Osvita.ua Вища освіта Реферати Соціологія Теоретичні засади соціології
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Теоретичні засади соціології

У рефераті подано відомості про практичний досвід та теорію у соціології. Також з’ясовано чому науковий підхід потребую теорії

У соціології, як й в усіх інших науках вирішальним елементом є теорія.

Але деякі студенти, які слухають вступний курс соціології в університетах та коледжах різних країн часто запитують: «Навіщо нам мати клопіт з усіма цими теоріями? Чому не дозволити фактам говорити самим за себе?». Теорія таким студентам здається недоречною навіть більш, ніж башта із слонової кістки.

Але, нажаль, факти не говорять самі за себе. Факти безмовні. Для того, щоб факти могли говорити, ми маємо знати відношення між ними. Наприклад, якщо вам доведеться мати справу з дітьми, а вони будуть поводити себе не так, як треба, то що ви робитиме? Чи будете їм дорікати, чи загрожувати, чи відшльопаєте їх, чи забороните займатися якоюсь улюбленою справою, чи обговорюватиме з ними те, що трапилось, чи ігноруватиме їх?

Те, що ви бутите робити, залежить від того, яку саме теорію виховання дітей ви поділяєте - свідомо чи несвідомо.

Можливо, ця теорія буде укладатися лише в один вислів типу: «Шкодувати різок - псувати дитину»або «Дітей треба ростити стійкими, бо шляхи життя можуть бути жорсткими «або «Діти просто потребують захисту та любові «або «Биття дітей лише породжує емоційні проблеми «і таке інше.

Теорія це є спроба зрозуміти значення нашого досвіду. Ми мусимо якось ухопити швидкоплинні події та знайти спосіб, щоб їх описати та пояснити. Тільки тоді ми можемо передбачати нові події та впливати на світ навіть навколо нас у бажаному напрямку. Теорія - це «сітка», яка нам необхідна, щоб досягти цих цілей, щоб «упіймати»факти у їх взаємовідношеннях. Саме теорія дає можливість побачити взаємозв'язок подій, що не є очевидним з одних лише даних про факти.

Більш того можна сказати, що теорія - це низка взаємопов'язаних формулювань, яка забезпечує пояснення певного класу подій, тобто - дозволяє так зв'язати ту чи іншу множину фактів, що дає можливість їх зрозуміти.

Крім того, теорія дозволяє нам організувати пошуки нових знань про багато різних, часто загадкових сторін нашого досвіду. За роки розвитку соціології соціологи розробили досить багато теоретичних підходів (Perspectіves).

Що таке теоретичний підхід? Коротко на це питання можна відповісти таким чином: теоретичний підхід є способом бачення ряду особливостей світу, це орієнтація, яка передбачає певні методи вивчення соціального досвіду та пошуки його пояснення.

Прихильники різних підходів ставлять стосовно суспільства дещо різні питання, й завдяки тому дають нам різні образи соціального життя.

Вам не пропонують сприйняти одну модель соціального світу та відкинути всі інші. Скоріше теоретичні підходи є засобами - розумовими конструктами - що дозволяють вам чітко уявити собі той чи інший об'єкт.

Будь яка певна теоретична модель завжди обмежує досвід і дає, так би мовити, «тунельний «образ дійсності. Але добра модель одночасно розширює горизонт бачення дійсності.

У сучасній соціології найчастіше виділяють три основних теоретичних підходи: функціоналістський, конфлікціоністський та інтеракціоністський. Хоча, останнім часом, виділяють ще й еволюціоністський підхід.

Ми будемо звертатися до трьох основних підходів на протязі усього курсу. Зараз же ми дамо кожному з них коротку характеристику.

Основні теоретичні напрямки у сучасній соціології

Функціоналізм. Структурно-функціональний - або просто функціоналістський підхід сформувався у середині нашого сторіччя в основному спираючись на ідеї двох з класиків соціології, а саме англійця Герберта Спенсера та француза Еміля Дюркгейма, які притримувались великомасштабного - тобто макросоціального - погляду на соціальне життя.

