Osvita.ua Вища освіта Реферати Соціологія Діяльність терористичних організацій на теренах колишнього СРСР
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Діяльність терористичних організацій на теренах колишнього СРСР

Тероризм у колишньому СРСР. Тероризм на пострадянському просторі: на прикладі чеченського тероризму. Методи боротьби з тероризмом

Тероризм у колишньому СРСР. До перебудови тероризм у СРСР практично був відсутнім, не враховуючи окремих випадків, коли кримінальники шукали політичного прикриття на Заході. Тоді будь-які терористи розуміли, що держава з ними церемонитися не стане.

Першим етапом формування в нас дійсним терорсередовищем стала війна в Афганістані. Експерти відзначають, що окремі групи "афганців", що одержали на війні не тільки специфічні бойові навички, але і знайомство з наркобізнесом, стали згодом ядром багатьох терористичних формувань. [1]

Тероризм початків розвертався, коли була ослаблена державність, і "демократи" почали чинити галас про мерзенний тоталітаризм і централізм, про кривду і спірність національно-територіального розподілу країни. Причому кампанія ця розкручувалася не тільки через західні "голоси" і "незалежні" вітчизняні ЗМІ, але в ряді випадків і щиро з деяких кабінетів ЦК союзної і республіканських компартій.

Така "демонізація" СРСР давала вже достатнє самовиправдання терору, як припустимої форми боротьби з "настільки мерзенною системою".

На початковому етапі тероризм частіше усього використовувався місцевим карним світом для переділу сфер впливу під гаслом "відновлення національної справедливості". Саме це відбувалося в Намангані, Фергані, Новому Узгені. Але треба сказати, що вже тоді КГБ відзначив почавшийся "раптом" наплив у Середню Азію юрб мандрівних проповідників із дуже радикальними ісламськими ідеями.

Одночасно почалися терористичні акції, які, цілком можна вважати політичним тероризмом. Перша така подія - грудень 1986, Алма-Ата, де розігріті націоналістичною пропагандою студенти, в основному казахи, були сполучені з кримінальниками в масових погромах "у знак протесту" проти призначення (російського) Колбіна першим секретарем тамтешнього ЦК. За даними експертів, цю акцію, поряд із деякими держчиновниками і місцевими націонал-радикалами, готували і спецслужби Туреччини. [4, С. 26]

Набагато більш значний і показовий прояв спеціально розгорнутого політичного тероризму - розгортання вірмено-азербайджанського конфлікту. На момент його початку до нього не було безпосередніх приводів крім хіба що історичних спогадів.

Терор розвертали і нарощували, послідовно й вміло ударяючи по болючих точках: погром вірменів у Сумгаіті - погрози азербайджанцям і дрібні сутички у Вірменії - дестабілізація влади в Баку - події в Кіровабаді - масштабні бойові дії в Карабасі - утеча вірменів з Азербайджану - витиснення азербайджанців із Вірменії - дестабілізація влади в Єревані - радикалізація націоналістів в обох республіках - ескалація насильства - мітинги і безладдя в Азербайджані - запровадження військ у Баку - дестабілізація влади в Москві...

У усьому цьому брали частку республіканські і московські політичні групи, спецслужби Туреччини, Великобританії, Ірану, Франції, СРСР, США і всі значні місцеві кримінальні клани. У результаті всіх цих подій і їхнього вмілого розкручування в ЗМІ отримані значні політичні, економічні і спецтерористичні результати:

  • раніше відносно спокійний регіон доведений до війни зі слабкими шансами на швидке її припинення;
  • в обох республіках у влади змінилося по декілька груп, що призвело до нового розподілу влади, сил і економічних потенціалів;
  • катастрофічно підірваний престиж Союзного Центру і надії на його роль справедливого арбітра в суперечках;
  • відбулося формування, структурування і практична легалізація потужного тероросередовища;
  • кримінальні клани привласнили майно сотень тисяч вигнаних біженців, чим різко підсилили свою економічну могутність;
  • у ході боротьби і взаємодії розвідок різноманітних країн усередині клубка банд, політичних і національних груп - склалася керована одночасно декількома спецслужбами інтернаціональне спецтерор-середовище, спроможне діяти вже і за межами Закавказзя.

Показова роль тут мадам Тетчер. Вона довго виставляла себе захисницею інтересів вірменської сторони, а сьогодні це - друг Алієва, акціонер каспійського нафтового "проекту сторіччя", активно прокладає британському бізнесу шлях у Баку. Розділяй - і пануй! [11, С. 15-16]

По схожому сценарію будували спецтерор-середовище в конфліктах у Південній Осетії, Абхазії, Придністров'ї, Північній Осетії й Інгушетії.

