Osvita.ua Вища освіта Реферати Соціологія Соціологічний аналіз девіантної поведінки людини
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Соціологічний аналіз девіантної поведінки людини

Норма і девіація: соціологічний підхід. Біологічні, психологічні, соціологічні пояснення девіації теорії аномії К. Дюрктейма, Р.Мертона. Девіація як процес розвитку

Норма і девіація: соціологічний підхід. Девіантна соціологія є спеціальною соціологічною теорією, яка досліджує методами соціології сутність соціального явища девіації – відхилення в поведінці людей.

Об'єктом цієї соціології середнього рівня виступають суб'єкти девіантної поведінки — окремі люди, групи людей та соціальні організації.

Предметом девіантної соціології є сутнісні характеристики такого соціального явища, як девіантна поведінка, розгляд її як специфічних соціальних відносин.

Під девіантною поведінкою в соціології розуміють дії та вчинки людей, соціальних груп, що суперечать соціальним нормам чи визнаним шаблонам і стандартам поведінки. Таким чином, сутність девіантної поведінки полягає в недотримуванні вимог соціальної норми, у виборі іншого, ніж вона прописує, варіанту поведінки в тій чи іншій ситуації, що призводить до порушення ступеня взаємодії особистості й суспільства, групи й суспільства. В основі відхилень часто-густо лежить конфлікт цінностей, інтересів, розходження потреб, деформація способів їх задоволення, помилки у вихованні, життєві негаразди, прорахунки тощо.

У стабільному суспільстві більшість людей притримуються більшості соціальних норм у більшості випадків. Саме тому у стабільному суспільстві або, точніше, у стабільній фазі суспільного розвитку, соціальне життя має досить регулярні та передбачувані форми. Але така картина соціального життя навіть у стабільному суспільстві не є повною. Якщо придивитися до нього уважніше, то можна побачити, що люди не тільки притримуються соціальних норм, але й порушують їх. Люди крадуть, грабують, побивають інших людей. Люди вживають наркотики, бунтують, беруть участь у заколотах. Вони приймають чужі релігії, виголошують абсурдні гасла або проповідують чудернацькі ідеї.

Все це означає, що повна картина життя суспільств. повинна включати як дотримання соціальних норм, так й відхилення від них. Що таке відхил? Якщо казати дуже строго, це поняття має охоплювати будь-яку поведінку, що не відповідає соціальним нормам. Але у практиці життя багато які норми не вважаються дуже важливими. Невідповідність поведінки таким нормам може сприйматися досить толерантно або навіть ігноруватися.

Соціальне реагування на те, що людина запізнюється на побачення, або не їсть тричі на день, або випадково одягла непарні шкарпетки буде дуже відрізнятися від реакції на участь в оргії, або на ствердження, що вона Наполеон.

Невеликі відхилення (devіatіon) від норми, або відхилення від норм, про які ніхто особливо не турбується, мають - якщо взагалі мають - дуже незначні соціальні наслідки й тому не становлять особливого інтересу для соціологів. Соціологія відхилу (devіance) займається головним чином тими порушеннями., які значна кількість людей сприймає як образливі або гидкі, чи дуже погані.

Визначаючи сутність девіантної поведінки, необхідно зазначити, що вона поділяється на два типи. До першого типу відносять, як правило, таку поведінку, що набирає суспільно несприятливих, навіть дуже небезпечних форм (наприклад, злочинність), внаслідок чого суспільство змушене застосовувати відповідні санкції. Соціальні наслідки цього типу девіантної поведінки полягають у підриві громадського порядку, посиленні ентропійних процесів, нівелюванні й розпаді особистості, зниженні якості роботи й рівня суспільних стандартів, наростанні соціальної апатії тощо. Рушійною силою цього типу девіантної поведінки є деформовані потреби і цінності, що спонукають особистість або соціальну групу діяти всупереч вимогам суспільства. Причинами такої поведінки можуть бути також дефекти правової й моральної свідомості людей, які часто-густо пов'язані навіть із особливостями їхньої емоційно-вольової сфери, настроєм, сподіваннями.

Другий тип девіантної поведінки пов'язаний із процесом розвитку суспільства, застаріванням його соціальних норм, критеріїв та стандартів, які необхідно змінювати, оскільки вони гальмують процеси суспільного розвитку. Масштаби поширення різноманітних форм девіантної поведінки цього типу рухливі. Наприклад, вони можуть значно зростати в періоди соціальних змін, реформ, революційних перетворень, коли відбувається руйнування стереотипів і застарілих норм поведінки.

