Osvita.ua Вища освіта Реферати Соціологія Соціальна діагностика особи: поняття, особливості, структура та методика. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Соціальна діагностика особи: поняття, особливості, структура та методика. Реферат

Особливості соціального діагнозу особи. Структура й методика соціального діагнозу особи

1. Особливості соціального діагнозу особи

На рівні безпосередньої соціальної роботи з клієнтом функції соціальної діагностики дещо змінюються. Головною її метою стає визначення соціальної проблеми клієнта і пошук правильних шляхів її вирішення. Дані загально-соціологічних методів, масштабних технологій, які використовуються соціальним працівником є лише як фон. У зв’язку з цим широко використовуються у першу чергу мікро-соціологічні, соціально-психологічні, педагогічні діагностичні процедури.

1. На більш високих рівнях соціальна діагностика може бути окремою галуззю діяльності, що здійснюється спеціальними працівниками, які інтерпретують зібрані ними дані (можлива також внутрішня диференціація: збір даних здійснюють одні підрозділи або організації, інтерпретацію – інші).

2. У соціальній діагностиці особи враховуються дві групи факторів: соціальні (зовнішні) і біологічні (внутрішні). Часто завдання полягає в тому, щоб дати клієнту цілісну характеристику з позиції медико-біологічних, психолого-педагогічних і соціально-економічних параметрів. Як відомо, людина являє собою єдність біологічного, духовного і соціального в усій складності їх зв’язків і взаємовідносин у межах єдиного цілого.

3. Ще одна особливість соціальної діагностики особи - обмежене використовування кількісних співвідношень і математичних методів. Соціальна ситуація клієнта завжди унікальна, неповторювана, тому найбільш поширені технології - емпіричного нагляду, аналіз поодиноких даних. Поки що не дуже розвинені інструментальні технології, що пояснюється лише недавнім виникненням соціальних технологій (і діагностичних, зокрема) і тим, що соціальний працівник розглядає самого себе як інструмент вивчення і перетворення соціальної ситуації.

4. За допомогою нескладних приладів можна зміряти клієнту артеріальний тиск і визначити важливі показники його здоров'я, але "зміряти тиск" внутрішньо-сімейних або внутрішньо-групових суперечностей досить складно.

5. Нарешті, остання відмінність технологій соціальної діагностики обумовлена вже розглянутими відмінностями: дані технології в значній мірі визначаються не тільки знаннями, але і уміннями, навиками. Їх вивчення не може ґрунтуватися тільки на засвоєнні теорії. Необхідні передача технологій, наставництво досвідчених фахівців і практичне навчання початківців.

2. Структура й методика соціального діагнозу особи

Незалежно від застосовуваних методів будь-який технологічний процес у соціальній діагностиці має подібну структуру, окремі елементи якої змінюються залежно від конкретних умов.

Початковим етапом його завжди є скарга клієнта або його близьких, сусідів, заява співробітника правоохоронних органів, педагога, тобто поява соціальної проблеми. Сам індивід, що є центром уваги такої проблеми, може не усвідомлювати її наявності (дитина, алкоголік або наркоман). Тому співробітники соціальних служб не можуть обмежуватися вирішенням проблем виключно тих клієнтів, які звернулися до установи соціального обслуговування. При всіх організаційних та інших складнощах у функції територіального центру входить виявлення соціальних проблем на підвідомчій території.

Якщо наявність важкої життєвої ситуації констатувати достатньо просто, то як правило, зовсім непросто визначити її сутність, причину і шляхи виходу з неї. Практика показує, що далеко не всі клієнти мають навики серйозного соціального аналізу, більшість з них привчена до пошуку простих, однозначних відповідей на важкі питання або віддає перевагу зручним формам ілюзій, самообману для пояснення своїх труднощів. Тому наступний етап діагностичною процесу - збір і аналіз даних про соціальну ситуацію. На цьому етапі фахівець використовує два типи дослідницьких методів: історико-генетичні і структурно-функціональні.

Історіко-генетичні методи покликані визначити час, витоки і причини зародження соціальної проблеми, прослідити ступінь її прояву на різних стадіях життя клієнта. Цілий ряд соціальних патологій має спадкову природу або, принаймні, соціально успадковується. Здебільшого ми в даний час не можемо однозначно сказати, чи зв'язок пияцтва і алкоголізму індивіда з пияцтвом його батьків є результатом природжених біологічних передумов, успадкованих від попередніх поколінь, чи це вплив сімейного способу життя, тих особових рис, які сприяють алкоголізму (інфантильність, конформність і т. д.). Успадковуються багато захворювань, у тому числі й психічні. Природжені передумови обумовлюють темперамент, багато рис вдачі, інтелектуальний статус індивіда.

Ще більш значиме питання соціальної спадковості. Мимовільно, можливо навіть не бажаючи того, індивіди сприймають мову і способи мислення свого етносу, моральні норми і типи емоційних реакцій свого суспільства, переваги і забобони своєї сім'ї.