Інакше, з урахуванням місцевих розумів, розвивалися події у Вільнюсі, за яких пішло оголошення незалежності республіками Прибалтики. Отут розкручування йшло через запуск "лібералами-реформаторами" номенклатурного розливу і знаними ними "демократами" лементу про окупацію Прибалтики СРСР у ході обговорення пакту Молотова-Рібентропа.

Частина КГБ і МВС явно "грали на дві руки", забезпечивши провал силової акції Москви передачею її планів штабу "Саюдиса". З іншої "сторони", спецтерористичну гру, у тому числі навчання литовських терористів, виготовлення запальних пляшок, підготування виступів ЗМІ і навіть доставку на автобусах до місця подій молодіжної "масовки" планували і забезпечували спецслужби ФРН і США, про що їхні представники згодом відкрито говорили в західній і прибалтійській пресі.

Результат цієї спецтерористичної акції й інсценівки "кривавих подій" - гаряче схвалений "світовим співтовариством" вихід прибалтійських республік із СРСР.

В усіх регіонах СНД спецтероризм дуже швидко інтернаціоналізувався й осідлав місцеву кримінальну економіку й організовану злочинність. Так є зведення, що потік наркотиків з Афганістану і Пакистану через Таджикистан і Киргизію забезпечують і контролюють разом із польовими командирами колишні офіцери ЦРУ і КГБ.

На Заході також відкрито пишуть про те, що значна частина бойових терористичних формувань типу "Кайтселийте" цілком переключилася на наркобізнес, контрабанду, рекет і т. п. У них уже є контакти з кримінальними групами Польщі, Фінляндії, Чехії, Німеччини і Латинської Америки [16]. А фахівці з боротьби з наркотиками з республік Середньої Азії говорять, що їхня робота часто блокується зустрічними ударами наркобанд, добрі інформованих про їхні плани. Тобто - наявністю агентури наркотерористів у спецслужбах.

Таким чином, для республік СНД спецтероризм сьогодні - не "термін", а жорстока реальність, від котрої вже не відійдеш. Це ворог, котрого треба знати. І не тільки по імені.

Тероризм на пострадянському просторі: на прикладі чеченського тероризму. Становлення "Республіки Ічкерія" було б неможливо без допомоги ззовні, але сприяло йому і не занадто чіткий адміністративно-територіальний поділ СРСР і РСФСР, що почав до того ж "розповзатися" у ході перебудови.

У результаті Чечня змогла одержати чималий обсяг політичної "законності" і стала дійсним "піратським королівством", плацдармом політичного й економічного тероризму світового (у перспективі) масштабу.

З перших кроків "Ічкерії" терор ставши основою її політики - пригадайте захоплення заручників у Мінводах і "розпуск" Верховної Ради Чечено-Інгушетії шляхом викидання депутатів за ноги з вікон. А влітку 1993-го, утвердившись остаточно, Дудаєв розігнав парламент, виборчком і конституційний суд, давлячи опозицію колесами і гусеницями, косячи її з автоматів. Це стало "репетицією" подій у Москві.

Правоохоронні органи в республіці замінив прямий терор близький до влади карних груп. Одночасно різко виросла активність "чеченської" організованої злочинності по всій Росії.

Дудаєвська держава із самого початку створювалась як центр по формуванню й оснащенню груп терористів. Для організації самозабезпечення тероризму використовувалися "сіра" економічна діяльність і прапори боротьби за "незалежність" і "захист ісламу". При цьому ідеологічним символом став фанатик-ісламіст найбільш радикальної секти сьогоднішнього ісламу - Кадирийя. Основа ідеології - боротьба з Росією і "збирання великого вайнахського народу".

Дії при цьому розвивалися по таких напрямках:

  • спроба об'єднання всіх кланів "вайнахов" - чеченців і інгушетів;
  • спроба ісламського об'єднання усього Кавказу;
  • спроба об'єднання Північного Кавказу проти Росії.

Усе це або мало вдалося, або зовсім провалилося.

Рішенню першої задачі заважала сама структура влади "піратського королівства", що робила неможливе збалансування інтересів різноманітних груп, що претендують на верховенство. Фіналом виявилася відрізана голова Лабазанова - лідера одного з кланів.

Друга задача зірвалася через релігійну неоднорідність у середовищі ісламістів, що подають різноманітні секти і гілки ісламу, а також через атеїзм, що поширився широко в радянський час.

