Osvita.ua Вища освіта Реферати Українська література Жіночі образи у творах Тараса Шевченка
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Жіночі образи у творах Тараса Шевченка

Поряд з величними постатями героїчних борцiв, народних месникiв, поряд з iсторичними дiячами визвольного руху у творчостi Т. Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою i чистотою образ трудящої жiнки-матерi, сестри, дiвчини, коханої

"Такого полум'яного культу материнства, – писав М. Г. Рильський, – такого апофеозу жiночого кохання i жiночої муки не знайти, мабуть, нi в одного з поетiв свiту. Нещасний в особистому життi, Шевченко найвищу i найчистiшу красу свiту бачив у жiнцi, в матерi". А сам, як ми знаємо, рiс без матерi: "там матiр добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила…" А пiзнiше Тарас Шевченко став вiльним, але одружитися так i не встиг, так що своїх дiтей i дружини у нього не було. Мрiяв вiн поселитися в Українi, одружитися з Ликерiєю Полусмаковою, але обставини склалися по-iншому.

I все-таки вiн дуже любив дiтей, завжди їм спiвчував, i улюблений його образ – це мати з дитям. Щаслива мати, вiльна, як у тому "снi", що приснився крiпачцi:

У нашiм раї на землi
Нiчого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим…
I на оновленiй землi
Врага не буде, супостата,
А буде син, i буде мати,
I будуть люди на землi…

Для Т. Г. Шевченка жiноча недоля була згустком болю, що запiкся в його серцi. Крiпацька неволя – це доля рiдної матерi, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер Катрi, Ярини, Марiї – голубок молодих, у яких "коси в наймах побiлiють", це трагiчна доля його першої трепетної любовi – Оксани Коваленко, доля всiх нещасних жiнок, що "нiмi на панщину iдуть i дiточок своїх ведуть". Т. Г. Шевченко гнiвно виступав проти жiночого безправ'я. Вiн нiби зiбрав воєдино у своєму зболеному серцi страждання поневолених жiнок усiх епох i схвильовано розповiв про них цiлому свiтовi.

Один з перших жiночих образiв у Шевченка – це Катерина з одноiменної поеми. Її прообразом була його кохана Оксана Коваленко, з якою доля так i не звела Тараса. Першi героїнi Т. Г. Шевченка – нещаснi, сплюндрованi жiнки: Катерина, Оксана, Марина, Ганна. Згадаймо "Причинну", "Тополю", "Лiлею" – це все жiнки без щастя i долi. Правда, серед них пiзнiше з'явиться i бунтарка, яка пiдпалить панський маєток i помститься за свою ганьбу. Але таких було мало. Бiльшiсть дiвчат Шевченкового часу ставали жертвами помiщицької розпусти, часто накладали на себе руки. Назви його творiв: "Вiдьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця" – не випадковi: саме наймичками, вiдьмами, совами, слiпими, черницями були жiнки в тодiшньому суспiльствi. Кожна жiнка-жертва для поета рiдна: "моя се мати i сестра, моя се вiдьма, щоб ви знали…"

Шевченковi поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жiночу честь, гiднiсть i щастя. Менi особливо iмпонує образ Ганни iз поеми "Наймичка". Її життя заради сина, повнiстю принесене в жертву, – це материнський подвиг. Лише перед самою смертю вона розкриває синовi правду.

Ще одна iз сторiнок шевченкiвських вiршiв – це удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати. Великий Кобзар писав i жартiвливi поезiї (на жаль, їх дуже мало) про веселу життєрадiсну українську жiнку, наприклад, "Утоптала стежечку". Шевченковi героїнi вмiють не тiльки терпiти страждання, а й мститися своїм поневолювачам: Оксана, божеволiючи, пiдпалює палати свого кривдника; Марина вбиває ножем пана, який знiвечив її молодiсть; вiдьма горить гнiвом, ненавистю до розпусника-пана.

Тарас Григорович бачив у жiнцi передусiм духовну красу, обожнював материнство, уславлював вiрнiсть i щирiсть, але не прощає аморальностi й жорстокостi. Для Шевченка в його поезії було ніби дві України: Україна як неминуща основа і Україна як історичний момент. Україна – мати і Україна блудна. Україна непорочна і Україна "розбещена". Україна "лицарів" і Україна "рабів", "підніжків" і цю другу, історично спотворену й історично минущу Україну, він і проклинав заради першої – України-матері.

Обpаз матеpі – добpої, щедpої на любов і ласку – постає пеpед нами із твоpів Таpаса Шевченка. Пpикладом може служити Ганна, головна геpоїня поеми "Hаймичка".

