Osvita.ua Вища освіта Реферати Соціологія Релігія та її соціологічна сутність. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Релігія та її соціологічна сутність. Реферат

Релігія є об'єктом вивчення багатьох наук, кожна з яких розглядає її під своїм кутом зору, за допомогою власних специфічних методів досліджує окремі її елементи, взаємозв'язки з різними сферами дійсності

Філософія, наприклад, вивчає релігію як форму суспільної свідомості, як специфічне світосприйняття, концептуальне бачення світу, спосіб його пізнання, її цікавлять передовсім гносеологічні корені, природа й походження релігії, зміст релігійної свідомості, адекватність світосприйняття, істинність релігійних уявлень та образів.

Історичні науки цікавляться конкретними формами релігії, що виникали і змінювали одна одну на різних етапах розвитку суспільства, у різних країнах та регіонах. Вони вивчають роль різних релігій, церков, релігійних організацій, рухів у історичному процесі розвитку людства взагалі та окремих цивілізацій, країн, народів зокрема.

Естетика, мистецтвознавство, культурологія досліджують релігію як складову загальнолюдської та національної культури, як духовне надбання людства.

Соціологічні дослідження релігії ґрунтуються на загальних теоретичних засадах та методології соціального пізнання, на принципах історизму.

Соціологія релігії як наукова галузь виникла в середині XIX ст. О. Конт стверджував, що релігія є невід'ємною частиною людського суспільства. Вона відіграє важливу роль у суспільстві — служить благу людства, його єдності, зосереджуючи в собі всі прагнення людської природи (діяльність, любов, думку); керує політикою, мистецтвом, філософією.

Г. Спенсер розглядав релігію як один з регуляторів життя суспільства, який діє через підтримування певних взірців поведінки, але є менш значущим, ніж ринок чи політика.

Фундатором соціології релігії вважається М. Вебер. Теоретичними засадами його розуміння ролі релігії є концепція "про ідеальні типи соціальної дії", заперечення визначальної ролі економічного фактора, об'єктивних закономірностей розвитку суспільства. Предметом соціології релігії, на думку М. Вебера, має стати не саме "суть релігії", а створені релігійним віруванням психологічні стимули, що вказують напрямок поведінці людини та утримують її в покорі. Релігію загалом учений розглядає як фактор розвитку економіки, а протестантську релігію зокрема як одне з важливих джерел розвитку капіталізму.

Е. Дюркгейм, аналізуючи концепцію соціології релігії, виходив з того, що релігія є соціальним фактором і структурним елементом будь-якого суспільства. Суспільство потребує релігії. Вона, на думку Е. Дюркгейма, є суспільною свідомістю, а сама релігійна свідомість є основою забезпечення цілісності суспільства. Саме поширення і зміцнення релігійних вірувань сприяє стабільності суспільної системи.

Соціологія релігії - це галузь соціології, що вивчає релігію як соціальний інститут у взаємодії з іншими соціальними інститутами в суспільстві, як соціальне явище, як важливу структурну складову суспільства в різних її соціальних проявах і на різних соціальних рівнях. Предметом вивчення соціології може бути як релігія в цілому, так і окремі її компоненти: релігійна свідомість, релігійні культи, відносини, організації та інститути в їхньому взаємозв'язку й у зв'язку з іншими складовими соціальної структури суспільства.

Проте, вивчаючи, наприклад, масову релігійну свідомість, що є стрижнем релігії, релігійну ідеологію, віровиявлення, теологію, соціологія не береться визначати адекватність відображення в ній соціальної дійсності, істинність тих чи тих віровчень, релігійних догм, не намагається відповідати на запитання щодо існування потойбічного життя, Бога та ін. Соціологію цікавить релігійна свідомість тільки як соціальний факт, як реально існуюча система світосприйняття, система норм, цінностей у тому аспекті, в якому вона виступає як регулятор соціальної поведінки особистості, групи, цілої спільноти.

Досліджуючи релігійний культ (релігійну практику), соціологія якнайменше цікавиться його канонічним змістом та призначенням. Вона розглядає культ як структурний елемент певної релігійної системи, організуючу засаду соціального життя малих і великих груп людей, як одну з форм соціальної поведінки і спілкування людей, виявлення їхніх поглядів і релігійних переконань, що емпірично спостерігаються й фіксуються.

Вивчаючи релігію, соціологія визнає її, як існуючий соціальний факт, підсистему суспільства, що погоджена з ним (суспільством) і справляє певний вплив на життєдіяльність і розвиток цього суспільства, на поведінку і взаємодію окремих індивідів на різних рівнях. Вивчається також і зворотний зв'язок, тобто ті тенденції і динаміка змін у релігії, що відбуваються під впливом змін у суспільстві. У релігійних уявленнях, образах, віронавчальних текстах на свій специфічний спосіб закодовано історично вироблені людством типи суспільних відносин, норми і правила поведінки. Вони актуалізуються з різною силою, залежно від конкретно-історичних умов.

