Основні етапи розвитку західної соціології ХХ ст. Реферат

Соціологія XX ст., зокрема західна, не ставила перед собою завдання розв'язати проблеми долі людства, прогресу, конфлікту між особистістю і суспільством, психічним і соціальним, вирішального фактора та пошуку соціологічних законів

Зараз у нашій країні ця наука переживає бурхливий розвиток і увага приділяється перш за все концептуальному багажу, методології та інструментарію.

Сучасна соціологія характеризується поглибленим вивченням соціальної дійсності. Її особливість, порівнюючи із соціологією XIX ст., полягає перш за все в тому, що вона є наукою багатьох вимірів, яка визнає багатоплановість дійсності.

У XX ст. соціологія розвивалася в основному як емпірична наука. У 20-30 роки XX ст. відбувався справжній бум емпіричних соціологічних досліджень. Соціологія оформлювалася й організаційно.

Першими академічними центрами емпіричних досліджень стали Чиказький та Колумбійський університети США. Одночасно створюються численні приватні, чи незалежні, як вони себе називали, бюро, центри, інститути по проведенню конкретних досліджень у найрізноманітніших сферах суспільного життя. Поступово складається спеціалізація дослідників і центрів з тих чи інших проблем - соціології злочинності, соціології національних меншостей, соціології освіти, сім'ї та шлюбу тощо. Особлива увага надавалася вивченню методики і процедурам досліджень.

Емпірична соціологія активно розвивалася у США, чому сприяло панування там прагматизму, який став основою діяльності в усіх галузях життя, у тому числі й у соціології.

Емпірична соціологія, здавалось, відповідала всім вимогам часу. Вона використовувала методи точних наук, насамперед статистику, і тим самим як би переносила на себе частину популярності та довіри, якими вже користувалися ці науки.

Однак, не ігноруючи дійсних успіхів конкретної соціології в розвитку методики і техніки досліджень, необхідно враховувати, що застосування кількісних методів, у тому числі в суспільних науках, є особливістю науки XX ст. узагалі, а не виключно соціології.

Ще одна сторона емпіричної соціології - це її об'єктивність, відсутність зв'язків з будь-якою ідеологією, науковість. Доказом наукової безпристрасності емпіричної соціології служить той факт, що з самого початку вона стала вивчати такі боки життя суспільства. як злочинність, убогість, анормальна поведінка.

     

Які ж були основні етапи розвитку емпіричної соціології?

Період між двома світовими війнами характеризувався інтенсивним накопиченням конкретних даних у різних галузях соціології. Уперше в масовому масштабі суспільна наука, використовуючи соціологічні методи, з фактами в руках розглядала різні явища в житті суспільства. Створювалися монографічні роботи з окремих проблем. Найбільш відомі праці "Польський селянин у Європі та Америці" У. І. Томаса і Ф. Знанецького та "Середнє місто" подружжя Лінд, які були дослідженнями нового типу, повністю ґрунтувались на конкретних фактах. Деякі наукові центри і фахівці займалися виключно розробкою методики і техніки соціологічних досліджень. Накопичення досвіду в цій галузі сприяло вдосконаленню наукового рівня у проведенні конкретних досліджень.

Непритаманна філософії конкретність емпіричних робіт із суспільствознавства, наочність результатів досліджень обумовили повний розрив емпіричної соціології з більш чи менш загальними соціологічними теоріями. З того часу методологією в американській соціології стали називати не теоретичні основи вивчення тієї чи іншої проблеми, не обґрунтування дослідницької діяльності, а комплекс технічних засобів і методів, які дозволяли проводити конкретні дослідження, об'єктом яких тепер стали окремі аспекти життя суспільства.

Теорія емпіричної соціології, на різницю від практики, формувалася перш за все у Європі. Так, закономірність переходу соціології з теоретичного рівня на емпіричний обґрунтував німецький учений В. Ділтей, методологічні принципи емпіричного дослідження детально описувались у працях Віденського гуртка, зокрема в книзі О. Нейрата "Емпірична соціологія", в якій автор закликав відмовитися від використання категорій, які не підлягають емпіричній оцінці. Найбільш значний вплив на конкретні дослідження перших десятиріч XX ст.. і перш за все в Америці, здійснили психологічні теорії, зокрема французького соціолога Г. Тарда й австрійського психіатра З. Фрейда.

Таким чином, перший період розвитку був вдалим для емпіричної соціології з погляду як набуття досвіду проведення конкретних досліджень, так і в накопиченні великого масиву практичних даних і результатів вивчення окремих проблем.

