Osvita.ua Вища освіта Реферати Соціологія Політико-правові аспекти проголошення суверенітету України
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Політико-правові аспекти проголошення суверенітету України

Всеохоплюючий спектр проблем, що постають з прийняттям Декларації про державний суверенітет України, становить у порядок денний завдання розглянути питання про її юридичну природу

Декларація є джерелом основних принципів при вирішенні відповідних проблем, насамперед слід вирішити питання про юридичну її природу, а саме: чи є зазначені принципи правовими, а отже - обов'язковими для нормативної реалізації, чи неправовими, тобто необов'язковими до цього.

В юридичній літературі висловлена думка, що ставити питання про надання сили закону деклараціям про незалежність і суверенітет республіки взагалі є неправомірним. Згідно з цією точкою зору подібні декларації (у тому числі Декларацію про Державний суверенітет України), «можна розглядати як наукові концепції розвитку республіки, розвитку конституційного і поточного законодавства».Інакше кажучи, Декларація про Державний суверенітет України є якимось науковим трактатом, виробленим ВР УРСР, позбавленим юридичної природи і має характер рекомендацій для наступного конституційного і поточного законодавства і через це не є елементом системи права України. Такий підхід має окремих прихильників, які розв'язали на другій сесії ВР УРСР дискусію, котра завершилася актом надання Декларації сили закону.

Питання про визнання за Декларацією про Державний суверенітет України сили закону з моменту її прийняття, не тільки є правомірною, а й історично обґрунтованою. Історичні умови, що детермінували її прийняття, як і аналогічні акти інших союзних республік, визначають особливий їх характер як правової гарантії перебудовних процесів.

Системна належність Декларації про Державний суверенітет України, як і будь-якого іншого правового акта, визначається насамперед предметом і методом правового регулювання як класифікаційними ознаками поділу системи права на галузі (якщо під системою права розуміти відображення і результат внутрішньої єдності різномаїття права). Предметом регулювання даної Декларації є суспільні відносини пов'язані з функціонуванням державної влади, економічної системи і здійсненням прав і свобод громадян. У преамбулі Декларації зазначається, що ВР УРСР, виражаючи волю народу, проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки у межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах.

З тексту преамбули і заключної частини Декларації й аналізу положень випливає, що їй притаманний метод загального конституційного закріплення найважливіших політичних і економічних відносин. У її тексті немає умовних способів, формулювання мають імперативний характер, як і належить акту конституційного рівня.

Багато принципів і положень Декларації про державний суверенітет України мають спільні риси з відповідними принципами і положеннями декларацій про суверенітет інших республік. Проте без «квасного патріотизму» можна констатувати, що Декларація про державний суверенітет України вигідно відрізняється тим, що до неї включено спеціальний VII розділ «Екологічна безпека». Це одне з корінних питань виживання людства взагалі. Для України воно надто болюче через ряд екологічних трагедій, що сталися за останнє 20-ти річчя. Тут береться до уваги не лише викид радіоактивних речовин на Чорнобильській АЕС, а й інші аварії, наслідки зловісного впливу яких на живі організми поки не виявилися.

Процес нормативної реалізації принципів Декларації почався незабаром після її прийняття. Так 3 серпня 1990 р. набрав чинності закон УРСР «Про економічну самостійність Української РСР».

Термін «суверенітет» з французької - верховна влада. В державно-правовому смислі дане поняття вперше застосоване у ХVІ ст. французьким вченим Ж.Боденом. Нині воно означає верховенство і незалежність влади. Таким чином, термін «незалежність» є складовою поняття «суверенітет». В одночас «незалежність» має самостійне політико-правове навантаження - поглиблення і розвиток суверенітету, включення будь-якої підлеглості і залежності. Україна спочатку проголосила державний суверенітет (16.07.1990р.), а потім - незалежність (24 серпня 91 р.).

Є три види суверенітету: державний, національний і народний.

