Osvita.ua Вища освіта Реферати Соціологія Соціологічний погляд на проблему батьків і дітей
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Соціологічний погляд на проблему батьків і дітей

У рефераті розкрито проблему батьків і дітей з точки зору соціології. Одна з головних особливостей підліткового і раннього юнацького віку - зміна значимих облич і перебудова взаємин з дорослими

"Ми і дорослі" - постійна тема підліткової і юнацької рефлексії. Звичайно, вікове "Ми" існують і в дитини. Але дитина приймає розходження двох світів - дитячого і дорослого - і те, що відносини між ними нерівноправні, як щось безперечне, саме собою що розуміється. Підлітки коштують десь "посередине", і ця проміжність положення визначає багато властивостей їхньої психології, включаючи і самосвідомість.

Французькі психологи (Б. Заззо, 1969) запитували дітей від 5 до 14 років, чи вважають вони себе "маленькими", "великими" чи "середніми" (не по росту, а за віком); при цьому з'ясувалася еволюція самих еталонів "росту". Дошкільники часто порівнюють себе з молодшими і тому затверджують, що вони "великі". Шкільний вік дає дитині готовий кількісний еталон порівняння - перехід із класу в клас; більшість дітей вважають себе "середніми", з відхиленнями переважно убік " великого ".З 11 до 12 років крапка відліку міняється; її еталоном усі частіше ставати дорослий, "рости" - значить ставати дорослим.

Радянські психологи, починаючи з Л. С. Виготського, одностайно вважають головним новотвором підліткового віку почуття дорослості. Однак орієнтація на дорослі цінності і порівняння себе з дорослими найчастіше змушують підлітка знову бачити себе відносно маленьким, несамостійним. При цьому, у відмінності від дитини, вона вже не вважає таке положення нормальним і прагнути його перебороти. Звідси суперечливість почуття дорослості - підліток претендує бути дорослим і в той же час знає, що рівень його домагань далеко не в усьому підтверджений і виправданий.

Однієї з найважливіших потреб перехідного віку ставати потреба в звільненні від контролю й опіки батьків, учителів, старших узагалі, а також від установлених ними правил і порядків. Як же з'являється ця вікова тенденція (не змішувати з відносинами між поколіннями!) у відносинах старшокласників з найбільш значимими для них конкретними дорослими,котрі є не тільки старшими за віком, але і повноважними представниками суспільства дорослих у цілому, - родителями і вчителями?

З факторів соціалізації,розглянутих по окремості,найважливішим і впливової була і залишається батьківська родина як первинний осередок суспільства,вплив якого дитина випробує раніш усього,коли він найбільш сприйнятливий. Сімейні умови, включаючи соціальний стан,рід занять,матеріальний рівень і рівень утворення батьків,значною мірою визначають життєвий шлях дитини. Крім свідомого, цілеспрямованого виховання, що дають йому батьки, на дитину впливає уся внутрісімейна атмосфера, причому ефект цього впливу накопичується з віком, переломлюючи в структурі особистості. Немає практично жодного соціального чи психологічного аспекту поводження підлітків і юнаком, що не залежав би від їхніх сімейних умов у чи сьогоденні минулому.

Правда,міняється характер цієї залежності. Так,якщо в минулому шкільна успішність дитини і тривалість його навчання залежали головним чином від матеріального рівня родини,те тепер цей фактор менш впливовий.

За даними ленінградського соціолога Э. К. Васильєвої (1975), у батьків з вищим утворенням частка дітей з високою успішністю (середній бал вище 4) утроє вище,ніж у групі родин з утворенням батьків нижче семи класів. Ця залежність зберігається навіть у старших класах, коли діти мають навички самостійної роботи і не потребують безпосередньої допомоги батьків.

Крім освітнього рівня батьків, сильно впливає на долю підлітків і юнаком склад родини і характер взаємин між її членами. Несприятливі сімейні умови характерні для гнітючого більшості так званих важких підлітків.

Значний вплив на особистість підлітка робить стиль його взаємин з родителями,що лише почасти обумовлений їх соціальним станом.

