Osvita.ua Вища освіта Реферати Українська література Українська лірика Василя Слапчука
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Українська лірика Василя Слапчука

Провідною рисою цього поета є його органічність, природність. В. Слапчук – уже зрілий поет, тому тяжіє до циклів, складноструктурованих поетичних полотен. У своєму доробку має вінки сонетів, причому версифікаційно бездоганні, які сьогодні не часто зустрінеш і у міських рафінованих естетів. Лірика В. Слапчука виразно філософічна, глибоко закорінена в українському фольклорі

В інтонаціях його поезій постійно мерехтить тиха селянська правда. Проте, це цілком сучасна поезія, в якій імена культуртрегерів підносяться до символічного звучання:

Боже, поверни К'єркегорові
Регіну Ольсен,
поки гріхом вагітна свобода
не зомліла.
Господи, нехай кожен сам
вирішує, що є його Ісаак.

Фольклоризм верлібрів В. Слапчука вносить до текстів якийсь особливий український дух, в якому міти й традиції, забобони й тонка іронія. Поза всяким сумнівом і без зайвого пафосу сього поета можна вважати справжнім виразником праукраїнських цінностей. Цей зміст до того ж передається в сучасній довершеній формі. Мініатюри В. Слапчука часто набувають афористичного змісту, гостро заправлені гумором, іронією, подекуди – атирою. Його поезія демонструє правдиву органічність у співіснуванні людини й природи, людини і Бога, природи і Бога. Це світ поетичний і справедливий, і, що головне, можна повірити, що все це цілком реально, і не де-небудь, а саме тут, у нас, на Богом обраній землі:

Аби жайворонки в небі
не погубилися – в кожного
срібний дзвоник на шиї висить.
А як корови,
з пасовиська вертаючись,
сонце рогами за обрій закотять –
тиша настає.
Господар жайворонків
Богу молиться.

В. Слапчук в сучасній українській поезії – окремішня постать зі своїм неповторним силуетом. Міцні зв'язки з національними традиціями та непомильне відчуття слова сформували чіткий авторський почерк. Якщо Ви зустрінете таку строфу:

На лови вийшов князь,
регочеться над світом.
На алтарі весни
кладуть дівчата цноту.
Птахи – прочани
натхненно палять ноти.
Незаймана весна
уже вагітна літом, –

то можете бути певним: перед Вами –Василь Слапчук. Поет, яких у нас небагато. Поет, що вийшов з народу і не соромиться сього факту. Ось такі вони є, поети, умовно поєднані під обкладинкою антології "Позадесятники 2". Що їх єднає? Про який феномен говориться у назві сього післямовного тексту? Зібрані разом у цій Антології, поети-позадесятники творять певне явище. Разом вони творять нову якість у контексті сучасної української поезії. Отримавши на багатьох сторінках Антології відчуття правдивої насолоди, автор сих рядків сподівається, що це не остання зустріч із цими поетами. Їх шестеро. Шестеро поза каноном. І дай Бог. Можливо, колись їх стане більше. Але й шестеро - це чимало. Якщо це поети. Справжні поети, що не соромляться бути такими, якими є. А "навколо ж радості так мало"... Так мало свят. А втім, кожна зустріч з поезією – е уже маленьке свято й маленька радість. Як би пафосно й смішно це не звучало.

Нагромаджуючи читацький досвід поезії, все більше схильний поділяти твердження Слабчука про те, що "вірші –це те, що споживається через соломинку". Ось я й признався в одному з авторів , чий поетичний досвід сьогодні мені найбільш імпонує. Не вдаюся до жодних застережень, хоча, звичайно, хтось і захоче скористатися моїм признанням для звинувачення в "теріторіяльному лобіюванні" окремих літературних постатей.

Нова поетична книга “Укол годинниковою стрілкою” В. Слабчука сприймається цілісно. Автор відмовляється од ролі мітинґового поета чи такого собі європеїзованого денді, закоханого у власне вміння красиво говорити. В. Слабчук розмірковує вголос, а звідси форма і тон викладу – енав’язливих, самоіронічних, здебільшого парадоксальних висловлювань, що несподівано зринають, мов звуки пострілу в лісовій тиші:

У понеділок
відділяємо світло
від темряви,
у вівторок
відділяємо води
від вод
у середу…
Тиждень закінчився,
але нема в кого спитати:
коли ж ми людьми станемо?
(зб. "Черевики Ван-Гоґа").

