Osvita.ua Вища освіта Реферати Соціологія Соціальне управління: ґенеза та еволюція. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Соціальне управління: ґенеза та еволюція. Реферат

Проблеми праці з моменту зародження соціології в Росії (Україна, як відомо, перебувала в складі Російської імперії, а згодом СРСР) в середині ХІХ ст. були в числі провідних, хоч конституювання соціології праці в якості самостійної наукової дисципліни відбулося значно пізніше

В її еволюції слід виділити три історичних періоди:

  • перший – середина ХІХ ст. до 1917 р.;
  • другий – початок 20-х рр. до середини 50-х рр.;
  • третій – середина 50-х рр. до нашого часу.

Перший період характеризується розвитком промисловості, значним збільшенням міського населення та капіталізацією відносин на селі починаючи з середини ХІХ ст. І як результат – ускладнення соціальної структури суспільства, розшарування населення, зростання соціальної напруженості, з’явлення в Росії "виразки пролетаріатства".

Разом з тим становлення соціології праці як особливої соціологічної дисципліни сталося не одно-моментно. Вся соціологія знаходилася ще в процесі свого оформлення: уточнювалися предмети та методи дослідження, випрацьовувався понятійний апарат, нагромаджувався фактологічний матеріал. Перед соціологією праці постала задача синтезувати розосереджені знання суспільствознавчих дисциплін в єдине ціле, що вдалося здійснити – в основному і цілому – до кінця першого періоду, т. т. до початку ХХ ст. Саме в цей час в Росії проходить конструювання соціології взагалі: відкриваються кафедри, започатковуються систематичні читання лекцій в ряду університетів та інститутів.

Вчені, які здійснили помітний внесок в становлення соціології праці, розрізнялися не лише за спрямування і предметами наукових пошуків, але й також несхожістю ідейних й політичних поглядів. Нерідко спектр одного й того ж вченого був надто широким (М. Ковалевський – від етнографії до соціології й філософії; Д. Менделєєв – від хімії до економіки). Значний внесок в соціології праці здійснили літератори й публіцисти М. Салтиков-Щедрін, Г. Успенський, М. Горький, А. Енгельгард та ін.

Далеко не завжди мислителі й громадські діячі, які реально працювали над проблемами соціології праці, ідентифікували себе з даною наукою. Так, до піонерів російської соціології Н. Кареєв відносить Н. Чернишевського, вважаючи його "найвизначнішим соціологом в Росії до виникнення в ній соціології", хоча поруч й зауважуючи, "що він був соціологом, сам того не знаючи".

В 1869 р. вийшла книга відомого громадського діяча В. Берві-Флеровського "Становище робітничого класу в Росії", в якій автор узагальнив статистичний матеріал і особисті спостереження, що стосуються соціального й економічного становища робітників й селян в різних губерніях Росії, дав опис умовам праці й побуту людей, їхнього рівня життя.

Як і інші представники суб’єктивної соціології (Н. Михайловський, Н. Кареєв, С. Южаков, В. Воронцов, Е. Де Роберті та ін.), В. Берві-Флеровський розкладницькому впливові бюрократії й зросту капіталізму протиставляє деяку "соціальну організацію народу", розуміючи під нею передусім поземельну громаду. Правильно відзначаючи сильні сторони артільної праці – самоуправління, взаємодопомогу й соціальний контроль, він поза тим підмінює аналіз загальноекономічної ситуації моральними деклараціями в дусі англійських "політичних арифметиків" (наприклад, У. Петті).

Внесок в розробку проблем соціології праці здійснили російські економісти-статистики (А. Чупров, А. Кауфман, І. Янжул, Ю. Янсон), які не лише розробляли теоретичні проблеми статистичних методів аналізу інформації, а й приймали участь в організації практичної статистики.

