Osvita.ua Вища освіта Реферати Українська література Місце Т. Шевченко в зарубіжній літературі (до 190-річчя від дня народження поета)
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Місце Т. Шевченко в зарубіжній літературі (до 190-річчя від дня народження поета)

Методичні рекомендації до проведення заняття гуртка з зарубіжної літератури. Урок за творчістю Ш. Петефі у зіставленні з творчістю Т. Шевченка

Програмою зарубіжної літератури (1995 р.) передба­чено обговорення самостійно прочитаних творів вели­кого угорського поета Шандора Петефі. Звертається увага також на перегуки його творів із творами Тараса Шевченка.

Про духовну спорідненість творчості двох національ­них геніїв говориться давно. Ще в 1900 році Ю. К. Жаткович одним із перших звернув на це увагу. В 1925 році А.В.Луначарський у передмові до творів Петефі вказу­вав на спільні риси в біографіях угорського та украї­нського поетів, підкреслював, що обидва вони "піднес­лись над своїм середовищем і могли зробити честь будь-якому товариству інтелігентів не лише своїм та­лантом та етичними якостями, а й своєю освіченістю".

І дотепер імена Шевченка й Петефі називають в од­ному ряду. Так, наприклад, перекладач творів угорсь­кого поета українською мовою Леонід Первомайський у передмові до книги "Шандор Петефі", що вийшла в Києві 1972 року, пише: "З Шевченком Петефі зближу­ють революційно-демократичні переконання і в одна­ковій мірі властиве обом поетам почуття народності, що виявляється не лише в мові та образній структурі їхньої творчості, але й глибокому розумінні народного життя, з глибин якого обидва поети вийшли; в без­межній любові до свого народу, до його найбідніших, найупослідженіших верств; в рішучому пов'язанні своєї особистої долі з долею народу..."

Ці імена поставив поряд відомий літературознавець Іван Дзюба, який давно займається вивченням Шев­ченка, у своїх радіобесідах "Творчість Тараса Шевчен­ка в контексті світової літератури" (цикл передач по українському радіо, березень 1996 р.). Усе це переко­нує нас у тому, що обговорення самостійно прочита­них дев'ятикласниками творів Шандора Петефі необх­ідно проводити у порівнянні з творами Тараса Шевченка. Справа полегшується тим, що в середині березня, коли учні за календарним плануванням уроків знайомляться з поезією Петефі, вони вже закінчують вивчення творчості Тараса Шевченка.

На нашу думку, в календарному плані на обговорен­ня самостійно прочитаних учнями творів Шандора Петефі треба відвести як мінімум два уроки. Десь за тиждень до першого уроку пропонуємо ще раз перечи­тати поему угорського митця "Витязь Янош". її обго­воренню, а також знайомству учнів із біографією Шандора Петефі і доцільно присвятити перший урок. Його тему можна сформулювати так: "Шандор Петефі – національний поет Угорщини. Романтично-казко­вий образ народного героя в поемі "Витязь Янош".