Державний суверенітет - верховенство державної влади у своїй країні і її незалежність в зовнішньополітичній сфері. В Декларації від 16 липня 90 р. Україна проголосила державний суверенітет, який характеризується як верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади у межах національної території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Джерелом такого суверенітету і незалежності є воля народу, виражена населенням на референдумі 1 грудня 1991 р. За незалежність проголосували - 90,32 відсотки голосуючих (близько 29 млн. чол.). Суверенітет полягає у ефективному функціонуванні органів держави - законодавчих, виконавчих, судових, а також у правовій системі. Реалізуючи суверенні права, Україна зміцнює триєдину владу. В цьому плані слід розглядати введення поста президента і обрання цієї вищої службової особи шляхом свенародного голосування. Важливе значення має також введення посад і призначення представників президента України, формування місцевої державної адміністрації. Вироблена концепція судово-правової реформи, яка реалізується вже у законодавчих актах і на практиці.

Національний суверенітет - повновладдя нації, її політична свобода, реальна можливість визначити характер свого національного життя. Для колишнього Союзу РСР, який об'єднував 53 національно-територіальні державні утворення, даний суверенітет набув особливого значення. Важливим він є також для України, де проживає 110 національностей.

Народний суверенітет - повновладдя народу, володіння ним соціально-економічними і політичними засобами, які забезпечують участь громадян в управлінні суспільством і державою. Народ України реалізує суверенітет через обрані демократичним шляхом ради народних депутатів, президента, а також безпосередньо через референдуми. Здійснюється він й через різні громадські організації та формування. Головним виразником суверенітету народу є держава, яка поставила за мету формування правового, демократичного суспільства.

Здобувши незалежність, народ України розпочав активну діяльність по створенню своєї демократичної правової держави. Ця розбудова розпочиналась в дуже складних умовах. Необхідно було перш за все здійснити перехід від статусу союзної республіки з обмеженим суверенітетом до статусу самостійної держави. Тому законом Верховної Ради УРСР від 17 вересня 1991 р. до Конституції були внесені зміни і доповнення, які мали на меті зміцнити державний суверенітет республіки.

У тексті Конституції слова «Українська Радянська Соціалістична Республіка» і «Українська РСР» були змінені на споконвічну назву нашої держави - «Україна». В розділі Конституції про зовнішньополітичну діяльність і захист Вітчизни розвивалися положення про підвищення ролі України як рівноправного учасника міжнародних відносин. Міжнародне співтовариство з розумінням поставилося до виникнення нової незалежної держави. Україну визнали понад 130 країн світу.

Проголошення України незалежною державою обумовило настійну необхідність визначити правовий статус її населення. Він регулювався Конституцією, а також Законом «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 р. та прийнятими відповідно до них іншими законодавчими актами. Ці правові акти передбачали, які особи визнаються громадянами України; порядок набуття українського громадянства; внаслідок яких юридичних фактів може бути втрачено українське громадянство; як визначається громадянство дітей при зміні громадянства батьків і при усиновленні; які органи держави є правомочними вирішувати питання громадянства і порядок його оформлення; як виконуються рішення з питань громадянства і порядок їх оскарження.

Незалежність України відкрила широкі можливості для створення власного демократичного державного апарату, без втручання в цей процес сторонніх сил, з усуненням залишків командно-адміністративної системи управління.

Доцільно розглянути окремі правові принципи, закріплені у Декларації та Акті і розвинуті в інших законодавчих актах. У Декларації, зокрема, визначається необхідність побудови правової держави. Називатись правовою може тільки та держава, яка точно додержується принципів:

  • верховенство закону щодо інших правових актів і у суспільному житті;
  • зв'язок законом самої держави, всіх її органів, громадських організацій, службових осіб і громадян;
  • непорушність свободи особи, її прав та законних інтересів, честі і гідності, їх охорона і гарантування;
  • взаємна відповідальність держави і особи;
  • ефективність контролю за здійсненням законів та інших нормативних актів.

Підготовлена і продовжує напрацьовуватись нормативна база для здійснення принципів правової держави.

У Декларації проголошено, що Україна забезпечує верховенство її Конституції і законів на своїй території. Це посилання має два аспекти. По-перше, закріплюється один з основоположних принципів правової держави, за яким Конституція та інші закони мають верховенство щодо інших правових актів. При розбіжності відомчих актів, у тому числі указів президента, постанов і розпоряджень уряду, із законом - діє останній.