У цих випадках далеко не кожна форма соціального відхилення (девіації) заслуговує лише негативної оцінки. Вона часто-густо містить у собі вказівку щодо необхідності зміни «непрацюючих» норм та оновлення застарілих цінностей. Таким чином, цей тип соціальних відхилень має відповідний прогресивний зміст, зав'язок майбутніх суспільних змін.

Усе це свідчить про складність критеріїв оцінки різноманітних типів і форм девіантної поведінки. Розробка таких критеріїв входить до предметної сфери девіантної соціології і вимагає усвідомлення співвідношення між нормативною системою поведінки, нормативною свідомістю суспільства та об'єктивними вимогами, перспективами його розвитку. Тобто виникає проблема, що якнайповніше виражає цю перспективу, — пануюча норма або не відповідна їй поведінка.

Слід зауважити, що соціальні відхилення (девіації) в поведінці людей настільки ж різноманітні, наскільки різноманітні й існуючі еталони поведінки — норми, шаблони, стандарти тощо. Вчинок (дія) може не відповідати соціальній нормі з об'єктивних або суб'єктивних причин, цілями або мотивами, прямими або побічними наслідками. Він може бути новаторським або консервативним, типовим чи нетиповим, випадковим або закономірним, позитивним чи негативним. Однак межі й переходи між усіма такими оцінками досить відносні й мінливі. Найбільш стійкі й небезпечні для суспільства і особистості, найбільш важкоусувані соціальні відхилення в поведінці належать до явищ соціальної патології. Тому подолання явищ соціальної патології, як і інших форм девіантної поведінки, є необхідною умовою оздоровлення суспільства, важливою складовою соціальної політики держави.

До основних форм девіантної поведінки належать правопорушення (включаючи злочинність) пияцтво, наркоманія, проституція, самогубство. Серед них злочинність є найнебезпечнішою формою, проявом гострого конфлікту між особистими та суспільними інтересами. Алкоголізація (пияцтво і алкоголізм) та наркоманія є формою втечі від повсякденних турбот і життєвих негараздів, засобом зняття напруження й невпевненості. Крайньою формою такої втечі є самогубство.

Біологічні, психологічні, соціологічні пояснення девіації. Теорії аномії Е. Дюрктейма, Р. Мертона

Девіація, як вже зазначалося, є результатом протидії нормам будь-якого суспільства. Теоретичний огляд основних концепцій девіації засвідчує їх комплексно-системний характер. Адже біологічний, психологічний та соціологічний підходи органічно взаємопов'язані, тобто інтегровані в єдину, комплексну системну цілісність. Причому соціологічний аспект виступає системоорганізуючим чинником, у якому синтезуються біолого-психологічні характеристики. Адже людина — біосоціальна істота. Соціальна суть людини визначає її як особистість за врахування біологічних і психологічних ознак. Саме в цьому полягає глибинний зміст соціології людської поведінки, включаючи її відхилення від норм на рівні правопорушень чи злочинності.

Біологічні теорії девіації (Ломброзо, Шелдон) трактують безпосередню фізичну структуру людини (фізичні риси, тілесну будову) як прямий детермінант її девіації (фізичні особливості — причина девіантної поведінки).

Психоаналітична теорія Фрейда доповнює біологічну, наголошуючи на внутрішньо притаманній особистості конфліктності, яка спричиняє девіацію.

Соціологічний підхід враховує біопсихологічні фактори для узагальнення і втілення в інтегрально-соціальному обсязі. Згідно з соціологією девіації остання настає як наслідок різних форм аномії (відсутність норм — Дюркгейм; розрив у системі «цілі — засоби» — Мертон), соціальної дезорганізації (відсутність, послабленість, суперечливість норм — Шоу, Маккей), культурної дезорганізації (Селлін, Міллер, Сатерленд, Клауард, Охлін), групової дезорганізації (між владною групою та іншими — Беккер), кримінологічної дезорганізації (Турк, Квінні, Тейлор, Уолтон, Янг).

Основні теорії та концепції девіації

Перше соціологічне пояснення відхилу дав Еміль Дюркгейм, якийзапропонував теорію аномії. Слово "аномія" буквально означає"відсутність норм", "відсутність нормативності". Цим терміном Дюркгейм позначив ситуацію, що складається для індивідів та суспільства, коли  соціальні норми стають взаємно суперечливими, втрачають ясність або навіть (для деяких аспектів соціальної діяльності) взагалі зникають.

