Osvita.ua Вища освіта Реферати Соціологія Соціологічне розуміння поняття культури
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Соціологічне розуміння поняття культури

Поняття культури і значення культури. Виникнення культури. Елементи культури: мова та норми

Поняття культури і значення культури. Слово культура - багатозначне. У повсякденному житті цим словом найчастіше позначають:

  • а) Освіченість, начитаність, розумність. В цьому розумінні вживають такі вирази, як «особиста культура» або «культурна людина». Цім словом позначається також витончений смак до мистецтва, літератури, музики.
  • б) В інших значеннях слово «культура» вживається у спеціальних науках. Наприклад, аграрії говорять «культура рису», «культура картоплі» або «зернові культури», а також «культура ґрунту», маючи на увазі культування тієї чи іншої рослини або видів рослин, а також оброблення ґрунту.

Біологи кажуть, наприклад, про «культуру стрептококу» або «культуру холерного вібріону», маючі на увазі мікроорганізми, що вирощенні у лабораторних умовах у якому-небудь поживному середовищі.

У загальнонауковій мові культурою називають також рівень або ступінь розвитку якої-небудь галузі господарської або розумової діяльності. Говорять, наприклад, «культура землеробства», «культура праці» або «культура мови».

Археологи називають культурою спільність археологічних пам'яток певної епохи, коли говорять, наприклад, про «трипільську культуру» або «черняхівську культуру».

Найближчим до соціологічного є розуміння культури, яке притаманне історикам. Найчастіше вони називають культурою сукупність досягнень певного народу у певну епоху у його духовній та матеріальній діяльності. Так історики кажуть, наприклад, про культуру стародавньої Греції, про візантійську культуру, про культуру іспанського середньовіччя або італійського Ренесансу.

У соціологічному вжитку термін має найширше значення - він позначає усі продукти творчої діяльності людей.

У соціологічному розумінні культура складається з двох основних видів продуктів людської діяльності - матеріальних та нематеріальних.

Матеріальна культура складається з усіх штучних предметів, тобто з усіх фізичних об'єктів, які люди створюють або яким вони надають значення - колесо, одяг, будинки, міста, книги, космічні кораблі, але також не створені людьми, але поставлені ними у штучні (неприродні) зв'язки із собою - тотемні рослини, тотемні тварини або сузір'я зірок.

Нематеріальна культура складається з усіх абстрактних творінь людей - таких як цінності, вірування, норми, звички, міфи, вміння, устрої сім'ї, політичних організацій, інших соціальних інститутів.

Тобто, якщо брати співвідношення культури та суспільства, то можна сказати, що культура це невід'ємна складова частина суспільства. Характеризуючи суспільство у цьому аспекті, можна сказати, що воно складається із людей, їх культури та усіх зв'язків, що з'єднують людей та усі елементи культури у цілісну систему.

Для соціолога не існує людини без культури, саме слово «людина» позначає культурну істоту (на відміну від тварини).

Культура дає людині напрямки діяльності та способи діяльності. Вона вказує що робити і як робити.

Приклад глибокого впливу культури на людське життя наводить американський антрополог Клайд Клакхан (Clyde Kluckhone). Син американських місіонерів, що посиротів у ранньому дитинстві у віддаленому китайському селі, був вихований у китайській родині.

Генетика біологічна та соціальна (тобто культура) - діяли всупереч одна одній, і переважила культура.

«Його сині очі та біла шкіра мало що визначала, тому що його поведінка, вираз обличчя, рухи рук та спосіб мислення були китайськими» - свідчив Клайд Клахкон, який зустрів його китайського американська у Нью-Йорку.

Справа в тому, що на відміну від бджіл, мурашок та інших соціальних комах люди не можуть реагувати генетично, запрограмованими діями на зовнішні події.

Здібність людей створювати та підтримувати культуру - вивчати та використовувати знаки - дають засоби, що замінюють біологічну еволюцію як процес адаптації до природного довкілля. Замість цього люди змінюють це довкілля, пристосовуючи його до своїх потреб.

Саме тому люди здатні жити у будь-яких регіонах Землі, у будь-яких її кліматичних умовах і таке інше.

В той час, як біологічна еволюція відбувається повільно, культурна еволюція відбувається дуже швидко та порівняно легко поширюються з однієї громади на іншу.

Чому саме? В чому секрет культурної еволюції? Щоб відповісти на це питання, розглянемо процес.

Виникнення культури. По-перше відзначити, що проблему співвідношення біологічної та культурної еволюції можна поставити таким чином.

