Osvita.ua Вища освіта Реферати Соціологія Поведінкові типи та структура особистості
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Поведінкові типи та структура особистості

Елементами будь-яких соціальних систем, як говорилося, є люди. Включення людини в суспільство здійснюється через різні соціальні спільності, що кожна конкретна особистість персоніфікує: соціальні групи, соціальні інститути, соціальні організації і системи прийнятих у суспільстві норм і цінностей, через культуру

Людина виявляється включеним у безліч соціальних систем, кожна з який робить на нього систематизований вплив. Людина стає, таким чином, не тільки елементом соціальної системи, але і сам він представляє систему, що має дуже складну структуру. Соціологія не розглядає особистість по усім з різноманіть, т, е. як продукт природи, а вивчає з як сукупність суспільних відносин, як продукт суспільства.

Соціальні системи й особистість

Поняття особистості в соціології. Поняттям «індивід» звичайно позначається людина як одиничний представник тієї чи іншої соціальної спільності. Поняття «особистість» застосовується стосовно кожної людини, оскільки він індивідуально виражає значимі риси даного суспільства. Неодмінними характеристиками особистості є самосвідомість, ціннісні орієнтації і соціальних відносин, відносна самостійність стосовно суспільства і відповідальність за свої вчинки, а її індивідуальність - це те специфічне, що відрізняє однієї людини від інших, включаючи як біологічні, так і соціальні властивості, успадковані чи придбані.

Особистість є не тільки наслідком, але і причиною соціально етичних дій, чинених у даному соціальному середовищі. Економічні, політичні, ідеологічні і соціальні відносини історично визначеного типу суспільства переломлюються і виявляються по-різному, визначаючи соціальну якість кожної людини, зміст і характер його практичної діяльності. Саме в її процесі людина, з одного боку, інтегрує соціальні відносини навколишнього середовища, а з іншого боку - виробляє своє особливе відношення до зовнішнього світу.

До елементів, що складають соціальні якості людини, відносяться соціально визначена мета його діяльності; займані соціальні статуси і виконувані соціальні ролі; чекання у відношенні цих статусів і ролей; норми і цінності (тобто культура), якими він керується в процесі своєї діяльності; система знаків, що він використовує; сукупність знань; рівень утворення і спеціальної підготовки; соціально-психологічні особливості; активність і ступінь самостійності в прийнятті рішень.

Узагальнене відображення сукупності повторюваних, істотних соціальних якостей особистостей, що входять у яку-небудь соціальну спільність, фіксується в понятті «соціальний тип особистості». Шлях від аналізу суспільної формації до аналізу особистості, зведення індивідуального до соціального дозволяють розкрити в особистості істотне, типове, що закономірно формулюється в конкретно-історичній системі соціальних відносин, у рамках визначеного чи класу соціальної групи, соціального інституту і соціальної організації, до яких належить особистість.

Коли мова йде про особистості як членах соціальних груп і класів, соціальних інститутів і соціальних організацій, то маються на увазі не властивості окремих облич, а соціальні типи особистостей. Кожна людина має власні ідеї і мети, помисли і почуття. Це індивідуальні якості, що визначають зміст і характер його поводження.

Поняття особистості має сенс лише в системі суспільних відносин, лише там, де можна говорити про соціальну роль і сукупність ролей. При цьому, однак, воно припускає не своєрідність і різноманіття останніх, а насамперед специфічне розуміння індивідом своєї ролі, внутрішнє відношення до неї, вільне і зацікавлене (чи навпаки - змушене і формальне) її виконання. Людина як індивідуальність виражає себе в продуктивних діях, і вчинки його цікавлять нас лише в тій мері, у якій вони одержують органічне предметне втілення. Про особистість можна сказати зворотне: у ній цікаві саме вчинки.

