Osvita.ua Вища освіта Реферати Соціологія Проблема соціалізації особистості дитини за межами сім'ї
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Проблема соціалізації особистості дитини за межами сім'ї

У рефераті розглядається проблема соціалізації особистості дитини за межами сім'ї. Розглянутий вплив оточення на формування свідомості підлітків

“Як змінюється світ, так змінююсь я сам”. Ці слова поета може сказати про себе люба людина. Бо зміни в оточуючому світі дійсно проходять на наших очах.

Змінюється світ, а разом з нею і людина. доросла людина змінюється, але не так швидко як світ. Зовсім інша справа, коли мова йде про дітей, тим більше про підлітків.

Підростаюче покоління сприяє релігії життя як даність. Для них не стоїть питання про пристосування до цієї даності - вони органічно вписані в неї, живуть в ній.

В цьому відмінність дорослих від дітей, в цьому ж і криється сьогодні сама велика проблема виховання підростаючого покоління. Бо виховувати повинні дорослі, які не завжди вписуються в сучасне життя. А саме ці реалії визначають зміст, характер і в кінцевому рахунку результат соціалізації молоді. Процес розвитку людини у взаємодії з оточуючим світом називається соціалізацією.

Сім'я - головний інститут соціалізації підростаючого покоління. Він являє собою персональне середовище життя і розвитку підлітків дітей, якість якого визначається низкою параметрів конкретної сім'ї. Яку б сторону розвитку дитини і підлітка ми не взяли, завжди з'ясовується, що головну роль в його ефективності відіграє сім'я.

По даним соціології до 25% сімей в наш час не можуть виховувати дітей, а до 15%- формують правопорушників. Але решта нових сімей, це сім'ї, де дорослі прагнуть формувати особистість дитини, дисциплінувати її, допомогти їй, в її індивідуальному розвитку. Такі батьки отримують від дітей емоційну близькість, розуміння, тобто допомагають ставленню людини в великому розумінні цього слова; люди з високими моральними якостями, патріотичними і громадськими почуттями.

Дискується проблема, що школа повинна тільки вчити, а не виховувати. Лев Толстой писав: “І виховання і освіта невіддільні. Не можна виховувати не передаючи знань, всяке знання виховує”.

Інститути виховання сьогодні переживають кризу, в тому числі і школа. І проблеми її відомі. Цю кризу можна подолати тільки при серйозній державній підтримці. Деякі кроки в цьому напрямку держава вже робить. Введення в школі посад соціального педагога і психолога допоможе вирішенню проблем у вихованні, навчанні дітей та підлітків, в процесі їх соціального становлення.

Тому тема соціалізації підлітка в межах сім'ї і за її межами набуває державного значення. Цією проблемою займалися ряд вчених. Зокрема відомий вчений і психолог Д.Кон теж вважає, що якою ми виховуємо особистість підлітка, так наступне покоління буде жити, працювати і відновлювати нашу державу, де тяжко, але вже починають відбуватися великі зміни.

Тема впливу соціалізації на особистість мало розроблена, з цієї причини основоположних праць не має, крім підручника “Людина і суспільство” під редакцією професора Р.А.Арцішевського. Проблеми соціальної і психічної адаптації людини займалися доктор педагогічних наук А.В.Мудрик, психолог І.Д.Бех, відомий вчений і психолог Д.Кон, професор Російської асоціації соціальних педагогів В.Г.Бочарова. Праці цих науковців є основними в дослідженні цієї проблеми.

Життя людини існує в багатогранному середовищі. Воно є єдністю біологічного і соціального, людського і індивідуального. Природне середовище оточує нас з моменту зачаття і все подальше свідоме життя. Але людина живе не тільки у природі, а і у суспільстві. Людина як суспільна істота є в той час же і біологічним організмом. У неї, як і у тварин, існують певні біологічні потреби, насамперед потреба в харчуванні, диханні, розмноженні, самозбереженні.