Дюркгейм звернув увагу, що такі ситуації складаються у часи криз та радикальних соціальних змін., (наприклад, при спаді ділової активності та невпинній інфляції), коли люди втрачають впевненість в тому, що від них очікується, і коли їм важко формувати свої дії в поняттях узгоджених норм. У такі часи старі норми у поточних умовах не видаються доречними, а норми, що тільки виникають занадто двозначні та ще не досить ясно сформульовані, щоб забезпечити зрозумілі та ефективні настанови для поведінки. За цих обставин, вважав Дюркгейм, можна очікувати зростання масштабів відхильної поведінки.

Перевірку цієї гіпотези він провів шляхом аналізу статистики самогубств, й показав, що у часи швидких економічних спадів та підйомів рівень самогубств стає вище звичайного. Він це пояснював тим, що саме у часи швидких змін відбуваються "порушення колективного порядку". (як він це називав), соціальні норми руйнуються та відбувається дезорієнтація людей.

Хоча теорія Дюркгейма піддавалася критиці, основна ідея, а саме - соціальної дезорганізації - як принципу пояснення відхильної поведінки, - вважається загальновизнаною і тепер.

Термін соціальна дезорганізація позначає теж саме, що й аномія тобто такий стан суспільства, коли цінності, норми та соціальні зв'язки стають хиткими, суперечливими або взагалі зникають.

Це може відбуватися через змішування різних расових та етнічних або релігійних чи "ідеологійних" груп (тобто груп з різними ідеологіями; ідеологійний - це те, що належить до ідеології; "ідеологічний" - це те, до чого належить ідеологія).

Соціальна дезорієнтація спостерігається також при високому рівні міграції.

Подальший розвиток теорія Дюркгейма отримала у працях відомого американського соціолога Роберта Мертона. Мертон вважає, що причиною відхилу (девіації) є розрив між цілями суспільства та соціально прийнятними засобами їх досягнення. Мається на увазі така ситуація, коли у більшості випадків соціально прийнятні засоби не дають можливості досягнути мети, що визначається цінністю культури.

Мертон це пояснює на прикладі американського суспільства. В Америці більшість американців іх захопленням ставляться до фінансового успіху - досягнення багатства є культурною метою.

Соціально прийнятні засоби досягнення цієї мети - це такі традиційні шляхи, як отримання відповідної освіти та влаштування на роботу у торговельну або юридичну фірму. Але й практика життя, й спеціальні дослідження показують, що для більшості населення ці шляхи до багатства неможливі. Багато людей не можуть сплачувати за дійсно хорошу вищу освіту, а найперспективніші фірми приймають на роботу тільки обмежену кількість фахівців.

Мертон показав, що коли люди переконуються, що фінансового успіху неможливо досягти соціально схвальними засобами - вони можуть вдаватися до багатьох незаконних засобів досягнення цієї цілі - наприклад, зайнятися рекетом, торгівлею наркотиками або спекуляцією на скачках.

Мертон ідентифікував п'ять типів реагування на дилему цілі та засобів, чотири з яких є відхильними пристосуваннями до умов аномії:

  • Перший - це конформізм. Він існує, коли люди приймають мету матеріального успіху та культурно схвалені засоби її досягнення.. Така поведінка є основою стабільного суспільства.
  • Друге - це інновація, коли люди швидко просуваються до культурно визначеної цілі, в той час коли вони відмовляються від культурно схвалених шляхів її досягнення.. Люди можуть вдаватися до підробки чеків, проституції, обдурювання, шахрайства, крадіжок, пограбувань, привласнення чужих грошей або до їх вимагання та шантажу.
  • Третє - ритуалізм. Цей шлях включає відмову від фінансового успіху або різке зниження його суб'єктивної значущості. Але тут зберігається вірність соціально схваленим засобам дії. Наприклад, кінцева мета організації може бути недоречною для багатьох її службовців - чиновників, клерків. Замість цього вони культивують засоби своєї діяльності, роблять фетиш з процедур управління та канцелярщини.
  • Четверте - це рітритизм "відмова від суспільства". На цьому шляху люди відмовляються як від цілей., що пропонує культура, так й від схвалених суспільством засобів. їх досягнення й не замінюють їх новими нормами.. Алкоголіки, наркомани, бродяги й такі інші - вони залишаються у суспільстві, але вони "не з ним".
  • П'яте - це повстання, бунтарство. Бунтарі відкидають цілі та засоби, що пропонує суспільство та замінюють їх для себе новими норма ми.. Вони переносять свою лояльність від існуючого соціального устрою до нових груп з новими ідеологіями.