Якщо порівняти підстави відмінностей соціальних відносин у різних угрупованнях людей - з одного боку, і підстави відмінностей відносин у різних угрупованнях тварин - з іншого боку, то можна чітко зафіксувати ту якісну межу, яка їх розділяє.

Як випливає з даних біології та етнології суттєві відмінності відносин у різних угрупованнях тварин пов'язані з відмінностями у природних властивостях, у біологічній організації цих тварин, або з відмінностями у природних умовах їх життя.

В той же час, - як випливає з даних етнології і соціології, - суттєві відмінності відносин у різних угрупованнях людей можуть існувати навіть тоді, коли ці угруповання не відрізняються отже від одного ані природними умовами свого життя, ані біологічними властивостями тих індивідів, з яких вони складаються.

Більш того, відносини у людських угрупованнях змінюються навіть без усяких змін у біологічних якостях членів цих угруповань, тобто - поза зв'язком з біологічною еволюцією.

Цей факт, який говорить про надбіологічну історичність суспільних відносин, примушує замислитися над тим, що саме зумовлює можливості розвитку цих відносин.

Пошук відповіді на це питання призвів свого часу до розглядання відносин між людьми у взаємозв'язку з відношеннями людей до природи. Тобто - до розглядання соціальних суспільних відносин як сторони цілісної системи відношень людей з навколишнім світом.

Яким же чином відношення людей до природи зумовлюють розвиток їхніх відносин між собою?

Основна ідея полягає в тому, що джерелом цього розвитку є праця, - та практична діяльність людей, якою вони забезпечують себе засобами життя.

Механізм впливу відношень з природою на відносини між людьми у загальному вигляді може бути окреслений таким чином.

На певному стані розвитку взаємодій з природою стародавніх пращурів людей, вони прийшли до виготовлення знарядь. своєї діяльності, а втім і до зберігання цих знарядь для багаторазового використання.

Між індивідами й їхніми знаряддями складався тривкий зв'язок: зовнішній, щодо індивіда, предмет ставав органом його діяльності, свого роду додатковою частиною природних органів його тіла.

З розвитком первісної виробничої діяльності наших пращурів, вони створювали навколо себе дедалі складніші штучні неорганічні елементи свого безпосереднього оточення - знаряддя, одяг, житло та ін.

Через це, залежність способів взаємодій між індивідами від їхньої біологічної, тілесної структури зменшувалася, а - від небіологічних, створених самими індивідами структур - зростала.

Розвиток цих штучних, по суті надбіологічних структур індивідів та їхніх угруповань в кінцевому підсумку вів до зміни способів їхньої взаємодії, а тим самим - й до розвитку їхніх відносин між собою.

Найстародавніші небіологічні органи нашого пращура - це знаряддя полювання. А такі знаряддя є засобами дії не тільки на природу, але й на інших індивідів, тобто - є одночасно і зброєю.

Створюючі в процесах праці нові види зброї, індивіди змінювали тим самим способи силової взаємодії одним з одним, змінювали свої відповідні відносини. Тому - в часи, після появи перших знарядь - розвиток форм цих відносин безперечно залежав уже не тільки від біологічної еволюції індивідів, але й від первісної культурної еволюції - від розвитку створених не природою, а працею предметів, що опосередковували ці відносини.

Необхідно зауважити, що мова йде про дуже давні часи, коли ще не існувало не тільки неоантропів (людей сучасного фізичного типу), але й навіть і пітекантропів. Справа в тому, що первісні знаряддя вироблялися гомінідами (найстарішими нашими пращурами), не менш ніж, 6 мільйонів років тому, а неоантропи сформувалися тільки приблизно 4-5 тисяч років тому. Тобто, після появи перших знарядь біологічна еволюція гомінідів тривала, принаймні, ще близько, 5 мільйона років, але в ці часи вже разом та у взаємодії з культурною еволюцією, яка на цьому етапі була в основному еволюцією матеріальної культури.

Не виключено, що виникнення та поступовий розвиток первісної культурної еволюції відіграв певну роль у прискоренні темпів біологічної еволюції гомінідів. Найважливішим, однак, є те, що створення знарядь праці зрештою привело до перетворення і тих відносин, в яких індивіди не руйнують, а виробляють, відтворюють особистісні і речові складові своїх суспільств - самих себе, своє потомство, предметні умови свого існування.

На певному етапі ускладнення знарядь праці їх ефективне використання почало вимагати розширення рамок первісного, ще природного, поділу праці, який виникає внаслідок відмінностей статі й віку, тобто в основному - на фізіологічному ґрунті. На якомусь етапі подальше ускладнення знарядь діяльності стало неможливим без переходу до такої диференціації соціальних функцій, розвиток якої не обмежувався б рамками біологічних відмінностей індивідів.

