Osvita.ua Вища освіта Реферати Соціологія Соціальна думка XXI століття. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Соціальна думка XXI століття. Реферат

У рефераті подано відомості про перспективи соціокультурної динаміки сучасного світу в концепції П. Сорокіна

Сучасний світ переживає період радикальних та стрімких змін. Виникають нові можливості культурного вибору. Тому соціальна думка XXI століття досліджує принципи людського співіснування, аналізуючи класичні та сучасні парадигми суспільної науки.

Однією з малодосліджених, але дуже цікавих концепцій культурного розвитку є культурологічна модель відомого філософа та соціолога ХХ століття П. Сорокіна. Його теорія відображає тенденцію сучасної культурології до пошуку спільної культурної основи людства, шляхів і механізмів синтезу та спадкоємності в культурно-історичному процесі. Виявлення спільних рис у різних культурах супроводжується прагненням осягнути і зберегти унікальність кожної з них.

Найпривабливішим у культурологічній концепції видатного філософа та соціолога П. Сорокіна є її теоретичний потенціал, можливості, які вона розкриває перед сучасною культурою. Висловлені ним ідеї сповнені надії на перспективи соціального розвитку як окремих культурних етносів, так і всієї людської цивілізації. Цінність його підходу до проблем майбутнього культури полягає також у тому, що мислитель інтерпретує культурно-історичний процес не лише з точки зору його загальних форм та закономірностей, але й дослідження особистого буття людини як способу організації її культурного буття.

Сутність сорокінської теорії соціокультурної динаміки – рух історії у вигляді циклів. В основі самого механізму флуктуації культурних типів лежить фундаментальний принцип стильової своєрідності. Стиль філософ розглядає як світоглядний метод створення певних цінностей, від яких залежить конструкція культурного типу. Коли творчі сили культури вичерпано і всі її можливості реалізовано, вона переходить у нову форму. Неповторна в деталях, нова ціннісна якість культури в основі своїй незмінно використовує історичний досвід минулого.

Сучасна цивілізація переживає, на думку П. Сорокіна, кризу, яка свідчить про дезінтеграцію чуттєвого культурного типу, заснованого на матеріальному світогляді, і його трансформацію до нової ідеаціональної культурної якості. Суспільство ніби переживає катарсис – очищення від гріхів і вад. У цьому переживанні відбувається само-просування суспільства до нової культурної форми. З ідеєю випробування-катарсису перекликається ідея театрального катарсису у М. К. Мамардашвілі. Філософ ставить питання, чи потрібен театр, якщо ми заздалегідь знаємо текст п’єси? "Театр є "машина" введення нас у такий стан, який існує тільки тоді, коли виконується". Недостатньо прочитати текст – необхідно його пережити. "Ти зрозумів, в тобі відбулися зміни, відбувся катарсис, але слова пішли, оскільки спрацювала організована, сильна форма" [ 1, с. 81].

Саме завдяки такій рефлексії відбувається ідентифікація індивіда та соціуму в певному культурному типі. Як театр виступає в ролі посередника між подією та індивідом, так культура виступає в ролі посередника між історією та індивідом, історією та соціумом. Вона наповнює нас тим, чого ми не могли одержати природним шляхом, до чого ніколи не прийшли б простим продовженням себе. Таким є шлях культурного відродження. Нерефлексуючий соціум приречений на деградацію, що й доводить П. Сорокін.

У результаті катарсису суспільству дарується "нова харизма". Вона вже повністю конструктивна і пропонує впровадження більш споріднених, альтруїстичних стосунків. Разом з нею відбувається воскресіння та реалізація нових творчих сил культури. Таким воскресінням, на думку Сорокіна, повинна стати ідеаціональна культурна форма, заснована на "абсолюті, богові, любові і справедливості". Мислитель сприйняв ідеї, які визначали етико-моральну спрямованість російської філософської та соціологічної думки: ідеї альтруїстичної любові, морального відродження, етичної відповідальності та солідарності, культурних цінностей. Це вже був вихід за рамки власне соціологічної проблематики і вихід із позитивізму в російську релігійну філософську традицію (до якої належали С. Л. Франк, М. О. Бердяєв, В. С. Соловйов, М. О. Лосський та інші).

Культура має розвиватися на міцному і стабільному соціальному фундаменті. Головну запоруку миру в соціумі Сорокін вбачав у наявності цілісної, внутрішньо притаманної останньому системи головних цінностей і відповідних норм поведінки. Коли їхня єдність, засвоєння і гармонія слабшають, зростає небезпека міжнародної та громадянської війни, кризи усіх сфер суспільства.

