Osvita.ua Вища освіта Реферати Соціологія Девіантна поведінка як порушення соціальних норм
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Девіантна поведінка як порушення соціальних норм

Поняття девіації. Предмет та об'єкт соціальної девіації. Основні концепції девіантної поведінки. Причини виникнення девіантної поведінки та шляхи її подолання

Пояснити причини, умови і фактори, що детермінують явище девіантної поведінки, стало насущною задачею. Її розгляд припускає пошук відповідей на ряд фундаментальних питань, серед яких питання про сутність категорії «норма» (соціальна норма) і про відхилення від неї.

У стабільно функціонуючому і суспільстві, яке стрімко розвивається, відповідь на це питання більш-менш ясне. Соціальна норма - це необхідний і відносно стійкий елемент соціальної практики, що виконує роль інструмента соціального регулювання і контролю. «Соціальна норма, - відзначає Я.І. Гілинський, - визначає історично сформовану в конкретному суспільстві межу, міру, інтервал припустимого (дозволеного чи обов'язкового) поводження, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій».

Соціальна норма знаходить своє втілення (підтримку) у законах, традиціях, звичаях, тобто у всьому тому, що стало звичкою, міцно ввійшло в побут, у спосіб життя більшості населення, підтримується суспільною думкою, відіграє роль «природного регулятора» суспільних і міжособистісних відносин. Англійський мислитель Клайв С. Льюїс схильний бачити в моральних нормах свого роду «інструкції», «що забезпечують правильну роботу людської машини».

Але в реформованому суспільстві, де зруйновані одні норми і не створені навіть на рівні теорії інші, проблема формування, тлумачення і застосування норми стає надзвичайно складною справою. Можна зрозуміти повну гіркоту висловлювання А. Солженіцина: «Яка це реформа, якщо результат її - презирство до праці і відраза до неї, якщо праця стала ганебним, а шахрайство стало доблесним. [3]

Звичайно, українське суспільство не може довго залишатися в такому положенні. Девіантна поведінка значної маси населення втілює сьогодні найбільш небезпечні для країни руйнівні тенденції.

Поняття девіації. Предмет та об'єкт соціології девіації

Під девіантною (лат. Deviatio - відхилення) поведінкою слід розуміти:

  • вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам);
  • соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).

У першому значенні девіантна поведінка переважно предмет психології, педагогіки, психіатрії. В другому значенні - предмет соціології і соціальної психології. Зрозуміло, таке дисциплінарне розмежування відносне.

Вихідним для розуміння відхилень служить поняття «норма».

У теорії організації склалося єдине - для природних і суспільних наук - розуміння норми як межі, міри припустимого (з метою збереження і зміни системи). Для фізичних і біологічних систем - це припустимі межі структурних і функціональних змін, при яких забезпечується схоронність об'єкта і не виникає перешкод для його розвитку. Це - природна (адаптивна) норма, що відбиває об'єктивні закономірності збереження і зміни системи.

Спеціальні соціологічні теорії досліджують окремі соціальні феномени як підсистеми конкретної суспільної системи, залежності об'єкта вивчення від соціального цілого і взаємозв'язку з іншими соціальними процесами (підсистемами).

Предметом подібних теорій можуть виступати соціальні явища й інститути у визначеній сфері суспільного буття (праця, політика, побут, дозвілля) чи ж «наскрізні», властивим різним сферам.

Функціонально частки соціологічні теорії служать методологією пізнання окремих соціологічних процесів, спільностей, інститутів і методологічною основою емпіричних досліджень.

Як було сказано раніше, під девіантною (лат. Deviatio - відхилення) поведінкою слід розуміти:

  • вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам);
  • соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).[4]

У першому значенні девіантна поведінка переважно предмет психології, педагогіки, психіатрії. В другому значенні - предмет соціології і соціальної психології. Зрозуміло, таке дисциплінарне розмежування

Соціологія девіантної поведінки відноситься до «наскрізних» теорій. Специфіка її предмету полягає в тому, що коло досліджуваних явищ історично мінливе і залежить від сформованих у даний момент у конкретному суспільстві соціальних норм.