Релігія є органічною складовою суспільної структури, вона взаємодіє з іншими її складовими, сферами і формами життєдіяльності суспільства, впливає на суспільство і процеси, що в ньому відбуваються. Цей вплив здійснюється через церкви, релігійні організації, об'єднання віруючих, через релігійну ідеологію, масову релігійну свідомість. Усі ці компоненти становлять соціальний інститут релігії. Вони мають соціальні виміри і доступні як теоретичному аналізу, так і емпіричному спостереженню.

У вивченні релігії загалом соціологів цікавить її соціальна природа, місце і роль у суспільстві, її соціальні функції, внутрішня структура і взаємозв'язок її складових, процеси і зміни, що в ній відбуваються.

На емпіричному рівні соціологами досліджується релігійна свідомість і поведінка людей, окремих груп, громадська думка щодо релігії, діяльності церков та інших релігійних організацій, вплив релігії на інші сфери суспільного життя. Ключовими поняттями, які операціоналізуються, є релігійність, її рівень, характер, динаміка, міра релігійної свідомості, релігійна поведінка, релігійна група, релігійне лідерство.

Релігійність це характеристика свідомості і поведінки окремих людей, їх груп і спільнот, що вірять у надприродне і поклоняються йому.

Релігійне лідерство - соціальні відносини домінування і підпорядкування в релігійній групі, організації, суспільстві, що І ґрунтуються на здатності певної особи приймати самостійні рішення і здійснювати вплив на свідомість людей.

М. Вебер виділяє три типи релігійного лідерства:

  • бюрократичний, коли авторитет лідера пов'язаний з його статусом у певній церковній ієрархії;
  • харизматичний, коли авторитет залежить від особистісних якостей. Поява харизматичних лідерів притаманна для періодів революцій та інновацій у суспільстві;
  • традиційний - це лідер, авторитет якого освячений віковими традиціями чи звичаями вибору релігійних лідерів.

Соціологічний підхід до вивчення релігії має свої особливості, зумовлені самим предметом вивчення, унікальним місцем релігії в культурі людини й суспільному житті. Основний методологічний принцип полягає в тім, щоб об'єктивно, без ідеологічних і політичних упереджень досліджувати місце й роль релігії в суспільстві. Цей принцип досить складно реалізувати, бо різні соціальні та політичні угруповання нерідко по-різному оцінюють релігію.

Так, прибічники марксистської теорії, негативно сприймаючи релігію, додержувалися думки, що вона служить інтересам панівного класу, сприяє посиленню експлуатації людини людиною. Завдання соціологічної науки вони убачали в з'ясуванні соціальних, гносеологічних і психологічних витоків релігії, причин збереження "релігійних пережитків" у сучасному суспільстві, у визначенні шляхів та засобів їх подолання.

Супротивної думки дотримуються релігійні діячі та теологи. їм притаманна абсолютизація ролі і значення релігії в розвитку суспільства. Вони впевнені, що багато складних сучасних проблем є наслідком послаблення ролі релігії в суспільному житті, браку релігійної віри. Такий погляд поділяє багато вчених, зокрема відомий американський соціолог Пітер Бергер, який є представником впливового напрямку соціології релігії - феноменологічною, що виник у США в 60-х - на початку 70-х рр. XX ст. П. Бергер уважає, що соціальні інститути, суспільство є продуктом інтересу - об'єктивної, колективної свідомості людей. У своєму соціологічному нарисі про розвиток релігії в США вчений простежив еволюцію релігійних поглядів на секуляризацію, коли діяльність американських церков усе більше відхилялась від релігійних функцій, кількість відвідувачів церкви зменшувалась.

Вихідним пунктом соціологічного аналізу релігії має бути розуміння її сутності як соціально-культурного інституту, що починається з тлумачення самого терміна "релігія", визначення його змісту. Це має принципове значення, бо у вітчизняній науці донедавна панувало запозичене ще у французьких матеріалістів XVIII ст. однобічне тлумачення релігії тільки як викривленого, фантастичного віддзеркалення у свідомості людей природних і соціальних сил, що панують над ними. Таке тлумачення не давало можливості проникнути в глибини релігійного феномену, зрозуміти його своєрідність і соціально-культурну значущість.

Те, що людству понад 1 млн. років, а релігія з'явилася лише 50-100 тисяч років тому, свідчить, що релігія зв'язана з достатньо зрілою свідомістю людини.

Існування релігії в різних суспільних системах, еволюція її форм, всезагальний і універсальний характер дають право стверджувати, що оцінка її як "опіуму для народу" є надто поверховою та упередженою. Досвід переконує, що релігія зв'язана з життєвими реаліями, такими як смерть і народження людини, із сенсом її перебування на землі, добром і злом, стражданнями та іншими доленосними моментами. На думку соціологів, виникнення релігії пояснюється не тільки намаганням людей знайти відповіді на проблемні питання свого життя, а й спробою сформувати світогляд віруючих людей, так щоб вони дістали моральну опору й утіху в релігійній діяльності. У такому розумінні релігія - це служіння вищим силам, які спрямовують і контролюють процеси людської діяльності.

Саме релігія протягом усієї історії виступає як хранителька національних традицій, формує світосприйняття більшості людей, норми їхньої поведінки.