Проте у людини біологічні потреби не є ні єдиними, ні пануючими в її житті. Це пояснюється перш за все тим, що в процесі спільної діяльності у людей формуються над біологічні потреби - в красі, в пізнанні світу, в усвідомленні сенсу свого життя, а також виникають такі якості, як великодушність, співпереживання, альтруїзм. “Іншими словами, в людей формується така якість, якої не має в світі природи, а саме - соціальність. Саме соціальними потребами, стимулами і мотивами визначається поведінка людей, а тому вони, як правило, панують над біологічними. Біологічне в людей завжди опосередковано соціальним. Ось чому соціальність і є сутнісною характеристикою суспільства.” Отже, свідомість і мова, праця і соціальність є тими важливими чинниками, які якісно відрізняють суспільство від природи.

Академік Вернадський називає все те, що оточує людину в природному, соціальному світі, все те, що створила людина, завдяки науково-технічному прогресу - ноосферою. Ноосфера - макросередовище в якому діє людина (світ, суспільство, держава); мікросередовище для людини є сім'я, а також соціальні інститути виховання, навчання і праці. Частіше поняття соціального середовища використовується в вузькому розумінні: сім'я, школа, неформальні об'єднання, громадські організації, позашкільні заклади, трудові колективи. Але для людини суспільство і держава більш опосередковані поняття, ніж сім'я, школа, інша соціальна установа, де ця конкретна людина здобуває соціального досвіду.

Особистість є частиною соціального середовища і головною його ланкою. Людина як представник певного суспільства, як носій тих властивостей, що визначається даним суспільством і в тій чи в іншій мірі характеризують усіх її представників, називаються особою. Особистість це виконання ролей в суспільстві: в сім'ї - батьки і діти, на виробництві - працівники, в громадському об'єднанні - члени конкретної організації, об'єднані єдиною ціллю.

Особистість не завжди позитивно впливає на розвиток суспільства, часто цей вплив носить негативний характер. Процес становлення особистості набагато в чому залежить від вимог дорослого до поведінки дитини, від оцінок дитини оточуючими. Це дуже важливо і в період підліткового становлення людини, коли дитина свідомо набуває соціальності. Отже соціалізація це набування людиною всіх ознак суспільного життя.

Суспільство це не просто зібрання людей, а результат взаємодії між людьми, тобто насамперед ті зв'язки і відносини, які складаються у процесі їх суспільної діяльності. Саме зв'язки і відносини становлять сутність людини. Оскільки самі суспільні відносини не залишаються незмінними, а змінюються по мірі розвитку суспільства, то це також значить не залишається незмінною, і сутність самої людини.

Так, зміна в доктрині освіти і виховання любої держави призводить до того, що змінюється ідеал особистості, всі оцінки і самооцінки. “Формування особистості, змістом якого є соціалізація, а механізмом - засвоєння соціальних ролей, є основним, але не кінцевим етапом виховання, яке має переходити в подальшому до саморозвитку індивідуальності. Останньому не достатньо приділялась увага в теорії комуністичного виховання. Хоча в ній великий наголос робився на самовихованні, але воно розумілось не як саморозвиток чи самоактуалізація, а скоріше, як формула самоконтролю”.

Виховання в сім'ї чи в школі, цілеспрямоване або стихійне - завжди по сутності соціальне. Які б не були оригінальні в методах виховання батьки і педагоги, їх цілі, бажання визначені суспільством, тими чи іншими соціальними групами і конкретними історичними умовами. Взагалі виховання це постійний процес, тобто кожна людина з збігом життя підпадає якимось впливам з боку суспільства і змінюється. “Людина, як соціальна одиниця є продуктом виховання, а не результатом вроджених або суспільних умов”, писав академік Бехтєрєв.

Історичний досвід людства ще в епоху античності зафіксував ідею соціальної обумовленості становлення та життєдіяльності кожної людини. В Древньому Римі про немовлят говорили як про “чисту дошку” на якій пише вихователь. Ідея соціального виховання розроблялась і французькими просвітителями. Концепції їх виконання складаються з трьох головних рис:

  • суспільне виховання спрямоване на формування гармонійно, всебічно розвинутої особистості;
  • виховання дітей в дитячих закладах органічно поєднується з безпосереднім вихованням дорослими своїх педагогічних обов'язків по відношенню до підростаючого покоління;
  • основа вихованості системи є праця “спочатку обслуговуюча, а в майбутньому і суспільно корисна.