Існування кожної системи (фізичної, біологічної, соціальної) є динамічний стан, єдність процесів збереження і зміни. Девіації (флуктуації в неживій природі, мутації - у живий) є загальною формою, механізмом, способом мінливості, а, отже, і життєдіяльності, розвитку кожної системи. Чим вище рівень її організації (організованості), чим система динамічні, тим більше значать зміни як засіб збереження (по вираженню І. Пригожіна - «порядок через флуктуації»).

Оскільки функціонування соціальних систем нерозривно зв'язано з людською життєдіяльністю (предметною колективною свідомою діяльністю суспільної людини), соціальні девіації реалізуються в кінцевому рахунку також шляхом девіантного поводження.

Об'єктами дослідження виступають різні види відхилень.

Культурні і психічні відхилення. Соціологів цікавлять насамперед культурні відхилення, тобто відхилення даної соціальної спільності від норм культури. Психологів же цікавлять психічні відхилення від норм особистісної організації: психози, неврози і так далі. Люди часто намагаються зв'язувати культурні відхилення з психічними. Наприклад, сексуальні відхилення, алкоголізм, наркоманія і багато інших відхилень у соціальному поводженні зв'язують з особистісною дезорганізацією, інакше кажучи з психічними відхиленнями. Однак особистісна дезорганізація далеко не єдина причина поводження, що відхиляється. Звичайно психічно ненормальні особистості цілком виконують усі правила і норми, прийняті в суспільстві, і, навпаки, для особистостей, психічно цілком нормальних, бувають характерні дуже серйозні відхилення. Питання про тім, чому це відбувається, цікавить як соціологів, так і психологів.

Розрізняють індивідуальні і групові відхилення:

  • індивідуальні, коли окремий індивід відкидає норми своєї субкультури;
  • групове, розглянуте як конформне поводження члена девіантної групи стосовно її субкультури (наприклад, підлітки з важких родин, що проводять велику частину свого життя в підвалах. "Підвальне життя" здається їм нормальною, у них існує свій "підвальний" моральний кодекс, свої закони і культурні комплекси.

У даному випадку в наявності групове відхилення від домінуючої культури, тому що підлітки живуть відповідно до норм власної субкультури).

Первинне і вторинне відхилення. Під первинним відхиленням мається на увазі поводження особистості, що відхиляється, що у цілому відповідає культурним нормам, прийнятим у суспільстві. У даному випадку чинені індивідом відхилення так незначні і терпимі, що він соціально не кваліфікується девіантом і не вважає себе таким. Для нього і для навколишніх відхилення виглядає просто маленькою витівкою, чи ексцентричністю на худий кінець помилкою.

Вторинним відхилення називають відхилення від існуючих у групі норм, що соціально визначається як девіантне.

Культурно схвалювані відхилення. Поводження, що відхиляється, завжди оцінюється з погляду культури, прийнятої в даному суспільстві. Варто виділити необхідні якості і способи поводження, що можуть привести до соціально схвалюваних відхилень:

  • Зверхінтелектуальність. Підвищена інтелектуальність може розглядатися як спосіб поводження, що приводить до соціально схвалюваних відхилень лише при досягненні обмеженого числа соціальних статусів. Інтелектуальна посередність неможлива при виконанні ролей великого ученого чи культурного діяча, у той же час зверхінтелектуальність менш необхідна для актора, чи спортсмена політичного лідера.
  • Особливі схильності. Дозволяють виявляти унікальні якості на дуже вузьких, специфічних ділянках діяльності.
  • Зверхмотивація. Багато соціологів вважають, що інтенсивна мотивація часто служить компенсацією за чи позбавлення переживання, перенесені в чи дитинстві юності. Наприклад, існує думка, що Наполеон мала високу мотивацію до досягнення успіху і влади в результаті самітності, випробуваного їм у дитинстві, чи Нікколо Паганіні постійно прагнув до слави і пошани в результаті перенесених у дитинстві нестатку і глузувань однолітків.
  • Особистісні якості - особистісні риси і властивості характеру, що допомагають досягти узвишшя особистості.
  • Щасливий випадок. Великі досягнення - це не тільки яскраво виражений талант і бажання, але і їхній прояв у визначеному місці й у визначений час.