На протязі 5-х та на початку 6-х років центром уваги західної соціології заволоділи функціоналістські концепції американського соціолога Толкота Парсонса (19 - 1979) та його учнів.

Пізніше, особливо у 7-х роках, функціоналізм втратив прихильність багатьох соціологів. Але у 8-х роках інтерес до робіт Парсонса та інших функціоналістів відродився (у роботах Хабермаса (1981), Алекзандера (1984), Сціулі та Герстейна (1985) та інших).

Розглянемо основні ідеї функціоналістського підходу. Основну ідею цього підходу коротко можна сформулювати так; Суспільство як соціальна система. Що мається на увазі? Функціоналісти виходять з погляду на суспільство як певну систему, поєднання таких частин, що складають єдине ціле.

Функціоналісти намагаються зробити дві речі:

  • встановити зв'язки частин суспільства із суспільством у цілому,
  • та встановити зв'язки кожної окремої частини суспільства з іншими його частинами.

Такі інститути як сім'я, релігія, економіка, держава, освіта належать до найважливіших складових частин кожного суспільства.

Функціоналісти розглядають структурну побудову соціальних інститутів подібно до того, як біологи розглядають структурну побудову органів тіла.

Далі вони визнають соціальні функції, що здійснюються інститутами. Наприклад, говориться, що головними функціями сім'ї є відтворення, соціалізація, підтримка дітей, самореалізація її членів.

Одна з найважливіших особливостей будь-якої системи, що підкреслюється функціоналістами, є взаємозалежність її частин. Зміни в одному інституті суспільства створюють вплив на інші інститути та на суспільство в цілому.

Наприклад, коли у Сполучених Штатах жінки почали залучатися до роботи в економіці, вони стали пізніше виходити заміж та мати менше дітей. У свою чергу це вело до скорочення кількості дітей шкільного віку і школи у деяких місцевостях зачинялись. Тепер у Сполучених Штатах військові відмічають нестачу молодих хлопців для служби в армії у 9-х роках.

Другий важливий принцип функціоналізму - це принцип рівноваги.

Функціоналісти вважають, що всі суспільства мають тенденцію до рівноваги - тобто здатні до самопідтримки існуючого порядку. Соціальна система, з точки зору цього підходу, досягає певної стабільності через врівноваження різних сил. Такі компенсуючі механізми дають можливість суспільству відновлюватися після війни або лихоліття.

Ці ж сили спрацьовують у тому випадку, коли члени суспільства намагаються повернути людей з девіантною поведінкою до загального порядку.

Але кожна система змінюється, й динамічна або рухома рівновага складається в міру того як всі частини системи постійно змінюються самі та змінюють свої взаємозв'язки.

З точки зору функціоналізму соціальні зміни відбуваються без принципових порушень системи та без переворотів.

Функції та дисфункції

Функціоналісти звертають особливу увагу на те, які функції виконуються складовими соціальної системи, перш за все її цінностями, нормами, інститутами та групами.

Функції - це процеси у системі, які мають те чи інше позитивне значення для її існування, служать збереженню її цілісності, її адаптації або упорядкуванню.

Якщо такі процеси не здійснюються - система руйнується та гине.

Наприклад, щоб забезпечити людей засобами до існування, ці засоби та засоби їх виробництва мають вироблятися та розподілятися. Для того, щоб люди були захищеними у повсякденному житті, вони мають організувати соціальний контроль.

Для підтримання життя суспільства необхідно народжувати дітей, виховува-ти їх, захищати, надавати їм певної соціальної позиції.

Мають забезпечуватись також соціальна згода та солідарність, здоров'я та добробут, багато інших потреб.

Головні структури, що організують, спрямовують виконання та спрямовують ці завдання - це соціальні інститути. Кожен інститут потрібен для нормативного вирішення ряду проблем.

