Osvita.ua Вища освіта Реферати Соціологія Соціологія: місце людини в світі. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Соціологія: місце людини в світі. Реферат

Діяльність людини, потреби людини. Місце людини в суспільстві. Людина і світ – особливості співіснування

Значення терміна "людина" багатогранне, про що свідчить понятійний апарат наук, які вивчають людину.

У найзагальнішому розумінні термін "людина" вказує на належність до людського роду - вищої сходинки живої природи на нашій планеті.

Що ж таке життя? Є багато різних визначень поняття "життя". У загальному розумінні життя є особливою формою існування і руху матерії, вищою по відношенню до фізичної чи хімічної форми, способом існування білкових тіл, суттєвим моментом якого є постійний обмін з їх зовнішнім середовищем.

Життя - це особлива форма руху матерії зі специфічним обміном речовин, самовідновленням, системним управлінням, саморозвитком, фізичною і функціональною дискретністю живих істот і їх суспільних конгломератів. З цього досить складного визначення виведемо головне: життя можна розглядати як послідовний, упорядкований обмін речовин і енергії.

Людина як частина природи є біологічним суб'єктом. За своєю тілесною будовою й фізіологічними функціями людина належить до тваринного світу. Характерно, що з погляду біології принципової різниці між людиною і тваринним світом немає.

Подібність, схожість людини і тварини визначається,

  • по-перше, складом речовини, будовою та поведінкою організмів;
  • по-друге, у людини є рудиментарні органи, які виконували важливі функції у тварин і збереглись у людини, хоча і не потрібні їй.

Поняття "людина" вказує на якісну відмінність людей від тварин і характеризує загальні, притаманні усім людям якості й особливості, що знаходять свій вияв у терміні "Homo sapiens" - "людина розумна".

Людина як біологічний вид має:

  • характерні тілесні ознаки (прямоходіння, руки пристосовані до праці тощо);
  • високорозвинений мозок, здатний відобразити світ у поняттях і перетворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів;
  • свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу, так і своєї особистої природи;
  • мислення та мова, які з'явились в результаті трудової суспільної діяльності.

Найхарактернішою ознакою людини є свідомість. Свідомість не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання навколишньої дійсності - такий рівень свідомості властивий навіть тваринному світу, - а з погляду здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв'язками з ними й з іншими людьми, заглиблюватись в себе, щоб досягти злагоди з собою, з метою усвідомлення сенсу власного буття у світі.

Людська здатність самозаглиблення має діяльний суспільний характер. Про людський характер життєдіяльності можна говорити з того моменту, коли людиноподібна істота виготовила перше знаряддя праці. Саме з цього почалася розбудова людиною власного світу - соціального.

Зміст і характер людського життя визначається способом людської діяльності, головними чинниками якого є засоби виробництва та спілкування.

Якщо тварина живе в природі, то людина - в соціумі. Соціум - це особливий спосіб життя особливих істот - людей.

Отже, найголовніша відмінність між людиною і тваринним світом полягає у способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування, людське - суспільним, соціальним, як життєдіяльність. Все що є в суспільстві, як і саме суспільство, - результат людської діяльності.

1. Діяльність людини, потреби людини

Діяльність - це специфічний спосіб ставлення людини до світу. Вона поєднує біологічну, соціальну та духовно-культурну сутність людини. Діяльність постає як засіб перетворення природи на предмети споживання, творіння культури.

Характерні ознаки діяльності людини:

  • вона діє під впливом тих чи інших мотивів для задоволення певної потреби;
  • вона існує завдяки взаємодії з навколишнім середовищем (інші люди, предмети; природа тощо);
  • обмінюється інформацією з іншими людьми, тобто бере участь у спілкуванні;
  • з самого початку життя людина грається, вчиться, а далі - працює;
  • саме завдяки діям, взаємодіям набуває певного досвіду;
  • відчуває вплив умов ужиття як на рівні оточення (мікро-середовище), так і на рівні суспільства (макросередовище);
  • діяльність має ціле усвідомлений і цілеспрямований характер.

На основі того, що людська діяльність являє собою систему усвідомлених цілеспрямованих дій, що передбачає зміну або перетворення навколишнього світу можна сформулювати таке визначення:

Діяльність - це активна взаємодія людини з навколишнім середовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.

Потреби - це нужда, необхідність для людини того, що забезпечує її існування і самозабезпечення.

Потреби поділяються на групи;

  • фізіологічні і сексуальні (у відтворенні людей, в їжі, диханні, рухові, одязі, житлі, відпочинку);
  • екзистенціальні (це потреби у безпеці свого існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);
  • соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти у спілкуванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності);
  • престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні і високому статусі у суспільстві);
  • особистісні (у, самовираженні, у самореалізації (або само-актуалізації), тобто в діяльному прояві себе як самостійної, оригінальної, творчої особистості;
  • духовні (потреби в нових знаннях про навколишній світ, в самопізнанні, залученні до наук, мистецтв тощо).