З особливою задушевністю pозкpиває поет багатий і пpекpасний світ матеpі-селянки. Ганна, так звали геpоїню поеми "Hаймичка", хоче бачити свого сина щасливим, хоче пізнати pадість матеpинства. І, вдавшись до хитpощів, гіpких, як і сама доля Ганни, вона підкидає бездітним людям дитину, а сама йде до них наймичкою. Важкі пеpеживання матеpі, яка змушена навіть пеpед сином кpитися, не виказуючи того, що вона його мати, становлять поетичну основу поеми. Ганна – покpитка, але вона залишається жити заpади свого сина. Її матеpинська любов така могутня, що здатна пpинести життя в жеpтву задля щастя сина. Життя Ганни – матеpинський подвиг. Вона відмовляється навіть бути весільною матіp'ю у свого сина і лише пеpед смеpтю pозкpиває пpавду. Яким стpашним виpоком тим обставинам, що пpиpекли матіp на пекельні муки, позбавивши її священних пpиpодних пpав, звучать слова:

– Пpости мене. Я караюсь
Весь вік в чужій хаті...
Пpости мене, мій синочку!
Я... я твоя мати._
Та й замовкла...

Скільки б не пеpечитувала ці pядки, стільки ж пеpеживаю ті внутpішні почуття, що пpоходили чеpез душу і сеpце Ганни. Милосеpдям і любов'ю сповнена поема Т. Г.Шевченка "Hаймичка". Його жіночі обpази – це пpості скpивджені селянські дівчата. Пpоте сеpед убогості та гоpя Кобзаpева мати – це найвищий і найсвятіший витвіp на землі. Поет всім сеpцем співчуває і захищає у своїх твоpах жінку-покpитку, хоч наpодна моpаль її засуджує. Він стpаждає pазом з ними. Митець усім сеpцем схиляється пеpед обpазом пpостої неосвіченої селянської жінки – цієї безталанної мадонни укpаїнського наpоду.

Важка доля народу завжди була провiдним мотивом творчостi Тараса Шевченка. Неодноразово звучав i мотив оспiвування образу Матерi, який втiлював для нього й рiдну матiр, i Україну. Тож немає нiчого дивного, що серед його творiв з'явилася поема "Наймичка", де розкриваються водночас обидвi цi теми. Важливiсть образу матерi-страдницi, що усе своє життя вiддає заради щастя сина для самого поета пiдтверджує й те, що вiн пiзнiше пише повiсть з тим самим сюжетом i тiєю ж назвою.

Сюжетнi передумови твору перекликаються з iншою його поемою – "Катерина". В обох йдеться про жiнок, що народили синiв-безбатченкiв, але якщо в "Катеринi" увага автора зосереджується на соцiальних причинах трагедiї, то "Наймичка" присвячена висвiтленню тих людських якостей, що дозволяють протистояти обставинам. Катерина гине, лишаючи Iвася напризволяще, Ганну рятує її материнське покликання. Соцiальний аспект вiдходить нiби на другий план, розглядається як обставини, за яких Ганна вимушена до останньої хвилини життя мовчати про те, що саме вона є матiр'ю Марка, пiдкинутого подружжю заможних селян, i грати роль звичайної наймички.

I в життi, i в лiтературi нам неодноразово траплялися приклади материнського героїзму. Але вчинок Ганни – незрiвнянний. Заради власних дiтей матерi здатнi здiйснити подвиг, вiддати своє життя – але де ранiше ми чули про жiнку, що зреклася своєї дитини, щоб надати їй гiдне мiсце пiд сонцем?

Справжня материнська любов завжди безкорисна, але усе ж таки зазвичай вона чекає на одне – взаємнiсть. Це природно, коли матiр любить дитину, а дитина любить матiр. Любов дитини – єдина плата, на яку чекають матерi. Але Ганна приносить у жертву навiть можливiсть взаємностi. Доки вона мовчить, жодна людина в свiтi не назве її сина байстрюком. Мовчання є єдиною запорукою його успiху в життi, i мати це дуже добре розумiє. Бiльше того, коли Марко, не здогадую чись про те, ким є насправдi наймичка, починає ставитися до неї як до рiдної людини, вона лякається:

"За що вони мене люблять?
За що поважають?
О боже мiй милосердний!
Може, вони знають...
Може, вони догадались...
Нi, не догадались;
Вони добрi..."

Вона нiчого не робить, щоб збудити у серцi сина зустрiчне почуття, але, мабуть, її любов сама собою настiльки велика, що повнiстю сховати її Ганна не може, тому почуття не лишається без вiдповiдi. Марко та Катря, його дружина, нiби мимоволi починають любити Ганну, порiвнюючи її подумки саме з матiр'ю.

Тричi наймичку у Київ
Катря провожала,
Так, як матiр.

Коли Ганна повертається з поїздки, Катерина умиває їй ноги – до звичайної наймички такої пошани нiхто б не виявив. Марко привозить їй дорогi подарунки.

А наймичцi на очiпок
Парчi золотої
I червону добру хустку
З бiлою габою.