В ХІХ - ХХ століттях багато педагогів та суспільних діячів звертаються до теми суспільного виховання, а також до його зв'язків з сім'єю. “Родина завжди залишається головним каменем суспільного розвитку”, писав Сухомлинський В.А.

Великого поширення набула ідея суспільного виховання в роки радянської влади в практичних дослідах та роботах радянських педагогів Макаренка, Сухомлинського та інших. Макаренко рахував, що виховання соціальний процес в самому широкому розумінні цього слова. “Виховуе все. Люди, речі, явища, але перш за все люди. З них перше місце займають батьки і педагоги”.

В наш час ми маємо змогу познайомитись і вивчити теоретичну спадщину видатних педагогів та діячів України, які були відринуті в радянські часи, як буржуазні та націоналістичні, як не підходящі для радянських людей. Ці праці Б. Грінченка, В. Вінниченка, К. Ушинського, М. Драгоманова, Г. Ващенка.

Існують загальні риси системи виховання і навчання в теоріях цих українських педагогів:

  • виховання на основі національної самосвідомості;
  • нероздільність виховання і навчання;
  • виховання на основі загальнолюдських і християнських цінностей;
  • освіта і виховання національних педагогічних кадрів;
  • висока культура і освіченість педагога як особистості.

В суспільстві існує багато соціальних інститутів по вихованню підростаючого покоління. Це дитячі садки, школи, вузи, позашкільні установи, неформальні об’єднання і врешті-решт сім'я - це один з головних соціальних інститутів, де закладаються основні риси дитини як людини взагалі, і як майбутнього громадянина нашого суспільства. В дошкільних закладах дитина проходить адаптацію до суспільностей (зокрема до своєї групи); надаються елементарні навички (по особистому обслуговуванню). Вихователі та педагоги розвивають естетичний, етичний світ дитини, розширюють її світогляд. В короткому словнику дається таке визначення дошкільних установ: “дошкільні установи - яслі, дитячі садки, в яких виховуються та навчаються діти дошкільного віку по бажанню батьків з немовля (3 роки) до старшого шкільного віку (7 років)”.

Сім'я і школа - головні учасники виховання підростаючого покоління. Вплив сім'ї на дітей обумовлений родинними зв'язками. Роль школи визначає її соціальний статус. В “Законі України про освіту” проходить лінія єдності навчання і виховання. Освіта не зводиться до надбання певної суми знань, а розглядається як цілісний процес “людинотворення”, формування особистості громадянина. Детальніше ціль освіти - формування особистості гармонійно об’єднуючої функції сім'янина, робітника; гармонійної в відношенні з людьми, природою, культурою і самим собою.

ВУЗ - це ще один ступінь соціалізації особистості, пов'язаний з фаховим вибором людини, поглибленням її світогляду і остаточному закріпленню фахової соціальної ролі.

На нашу думку які б не були прогресивні методи виховання і навчання дітей в дошкільних, шкільних і позашкільних установах, сім'я була і залишається головним виховним важелем суспільства.

Славетний педагог В.А.Сухомлинський писав: “ В сім'ї починається суспільне виховання. В сім'ї,образно говорячи, закладаються корні, з яких виростають потім і гілки, і квіти,і плоди. На моральному здоров'ї сім'ї будується педагогічна мудрість школи”.

Але самим небезпечним періодом встановлення і соціалізації особистості є підлітковий період. Сучасна суспільна перебудова винесла молодих на крутий злам двох епох: в одній їм належить навчатись і виростати, в іншій вони житимуть і працюватимуть. Наші діти стоять перед невизначеністю.

Яким буде майбутнє суспільство? Швидка політична і ідеологічна диференціація суспільства охопила і неповнолітніх. Вони починають виявляти себе як певна соціальна сила, з якою слід рахуватися і яка перебуває під неослабленою увагою політизованих рухів і об'єднань. Не випускає з поля свого зору підлітків організована і не організована злочинність, не рідко використовуючи їх у своїх інтересах. Крім того такі соціальні хвороби як наркоманія, проституція, алкоголізм зараз є проявами не тільки дорослого життя, а часто і підростаючого, менш соціально захищеного покоління.