Перші дві групи потреб є первинними і вродженими, чотири інші - набутими.

Діяльність людини має предметний і духовний характер. Діяльність є предметною, тому що її результатом є матеріальні предмети. У цих предметах людина втілює своє розуміння світу, свій розум, властивості, інтереси, потреби почуття.

Види діяльності забезпечують існування людини та її формування як особистості. До видів діяльності належать: праця, гра, навчання, спілкування. До типів діяльності належать такі, що будуються за ознаками суспільних відносин, потреб та предметів.

Але жодний тип діяльності не реалізується у чистому вигляді. Наприклад, праця - це і пізнання, і оцінка, і спілкування.

Кожна людина має свою ієрархію видів і типів діяльності. Загалом, ієрархія видів і типів діяльності - це, до певної міри, програма життя людини.

Однією зі специфічних форм діяльності є праця. Праця це процес, що відбувається між людиною і природою. Перетворюючи природу, людина перетворює і себе. У процесі праці розвиваються здібності людини, а також мислення, чуттєве сприйняття світу.

Праця - це цілеспрямована діяльність людини, в процесі якої вона впливає на природу і використовує її з метою виробництва матеріальних благ, необхідних для задоволення своїх потреб.

Але праця - це не тільки процес, в якому люди вступають між собою в певні виробничі відносини. Вона проявляється в конкретній історичній формі, має особливий характер і свою організацію.

З фізіологічної точки зору праця - це витрати фізичної і розумової енергії людини, але вона необхідна і корисна для людини. І тільки у шкідливих умовах праці або при надмірному напруженні сил людини, в тій чи іншій формі можуть проявлятися негативні наслідки праці.

Людська праця докорінно відрізняється від "праці" тварин. Най головнішою відмінністю є те, що людина використовує знаряддя праці, виготовлені знаряддями праці. Тварина цього робити не вміє.

Ми підходимо до людини з трьома різними вимірами її суті: біологічним, психічним і соціальним. Під психічним розуміємо внутрішній духовний світ людини - її волю, переживання, пам'ять, характер, темперамент тощо.

Соціальне і біологічне існують у нерозривній єдності. Біологічне, природне, можна спрощено назвати системою, "що живе", а соціальне - "як живе". Але і "що живе" і "як живе" злилися в єдине ціле, в соціальну істоту на ім'я Людина. Природне функціонування її організму соціальне зумовлене, залежить від тих об'єктивних історичних умов, в яких вона живе і які нею ж створені шляхом перетворення навколишнього середовища.

Людина являє собою цілісну єдність біологічного, психічного і соціального рівня. При цьому людський індивід - це не проста арифметична сума біологічного, психічного і соціального, а їх інтегральна єдність, яка є основою до виникнення нового якісного ступеня - особистості.

Особистість - це міра цілісності людини, що включає в себе усю множину взаємопов'язаних характеристик і елементів.

Головною підсумковою властивістю особистості виступає світогляд. Особливим компонентом особистості є її моральність.

Мета життя людини розвивається в різноманітних видах діяльності - в праці, вихованні, сімейному житті, захопленні наукою, літературою і мистецтвом, в активній суспільній діяльності тощо. При цьому праця - не самоціль, а реальна основа створення об'єктивних умов для того, щоб кожна людина могла проявити себе, розгорнути свої здібності, виявити таланти.

Коли ми говоримо про життя, то необхідно розглянути і протилежне йому поняття - смерть. З усвідомленням кінцевого людського особистого буття можна зрозуміти ціль життя, пізнати людину, зрозуміти те, що природа або Творець створили цю конкретну людину, усвідомити цінність і неповторність людського життя, тобто бережливого ставлення до неї.

За Аристотелем, справжня мета людського життя - блаженство, яке називається діяльністю. Діяльність душі пізнавальна. Але пізнання істини є найпривабливішою з усіх видів діяльності. Діяльність розуму відрізняється значністю та цілісністю і містить у собі насолоду, яка підсилює енергію. Саме до такої мети і повинна прагнути людина.

2. Місце людини в суспільстві

Всі ми живемо в суспільстві. Все життя ми шукаємо своє місце. Деякі, отримують задоволення від своєї спеціальності, гроші ідуть як хвіст комети. Але для того, щоб знайти своє місце, потрібно залишити в спокої самонавіяність, сісти на березі річки, і заглибившись в себе, віднайти саме своє призначення. Якщо це вдається, ти на коні, якщо ні – ти страждаєш, не відчуваєш самореалізації.