Культурно засуджувані відхилення. Більшість суспільств підтримує і винагороджує соціальні відхилення, що виявляються у формі екстраординарних досягнень і активності, спрямованої на розвиток загальноприйнятих цінностей культури. Порушення ж моральних норм і законів у суспільстві завжди строго засуджувалося і каралося.

Основні концепції девіантної поведінки

Соціальна норма визначає історично сформований у конкретному суспільстві межу, міру, інтервал припустимого (дозволеного чи обов'язкового) поводження, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій. У відмінності від природних норм фізичних і біологічних процесів соціальні норми складаються як результат адекватного чи перекрученого відображення у свідомості і вчинках людей об'єктивних закономірностей функціонування суспільства. Тому вони або відповідають законам суспільного розвитку, будучи «природними», або недостатньо адекватні їм, а інколи вступають у протиріччя через перекручений - класово обмежене, релігійне, суб'єктивістське, міфологізоване - відображення об'єктивних закономірностей. У такому випадку аномальною стає «норма», «нормальні» же відхилення від її.

Ось чому соціальні відхилення можуть мати для суспільства різні значення. Позитивні служать засобом прогресивного розвитку системи, підвищення рівня її організованості, подолання застарілих, консервативних чи реакційних стандартів поведінки. Це - соціальна творчість: наукове, технічне, художнє, суспільно-політичне. Негативні - дизфункціональні, дезорганізують систему, підриваючи часом її основи. Це - соціальна патологія: злочинність, алкоголізм, наркоманія, проституція, суїцид.

Границі між позитивним і негативним девіантної поведінки мінливі в часі і просторі соціумів. Крім того, одночасно існують різні «нормативні субкультури» (від наукових співтовариств і художньої «богеми» до співтовариств наркоманів і злочинців).

Соціальна норма знаходить своє втілення (підтримку) у законах, традиціях, звичаях, тобто у всьому тому, що стало звичкою, міцно ввійшло в побут, у спосіб життя більшості населення, підтримується суспільною думкою, відіграє роль «природного регулятора» суспільних і міжособистісних відносин. Англійський мислитель Клайв С. Льюїс схильний бачити в моральних нормах свого роду «інструкції», «що забезпечують правильну роботу людської машини».

Але в реформованому суспільстві, де зруйновані одні норми і не створені навіть на рівні теорії інші, проблема формування, тлумачення і застосування норми стає надзвичайно складною справою.

Усвідомлення неминучості відхилень у поводженні частини людей не виключає необхідності постійної боротьби суспільства з різними формами соціальної патології. Під соціальним контролем у широкому соціологічному змісті розуміється вся сукупність засобів і методів впливу суспільства на небажані (відхиляючі) форми поводження з метою їхній елімінування чи мінімізації.

Причини виникнення девіантної поведінки та шляхи її подолання

У соціології девіантної поведінки виділяються кілька напрямків, що пояснюють причини виникнення такої поведінки. Так, Р. Мертон, використовуючи висунуте Е. Дюркгеймом поняття «аномія» (стан суспільства, коли старі норми і цінності вже не відповідають реальним відносинам, а нові ще не затвердилися), причиною поводження, що відхиляється, вважає непогодженість між цілями, висунутими суспільством, і засобами, що воно пропонує для їхнього досягнення. Інший напрямок склався в рамках теорії конфлікту. Відповідно до цієї крапки зору, культурні зразки поводження є що відхиляються, якщо вони засновані на нормах іншої культури. Наприклад, злочинець розглядається як носій визначеної субкультури, конфліктної стосовно пануючого в даному суспільстві типу культури.

У сучасній вітчизняній соціології безсумнівний інтерес представляє позиція Я.І. Гілінського, що вважає джерелом девіації наявність у суспільстві соціальної нерівності, високої ступеня розходжень у можливостях задоволення потреб для різних соціальних груп. Кожна з позицій має право на існування, тому що дає зріз реально діючих суспільних відносин. У той же час їхніх авторів поєднує прагнення знайти єдине джерело причинності для різних форм девіацій.

