Osvita.ua Вища освіта Реферати Українська література Поетичний бунт Олени Теліги
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Поетичний бунт Олени Теліги

В її елегантно-карбованих віршах, небезпідставно на­званих критикою "приватними листами світові", вимальо­вується яскравий образ вольової людини, відданої ідеям національного відродження України, життєлюба, мораль­ного максималіста, апологета загальнолюдських цінностей

Власне, у цьому й полягав сенс життя нескореної поетес антифашистки, розстріляної німецькими окупантами Києві у Бабиному Яру 21 лютого (за іншими джерелами 13 лютого) 1942 р. Може, тоді й збулося її кассандрівське передбачення:

Я палко мрію до самого рання, Щоб Бог зіслав мені найбільший дар: Гарячу смерть, не зимне умирання.

Світогляд О. Те ліги формувався поступово. То була справді довга "одіссея", що починалася в Петербурзі. Саме тут, у сім'ї інженера-гідротехніка професора І. Шовгенева і народилася Олена 21 липня 1907 р. Потужні хвилі визвольних змагань, що охопили Україну після Лютневої революції 1917 р., повернули родину Шовгеневих до Києва, де дочка міністра УНР Олена навчалася у гімназії Дучинської. Під час більшовицького наступу на початку 1919 р. Центральна Рада змушена була залишити Київ. Разом з нею виїхав й І. Шовгенів. Згодом оселилися в чеських Подєбрадах, де батько працював ректором Української господарської академії (з 1924 р. – alma mater української еміграції).

У ті часи відбувся різкий злам у психіці майбутньої поетеси, зумовлений пережитим у Києві та побаченим у Чехії. Усвідомивши себе українкою та непримиренним во­рогом великодержавництва, майбутня поетеса вступає на історико-філологічний факультет Українського педагогіч­ного інституту ім. М. Драгоманова у Празі. Вона близько сходиться з Наталею Лівицькою-Холодною, яка вже дебю­тувала поетичними добірками, Ю. Дараганом, Є. Маланюком, Л. Мосендзом, О. Ольжичем та іншими таланови­тими письменниками "празької школи". Одружившись із М. Телігою, вона переїздить до Варшави до хворої матері; не пориває своїх зв'язків із українськими "пражанами", яких у 30-ті роки ще називали "вісниківською квадригою". У ліриці поетеси панує вічний бунт, протест проти базбарвної "нудоти життя", її погляд знаходить "у тьмі глибокій Блискавок фанатичні очі, А не місяця мрійний спокій".

Власне, йдеться про неоромантизм, що об'єднує "вісниківську квадригу", проявляючись у доробку кожного поета своїми неповторними гранями: коли для Юрія Клена чи Л. Мосендза це був певний нюанс, то для Є. Маланюка, О. Ольжича, а ще більше для О. Теліги – рідна стихія, поривання "кресати вогонь із кремлів", прийняти бій "спокійно і суворо". Героїзм як найвища чеснота, як взірець людської гідності, – то визначальний орієнтир її життя і творчості, тісно пов'язаних із боротьбою за національне визволення рідного народу. Звідси по-чоловічому тверді інтонації програмового вірша "Поворот":

Заметемо вогнем любови межі.
Перейдемо убрід бурхливі води,
Щоб взяти повно все, що нам належить,
І злитись знову із своїм народом.

Непохитна цілеспрямованість до виборення незалежної України притаманна й іншим її поезіям ("Відповідь", "Племінний день", "Безсмертне", "Засудженим").

Лірика від цього не стає "монохромною", вона пере­повнена жагою іскристого життя, що "не чіпає лише раба":

П'яним сонцем тіло налилося,
Тане й гнеться в ньому, як свіча, –
І тремтить схвильоване колосся,
Прихилившись до мого плеча.

О. Теліга розвивала кращі традиції української літе­ратури, передовсім Лесі Українки, що не раз зазначала емігрантська критика. Як поетеса, як прихильник суворих ритмів вона ніколи не втрачала жіночих інтонацій. Так, вірш "Вечірня пісня" – це поезія думки, яка виповнює строфи, відбиваючи гострі суперечності людської душі: лірична героїня прощається зі своїм коханим, якого вона має зібрати в похід, "коли простори проріже перша сурма". Рядок "Я плакать буду пізніш!" поступово розгор­тається у парадоксальному образі:

Тобі ж подарую зброю:
Цілунок гострий, як ніж.
Щоб мав ти в залізнім свисті
Для крику і для мовчань –
Уста рішучі, як вистріл,
Тверді, як лезо меча.