Існує трохи щодо автономних психологічних механізмів,за допомогою яких батьки впливають на своїх дітей. По-перше, підкріплення: заохочуючи поводження,що дорослі вважають правильним, і караючи за порушення встановлених правил,батьки впроваджують у свідомість дитини визначену систему норм,дотримання яких поступово ставати для дитини звичкою і внутрішньою потребою. По-друге, ідентифікація: дитина наслідує батьків,орієнтується на їхній приклад, намагається стати таким же,як вони. По-третє,розуміння: знаючи внутрішній світ дитини і чуйно відгукуючись на його проблеми,батьки тим самим формують його самосвідомість і комунікативні якості.

Емоційний тон відносин між родителями і дітьми психологи представляють у виді шкали, на одному полюсі якої коштують максимально близькі, теплі, доброзичливі відносини (батьківська любов), а на іншому - далекі, холодні і ворожі. У першому випадку основними засобами виховання є увага і заохочення, у другому - строгість і покарання. Безліч досліджень доводять переваги першого підходу. Дитина, позбавлена сильних і недвозначних доказів батьківської любові, має менше шансів на високу самоповагу, теплі і дружні відносини з іншими людьми і стійкий позитивний образ «Я».

Вивчення юнаків і дорослих, страждаючих психофізіологічними і психосоматичними порушеннями, невротичними розладами, труднощами в спілкуванні, розумовій чи діяльності навчанні, показує, що всі ці явища значно частіше спостерігаються в тих, кому в дитинстві бракувало батьківської уваги і тепла. Чи недоброзичливість неуважність з боку батьків викликає неусвідомлену взаємну ворожість у дітей. Ця ворожість може виявлятися як явно, стосовно самих батьків, так і потай. Беззвітна, невмотивована жорстокість, що виявляється деякими підлітками і юнаками стосовно сторонніх людей, що не зробили їм нічого поганого, нерідко виявляється наслідком дитячих переживань. Якщо ж ця неспроможна агресія направляється усередину,вона дає низьку самоповагу, почуття провини, тривоги і т.д.

Емоційний тон сімейного виховання існує не сам по собі, а в зв'язку з визначеним типом контролю і дисципліни, спрямованих на формування відповідних рис характеру. Різні способи батьківського контролю також можна представити у виді шкали, на одному полюсі якої висока активність, самостійність і ініціатива дитини, а на іншому - пасивність, залежність, сліпу слухняність (Г. Элдер, 1971).

За цими типами відносин коштує не тільки розподіл влади, але і різний напрямок внутрісімейної комунікації: в одних випадках комунікація спрямована чи переважно винятково від батьків до дитини, в інші - від дитини до батьків.

Зрозуміло, способи прийняття рішень у більшості родин варіюють у залежності від предмета: в одних питаннях старшокласники мають майже повну самостійність, в інші (наприклад, у фінансових) - право вирішувати залишається за родителями. Крім того, батьки не завжди практикують той самий стиль дисципліни: батьки, як правило, сприймаються юнаками і насправді бувають більш твердими й авторитарними, чим матері, так що загальний сімейний стиль у відомій мері компромісний. Батько і мати можуть взаємно доповнювати, а можуть і підривати вплив один одного.

Найкращі взаємини старшокласників з родителями складаються звичайно тоді, коли батьки дотримують демократичного стилю виховання. Цей стиль найбільшою мірою сприяє вихованню самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності. Поводження дитини направляється в цьому випадку послідовно і разом з тим гнучко і раціонально:

  • батько завжди пояснює мотиви своїх вимог і заохочує їхнє обговорення підлітком;
  • влада використовується лише в міру необхідності;
  • у дитині цінуватися як слухняність, так і незалежність;
  • батько встановлює правила і твердо проводить їх у життя, але не вважає себе непогрішним;
  • він прислухається до думок дитини, але не виходить тільки з його бажань.