Поема не може не захопити дев'ятикласників. Тому при обговоренні твору учителеві залишається бути дик і ригентом розмови, вміло спрямовувати її сюжетно й змістовно продуманими питаннями. Учні, безумовно, дадуть свої оцінки головному героєві та зроблять вис­новок, що це поема про вірність, про велику і мужню любов, про стійкість характеру, що не знає компромісів, про моральну чистоту двох молодих людей із народу – Яноша та Ілушку. Учителеві (якщо не знай­деться такого учня) залишиться зробити узагальнення й розставити акценти. При цьому треба наголосити, що образ Яноша Кукориці – це узагальнений образ мадяра, який постав із легенд, казок, народної пісні. У ньому – все краще, що є в душі народу. Щасливий кінець поеми – це віра Шандора Петефі, що народ, котрий багато перетерпів, заслуговує на щасливе життя. Вчителеві слід також наголосити, що поет у творі дуже майстерно поєднує реалістичний план із казко­вим, фантастичним. Янош постає і як звичайний вівчар, і як особистість казково-романтична, героїчна. Казкові чудеса, перебільшення, фантастичні пригоди допомагають авторові глибше розкрити ті можливості, які закладені в характері народного героя, але не мог­ли розкритися в реальному житті. Поема – двопланова. З одного боку, вона має щасливий кінець, пов'язаний з народницько-романтичними мріями поета. З другого – Ілушка помирає... Це вносить в поему життєво ре­альну трагедійність. І тут вчитель може запитати учнів: "Де, у творах якого українського поета ви бачили таку ж щиру любов, таку ж вірність? Хто з героїв українсь­кої літератури теж – сирота без роду, з гарячою любо­в'ю? Хто нагадує угорського вівчара?" Звичайно, це Ярема з "Гайдамаків" Тараса Шевченка. Шевченків Ярема і Янош Шандора Петефі – герої типологічне близькі... і не тільки Ярема... В Шевченка ті, кого лю­бить поет, всі з душею, скупаною в любові...

Вірне кохання у народній поезії завжди знаходить своє відбиття у поетичному символі почуття. Таким символом кохання в поемі "Витязь Янош" стала квітка шипшини. Над могилою Ілушки виріс кущ шипшини. Янош зриває з нього квітку – символ нещасливої лю­бові – і бере з собою:

Ти, квітко, що зросла з її земного праху,
Не залишай мене в блуканні, бідолаху!
Блукатиму тепер, допоки не загину,
Допоки радо й сам не ляжу в домовину!
(Тут і далі переклад Л. Первомайського).

Шкода, що з програми зарубіжної літератури 1995 р. вилучено середньовічний роман про Трістана та Ізольду. Під його впливом Леся Українка, як відомо, напи­сала поему "Ізольда Білорука". Так от, у кінці поеми на могилах Трістана та Ізольди (цих закоханих похова­ли поряд) виросли два кущі – білої і червоної рожі. Виросли і сплелися гілочками в квітах, їх розрубали. Але за ніч вони зрослися знову. Потім їм дали спокій: вірна любов – безсмертна, і про це доцільно нагадати учням.

При обговоренні поеми "Витязь Янош" слід наголосити, що важливу художню роль у поемі відіграє пей­заж. А Шандор Петефі – майстер пейзажу. Його стихія – степ. Він уміє кількома штрихами намалювати живу картину. Варто зачитати хоча б оцей уривок:

Ні квітки у степу, ні деревця, ні птиці,
Лиш блискає роса на кущиках травиці.
Озерце степове, поросле осокою,
Ген осторонь блищить гарячою лускою.
Ген чапля в осоці стоїть, цибата,
Вишукує собі поживу – жабенята.
Та чайок чути крик, в той час, коли на білих
Злітають до води вони на гострих крилах.

Звичайно, ми говоримо не просто про пейзаж, а про пейзаж степу. І Шевченко, і Петефі любили і оспіву­вали степ – частину і символ Батьківщини. Кожен – по-своєму. Але є щось спільне в зачаруванні обох по­етів степом, зачаруванні безмежним простором рідної землі.

Для домашнього завдання до другого уроку можна скористатися хрестоматією зарубіжної літератури, яку впорядкувала як навчальний посібник для 9–11 класів загальноосвітніх шкіл К. О. Шахова (К., 1992 р.). В ній є короткий життєпис поета, з яким учні мають ознайо­митися вдома, а також пригадати життєвий шлях Т.Шевченка і порівняти його з долею Шандора Пе­тефі, зазначаючи спільне.

Завдання вчителя на другому уроці особливе: захо­пити учнів біографією поета, наголошуючи на тих її сторінках, які подібні до життєвого шляху Тараса Шев­ченка. В такому ж порівняльному ключі слід аналізува­ти і розглядати окремі вірші двох поетів, заслухавши реферати учнів.