На думку В. Державина, цей вірш свідчив "про без­межні сили, які велика поетка таїла в собі і які вона само­жертовно зофірувала, разом з життям, своїй нації".

Роль жінки у суспільстві, в житті нації – одна з го­ловних тем лірики О. Теліги. Це не квола істота, не Рабиня ("Я руки, що била, не пробачу..."), це дружина й помічник чоловіка-воїна, це новий тип особистості – вольової, цілісної, внутрішньо дисциплінованої натури, не­втоленного життєлюба ("Пий же бризки, свіжі та іскристі Безіменних радісних джерел!"), який свідомо йде назустріч небезпекам в ім'я високих ідеалів:

Коли ж зійду на каменистий верх
Крізь темні води й полум'яні межі –
Нехай життя хитнеться й відпливе,
Мов корабель у заграві пожежі.

Цей тип досить характерний для емігрантської лірики (Є. Маланюк, Олена Теліга, О. Ольжич), він постав з особливостей національного духу української еміграції, зосібна молоді, яка почала активно готуватися до від­новлення історичної справедливості у рідному краї, охоп­леному хвилями більшовицьких репресій, розчленованому сусідніми країнами. Це прискорило об'єднання розпоро­шених національних угруповань в ОУН (1929). Обмежу­ватися лише естетичними питаннями видавалось би за та­ких обставин неприпустимою розкішшю. Водночас поети-емігранти, прихильники високої духовності, не дозволяли собі перетворювати мистецтво на агітку. Про це, зокрема, писала О. Теліга у статті "Прапори духа", пафос якої спрямовувався проти зловживання плакатністю та "сірим позитивізмом", що не мають нічого спільного з лірикою. Головна мета, що її ставила поетеса у запальних пуб­ліцистичних виступах, як і в ліриці, – будити національну свідомість. Найвиразніше ця теза пролунала у статті "Пар­тачі життя".

Розкол ОУН, що стався 1940 р. внаслідок тактичних та персональних розходжень, тяжко дався взнаки під час світової війни, послабив організовану боротьбу україн­ського народу проти німецьких окупантів. Це відчула на собі й О. Теліга, яка разом з У. Самчуком перейшла неле­гально кордон між Польщею та Галичиною (15 липня 1941 р. поблизу м. Ярослава). Але Львів зустрів їх неприязно. Не­вдовзі поетеса разом з групою О. Ольжича переїздить до Рівного, а 22 жовтня – вона вже в омріяному, напівзруйнованому Києві, де мельниківці, незважаючи на не­безпеку, заснували Українську національну раду. О. Теліга як член референтури культурної комісії створила "Спілку письменників", переважно з початківців. Водночас вона перебирає редагування додатку "Література і мистецтво" при газеті "Українське слово" і готує його під свіжою, бойовою назвою "Літаври". Тут друкувалися талановиті твори українських поетів та прозаїків як знищених сталінізмом, так і емігрантів.

Сіючи зерна національної самосвідомості в окупованому Києві, О. Теліга не опублі­кувала жодного панегірика гітлерівцям, з презирством ста­вилася до одописців: "Це мабуть, ті ж самі писаки, що й Сгалінові так щедрували" . Певна річ, це не могло не ви­кликати підозри фашистів, які після невдалих спроб при­боркання "Літаврів" на початку 1942 р. їх закрили. О. Оль-жич намагався переконати О. Телігу виїхати з міста, але вона категорично відмовлялася: "Я з Києва вдруге не по­їду". Знаючи про масові арешти українців 7 лютого і про те, що гестапо влаштувало засідку в приміщенні Спілки письменників на Трьохсвятительській вулиці, вона 9 люто­го пішла на чергове зібрання, де й була заарештована.

За свої 35 років поетеса не встигла видати жодної влас­ної книжки, всі вони вийшли посмертно ("Душа на сто­рожі", 1946; "Прапори духа", 1947; "На чужині", 1947; збірник "Олена Теліга", 1977); більша частина її віршів загубилася.

Літо

Топчуть ноги радісно і струнко
Сонні трави на вузькій межі.
В день такий віддатись поцілункам!
В день такий цілим натхненням жить!
П’яним сонцем тіло налилося,
Тане й гнеться в ньому, мов свіча,
І тремтить схвильоване колосся,
Прихилившись до мого плеча.
В сотах мозку золотом прозорим
Мед думок розтоплених лежить,
А душа вклоняється просторам
І землі за світлу радість – жить!
І за те, що стільки уст палило
І тягло мене вогнем спокус,
І за те, що замінить несила –
Ні на що – твоїх єдиних уст!


18.01.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!