Самі здійснення особистості (наприклад, трудові досягнення, відкриття, творчі успіхи) витлумачуються нами насамперед як учинки, тобто навмисних, довільних поведінкових актів. Особистість - це ініціатор послідовного ряду життєвих подій, чи, як точно визначив М. М. Бахтин, «суб'єкт поступания». Достоїнство особистості визначається не стільки тим, чи багато людині удалося, відбувся він чи не відбувся, скільки тем, що він узяв під свою відповідальність, що він сам собі ставить. Перше філософськи узагальнене зображення структури такого поводження дав два століття спустя И. Кант.

«Самодисципліна», «самовладання», «здатність бути паном собі самому» (згадаєте пушкінське: «умійте панувати собою...») - такі ключові поняття кантовского етичного словника. Але найважливіша висунута їм категорія, що проливає світло на всю проблему особистості,-це автономія. Слово «автономія» має двоякий сенс. З одного боку, воно означає просто незалежність стосовно чого. З іншої сторони (буквально), автономія - це «самозаконність». Але існує тільки один рід загальнозначущих норм, дійсних для всіх часів. Це найпростіші вимоги моральності, такі, як «не бреши», «не крадися», «не лагодь насильства».

Вона людина і повинна насамперед звести у свій власний безумовний імператив поводження. Лише на цьому моральному базисі може затвердитися особистісна незалежність індивіда, розвитися його уміння «панувати собою», будувати своє життя як осмислене, спадкоємно-послідовне «поступание». Не може бути нігілістичної й аморальної незалежності від суспільства. Воля від довільних соціальних обмежень досягається тільки за рахунок морального самообмеження. Лише той, у кого є принципи, здатний до незалежного целеполаганию. Тільки на основі останнього можлива справжня доцільність дій, тобто стійка життєва стратегія. Немає нічого більш далекого індивідуальної незалежності, чим безвідповідальність. Немає нічого більш пагубного для особистісної цілісності, чим безпринципність.

Компоненти структури особистості

Коротка назва підструктури.

До даної підструктури відносяться

Співвідношення біологічного і соціального

Підструктура спрямованості

Переконання, світогляд, особистісні змісти, інтереси

Соціальний рівень (біологічного майже немає)

Підструктура досвіду

Уміння, знання навички, звички

Соціально-біологічний рівень (значно більше соціального, чим біологічного)

Підструктура форм відображення

Особливості пізнавальних процесів (мислення, пам'яті, сприйняття, відчуття, уваги); особливості емоційних процесів (емоції, почуття)

Биосоциальный рівень (біологічного більше, ніж соціального)

Підструктура біологічних, конституціональних властивостей

Швидкість протікання нервових процесів, баланс процесів порушення і гальмування і т.п.; полові, вікові властивості

Біологічний рівень (соціальне практично отсутствует)

 

Ієрархічна структура особистості (по К.К. Платонову). Найважливіші компоненти структури особистості - пам'ять, культура і діяльність. Пам'ять - це система знань, що інтегрувала особистість у процесі життєвого шляху. Зміст даного поняття являє собою відображення дійсності у виді як визначеної системи наукового знання, так і повсякденних знанні. Культура особистості являє собою сукупність соціальних норм і цінностей, якими індивід керується в процесі практичної діяльності. Остання є реалізація потреб і інтересів особистості. У широкому змісті діяльність - це цілеспрямований вплив суб'єкта на об'єкт.

Поза відносинами суб'єкта й об'єкта діяльність не існує. Вона завжди зв'язана з активністю суб'єкта. Суб'єктом діяльності у всіх випадках є чи людина персоніфікуєма їм соціальна спільність, а її об'єктом можуть бути і людина, і матеріальні або духовні умови життя. Особистість може виступати як соціально-історична цінність, структурні елементи якої, знаходячись у постійній взаємодії і розвитку, утворять систему. Результатом взаємодії цих елементів є переконання. Переконання особистості - це той стандарт, за допомогою якого людина виявляє свої соціальні якості. Інакше ці стандарти іменуються стереотипами, тобто стійкими, повторюваними при різних ситуаціях відносинами чи особистості соціальної групи, соціального чи інституту соціальної організації до соціальних цінностей суспільства.