Поява соціології релігії в Україні, як і в інших країнах співдружності незалежних держав, датується 20-30-ми рр. XX ст., спочатку у вигляді емпіричних досліджень релігійності різних груп населення, а згодом, у 50-60 рр. - і теоретичного тлумачення місця й ролі релігії в суспільствах різних типів, соціальних функцій релігії, процесу секуляризації, суперечності між релігією і атеїзмом, рівня релігійності населення тощо. Засадничими в цих соціологічних дослідженнях були матеріалістичні погляди на релігію та церкву, їх взаємодію з державою й суспільством.

Недостатній розвиток вітчизняної соціології релігії пояснюється тим, що вона із самого початку мала виконувати конкретне соціально-ідеологічне замовлення: науково обґрунтовувати необхідність подолання релігії в соціалістичному суспільстві. Вона була лише розділом так званого наукового атеїзму.

У 60-80-х рр. XX ст. релігієзнавство робить певний внесок у розвиток вітчизняної соціології релігії. Однак, як і раніше, спотворюється соціальна сутність релігії, вона подається як ворожа ідеологія, яку потрібно витісняти зі свідомості, життя індивіда і суспільства; заперечується прогресивна функціональна діяльність церкви, допускається дискримінація віруючих тощо. Це відривало вітчизняну соціологію релігії від світової, а отже, гальмувало її розвиток.

У 80-90-х рр. для багатьох країн, у тім числі й України, релігія стає важливим фактором соціально-економічного розвитку. Вона звертається до душі й розуму віруючого і допомагає йому навіть у скрутних ситуаціях ставити на перше місце духовні потреби, вірити в добро, справедливість і чесність, а тим самим формувати певну соціальну поведінку. Релігійні цінності, ідеї та традиції, які відбиваються в економічній діяльності та поведінці людей, є релігійними факторами соціально-економічного розвитку. Так склалося, що найбільші економічні досягнення мають країни, де переважала протестантська релігія (Західна Європа, Північна Америка). Річ у тім, що моральні та духовні ідеї протестантизму найбільшою мірою відповідали цілям економічного піднесення країни, економічної поведінки людини.

За сучасних умов розвитку України релігія, так само як культура і праця, є чи не найголовнішим чинником взаємодії людини з навколишнім середовищем, з економікою. Бо саме з поглибленням економічної кризи, зубожінням народу людина намагається знайти собі духовну підтримку і захист у релігії, яка розглядає людину як творіння Бога, за його образом і подобою. Такий підхід підкреслює рівність усіх людей перед Богом, священне право кожного на життя, самоцінність особистості й безпосередньо впливає на формування суспільної думки щодо ролі й місця людини в суспільно-економічному житті.

З'явилося в обіході поняття релігійного лідерства. Усе частіше релігійні лідери стають видатними державними діячами.

Роки перебудови суттєво змінили релігійну ситуацію - нормалізувалися державно-церковні відносини. Було ухвалено закони "Про свободу совісті та релігійні організації", "Про свободу вірувань". Згідно з цими законами релігійні організації отримали права юридичних осіб, право на власність, повну свободу пропаганди своїх віровчень. Держава повернула релігійним організаціям значну частину відібраних колись у них храмів, монастирів, церковного начиння.

Суттєво зріс престиж релігії і церкви. Нині релігія, усі релігійні конфесії вивільнені з під впливу адміністративно-командної системи і володіють правом дотримання свободи совісті; посилився інтерес людей до релігії (проте він радше продиктований модою, ніж вірою в бога, релігійними переконаннями); відроджуються релігійні свята, ритуали, традиції, відбудовуються зруйновані за радянських часів храми.

Паралельно з такими явно прогресивними змінами в релігійному житті, з посиленням позитивного впливу церкви на суспільні процеси час від часу спостерігається загострення відносин між окремими релігійними конфесіями, і це потребує посилення уваги до церкви з боку держави, наукових інституцій. Змінилася на користь релігії громадська думка, а для її соціологічного вивчення відкрилися нові перспективи.

Література

  1. Аляєв Г. Є., Горбань О. В., Мєшков В. М. Лекції з релігієзнавства. — К., 1996.
  2. Афанасьев 3. О некоторых православных принципах формирования рыночной зкономики // Вопр. зкономики. — 1993. — № 8.
  3. Библейская знциклопедия. — М, 1991.
  4. Вебер М. Социология религии // Вебер М. Избранное. Образ общес-тва. —М., 1994.
  5. Воропай О. Звичаї нашого народу. — К., 1993.
  6. Гараджа В. И. Социология религии. — М., 1996.
  7. Гордиенко Н. С. Православне: Словарь атеиста. — М., 1988.
  8. Джеме У. Многообразие религиозного быта. — М., І 992.
  9. Калінін Ю. А., Харьковщенко Є. А. Релігієзнавство. — К., 1994.
  10. Ольсевич Ю. Хозяйственная система и этнос // Вопр. зкономики. — 1993. —№8.
  11. Павленко Ю. Підсумки цивілізаційного розвитку людства // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2000. — № 4.
  12. Суперфин Л. Религия в индустриальном и постиндустриальном мире // Вопр. зкономики. — 1993. — № 8.


25.04.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!