторичним. Не можна не відзначити певної ідейно-естетичної еволюції самого Котляревського за період написання "Енеїди". Це позначилося й на поемі: від буфонади до громадян­ської сатири; від грубуватого шаржу-бурлеску до героїчних обра­зів і картин, до своєрідних романтичних барв.

"Енеїда" І. П. Котляревського сильна наявним у ній прогресив­ним просвітительським ідеалом. Оспівування любові до батьків­щини, звеличення героїчного минулого, показ самовідданних і мужніх воїнів, нарешті, могутній образ самого Енея − все це утверджувало високі моральні якості національного характеру українського народу. Отже, смисл поеми І. П. Котляревського − в утвердженні духов­них сил народу, в уславленні життєлюбства, оптимізму, мужності простих людей. З глибокою повагою і любов'ю, з надзви­чайною теплотою зобразив письменник їх у поемі, наповнивши її ароматом степних вітрів, духом нестримної волі, невгамовною си­лою життя.

"Енеїда" одразу ж дістала визнання прогресивної громадськості Росії, завоювала велику популярність у демократичного читача.

Ще за життя І. П. Котляревського з'являється ряд наслідувань і переспівів його "Енеїди" як на Україні, так і в літературних кодах братніх слов'янських народів. Окремі фрагменти, переспіви та переробки з поеми І. П. Котляревського почали жити в народі, відіграючи роль важливого культурного чинника.

Значення творчості І. П. Котляревського

Літературна, наукова і педагогічна діяльність І. П. Котлярев­ського пройнята гуманізмом, життєвою мудрістю. Це був справді новатор у найширшому розумінні цього слова. Поет утверджував духовний ідеал народу, відстоював і викривав усе вороже й чуже народній моралі. Характерною рисою І. П. Котляревського є глибоке знання життя народу, його характеру, національної вдачі, діяльна любов до всього, що входить у поняття "вітчизна", що розвивав і зміцнив це поняття. У його творах ставилися важливі громадянські, морально-етичні проблеми епохи і розв'язувалися вони з передових позицій. Широке громадянське звучання творчості Котляревського сприяло розхитуванню всього заснованого на гнобленні, здирстві, на знущанні з простого люду.

Значення Котляревського як зачинателя української літерату­ри винятково важливе: своїм поетичним словом, утвердженням засад демократичної естетики він відкривав, новий напрям у роз­витку національної культури, спрямований на дедалі глибше про­никнення в життя народу, на осмислення його історичної долі. Оригінальність і суспільне значення таланту автора "Енеїди" прекрасно розуміли прогресивні діячі вітчизняної культури І. Я. Франко. Творчість І. П. Котляревського увійшла дорогоцінним вкладом в українську літературу і стала живим джерелом духовного роз­витку народу.

Значення "Енеїди" й у тому, що цим безсмертним твором Котляревський поєднав українське художнє слово зі світовою культурою. Цим твором автор довів, що і й у рамках бурлескного жанру можна правдиво показати життя народу і висміяти його ворогів. "Енеїда" – чи не єдиний твір у Європі, що став народним, бо ця перша високохудожня поема нової української літератури зогріває читача власним, а не позиченим світлом.

Висновок

Відомо, що Т. Г. Шевченко, звертаючись до Котляревського, пророкував йому невмирущість. Образи творів Котляревського живуть у сучасному живопису, графіці, музиці та інших видах мистецтва. Ім’я творця славнозвісної "Енеїди" стало уславленим, твори – невмирущими. За що ж йому судилося безсмертя?

Велика заслуга І. П. Котляревського в тому, що він підняв нові теми, звернувся до невичерпних скарбів фольклору, він перший серед українських письменників дошевченківського періоду широ­ко звернувся до невичерпних багатств мови народу, з’єднав її із найкращою, життєздатною, книжною мовою, удосконалив техніку вірша і п’єси. Народолюбство Котляревського, осуд жорстокості кріпосників, їхнього паразитизму і морального дикунства, проголошення ідеї рівності станів, розумової і моральної вищості народу над панством – усе це мало не лише літературно-мистецьке, а й велике суспільне значення, бо скеровувало читачів на роздуми, на шлях демократизму, вселяло віру в краще завтра, стимулювало національне відродження.

Незаперечним мірилом значення творчості і діяльності Котляревського є його популярність за межами своєї землі. Про нього писали чеські та польські журнали вже з 1906 року; дещо пізніше заговорила про це преса Англії, Франції та Італії.

Творчість Котляревського має і виховне значення. На його творах вчимося любити свою Вітчизну, рідну мову, навчаємося бути чесними, роботящими, виховуємо в собі високу моральність і героїзм, гуманність і оптимізм, переймаємо мудрість і красу добрих почуттів.

Список використаної літератури:

  • Возняк М. С. Історія укр. літ. − Л.: Феміна, 1992;
  • Єфремов С. О. Історія українського письменства − Л.: Фаміна, 1995;
  • Котляревський І. П. Твори. Передм. Шабліовського Є. С., Деркача Б. А. – К.: Дніпро, 1980;
  • Степанишин Борис. Українська література: Підруч. для 9 кл. − К.: Освіта, 1993.


24.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!