Матеріали до життєпису Шандора Петефі.

У ніч на 1 січня 1823 року в Кішкьорьоші в сім'ї змадяризованого серба Іштвана Петровича та словач­ки Марії Хруз народився хлопчик, якому судилося стати народним поетом Угорщини. Один із стовпів європейської реакції князь Метерніх у Відні не здогадувався в цю новорічну ніч, що через 25 років він накаже вписати ім'я цього угорського не­мовляти у список найнебезпечніших ворогів Австрійсь­кої імперії.

Угорщина в той час перебуває під п'ятою австрійсь­кої монархії. Угорський народ позбавлено прав на рідну мову, культуру, національний розвиток. Іштван Петрович був спочатку підручним м'ясника, пізніше – орендарем сільської м'ясної крамниці, за­тим – корчми. Проте сина хотів бачити освіченим. Він все робив для цього, але в 1838 р. злидні обсіли сім'ю, що негативно відбилося на умовах життя майбутнього поета.

Мати поета до шлюбу була простою наймичкою. Все життя вона говорила словацькою мовою. Угорської хлопчик навчився від няні-мадярки, від неї почув на­родні співанки і казки. Згодом видатні знавці не змо­жуть відрізнити його вірші від народних пісень.

П'ятирічним хлопчиком Шандор вперше переступив поріг школи. Йому доводилося навчатися і жити в різних містах і селах, по чужих людях, часом у самоті... Так ще зі шкільних років починається його повне розчарувань, труднощів мандрівне життя. Він не належатиме до по­етів, які все життя сидять за одним столом. Понад 50 сіл, містечок і міст Угорщини згодом пишатимуться тим, що в них писав свої вірші поет Шандор Петефі. Безліч місцевостей він сам згадає у своїх поезіях, по­дорожніх нотатках, щоденниках і листах.

А поки що він учиться, засвоює угорську, німецьку і латинську мови, читає твори угорських і світових кла­сиків, пише вірші на шкільні конкурси, мріє про по­езію і театр як своє життєве покликання. На здійснення свого бажання стати актором Петефі витратить багато років, зазнає і радощів, і розчару­вань, скуштує усіх принад освітленої рампи і труд­нощів напівголодного існування мандрівного актора, який не тільки виконує на сцені ролі, а й розносить квитки, малює афіші, переписує ролі, сидить у суф­лерській будці, у холод і спеку трясеться на возі по вибоїстих дорогах від села до села, від міста до міста, щоб заробити собі на шматок хліба.

Закохуватиметься він часто і палко. Шістнадцятиріч­на Етелька Чапо нагло помре раніше, ніж молодень­кий поет встигне зрозуміти, що кохає її. Він виллє увесь свій смуток у циклі віршів "Кипарисове гілля на могилу Етельки..." А потім закохається в Берту Медянську, батьки якої не дадуть згоди на їхній шлюб. Юлію Сендрей, дочку управителя графських маєтків, він завоює в боротьбі з батьками і з нею самою. Вона народить йому сина. Кохання до Юлії сповнить його творчість. Вона прикрасить вірністю і відданістю ос­танні роки поетового життя.

Поезія стане для Шандора не тільки покликанням, вона буде його втіленням. У ній він житиме після смерті. У нього все ще попереду – слава, героїчна загибель, безсмертя.

А поки що Шандорові батьки зубожіли настільки, що не можуть уже допомагати синові. Він вимушений покинути навчання. Шукаючи виходу з тяжкого стано­вища, у вересні 1839 року Шандор вербується в солда­ти. Та він не був би самим собою, коли б тільки думка про хліб штовхнула його на такий крок. Він має надію, що його полк пошлють в Італію. Країна Дайте, Петрарки, Горація – хіба це не привабливо для молодого невиправного мрійника? Але... Італії йому так і не до­велось побачити... А от солдатчина за півтора року лед­ве не вбила його – він захворів на туберкульоз і був звільнений з армії із званням відставного солдата.