Але інститути та інші складові суспільства можуть не тільки підтримувати цілісність соціальної системи, але й, навпаки, порушувати її.

Таким процесам, що зменшують адаптивність системи або її упорядкованість відомий американський соціолог Роберт Мертон дав назву дисфункцій.

Наприклад, процеси відтворення населення можуть бути дисфункціональними, коли економіка не може забезпечити засобами до існування швидко зростаючу кількість населення, як це відбувається у найменш розвинутих країнах світу.

Іноді певний компонент соціальної системи може бути функціональним в одному відношенні та дисфункціональним в іншому. Американські соціологи вважають, наприклад, що їх промисловість функціональна з точки зору забезпечення людей товарами, від яких залежить життя суспільства, але також дисфункціональна з точки зору забруднення навколишнього середовища.

Інший приклад - це значення для суспільства такого явища, як бідність.

Деякі американські соціологи (наприклад, Герберт Ганс), аналізуючи роль бідності у американському житті, прийшов до висновку, що бідність забезпечує виконання деяких життєвих функцій. Перш за все, виконання того, що у суспільстві розцінюється як «чорна робота»- мається на увазі робота, яка фізично є брудною, або тимчасовою, тупиковою, малооплачуваною або лакейською. Дослідження показали також, що армія мирного часу може існувати як професійна саме завдяки тому, що бідні люди виявляють бажання нести військову службу.

Але значна кількість бідних людей для суспільства є дисфункціональним фактором. Бідність загострює багато соціальних проблем тих, що пов'язані із здоров'ям, освітою, злочинністю та схильністю до наркотиків. Більш того, бідні часто відчувають відчуженість від суспільства та відмовляються від відданості існуючій соціальній системі.

Явні та латентні функції. Роберт Мертон запропонував також розрізняти явні функції та латентні функції.

Явні функції - це функції, виконавці яких здійснюють їх свідомо та цілеспрямовано (з наміром).

Латентні - це функції, що часто не усвідомлюються й можуть виконуватись без наміру.

Це пов'язано з тим, що усвідомлені мотиви поведінки людей не обов'язково збігаються з об'єктивними наслідками цієї поведінки.

Наприклад, школи у суспільстві мають явну функцію забезпечення освіченості населення, що є суттєвим для сучасного індустріального суспільства. В той же час, школи виконують деякі латентні функції, які вони не мали наміру виконувати і навіть не завжди усвідомлюються. Наприклад, вони завантажують дітей навчальною роботою й тим самим в значній мірі вилучають їх з вулиць та займають аж до того, поки вони стануть досить дорослими, щоб працювати.

Подібним чином система соціального забезпечення має явну функцію захисту бідних від голодування, але вона має також і латентну функцію запобігання соціального безпорядку та заворушень, що можуть статися в разі, якщо мільйони людей не будуть мати джерел забезпечення свого існування.

Соціальна згода. Функціоналісти вважають, що для суспільства суттєвою є згода більшості його членів, відносно того, що є бажаним (вартим) та моральним, та є небажаним, невартим та аморальним (злим), тобто, необхідно, щоб люди мали згоду щодо суттєвих цінностей та вірувань.

Більшість американців, наприклад, поділяють цінності та вірування, що притаманні демократичним переконанням, віру у рівні можливості та у значення особистих досягнень.

Функціоналісти вважають, що високий ступінь згоди з'єднує суспільство, перетворюючи його у добре згуртовану одиницю, тому що забезпечує основу для соціальної інтеграції та стабільності. А у стабільному суспільстві більшість людей шляхом процесу соціалізації приходить до прийняття правил свого суспільства, й переважна частина членів суспільства звичайно живе за цими правилами.

