Osvita.ua Вища освіта Реферати Соціологія Розвиток соціологічної думки в Україні у XVIII- початку XX ст.
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Розвиток соціологічної думки в Україні у XVIII- початку XX ст.

Місце І. Вишенського у розвитку соціальної думки в Україні. Соціально-політичні концепції Києво-Могилянської академії. Вплив Г.С. Сковороди на становлення української суспільної думки. Доба національно-культурного відродження в Україні - важлива база для дослідження соціологічних поглядів та ідей

Виняткове місце у розвитку соціальної думки в Україні кінця XVI - початку XVII ст. займає мислитель І.Вишенський - виходець з містечка Судова Вишня біля Львова. Життя українського народу і боротьба в жорстких умовах національного, соціального та релігійного переслідування стали в його писаннях одним з центральних.

Центральною постаттю у поглядах Вишенського була людина, але не абстрактна, а конкретна, з її муками та стражданнями. Виходячи з принципу відношення «дух-тіло», полеміст намагався знайти обґрунтування для вимог свободи, рівності, справедливості, насамперед у сфері духа, а потім покласти це в основу громадського життя, життєдіяльності людини і народу. І.Вишенський дійшов визнання основоположності й визначальності первісно-демократичних засад раннього християнства для церковного життя, а на цій підставі - для світських відносин.

Полеміст виходив з того, що християнська віра у своїй духовній чистоті містить демократичні засади рівності, братерства, свободи, справедливості, а несправедливість, насильство, деспотизм, тиранія походять від абсолютизації принад світського життя, від жадоби багатства й розкоші, необмеженої влади й сваволі панування. Рівність людей від природи, на його думку, не дає нікому права самовільно ставати вище над іншими, рівність людей перед Богом тим більше не дає нікому права поневолювати і деспотичне правити, бо всі люди за своєю духовною сутністю зрівняні з Богом і рівні перед ним як верховним законодавцем правди, свободи і справедливості.

Трактування суспільного буття І. Вишенським ставило на перший план основоположну засаду рівності. Христос і його учні, за його твердженням, втілили її у ранньому християнстві, і це неперевершений взірець життя людини - християнина і громадянина. Вишенський виходив з того, що прагнення до багатства постійно збуджується принадами, насолодами та спокусами матеріальної дійсності. Але, нагромаджуючи власні багатства, людина утверджує бідність інших. Бідність за своєю суттю породжує прагнення до рівності, справедливості, правди, тоді як багатство є абсолютним втіленням нерівності, визиску, іншого зла.

І.Вишенський звертав увагу на роль правосуддя у житті суспільства: суд повинен охороняти закон і справедливість, утверджувати й захищати громадянські права і свободи. Він заявив, що ніхто і ніщо не зламає волі українського народу, жодні насильства, хоч би якими вони страшними були, не поставлять його на коліна перед тиранами.

Твори І.Вишенського здебільшого мають форму «Посланій», адресованих до князя К.Острозького, до братств, владик і всіх українців. Найбільш відомими є «Поради», «Послание до всіх обще в людской земле живящих», «Извещение краткое о латинских прелестях». Віднайдені у 1858 році і вперше частково опубліковані М.Костомаровим у 1865 р., вони з того часу стали предметом дослідження багатьох учених (Г.Житецького, М.Сумцова, А.Кримського, І.Франката інших).

Значний інтерес для соціологічної науки становлять соціально-політичні концепції Києво-Могилянської академії - першого вищого навчального закладу на східних теренах України.

Засновником академії був визначний церковний і культурний діяч Митрополит київський Петро Могила (1596 - 1648 рр.). Разом з іншими діячами академії - С.Яворським, Ю.Кониським, П.Величковським та Ф.Прокоповичем - він розвивав погляди на співвідносний церкви і держави, світської та церковної влади.

Єдиною владою, силу якої в умовах наступу шляхетської Польщі можна було протиставити польському королеві, була влада православної церкви. Розвиваючи ідею її верховенства, Могила вважав, що ідеальний володар - це сильний православний цар, який повинен бути вірним православ'ю, вірі в Бога, від якого одержав владу і перед яким звітується. Про верховенство церкви над владою царя, про підпорядкованість царя владі церкви не йшлося. Звичайно, у Росії верховенство церкви ніколи не було реальним. П.Могила рекомендував цареві радитися з мудрими духовними радниками, а церкві відводив роль радника, а не верховника.

Такі погляди П. Могили на співвідношення церкви і держави по-різному сприймали і розвивали інші діячі Києво-Могилянської академії.

Зокрема, С. Яворський, підтримуючи політику Петра І щодо розвитку армії, флоту, економіки, освіти, був незадоволений церковною реформою, захищав інтереси церкви, її владу в духовному житті суспільства, виступав проти підпорядкування церковних справ світській владі. Звертаючись до біблійних прикладів, творів отців церкви, він проводив думку Про те, що церква підноситься над державою і повинна володіти не лише церковною, а й світською владою.