Задача ж антиросійського об'єднання загинула в традиційних зовнікавказських протиріччях і конкуренцією чеченського терорсередовища з іншими - дагестанського, адигейського, абхазького. [17, С.54-55]

Це призвело до того, що вся ставка була зроблена на терор при насильницькому залученні в тероризм і кримінальну діяльність великих мас населення, пов`язуючи людей круговою порукою. Кримінальна економіка стала однієї з найбільш масових сфер такого залучення.

Почалося з піратських рейдів на комунікації - нальотів на автотранспорт і поїзди. Одночасно чеченська спецтерорсередовища, знайшовши "легальну" державну основу, поставила під свій контроль усі продуктивні сили Чечні і, спираючись на них, перейшла до широких фінансових і господарських операцій по всій Росії. Цьому дуже сприяла теперішня "господарська самостійність" регіонів, що виходять на прямі контакти з Чечнею в обхід Москви.

Від імені своєї "держави" дудаївці обзавелися легальними і нелегальними зв'язками у всіх регіонах Росії і багатьох країнах світу. [8, С.11]

Серед операцій спецтероризма, покладених на Чечню її закордонними "спонсорами", однією з найважливіших є блокування прокладки через Північний Кавказ магістрального нафтопроводу для перегонки в Європу прикаспійської нафти, що призвів би до падіння цін на нафту на європейському ринку і вдарив по прибутках інших нафтоекспортерів. У ці операції тільки в 1994-95 роках Саудівська Аравія, Туреччина, Йорданія, ОАЭ вклали не менше 2 млрд. доларів.

Дуже важливим аспектом діяльності чеченського спецтерору в Росії є широке залучення нею в кримінальну діяльність адміністративних, силових і економічних структур. Прекрасним інструментом для "відмивання" грошів стала приватизація (особливо по Чубайсові), що дозволяє скуповувати за безцінь величезну власність. Цим чеченська спецтеррор-среда займається по всій території Росії, а також у республіках СНД і Східної Європі. Добралися вже і до Британських островів. [2, С. 18]

Чеченське спецтерор-середовище складається не з одних лише чеченців, хоча вони і переважають. Є там і росіяни, українці, прибалти, азербайджанці, турки, афганці, грузини. Біля Поволжя включаються члени татарських і башкирських націоналістичних і радикально-ісламських організацій. Велику поміч "Ічкерії" робить українська УНА-УНСО і кримсько-татарскі екстремісти. Через Україну (Лисичанский і Кременчуцький нафтоперегонные заводи) йде чимала частина чеченської нафтової контрабанди. "Чеченський" експорт кольорових металів із Казахстану забезпечують також казахські, естонські і німецькі "комерсанти". Наркобізнес йде через агентуру в Поволжжя, Прибалтику, на Україну.

Головна перевага чеченського спецтероризма перед будь-яким звичайним криміналом - те, що усі його операції підтримуються легалізованими структурами спецтерористичної "держави Ічкерія" і його офіційними представниками. Саме тому йому вдалося захопити домінуючі позиції в Росії і СНД.

Чечня сьогодні - хрестоматійний приклад "спецтерористичної квази-державності". Там спецтероризм має потужні розвідувальні, диверсійні, військові, штабні, аналітичні структури світового класу, яким сприяють висококваліфіковані спеціалісти з різних спецслужб планети.

Проте слід зазначити, що ніякий будьоновськ і кізляр не відбулися б без дудаївскої спецагентури в російських спецслужбах, держоборонах і ЗМІ. Роздивимося в цьому світлі "історію Ічкерії". [12,С. 1]

Листопад 1991. Після рішення ВР Росії й указу Єльцина про незаконність режиму Дудаєва в Грозний спрямовують ОМОН. Вся зброя котра "випадково" надається в інший літак і приземляється на іншому аеродромі. У результаті беззбройних бійців блокують у Грозному і виганяють ні з чим.

На початку 1992 із Чечні виводяться російські війська - залишивши Дудаєву 400.000 одиниць стрілецької зброї, 200 літаків, бронетехніку й артсистеми, у т. ч. "Град".

Коли в серпні 1992 і березні 1993 режим Дудаєва відчуває економічні трудності - із Москви прибувають мільярди рублів наявними. При цьому Чечні продовжують пільги на нафтопоставки й експорт нафти.

Штурм Грозного в листопаді 1994 - навмисно провальний із трансляцією провалу на весь світ.

Провалено антитерористичну операцію в Будьоновску з показом її в ЗМІ як оглушливої поразки Росії і наступним відводом військ на фронті з кров'ю завойованих позицій.

Бездарна операція в Первомайську із відходом керівництва терористів через "потрійне оточення і 38 снайперів".

І усе це відповідно подається в "незалежних" ЗМІ.