Починаються нові блукання, нові спроби вчитися, писати, друкувати. 22 травня 1842 року в журналі "Атенеум" з'являється перший вірш за підписом Шандора Петровича – мандрівного актора і відставного солдата. Незабаром він підпишеться псевдонімом Петефі – точ­ним угорським відповідником його слов'янського прізвища. Видатний поет Міхай Верешмарті помітить цього вірша і вирішить, що за невідомим йому псев­донімом ховається не початківець, а зрілий майстер.

Шість з половиною років тривають вимушені манд­ри Шандора Петефі. Це були тяжкі роки, це була шко­ла життя, якої не міг би замінити жоден університет. Петефі читає вірші по корчмах за миску гуляшу та ку­холь вина, читає й не знає, як глибоко западають вони в серця випадкових слухачів. А це була публіка "з низів": селяни, що поверталися з панщини, чабани, що ви­пасають овець у степових латифундіях угорських маг­натів, конокради-бетярі, мандрівні школярі та студен­ти, відставні солдати, які з хрестами і медалями на грудях сидять на лаві біля корчми, молодиці, готові плакати і сміятися, шаленіти в танці й клякнути з роз­пачу під шибеницею повішеного на базарі бетяра – в серця отих малих людей, для яких вітчизна не мати, а люта мачуха, яка не може дати ладу в своїй хаті, запа­дали вірші Петефі:

Навчитись того куховарства,
Вітчизно, тобі уже слід:
На одному боці готовий,
На другім – сирий твій обід.
В той час, як на одному боці
Пиячать, жирують, жеруть, –
На другому боці, Вітчизно,
Сини твої з голоду мруть.

В кого з українських поетів звучать схожі вірші? Най­виразніше – у Шевченка. Пригадаймо: "Ревуть палати на помості, а голод стогне на селі".

Петефі й сам на краю загибелі. Він пішки прямує в Дебрецен, щоб там померти. В цей час народ уже співав його пісні. У видану тоді тритомну збірку угорського фольклору входить один з перших віршів Петефі "Хортобадська шинкарка" як народна пісня. Записуючи її з народних уст, упорядники не знали, що в цей час дебреценські студенти дали її авторові торбу з хлібиною і шматком сала, чабанську ґирлиґу в руки – відбивати­ся від собак, і вирядили в Пешт востаннє спробувати щастя. Ось як розповідає про це сам поет: "В одежі, крізь яку світилося моє схудле тіло, пішки, з кількома мідя­ками в кишені і рукописним томом віршів я пішов у Пешт. Уся моя надія була в цьому томикові. Я думав, якщо продам його, все буде добре, а якщо ні – досить мені, нарешті, голодувати і мерзнути, усе мусить мати свій кінець. Я був жахливо самотній. Гула буря, і я йшов сам один під битким дощем... Сльози замерзли в мене на очах. Я плакав від крижаного вітру й одчаю".

І далі: "Після нестерпно важкої подорожі я через тиждень прийшов у Пешт. Не знав, до кого податися. Ніхто не звертав на мене уваги, нікому не було діла до бідного обшарпаного актора. Я дійшов уже до остан­ньої межі, і тут мене охопила одчайдушна хоробрість: я кинувся до одного з найвидатніших людей Угорщи­ни з таким почуттям, з яким гравець ставить на карту свої останні копійки – життя або смерть". Шандор Петефі звернувся до "князя угорських по­етів" Міхая Верешмарті. І той, послухавши його вірші, сказав:

– Ви єдиний справжній лірик, якого мала будь-коли Угорщина, включаючи й мене самого.

Як справжній поет, він не міг відмовити в допомозі талановитому юнакові. Можливо, він почував те, що висловив Гейне:

Зважай, яких вживаєш слів,
Як приведе нужда важка
В біді до тебе юнака, -
Бо що, коли він син богів?