Загальною закономірністю поводження, що відхиляється, виступає факт щодо стійкого взаємозв'язку між різними формами девіацій. Ці взаємозв'язки можуть носити вид індукції декількох форм соціальної патології, коли одне явище підсилює інше. Приміром, алкоголізм сприяє посиленню хуліганства. В інших випадках, навпаки, установлена зворотна кореляційна залежність (рівні убивств і самогубств). [5]

Існує і залежність усіх форм прояву девіації від економічних, соціальних, демографічних, культурологічних і багатьох інших факторів. Особливу гостроту ця проблема придбала сьогодні в нашій країні, де всі сфери громадського життя перетерплюють серйозні зміни, відбувається девальвація колишніх норм поводження. Устояні способи діяльності не приносять бажаних результатів. Неузгодженість між очікуваним і реальністю підвищує напруженість у суспільстві і готовність людини змінити модель свого поводження, вийти за межі сформованої норми. В умовах гострої соціально-економічної ситуації істотні зміни перетерплюють і самі норми. Найчастіше відключаються культурні обмежники, слабшає вся система соціального контролю.

Професор В.Н. Іванов виділяє такі причини девіації як: ті зміни в соціальних відносинах суспільства, що одержали відображення в понятті «маргіналізація», тобто його нестійкість, «проміжність», «перехідність», поширення різного роду соціальних патологій.

«Головна ознака маргіналізації, - пише Е. Стариков, - розривши соціальних зв'язків, причому в «класичному» випадку послідовно рвуться економічні, соціальні і духовні зв'язки». Економічні зв'язки рвуться в першу чергу й у першу ж чергу відновлюються. Повільніше всього відновлюються духовні зв'язки, тому що вони залежать від відомої «переоцінки цінностей».

Однієї з характерних соціального поводження маргиналів є зниження рівня соціальних чекань і соціальних потреб. Одним з найважчих наслідків цього для суспільства є його примітивізація, що виявляється у виробництві, у побуті, у духовному житті. Основним соціальним джерелом посилення маргиналізації суспільства є зростаюче безробіття в її явних і схованих формах.

Які перспективи самої маргиналізації суспільства? У самому загальному виді на це питання можна відповісти в такий спосіб. Під впливом змін, що відбуваються в суспільстві, викликаних ринковими реформами, частина маргиналів буде продовжувати рух по спадної, тобто опускатися на соціальне дно (люмпенизироваться). Друга частина маргиналів знаходить постепнно способи адаптації до нових реальностей, знаходить новий соціальний статус, нові соціальні зв'язки і якості. Вони заповнюють нові ніші в соціальній структурі суспільства, починають грати більш активну, самостійну роль у суспільному житті. [2]

Інша група причин зв'язана з поширенням різного роду соціальних патологій. Зокрема, ростом психічних захворювань, алкоголізму, наркоманії, погіршенням генетичного фонду населення. Не можна не відзначити, що серед різних видів соціальних відхилень широке поширення одержав останнім часом соціальний паразитизм у формі бродяжництва, жебрацтва і проституції. Для нього характерна прогресуюча стійкість, що перетворює подібне соціальне відхилення в спосіб життя (відмовлення від участі в суспільно корисній праці, орієнтація сугубо на нетрудові доходи). Небезпека цього паразитизму небезпечна в будь-якій формі. Так, наприклад, люди, що займаються бродяжництвом і жебрацтвом, нерідко виступають у ролі посередників у поширенні наркотиків, роблять крадіжки, допомагають збути крадене.

Усвідомлення неминучості відхилень у поводженні частини людей не виключає необхідності постійної боротьби суспільства з різними формами соціальної патології. Під соціальним контролем у широкому соціологічному змісті розуміється вся сукупність засобів і методів впливу суспільства на небажані (відхиляючі) форми поводження з метою їхній елімінування чи мінімізації.