Стереотипізація залежить від особистості, соціального середовища і місця людини в ній, т.с.в кінцевому рахунку від системи включення особистості в суспільство. Основою для стереотипу можуть виступати потреби, інтереси, стереотип установки і т.д. У соціалізації індивіда можна виділити двох фаз - соціальну адаптації і інтериоризацію. Перша означає пристосування індивіда до соціально-економічних умов, до рольових функцій, соціальним нормам, що складаються на різних рівнях життєдіяльності суспільства, до соціальних груп і соціальних організацій, соціальним інститутам, що виступають як середовище його життєдіяльності. Процес адаптації - це перша фаза соціалізації індивіда.

Друга її фаза, интериоризация,- це процес включення соціальних норм і цінностей у внутрішній світ людини. Особистість не розчиняється в соціальному середовищі, а відноситься до неї як самостійна одиниця. Соціалізація особистості зводиться до соціального навчання, включає тільки суб'єктивну форму вростання індивіда в суспільство, а нормативно-ціннісна система виступає як автономна стосовно особистості.

В даний час існують дві основні концепції особистості: особистість як функціональна (рольова) характеристика людини й особистість як його сутнісна характеристика. Перша концепція спирається на поняття соціальної функції людини, а точніше сказати, на поняття соціальної ролі. При всій значимості цього аспекту розуміння особистості (він має велике значення в сучасній прикладній соціології) він не дозволяє нам розкрити внутрішній, глибинний світ людини, фіксуючи тільки зовнішнє поводження його, що у цьому випадку не завжди і не обов'язково виражає дійсну сутність людини.

Більш глибока інтерпретація поняття особистості розкриває останню вже не у функціональному, а в сутнісному плані: вона тут - згусток її регулятивно-духовних потенцій. центр самосвідомості, джерело волі і ядро характеру, суб'єкт вільних дій і верховної влади у внутрішнім житті людини. Особистість - індивідуальний осередок і вираження суспільних відносин і функцій людей, суб'єкт пізнання і перетворення світу, прав і обов'язків,, етичних, естетичних і всіх інших соціальних норм.

Особистісні якості людини в такому випадку є похідне від його соціального способу життя і розуму, що самоусвідомить. Особистість тому є завжди суспільно розвита людина. Особистість є сукупність трьох її основних складових: біогенетичних задатків, впливу соціальних факторів (середовище, умови, норми, регулятиви) і її психосоциального ядра - «я». Воно являє собою як би внутрішнє соціальне особистості, що стало феноменом психіки, що визначає її характер, сферу мотивації, що виявляється у визначеній спрямованості, спосіб співвіднесення своїх інтересів із суспільними, рівень домагань, основу формування переконань, ціннісних орієнтацій, світогляду. Людина як особистість не є деяка закінчена даність. "Він - процес, що вимагає безустанної щиросердечної роботи. Головним результуючим властивістю особистості виступає світогляд. Воно виявляє собою привілей людини, що піднялись до високого рівня духовності.

Одночасно з формуванням світогляду складається і характер особистості - психологічний стрижень людини, що стабілізує його соціальні форми активності. «Тільки в характері індивідуум здобуває свою постійну визначеність». Визнається, що великим характером володіє той, хто своїми вчинками домагається великих цілей, відповідаючи вимогам об'єктивних, розумно обґрунтованих і соціально значимих ідеалів, служачи маяком для інших. Якщо ж характер людини утрачає свою об'єктивність, роздрібнюючи у випадкових, дрібних, порожніх цілях, то він переходить в упертість, стає деформовано суб'єктивним.

Упертість - це вже не характер, а пародія на нього. Перешкоджаючи спілкуванню людини з іншими, воно має відразливу силу. Особливим компонентом особистості є її моральність. Тільки високоморальні і глибоко інтелектуальні особистості випробують гостре почуття трагізму від свідомості своєї «не - особистості», тобто нездатності робити те, що диктує таємний зміст «я». Таким чином, особистість - це міра цілісності людини, без внутрішньої цілісності немає особистості.