Оцінка функціонального підходу. У сучасній західній соціології функціональний підхід найчастіше оцінюється як, корисний засіб опису суспільства, ідентифікації його складових частин та їх функцій. Але також підкреслюється що функціоналізм дає переважно статичну картину суспільства - картину соціального життя у певний історичний час. Тобто, звертається увага на те, що функціоналізм не дає картину розвитку суспільства.

З точки зору цього напрямку важко досліджувати соціальні зміни, а тому - і історичні процеси в цілому. Цей підхід не дає можливості з'ясувати, як складалися ті соціальні форми, що існують зараз.

Тому функціоналістів нерідко звинувачують у консерватизмі, як таких ідеологів, що укріплюють існуючий соціальний устрій.

В цьому відношенні протилежним є конфлікціоністський підхід, який дає зовсім іншу картину соціального життя.

Конфлікціонізм в сучасній соціології

Головною альтернативою функціоналізму у аналізі основних структур суспільства - є конфлікціонізм.

В той час, коли функціоналісти розглядають конфлікт як дещо ненормальне, як ознаку розладу у суспільстві, конфлікціоністи, навпаки, розглядають конфлікт як цілком нормальний і невід'ємний елемент соціального життя, а саме - як головне джерело суспільного розвитку.

З точки зору конфлікціонізму, суспільство завжди знаходиться у стані змін, а джерелом цих змін є конфлікт.

Там, де функціоналісти знаходять у суспільстві взаємозалежність і єдність, конфлікціоналісти знаходять боротьбу різних соціальних груп за владу, багатство або престиж. А те, що функціоналісти називають «контролюванням»конфліктів, конфлікціоналісти розглядають як здатність однієї соціальної групи підкорити на якийсь час своїх суперників.

Наприклад, функціоналісти вважають цивільне право засобом зміцнення соціальної інтеграції у суспільстві.

Конфлікціоністи ж розглядають цивільне право, як засіб встановлення та підтримання такого порядку, при якому одні соціальні групи мають можливість здобувати для себе вигоду за рахунок інших груп.

Наочний приклад протилежності функціоналістського і конфлікціоналістського підходів - це та різниця між картинами соціального життя аеропорту, які дають ці два підходи.

Функціоналістський підхід показує, яким чином різні служби аеропорту забезпечують його роботу.

Конфлікціоністський же підхід виявляє суперництво між різними групами працівників та адміністрацією, а також намагання кожної з груп покращити своє становище.

Конфлікціоністи, наприклад, показують, що диспетчери повітряного руху домагаються збільшення штату диспетчерів та додаткового дорогого обладнання; що пілоти, з іншого боку, постійно намагаються ускладнити входження до їх професійної групи, для того, щоб зберегти свою високу зарплату; що вантажники, мийники, інший допоміжний персонал, належать до войовничих профспілок; і що всі ці групи конфліктують з адміністрацією авіаліній та терміналів аеропорту, яка намагається знизити витрати та збільшити прибутки.

Таким чином, основну увагу конфлікціоністи приділяють змінам у балансі сил суперницьких груп, а не їх взаємозалежності та співробітництву.

Ця загальна конфлікціоністська орієнтація базується в основному на трьох взаємопов'язаних припущеннях.

Перше полягає в тому, що люди мають сукупність основних «інтересів», і що предмети цих інтересів завжди є дефіцитними, такими, попит не які перевищує пропозицію. До предметів цих інтересів найчастіше відносять владу, багатство і престиж.

Друге - і центральне - з основних припущень конфлікціонізму - це припущення про особливе значення влади, як стрижня суспільних відносин.

Конфлікціоністи розглядають владу як те, що доступне тільки для небагатьох членів суспільства і що поділяється між ними дуже нерівно. І тому, - з точки зору конфлікціоністів, - влада, по-перше, - є джерелом конфлікту, і по-друге, - вона базується на насильстві.

Цей висновок орієнтує конфлікціоністів на аналіз розподілу у суспільстві тих ресурсів, які дають тим, хто ними володіє, ту чи іншу владу.