Способи індивідуальної адаптації стосуються не особистості, а ролевої поведінки. Таж сама особа - в залежності від ситуації - може вдаватися до того чи іншого шляху реагування.

Концепція Мертона має важливе значення перш за все тому, що вона розглядає конформізм та девіацію в одному контексті, в одній системі співвіднесення, а не як непов'язані категорії. Крім того, ця концепція показує, що відхил не обов'язково є продуктом абсолютно негативного ставлення до загальновизнаних стандартів, як часто припускали раніше. Так крадій не заперечує соціально схвалену мету досягнення соціального успіху. Він може ставитися до неї з таким ж захопленням, як й молодий службовець, що робить службову кар'єру. Чиновник, культивуючий ритуалізм, не відмовляється від загальновизнаних засобів дій., але доводить їх виконання до абсурду. В цьому розумінні - поведінка і вора і чиновника - девіантна, відхильна.

Теорії структурної напруженості. привертає увагу до тих процесів, яки ми суспільство породжує девіацію, відхили. Це дуже привабливий підхід, тому що він дає підставу для оптимістичного погляду на людську природу. Злодії, з цієї точки зору, здійснюють злочини під суспільним тис ком і вони можуть притримуватись законів, якщо дати їм шанс. Вирішення проблеми злочинства, з цієї точки зору полягає у реформуванні суспільства так, щоб наблизити його до ідеалів демократії та рівноправності.

Критики цього підходу мають досить підстав. Наприклад, якщо ця теорія коректна, правопорушність має бути найбільшою, коли домагання (aspіratіons) є високими, а очікування - низькими. Це характерно для нижчих соціальних класів, але правопорушення необов'язково концентруються у нижчих класах. Взаємозв'язок між соціальною належністю та ба гатьма видами правопорушень дуже слабкий.

Більш того, Мертон виходить з того, що в американському суспільстві існує консенсус. щодо цінностей та цілей. Але критики зауважують, що американське суспільство є плюралістичним з досить великою кількістю різних субкультур.

Є значна кількість прикладів існування мов би "відхильної" поведінки, що можуть бути пояснені через непридатність застосування до них тих же самих норм, які спрямовують поведінку більшості населення США (наприклад, деякі норми індіанців стосовно шлюбу).

Девіація як процес розвитку. Девіантна поведінка є складовою людської життєдіяльності в цілому, її об'єктивних факторів (середовище — потреби) та факторів суб'єктивних (усвідомлення об'єктивних потреб у вигляді інтересів, ціннісних орієнтацій, мотивів, цільових установок та реалізації їх у вчинках, поведінці, діяльності).

Отже, поведінці як кінцевому елементові у ланцюгу зазначених факторів людської діяльності передують інші — середовище, потреби, інтереси, цінності, мотиви, цілі. Звідси висновок: шляхи удосконалення поведінки людини означають невпинне поліпшення навколишнього природного (екологічного) та соціального (економічного, політичного, культурного) середовищ, задоволення життєвих потреб кожної людини, що детермінують збіг її особистісних інтересів, цінностей, мотивів і цілей із загальноприйнятими, суспільне значущими.

Такий загальнометодологічний висновок конкретизується різноплановими науковими дослідженнями, важливе місце серед яких посідають соціологічні, взаємопов'язані з усіма іншими, насамперед з тими, що стосуються правової системи.

Подолання девіантної поведінки є одним із головних завдань сучасного суспільства. Вважається, що запобігання девіації складається з тріади:

  • профілактики;
  • власне запобігання;
  • запобіжних заходів.

На початковій стадії визрівання злочину потрібна профілактика (виховні заходи, а можливо й профілактичні засоби примусу). Коли ж (за відсутності результатів) з'явився задум злочину (рішення і процес його прийняття), то центр запобіжної роботи переноситься на власне запобігання. Запобіжні ж заходи є припиненням протиправного посягання.

Профілактика правопорушень має такі основні цілі:

  • обмеження впливу негативних факторів;
  • вплив на причини злочинних проявів;
  • вплив на мікросередовище;
  • вплив на особистість, здатну на злочин.