Одного цього перерахування достатньо для діагнозу: спецтероризм і ніщо інше. У світлі цього не дивовижно буде, якщо і Дудаєв коли-небудь "воскресне".

Чечня сьогодні - перша у світовій історії спроба легалізації спецтероризму в державній формі, що явно і неявно підтримує значну кількість держав і міжнародних організацій типу Заради Європи. Чи треба говорити, що чекає людство, якщо спроба вдасться і за "першопрохідниками" підуть спецтерористи в інших регіонах світу? [16, С. 5-6]

Методи боротьби з тероризмом. Ще кілька десятиліть тому було зрозуміло - боротися з тероризмом лише на національному (в окремій державі) рівні важко. Особливо очевидним це стало в останню чверть століття. Справа не тільки у тому, що почастішали вибухи, які вже забрали життя тисяч і тисяч безневинних жертв. Із розвитком комунікацій і демократичних свобод, з лібералізацією прикордонних інституцій зло під назвою тероризм стало легше перетікати із держави у державу, ховатися під різноманітними благопристойними личинами… Пробив час спільних дій! Тим паче, що й ”табору соціалізму’’, а разом з ним ’’залізних завіс’’ вже немає. Колективна боротьба з однією з найбільших пошестей ХХ століття стала здійснюватися у двох площинах юридично-правовій і конкретно-правоохоронній. У всякому разі так виглядають справи у Європі.

Зачувши по телевізору, що такого і такого терориста розшукує Інтерпол, ми впевнені, зловмисник зрештою опиниться за гратами. Насправді ж йдеться лише про надання зацікавленій стороні потрібної інформації. Якщо злочинця вже й заарештовано десь, від цього до видачі його певній державі, а тим паче суворого й справедливого суду, дуже далеко. Бо на заваді, здавалося б, логічних і швидких дій карних органів, безліч правових перепон, зумовлених законодавствами окремих, часом зовсім відмінних у конституційному відношенні країн. [8, С. 11]

А поки політики, уряди з участю найкращих працівників працюють над зближенням різноманітних законодавств, торуючи спільний шлях у боротьбі з поставленим на конвеєр радикалізму й ненависті терором, міцніє багатостороння взаємодія правоохоронних органів.

Власне, така співпраця постала на часі вже після Першої світової війни, коли у зв’язку зі зростанням злочинності виникла потреба мати міжнародне досьє на людей з сумнівною біографією. Ще в 1923 році у Відні було створено Міжнародну комісію кримінальної поліції. Встигла вона й дещо зробити. Та Друга світова війна припинила її існування. І тільки 1956 року міжнародна спільнота повертається до втілення у життя доброї старої ідеї. Виникає Інтерпол - Міжнародна організація кримінальної поліції, у статті 2 статуту якої записано, що вона бачить свою мету в «забезпеченні й розвитку взаємодопомоги між національними поліцейськими органами у рамках національних законів країн, які входять до неї і при повазі до Декларації прав людини».

Цікаво, що навіть маючи у своєму складі структуру, яка відповідає за боротьбу з тероризмом, на універсальне, юридичне тлумачення цього поняття Інтерпол не спромігся. Інтерпол не має, власне, поліцейських повноважень. Боротьба зі злочинністю взагалі і терористами зокрема зводиться в основному до обміну інформацією про підозрюваних, чому й слугує величезна за обсягом база даних. Тобто те, про що мріяла Європа після Першої світової війни, ніби збулося. Однак роль Інтерполу як міжнародного інформатора в галузі злочинності ще часто залежить від дипломатичної сфери того чи іншого партнера, доброї волі до співробітництва окремих членів цієї організації. Одне слово, від нього самого залежить не все.

Крім Інтерполу, боротьбою з міжнародним тероризмом у Європі займаються й такі міждержавні спеціалізовані групи, як Бернський і Віденський клуби, Неформальна робоча група (об’єднує держави ЄС і Норвегію). У Євросоюзі є ще дві структури, група Треві і група Шенген. Вони також причетні до різних аспектів анти терористичної діяльності. Відоміша з них Шенгейська група.

Саме вона спричинила підписання Шенгейської конвенції, яка висунула завдання знести антитерористичні зусилля країн-учасниць до єдиного правового поля. Як у кожному міжнародному об’єднанні по боротьбі з тероризмом, тут є розгалужена інформатизована система, солідна база відповідних даних. Але, крім цього, скажімо, поліцейські вже мають бодай обмежене право (лише застосовуючи наземні засоби) переслідувати злочинців країн, які входять до Шенгейської зони. [2, С. 21]

За злочинністю без кордонів покликана стежити і структура, започаткована з ініціативи Гельмута Коля та Франсуа Міттерана – Європол, або Центральне європейське бюро кримінальної поліції. По ідеї Європол міг би також бути ефективним інструментом у боротьбі з тероризмом. Та поки що тут займаються в основному наркомафією.

