Osvita.ua Вища освіта Реферати Українська література Леся Храплива. Тонкий лірик, майстер художнього слова
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Леся Храплива. Тонкий лірик, майстер художнього слова

Лесі Храпливій судилося стати українською письменницею. Вона – тонкий лірик, майстер художнього слова. Грунт, на якому зростали її таланти, – це народ і вірна любов до нього

Народилася Леся Храплива 1926 року у Львові, тут вона пішла до школи, а потім і до гімназії. У 1944 році вісімнадцятирічна Леся разом із батьками була змушена іммігрувати на Захід, до Канади, де вона проживає і до сьогоднішнього дня.

Рід Храпливих походив з Тернопільщини, він належав до того прошарку інтелігенції, яка жертовно працювала для народу. Її дід – Василь Храпливий, – був управителем школи у селі Лисівці Заліщицького повіту. Його дружина – Стефанія із Ганкевичів – із старого шляхецько-священицького роду. У них було 4 сини: найстарший – Іван; Роман – помер у визвольних змаганнях, як старшина галицької армії; Євген – батько Лесі і наймолодший – Зеновій, професор математики і фізики. Василь Храпливий помер, коли найменшому синові було 4 роки. Стефанія їх усіх вивела в люди.

Батько письменниці – Євген Храпливий був громадським діячем, визначним дослідником сільського господарства, багато років свого життя присвятив праці в крайовому товаристві "Сільський господар" у Львові.

Професор Іван Храпливий, народився у 1892 році, студіював класичні мови: грецьку та латинську в університетах Відня та Чернівців і все життя викладав ці предмети в Коломийській гімназії. Був спокійною та опанованою людиною. Любив своє звання і виконував. При більшовизмі навчав німецької мови. Одружився з учителькою музики, Марією з Білліхів.

Окрім своїх предметів професор глибоко цікавився ще й багатьма спорідненими справами: знав багато мов, збирав та колекціонував поштові марки, знав міжнародну мову есперанто та переписувався з есперантистами в світі.

За "других совітів" був на короткий час репресований, але цього було достатньо, щоб викликати передчасну смерть, десь біля 1960 року, незабаром після виходу з тюрми.

Лесі Храпливій судилося стати українською письменницею. Вона – тонкий лірик, майстер художнього слова. Грунт, на якому зростали її таланти, – це народ і вірна любов до нього. Вона має свої теми й улюблені образи, свої засоби відображення дійсності.

Патріотичне почуття – одне з найглибших людських почуттів – проймає всю творчість Лесі Щур. Покинувши у вісімнадцятирічному віці Україну, поетеса зрозуміла, що проливати сльози над недолею рідного краю це марна трата часу та сил. Тому її патріотизм набрав дійового характеру. Безмежна є любов письменниці до своєї батьківщини. Вона любить землю, духовні скарби рідного краю, не перестає детально вивчати його минуле, поділяє життєві турботи своїх сучасників та плекає надію у щасливе майбутнє вільного народу. Митця чарують українські народні пісні, веснянки, колядки, які часто можна зустріти в її повістях, написаних для українських дітей, та молоді в діаспорі. Та над усе вона любить свій народ. Вже в ранній творчості поетеса-патріотка висловлює мрію про свободу рідного краю:

Хай темряви сила
Перед блиском твоєї краси:
Бо ти грішних від муки звільнила,
Так і праведних з пекла спаси!

Поезія Лесі Храпливої звучить як голос нічим і ніким нескореного рідного краю, як голос народу, який прагне духовного і соціального відродження. Її поезія – яскравий приклад тези про єдність форми та змісту. Ця форма – проста і витончена, а зміст прозорий, глибокий, незавуальований і не блукаючий, поетеса пише про те, що думає, і що її болить, і пише так, як думає. Та це цілком природні речі. Природні, та на жаль, тільки для світу, який звично називається вільним. Вона прекрасно розуміє, що марно затискати думку у підтекст з надією, що знайдеться кмітливий читач, котрий наважиться відчитати її між рядками.