Але доки розподіл функцій ґрунтується лише на природних відмінностях індивідів, він може мати застиглий характер незмінно відтворюваних форм сумісної поведінки, які успадковуються молодшими поколіннями шляхом імітації, простого повторювання того, що роблять старші.

При такому відтворюванні поведінкових форм всякий вихід за рамки тих форм, що усталились, всякий новий елемент в розподілі функцій неминуче порушують стабільний плин сукупного процесу праці.

І тому, накопичення нових елементів у системі наявного поділу праці, її прогресуючий розвиток можливі лише тоді, коли здійснюється ще й додаткова, окрема діяльність, а саме - координація. дій окремих індивідів.

Але для здійснення координації необхідні засоби зовсім іншого типу - якісно відмінні від знарядь первісної праці. Це знаряддя, як відомо, були засобами силової (механічної) взаємодії засоби комунікації, тобто засоби їх інформаційної взаємодії.

Засоби інформації взаємодії існують, звісно, й у світі тварин, однак там вони розвиваються тільки у процесі еволюції видів. Які не складні, наприклад, засоби стадної комунікації приматів, вони по-перше, не здатні позначати тих речей, властивостей і відносин, яких немає у наявній ситуації спілкування істот. А, по-друге, ці засоби успадковуються лише біологічно. Такі засоби спілкування можуть забезпечити координацію спільних дій лише в рамках наявного аудіовізуального контакту. Вони непридатні для передавання і набування досвіду минулих взаємодій за межами наявних ситуацій. А тому, вони непридатні і для попереднього узгодження дій різних індивідів.

Зрозуміло, що без цього розвиток поділу праці неможливий. Для переходу до прогресуючої диференціації функцій потрібні були такі інформаційні засоби, які могли б розвиватися так само необмежено і незалежно від біологічної еволюції, як і засоби речовинно-енергетичні. Тобто, такі засоби, які були б продуктами творчої діяльності самих індивідів..

Певна річ, відповідні засоби спілкування виникли не відразу. їх становлення було, очевидно, складним і тривалим процесом і відбувалося у взаємозв'язку з розвитком засобів праці і з біологічною еволюцією гомінід. Сучасні реконструкції цього процесу свідчать, що на певному етапі розвитку гомініди набули здатності створювати і застосовувати для впливу на психіку одне одного специфічні засоби - мовні ознаки. А коли вони набули здатності до членороздільної мови, тоді, фактично, склалися достатні умови для становлення власне соціального поділу праці.

Це пов'язано з тим, що здатність до членороздільної мови означає здатність створювати не тільки окремі знаки, але й їх сполучення (синтагми, як кажуть лінгвісти), мовні знакові системи, тобто такі засоби інформаційної взаємодії, що можуть ускладнюватися в принципи необмежено.

Зі створенням мовних засобів спілкування наступні покоління дістали можливість успадковувати досвід діяльності попередніх поколінь не тільки з допомогою наслідувальної поведінки, як це відбувається в угрупованнях вищих тварин, але й з допомогою у знакових системах.

Таким чином, в угрупованнях гомінід крім біологічних каналів спадковості - хромосомного і поведінкового - сформувався другий (після речового) канал культурної, тобто соціальної, спадковості - знаковий (соціально-інформаційний).

Оскільки знакові системи є продуктом діяльності самих людей і піддаються практично необмеженим модифікаціям і ускладненням, то кожне наступне покоління могло не тільки успадковувати знакові системи своїх предків, а й перетворювати їх і творити нові, відповідні до потреб розвитку їхньої діяльності. А це означає, що з появою мовного спілкування з'явився необмежений (біологічно) засіб узгодження дій окремих індивідів, і тим самим було забезпечено другу необхідну умову прогресуючого розвитку поділу праці та диференціації перших соціальних функцій незалежно від біологічної еволюції індивідів.

Більш того, є підстави припускати, що ця умова була вже не тільки необхідною, але й достатньою.

По-перше, через те, що штучних засобів інших дій одної на одну, - крім дій речовино-енергетичних й інформаційних, люди, як відомо, не створили.

По-друге, через те, що видова еволюція гомінід фактично припинилася саме з появою виду Homo sapіens, здатного до зв'язаного (синтагмічного) мовлення, тобто до членороздільної мови.

Збіг процесів завершення становлення членороздільної мови і завершення видової еволюції гомінід дає підстави припускати, що створення мовних знакових систем завершило процес формування достатніх передумов надбіологічної історичності суспільства..