Кожна людина живе серед людей, вона пов'язана з ними тисячами різноманітних зв'язків. Універсальною формою взаємозв'язку між людьми є спілкування. Саме завдяки йому людина стає людиною, може узгоджувати свої дії з діями інших людей, пізнавати їх й саме у цьому вона може найповніше виражати свій внутрішній світ, свою сутність. Разом з тим спілкування - це надзвичайно складна царина людського життя. Тому, щоб воно приносило не тільки користь, а й радість, робило людей більш щасливими, кожна людина повинна вчитися спілкуванню, оволодівати його культурою й мистецтвом.

Серед відносин, що складаються поміж людьми в процесі їхньої спільної діяльності й спілкування, особливе значення для людини мають міжособистісні стосунки. В них найповніше розкриваються всі аспекти людського єства, можуть бути передані найтонші відтінки людських настроїв, почуттів, думок. Саме вступаючи в них, ми можемо повною мірою відчути магічну силу й тепло людських взаємовідносин, які особливо яскраво виявляються у таких здобутках людської культури, як товаришування, дружба, любов.

Однією з найвищих цінностей у людському житті є сім'я. Вона є тією ланкою, завдяки якій здійснюється безпосередній зв'язок генерацій, забезпечуються послідовність та єдність розвитку родини, народу, людства. У сім'ї насамперед людина знаходить підтримку й розуміння, вчиться вимовляти своє перше святе слово "мамо", яке відкриває їй шлях до всього найціннішого, що є в людському житті, пізнає незрівнянну радість подружньої й батьківської любові. Тому від того, якою буде наша сім'я, величезною мірою залежить щастя або нещастя не тільки наше, але й найближчих і найдорожчих нам людей.

Кожне суспільство складається з великої кількості різноманітних об'єднань і груп. І кожна людина, завдяки багатогранності своєї життєдіяльності, включена водночас у багато з них. Належність до тієї чи тієї групи певною мірою накладає свій відбиток на особистість, її властивості. Але ще більше значення має те, що належно під відносин, які існують у групі, до якої наложить людини, може складатися її життя. Тому кожен а нас повинен прагнути того, щоб не тільки розуміти й аналізувати групові відносини, але й уміти змінювати та вдосконалювати їх.

До великих людських груп належать нації. Склавшись на підґрунті етнічних об'єднань, що сягають своїм корінням сивої давнини, вони акумулюють і зберігають у собі найцінніші досягнення багатьох генерацій наших предків. Упродовж багатьох тисячоліть вироблялися різні соціальні культури, звичаї, формувалися національні типи й національні характери. Й сьогодні вони - це жива історія, або історія нашого народу, яка живе у кожному з нас, навіть якщо ми цього й не помічаємо. Втратити свою національну пам'ять - це значить зрадити своїх предків, позбутися своєї національної честі й гордості, закрити собі шлях у майбутнє, стати манкуртами.

Живучи в суспільстві, людина завдячує йому всім. Тому її обов'язок як громадянина полягає не тільки в тому, щоб узгоджувати свої дії з існуючими у ньому нормами ті законами, але й у тому, щоб намагатися цими діями принести користь суспільству, зробити його кращим, ніж воно є. Бути справжнім громадянином, займати чітку громадянську позицію - це ще одна важлива грань людської особистості, без якої вона була б неповною.

Й нарешті, кожна людина не може не усвідомлювати сьогодні своєї належності до найбільшої людської спільноти - людства. Бо у наш час, як ніколи раніше, людство стає єдиним. І сприяння зростанню цієї єдності, налагодженню дружніх відносин між усіма народами й людьми є найпершою запорукою успішного розв'язання тих величних проблем і завдань, що стоять перед людством загалом на порозі XXI сторіччя.

Не знайдемо ми зараз людини, що не жила б у постійних відносинах з суспільством. Ми не можемо забезпечити зараз себе, у техногенну добу усім необхідним не звертаючись до інших з метою забезпечення своїх найнеобхідніших духовних, фізичних потреб.

Найбільша майстерність – прожити життя, як можна зменшивши конфлікти, допомагаючи в складну хвилину людям, залишивши своє невеличке, але вкрай значне слово в історії суспільства.

3. Людина і світ – особливості співіснування

Людина, світ – це настільки широкі поняття, що охоплюють собою все у Всесвіті. У взаємодії людини і світу, мікро- і макрокосму протікають процеси життя і криється сама таємниця буття.

Але, що є ця взаємодія, це співіснування? Царство гармонії? Чи хвороба планети? Радість буття чи трагедія? Космічна закономірність чи безглузда випадковість?

Кожна жива істота має своє місце і свою роль на Землі, слугуючи своєрідним гвинтиком у біосфері та екосистемі планети. Щодо місця людини, то визначити його неможливо. Людина заполонила всі сфери існування, всі континенти та океани і навіть частинку космічного простору. Вибухоподібна дисперсія людства, що досягла навіть місць, де життя не можливе взагалі, є загадкою історії. З виходом людини до космосу, вона усвідомила, що меж її поширення теоретично не існує.