Проблеми співвідношення світської та церковної влади посідали значне місце у творчості філософа, ученого, письменника, професора і ректора Києво-Могилянської академії Ф. Прокоповича. Сподвижник Петра І у його реформаторській діяльності, він вперше в умовах російської держави створив теорію освіченого абсолютизму, ґрунтуючись на теорії природного права і суспільного договору та враховуючи вчення західноєвропейських теоретиків Г.Ліпсія, Г.Гроція, Т.Гоббса, С.Пуфендорфа.

Суть розробленої Ф.Прокоповичем теорії освіченого абсолютизму полягала в умотивуванні пріоритету світської влади, підпорядкування церкви державі, секуляризації церковних і монастирських маєтностей. Така теорія визнавала верховним носієм державної влади лише освіченого володаря, «філософа на троні». Освіта і розвиток наук розглядалися як основа історичного процесу, сили держави і добробуту.

Важливий вплив на становлення української суспільної думки має теоретична спадщина великого мислителя Григорія Савовича Сковороди (1722 - 1794 рр.). Проповідник демократичних ідей, великий гуманіст-просвітитель, він у своїх творах висунув основні проблеми філософського, історико-соціологічного та етичного характеру. Основне місце в його творчості займають філософсько-соціологічні твори, серед яких «Начальная дверь к христианскому добронравію», «Наркісс. Разлагол о том: Узнай себе», «Симфонія, нареченная книга Аскань о позваний самого себе», «Разговор называемый Алфавит, или Букварь мира», «Благодатний Зродий» та ін. Жоден з його творів не друкувався за життя автора, а більшість з них розповсюджувалася по Україні в рукописах. Слово і наука Г.Сковороди жили не тільки в народі, айв освічених колах тогочасної України, бо він мав вплив, насамперед, на перших творців, провісників відродження - І.Котляревського, Г.Квітку-Основ'яненка, Т.Г.Шевченка.

У своєму першому соціофілософському творі «Начальная дверь» Г.Сковорода розвинув вчення про два світи чи дві натури, з яких складається весь світ: одна натура - видима, друга - невидима. Видимий світ - це світ матеріальний, невидимий -духовний, «божественная сутність», де Бог, який існує в усьому - природі, людині, і він є істиною - ідеєю.

Поряд з ученням про дві натури він висунув і теорію трьох світів (мірів): перший - великий «мір», що складається з безлічі світів, це всесвіт - макрокосмос, який не має меж. Два другі - це частини великого, малі світи. Один з них - малий світ - мікрокосмос, людина, а другий - це символічний світ, Біблія, яку тільки символічно треба розуміти. Кожний такий світ має дві натури: зовнішню - матеріальну і внутрішню-духовну. На думку Г.Сковороди, весь світ є пізнаваним, а людський світ - здатним збагнути та з'ясувати як зовнішній, так і внутрішній світ. Оскільки людина, як мікрокосмос, є частиною останнього, то для пізнання природи всесвіту людина мусить насамперед пізнати сама себе.

Згідно з поглядами Сковороди, людина повинна працювати для душі, бути скромною, задовольнятися малим, не прагнути до наживи чи багатства. Користолюбці, кар'єристи є винуватцями страждань, ворожнечі, сваволі, тиранії, воєн.

Центральним питанням його соціальної діяльності була проблема людини та її щастя, шукання шляхів, що ведуть до цього.

Важливу базу для дослідження соціологічних поглядів та ідей дає доба національно-культурного відродження в Україні. В історії західноєвропейської цивілізації відбувалися різні відродження, кожне з яких мало в своїй основі два аспекти: конкретно-історичний і міфологічний, Що є основою історії людства.

Українське відродження мало універсальний характер. Початок українського національно-культурного відродження традиційно пов'язується з останньою чвертю XVIII ст. і, насамперед, з появою «Енеїди» І.Котляревського (1793 р.), з його послідовниками (наприклад, Г.Квіткою-Основ'яненком і харківським гуртком діячів науки і культури). В Галичині таке відродження пов'язане з Маркіяном Шашкевичем, який майже через 40 років після появи «Енеїди» виступив з «Русалкою Дністровою» та з гуртком своїх однодумців «Руська Трійця».

Серією відродженицьких видань з етнографії, фольклору, історії починається книга Гр. Калиновського «Опис весільних українських обрядів». Цінністю для вивчення соціального знання епохи відродження є праці М.Туранського «Землеописания о Малия России», Я. Маркевича «Записки о Малороссии», Дм. Бантиш-Коменського «Історія Малої Росії»І О.Мартоса «Исторія Малороссии», книжка невідомого автора «Історія русів» та ін., які глибше усвідомлювали українців в їхній етнічній, національній та політичній відмінностях від російського народу і мали величезний вплив на тодішні і майбутні покоління, виховуючи їх в дусі патріотизму.