Крайні типи відносин, усе рівно, чи йдуть вони убік чи авторитарності ліберальної всетерпимості, дають погані результати. Авторитарний стиль викликає в дітей відчуження від батьків, почуття своєї незначності і небажаності в родині. Батьківські вимоги, якщо вони здаються необґрунтованими, викликають або протест і агресію, або звичну апатію і пасивність. Перегин убік усетерпимості викликає в підлітка відчуття, що батькам немає до нього справи. Крім того, пасивні, незацікавлені батьки не можуть бути предметом наслідування й ідентифікації, а інші впливи - школи, однолітків, засобів масової комунікації - часто не можуть заповнити цей пробіл, залишаючи дитини без належного керівництва й орієнтації в складному і мінливому світі. Ослаблення батьківського початку, як і його гіпертрофія, сприяє формуванню особистості зі слабким «Я».

У нашій країні існують різні стилі сімейного виховання, що багато в чому залежать як від національних традицій, так і від індивідуальних особливостей. Однак у цілому наше звертання з дітьми є значно більш авторитарним і твердої, чим ми це схильні визнати. При анонімному анкетуванні дітей різного віку з 15 міст країни з'ясувалося, що 60 відсотків батьків використовують фізичні покарання; серед них 85 відсотків - пороття, 9 відсотків - стояння в куті (іноді на колінах на горосі, чи солі цеглинах), 5 відсотків - удари по голові й обличчю і т.д.

Чому так живучі авторитарні методи? По-перше, така традиція. Ставши дорослим, люди часто відтворюють те, що з ними самими проробляли батьки, навіть якщо вони пам'ятають, як важко їм приходилося. По-друге, характер сімейного виховання дуже тісно зв'язаний зі стилем суспільних відносин узагалі: сімейний авторитаризм відбиває і підкріплює командно-адміністративний стиль, що укоренився на виробництві й у суспільному житті. По-третє, люди несвідомо зганяють на дітях свої службові неприємності, роздратування, що виникає в чергах, переповненому транспорті і т.п. По-четверте, низький рівень педагогічної культури, переконаність у тім, що кращий спосіб дозволу будь-яких конфліктних ситуацій - сила.

Але якщо з маленькими дітьми авторитарність ще « проходить», те тепер вона неминуче породжує конфлікти, причому приходиться платити і по старим, давно забутим рахункам.

Як ні великий вплив батьків на формування особистості, пік його приходиться не на перехідний вік, а на перші роки життя. До старших класів стиль взаємин з родителями давно вже склався, і «скасувати» ефект минулого досвіду неможливо.

Щоб зрозуміти взаємини старшокласника з родителями, необхідно знати, як міняються з віком функції цих відносин і зв'язані з ними представленнями. В очах дитини мати і батько виступають у декількох «іпостасях»:

  • як джерело емоційного тепла і підтримки, без яких дитина почуває себе беззахисним і безпомічної;
  • як влада, директивна інстанція, розпорядник благ, покарань і заохочень;
  • як зразок, приклад для наслідування, утілення мудрості і кращих людських якостей;
  • як старший друг і порадник, якому можна довірити усі.

Співвідношення цих функцій і психологічна значимість кожної з них з віком міняється.

Перехідний вік - період емансипації дитини від батьків. Процес цей є складним і багатомірної. Емансипація може бути емоційної, що показує, наскільки значимо для юнака емоційний контакт із родителями в порівнянні з прихильностями до інших людей (дружбою, любов'ю), поведінкової, що виявляється в тім, наскільки жорстко батьки регулюють поводження чи сина дочки, чи нормативної, що показує, чи орієнтується юнак на ті ж норми і цінності, що його батьки, чи на якісь інші. Кожний з цих аспектів емансипації має власну логіку.

В основі емоційної прихильності дитини до батьків спочатку лежить залежність від них. В міру росту самостійності, особливо в перехідному віці, така залежність починає дитину обтяжувати. Дуже погано, коли йому не вистачає батьківської любові. Але є цілком достовірні психологічні дані про те, що надлишок емоційного тепла теж шкідливий як для хлопчиків, та і для дівчинок. Він утрудняє формування в них внутрішньої анатомії і породжує стійку потребу в опіці, залежність як чорту характеру. Занадто затишне батьківське гніздо не стимулює вирослого пташеняти до вильоту в суперечливий і складний дорослий світ.

