Osvita.ua Вища освіта Реферати Соціологія Організація соціологічного дослідження на підприємстві. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Організація соціологічного дослідження на підприємстві. Реферат

Використовування методу спостереження при зборі первинної соціологічної інформації. Опитування і його види. Анкетування. Інтерв’ю. Експерт-опитування. Обробка та аналіз первинної соціологічної інформації

Використовування методу спостереження при зборі первинної соціологічної інформації

Спостереження – це цілеспрямоване візуальне сприйняття і реєстрація соціальної дійсності, її найбільш важливих подій, процесів та явищ.

Метод спостереження широко використовується соціологами підприємств при вивченні практики проведення різних зборів працівників, процесів обговорення них назрілих проблем колективу, механізму випрацювання колективного рішення. Так, спостерігаючи за роботою підрозділу підприємства, зустрічаючись з їх працівниками, соціологи отримують емпіричну інформацію про їхнє ставлення до праці, один до одного, про реагування на зміни умов трудової ситуації не на рівні свідомості, а на поведінковому рівні.

В залежності від місцезнаходження дослідника відносно об’єкта спостереження підрозділяється на два види: включене і невключене. При включеному спостереженні спостерігач безпосередньо включається в досліджуваний соціальний процес, входить в досліджуване середовище, виконує функції досліджуваних ним працівників і аналізує все, що діється неначе зсередини.

При невключеному дослідник перебуває ззовні досліджуваного об’єкту і події реєструються зі сторони без втручання спостерігача в їх хід.

В залежності від ступеня обізнаності досліджуваної групи щодо факту проведення дослідження розрізняють відкрите і приховане (інкогніто) спостереження.

З огляду на ступінь формалізації процедури, т. т. жорсткості інструкцій щодо того, що і як, яким чином спостерігати, спостереження поділяються на вільні (безструктурні) і стандартизовані (структурні). При вільному спостереженні дослідник не обмежений програмою, немає чіткого плану. Воно використовується, як правило, на підготовчому етапі при уточненні проблеми, розвідуванні досліджуваного об’єкту. Стандартизоване спостереження має строгу регламентацію процедури спостереження, часу і вибраного об’єкту. Проводиться за строгим планом.

За принципом регулярності по часу спостереження поділяються на систематичні і епізодичні. При систематичному спостереженні дослідник відвідує досліджуваний об’єкт протягом певного часу (наприклад, один раз в тиждень), при епізодичному – обмежується одноразовим відвідуванням.

В залежності від кількості досліджуваних об’єктів спостереження розводиться на суцільне і часткове. Суцільні спостереження дозволяють отримати більш повну інформацію, але не завжди можливі і економічно виправдані, а часткові – тільки про окремі об’єкти.

За місцем проведення і способом організації спостереження поділяються на польові і лабораторні.

До спостереження умовно можна віднести соціальний експеримент – метод збору інформації про характер і специфіку змін показників діяльності і поведінки працівників під впливом заданих і керованих факторів. Він проводиться з метою перевірки дієвості запроваджуваних форм життєдіяльності колективу, апробації нових способів управління розвитком соціальних процесів тощо. Соціальний експеримент використовується в соціологічному дослідженні для перевірки випрацьованих гіпотез. В соціології праці в результаті соціального експерименту отримують інформацію про зміни поведінки людини під впливом різноманітних факторів.

Опитування і його види. Анкетування. Інтерв’ю. Експерт-опитування

Опитування ґрунтується на безпосередній (інтерв’ю) чи опосередкованій (анкетування) соціально-психологічний взаємодії дослідника з респондентом. Він дозволяє досліднику імітувати будь-які ситуації з тим, щоб отримати інформацію безпосередньо від самої людини про її реальні вчинки в теперішньому і минулому, про плани і наміри на майбутнє, про факти конкретної діяльності, її мотиви, результати, суб’єктивний стан, почуття, схильності, судження.

Специфіка методу опитування полягає в тому, що джерелом інформації виступає словесне спілкування респондента, його судження. Дослідник вмішується в процес формування повідомлення, спрямовує його в потрібне русло. Надійність інформації, яку отримують під час опитування, залежить від змісту і характеру запланованої інформації, техніки опитування, рівня компетентності респондента.

На практиці зустрічається три різновиди опитування: анкетування, інтерв’ю, експерт-опитування.

Анкетування – це письмове опитування на основі анкети, за допомогою якої опосередковується взаємодія дослідника і респондента. Вона найчастіше використовується для збору інформації про масові соціальні явища. Наприклад, при вивченні мотивів текучості кадрів, ефективності бригадних форм організації праці, характеру соціально-психологічного клімату, задоволеності працею, адаптованості молодих робітників та інших проблем трудових колективів.

Анкета являє собою строго упорядкований за змістом і формою набір питань і висловлювань, які спрямовані на розкриття змісту проблеми. Вона має певну структуру і складається, як правило, з трьох частин: вступної, основної і демографічної.

У вступній частині анкети міститься звернення до респондента, в якому зазначається, з якою метою проводяться опитування, де і яким чином будуть використовуватися його результати, підкреслюється важливість і значимість особистої участі даного респондента в здійснюваному дослідженні, подається коротка інструкція щодо того як заповнювати анкету, гарантується повна анонімність.