Це означає, що виникнення мовних знакових систем довершило той процес соціогенезу, початок якому - за кілька мільйонів років до того - було покладено створенням перших знарядь праці. Таким чином, якщо початок соціогенезу був покладений появою штучних засобів творення матеріальної культури, то завершення процесу соціогенезу пов'язано з появою штучних засобів творення також і нематеріальної культури, а отже - з появою достатніх передумов розвитку культури як такої. Тобто - з появою не тільки необхідних, але й достатніх елементів механізму власне культурної еволюції.

Елементи культури. Як випливає зі сказаного, ключові компоненти культури - це знаки (symbols). Можна сказати, що знак це що-небудь, що суто соціально стає чимось іншим, тобто, що може значуще репрезентувати що-небудь інше. Один з підходів до розумінні культури розглядає її як систему знаків, що мають певне значення. Саме знаки дають нам можливість репрезентувати об'єкти, події та людей іншим людям та нам самим.

Знаки дають можливість розглядати та обговорювати правила поведінки, хоча правила самі по собі не мають фізичного існування.

Як би інакше ми могли повідомити один одного про «регулювання дорожнього руху» або про «модні одяги».

Як би ми могли навіть думати про них, якщо не мати знаків для їх означення?

Знаки мають багато форм. Візьміть жести - пози тіла або рухи, що мають соціальне значення. «Ні «(«No») -- хитають головою (американці, українці;болгари хитають головою, коли «Так» («Yes»)). На Адміралтейських островах швидко гладять ніс пальцем.

Знаки - це й прапори, герби, ікони, уніформа й таке інше. Люди - це істоти, що живуть у знаковому оточенні. Ніякі інші істоти на Землі не мають наших здібностей створювати, маніпулювати та використовувати знаки, щоб формувати свою власну поведінку та впливати на інших осіб.

Мова. Найбільш важливою системою знаків є мова: соціально структурована система звукових зразків.

Мова є, можливо найбільш характерним та найскладнішим досягненням людей.

Що дає мова? - можливості:

  • виразити все від фізичних потреб до духовних запитів;
  • створювати культуру, накопичувати досвід та передавати його наступним поколінням (культури не існує без мови);
  • виконувати складну соціальну діяльність;
  • вводити речі, що знаходяться поза безпосереднім контекстом, у більш широку соціальну картину, для пошуку їх взаємозв'язків.

Залежність наших можливостей пізнання світу, реальності від розвинутості мови

Приклади великої диференційованості відбиття деяких речей та явищ:

  • «Верблюд» - 6 варіацій цього слова у арабів для позначення верблюдів різних якостей.
  • «Рис» - 9 назви у мові Хануну, що живуть на Філіпінах.
  • «Сніг» - більше назв снігу у ескімосів, для позначення щонайменших відмінностей снігу та снігопаду (але немає «снігу» взагалі).

Це відкриття поставило питання: чи визначає мова форму нашого мислення та нашого сприйняття світу?

Benjamіn Lee Worf (Уорф) у 1956р. відповів - «ТАК». Гіпотеза лінгвістичної відносності (релятивності) Уорфа стверджує, що носії певної мови з необхідністю вимушені тлумачити світ крізь унікальну лексику і граматику, які дає їм їх мова. Відповідно до цієї гіпотези, кожна мова дає різні зрізи світу, звертаючи увагу на різні грані людського досвіду. [6 та 13 слів російської мови, що позначають людські якості]

За Уорфом ми селективно просіюєм сенсорну інформацію за тим способом, що визначається нашою мовою: одні речі ми сприймаємо, інші відфільтровуються мовою.

Так, якщо мові бракує певного вислову, то думка, якій відповідає цей вислів, навряд чи прийде на думку тим, хто розмовляє лише такою мовою.

З тієї точки зору англійська мова, що використовує слова чоловічого роду стосовно обох статей («mankіng» - людство, «polіtіcal man» - політик) та що визначає за статтю назви професій («foreman» - «майстер», «fіreman» - «пожежник», «statesman» - «державний діяч», але «maіd» - «покоївна» («дівчинка»), «cleanіng woman» - «прибиральниця» («прибиральник»)) заохочує до стереотипного бачення людей та, до статевої дискримінації.

Гіпотеза лінгвістичної відносності не стверджує, що носії різних мов нездатні висловиті однакові ідеї або дивитися на світ однаковим чином. Гіпотеза стверджує тільки що мова, якою ми розмовляємо, привертає (predіspose) нас до особливого (спеціфічного) тлумачення реальності.

Приклади: міжрасові ставлення дітей, що з раннього дитинства привчаються називати чорних «нігерами» або білих «хонками» (презирливі вислови).