Однак уже на початку 40-х років приходить розуміння того, що принципи емпіричної соціології, які закривали їй вихід на рівень широких узагальнень і погляду на суспільство в цілому, заважали подальшому розвитку науки й на практиці призводили до розроблення тільки вузьких, приватних рекомендацій. У результаті в ці роки зароджується критичне ставлення до стану емпіричної соціології. Почався пошук виходу з безвихідного стану, що створився. Кінець 40-х - початок 50-х років характеризується новою хвилею уваги до проблем теорії та методології. На сцену виходить так зване нове, "пост-класичне" покоління соціологів. Знову, у переробленому вигляді, використовуються ідеї класиків європейської школи XIX - початку XX ст. - Дюркгейма, Вебера, Тенніса тощо.

Об'єктивно потреба в теорії пояснюється безперспективністю накопичення практичних даних без їх теоретичного узагальнення.

Суб'єктивно це перетворилося на протест проти психологічного напряму, який не виправдав себе і призвело до звернення до натуралізму й механіцизму. Виникло намагання зорієнтувати соціологію на "макродослідження". які б розглядали великі та складні соціальні агрегації, а не займалися б приватними питаннями.

При розгляді історії розвитку соціологічних знань обов'язково необхідно зупинитися на дослідженнях і поглядах видатного російського та американського вченого П. О. Сорокіна. Він у різні часи був професором Петербурзького і Гарвардського університетів. У своїх 40 монографіях і більш ніж 200 статтях П. О. Сорокін перевів емпіризм соціологічних досліджень на фундаментальну теоретичну основу Він створив інтегративну систему, про яку, на жаль, зараз забули на Заході, а у нас її і не знали. Ця система охоплювала проблеми філософії, соціології, психології, етики.

У цей час все більш популярним стає структурний функціоналізм. Цей новий підхід сформулювали вчені, серед яких передусім необхідно виділити Т. Парсона і Р. Мертона. Вони запропонували розглядати суспільство як єдине ціле, де нормальне функціонування частин забезпечує життєздатність усього організму. "Система", "структура", "рівновага" - ці терміни набули особливого значення у зв'язку з успіхами в ті роки кібернетики та інформатики. Прямі зв'язки налагоджувались також з біологією, тому що вчені цього напряму вважали, що соціальний організм не так уже відрізняється від біологічного.

Важливим для структурного аналізу є застосування практики конкретних досліджень, намагання знайти для них теоретичний ґрунт, зв'язати ці дві складові науки - теорію і практику. У відомій монографії "Соціальна теорія і соціальна структура" Р. Мертон пише, що необхідно створити теорії "середнього рівня", оскільки соціологія ще занадто молода, щоби братися відразу розв'язувати проблеми функціонування всього суспільного організму, до того ж теорії середнього рівня знаходяться ближче до конкретних досліджень і можуть служити їм ґрунтом і одночасно перевіряти та обробляти на них свої концепції.

Однак ні емпіричні дані, ні пошуки теорій так і не допомогли американським соціологам та їх послідовникам у інших країнах створити методологічну базу, на якій могла б надійно стояти сучасна соціологія.

У 60-ті роки знизився інтерес до функціональній школи і знов зріс рейтинг суб'єктивно-ідеалістичних течій. Структурний функціоналізм так і не зміг стати ґрунтом для узагальнення і пояснення емпіричних даних.

У цей час зароджується так званий напрям "конструювання теорії" (theory construction), різнорідний за своїм складом, що ставить за мету розробку основ побудови соціологічної теорії і який мав методологічний характер, тобто його представники не цікавились змістовною стороною теорій, що розроблялися.

На сучасному етапі розвиток соціології характеризується існуванням двох антагоністичних тенденцій. Прихильники однієї з них вважають використання найновіших методів аналізу соціологічних даних основним шляхом наукового розвитку соціології. Прихильники іншої тенденції – етно-методологічної - виходять з того, що об'єктивні дослідження і наукові пояснення суспільства та історії неможливі, і треба зосередитися на вивченні того, як ті чи інші поняття чи уявлення переломлюються в суб'єктивному сприйнятті людей. Незважаючи на антагонізм, обидві напрями мають і загальні моменти - обидва вони зосереджують зусилля на тому, як вивчати, тобто на методі дослідження суспільних явищ.

Література

  1. Громов И, Мацкевич А, Семенов С. Западная социология. - Сант-Петербург, 1997.
  2. Гьоффе О. Вибрані статті. – Київ, 1998. – 90 с.
  3. Сорокин П. А. Общедоступный учебник социологии. Статьи разных лет. – М.: Наука, 1994.


29.04.2012