В особистості важливо бачити не тільки єдине і загальне, але й унікальне, своєрідне. Заглиблене збагнення сутності особистості припускає розгляд її не тільки як соціального, але й індивідуально-самобутньої істоти. Але разом з тим особистість є щось унікальне, що зв'язано, по-перше, з її спадкоємними особливостями і, по-друге, з неповторними умовами мікросередовища, у яких вона вирощується. Таким чином, поняття людської унікальності має істотне значення в соціальному пізнанні, у збагненні соціальних явищ, подій, у з'ясуванні механізму функціонування і розвитку суспільства, ефективного керування ім. Однак особистість не розчиняється в суспільстві: зберігаючи значення неповторної і самостійної індивідуальності, вона вносить свою лепту в життя суспільного цілого.

Поведінкові типи

Соціальне поводження. C терміном «поводження» у науці зв'язується активність, система дій, що складається в адаптації, у пристосуванні до вже наявного середовища, притім у тварин тільки до природного, а в людини - і до соціального. Ця адаптація здійснюється на основі визначених чи біологічно соціально заданих програм, вихідні підстави яких не піддаються чи перегляду перебудові. Типовим прикладом соціального поводження є, скажемо, адаптація, пристосування до навколишнього соціальному середовищу шляхом проходження прийнятим у цьому середовищі звичаям, правилам і нормам.

Адаптивне поводження являє собою «закриту» систему відносини до дійсності, межі якого обмежені даним соціальним чи природним середовищем і заданим "набором можливих дій у цьому середовищі, визначеними життєвими стереотипами і програмами. Властивій тільки людині формою відносини до дійсності є діяльність, що, на відміну від поводження, не обмежується пристосуванням до існуючого умовам - природним чи соціальної,- а перебудовує, перетворить їх.

Відповідно така діяльність припускає здатність до постійного перегляду й удосконалювання лежачих у її підставі програм. Люди виступають при цьому не просто виконавцями заданої програми поводження - хоча б і активними, що знаходять нові оригінальні рішення в рамках її здійснення,- а творцями, творцями принципово нових програм дій. У випадку адаптивного поводження при всій його можливій активності й оригінальності мети дій у кінцевому рахунку задані, визначені; активність же зв'язана з пошуком можливих засобів досягнення цих цілей. Іншими словами, пристосувальне поводження цілеспрямоване, доцільно.

Воля означає подолання тиску заданих людині умов - будь те зовнішня природа, соціальні норми, оточуючі чи люди внутрішня обмеженість,- як факторів, що детермінують його поводження, припускає здатність будувати власну програму дій, що дозволяла б вийти за рамки наказу наявною ситуацією, розширити обрій свого відношення до світу, вписатися в більш широкий контекст буття. Взаємодія індивіда і суспільства з погляду соціального контролю виявляє його внутрішню суперечливість.

Так, з одного боку, людина не може знайти свою індивідуальність, придбати соціальні якості і властивості поза чи крім суспільства. Якщо індивіда не можна вважати продуктом соціального і соціально-культурного середовища, то його не можна вважати і людиною. З іншого боку, особистість не може знайти, розвити свою індивідуальність, якщо буде сліпо, автоматично пристосовуватися до зразків культури. Якщо людини вважати простим зліпком соціокультурного середовища, то його не можна визнати особистістю. Індивідуальна і соціальна дії співвідносяться як контрольоване і контролююче.

Акт соціального (групового) дії, виступаючи в системі соціального контролю у виді реакції на індивідуальне поводження, сам виконує функцію соціального стимулу (позитивного чи негативного), що визначає характер наступних індивідуальних актів, у силу чого ці акти є реакцією на соціальні дії. Ці акти закріплюються в чи поводженні усуваються з нього в залежності від реакції соціального середовища (групи, класу, суспільства в цілому).