Основні цінності різних частин соціуму мусять бути гармонійними з цією системою та між собою. Філософ зазначає, що це не заважає різним суспільствам висувати на перше місце релігійні (як це було у середньовічній культурі), економічні, політичні або наукові (що відбувалося у культурі ХХ століття) цінності. "Там, де головні цінності засвоєні та втілені, вони складають єдину систему взаємодії і взаємозалежності. Коли одна з головних цінностей суспільства стає несумісною з певними головними цінностями іншого суспільства, уся система одного стає несумісною із системою іншого" [ 2, с. 452].

Коли суспільство базується на принципах плюралізму і демократії, тоді системи цінностей різних соціальних угруповань сумісні одна з одною, але ж немає необхідності у їхній схожості, злитості або тотожності. Неможливо привести до єдності всі релігійні, моральні та юридичні норми, естетичні цінності або економічні і політичні організації народів різних культур. Але можна їх зробити сумісними шляхом узагальнення основних норм поведінки та плюралістичного сприйняття іншого буття. Плюралістичне співіснування людей базується на принципі толерантності, який "визначає та підтримує право життя та волю до самоствердження іншого (буття)" [3, с. 65].

Він припускає існування власного образу, що у сучасній мобільній культурі часто-густо губиться. Ознакою модерного світу є брак певності, тому дуже важливу роль відіграє здатність людини жити з невідомим та уміння пристосуватися до змін, прийняти ці зміни, не пошкоджуючи свого власного центру. Характерною ознакою суспільства ХХI ст. стає дискурсивна (комунікативна) етика, яка будується на сприйнятті абсолюту іншої людини як істини, як "вартісної людини". Витвір нового способу мислення ґрунтується на активній толерантності. Мається на увазі усвідомлення значимості, цінності та сили власного Я. Відомий німецький філософ О. Гьоффе так аналізує цей принцип: "Йдеться не про просту інтелектуальну цікавість до іншого, а й про готовність зжитись з чужою власністю, поглядами та способом життя" [3, с. 65].

Ще в ранній творчості Сорокін звертав увагу на інтегруючу роль загальнолюдських цінностей. На наш погляд, ці ідеї дуже важливі для аналізу нашого безпосереднього сьогодення та майбутнього, до якого повинна привести нас логіка культурного розвитку. Наше суспільство стоїть перед двома завданнями. З одного боку, потрібні інституції, здатні діяти в універсальних масштабах, для забезпечення існування усього людства в умовах екологічної кризи, ядерної загрози та інших проблем.

Загроза антропологічної кризи людства потребує вживання методології глобалістських підходів до цієї проблеми. З іншого боку, не можна не визнавати за необхідність збереження національної культури. Мова йде про таке культурне реформування, яке однаково враховувало б загальне й особливе у соціокультурній динаміці. Реформи, як зазначає Сорокін, не повинні зневажати людську природу і суперечити її глибинним інстинктам. До того ж будь-якій практичній реалізації реформ має передувати ретельне наукове вивчення конкретних соціокультурних умов. Кожний реконструктивний експеримент спочатку слід тестувати в малому соціальному масштабі. Також реформи впроваджуються у життя, потребують розробки правових і конституційних засобів.

Усі свої надії з приводу культурної реконструкції Сорокін покладає на енергію альтруїстичної любові. Цю ідею він перевів у площину соціально-практичної мети суспільства. Практично вперше у світовій соціально-філософській науці він взявся за фундаментальне дослідження альтруїстичної любові, усвідомлюючи її евристичні можливості у контексті взаємодії та взаєморозуміння людей. Любов дозволяє відкрити перспективу, приховану від холодної аналітики. Як зазначав В. Франкл, "любов робить людину зрячою. Адже цінність іншої людини, яку вона дозволяє побачити і підкреслити, ще не є дійсністю, а лише простою можливістю:…що може стати і що повинно стати. Любові притаманна когнітивна функція" [ 4, с. 96].

Евристичний сенс дослідження феномена любові, на нашу думку, пов’язаний із можливістю нового соціально-філософського погляду на одну з найскладніших форм суспільної свідомості, якою є мораль. Любов як феномен моралі є суттєвим фактором детермінації специфіки та умов культурного оновлення та утвердження нових духовних взаємин у житті народу. Визнання соціально-філософської природи феномена любові, зумовленості його розвитку суспільними закономірностями – ось головна особливість точки зору П. Сорокіна.

