Osvita.ua Вища освіта Реферати Соціологія Соціальні стосунки: соціальні технології. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Соціальні стосунки: соціальні технології. Реферат

Поняття "технологія", як відомо, виникло і почало "працювати" в системі технічного знання. Під цим прийнято розуміти дисципліну, що вивчає взаємодію засобів праці і сировини, матеріалів. Інтереси її перебувають головним чином у сфері виробництва

Загально-технічне значення технології полягає в тому, що вона розкриває найраціональніші шляхи побудови, організації виробничого процесу, дає відповідні рекомендації. Загальний смисл "технології" розкривається як вчення про майстерність, вміння щось робити.

Питання побудови технологічних відносин і їх функцій дістали своє висвітлення в низці соціально-філософських праць, однак наявні висновки і пропозиції потребують свого уточнення, особливо в руслі висунутої концепції сталого розвитку.

Так, прийнято вирізняти два види стосунків людей у процесі виробництва. Матеріально-технологічні - це стосунки між спеціалістами, що випливають із технології та організації виробництва: між майстром і робітником, між керівником та інженером; між людиною і технікою. Матеріально-економічні - це такі виробничі стосунки людей, які визначаються формами власності на засоби виробництва.

У свою чергу, можливість технологізації соціальної діяльності міститься в структурі самої людської діяльності.

Як форма активної творчої взаємодії особистості з соціальним середовищем, спрямована на досягнення свідомо поставленої мети пізнання або перетворення довколишнього світу, вона включає також мотиви, умови, способи, результат.

В її основі - прагнення до реалізації інтересів і потреб (особистих, групових, корпоративних, колективних, суспільних) шляхом розробки ефективних способів, прийомів впливу на соціальні об'єкти, процеси. Можна по праву говорити про вирізнення єдиної спільної засади процесу технологізації в будь-яких формах його прояву - це система відтворення. Хоча сутнісний бік такого твердження потребує, природно, глибшого проникнення в первинне тлумачення самого поняття технології як майстерності, вміння, мистецтва.

Характер процесів технологізації в природі, матеріальному виробництві, в соціальному житті має низку відмінних особливостей. Але поряд з суттєвими відмінностями технічних і соціальних технологій між ними є щось спільне - ознаки, елементи, структури, тобто закономірності системи відтворення. Тут - єдині і природа технології, і принципи функціонування й розвитку технологічних систем, і основні методи їх проектування, впровадження. Єдиною залишається і технологічна дисципліна.

При створенні умов, в яких можливий процес технологізації, потрібно враховувати: на виробництві - наявність сировини, обладнання, регламенту одержання кінцевого продукту, робочої сили; в соціальних процесах - збіг (або близькість) інтересів і потреб особистості і всіх, хто працює на підприємстві, в досягненні кінцевого результату; рівень потенційних можливостей особистості (освіта, професійні знання, психологічні дані, моральні якості та ін.).

Таким чином, проблема технологізації соціальної діяльності не менш актуальна, ніж впровадження нової технології в матеріальне виробництво. Як неможлива висока продуктивність праці без сучасних технологій, так неможлива й реалізація концепції усталеного розвитку без проектування і впровадження технологій соціальної діяльності на основі застосування наукових методів і засобів, на базі соціальної творчості людей.

Значення технології полягає, насамперед, у тому, що вона надає людській діяльності раціональнішого характеру, включаючи в неї тільки ті процеси і операції, які справді потрібні для досягнення поставленої мети. Технологізація відповідає суб'єктивному прагненню людини визначити той природний алгоритм, який полегшить ЇЇ діяльність і підвищить її ефективність. Водночас необхідно прагнути досягнення максимальної послідовності і простоти, не допускати дублювання процедур і операцій.

Першою ознакою технологізації є розмежування, розподіл, розчленування даного процесу на внутрішні взаємопов'язані етапи, фази, операції. Смисл цієї процедури - в точному визначенні меж іманентних вимог до суб'єкта, що діє за цією технологією, в забезпеченні оптимальної (або близької до неї) динаміки розвитку процесу. Чим більше відповідає опис процесу його об'єктивній логіці, тим реальніша можливість високоефективної діяльності людей, зайнятих у даній сфері.