Методологію соціального пізнання розробляв А. Чупров. Зокрема він вважав, що при виборі суб’єкту соціального дослідження недостатньо керуватися лише теоретичною новизною і методологічною обґрунтованістю отриманих результатів. Не менше значення має їх практичне використання, з огляду на що Чупров виділив "соціальну техніку" як систему прийомів планомірного використання робочої сили в суспільному виробництві, методів раціональної організації праці задля досягнення максимальної ефективності.

З 1882 р. в Росії було запроваджено т. звану фабричну інспекцію, звіти якої стають головним джерелом інформації по "робітничому питанню". Низка публікацій про результати досліджень (Н. Михайловського, І. Пескова, В. Святловського) містили цінний фактичний матеріал, необхідний якщо не для поглибленого аналізу, то хоча б для його постановки.

На початку ХХ ст. емпіричні й теоретичні дослідження соціальних питань праці в Росії піднімаються на більш високий рівень. Збільшується список публікацій, здійснюються спроби здійснити соціальні експерименти, з’являються спеціалізовані журнали "Промисловість та здоров’я", "Вісник промислового законодавства та професійної гігієни", "Промисловість та торгівля", "Фабрично-заводська справа".

Значна частина емпіричних досліджень по проблематиці соціології праці здійснювалася в ХІХ ст. ентузіастами:

  • вчителями,
  • лікарями,
  • економістами,
  • фабричними інспекторами.

Зазвичай ставилися прикладні, вузькопрофесійні цілі, наприклад, з’ясувати причини травматизму, як полегшити адаптацію до нових умов виробництва вихідців з села, визначити зв’язок між алкоголізмом та низькою зарплатою, умови праці, побуту, деякі особливості масової свідомості пролетаріату. Як правило вони пророблялися без чіткої наукової програми, продуманої методики.

Важливе місце в дореволюційній соціології праці займає теорія класів, яка мала декілька різновидів: "розподільна" – М. Туган-Барановського, В. Чернова, Ю. Делевського; "організаційна" – А. Богданова, В. Шулятикова; "стратифікаційна" – П. Сорокіна, К. Тахтарева; марксистська – Г. Плєханова, В. Ульянова-Леніна.

Для вітчизняної соціології праці післяжовтневого періоду характерна орієнтація, з одного боку, на розробку загальнотеоретичних питань соціалізму, а з іншого – на практичні рекомендації щодо вдосконалення організації праці.

Прагнення швидко прилаштувати науковий апарат, який склався в російській соціології, до нових суспільних умов нерідко обертався насиллям над теорією, її спрощенням й підгонкою її під ідеологічні стандарти й вимоги. Втім саме в 20-ті рр. радянська соціологія праці переживає небувале піднесення (передусім на локально-прикладному рівні).

В перші роки після революції філософські й соціологічні кафедри в ряді інститутів Радянської республіки очолювали лідери інтелігінтської опозиції (П. Струве, Е. Трубецькой, М. Бердяєв, М. Лосський, П. Сорокін, М. Кареєв).

Конкретний внесок в теорію управління, а також в те, що пізніше стали називати "системним аналізом", здійснив А. Богданов, хоча його "загальна організаційна наука" – тектологія – мала певний механістичний нахил. А. Богданов одним з перших серед марксистів вказав на суттєві недоліки "Рад робітничих та інших депутатів", вбачаючи в них, головним чином, "органи революційної боротьби" й руйнування.

Одним з найбільш потужних напрямків в соціології праці того часу була теорія наукової організації праці, формування якої розгорталося на фоні гострої дискусії навколо системи Тейлора. Одні вважали прийнятним тейлоризм без обмовок, інші його повністю відкидали. Так, Е. Максимов-Слобожанін (колишній народник) вважав, що система Тейлора є неприйнятною для соціалізму, оскільки зник об’єктивний ґрунт для її існування – капіталістичні суперечності. Втім, треба наголосити, що практичні працівники управління виробництвом, як правило, підтримували тейлоризм.