Констатуючи недостатність рівня науки для вивчення даного феномена, Сорокін переконаний, що альтруїзм потенційно становить гігантську креативну, відновлюючу і терапевтичну силу для людини та культури. Через нередукованість її до камерних фізичних величин, філософ намагається "дуже грубо" оцінити її інтенсивність, екстенсивність, частоту, тривалість і адекватність.

На перший погляд, ідеї альтруїстичної концепції Сорокіна здаються загальновідомими, буденними істинами, але ж вони стали основою ґрунтовного соціально-філософського дослідження, спричинили актуальні висновки та узагальнення. З цієї точки зору любов для вченого – це енергія, яку поглинає і випромінює людина у своїх взаємовідносинах зі світом. Визначальний вплив на прояви альтруїзму має система цінностей особистості. А оскільки система цінностей особистості формується у процесі її соціалізації, мова йде про триєдиний взаємозв’язок: особистість-суспільство-культура.

Сорокін доходить висновку, що альтруїстична любов необхідна як для здоров’я окремих індивідів (фізичного та духовного), так і для соціальних інститутів, суспільства в цілому. Урятування людства – у піднесенні на більш високий моральний рівень з благодаттю творчої любові. У такому розумінні любов є не просто засобом продовження роду, біологічним началом зміни поколінь, але й фактором формування особистості, розвитку її духовності, прориву від повсякденності до першооснов життя. Вона розглядається як зрозуміла і добра готовність жертовного служіння.

Цілюща сила любові виявляється в тому, що "емоція любові, симпатії та дружби прагне створити душевний спокій, самовладання по відношенню до оточуючих і до всього світу взагалі" [ 5, с. 129]. Завдяки цьому такі емоції набувають терапевтичного ефекту під час порушень в організмі, а особливо ментальних і моральних порушень. Високо цінуючи християнські заповіді, Сорокін закликає керуватися у своїх вчинках формулою "любов породжує любов, ворожнеча породжує ворожнечу".

Сила любові виходить за межі індивідуальних стосунків і умов, впливає на все культурне життя людства, виступає рушійною силою творчого процесу. У творах багатьох українських філософів і письменників закладені ідеї неоплатонізму та християнської інтерпретації категорії любові. Ця тема присутня майже в усіх творах Г. С. Сковороди, який називає її вічним союзом між богом і людиною.

Традицію філософського осмислення любові як надзвичайної культурної цінності, як життєво необхідного феномена, основи духовного здоров’я суспільства Пітірім Сорокін протиставляє аморальності та вульгарності комерційної "псевдокультури" любові. Культурна криза західної цивілізації переконує його у необхідності не лише розуміння природи, форм і причини любові, а й "проектування ефективних методів її виробництва".

Вважаючи себе відповідальним за духовне оновлення людства, П. Сорокін прагне поєднати свою теорію із практикою і створює своєрідну програму "практичної філософії". Він проаналізував близько 4600 життєписів святих і 500 життєписів американців – сучасних носіїв енергії любові, щоб виявити природу альтруїзму.

Вчений збирав історичні й особисті свідчення, експериментував з різними соціальними групами: студентами коледжів, сусідами, пацієнтами лікарень тощо – і прийшов до висновку, що значною мірою кожна група, члени якої солідарні між собою, генерує певну кількість любові. До того ж мислитель відзначив наявність зворотного зв’язку: любов сприяє консолідації усіх соціальних утворень, що є особливо актуальним для України, де існують різноманітні національні та етнічні, політичні та релігійні групи. П. Сорокін підкреслює, що імперативність даного феномена визначає повагу до людей незалежно від їхньої національності, мови, способу мислення, віросповідання і прагнення вирішувати різні соціальні протиріччя ненасильницьким способом. Таким чином, феномен любові реально втілює ідею солідарності.

Підкреслюючи діяльний характер любові, на основі проведених досліджень учений створив комплекс методів і прийомів альтруїстичного виховання. Культурному оздоровленню сприяє творчість повсякденності, так званий "метод добрих справ". Слід зазначити, що у дослідженнях культурної реальності феноменам буденного життя не приділялось (на відміну від останніх років) достатньо уваги, ніби цей шар існування не вміщує скільки-небудь помітних духовних потенцій і не відіграє важливої ролі у процесі духовного становлення особистості та розвитку культури. Насправді ж світ буденності, як справедливо зазначає С. Пролєєв, – "одна з головних форм універсалізації людського буття, становлення людини у її культурній якості та розвитку її духовності".