Збірка "Далеким і близьким" – перша критика поетеси, як вийшла друком на батьківській землі. І те, що Леся Храплива завжди була і залишається українською письменницею підтверджують рядки, в яких вона з ніжністю і безмірною любов’ю пише про рідну землю: озера та ріки Західної України, чудові Карпати, вкриті зеленим мохом лісів та полян; про ледь чутну гру вітерця з ніжно-блакитними хвильками води і його розмову з неспокійними листочками. У Лесі Храпливої – Щур "там" – це завжди рідна знедолена Батьківщина та її з ні чим не зрівняна природа:

Тиху прозолоть вдумчева осінь
На чужі поклала дерева,
Ти ввижаєшся мені як досі:
Кожну мить однаково нова.

Чарівність і багатство української природи часто виступає контрастом до злиденного людського існування, вони ще більше відтінюють недолю трудящих.

Патріотизм Лесі Храпливої має класовий характер та проявляється в любові і відданості трудівникам, борцям за незалежність України:

Може в інші країни та дні
Спрямувала б я вірші вітрила,
Якби ви не боліли мені,
Того болю я так не любила…

Де б не була письменниця, вона серцем і думкою завжди з Україною, страждає і мучиться з її народом. Ця любов є глибоким інтимним почуттям і влилася в такій строфі:

Хай торкнуться вільні мої руки
Мозолів закутих рук твоїх…
Ніч причина від твоєї муки.
А мовчати – перед Богом гріх! – ці рядки з вірша, поміщеного в розділі "Братові за гратами".

Леся Щур пише вільно, як дихає. Очі поетеси-інтернаціоналістки не раз бачили скрізь лихо і насилля, повнилися слізьми від горя свого та інших народів. І часто ці сльози лилися від безсилля всьому цьому чимось зарадити. Прагнення до дії, до боротьби за свободу слова – один з провідних мотивів патріотичної поезії Храпливої. У цій ліриці злилися особисті болі й настрої з горем народу. Вся творчість письменниці, – яскраве свідчення титанічного духу Лесі Євгенівни, вона забувала про власний біль для українського народу, готова виконувати найважчу працю. Її поезія пройнята оптимізмом:

Золотий, кладуся вам під ноги,
Б’юся в ніч осінню об вікно,
Щоб не заросли ті дороги,
Ті роковані, що ждуть давно.

Духовний світ письменниці – глибокий, неосяжний, прекрасний. Він своєрідно розкривається і в її життєстверджуючій інтимній ліриці. Найбільше вона пише тоді, коли на серці в неї "негода". Складні внутрішні переживання, свій смуток і надії, в хвилі розпачу і твердої віри в життя вона відтвори у віршах, повістях та багатьох інших своїх працях. У ліриці передаються почуття в їх боротьбі, зміні й розвитку. Слухові та зорові образи відтворюючи дію, передають багатогранне й оптимістичне сприйняття митцем навколишнього світу. В цій збірці влучними порівняннями, епітетами та метафорами передається процес народження поезії та радість від неї. Життєстверджуючу лірику великої поетеси наснажують такі цілющі джерела: незламна віра в народ і його світле майбутнє та безмірно палка любов до Вітчизни. Ця лірика пройнята перемогою життєдайних сил: світла над темрявою, добра над злом:

Підносимо голос, щоб світ нас послухав,
Зірвемо залізні заслони слова:
Ніхто не замкне в ізоляторі Духа,
В концтаборі слова; хоч би і Москва!

Усі роздуми про роль художнього слова і суспільного призначення поета поєднанні в її творчості з думами про народ, його соціальне і національне відродження. Обставини життя письменниці склалися так, що її поетичне слово – єдина зброя в далекій Канаді. Глибоке відчуття свого обв’язку перед українською нацією спонукає письменницю все життя гартувати і вдосконалювати своє слово у літературному світі, хоч це їй дається не легко, але все-таки вдається:

Те слово ти колись садив
На буднім чорному граніті,
А вже без сонця, без води
Почали брості зеленіти…


05.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!