Osvita.ua Вища освіта Реферати Українська література Історична поезія Ліни Костенко
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Історична поезія Ліни Костенко

У віршах поетеси привертає увагу історична тема, історична пам’ять. Талановита поетеса не зрушує коріння, розуміючи його значення в розвитку духовності, національної культури

У віршах поетеси привертає увагу історична тема, історична пам’ять. Талановита поетеса не зрушує коріння, розуміючи його значення в розвитку духовності, національної культури

Ім’я Ліни Костенко – як прапор нашої поезії. Нашій літературі пощастило, що є в ній постать, яка життям і творчістю утверджує благородство вищих мистецьких принципів. В її віршах – єдність характеру і слова.

Поезія Ліни Костенко застерігає нас від втрати своєї історичної пам’яті. Особливо виразно ця думка звучить у її романі у віршах "Маруся Чурай". Образ Марусі зливається з образом України, що сигналізує через століття: пам’ятайте нащадки, свою славну історію, і лише тим будете сильні і знані у світі.

До образу Марусі Чурай у літературі митці зверталися дуже часто. Згадаймо лише історичну повість російського письменника О. Шаховського "Маруся – малоросійська Сафо", драми українських митців Г. Бораковського "Маруся Чурай" – українська піснетворка", М. Кропивницькрго "Дай серцю волю – заведе в неволю", М. Старицького "ОЙ не ходи, Грицю", поеми Л. Боровиковського "Чарівниця", С. Руданського "Розмай", драматичну поему В. Самійленка "Чураївна"... Та в усіх цих творах розглядався виключно любовний аспект драми життя легендарної співачки, що, безперечно, занижувало її Історичну роль для нації і рідного краю як співця і зовсім не давало можливості показати історичне тло, розорену поляками, але не скорену й готову до боротьби під булавою Б. Хмельницького Україну. Ліни Костенко, поставивши в центр свого Історичного полотна легендарну дівчину, заговорила насамперед не про кохання, а про насущні проблеми своєї нації і держави. Про "Марусю Чурай" Ліни Костенко І. Дзюба найвищої думки; "Маруся Чурай" нагадує класичний архітектурний ансамбль, що втілює великий план, велику ідею.

Поетичний матеріал розгортається "сам із себе" за законом внутрішньої необхідності і зовнішньої доцільності, а цілість надає кожній частині вищого значення. Він живе наскрізною симфонічною взаємопов’язаністю, взаємопідсиленням. Михайло Слабошпицький теж ставить історичний роман Ліни Костенко на перше місце не тільки в її творчості, а й серед українських творів XX століття: "Маруся Чурай" Ліни Костенко – не просто наша обікрадена й поганьблена історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII століття. Це – історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія. Це – партитура вічних мотивів духовного буття народу... Чи й треба казати про те, якої неймовірної популярності зажив цей роман у нас тільки за одне десятиліття літературного життя! Мені здається, якщо в національному письменстві є такі твори, як "Маруся Чурай", значить, воно не безнадійне, І не безнадійна доля того слова – воно виживе і вистоїть у цьому складному н трагічному світі, який не має сентиментів до жодного народу".

Художній твір вважається історичним передовсім тоді, коли автор правильно й всеохоплююче відображає історичну епоху. Ліна Костенко це зробила неперевер­шено. Т навіть принцип умовності, за яким на початку роману сама поетеса визнає перевагу художнього домислу над фактами ("А що, якби знайшлася хоч одна..."), не тільки не знижує читацьку цікавість, а ще більше її посилює, змушуючи читати художній текст прискіпливіше. Та як не читай, але не знайдеш бодай огріха, а не те що грубої помилки в зображенні історичного тла.

Від картини суду, свідків, представників місцевої влади, побутових сцен життя до колориту козаччини в різних іпостасях національних героїв (полковник Пушкар, гонець-запорожєць, дід Галерник, сам Хмельницький) перед нами постає правдива і повнокровна картина життя України XVII ст.

Авторка не ідеалізує українців, але й не змальовує їх як народ, роз'єднаний антагоністично-класовою ненавистю, чого в українському середовищі ніколи й не було. Саме через це Ліні Костенко й закидали постійно критиковану в ті часи "теорію єдиного потоку" української нації (за Михайлом Грушевським).