Наші підростаючі діти відчувають гострий болючий і психологічний дискомфорт. Безумовно, існує гостра потреба в спеціальному аналізі, що виявив би комплекс чинників, які деформують процес соціалізації молодих поколінь. Цей процес виявився занедбаним, бо навчання і виховання держава фінансувала за залишковим принципом і здійснювала його на ґрунті авторитарної педагогіки. Вона проводила молодіжну політику, яка по сіті відтісняла підлітків і молодь на периферію суспільного життя - до сфери розваг і дозвілля.

А що заважає діалогу між підлітками і дорослими? Одна з сучасних проблем підліткового становлення. Чимало обставин, але основна увага звертається на авторитаризм старших і нігілізм молодших. Авторитаризм старших - пряме породження командно - адміністративної системи управління суспільством, яка стояла над ним і законом, диктуючи свою волю. Звичайно, не всі дорослі уражені авторитаризмом, бо об'єктивно існують два типи особи: авторитарна і демократична. Перша прагне нав'язати свою волю іншим, друга діє через добру волю і згоду з іншими.

Зрозуміло, такі дві різні особи у ролі вихователів провокуватимуть неоднакові педагогічні ситуації, бо будуть дотримуватися різних прийомів, методів виховання. Безсумнівно, авторитарна особа діятиме як прихильник авторитарної (диктаторської, насильницької) педагогіки, що пригнічує вихованця,демократична особа - педагогіки співробітництва з вихованцями.

Крайнім виявом авторитаризму у вихованні є домашній, батьківській деспотизм або тиранія матері. Юним однаково нестерпні обидві форми. Саме від них підлітки тікають з дому. І в них в деяких випадках слід шукати корені дитячої жорстокості.

Авторитарна особа - вихователь визнає педагогічну ситуацію, акцентовану тільки в одному напрямі - від вихователя до вихованця, якого необхідно формувати відповідно до якихось завдань, вимог, цілей. Звідси домінуючим у діяльності такого вихователя стає метод примушення, нотацій, повчань. Дитину втискують до зовні нав'язаної їй системі вимог, правил, норм, інструкцій, де згасає її самобутність. При цьому вихователь, як правило,виявляє нетерпимість до всього, що відхиляється від його вимог. Особливо нетерпляче відноситься до інакомислення підлеглих.

Мабуть, за такої педагогічної ситуації важко розраховувати на співробітництво, діалог вихователя і вихованця як рівних, бо в ній не вистачає насамперед того, на що свого часу наголошував Л.М.Толстой, - вихованого вихователя. Авторитарний вихователь не сприймає і не потребує зворотного зв'язку з вихованцем, коли той справляє вплив на нього. А саме цей процес Л.М.Толстой вважає необхіднішим: ми можемо виховувати інших через себе, власну вихованість. Без “вихованого вихователя” неможлива гуманізація процесу виховання.

Дослідження останнього часі виявили, що дві третини старшокласників і понад половина учнів СПТУ визначили найнегативнішою якістю вчителя адміністративно - командний стиль його роботи, небажання рахуватися з інтересами учнів, перебільшену, а тому часто необґрунтовану вимогливість, недостатню професійну майстерність. І навпаки, наявність рис, що свідчать про демократизм учителя, учні вважали обов'язковим для “ідеального наставника”.

Діалог між старшими і молодшими має стати джерелом гуманізму та демократизму в їх відносинах. Мова йде насамперед про організований діалог. Він може бути реалізований у різних формах: диспут і “круглий стіл”; спокійна дружня бесіда і полемічно загострений спір; спільне обговорення книги, фільму, проблем, що хвилюють і старших, і молодших тощо. Ну, а стихійний, спонтанний діалог між дорослими і підлітками йде здавна. Його платформа не залишається незмінною. Нині активний діалог ведеться навколо проблем оцінки минулого, теперішнього, вибору майбутнього. Складність і серйозність проблеми, що обговорюється з усією гостротою, виявляє потребу поліпшення якості спілкування, виховання, культури діалогу.