Люблячі матері, не здатні мислити про дитину окремо від самих себе, часто не розуміють цього. Але юнак не може подорослішати, не розірвавши «пуповину» емоційної залежності від батьків і не включивши свої відносини з ними в нову, набагато більш складну систему емоційних прихильностей, центром якої є не батьки, а він сам. Надлишок материнської ласки і положення «мамія» починають його дратувати не тільки тому, що викликають глузування однолітків, але і тому, що будять у ньому самому почуття залежності, з яким підліток боре. Почуваючи охолодження, багато батьків думають, що діти їх розлюбили, скаржаться на їхню черствість і т.д. Але після того як критичний період проходить, емоційний контакт із родителями, якщо вони самі його не зіпсували, звичайно відновлюється, уже на більш високому, свідомому рівні.

Ріст самостійності обмежує і функції батьківської влади. До старших класів поведінкова автономія, як правило, уже дуже велика: старшокласник самостійно розподіляє свій час, вибирає друзів, способи дозвілля і т.д. У родинах з більш-менш авторитарним укладом ця автономізація іноді викликає гострі конфлікти.

Домагаючись розширення своїх прав, старшокласники нерідко пред'являють до батьків завищені вимоги, у тому числі і матеріальні. У багатьох забезпечених родинах діти не знають джерел сімейного бюджету і не піклуються про це. Майже дев'ять десятих опитаних Л.Н. Жилиной і Н.Т Фроловой (1969) московських дев'яти- і десятикласників сподівалися, що їхнього бажання мати визначені речі здійсняться, причому дві третини упевнені, що здійснити це бажання - справа батьків («куплять батьки»). Поводження і запити цих старшокласників практично автономні, оскільки бажання придбати ту чи іншу річ збігалися з планами батьків тільки в 10 відсотках випадків. Проте діти упевнені, що їхнім бажанням буде віддана перевага.

Ступінь ідентифікації з родителями в юності менше, ніж у дитинстві. Зрозуміло, гарні батьки залишаються для старшокласників важливим еталоном поводження. На питання «Хотіли б ви бути такою людиною, як ваші батьки?» позитивно відповіли понад 70 відсотків санкт-петербургских старшокласників, опитаних Т.Н. Мальковской (1971). На питання «Хотіли б походити на батьків яке в чому?» позитивно відповіли 10 відсотків опитаних, ні в чому - 7 відсотків і ухилилися від відповіді на питання 11 відсотків опитаних.

Однак батьківський приклад уже не сприймається так абсолютно і некритично, як у дитинстві. У старшокласників є й інші авторитети, крім батьків. Ніж старше дитина, тим імовірніше, що ідеали він черпає не тільки з найближчого оточення, але і з більш широкого кола облич (суспільно-політичні діячі, герої кіно і літератури). Зате всі недоліки і протиріччя в поводженні близьких і старших сприймаються гостро і болісно. Особливо це стосується розбіжність слова і справи. З трьох тисяч старшокласників і учнів ПТУ, опитаних соціологами, понад 2/3 відзначили, що зауважують істотні розбіжності тим часом, чому учать їхні батьки, близькі родичі і вчителі, і тим, як вони самі надходять у повсякденному житті

(С.И. Плаксий, 1987). Це не тільки підриває авторитет старших, але і є практичним уроком пристосовництва і лицемірства.

У психолого-педагогічній літературі широко дебатується питання про мерю порівняльного впливу на підлітків батьків і однолітків. Однак на нього не може бути однозначної відповіді. Загальна закономірність полягає в тому, що чим гірше відносини підлітка з дорослими, тим частіше він буде спілкуватися з однолітками і тем автономніше буде це спілкування від дорослих. Але впливу батьків і однолітків не завжди протилежні.

«Значимість» для юнаків і дівчат їхніх батьків і однолітків принципово неоднакова в різних сферах діяльності. Найбільша автономія від батьків при орієнтації на однолітків спостерігається в сфері дозвілля, розваг, вільного спілкування, споживчих орієнтацій.

Більше всього старшокласникам хотілося б бачити в батьках друзів і порадників. При всієї їхньої тяги до самостійності, юнаки і дівчини гостро мають потребу в життєвому досвіді і допомозі старшим. Багато хвилюючих проблем вони взагалі не можуть обговорювати з однолітками, тому що заважає самолюбство. Та й яка рада може дати людина, що прожив так само мало, як і ти? Родина залишається тим місцем, де підліток, юнак почуває себе найбільше спокійно і впевнено. Відповідаючи на питання: «Чиє розуміння для вас важливіше всього, незалежно від того, як фактично розуміє вас ця людина?» - більшість московських хлопчиків (з 5 по 11 клас), поставили на перше місце батьків (відповіді дівчинок більш суперечливі).