Перед республіканським референдумом про підтвердження Акта проголошення незалежності Верховна Рада України прийняла Декларацію прав національностей України. У її першій статті проголошується, що Українська держава гарантує всім народам, національним групам громадян, які проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні і культурні права. По-новому витлумачено ст.3 закону «Про мови в Україні»: в межах адміністративних територіальних одиниць, де компактно проживає певна соціальність, може функціонувати її мова поряд з державною. Громадянам забезпечується право вільно користуватись російською мовою.

Невід'ємним правом людини є її право на громадянство. Декларація про державний суверенітет має розділ, в якому визначені основні положення громадянства України. Вони розвинуті у законі «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 р. У ст.1 встановлено, що на Україні існує єдине громадянство.

Для правового забезпечення суверенітету і незалежності України було зроблено чимало, але найважливішим кроком було прийняття нової конституції України - Основного закону України.[1]

24 серпня 1991 р. відкрилася позачергова сесія Верховна Рада України, на якій було розглянуто питання про політичну ситуацію в республіці та прийнято низку надзвичайно важливих документів. Серед них - постанова та Акт проголошення незалежності України, затверджені конституційною більшістю (постанова: за - 321, Акт: за - 346). У результаті Україна стала незалежною демократичною державою з неподільною та недоторканою територією, на якій чинними є лише власні Конституція, закони та постанови уряду.

На урочистому засіданні 5 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийняла звернення «До парламентаріїв і народів світу», в якому наголошувалося, що договір 1922 р. про утворення СРСР вважає стосовно себе недійсним і недіючим. Заявлялось, що Україна будує демократичну правову державу, першочерговою метою якої є забезпечення прав і свобод людини. Підтверджувалися положення Декларації прав національностей України від 1 листопада 1991 р. щодо гарантування усім народам і громадянам республіки рівних політичних, громадянських, економічних, соціальних та культурних прав. Проголошувався перехід до ринкової економіки, визнавалася рівноправність усіх форм власності Висловлювалася готовність до активізації міжнародного співробітництва на засадах рівноправності, суверенності, невтручання у внутрішні справи один одного, визнання територіальної цілісності і непорушності існуючих кордонів. Неподільною і недоторканою Україна оголосила і власну територію, водночас не маючи територіальних претензій до будь-якої держави. Задекларовано також було без'ядерний статус республіки, оборонний характер її військової доктрини, формування Збройних Сил на засадах мінімальної достатності.

Список літератури

1. Кісь Роман. Аспекти національної ідеї - К.,1997.

2. Лук'яненко Л. За Україну за її волю. К.-1991.

3. Михеєнко М.М., Мовчан В. В., Радзієвська Л.К. Порівняльне судове право К. 1993. - С. 160.

4. СташисВ.В.,Бажанов М.І. Шляхи оновлення кримінального законодавства України //Вісн Академії правових наук України. 1993. - № 1.

5. Тацій В. Й., Грошевий Ю. М. Правові заходи охорони Конституції // Вісн. Академії правових наук України. - 1995. - № 3. - С. 41- 43.

6. Терен В., Чмир Ю., Україна сьогодні і завтра // Розбудова держави.,1994-№1.

7. Шемшученко Ю. Сила демократії - у силі влади ! // Віче. - 1995. - № 6. - С. 9.

8. Ющик О. Реформування законодавчого процесу: проблеми і перспективи // Віче, - 1995. - № 2 - С. 15.

9. Еволюція державного устрою в Україні: від тоталітаризму до демократії // Віче.,1997-№1,С.21-31.

10. Конституція України - основа розвитку законодавства // П.У.1997-№8., С.18-36.

11. Національно-культурне будівництво незалежної України: труднощі, перешкоди, пошуки // Вісник Харківського Університету.,1996-№38.

12. Нова Конституція України - втілення національної ідеології державотворення //П.У. - 97. - №1, С. 46-49.

13. Правові проблеми суверенітету і незалежності України // П.У.,-1992-№10,С. 10-22.

14. Проблеми формування суверенної правової України.- Львів.,1993.

15. Соціальні і політичні передумови організації конституційного процесу в Україні // Адвокат.,1996-№3, ст.3-13.

16. Сучасна історія України // Культурол. Студія.,1996. Вип.1,С.9-13.

17. Українська перспектива: історико-політологічні підстави сучасної державної стратегії./ К.,1996.,С.110-126.


01.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!