У свою чергу реакція соціального середовища на індивідуальну дію залежить від об'єктивно існуючої (у моралі, у праві, в ідеології і т.д.) соціальної шкали оцінок, похідної від системи цінностей, ідеалів, життєвих інтересів і устремлінь соціальної групи, класу, суспільства в цілому. Індивідуальна дія, вступаючи в соціальний світ, одержує своє визначення ззовні, його сутність, соціальний зміст і значення визначаються соціальними цілями. Соціальна оцінка індивідуальних дій визначається об'єктивно існуючим набором їхніх стереотипів, включених у систему норм, цінностей, ідеалів і т.д. Подібні, хоча і не формалізованих шкалах оцінок існують у моралі, професійній етиці і т.д., утворити нормативну структуру відповідних соціальних груп.

Рольова концепція особистості. Кожна людина, що живе в суспільстві, включений у безліч різних соціальних груп (родина, навчальна група, дружня компанія і т.д.). У кожній з цих груп він займає визначене положення, має деякий статус, до нього пред'являються визначені вимоги. Таким чином, той самий людина повинна поводитися в одній ситуації як батько, в іншій - як друг, у третьої - як начальник, тобто виступати в різних ролях.

Соціальна роль - відповідний прийнятим нормам спосіб поводження людей у залежності від їхнього чи статусу позиції в суспільстві, у системі міжособистісних відносин. Освоєння соціальних ролей - частина процесу соціалізації особистості, неодмінна умова «вростання» людини в суспільство собі подібних. Соціалізацією називається процес і результат засвоєння й активного відтворення індивідом соціального досвіду, здійснюваний у спілкуванні і діяльності. Засвоюючи соціальні ролі, людина засвоює соціальні стандарти поводження, учиться оцінювати себе з боку і здійснювати самоконтроль. Таким чином, розвита особистість може використовувати рольове поводження як інструмент адаптації до визначених соціальних ситуацій, у теж час не зливаючи, не ідентифікуючи з роллю. Рольова концепція особистості виникла в американській соціальній психології в 30-х роках XX в. (Ч. Лантухи, Дж. Мид) і одержала поширення в різних соціологічних плинах, насамперед у структурно-функціональному аналіз.

Соціальне поводження в представленні психологів і соціологів. Чарлз Лантухи вважав, що особистість формується на основі безлічі взаємодій людей з навколишнім світом. У процесі цих интеракций люди створюють своє «дзеркальне Я», що складається складається з трьох елементів:

  • того, як, на нашу думку, нас сприймають інші (Я упевнена, що люди звертають увагу на мою нову зачіску);
  • того, як, на нашу думку, вони реагують на те, що бачать (Я упевнена, що їм подобається моя нова зачіска);
  • того, як ми відповідаємо на сприйняту нами реакцію інших. (Видиме, я буду завжди так зачісуватися).

Американський психолог Джордж Герберт Мид пішов далі у своєму аналізі процесу розвитку нашого «Я». На думку Мида, процес формування особистості включає три різні стадії. Перша - імітація. На цій стадії діти копіюють поводження дорослих, не розуміючи його. Потім випливає ігрова стадія, коли діти розуміють поводження як виконання визначених ролей: лікаря, пожежного, автогонщика і т.д.; у процесі гри вони відтворюють ці ролі.

Перехід від однієї ролі до іншої розвиває в дітей здатність додавати своїм думкам і діям такий зміст, який додають їм інші члени суспільства, - це наступний важливий крок у процесі створення свого "Я". Третій етап, по Миду, стадія колективних ігор, коли діти учаться усвідомлювати чекання не тільки однієї людини, але і всієї групи. Рольова теорія особистості описує її соціальне поводження двома основними поняттями: «соціальний статус» і "соціальна роль". Людина може мати кілька статусів. Але найчастіше тільки один визначає його положення в суспільстві.

Часто буває так, що головний, чи інтегральний, статус обумовлений його посадою (наприклад, директор, професор). Соціальний статус відбивається як у зовнішнім поводженні і вигляді (одязі, жаргоні й інших знаках соціальної і професійної приналежності), так і у внутрішній позиції (в установках, ціннісних орієнтаціях, мотиваціях і т.д.).

Соціологи відрізняють запропоновані і придбані статуси. Запропонований - це значить нав'язаний суспільством поза залежністю від зусиль і заслуг особистості. Він обумовлюється етнічним походженням, місцем народження, родиною і т.д. Придбаний (досягнутий) статус визначається зусиллями самої людини (наприклад, письменник, учений, директор і т.д.). Виділяються також природний і професійно-посадовий статуси.