Однак взаємини старшокласників з родителями часто обтяжені конфліктами і їхнє взаєморозуміння залишає бажати кращого.

«Мені вже 17 років, а з мамою ми ще жодного разу не говорили по душах... Я б навіть розповіла усе, що мене хвилює, будь-якій іншій жінці».

«Увечері батьки тільки встигають запитати: «Як справи в школі?» А нам на це питання набридло відповідати і здається, що батьків більше нічого не цікавить... Ми часто тому не розуміємо батьків, а батьки нас...».

І таких листів безліч.

При дослідженні юнацької дружби було спеціально зафіксоване, як оцінюють школярі з 7 по 11 клас рівень розуміння з боку батьків, легкість спілкування і власну відвертість з ними. Виявилося, що по всіх цих показниках батьки уступають друзям - одноліткам опитаних і що ступінь психологічної близькості з родителями різко знижується з 7 до 9 класу.

Причина цього корениться насамперед у психології дорослих, батьків, що не бажають зауважувати зміна внутрішнього світу підлітка і юнаки.

Міркуючи абстрактно, гарні батьки знають про свою дитину значно більше, ніж хто б ні було інший, навіть більше, ніж він сам. Адже батьки спостерігають протягом усього його життя. Але зміни, що відбуваються з підлітком, часто відбуваються занадто швидко для батьківського ока. Дитина виросла, змінився, а люблячі батьки усе ще бачать його таким, якої він бал кілька років назад, причому власна думка здається їм непогрішним. «Головне лихо з родителями - те, що вони знали нас, коли ми були маленькими», - помітив 15 - літній хлопчик.

Зрозуміти іншої людини можна тільки за умови поваги до нього, прийнявши його як деяку автономну реальність. Найпоширеніша (і зовсім справедлива!) скарга юнаків і дівчин: «Вони мене не слухають!» Поспіх, невміння і небажання вислухати, зрозуміти те, що відбувається в складному юнацькому світі, постаратися глянути на проблему очима чи сина дочки, самовдоволена впевненість у непогрішності свого життєвого досвіду - от що в першу чергу створює психологічний бар'єр між родителями і зростаючими дітьми.

Співробітники Інституту психології АПН опитали 164 старшокласника щодо їхньої потреби в різних видах спілкування і реальних взаємин з різними партнерами. Спілкування з дорослими, включаючи батьків, виявилося набагато більш формальним і регламентованої, чим спілкування з однолітками. Воно викликає в юнаків гостру незадоволеність.

Як видно з таблиці, потреба в неформальному спілкуванні з родителями задовольняється менше ніж наполовину. У ході додаткового інтерв'ю з'ясувалося, що спілкуванням з матір'ю задоволені тільки 31,1 відсотка, а з батьком - всего 9,1 відсотка опитаних. Але ж цей вид спілкування психологічно дуже важливий. Серед школярів, що мають довірчі відносини з родителями, стійкою самооцінкою володіють 79,1 відсотка опитаних, а серед тих, у кого спілкування з родителями жорстко регламентовано, - тільки 25 відсотків. Неадекватну самооцінку в першій групі мають 8,3 відсотки, а в другий - 87,9 відсотка обстежених.

В іншім дослідженні відносини старшокласників з родителями вивчалися з погляду довірчості спілкування з боку старшокласників, інформаційного змісту спілкування, уваги, що виявляється дітьми до справ і життя батьків, і авторитетності думок батьків для старшокласників. Було опитано 140 ленінградських родин, причому діти і батьки опитувалися окремо. З'ясувалося, що старшокласники, незалежно від підлоги, більш відверті з матір'ю, ніж з батьком, частіше звертаються до неї за радою і більш співчутливо відносяться до неї. Батьки мають перевагу тільки в «інформаційній сфері», коли мова йде про політика і спортивні події.