Збір відомостей про генезис соціальної проблеми передбачає використовування методу соціальних біографій (або сімейних біографій) і т. д. Соціальний працівник цілеспрямовано збирає відомості, розпитуючи клієнта і (або) його близьких. Іноді виникає необхідність використовування архівних даних (наприклад, у разі протиправної поведінки когось з попереднього покоління, наявності захворювань батьків або прародичів). Звичайно, в таких бесідах (їх може бути декілька) потрібно проявляти такт і керуватися правилом розумної достатності.

Оскільки предмет бесіди нерідко буває вельми делікатним, клієнти можуть хворобливо сприймати "лобові" питання про девіантну поведінку, негативні звички або уявні ганебні захворювання - своїх або своїх близьких. У цьому випадку інформація може бути одержана непрямим шляхом, за допомогою узагальнюючих розпитувань.

Збір даних вимагає наявності певного довір’я між фахівцем і клієнтом. Відомості, збирані соціальним працівником, повинні бути необхідними і достатніми: їх об'єм повинен з максимальною повнотою відповідати змісту проблеми, не залишаючи нерозкритих її сторін, але не виключаючи надмірність матеріалу для аналізу.

Слід також пам’ятати, що навіть шокуюча поведінка родичів, батьків, близьких - це не мотив для того, щоб ухвалювати вирок самому опитуваному: син або внук алкоголіка зовсім не приречений сам стати алкоголіком, а родич злочинця - людиною, що порушує закон. Кожний індивід може відповідати (юридично і морально) тільки за свою поведінку, і то лише в тому випадку, якщо він володіє достатнім інтелектом і самосвідомістю, щоб оцінити свою поведінку і управляти нею.

Структурно-функціональні методи діагностики припускають отримання даних про поточний стан соціальної проблеми, будову соціального об’єкта і зв'язки, поєднуючи особисті його елементи, функціональності або дисфункціональності, тобто про те, чи відповідає його діяльність своєму призначенню чи ні. Навіть проводячи соціальну діагностику особи, необхідно вивчити її соціальну мережу, функціонування в соціальному оточенні, нарешті внутрішній стан, структуру самої особи, гармонійність або дисгармонію її внутрішніх елементів, узгодження або неузгодження соціальних ролей і т. д.

З арсеналу засобів соціальний працівник використовує в першу чергу спостереження, яке дозволяє, по-перше, взнати оцінку ситуації клієнтом (клієнтами), познайомитися з його (їх) трактуванням наявної проблеми. У процесі спостереження фахівець сприймає як вербальну (словесну), так і невербальну інформацію (міміка, інтонація клієнта, його жести). Ці два потоки інформації, як правило, не співпадають, оскільки вербальне спілкування - це само-презентація клієнта, що підкоряється деяким соціальним правилам навіть в тому випадку, якщо клієнт не зацікавлений в свідомому обмані.

Кожна людина при комунікативній взаємодії приховує риси своєї вдачі, які він вважає своїми недоліками; кожний хоче виглядати найбільш привабливо і проявляти свої кращі якості (проте в конкретних умовах привабливим для клієнта можуть вважатися саме його недоліки). Клієнт з великим артистизмом, видимою щирістю і переконливістю може створювати бажаний образ, щоб маніпулювати надаючим йому допомогу фахівцем.

Спостереження - це професійний атрибут спілкування соціального працівника з клієнтом, що використовується постійно, незалежно від того, на якому етапі технологічного процесу відбувається взаємодія - діагностичному, терапевтичному, етапі кризової інтервенції і т. д. Проявляючи емпатійне співчуття до важкої життєвої ситуації клієнта, фахівець повинен одночасно аналізувати результати спостереження, виключаючи вплив емоцій.

Можливо в результаті однократного контакту це зробити складно, але фахівець діагностує ситуацію протягом всього процесу взаємодії. На основі поведінки людини, сукупності його вербальних і невербальних повідомлень робиться висновок про його особові особливості, характер його соціальних ролей.

Нагляд за сімейними (груповими) взаємостосунками дозволяє зробити висновок про їх стан і функціонування. На цьому етапі фахівець може вдатися до використовування інструментальних методів, групових діагностичних методик. Психологія, соціальна психологія, прикладна соціологія мають в розпорядженні цілий арсенал методик, які дозволять одержати відповідну інформацію про індивіда і його соціальну ситуацію. Звичайно, ці методики багато в чому відрізняються: для вживання деяких з них недостатньо тієї професійної підготовки, яку одержує фахівець по соціальній роботі, - потрібне спеціальне навчання, іноді із залученням зарубіжних інструкторів.

Інші методики, також вельми надійні, передбачені вимогами державного професійного стандарту навчання фахівця з соціальної роботи. Ряд методик вимагає наявності комп'ютерної техніки для збору і обробки інформації, інші ж більш невибагливі й можуть бути використані при виїзді на будинок до клієнта. Фахівці по-різному оцінюють валідність наявних методик і їх ефективність. Можливо, вибір інструментарію обумовлюється не тільки ситуацією клієнта, наявними організаційними і технічними можливостями, але і особистими уміннями соціального працівника.