Парадоксальність висловлювання теж не є самометою поетичних рефлексій автора. Слапчук вже давно не хоче нікого дивувати. Він є екзистенціалістом у найяскравішому його вияві: лише світ природи, світ гармонії, світ людини, яка дивним чином опирається, а то й руйнує цю світову гармонію, –це його світ, який він відкриває людям:

Цей світ самотній і німий,
він потребує помочі,
чому ти такий сумний
Богдане-Ігоре Антоничу?
Антонич ріс, росла трава,
трава та нині скошена.
Усі немовлені слова –
офіра осені.
(зб. "Черевики Ван-Гоґа").

Цей світ не уявляється Слабчукові без Жінки, яка надає йому сенсу, таємничості; яка творить і руйнує чоловічі уявлення про цей світ:

Злічив краплини дощу,
зорі порахував…
А скільки жінок
під небом – відаю.
На тобі збиваюся.
(зб. "Малювання в темряві").

Переважно В. Слапчук говорить про речі, які всім відомі; про "банальні речі" говорить поет, але він не боїться видатися "банальним", знову і знову повертається до давно б здавалося відомого. Чимось його ліричний нагадує мені сліпого Шевченкового кобзаря – еребендю. А то й швидше мандрівного філософа нашого – рицька Сковороду: "оя розмова стосується лише людинолюбних душ, чесних станів і благословенних видів промислів, які не суперечать Божому й людському законові, а складають плодоносний церкви, ясніше кажучи, суспільства сад, як окремі частини складають годинниковий механізм". Звідси у поезіях В. Слабчука певна простота (не спрощеність!), прозорість думки, діалогічність побудови:

Зустрічний: дай Бог здоров’я!
Вітик: навіки.
Зустрічний: як поживаєте?
Вітик: щоб і ви так поживали.
І пересварився Вітик таким чином
із усіма односельцями.
("П’ять історій про те…")

Звичайно, ця ненав’язливість Слабчукових поезій сьогодні є його позицією. І як кожна позиція, вона може відштовхувати, якщо людина внутрішньо не готова її прийняти. Але на її користь говорить те, що сам поет не абсолютизує її, не робить з неї "фетиша" своєї поезії і світогляду загалом. Він вистраждав її, він має на неї право. А ми не маємо морального права заганяти поета в "прокрустове ложе" власних естетичних амбіцій ї бачень.

Слапчукове "трикнижжя" вирізняється ясністю і якістю поетичного письма. Але така вже здатність людини до порівнянь, тим більше, коли автор пропонує читачеві певний вибір. Як на мене, друга книга "Малювання в темряві" дещо блідіше виглядає від першої і третьої. Не гіршою, а саме блідішою. Можливо автор несвідомо спровокував таку оцінку, відавши перевагу в цій книзі описово-елеґійному, а не контрастно-метаформичному елементові. Хоча в цілому вона залишає враження тонкої, майстерної інкрустації без недоречних в даному конкретному задумові барокових форм.

Світле і чисте письмо поезій В. Слапчука. Попри певне трагічне обрамлення окремих тем, його поезії сповнені надії у Людину. Слапчук дуже тактовний у слові, він дуже ніжний у слові що однак не заважає йому залишатися мужнім і твердим у переконаннях:

Він з’явився,
але ніхто не спитав:
хто ти?
Коли він залишив їх,
ніхто не спитав:
де він?
Тому то й пісня ця
не про нього,
а про тих,
що зосталися.
("Пісня чоловіків" із зб. "Крилатий чоловік").

Можна говорити ще довго про поезію В. Слапчука, але краще слухати її, читати вголос і міркувати про поета, "мовчання якого у слові не поміщається"…

Використана література:

  • Літературна енциклопедія. В 4-х томах. – К., 1994;
  • Українська та зарубіжна культура. – К., 2000.


04.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!