Наприклад, конфлікціоністи вважають те, що відбулося з американськими аборигенами, було невідворотним, тому що білі поселенці були чисельнішими, багатшими і мали набагато більш досконалу зброю. При такому співвідношенні ресурсів, білі поселенці - з точки зору конфлікціоністів - були просто приречені на те, щоб захопити землі і надра індіанців і мало що дати їм натомість.

З позицій конфлікціонізму дивно не те, що релігійні та моральні переконання білих поселенців їх не зупинили, а дивно те, що індіанці не були знищені повністю.

Третє з основних припущень конфлікціонізму полягає втому, що цінності та ідеї розглядаються не як засоби солідаризації усього суспільства, а як знаряддя певних соціальних груп, що використовують їх для досягнення своїх власних, групових цілей.

З точки зору конфлікціоністів консенсус стосовно цінностей суспільства є функцією. Вони вважають, що можновладці примушують решту населення до поступливості і згоди.

У більшості випадків конфлікціоністи характеризують ідеї як відображення групових інтересів. Особливо це стосується ідей економічних, політичних та правових.

Дві течі ї у конфлікціонізму: «критична»та «аналітична»

Окреслені вище основні елементи конфлікціоністських теорій є загальними практично для усіх їх прибічників.

В той же час серед конфлікціоністських концепцій вирізняються дві досить різні традиції.

Найбільш суттєві відмінності цих традицій полягають у двох аспектах.

По-перше, у їх уявленнях про суспільні науки. По-друге, у їх поглядах, що до можливості або неможливості викорення соціальних конфліктів. Детальніше це можна охарактеризувати таким чином. Представники однієї з цих течій у конфлікціонізмі вважають, що у кожного спеціаліста у галузі суспільних наук є моральний обов'язок займатися критикою суспільства. Одночасно вони вважають, що у суспільних науках неможливо відокремити аналітичні судження від оцінних суджень або факти від цінностей.

Крім того, теоретики цього напрямку у більшості поділяють ту точку зору, що може скластися суспільство, у якому вже не буде існувати підґрунтя для соціальних конфліктів. У цьому відношенні цих теоретиків нерідко називають утопістами.

Представники другої течії у конфлікціонізмі, навпаки, вважають конфлікт невід'ємною та постійною властивістю суспільного життя.

Вони також відкидають ідею про те, що висновки суспільних наук завжди ціннісно навантажені. Прибічники цієї течії у конфлікціонізмі спрямовують свої зусилля на побудову суспільних наук за тими самими канонами об'єктивності, за якими функціонують природничі науки.

Цю течію у конфлікціонізмі найчастіше називають аналітичною.

Спеціалісти з історії соціології, що досліджують походження сучасних теоретичних концепцій, відзначають, що перша - критична - течія у конфлікціонізмі має своїм джерелом праці Карла Маркса. До цієї течії найчастіше відносять сучасний західний марксизм, теорії франкфуртської школи та праці американського соціолога Райта Мілса.

До другої течії у конфлікціонізмі - аналітичної - найчастіше зараховують таких відомих соціологів як німець Ральф Дарендорф, та американці Л'юіс Козер і Рендел Колінз.Історики соціології вважають, що вплив Маркса на цю течію також безсумнівний, але найглибша наступність тут виявляється до праць Макса Вебера.

Оцінка конфлікціоністського підходу

З сучасної точки зору конфлікціоністський підхід збалансовує функціоналістські теорії. Тобто функціоналізм і конфлікціонізм розглядаються як додаткові підходи, в тому розумінні, в якому додатковим є процеси функціонування та розвитку.

Як відомо, - функціонування це таке здійснення процесів у системі, яке забезпечує збереження її істотних якостей.

І навпаки, розвиток - це таке здійснення процесів у системі, яке забезпечує зміну її істотних якостей.