Поступово багато спеціалістів приходило думки, що магістральним шляхом росту продуктивності праці є його раціоналізація. Одначе у виборі засобів не було єдиної позиції. До середини 20-х рр. склалися дві провідні теоретичні платформи – "група 17-ти" (П. Керженцев, І. Бурдянський) та "цитовці" (працівники Центрального Інституту Праці – ЦІПу (рос. "Центрального Института Труда" – ЦИТ)) (А. Гастев, А. Гольцман). Перші спиралися на творчу ініціативу широких мас в раціоналізаторській діяльності, другі апелювали до професійної лабораторної роботи, за що співробітників ЦІПу звинувачували в методології "вузької бази", навіть в прагненні посилити експлуатацію радянських робітників.

До кінця 20-х рр. крупні наукові центри в області організації праці сформувалися в Москві, Ленінграді, Харкові, Казані, Таганрозі. У Всеукраїнському інституті праці (м. Харків), який очолював Ф. Дунаєвський, плідно вивчалися проблеми, пов’язані з впливом сучасної технології і часткового поділу праці на людину, відзначалася поява нового типу професій як у допоміжних, так і основних робітників.

Цікаві соціологічні ідеї містять праці М. Вітке, В. Добриніна, Е. Дрезена, В. Бехтерєва, А. Макаренко, які розглядали проблеми колективної праці в бригаді і на підприємстві. Саме в 20-ті рр. закладаються основи соціологічної теорії трудового колективу. В цей час в соціології праці отримали розвиток й інші напрямки: дослідження умов життя й побуту робітничого класу; вивчення інтересів робітничої молоді; аналіз соціальних проблем колективізації села; вивчення соціальних проблем міста, народонаселення й міграції; психологія технічного винахідництва; професійна орієнтація та професіоналізація школи; бюджети робітничої сім’ї; бюджети часу робітників та службовців; трудові конфлікти.

В післяреволюційний, як і в дореволюційний, період основними джерелами емпіричної інформації були дані статистики, монографічні дослідження, анкетні опитування, в меншій мірі – інтерв’ювання. Згодом до них додалися психологічні тести. Праці перших радянських соціологів як теоретичного, так і прикладного спрямування не були вільні від недоліків (часом надто суттєвих).

Орієнтація на "великий стрибок" за допомогою форсованої індустріалізації та насильницької колективізації вимагала інших механізмів управління масами. Адміністративна система в приказному порядку скасувала соціологію, намагаючись при цьому обґрунтовувати свої дії теоретично. Іншими словами, в 30-ті рр. офіційна наука відмовляється від тих принципів – відкинути дореволюційну соціологію за її умоглядність і відірваність від життя, підмінити її новою, орієнтованою на практику соціальною інженерією, - які вона сама ж виголосила на початку 20-х рр.

З цього часу складові частини соціології, включаючи й спеціальну теорію праці та її категоріальний апарат, стали розглядатися лише на філософському, т. т. абстрактно-теоретичному рівні. Конкретне дослідження соціальних процесів в трудовій сфері були заборонені. Соціологія була об’явлена буржуазною наукою (лженаукою), не лише несумісною з марксизмом, але й ворожою йому.

Відродження радянської соціології припадає лише на середину 50-х рр. і обумовлюється "хрущовською відлигою". Вже в наприкінці 50-х і початку 60-х рр. були здійснені масштабні соціологічні дослідження по вивченню впливу НТП на соціальну й професійну структуру працівників, їх ставлення до праці. До кінця 60-х рр. вийшли у світ крупні монографії по соціології праці (Г. Пруденського, А. Здравомислова, В. Ядова, В. Осіпова).

В 60-80-ті рр. проводяться теоретичні й емпіричні дослідження з широкого кола проблем, пов’язаних з працею. Соціальне планування поступово розповсюдилося на всі рівні й сфери народного господарства. Основні теоретичні результати соціального планування викладені в роботах М. Аітова, Ю. Баришнікова, Ю. Волкова, В. Герчікова, Д. Керімова, В. Кунельського, М. Лапіна, П. Лузана, Л. Олєснєвича,, А. Пашкова, В. Полозова, М. Руткевича, Ж. Тощенко, З. Файнбурга, С. Фролова.