Тому, зосереджуючись на творчих досягненнях людського духу, на відкритті нових перспектив людського буття, на опануванні "вищих" істин і моральних установлень, П. Сорокін не ігнорує значення буденного життя саме як культурного феномена. Згідно з його поглядами, буденність – це сфера реалій, які постійно відтворюються у життєвому процесі людини, і тим самим вона створює можливості для поступових позитивних змін.

Такий тонкий духовний феномен, як енергія любові, ще чекає свого вивчення. Швидше за все, це ідеал, який Сорокін ставить над людством. Методи ж альтруїстичної трансформації, створені в межах його соціально-філософської концепції, ґрунтуються на загальнолюдських цінностях і заслуговують найретельнішої уваги і використання. Йдеться, насамперед, про формування позитивних звичок, які сприяють становленню високодуховної особистості, і раціональне переконання, звернення до героїчних прикладів, безпосередній життєвий досвід, натхнення від витонченого мистецтва. Також соціолог аналізує "тонкі" методи для зростання альтруїзму людини, які включають стимулювання її творчості: концентрацію, медитацію і самоаналіз, методи різних релігій.

Подолання кризових обставин людського буття Сорокін вбачає у можливостях створення такої культурної системи, яка буде концентрувати позитивну енергію людської діяльності, надасть нових імпульсів духовному збагаченню людини у цій культурі, визначенню змісту її життя. Можливо, більше, за будь-які гучні програми нашому суспільству не вистачає саме такого шляху становлення особистості, який Сорокін називає процесом усвідомлення людиною своєї глобальної відповідальності. Ступінь розвитку культури визначається її ставленням до можливостей, які вона надає для творчої самореалізації людини як особистості.

Говорячи про виховання людини високої духовності, Сорокін звертає увагу на необхідність самовиховання. Це реальний, а головне – щоденний позитивний процес подолання культурної кризи. Мова йде про принципи духовного вдосконалення не всіх і відразу, не у далекому майбутньому, а сьогодні, кожного і власними зусиллями. Надзвичайно вдало ця проблема висвітлена у М. К. Мамардашвілі. У роботі "Философия – это сознание вслух" він пише: "Людина створюється. Безперервно, знов і знов створюється. Створюється в історії, за участю її самої, її індивідуальних зусиль" [ 7, с. 58]. Самовиховання – дуже важливий аспект культурної діяльності людини.

Воно – не самоціль, а передумова соціально активної особистості, відповідальної за вирішення своїх проблем і адекватно реагуючої на соціальні зміни. Творча активність самопізнання та самовиховання створює можливість для цікавого, сповненого змісту існування соціокультурних суб’єктів різного рівня, перш за все – особистості.

Цей проект є ніби продовженням к’єркегорівської категорії можливості, яка виражає творчі здібності та творчий потенціал особистості. Сама можливість відкриває перед людиною безмежне поле прояву себе.

Екзистенціальна філософія перетворює можливість на трансцендентальну категорію, яка разом з категоріями існування, комунікації, турботи, до яких звертаються К. Ясперс, Ж. -П. Сартр, М. Хайдеггер та інші сучасні філософи, розкриває творчий потенціал особистості, її творчі сили, дозволяє їй створити простір свободи у складних умовах сучасного суспільства.

Можливість, таким чином, є горизонтом вільних актів людини, тим виміром культури, який надає людині різні варіанти вибору і допомагає знайти духовне врятування.

У сучасній Україні, втомленій від попередніх ідеологій, ми маємо нагальну потребу не лише усвідомлення, але й втілення культурних підвалин людського існування на індивідуальному, національному і глобальному рівнях.

Культура – у високому і вимогливому розумінні цього слова – стала гострою потребою в усій різноманітності її внутрішніх і зовнішніх зв’язків. І в цьому сенсі вивчення спадщини П. Сорокіна буде потребою не лише сучасного, але й наступних поколінь.

Література

  1. Мамардашвили М. К. Мысль в культуре // Философские науки. – 1989. – № 11. – С. 75-81.
  2. Сорокин П. А. Общедоступный учебник социологии. Статьи разных лет. – М.: Наука, 1994.
  3. Гьоффе О. Вибрані статті. – Київ, 1998. – 90 с.
  4. Франкл В. Человек в поисках смысла. – М.: Прогресс, 1990. – 366 с.
  5. Сорокин П. А. Таинственная энергия любви // Социс. – 1991. – № 9. – С. 121-134.
  6. Пролеев С. В. Духовность и бытие человека. – К.: Наукова думка, 1992. – 112 с.
  7. Мамардашвили М. К. Как я понимаю философию. – М.: Прогресс, 1990. – 366 с.


29.04.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!