Верешмарті звернувся за допомогою до товариства робочого люду "Національне коло". Воно фінансувало видання першої книжки Шандора Петефі в 1844 році. "Кометою злетів він у небо, – згадував сучасник поета, відомий угорський романіст Мор Йокаї, – і, досягнувши зеніту, залишився там, у вишині, не ско­тився вниз".

Як і творчість кожного великого поета, поезія Шан­дора Петефі не збірник випадкових віршів, а точний зліпок його великої душі. Петефі – лірик чистої води. В його віршах немає жодного непережитого рядка. На початку чотири стихії, з яких складається його творчість, існують ще кожна окремо: кохання, приро­да, Батьківщина, воля. Згодом відбувається їх повне злиття – усе палахкотить одним полум'ям.

А в 1847 році у Відні томик віршів Петефі виходить у перекладі німецькою мовою. Гейне від поета в захоп­ленні, порівнює його з Бернсом і Беранже. А ще по­рівнюють Петефі з самим Гейне, Ленау, Лєрмонто­вим, Байроном – найвидатнішими поетами тогочасної Європи. Дуже точно сказав про Петефі Ян Неруда: "Петефі – це діамантова застіжка, яка скріпила угорсь­ку літературу зі світовою літературою. У чудової, огня­ної угорської нації немає більш величнішого сина, ніж він. І в неї не було більш щасливого дня, ніж день, коли народився Петефі... Коли б про цю націю ми не знали нічого і знали тільки вірші Петефі, то цим са­мим ми доторкнулись би до її найтонших нервів... Як рекомендувати мені вірші Петефі? Поки що я можу сказати тільки одне: якщо хочеш прекрасних романсів:

– читай Петефі; хочеш натхненних гімнів Батьківщині
– читай Петефі; хочеш веселих пісень, любовних віршів
– також читай Петефі".

Вчитель, звичайно, не забуде, розкаже і про безпо­середню участь Шандора Петефі в березневих подіях угорської буржуазно-демократичної революції 1848 р., а також у боротьбі проти австрійського та російського війська під час захисту завоювань революції влітку 1849 р. Варто сказати й те, що в 1849 р. на Буковині Лук'ян Кобилиця закликав збирати продовольство для угорсь­ких революційних військ, із своїми загонами зробив спробу пробитися до угорських революціонерів, серед яких був і батько Петефі, якого поет описав у вірші "Старий прапороносець".

17 травня Шандор Петефі опускає в батьківську мо­гилу й труну з тілом матері. Лихі передчуття не дозво­ляють йому написати на хресті їхні імена. "Тут спочи­вають Батько й Мати",– пише він, щоб на випадок поразки революції вороги не поглумилися над ними. 31 липня 1849 року під Шегешваром у зіткненні з російськими козаками армії генерала Паскевича заги­нув великий угорський поет Шандор Петефі. Місце його загибелі і поховання так і не було знайдено. На будинку в Марошвашархеї, де Петефі провів ос­танню ніч свого життя, вирізьблено прекрасні слова: "Тут він був ще людиною, звідси вийшов у свій вели­кий шлях, щоб стати зорею. Сяйво її вічне".

Після ознайомлення учнів із життєписом поета можна переходити до другої частини домашнього завдання – до порівняння творів Петефі та Шевченка. Вони були синами однієї епохи, схожого світобачення, і через те не могло не бути спільних мотивів у їхній творчості.

Якщо вчитель працює з класом не перший рік і йому вдалося виховати залюблених у літературу учнів, то їм можна дати завдання підготувати реферати на такі теми: "Образ рідної землі в поезії Петефі і Шевченка", "Лю­бов до Батьківщини в творчості Петефі та Шевченка", "Революційна лірика Петефі й Шевченка", "Петефі й Шевченко: як кожного з них на голос не впізнати?"