Усе це вiдбувається невимушено, зовнi здається у стосунках мiж матiр'ю та сином досягається своєрiдна гармонiя, але таємниця не дозволяє усе ж таки Ганнi бути цiлком щасливою. Помираючи, вона зiзнається у тому, що саме вона є справжньою матiр'ю Марка. Але хто зна, можливо цього зiзнання йому саме й не вистачало – воно викликає у нього справжнiй шок:

…Зомлiв Марко,
Й земля задрижала.
Прокинувся... до матерi -
А мати вже спала!

Так, найперше, що вiн робить – кидається до матерi. Якою щасливою була б Ганна, якби встигла побачити його реакцiю! Та вже пiзно...

Так змальовує Шевченко вищий прояв материнської любовi – вiддати заради дитини усе, собi не залишити нi краплi. I хоча про соцiальнi причини вiдверто нiчого не сказано, трагiзм викликаної ними ситуацiї говорить сам за себе, i мовчазне засудження iснуючого устрою, за якого жiнка-матiр вимушена ховати правду до останнього подиху, виявляється чи не сильнiшим, нiж у тих творах, де про нього говориться вiдкритим текстом.

Перша половина ХIХ столiття. Росiя – пiд чоботом самодержав ства, у ярмi крiпаччини стогнуть люди. Крiпака можна продати, помiняти на собаку, до смертi засiкти рiзками за найменшу провину, забрати у солдати. Та найбiльш трагiчна доля жiнки-селянки, особливо – матерi-крiпачки. Т. Г. Шевченко бачив це з дитинства.

Там матiр добрую мою
Ще молодую у могилу
Нужда та праця положила...
А сестри... Сестри, горе вам,
Мої голубки молодiї.
Для кого в свiтi живете?
Ви в наймах виросли, чужiї,
У наймах коси побiлiють,
У наймах, сестри, й умрете.
("Якби ви знали, паничi...")

Пережив поет втрату коханої Оксани, яку спiткала доля Катерини. Знав багатьох нещасних жiнок. I доля матерi-страдницi стає одною з провiдних тем його творчостi (мабуть, другою пiсля теми боротьби). Страждає героїня вiрша "Сон", яка збирає урожай з панської ниви, а власне дитя покинула без догляду "у холодку пiд снопом".

Йому боляче бачити, що:
...А онде пiд тином
Опухла дитина голодная мре,
А мати пшеницю на панщинi жне…
("Сон")

Мати Лiлеї "... все журилась... i плакала"
…та нашого злого пана
кляла-проклинала. Та й умерла".
("Лiлея")

Мати Марини днями i ночами просиджує перед вiкнами помiщиць кого будинку, не в змозi визволити доньку з пазурiв ласого пана ("Марина"). Кров'ю обливається серце матерi Алкiда ("Неофiти"), коли вона бачить, як дикi звiри розривають на аренi Колiзею її сина, її дитину.

Трохи м'якшою була доля з Ганною ("Наймичка"), але i їй нелегко жити поряд iз сином, не признаючись, що вона його мати.

Причини цього горя трохи рiзнi. Переважно вони соцiальнi. Вiд панської необмеженої влади i сваволi страждають героїнi однойменних вiрша i поеми "Сон", всевладний пан занапастив матiр Лiлеї, біжить у поле за донькою, яка збожеволiла, знечещена паном, i гине разом з нею мати Марини.

Часом причини страждань жiнки-матерi релiгiйно-соцiально-психологiчнi. Алкiд ("Неофiти") приймає нову релiгiю, яка несе справедливiсть, – християнство, перших християн переслiдують – i вiн гине. Але релiгiйна тема звучить тут ширше: мати розумiє, що син бореться за правду i справедливiсть, тому страждає, але не дорiкає йому.

Якого ж порятунку шукають героїнi творiв Шевченка? Де його шукають? Частiше всього вони – покiрнi жертви, що мовчки сраждають i гинуть . Покiрно йде мати Iвася ("Сон"), "щоб дожать до ланового ще копу", все, на що вона здатна – це мрiя-сон про волю. Проклинаючи (але не бiльш) пана вмирає мати Лiлеї. Лише благає пожалiти її дочку мати Марини.

Не протестує i Ганна ("Наймичка"), але вона шукає порятунку в людськiй добротi, пiдкинувши дитину заможним лiтнiм селянам. I не помиляється. Адже це простi люди з серцем i душею, що вмiють любити i спiвчувати. Свiдомiший протест матерi Алкiда: втративши сина, вона продовжує його справу, несе синове слово – слово правди людям i проклинає тирана.

Отже, показавши страждання безправної, хоч i прекрасної ("нiчого кращого немає, як тая мати молодая") жiнки-матерi, поет нiби кличе: "Давайте ж щось зробимо, щоб не каралася так гiрко людина, мати, вiд якої – все найпрекраснiше на землi! Порвiмо кайдани!"


17.01.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!