Тому життєздатними виявляються технології і технологічні концепції, які враховують вимоги об'єктивних законів і орієнтують соціальний суб'єкт на науково обґрунтовані дії, використання кращого досвіду, зокрема інноваційного. Завдання технологізації - не тільки реально якомога повніше впливати на природні і соціальні процеси, а сприяти перетворенню відповідно до цілей суспільства, організації і так далі.

Друга ознака будь-якої технологізації - координованість і поетапність дій по досягненню шуканого результату. Послідовність і порядок їх виконання мають базуватися на внутрішній логіці функціонування і розвитку даного процесу. Однак усе сказане аж ніяк не означає, що суб'єкт буде "скутий" встановленими "рамками": у нього завжди залишається можливість "втрутитися" в об'єктивний хід процесів, встановити інший порядок, темп процедур і операцій залежно від вимог до них, які змінюються.

Деякі сучасні технології (наприклад, у виробництві кристалів) дозволяють протягом кількох днів або годин одержати матеріали, які природа створювала роками і століттями. Аналогічними можливостями не меншою мірою володіють соціальні та управлінські технології, які дозволяють "стиснути" соціальний час. Поява технології - наочна ілюстрація вміння діалектично поєднувати об'єктивні і суб'єктивні можливості людини, яка опанувала законами природи к суспільного розвитку.

І, нарешті, третя, досить суттєва ознака: кожна технологія передбачає однозначність виконання включених до неї процедур і операцій. Це вирішальна умова досягнення результатів, адекватних поставленій меті. Чим значніші відхилення від продиктованих технологією параметрів, тим реальніша небезпека деформувати весь процес і одержати результат, що не відповідає очікуваному. До того ж деформація однієї процедури або операції відбивається на всьому технологічному ланцюжку і визначає наперед виникнення негативних наслідків.

Проте вимоги такої однозначно жорсткої відповідності для різних технологій неоднакові. Так, для соціальних технологій можливий набагато більший діапазон відхилень, ніж для виробничих, але в першому випадку відхилення можливі тільки до певної межі, за якою замість творчості починається вже суб'єктивізм, що призводить до зниження ефективності.

Будь-яка соціальна діяльність може бути представлена у вигляді ланцюга певних процедур і операцій. їх ідентифікація і розташування в продуманому, раціональному порядку може виявитися саме тією системою, яка підвищує ефективність і розробкою якої зайняті праксеологи, логіки, управлінці, соціологи та ін. Необхідність створення такої диктується, крім іманентних вимог ефективності, ще й важливими методологічними міркуваннями.

В наші дні метод вивчення будь-яких аспектів життя з погляду діяльності став одним з провідних. Евристичний характер діяльнісного підходу проявився під час аналізу цілого ряду наукових проблем, таких, наприклад, як виникнення і сутність пізнання, природа і діяльність людини, оптимізація навчально-виховного процесу та ін. Він став традиційним і дав позитивні результати в психології. За його допомогою не тільки розкрито зміст категорії діяльності в психології, вироблено загальну модель процесу, але й переконливо доведено, що діяльність, будучи основою існування й розвитку особистості, справляє вирішальний вплив на її формування.

До суттєвих вад даного підходу можна віднести те, що дослідження зазвичай обмежуються вивченням особистості і її поведінки. Насправді ж категорія "діяльність" має ключове значення при глобальному аналізі історичного процесу, закони якого є не що інше як закони функціонування і розвитку суспільно організованої діяльності.

Отже, щоб зрозуміти історію, механізм її розвитку, потрібно осмислити зміст соціальної діяльності, цієї суттєвої ознаки, що відрізняє людей від тварин. У ній проявляється активне, творче ставлення людини до навколишнього середовища, природи, до суспільної реальності; через діяльність вона практично виражає своє незадоволення дійсністю і перетворює її відповідно до наперед сформульованих цілей та ідеалів.

Праксеологія (лат.) - галузь наукових досліджень, яка вивчає умови і методи правильної, ефективної і раціональної людської діяльності.

Мотиви діяльності визначені всіма смисловими зв'язками, типом спілкування і світом людей, тому вони завжди мають суб'єктивний характер.

Сучасна концепція діяльності виходить із того, що визнається необхідність активності суб'єкта під час практичного й теоретичного відтворення дійсності.

І в матеріальному, і в духовному виробництві особисті якості, професійна компетентність, глибина мислення, а також моральне обличчя особистості справляють суттєвий вплив на його перебіг і результати.