Девіантна соціологія вивчає також суб'єктно-об'єктні стосунки щодо проведення індивідуальної і загальної профілактики, застосування усіх форм її забезпечення, включаючи інформаційне — внутрішнє і зовнішнє. Йдеться про характеристику сукупності зареєстрованих на певній території злочинів за відповідний період; характеристику особистості злочинця; дані про злочинність щодо різних категорій (рецидивна, неповнолітніх тощо); показники правопорушень незлочинного характеру; відображення географії злочинності та інших правопорушень, відхилень тощо.

Форми профілактичної роботи серед населення різноманітні. Це профілактичні бесіди, шефство, обговорення поведінки правопорушників у трудових колективах, громадських організаціях, залучення правопорушників до суспільне корисних занять. Переконання поєднується з примусом. Крім кримінального покарання застосовуються різні адміністративні засоби впливу.

Подолання девіантної поведінки потребує знання суті, причин, ознак злочинності та особистості злочинця. Злочинність — динамічне соціально-правове явище, яке включає сукупність усіх злочинів, що здійснюються у суспільстві на даному етапі і характеризуються певними кількісними та якісними показниками (стан, рівень, динаміка, структура, характер). Йдеться про зареєстровану і приховувану (латентну), не зареєстровану, злочинність, про її детермінанти — об'єктивні й суб'єктивні, головні й другорядні.

Розробляючи шляхи подолання девіантної поведінки, треба виходити і з того, що безпосередньою психологічною причиною окремого злочину є намагання індивіда задовольнити свою потребу всупереч і на шкоду суспільним інтересам. За соціальним змістом потреби поділяються на життєво необхідні (їжа, одяг, житло та ін.); нормальні, що соціальне схвалюються; деформовані; спотворені. Після середовища потреби є другим важливим об'єктивним фактором людської життєдіяльності, поведінки, включаючи її відхилення.

Криміногенне середовище, негативні обставини інтенсифікують злочинну дію, деформують потреби і, відповідно, їх усвідомлення та практичне задоволення. Це стосується як окремого індивіда, так і певних груп індивідів. Звідси — групова, організована злочинність, учасники якої спілкуються в умовах кримінологічної ситуації.

Структура особистості злочинця включає:

  • соціальне-демографічні ознаки;
  • кримінально-правові ознаки;
  • соціальні прояви у різних сферах життя;
  • моральні властивості;
  • психологічні особливості.

Ці риси мають соціальне негативну спрямованість: спотворені потреби, які багато в чому залежать від несприятливого середовища, усвідомлюються злочинцем у власних інтересах, орієнтаціях, мотивах і цілях, які суперечать загальноприйнятим,

Антисуспільна спрямованість суб'єктів девіантної поведінки характеризується негативно-зневажливим ставленням до людини, її цінностей; корисливими, егоїстичними намірами; нехтуванням соціальних норм; легковажно-безвідповідальним ставленням до свого місця в суспільстві.

Шляхи подолання девіантної поведінки, тим більш у її злочинному варіанті, повинні визначатися з урахуванням названих специфічних рис особистості злочинця, впливаючи на середовище (обставини, ситуацію), формування здорових потреб, насамперед потреб у самовдосконаленні, на процес усвідомлення цих потреб та їх активного задоволення через творчість. Деформація особистості починається саме з втрати життєвої мети як цільової установки творення самого себе і обставин свого життя. Ця внутрішня робота особистості потребує великого напруження і зусиль, але тільки таким шляхом людина може подолати свої негативні риси, розвинути свій потенціал. Суспільство зацікавлене у такому самовдосконаленні кожного члена суспільства і покликане всіляко допомагати розвиткові особистості.

Соціологія девіації допомагає чітко визначити і реалізувати шляхи подолання девіантної поведінки стосовно середовища-потреб, їх усвідомлення й діяльного задоволення задля утвердження законності та правопорядку.

Отже звідси випливає висновок – девіація, як не прикро перебуває в постійному процесі розвитку, а тому всі зусилля сучасного суспільства спрямовані на те,щоб знайти найефективніші шляхом подолання цього явища.

Список літератури

1. М.П.Лукашевич ” Спеціальні та галузеві соціологічні теорії ” – К., МАУП, 1999 р.

2. Туленков Н.В. ” Социология конфликта и девиантного поведения ” –  К.,УГУФВС, 1994р.

3. Аванесов Г.А. ” Криминология и социальная профилактика ” – М., Наука, 1980.


30.11.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!