На основі природного світу людство збудувало світ власний, гігантський та величний за розмахом, власний штучний світ, вплівши новий візерунок в мереживо світу.

Але людство створило світ для себе. Сьогодні існування людства поза людством сенсу немає. Здавалося б, що з того? Хай сенс існування людства полягає в самовдосконаленні, у розвитку; утвердженні царства розуму і т. д.

Але всесвіт єдиний. Жодна система не може існувати замкнено. Отримане має компенсуватись віддачею.

Що є світ для людини? Все без винятку, першооснова життя, середовище існування. А що є людина для світу?

Роль її в самому існуванні, як ступеня розвитку матерії?

Але цей доказ втрачає силу перед фактом: людина – паразит, що своєю діяльністю руйнує гармонію природи, призводить до незворотних змін, і в кінцевому рахунку – до хвороби планети і летаргійного сну зруйнованої біосфери.

Виходить, що людина не має сформованої поза собою мети на Землі. Можна припустити, що людство виконує якусь всесвітню місію, коли покине межі Землі і вийде в космос. Можливо, воно виконує роль експерименту для вищих розумних форм життя? Чи якась майбутня катастрофа, відкриє значення людини?

Можливо припустити те, що роль людини у вдосконаленні духу, у відкритті вічних істин, у богоподібності? Але істини існують і без людини, і вона винаходить їх для себе.

Невже не існує сенсу існування людини для Землі? Людина – дитя Землі, а тому такий сенс має існувати. І він існує.

Він існує приховано, і людство ще досі не усвідомило його. Це Милосердя, як вища форма духовності.

До появи людини на Землі не було милосердя. Існував лише жорстокий, однаковий для всього живого закон природного відбору і боротьби за виживання. Боротьби на смерть.

Милосердя є помилкою, збоєм у світі, де один їсть іншого, де хтось завжди має вижити або загинути. Але це може бути і новий закон, який прийде на зміну першому. І провідника цього вищого закону – людства.

Підсвідомо, на мовленнєвому рівні, ці поняття стали синонімічними, і закон цей називають "гуманний".

Перебудова світу на принципі милосердя, де слабкий не гине, де поранений не відчужується і не стає парією, де вистачає місця всім – ось високе завдання людства. Це лише припущення і воно натикається на безліч суперечностей. Як світ може стати милосердним, коли один стає жертвою іншого? Але, хай це не здається безглуздо, вже сьогодні людина вміє синтезувати будь-яку їжу з хім. речовини. Чому це не може бути частиною космічного задуму? Людина не усвідомлює себе як виконавця цього задуму сьогодні.

Сьогоднішня реальність як ніколи далека від такого ідеалу. Людство не усвідомлює себе як провідник милосердя, навпаки, поводить себе як хижак і паразитична істота.

Спадковість поколінь і служіння планеті стануть основою визначеності і стабільності у світі.

Лише поява Бога на Землі, наприклад, в особі Ісуса Христа на початку ери, пробуджує людство і наставляє його на шлях істини, як показала історія, лише на певний час.

Висновок. Зміст і характер людського життя визначається способом людської діяльності, головними чинниками якого є засоби виробництва та спілкування.

Якщо тварина живе в природі, то людина - в соціумі. Соціум - це особливий спосіб життя особливих істот - людей.

Діяльність - це специфічний спосіб ставлення людини до світу. Вона поєднує біологічну, соціальну та духовно-культурну сутність людини. Діяльність постає як засіб перетворення природи на предмети споживання, творіння культури.

Людина являє собою цілісну єдність біологічного, психічного і соціального рівня. При цьому людський індивід - це не проста арифметична сума біологічного, психічного і соціального, а їх інтегральна єдність, яка є основою до виникнення нового якісного ступеня - особистості.

Всі ми живемо в суспільстві. Все життя ми шукаємо своє місце. Деякі, отримують задоволення від своєї спеціальності, гроші ідуть як хвіст комети. Але для того, щоб знайти своє місце, потрібно залишити в спокої самонавіяність, сісти на березі річки, і заглибившись в себе, віднайти саме своє призначення. Якщо це вдається, ти на коні, якщо ні – ти страждаєш, не відчуваєш самореалізації.

Кожна людина живе серед людей, вона пов'язана з ними тисячами різноманітних зв'язків. Людина, світ – це настільки широкі поняття, що охоплюють собою все у Всесвіті. У взаємодії людини і світу, мікро- і макрокосму протікають процеси життя і криється сама таємниця буття.

Література

  1. Основи життєдіяльності та екології. – К., 1999.
  2. Основи безпеки життєдіяльності. Підручник. – К., 2000.


25.04.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!