Основні механізми соціального контролю:

  • власне контроль, здійснюваний ззовні в тому числі шляхом покарань і інших санкцій;
  • внутрішній контроль, забезпечуваний інтериалізацією соціальних норм і цінностей;
  • непрямий контроль, викликаний ідентифікацією з референтною законослухняною групою;
  • «контроль», заснований на широкій приступності різноманітних способів досягнення цілей і задоволення потреб, альтернативних протиправним чи аморальної. [2]

Лише в самому загальному виді можна визначити стратегію соціального контролю:

  • заміщення, витиснення найбільш небезпечних форм соціальної патології суспільно корисними і/чи нейтральними;
  • напрямок соціальної активності в суспільно схвалюваному, або нейтральному руслі;
  • легалізація (як відмовлення від карного чи адміністративного переслідування) «злочину без жертв» (гомосексуалізм, проституція, бродяжництво, споживання алкоголю, наркотиків);
  • створення організацій (служб) соціальної допомоги: суїцидологічної, наркологічної, геронтологічної;
  • реадаптація і ресоціалізація особи, що опинилася поза суспільними структурами;
  • лібералізація і демократизація режиму змісту у в'язницях і колоніях при відмовленні від примусової праці і скороченні частки цього виду покарання в системі правоохоронної діяльності;
  • безумовне скасування страти.

У суспільній свідомості ще дуже сильна віра в заборонно-репресивні міри як найкращий засіб врятування від цих явищ, хоча весь світовий досвід свідчить про неефективність твердих санкцій з боку суспільства. Позитивний ефект дає робота з наступним напрямкам:

  • Відмовлення від карного чи адміністративного переслідування «злочинців без жертв» (проституція, бродяжництво, наркоманія, гомосексуалізм і ін.), маючи у виді, що тільки соціальні міри дозволяють чи зняти нейтралізувати дані форми соціальної патології,
  • створення системи служб соціальної допомоги: суїцидологічний, наркологічної, специфічно віковий (геронтологічний, підліткової), соціальної реадаптації.

Висновок. Отже, ми визначили, що девіантна (відхиляюча) поведінка - це поведінка індивіда чи групи, що не відповідає загальноприйнятим нормам, у результаті чого ці норми ними порушуються. Девіантна поведінка - наслідок невдалого процесу соціалізації особистості: у результаті порушення процесів ідентифікації й індивідуалізації людини, такий індивід легко впадає в стан «соціальної дезорганізації», коли культурні норми, цінності і соціальні взаємозв'язки відсутні, слабшають чи суперечать один одному. Такий стан називається аномією і є основною причиною поведінки, яка відхиляється.

З огляду на те, що девіантна поведінка може приймати самі різні форми (як негативні, так і позитивні), необхідно вивчати дане явище, виявляючи диференційований підхід.

Поведінка, яка відхиляється, часто служить підставою, початком існування загальноприйнятих культурних норм. Без неї було б важко адаптувати культуру до зміни суспільних потреб. Разом з тим питання про те, у якому ступені повинна бути поширена поведінка, що відхиляється, і які її види корисні, а саме головне - терпимі для суспільства, дотепер практично не розв'язані. Якщо розглядати будь-які області людської діяльності: політику, управління, етику, то не можна цілком виразно відповісти на це питання (наприклад, які норми краще: сприйняті нами республіканські культурні чи норми старі монархічні, сучасні норми етикету чи норми етикету наших батьків і дідів?).

Задовільну відповідь на ці питання дати важко. Разом з тим не усі форми девіантної поведінки вимагають настільки детального аналізу. Кримінальна поведінка, сексуальні відхилення, алкоголізм і наркоманія не можуть привести до появи корисних для суспільства нових культурних зразків. Варто визнати, що гнітюче число соціальних відхилень відіграє деструктивну роль у розвитку суспільства. І тільки деякі нечисленні відхилення можна вважати корисними. Одна з задач соціологів - розпізнавати і відбирати корисні культурні зразки в поведінці індивідів, що відхиляється, і груп.

Список літератури

1. Ланцова Л.А., Шурупова М.Ф. Соціологічна теорія девиантного поводження // Соціально-політичний журнал. - 1993. - № 4.

2. Іванов В.Н. Девиантное поводження: причини і масштаби // Соціально-політичний журнал. - 1995. - № 2.

3. Осипова О.С. Девиантное поводження: чи благо зло? // Социс. - 1998. - № 9.

4. Гофман А.Б. Сім лекцій по історії соціології. - М., 1995.

5. Гилинский Я.И., Смолинский Л.Г. Социодинамика самогубств // Социс. 1988. № 5. С. 62.

6. Соціологія. Підручник. - Харків, 2000.


02.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!