Діяльність - і індивідуальна, і групова - має складну структуру. Сам цей процес можна уявити як сукупність процедур і операцій. Тим часом саме це й відображає технологія.

Групова (виробнича) діяльність, у плані охоплення дійсності, не тільки ширша, ніж індивідуальна, але й складніша за структурою. Люди не просто діють разом, а спільно реалізують свій творчий потенціал. Між ними встановлюються певні суспільні стосунки, серед яких вирішальна роль належить виробничим.

Активне ставлення до природи і соціальної дійсності формується й реалізується під впливом об'єктивних законів історичного процесу. Найбільш значущим видається тут вплив діалектично взаємопов'язаних відносин між об'єктивними законами і суб'єктивним фактором. Хоча людська діяльність у будь-якому суспільстві має свідомий характер, однак невідповідність суб'єктивних цілей об'єктивним законам деформує цей процес, внаслідок чого не завжди реалізується ланцюжок "мета - засоби - результат".

Потреба, що зароджується в якомусь соціальному перетворенні, саме через суб'єктивний фактор трансформується в усвідомлений мотив діяльності мільйонів. Суб'єктивний компонент входить до складу мети і технології соціальної діяльності. Велику роль у такій трансформації відіграють ідеї тих людей, які змогли глибоко осмислити історичний процес, які бачать далі від інших і активніше від інших прагнуть до перетворення соціального життя або окремих його сфер.

Образ майбутнього, створений в ідеальних уявленнях окремих особистостей, має важливе значення в усій соціальній діяльності, різноманітній за своїми конкретними проявами, за цільовими функціями, за характером і результатами.

Різноманіття - закон розвитку суспільства. В умовах нинішніх революційних змін у світі одні види соціальної діяльності відмирають, поступаючись дорогою новим, інші змінюються. Відбувається закономірний процес спеціалізації людської діяльності, і разом з тим іде інтеграція різнорідних у минулому її видів у систему внутрішньо не зв'язаних процедур і операцій. Характерним прикладом тут може бути взаємопроникнення науково-теоретичної і практичної діяльності, а в результаті - створення єдиного соціально-перетворювального початку життя.

Незважаючи на різноманітність видів соціальної діяльності, що зростає, технологічну модель, що узагальнює, в жодному разі не можна вважати "прокрустовим ложем" або інтерпретувати як кантівський імператив. її значення швидше методологічне, ніж безпосередньо практичне: вона накреслює лише в загальному плані, як організувати і зробити ефективною соціальну діяльність. Практичне створення такої технології можливе, бо кожний конкретний вид діяльності втілює в собі її всеохопні, універсальні ознаки і може бути пояснений лише на їхній основі.

Справді, наукова розробка технології соціальної діяльності можлива лише з урахуванням своєрідності форм, рівнів найрізноманітніших детермінаційних зв'язків і взаємин, соціальної сутності і природи об'єктів, які формуються, що, передусім, і визначає саму організацію діяльності людини.

Щоб діяльність дістала право називатися технологією, вона мусила бути свідомо і планомірно "розчленована" на елементи, що реалізуються у певній послідовності.

Водночас можна вирізнити декілька процедур:

  • визначення мети, реалізованої внаслідок застосування даної технології;
  • побудова системи критеріїв для вибору можливих варіантів;
  • позначення кола можливих варіантів;
  • вибір оптимального варіанта;
  • впровадження обраного варіанта.

М. Марков пропонує розглядати технологію соціальної діяльності у двох аспектах: "як систему знань про організацію діяльності, пов'язану з виконанням етапів, операцій, методів, дій і т. ін. з формування суспільних явищ, і як технологізацію цих знань у процесі діяльності, яка виражається в трудових діях людей, що відповідають вимогам конкретних, специфічних соціальних структур".

В. Афанасьєв, зазначаючи, що соціальна технологія є специфічним посередником між процесами, що проходять об'єктивно, і суб'єктивною діяльністю людей, органічно пов'язує її з соціальним управлінням, в якому їй належить "своє місце", - забезпечення дії всього механізму соціального управління. Інакше кажучи, в ній реалізується "переведення об'єктивних законів у механізм соціального управління, тобто "переклад" абстрактної мови науки, що відображає об'єктивні закони розвитку суспільства, на конкретну мову рішень, нормативів, розпоряджень, які регламентують, стимулюють людей на найкращі досягнення поставлених цілей".