Упадає в око також різко виражена асиметричність інтересів дітей і батьків: батьки виявляють увагу до всіх сторін життя дітей, тоді як діти мало цікавляться життям і працею батьків. Особливо чітко це виявляється в спілкуванні з батьками: діти рідко розпитують їх про службові справи, роки дитинства і юності і т.д.

Відносини дітей і батьків асиметричні, нерівноправні. Багато батьків, звикнувши розпоряджатися дітьми, болісно переживають ослаблення своєї влади. Крім того, діють визначені культурні заборони. Наприклад, у нас не прийнято обговорювати сексуальні проблеми з представниками інших вікових груп, це робиться тільки з однолітками. У результаті найважливіша сфера інтимних переживань підлітка зі спілкування з родителями «вилучається». При опитуванні 402 пар молодих москвичів, що подали заяву про вступ у шлюб, 85 відсотків наречених і 80 відсотків наречених сказали, що ніколи не обговорювали з батьками проблеми шлюбу і родини. Надзвичайно важливі для перехідного віку і ранньої юності теми - «етапи полового дозрівання» і «інтимні відносини» - займають останні місця в розмовах з родителями.

От типовий лист старшокласника: « Моєму другу повезло з родителями, тому що вони вважають свого сина за людину. Я цілі дні проводжу в їхньому будинку. Його батько любить відгадувати кросворди, заводити радіолу; нашу музику називає «шум», але дозволяє слухати... Мої батьки, навпаки, думають тільки про мої уроки. Що я людина, у мене можуть бути справи - це їм навіть у голову не приходить. Кандидати наук, а до телефону не кличуть. Розмовляють із мною начебто завжди з образою, хоча б я навіть усі вивчив. У будинку в нас страшенна нудьга...».

Юнака, у свою чергу, неуважні до батьків у наслідку свого вікового егоцентризму. Поглинені собою, вони бачать своїх батьків тільки в якихось визначеним і часом не самих привабливих іпостасях, розбити які може тільки нова інформація, маємо звичний образ «предка» з якоїсь несподіваної сторони. А батьки чекають від вирослих дітей тепла і розуміння і разом з тим смертельно бояться знайти свої людські слабості, що дітям давно відомі.

У люблячих душах батьків живе ілюзія, що вони потрібні вирослим дітям у тім же якості, що й у раннім дитинстві. Ідеальний вихованець Еміль, поженивши і готуючись стати батьком, говорить своєму ідеальному вихователю: «Радьте, керуєте нами, ми будемо слухняні; поки я буду живий, я буду нуждатися у вас» Розчулений власною утопією, Руссо не зауважує, що слухняність і потреба в керівництві - не самі коштовні якості дорослої людини, що існують інші форми любові і людських взаємин. Так приємно для самолюбства завжди і у всіх ситуаціях залишатися для своїх дітей і учнів мудрим наставником і вчителем життя! Але в цій установці - джерело постійних конфліктів.

І тут особливо важко приходиться батькам. Сьогодні батьківська роль стала особливо складної і проблематичний. Не говорячи вже про те, що в багатьох родинах батьки узагалі відсутні, їхній вплив на дітей здебільшого нижче, ніж вплив матерів. На думку опитаних уфимських школярів, понад третину їхніх батьків практично не займаються домашніми побутовими справами, дві третини батьків не допомагають дітям у навчанні, не обговорюють з ними книг, фільмів, телепередач. Відповідаючи на питання: «З ким ти поділяєшся своїми секретами?» - діти, починаючи з 5 класу, ставлять на перше місце друзів, потім йдуть матері, бабусі і на передостаннім місці, випереджаючи тільки братів і сестер, - батьки. У деяких родинах єдина форма батьківського спілкування з дітьми - спільний перегляд телепередач, після чого сімейство відходить до сну. Порівняно рідко спостерігається і психологічна близькість з батьками.