У вересні 1999 року у Страсбурзі відбулася сесія Парламентської асамбллеї Ради Європи. На ній саме і йшлося про посилення боротьби з міжнародним тероризмом. Рекомендовано також розширити діяльність Європолу, охопити нею всі країни – члени Ради Європи. Тобто йдеться й про Україну. [7, С.16]

Світ нині, як ніколи, усвідомлює загрозу войовничого націоналізму, сепаратизму й екстремізму в усіх його проявах. Це одна з головних причин внутрішньодержавних конфліктів, регіональної нестабільності. На 54 – й сесії Генеральної Асамблеї ООН, яка відбулася восени 1999 року, з особливою тривогою говорилося про актуальність тіснішого міжнародного співробітництва у протиборстві тероризму.

Було запропоновано завершити підготовку проекту Конвенції про боротьбу з актами ядерного тероризму, розробити й прийняти Декларацію принципів взаємодії країн у цій справі, підтримано ініціативу проведення під егідою ООН у 2000 році конференції з анти терористичних проблем або спеціальну сесію Генеральної Асамблеї. Адже перемогти державам лихо поодинці, без спільних зусиль і застосування взаємо узгодженого міжнародного права важко. Як і до цього, міжнародна спільнота наполегливо шукає шляхи політичного, безкровного врегулювання цього питання, прагне зняти глобальну напругу засобами, які не дискредитували б сучасні демократичні цінності.

Проте Повертаючись до сьогодення зазначимо, що наприкінці січня 2000 р. глави держав СНД ухвалили рішення розробити міжнародну цільову програму боротьби з міжнародним екстремізмом і бандитизмом у всіх його проявах та передбачили можливість створення єдиного антитерористичного центру Співдружності. 21 червня 2000 року відповідне рішення було прийнято на саміті глав держав у Москві.відповідні рішення щодо приєднання України до цієї спільної антитерористичної діяльності були підписані Україною "із застереженнями" ("Урядовий кур'єр", 22 червня 2000 р.), які стосувалися, зокрема, рішення за Програмою держав-учасниць СНД по боротьбі з міжнародним тероризмом та іншими виявами екстремізму на період до 2003 року, а також рішення про створення Антитерористичного центру держав-учасниць СНД.

Література

1. Волощук П. Близький Схід // Підтекст. – 1997. - №23. – С. 42-51.

2. Давыдов Е. Терроризм: истоки и эволюция цели и средства // Досье секретных служб. – 2000. - №1. – С. 18-22.

3. Долгин Н., Малишев В. Тероризм - угроза обществу // Основы безопасности жизнедеятельности. – 2000. - №3. – С. 129 – 138.

4. Дорошенко А. Терор і тероризм // Політика і час. – 1997. - №8. – С. 24-31.

5. Ємельянов В. Об’єкт тероризму: його ознаки //Право України. – 1999. -№11. – С. 72-75.

6. Змеевский А., Гарабрин В. Тероризм. Нужны скоординированые усилия мирового сообщества // Международная жизнь. – 1996 - №4. – С. 46-63.

7. Івченко В.І. Тероризм // Політика і час. - 2000. - №1. - С. 16-21.

8. Івченко В.І. Тероризм // Політика і час. - 2000. - №2 - С. 8-12.

9. Комисаров В.С., Емельянов В.П. Террор, терроризм, «государственный терроризм»: понятие и соотношение // Вестник Московского университета. - 1999. - №5. – С. 34- 46.

10. Косырев Д. Чеченский день в Страсбурге // Независимая газета. – 2000. - №19. - С. 8.

11. Крот А. Биохимический терроризм // Підтекст. – 1997. - №1. – 14–19.

12. Марков М.М. Тероризм – 1997. – Дуель. - № 14 (36). - Date: 15-07-97.

13. Международные террористы по-прежнему в цене // Зеркало недели. – 1998. - №18. – С. 6-9.

14. Морозов Г.И. Международный терроризм // США экономика, политика, идеология. - 1997. - №11, №12.

15. Пастернак-Таранущенко Т. Проблема терроризма в свете теории нестабильности // Підтекст. – 1998. - №21. – С. 16-18.

16. Хлобустов. О.М. Терроризм в современной Росии // М. – 1998. – С. 1-8.

17. Яцько А. Онтологія насильства: терор і тероризм як елементи політичної боротьби // Українські проблеми. – 1998. - №1. – С. 34- 62.


01.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!