Природний статус особистості припускає істотні і відносно стійкі характеристики людини (чоловіка і жінки, дитинство, юність, зрілість, старість і т.д.). Професійно-посадовий - це базисний статус особистості, для дорослої людини найчастіше є основою інтегрального статусу. У ньому фіксується соціальне, економічне і виробничо-технічне положення (банкір, інженер, адвокат і т.д.).

Соціальний статус позначає конкретне місце, що займає індивід у даній соціальній системі. Сукупність вимог, пропонованих індивіду суспільствам, утворить зміст соціальної ролі. Соціальна роль - це сукупність дій, що повинний виконати людину, що займає даний статус у соціальній системі. Кожен статус звичайно включає ряд ролей. Сукупність ролей, що випливають з даного статусу, називається рольовим набором.

Соціальна роль розпадається на рольові чекання - те, чого згідно «правилам гри» чекають від тієї чи іншої ролі, і на рольове поводження - те, що людина реально виконує в рамках своєї ролі. Усякий раз, беручи на себе ту чи іншу роль, людина більш-менш чітко представляє зв'язані з нею права й обов'язки, приблизно знає схему і послідовність дій і будує своє поводження відповідно до чекань навколишніх.

Соціальне поводження спробував систематизувати Толкотт Парсонс. Він вважав, що будь-яка роль може бути описана за допомогою п'яти основних характеристик:

  • Емоційність. Деякі ролі (наприклад, медичної сестри, чи лікаря поліцейського) вимагають емоційної стриманості в ситуаціях, що звичайно супроводжуються бурхливим проявом почуттів (мова йде про хворобу, страждання, смерть). Від членів родини і друзів очікується менш стримане вираження почуттів.
  • Спосіб одержання. Деякі ролі обумовлені запропонованими статусами - наприклад, дитини, чи юнака дорослого громадянина; вони визначаються віком людини, що виконує роль. Інші ролі завойовуються; коли ми говоримо про професора, ми маємо на увазі таку роль, що досягається не автоматично, а в результаті зусиль особистості.
  • Масштаб. Деякі ролі обмежені строго визначеними аспектами взаємодії людей. Наприклад, ролі лікаря і пацієнта обмежені питаннями, що безпосередньо відносяться до здоров'я пацієнта. Між маленькою дитиною і його чи матір'ю батьком установлюються відносини більш широкого плану; кожного з батьків хвилюють багато сторін життя маляти.
  • Формалізація. Деякі ролі передбачають взаємодія з людьми відповідно до встановлених правил. Наприклад, бібліотекар зобов'язаний видати книги на певний строк і зажадати штраф за кожний прострочений день з тих, хто затримує книги. При виконанні інших ролей допускається особливе звертання з тими, з ким у вас склалися особисті відносини. Наприклад, ми не очікуємо, що чи брат сестра заплатять нам за зроблену їм послугу, хоча ми могли б узяти плату в незнайомої людини.
  • Мотивація. Різні ролі обумовлені різними мотивами. Очікується, скажемо, що заповзятлива людина поглинена власними інтересами - його учинки визначаються прагненням дістати максимальний прибуток. Але передбачається, що священик трудиться головним чином заради суспільного блага, а не особистої вигоди. Як вважає Парсонс, будь-яка роль включає деяке сполучення цих характеристик.

Теорія ролей добре описує адаптаційну сторону процесу соціалізації особистості. Але цю схему не можна прийняти за єдину і вичерпну, оскільки вона залишає в тіні активний, творчий особистісний початок.

Концепція особистості 3. Фрейда. Інший образ особистості виник під впливом ідей 3. Фрейда, що розглядали людину як прагнучого до задоволення, а суспільство - як систему заборон, табу. Несвідомі (у першу чергу сексуальні) прагнення особистості утворять її потенціал і основне джерело активності, задають мотивацію її діям. У силу неможливості задоволення інстинктивних потреб у їхній природно-природній формі через соціальні нормативні обмеження людини змушений постійно шукати компроміс між глибинним потягом і суспільно прийнятною формою його реалізації. Уся людська історія розглядається Фрейдом як історія наростаючого психозу.