Як справжній художник, Ліна Костенко не розста­вила відразу своїх героїв по відведених сюжетною канвою місцях, а виписала їх у русі, розкриваючи складне взаємопереплетіння розвитку особистісного і громадянського. Так, поволі втрачаючи своє "я", відрікаючись від нього в ім'я достатку (та й то не заради самого достатку, а задля того, щоб вижити), гине Гриць і як громадянин. Недаремно козак, посла­нець гетьмана до полтавського полку, дізнавшись, за що судять Марусю, пропонує "врядові" пошукати закон не про вбивство, а про зраду: "Що ж це вихо­дить? Зрадити в житті державу – злочин, а люди­ну – можна?!" Це – дуже істотний акцент. Вчинок людини вимірюється не тільки побутовою, але й со­ціальною міркою. І знаменно, що ці слова належать саме запорожцю (порівняймо з роздратованим вигу­ком Горбаня: "Отож жінок і не пускають в Січ").

Козацька сила не лише в обов'язку боронити Украї­ну, а й у єдності громадянського та особистого. Як опора людського існує світ гідності (Гриць про Івана Іскру: "Він,– каже,– гордий. З ним не звариш ка­ші"; Бобренчиха про Марусю: "Пісні у неї – то ве­лика туга, а серце в неї горде і трудне"). Симптома­тично, що саме почуття власної гідності найбільше не в пошані в антагоністів козацького лицарства. А якраз цей шляхетно-волелюбний стан поетеса про­тиставляє канцелярсько-бюрократичній машині, якою намагаються вичавити з людини все горде, підкорити її поведінку приписам, далеким від народної моралі, що уособлюється в романі нормами співжиття козаць­кої республіки – Запорожжя. "Полтава карає спів­ця",– скаже Іскра в похідному наметі, хоча й розу­міє, що зараз ідеться про долю краю, а він "про чиєсь гам одненьке життя". Гетьманові не байдуже й "од­неньке життя", адже це – славне минуле батька Марусі, легендарного Чурая, адже це – пісні Мару­сині, які не тільки звучали вчора, співаються сьогод­ні, а й підуть у майбуття.

...Щоб урятуватися від незвичайно нестерпного болю, приготувала Маруся Чурай собі гіркий келих трунку. Він минув її. Але доля піднесла ще один келих гіркоти, який хоч фізично й не рятує вже хво­ру на сухоти дівчину, але оживляє її душу, що знову відкрилася назустріч і людській біді, і красі життя.Скасована угода про перемир'я зі шляхтою, Україна знову загорілася визвольним вогнем, знову з її, Ма­русиними, піснями вирушає в похід Полтавський ко­зацький полк:

Цвіте земля, задивлена в свободу.
Аж навіть жити хочеться мені.

А ще зовсім недавно чого бажала вона, пригнічена зрадою й смертю коханого, ганьбою прилюдного, не­праведного судилища? Небагато:

Останні дні вже якось перебуду.
Та вже й кінець. Переночую в смерть.

Цей спасенний келих гіркоти мусила випити леген­дарна піснярка, щоб навіки залишитися в пам'яті народній своїм очисним болем, своїми ліричними ви­творами, круто замішаними на гіркій сльозі та не­зламній силі духу.

Звичайно, в суперечках про історичну реальність особи Марусі Чурай незаперечною лишається вимога: поки не знайдено бодай одного документа, де зафік­совано її ім'я, можна говорити лише про літературну легенду, започатковану історичною повістю О. Ша­ховського "Маруся – малоросійська Сафо". На сьо­годні такого манускрипту ще не маємо, але після роману Ліни Костенко Маруся Чурай стає нарешті цілком реальною особою, хай не в площині історичній, та, що не менше, а в даному разі, мабуть, важливіше, на терені літератури. Вона – співець і громадянин – тривожить сьогодні нас, у XX столітті. А на оте не раз чуване – "Причому тут пісня?" – вже відповів свого часу Максим Рильський, недвозначно сказавши про таких Горбанів: "Раби на розум і на вдачу". Не вони творять життя, не вони залишаються в історії. Це ще раз підкреслив великою силою художньої ви­разності й переконливості історичний роман у віршах Ліни Костенко.

Список використаної літератури:

  • Брюховецький В. С. Ліна Костенко. – К.: Дніпро, 1990;
  • Зозуля С. І. Сучасний класик – Ліна Костенко // Українська мова та література. – 1997. – №48;
  • Костенко Л. Вибрані твори. – К., 2002;
  • Костенко Л. Маруся Чурай. – К., 2003;
  • Літературна енциклопедія. – К., 2000;
  • Лепчук А. С. Самобутність творчості Ліни Костенко // Українська мова та література. – 2000. – №11;
  • Кислий Ф. С. Українська література;
  • Українська література ХХ сторіччя: Навчальний посібник для вчителів та учнів 10–11 класів середніх шкіл. – К.: Український письменник, 1993;
  • Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. Книга третя. – К.: Рось, 2000.

 


17.01.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!