Звичайно, в позаурочний час учитель дасть короткі консультації. Щодо образу землі в поезії Петефі й Шевченка, то тут треба підказати, що обидва поети були закохані у степ. В обох – якийсь особливий потяг до безкрайнього простору. У степу Шевченка – синіють поля як море, чорніють козацькі могили, повіває вітер буйний. У степу Петефі "стугонять копита", "чути свист табунщиків", "довгі батоги лящать несамовито". "Шле мені свій усміх степ широкий, що лежить від Тиси до Дунаю", – ска­же поет Угорщини, а в іншому творі признається щиро:

Скільки в тім степу краси для мене!
Тут родивсь я, тут мене любили.
Хай же він мене у мить останню
Заколише вічним сном могили.
Ці рядки прямо перегукуються з Шевченковими, із "Заповіту":
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій...

І ще б не забути: у Петефі, як і в Шевченка, приро­да сприймається через призму широкої народної душі. В обох є справжні шедеври-ідилії. У Шевченка – "Са­док вишневий коло хати". В Петефі – "Зимові вечо­ри", "На Батьківщині". Доцільно дати завдання учням для самостійного порівняння цих творів.

Як і Шевченко, Петефі замилований угорською ро­диною, тим тихим людським щастям, яке розцвітає в ній під покровом любові і взаємної поваги. У перших двох строфах його "Зимових вечорів" змальовано "ру­хомий" пейзаж: відійшло літо. Все відійшло: і райдуга, окраса виднокругу, і шум струмка, і метелик з лугу. "Земля, немов жебрачка та, старечі Рядном снігів ук­рила темні плечі", "Що ж діяти людині в цю сувору Холодну та сумну зимову пору?" А далі – ідилічна кар­тина щасливої угорської родини:

Щасливий той, хто в цю лиху годину
Під теплий дах зібрав свою родину!
Щасливий той, хто жінку й діти має!
Коли родина ввечері збереться
І хмиз сухий у грубі запалає, –
Мала хатина замком нам здається,
А слово, вимовлене в ці хвилини,
Від серця щирого до серця лине.

Щодо патріотичної та революційної лірики Петефі, то варто взяти для порівняння з віршами Шевченка такі твори: "Патріотична пісня", "Алфельд", "Життя і смерть", "Проти королів", "Пізнайте мене", "Угорсь­кий дворянин", "Мої пісні", "Я мрію про криваві дні", "Коли ти муж, – будь мужнім", "Палац і халупа", "Поетам XIX століття", "Я мадяр", "Битву я на думці маю", "Героям балачок", "Доки ж спати, краю мій?", "Магнатам", "Національна пісня", "Мадярем знову став мадяр", "1848", "Повісьте королів", "В новорічний день 1849 року" та ін. Звичайно, учень, готуючи рефе­рат, візьме не всі із названого. Головне, щоб він відчув спільність мотивів патріотичної та революційної ліри­ки обох велетнів поезії.

А ось щодо останньої теми, про особливості голосу кожного з поетів, то варто наголосити хоча б на двох яскравих барвах. Шевченко в своїй поезії стриманіший, сумніший, його не покидає шекспірівський трагізм. Шандор Петефі – завжди налаштований на активну дію, на швидкий відгук із сарказмом або гумором, тому окремі його твори нагадують побутові замальовки – легкі, повні життя ("Хортобадська шинкарка", "Вов­ча пригода", "Клин клином", "Молодий наймит", "Ґазда Амбруш" та ін.). Є щось у Ш. Петефі від філо­софії східного поета Омара Хайяма...

Другий урок доцільно провести у формі семінарсь­кого заняття. Виступи учнів з рефератами слід допов­нити читанням віршів Петефі напам'ять. Тоді це буде справжнє свято поезії Шандора Петефі, та ще й у зіставленні з творчістю Тараса Шевченка.


09.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!