В основній частині містяться питання, висловлювання, розраховані на послідовне розкриття змісту досліджуваної проблеми.

Демографічна частина включає питання, відповіді на які характеризують демографічний і соціальний стан респондента.

Інтерв’ю – метод збору інформації про досліджуваний об’єкт в процесі особистісного спілкування з респондентом по спеціально складеному опитувальнику (бланку інтерв’ю), який призначений не для респондента, а для інтерв’юера і використовується у відповідності з встановленими заздалегідь правилами чи як загальне керівництво до бесіди, чи як текст, який повідомляють респонденту.

На розвідувальному етапі, під час пошуку, часто використовується вільне (просте) інтерв’ю – тривали на протязі декількох годин бесіда по загальній програмі, але без строгої деталізації. Інтерв’юер може ставити питання, які вважає за потрібне, в будь-якому формулюванні і послідовності.

Стандартизоване (формалізоване) інтерв’ю проводиться за детально розробленим планом, що конкретизує зміст, послідовність питань і навіть варіанти можливих відповідей. Відповіді строго фіксуються, що забезпечує велику порівнюваність інформації і швидкість обробки результатів.

Виявлення в результаті використання методу опитування суджень компетентних осіб з конкретної досліджуваної проблеми називається експерт-опитуванням, а самі судження – експертною оцінкою. В найбільш загальному вигляді виділяють три основних функції експертної оцінки в соціологічному опитуванні:

  • прогноз тенденцій розвитку різних явищ і процесів соціальної дійсності;
  • оцінка ступеню достовірності даних масових опитувань;
  • атестація колективу чи його членів за рівнем соціальної активності, професійної придатності тощо.

Експертне опитування базується на використанні різних прийомів і процедур, зокрема опитувань: очного (обмін думками через особистісні контакти) і заочного (здійснюється в умовах взаємної анонімності).

Обробка та аналіз первинної соціологічної інформації

Первинну соціологічну інформацію можна опрацювати вручну і за допомогою комп’ютера з використанням різних методів економіко-математичної статистики. Статистична обробка можлива лише за умови кількісної зміни ознак досліджуваного явища. В більшості ж соціальних явищ, за винятком таких ознак, як вік, стаж, розряд, розмір зарплати, рівень виконання норм тощо, кількісна визначеність відсутня. Наприклад, як замірити добросовісність, ентузіазм, задоволеність?

Соціальне вимірювання – це процедура, за допомогою якої якісні ознаки досліджуваного соціального явища (об’єкта) порівнюють з деяким еталоном і отримують числове вираження в певному масштабі. Інструментом вимірювання слугує шкала – технічний засіб фіксації сукупності значень досліджуваних ознак, репрезентує собою систему індикаторів конкретно-емпіричного виявлення цих ознак і кількісних індексів, за допомогою яких досягається перетворення їх (ознак) в числові показники. Приписування кількісної визначеності досліджуваним якісним ознакам називається шкалюванням. З допомогою шкалювання досліджувані якісні різнорідні соціальні ознаки приводяться до порівняних кількісних показників. Показники варіювання кожної з цих перемінних є індикаторами відношення й ставлення до праці.

Індикатор – доступна спостереженню і зміні чи сама характеристика досліджуваного об’єкта, чи її стан, чи зміна цього стану, чи, зрештою, міра цієї зміни. З тим, аби виявити індикатори, необхідно попередньо провести інтерпретацію і операціоналізацію досліджуваного явища. Деякі операціональні поняття (як наприклад, стать, вік, стаж, кваліфікація) самі можуть виконувати роль індикаторів.

Комбінація декількох індикаторів утворює індекс – специфічна уявна конструкція. Індекс може бути виражений за допомогою простої чи зваженого середнього арифметичного значення кожного з варіантів відповідей в шкалі, різниці між високими і низькими, позитивними і негативними виявленнями ознаки в шкалі.

Обробка та аналіз первинної соціологічної інформації базується на приписуванні, згідно з певними правилами, числових значень досліджуваним явищам, процесам, об’єктам.

Література

1. Афонин А. С. Основы мотивации труда: организационно-экономические аспекты. - К., 1994.

2. Гіденс Е. Соціологія. - К., 1999.

3. Дворецкая Г. В., Махнарылов В. П. Социология труда. - К., 1990.

4. Дикарева А. Н., Мирская М. И. Социология труда. – М., 1989.

5. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Соціальні та галузеві соціологічні теорії. - К., 1999.

6. Лукашевич Н. М., Сингаевская И. В., Бондарчук Е. И. Психология труда. - К., 1997.

7. Маркович Д. Социология труда. – М., 1988.

8. Подмарков В. Г. Введение в промышленную социологию. – М., 1979.

9. Подмарков В. Г. Человек в трудовом коллективе: Проблемы социологии труда. – М., 1982.

10. Пригожин А. И. Социология организаций. – М., 1980.

11. Социология труда. – М., 1993.

12. Соціологія. – К., 1999.

13. Фролов С. С. Основы социологии. – М., 1997.

14. Штольберг Р. Социология труда. – М., 1982.


24.04.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!