Сучасна соціологія досліджує фактори, які сприяють і суперечать діалогу між підлітками і дорослими в області соціальних орієнтирів неповнолітніх.

На відміну від дорослих підлітки живуть у подвійному світі. Насамперед - у власному світі (школа, дозвілля, спорт, дружні спілкування) особливої субкультури.

Але це не заважає їм рватися в світ дорослих, що формує життєві перспективи, ідеали, цілі та засоби їх досягнення. Цей світ вабить багатьма принадами. Однак увійти підлітку до дорослого світу не легко, так само як дорослим збагнути світ підлітків. Адже вони давно пройшли свій перехідний вік, до того ж - за інших обставин. Так об'єктивно виникає певна розбіжність між поколіннями.

У світі підлітків є все те, що є у світі дорослих: бідність і багатство, жорстокість і доброта, добро і зло, справедливість і не справедливість. Його різноманітність примушує неповнолітніх по різному поводитися в ньому. Тому активність одних - старанне навчання, праця, спорт, музика і література. Активність інших - коробки спалених цигарок, фанатичне галасування на стадіонах, бійки, пияцтво, наркотики. Активність третіх - розбій, крадіжки, ґвалтування. Дзеркально відбивається світ дорослих у поведінці дітей, модифікуючись лише у часі.

Одна з таких модифікацій - криза віри і сприяння демократії як вседозволеності. Демократія України молода, механізми її дії ще невідпрацьовані, вони лише формуються. Відсутні також і належний рівень загальної культури, і терпимість до супротивних позицій, думок, поглядів, не має досвіду жити без конфронтації з їх носіями. Відсутність стабільного порядку провокує вседозволеність. Хвиля підліткової агресивності прокотилася містами країни і вилилася у так званий “казанський феномен”, коли неповнолітні зав'язували масові вуличні бійки місяцями тримали місто в напрузі.

Демократія справила і позитивний вплив на неповнолітніх. Вона активізувала їх, виявила риси, факти, які раніше були приглушеними. Наприклад, прагнення до незалежності, природність поведінки, неприйняття формалізму, казенщини у ставленні до людей, повалення сумнівних авторитетів, спроби відкритої критики батьків і вчителів, взагалі дорослих.

Криза віри - наслідок переоцінки цінностей, що проходить у суспільстві. Її витоки - у розвінчані ідеалів, за якими виховувалися попередні покоління.

Комуністичний ідеал, який міг бути лише безмежно віддаленою перспективою, тлумачився як реальна мета, якої мала досягти якась міфічна “ нова людина”. Тому завдання формування такої людини - “борця за світле майбутнє” ставилося перед усією системою суспільного виховання.

Але виявилося, що між таким “ідеалом” і реальністю велика дистанція. Нині, за умов політичного плюралізму, ситуація моноідеології змінюється у нас ситуацією поліідеології, що і приводить до утворення нових ідеалів.

Різноголосся ідеології виявляє себе, зокрема, у підходах оцінки нашого минулого. Одні вдаються до “перемивання кісток”, інші бачать у ньому лише злочини і трагедії, треті пересмикують факти, четверті прагнуть повністю перефарбувати історію.

Така ж неоднозначність й у соціально - політичних орієнтаціях на майбутнє. Ось, наприклад, результати опитування 958 старшокласників і учнів СПТУ чотирьох міст України (Києва, Луганська, Миколаєва, Івано - Франківська), здійсненого науково - дослідним центром проблем молоді ЦК МДС за проектом “Ми і світ політики” у грудні 1998 року. Вивчалося, зокрема ставлення респондентів до суспільних ідей.

Виявилося, що симпатії двох третин опитаних (прив'язані), причому приблизно рівною мірою, до ідеалів гуманного, демократичного соціалізму і демократичного капіталізму. Інші ж ідеали не мають достатньої притягальної сили, на них орієнтується лише 2 - 7% опитаних. Наступним соціальним орієнтиром молоді є субкультура, яка привертає до себе значну увагу преси, радіо, телебачення.