Початком самостійних соціологічних праць слід вважати дослідження женевського гуртка українських вчених у 80-х роках XIX ст., які друкувалися в часописі «Громада», що виходив у Женеві. У цей час у всій тодішній соціології переважаючим методологічним напрямом був позитивізм, під впливом якого соціологічна теорія натуралізується, набуваючи форм еволюціонізму, органіцизму, соціал-дарвінізму тощо. Водночас зароджується і набуває поширення марксистська соціальна теорія. Саме під впливом цих напрямів і течій перебували вчені, які започатковували соціологічні студії в Україні.

Вчені того часу не стільки турбувалися про продукування нових ідей, скільки про засвоєння уже вироблених. Певною мірою така позиція є зрозумілою, якщо взяти до уваги, що соціологія була наукою новою і до того ж запозиченою, її дійсно необхідно було освоювати. Тому, не заперечуючи оригінальності певних ідей, висловлених вченими, які працювали в той час у галузі соціології, слід зазначити, що їх соціологічні пошуки були спрямовані на розробку, поглиблення ідей О.Конта, Г.Спенсера, К.Маркса та ін., а не на вироблення нових власних теорій.

Члени женевського гуртка українських вчених-істориків, до якого належали С.Подолинський, М.Драгоманов, Ф.Вовк, по суті, першими в своїх соціологічних студіях звернулись до потреб соціально-культурного життя українського народу.

Відомий український публіцист, економіст і соціолог С.Подолинський (1850 - 1891 рр.) поєднував марксистські і соціал-дарвіністські соціологічні погляди з політичною програмою громадівства. Він вважав, що суспільне життя відбувається згідно із законом боротьби за існування. Наприклад, положення К.Маркса про додаткову вартість він розглядав як одну з форм такої боротьби.

Однак основний закон суспільного життя С.Подолинський трактував досить своєрідно, оскільки поряд із законом боротьби за існування діє і закон зростання солідарності людей. Людські громади, обґрунтовував свою думку дослідник, слідуючи закону Дарвіна, можуть перестати боротися між собою, оскільки переможе почуття прихильності, солідарності, бо воно корисніше від боротьби людей між собою. Тоді зміни сприятимуть не боротьбі людей між собою, а полегшенню їхньої боротьби з навколишньою природою.

З другого боку, Зрівнюватимуться й умови боротьби різних людей з природою. Такі соціальні умови сприятимуть підвищенню середнього рівня розвитку більшості людей і водночас не перешкоджатимуть розвиткові особливо талановитих осіб.

На підставі цього вчений обґрунтовує тезу, що в громаді, збудованій на основі солідарності, дарвінівський закон проявлятиме себе в тому напрямі, який висуватимуть на перші позиції найбільш розвинені особи. Отже, своєрідна інтерпретація С.Подолинським дарвіністського закону полягає в тому, що в майбутній громаді люди боротимуться не між собою, а з природою, і що громадське життя сприятиме просуванню талановитіших, а не перемозі сильніших.

С.Подолинському належить також праця «Ремесла і хвабрики на Україні», яка була надрукована у Женеві (1880 р.). У ній вчений аналізує соціальне становище (умови праці, життя, заробіток) різних груп робітників України, їх стосунки з працедавцями тощо.

Чимало думок соціологічного змісту у працях М.Драгоманова (1841 - 1895 рр.), професора історії Київського університету. З особистого наказу царя його у 1875 році звільнено з роботи.

Цього ж року Київська Громада висилає його за кордон - до Швейцарії, де Драгоманов починає видавати український журнал «Громада», а також брошури українською, російською, французькою та іншими західноєвропейськими мовами. Заснований ним у Женеві гурток суспільних діячів вважається зародком українського соціологічного руху. Через його ліві марксистські погляди відбувся розрив з Київською Громадою, і Драгоманов виїздить до Болгарії.

Як і багато інших українських соціалістів, він увірував у московський соціалізм. У своїй «Автобіографії» М.Драгоманов не називає себе українцем. Українцям казав, що він «космополіт», а приятелям-московинам писав, що він «общерос».

Драгоманов розглядав соціологію як науку про суспільство. Він активно відстоював ідею прогресу, яка у суспільних відносинах проявляє себе у скасуванні неволі, панщини, у здобутті рівних конституційних прав тощо. Коли йдеться про особу, то прогрес постає як поступ людяності у самій людині.

Видатний український етнограф і громадський діяч Ф.Вовк (1847 -1918 рр.) розглядав соціологію як науку про громадське життя, яка поряд із спеціальною антропологією, етнологією, етнографією становить науку про людину - антропологію.


01.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!