В 60-ті рр., по тридцятирічній перерві, поновилися емпіричні дослідження трудового колективу. Соціологи виявили, що до початку 60-х рр. колектив досліджувався переважно в загально-філософському плані. Починаючи з середини 70-х рр. інтерес до вивчення трудових колективів посилюється в зв’язку з спробами упровадити в практику деяких елементів госпрозрахунку, нових форм організації й оплати праці (Н. Алексєєв, І. Столяр, Е. Хріщев, В. Якушев). Починаючи з 60-х рр. в СРСР регулярно проводяться дослідження професійної орієнтації молоді, престижу й вибору професій.

В 60-70-ті рр. розгорнулися дослідження з наступних проблем соціології праці:

  • соціальні аспекти НОП;
  • соціальне управління;
  • праця керівника;
  • дисципліна праці;
  • соціалістичне змагання;
  • охорона та санітарно-гігієнічні умови праці;
  • робочий та позаробочий час;
  • трудові проблеми молоді;
  • праця жінок;
  • профорієнтація та профвідбір;
  • участь робітників в управлінні виробництвом;
  • соціальні аспекти НТР;
  • соціальні аспекти колективних форм організації праці.

За 10 років (з 1966 до 1975 р.) з соціальних проблем праці було видруковано близько 4 тис. монографій і статей.

За останні 30 років соціологія праці пройшла великий шлях. Конкретні дослідження дозволили виявити немало сталих закономірностей і взаємозв’язків між окремими аспектами виробництва. Наприклад, було встановлено, що одні фактори виробництва (в основному пов’язані з творчою змістовністю праці, трудовою кар’єрою, більше впливають на задоволення працею, а інші здатні лише знімати незадоволеність (умови праці, рівень оплати тощо).

Разом з тим, як і на двох попередніх етапах, в 50-80-х рр. характер та підсумки розвитку соціології далеко неоднозначні. Тому є декілька причин:

  • характер ситуації, в якій перебувала соціологія в період відродження в 50-ті рр.;
  • особливості міждисциплінарної взаємодії соціології праці перш за все з економікою та соціальною психологією;
  • посилення догматизації загальнотеоретичних уявлень про працю.

В якості причини, яка стримувала розвиток соціології праці в 50-70-ті рр., треба згадати широке розповсюдження анти-економічних настроїв серед соціологів. Так, з одного боку соціологія штучно звеличувалася над економікою, надаючи "приземленій" економіці можливість відшукувати засоби для реалізації "високих" цілей.

З іншого боку, соціологія, особливо в прикладному її варіанті, змушена була задовольнятися тим малим, що залишала їй економіка. Приклад – соціальне планування на підприємствах, на яке соціологи свого часу покладали великі надії.

Література

1. Афонин А. С. Основы мотивации труда: организационно-экономические аспекты. - К., 1994.

2. Гіденс Е. Соціологія. - К., 1999.

3. Дворецкая Г. В., Махнарылов В. П. Социология труда. - К., 1990.

4. Дикарева А. Н., Мирская М. И. Социология труда. – М., 1989.

5. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Соціальні та галузеві соціологічні теорії. - К., 1999.

6. Лукашевич Н. М., Сингаевская И. В., Бондарчук Е. И. Психология труда. - К., 1997.

7. Маркович Д. Социология труда. – М., 1988.

8. Подмарков В. Г. Введение в промышленную социологию. – М., 1979.

9. Подмарков В. Г. Человек в трудовом коллективе: Проблемы социологии труда. – М., 1982.

10. Пригожин А. И. Социология организаций. – М., 1980.

11. Социология труда. – М., 1993.

12. Соціологія. – К., 1999.

13. Фролов С. С. Основы социологии. – М., 1997.

14. Штольберг Р. Социология труда. – М., 1982.


24.04.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!