Таким чином, у процесі усталеного розвитку суспільства слід добиватися ефективної віддачі всього комплексу: структури, функцій, технологій. Тим часом на практиці докладно і всебічно описано тільки два перші компоненти; що стосується технології, то вона ще не проявилася належним чином. Тому при розробці кожної соціально-економічної проблеми слід продовжувати діяльність з проектування і впровадження науково обґрунтованих технологій управління. Тільки при виконанні цієї умови реформи відповідатимуть своїм цільовим функціям, а їх механізми діятимуть високо-ефективно.

Розробка технології соціальної діяльності передбачає всебічне знання структури людської діяльності, яку, як показує науковий аналіз, правомірно розглядати в діалектичній єдності двох сторін: об'єктивної і суб'єктивної. Суб'єктивна представлена дією природних органів людини, прийомами праці; об'єктивна (предметна) - це сукупність об'єктів і їхніх взаємодій, що складаються під час того або іншого діяльнісного акту.

Дуже важливо знати особливості і основні закономірності розвитку людської діяльності: як втягуваних у тривалий процес об'єктів, їх специфіки, закономірностей розвитку, так і найефективніших трудових прийомів, форм, методів, способів, засобів, потрібних для досягнення поставленої мети.

Отже, можна з повним правом зробити висновок, що й суб'єктивна сторона стає предметом соціальної технології, іншими словами, ця технологія виражає "переведення" суб'єктивної сторони людської діяльності на наукову основу.

Розчленування технології на структурні елементи дозволяє зрозуміти її:

  • а) як знання про суб'єктивну сторону людської діяльності;
  • б) як діяльність або технологізацію знання.

Звичайно, неможливо скласти технологічні карти (як це, наприклад, робиться у сфері матеріального виробництва) з реалізації кожного суспільного явища. Є якісна відмінність технологічних процесів формування економічних, соціальних, політичних і духовно-моральних явищ. Усі закони, за якими розвиваються ці явища, - лише результат діяльності мас, класів, соціальних груп.

Закони суспільства - це закони діяльності великих мас людей. Але разом з тим сама діяльність не просто є основою дії суспільних законів, а й визначена ними. Отже, найважливіша умова наукової організації людської діяльності - це пізнання механізму дії даних законів і вдосконалення механізму їх використання.

Практично таке знання реалізується в технології соціальної діяльності, що формується на основі нового соціально-технологічного мислення. Тут важливо мати на увазі не тільки зміни його структури або зв'язків елементів, що взаємодіють, але й те, що ефективність суб'єктивного фактора залежить від науково обґрунтованих рекомендацій з його розвитку і функціонування.

Другим не менш важливим фактором в організації діяльності є сам рівень пізнання суспільством об'єктів, процесів їх формування, всього механізму дії суспільних законів. А він свідчить, що ми наблизилися до тієї межі, коли вже не можемо задовольнитися лише описом, поясненням явищ соціальної дійсності. Конче потрібне наукове обґрунтування кожної практичної операції, кожного етапу, форми, засобу і методу соціальної діяльності людей. Так, важливо не тільки спрогнозувати, але й реалізувати те або інше суспільне явище.

О. Леонтьев, розглядаючи поняття операції як способу дії, за допомогою якої досягаються практичні або пізнавальні цілі, підкреслював, що "дія як елемент діяльності співвідноситься з метою, а операція співвідноситься з умовами дії, зі знаряддями праці; вона - форма дії" 1. Мета дії, таким чином, визначається не тільки реальною умовою, але й самою діяльністю, детермінованою, в свою чергу, способами, прийомами поетапного її формування.

Наукова організація всіх видів діяльності здобуває свої "життєві права" як можливість.

Однак, щоб реалізувати її, потрібна технологія соціальної діяльності, яка передбачає:

  • а) створення науково обґрунтованої соціально-технологічної моделі, що відображає процес цілеспрямованого перетворення (або формування) певного суспільного явища і враховує вимоги стратегічного вирішення, специфічні й необхідні властивості, зв'язки, стосунок цього явища до інших тощо;
  • б) виокремлення проміжних цілей, жорстко взаємо-узгоджених;
  • в) розгляд просторового і часового розташування операцій, технічну й матеріальну оснащеність і т. ін.