Важливе значення на даному етапі має також залучення до соціальної діагностики фахівців суміжних областей діяльності. Так, діагноз інтелектуального статусу і психічного здоров’я індивідів (особливо дітей), що проводиться психологами і психіатрами, може не тільки представити дані, украй необхідні для розуміння сутності утруднень клієнтів і їх сімей, але і стати основою для вибору стратегії подальшої роботи з ними: психолого-педагогічна корекція для сприяння навчанню дітей в звичайній школі, активізація процедури розгляду випадку на психолого-медико-педагогічній комісії для направлення дитини в допоміжну школу, лікування захворювання, яке обумовлює шкільні і сімейні труднощі, і т. д.

Залучення юристів, а в деяких випадках співробітників органів внутрішніх справ допомагає визначити правовий статус клієнта — наприклад, відрізнити дійсного біженця від професійного жебрака, який використовує такий статус для свого промислу. Якщо знань самого фахівця з соціальної роботи недостатньо, щоб розібратися в деяких казусних випадках правового становища клієнта, юрист, опираючись на існуюче законодавство прагне знайти правові підстави для захисту соціальних прав клієнта.

Нарешті, у ряді випадків (особливо при розгляді ситуації осіб з обмеженими можливостями) фахівець звертається до лікаря: медичний висновок також використовується в ході соціальної діагностики клієнта. Звичайно, було б чудово, якби кожний громадянин в результаті регулярної диспансеризації добре знав стан свого здоров'я і міг своєчасно реагувати на його погіршення, але ситуація як в соціальній сфері в цілому, так і в охороні здоров'я зокрема виключає можливість постійного контролю за самопочуттям людей. Тому соціальний працівник на основі свого знайомства з медико-соціальними дисциплінами, життєвого досвіду і суб’єктивних скарг клієнта повинен уміти робити висновок про наявність або відсутність проблем.

Зібрані таким чином відомості піддаються аналізу: зіставлення ряду даних, їх сортування на важливі і малозначні, диференціація ознак. Наприклад, такі явища, як депривація, розлади спілкування можуть бути наслідком різних соціальних процесів, тому в ході аналізу даних всесторонньо розглядаються причини і наслідки.

Як правило, зібрані дані рідко бувають несуперечливими і однозначно указують на одну соціальну патологію: у кожному конкретному випадку є набір декількох типів соціальних проблем. Тому в ході найважливішого етапу - постановки соціального діагнозу - фахівець не просто робить висновок про сутність і причини життєвого затруднення клієнта, а ранжує наявні проблеми, виділяючи головну, від якої залежить рішення всіх інших або яка може бути вирішена на даному рівні можливостей чи при даному рівні знань. Так, при аналізі однієї з найпоширеніших сімейних дисфункцій, пов’язаної з пияцтвом одного з подружжя (або обох), належить визначити, чи з’явився сімейний конфлікт результатом або, навпаки, пияцтво - це реакція слабких осіб на сімейні труднощі, з якими вони не змогли справитися.

Соціальний діагноз не може вважатися остаточним, поки фахівець працює з клієнтом. Можливо, в процесі їх взаємодії виявляться факти, які примусять якщо не переглянути, то скоректувати зроблений висновок. Вирішення якої-небудь проблеми може актуалізувати інші проблеми, які були замасковані або відсунуті на задній план при вирішенні проблеми, яка спочатку здавалася найактуальнішою. Тому соціальна діагностика як контроль за станом ситуації клієнта і відстежування змін у ній здійснюється протягом всієї діяльності з надання допомоги даному клієнту.

Подібні методики використовуються і після закінчення процесу трансформації особи або вирішення ситуації клієнта, якщо він потребує соціального нагляду (вилікувані алкоголіки, особи, що скоювали спроби суїциду, помічені в недостатньому піклуванні своїх дітей і т. д.).

Соціальний працівник повинен мати на увазі, що процес збору і оцінки інформації може бути неприємний клієнту. Тому дані потрібно збирати в сенситивній манері, характерній для роботи з людьми. Чотири загальних процеси, на яких тримається практична соціальна робота: визначення проблеми, вироблення плану, реалізація намірів і оцінка результату.

Література

  1. Шакурова М. В. Методика и технология работы социального педагога: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. - М.: Издательский центр "Академия", 2002. - 272с.
  2. Методика соціальної діагностики взаємостосунків в суспільстві / Теорія і методика соціальної роботи. — М., 1994.
  3. Скуратівський В. А., Палій О. М. Основи соціальної політики: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - 200с.
  4. Технології соціально-педагогічної роботи: Навчальний посібник / За заг. ред. проф. А. Й. Капської. - К., 2000. - 372с.
  5. Професійна діяльність соціального працівника: зміст і організація. — М., 1993.


25.05.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!