Молоді (особливо підліткового та юнацького віку) притаманна своя культура. Отже, йдеться про часткове явище, носієм якого є підліткові та юнацькі об'єднання, групи з різною соціальною спрямованістю, набором спільних цінностей, стилем дозвілля тощо. Через субкультуру може виявлятися активність чи пасивність, соціальна ініціативність чи байдужість, протест чи схвалення підлітків.

Де в кого субкультура молоді викликає непорозуміння, а також звинувачення у наслідуванні Закону.

А соціологічні дослідження показують, що молодіжна субкультура закономірно виникає за певних умов. Нині це явище так чи інакше притаманне всім індустріально розвинутим країнам. Отже, йдеться про механічне наслідування нашими неповнолітніми закордонних зразків, а про закономірність.

Звичайно, молодіжна субкультура складне явище. Вона є продуктом змін, у різних сферах суспільства, у взаєминах між поколіннями. Дослідження показують, що глибина ціннісної свідомості підлітків формуються під переживаючим впливом соціального макросередовищем. Економіка, мораль, ідеологія, політка - це макросвіт, який, і визначає структуру свідомості. Зокрема, хіба не економіка, яка не здатна підняти народне господарство, вина в тому, що на вершині ціннісної піраміди у свідомості неповнолітніх стоїть не духовні, а моральні потреби.

Що ж до задоволення духовних потреб, то воно пов'язане з вільним часом. Оскільки вони в основному вчаться, то вільного часу у робочий день у них не багато - 3 - 3,5 години. Його значно більше у вихідні та святкові дні. Як він витрачається? Не менш ніж 70% його у старшокласників “з'їдає” телевізор, 30% - прослуховування записів, читання художньої літератури, відвідування занять у спортивних секціях, шкільних факультетів. Що правда, є певні відмінності. Так, дівчата більше читають і сидять біля телевізора, частіше здійснюють прогулянки, ходять у кафе та більше спілкуються з друзями. Хлопці частіше відвідують гуртки, спортивні секції, факультативи, більше захоплюються музикою.

Отже, яким є світ сучасного підлітка? Складним, суперечливим і нестійким. Неповнолітній хоче діяти, прагне до самостійності, шукає можливість самоутвердитись. Однак справжнього діла йому не вистачає. Разом з тим він живе у світі майбутнє якого для нього не виразне - і з погляду ідеалів, і з погляду реалій. Нарешті, багато що у своєму світі він хотів би змінити, до того ж власноручно.

Юних громадян суспільства виховують: сім'я, школа, комісії у справах неповнолітніх, відео і телебачення, багатоманітні засоби масової інформації, релігія і церква. А результати такі ж не однозначні як і впливи. В області шкільної освіти і виховання прийнята і діє комплексна державна програма “Освіта”, яка ставить за мету виховання всебічно розвинутої особистості, а також вказує важелі і методи виховання розвинутої особистості. Таким чином, всі дії, які спрямовані на допомогу у соціальному становленні підлітків і молоді повинні мати під собою не тільки особисту, а й серйозну державну основу.

Література

1. Людина і суспільство : Експериментальний підручник для 11 класу. - т.І.- К.:Компас, 1992 р. - ст.227.

2. Петровський А.В.” Бути особистістю.”- М. : Педагогіка. 1990р. - 112ст.

3. “ Діалоги про виховання” (Книга для батьків) підг.О.Г.Свердлова. - Книга “Радянська школа”, 1985р. - 304 ст.

4. Кириленко Т.С. “Виховання почуттів” - К.; Політвидавництво України, 1989р. ст. 31.

5. Сухомлинський В.А. “Вибрані педагогічні твори” в 3-х т.,т.І (підг. О.С.Богданова). - М. Педагогіка, 1981р. ст. 245.

6. Ярмаченко Н.Д. “Педагогічна діяльність та творчість А.С.Макаренка. Книга для вчителя. - К.: Радянська школа 1989р.


30.11.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!