Таким чином, соціально-технологічна теоретична модель втілює в собі сплав суспільствознавства, природознавства і технічного знання. Останні відбиваються в соціально-технологічному знанні у специфічній формі - через використання кібернетики, математичної логіки, теорії ігор, теорії рішень, соціальної інформатики та інших.

Разом з тим нормативний підхід пов'язаний з визначенням якісної сторони явиш і процесів і орієнтований на знання їх природи, причин розвитку, змістової і сутнісної характеристик, тобто мова йде не про механічне перенесення виробничих технологій на суспільне життя, а про проектування і впровадження специфічних технологій людської діяльності, що співвідносяться з природою закономірностей суспільного розвитку.

Суспільству аж ніяк не байдуже, яка основна управлінська складова технології соціальної діяльності - гуманістична чи інструментальна. Тільки "гуманізація" норм, засобів, прийомів націлює працівника на свідоме, творче виконання завдання, формуючи відтак прагнення до суспільно корисного результату.

А "інструменталізація", орієнтуючи на підпорядкованість лише вольовому тиску, може "затушувати" головну мету. Через те дуже важливе поєднання управлінського впливу з розширенням самоуправління, самореалізацією творчого потенціалу людей. Саме спільна колективна творчість у процесі прийняття рішень сприяє вибору оптимального варіанта соціальної дії.

Соціальна технологія жодною мірою не применшує управлінської ініціативи і творчості людей, її завдання — надати організації всієї діяльності усвідомленого, науково обґрунтованого характеру.

Отже, можна констатувати:

  • соціальна технологія - це своєрідний механізм сполучення знань з умовами їх реалізації. Саме через технологізацію знань соціально виявляється ставлення людей до організації їхньої діяльності, спрямованої на реалізацію поставлених завдань і цілей;
  • це сукупність способів, методів, засобів розв'язання сутнісної суперечності між взаємо- і самореалізацією людей у процесі соціальної діяльності;
  • сутність обраного способу полягає в послідовно операційному здійсненні соціальної діяльності;
  • операції розробляються заздалегідь, свідомо і планомірно;
  • сама розробка проводиться на основі і з використанням наукових знань;
  • під час розробки враховується специфіка галузі, в якій здійснюється діяльність;
  • соціальна технологія постає в двох формах: як процес, що містить процедури і операції, і як сама діяльність, побудована відповідно до цього проекту;
  • соціальна технологія - елемент людської культури, вона виникає двома шляхами: або "виростає" в культурі еволюційно, або будується за її законами як штучне утворення, головна функція якого сьогодні - поєднання науки і практики.

Як явище соціальної практики вона являє собою комплекс прийомів, що забезпечують досягнення сприятливих умов життя людей, їхньої організованості, ефективної взаємодії, задоволення суспільного інтересу, який тією або іншою мірою відповідає вимогам соціального часу.

Поява соціальної технології пов'язана з потребою швидкого і великомасштабного "тиражування" нових видів діяльності, ідей, проектів. Використання тих або інших її видів визначає, зокрема, ефективність соціального управління, усталеність соціальної організації і всього соціального простору.

Разом з тим наївно вважати, що, спираючись на соціальну технологію, можна відразу ж вирішити всі економічні, соціальні, політичні і духовно-моральні проблеми. Для цього потрібні відповідні об'єктивні умови (серед них матеріально-технічні засоби) і досить зрілий суб'єктний фактор, зокрема високий рівень економічної, моральної і політичної свідомості людей.

Література

  1. Дікон Б. Глобальна соціальна політика. Пер. З англ.. – К., 1999. – 346 с.
  2. Матвієнко, В. Я. Соціальні технології. К.: Укр. пропілеї, 2001.
  3. Нижник Н. Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе. – К., 1995. – 206 с.
  4. Соколенко С. И. "Глобальные рынки ХХІ столетия: Перспективы Украины". – К.: Логос, 1998. – 568 с.
  5. Холостова Е. И. Технологи социальной работы. Ученик. – К.: Изд-во: Инфра-М, 2003. – 400 с.
  6. Шевчук П. І. Соціальна політика. – Львів: Світ, 2003. – 400 с.


25.04.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!