Відповідно до концепції класичного біхевіоризму Уотсона Скиннер досліджує поводження організму. Зберігаючи двочленну схему аналізу поводження, він вивчає тільки його рухову сторону. Ґрунтуючись на експериментальних дослідженнях і теоретичному аналізі поводження тварин. Скиннер формулює положення про три види поводження: безусловнорефлекторном, условнорефлекторном і оперантноц. На основі аналізу поводження Скиннер формулює свою теорію навчання. Головним засобом формування нового поводження виступає підкріплення. Уся процедура научения у тварин одержала назву «послідовного наведення на потрібну реакцію". Для дозволу соціальних проблем сучасного суспільства Б.Скиннер висуває задачу створення технології поводження.

Технологія поводження покликана здійснювати контроль одних людей над іншими. Оскільки наміру, бажання, самосвідомість людини не приймаються в увагу в біхевіоризмі, засобом керування поводженням не є звертання до свідомості людей. Таким засобом виступає контроль за режимом підкріплень, що дозволяє маніпулювати людьми. Такі дослідники, як Т. Адорно, К. Хорни й інші неомарксисти і неофрейдисти, у своїх роботах обґрунтували парадоксальний висновок: «нормальна» особистість сучасного суспільства - це невротик. Давно розпалися системи общностей, де були загальноприйняті стійкі цінності, і зараз кожна соціальна роль людини змушує його «грати» у новій системі цінностей, переваг і стереотипів (виходячи з будинку, потрапляючи в транспорт, на роботу, забігаючи в клуб, у кафі, подорожуючи по магазинах, увесь час змінювати амплуа і соціальні «маски»).

Висновок. Соціалізація – це процес, що починається в дитинстві і закінчується в глибокій старості, засвоєння соціальних ролей і культурних норм. Неможливо навчитися соціальної ролі по чи книжках методам ділової гри, хоча удосконалити себе в ній у такий спосіб можна. Чи вождь король виховує собі спадкоємця багато років; виконавця цієї ролі виховують оточення, практика прийняття управлінських рішень, яку приходиться освоювати, реально ставши чи королем вождем.

Кожна соціальна роль включає безліч культурних норм, правил і стереотипів поводження, незримими соціальними нитками - правами, обов'язками, відносинами - вона зв'язана з іншими ролями. І все це треба освоювати. От чому до соціалізації застосуємо термін не «навчання», а «освоєння».

Він ширше по змісту і містить у собі навчання як одну з частин. Оскільки протягом життя нам приходиться освоювати не одну, а ціле безліч соціальних ролей, просуваючи по віковій і службовій драбинці, процес соціалізації продовжується все життя. Розвиток людини не можна зрозуміти у відриві від родини, соціальної групи і культури, до яких він належить. Етапи соціалізації. Прийнято виділяти первинну соціалізацію, що охоплює період дитинства, і вторинну соціалізацію, що займає більш тривалий часовий проміжок і вміщує в себе також зрілий і похилий вік.

Соціалізація дорослих виражається головним чином у зміні їхнього зовнішнього поводження, у той час як дитяча соціалізація коректує базові ціннісні орієнтації.

Дорослі можуть оцінювати норми; діти здатні тільки засвоювати їх. Соціалізація дорослих часто припускає розуміння того, що між чорним і білим існує безліч "відтінків сірого кольору".

Соціалізація дорослих спрямована на те, щоб допомогти людині опанувати визначеними навичками; соціалізація дітей формує головним чином мотивацію їхнього поводження.

Список літератури

1. Курс лекцій по соціології. Видавничий центр «Март» 1998.

2. Соціологія. Видавництво думка. 1990.

3. А. Г. Спиркин. Основи філософії. Видавництво політична література 1988.

4. Введення у філософії. Видавництво політична література 1989.


01.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!