Такі слова, поєднані з певними інтонаціями, що викликають підсвідомо відповідні відчуття - є психологічним регулятором людської поведінки.

Мова, таким чином, не є нейтральним чинником нашого спілкування. Вона впливає як на нашу свідомість, так й на підсвідомі чинники нашої поведінки.

Тому, якщо ми збираємося жити у певному соціальному оточенні, нам необхідно виробляти спільне розуміння стосовно того, на що можна сподіватися від кожного з нас. Саме мова дозволяє нам зробити це.

Але що собою являють такі очікування (соціологи їх називають експектаціями)?

Норми. Приклади соціальних очікувань:

  • очікування в черзі у магазині, біля квіткової каси («прийде черга й тоді нас обслугують», «перший прийшов - першим обслугують»);
  • очікування стосовно паперових грошей, які ми отримуємо за нашу роботу - що їх можна обміняти на потрібні нам товари та послуги (ми керуємось правилом, що надруковані урядом гроші є законним платіжним засобом, громадським та приватним).

Тисячі таких поділяємих людьми розумінь є у соціальному житті. Звичайно, вони приймають форму очікувань, втілених у норми.

Норми - це соціальні правила або директиви, що встановлюють, яка саме поведінка відповідає і яка не відповідає певній ситуації.

Більш загальне визначення:

  • Норми - це сукупність фіксованих очікувань та вимог соціального угруповання до своїх членів стосовно їх поведінки у певних ситуаціях.
  • Найчастіше норми фіксуються та презентуються індивідам вербально (засобами мови).
  • Частина норм презентується у предметно-знаковій формі (зразки одягу, уніформи, дорожні знаки), а також у формі символів (гімни, прапори, ордена).

Випадок у жаркий день - арешт поліцією. Діалог у лікарні: «не знімав черевиків та шкарпеток». Раціональність, що суперечить соціальним нормам. Діагноз - шизофренія, покладений у лікарню.

Порушення норм має соціальні наслідки - суспільство застосовує ті чи інші санкції.

Норми - це перш за все засоби нашої діяльності, за допомогою яких ми орієнтуємося у світі людей. Вони дають нам вказівки, як поводитись, щоб мати успіх у спільній діяльності.

Але норми є також й цілями. Люди надають нормам самостійну цінність й поводяться з ними як з речами сконструйованої реальності. Норми стають стандартами, за якими люди оцінюють дії один одного, та винагороджують або карають за відповідну або невідповідну поведінку.

Сила соціального тиску, що примушує притримуватись тих чи інших норм, дуже різна і залежить від значення відповідних норм для суспільства або його певних груп.

Стосовно тих норм, що називають звичаями (або правилами поведінки (folkways)) реакція суспільства на їх порушення може бути досить толерантною.

Але стосовно інших норм, дозволяються лише дуже невеликі відхилення.

В англійській мові це «MORES», в російській - «нрави» (в українських словниках це позначається словом «звичаї» й лише як «застаріле» - «норови»).

Звичаями соціологи називають форми повсякденного побутового життя, які вважаються нормальними або доцільними.

Наприклад, дослідженнями американських соціологів показано, що у американському побуті є звичаєм тримати зуби чистими, часто приймати душ або ванну, не запізнюватись на зустрічі та побачення, пропонувати друзям або сусідам їх підвезти, якщо хтось їде у тому самому напрямку, добре одягатися для офіційних зустрічей.

Є люди, які досить часто порушують такі норми. Але, звичайно, американці не вважають їх аморальними або злочинними.

Наприклад, людей, що ходять у брудному одягу, американці найчастіше вважають грубими, але не гріховними. А тих, хто запізнюється на зустрічі - вважають недбалими, але не злими.

Основні механізми, якими підтримуються звичаї - це пересуди та осміювання.

Більш жорсткими нормами є «норови» (норми моралі). Ці норми суворо засуджують та забороняють вбивство, крадіжки, насильство, зрадництво.

Норови вважаються людьми за такі норми, які необхідні для виживання суспільства та його спокійного існування. Тих, хто порушує такі норми, вважають аморальними або злочинними. Вони можуть бути оштрафовані, ув'язнені, висічені або страчені.

Деякі норови можуть мати якості табу, тобто вести до самопокарання. У американському житті - це інцест (кровозмішення тобто статеві відносини між найближчими родичами) та канібалізм.

Закони - моральні норми суспільства є найважливішим джерелом законів.

Закони це такі норми, що установлюються державною владою й підтримуються її органами, які мають право застосовувати силу.

Можливість легального застосування фізичного примусу - це специфічна відзнака норм закону.

Закони змінюються легше ніж звичаї та норми моралі.


25.11.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!