Справа, очевидно, не в тім, що сучасні чоловіки приділяють менше увагу родині і дітям, а в тім, що підірвано їхнє традиційне положення в родині, а нові ролі засвоюються повільно. Батько перестав бути єдиним годувальником і дисциплінуючим фактором. Праця, що завжди була і залишається головною сферою самоствердження чоловіка, у наші дні просторово відділений від сімейного побуту. Як працює батько, дитина не бачить. Що ж стосується внутрісімейних функцій, роль матері тут виглядає набагато більш важливої і значимий, чим роль батька. Крім того, взаємини батьків з дітьми (ми бачили вище, що старшокласники частіше відчувають близькість з матір'ю і відвертіше з нею, чим з батьком) ускладнюється меншою експресивністю чоловіків, їх частим невмінням виражати порівняно тонкі почуття і психологічні переживання. Ці якості, настільки ценимі в наші дні, не входили в традиційний стереотип чоловіка.

Батьківські почуття і батьківська роль самі вимагають визначеного виховання і навчання. У старому, патріархальному суспільстві, на норми якого ми усе ще орієнтуємося, учитися батьківству не було необхідності. Будь сильним і процвітаючому чоловіком у суспільстві, і все інше - упоряджений будинок, повага навколишніх, слухняна дружина і діти - з'явиться автоматично. Возиться з дітьми і розводити «ніжності телячі» - не чоловіча справа. Така була пануюча установка, і, хоча дуже багато чоловіків почували себе в цьому світі незатишно і відчували дефіцит емоційного тепла й інтимності, це не сприймалося як соціальна проблема.

Сьогодні положення різке змінилося. Розкріпачення жінок і інші процеси позбавили чоловіків їхнього привілейованого положення. Щоб мати щиросердечний спокій і авторитет у родині, чоловік повинний володіти поруч тонких психологічних властивостей, що ніколи не входили в традиційний стереотип маскулинности, - чуйністю, уважністю, чуйністю і т.д. Їхній недолік болісно позначається на психіці і здоров'ї чоловіків. Дорівнюючи на систему цінностей, прийнятих у суспільстві однолітків, хлопчики-підлітки старанно викорінюють у собі ці нібито «жіночі» якості, а ставши дорослим, виявляє, що не в змозі виразити хвилюючі їхні переживання. Броня, який підліток оточив себе в порядку самозахисту, перетворюється у в'язницю, з якої дорослий чоловік не може звільнитися. У тім, що стосується вираження емоцій, «дійсний чоловік» нагадує часом собаку з приказки: усі розуміє, а сказати не може. За рівнем щиросердечного саморозкриття чоловіка істотно уступають жінкам, і це гостро виявляється в родині і відносинах з дітьми. Тому, утягуючи батьків у справу виховання, школа повинна одночасно робити їм необхідну психологічну допомогу.

Щоб переборювати стереотипи власного мислення, учитель повинний знати специфічні небезпеки і шкідливості своєї професії. Американський соціолог У. Уоллер у роботі « Що навчання робить із учителем» (1932) описав деякі з цих шкідливостей. Багатьох вчителів і поза школою відрізняє настирливо-дидактична, повчаюча манера тримати себе. Звичка спрощувати складні речі, щоб зробити їх доступними дітям, сприяє розвитку негнучкого, прямолінійного мислення, виробляє схильність бачити світ у спрощеному, чорно-білому варіанті, а звичка постійно тримати себе в руках утрудняє емоційне самовираження.

Положення вчителя - це постійна проба, іспит владою. Справа не тільки в суб'єктивізмі й особистій упередженості в оцінках і відношенні до учнів. У бюрократично організованій системі утворення вчитель є насамперед державним що служить, чиновником. Його головна задача - не допускати яких-небудь подій і відхилень від офіційно прийнятих думок.

Юнацький вік - не фаза «підготовки до життя», а надзвичайно важливий, що володіє самостійної, абсолютною цінністю етап життєвого шляху. Чи будуть юнацькі роки щасливими і творчими чи ж залишаться в пам'яті сьогоднішнього школяра як заповнені дрібними конфліктами, сумовитою зубрінням і нудьгою, - багато в чому залежить від атмосфери, що панує в школі, від його власних відносин із учителями

«Для хлопців ідея не відділена від особистості. Те, що говорить улюблений учитель, сприймається зовсім по-іншому, чим те, що говорить зневажуваний ними, далекий їм людина», - писала Н.К. Крупская. Але улюбленим учителем може бути тільки вчитель люблячий.


01.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!