З погляду таких соціологів, як Ральф Дарендорф та Герхард Ленскі функціоналістська та конфлікціоналістська теорії - це два «обличчя»однієї й тієї ж реальності, її дві сторони. Одна - це стабільність, гармонія та згода, а інша - це зміна, конфлікт та примус.

Соціологи прикладають немало зусиль для поєднання цих двох підходів, тому що обидва вони є макросоціологічними.

Суттєвим доповненням цих макросоціологічних підходів є підходи мікросоціологічні. Основний з них - інтеракціоністський.

Інтеракціонізм

Крім тих питань, що розглядаються у макросоціологічних концепціях, соціологів турбує й зовсім інші питання.

Наприклад, «Як індивід та суспільство зв'язані один з одним? Як люди можуть створювати, зберігати та змінювати суспільство, й в той же час формуватися цим суспільством? І яким чином люди впливають один на одного, безпосередньо об'єднуються та роз'єднуються один з одним?»

Такі питання знаходяться у центрі уваги інтеракціоністського підходу, який ще називають знаковим, символічним (Symbolіc) інтеракціонізмом.

Його головний архітектор - відомий американський соціолог Джордж Герберт Мід. Лекції, які він читав у Чикагському університеті між 1893 та 1931 роком були зібрані із студентських записів у книгу «Розум, Я (самість) та Суспільство»(«Mіnd, Self and Socіety») в 1934 році.

Основні поняття інтеракціонізму

Знаки - Людські істоти здатні створювати та використовувати знаки. Визначити, що таке знаки, дуже коротко можна таким чином: Знаки - це що-небудь, що суто соціально стає чимось іншим. Знаки можуть мати різні форми - слова, жести, медальйони, предмети одягу,татуювання та інше. Наша можливість користуватися символами має принципове значення. За допомогою символів ми можемо уявляти світ у думці, чисто розумово, й тому ми не обмежені умовами «тут»і «тепер», як обмежені звірі.

Ми можемо упорядковувати свою поведінку на основі того, що було у минулому або передбачається у майбутньому.

Символи (знаки) дають можливість нам спілкуватися один з одним.

Суспільство як взаємодія. Інтеракціоністи звертають особливу увагу на те, що суспільство не існує «десь там», воно постійно створюється та відтворюється від моменту у процесах наших дій та взаємодій один з одним.

Вони вважають, що реально існують взаємодіючи індивіди. І що деяким своїм - певним чином взаємодіючим сукупностям - ми даємо імена типу: «Україна», «Росія», «Сполучені Штати». І поводимось з ними як з об'єктами.

З точки зору інтеракціонізму - суспільства виникають саме завдяки цьому (що ми з чимось поводимось як із таким об'єктом). Ми робимо їх реальними.

Це стосується також усіх груп,усіх організацій, громад. Ми з ними поводимось як з об'єктами повсякденно.

Відночас повсякденна дія кожної особи з іншими - перетворює її у соціальну істоту з певною особистістю.

Люди відносяться один до одного та поєднують свою активність тому, що вони є членами суспільства й як такі набувають здібності це робити. В той же час інтеракціоністи усвідомлюють, що суспільство передує індивідуальним членам: діти народжуються у родинах, йдуть до школи, потім до коледжей, потім працюють у організаціях, більшість яких створена до того, як вони в них прийшли.

Суспільство та індивід фундаментально пов'язані один з одним. Кожен передбачає іншого, потребує його, й не існує без іншого. Це дві сторони однієї медалі.

Значення. Конструювання реальності. Саме ми, люди придаємо людям, об'єктам, подіям певного значення. І оскільки ми інтерпретуємо реальність й те, що відбувається в ній, інтеракціоністи вважають, що реальність виробляється нами.

Інтеракціоністи зауважують, що наш досвід не має сенсу, поки наш розум його не знаходить.

Відомий німецький філософ і соціолог Альфред Шютц писав так: «Усі факти - як факти - ми створюємо шляхом інтерпретації подій».

З точки зору інтеракціоністів ми реіфікуємо (уречовляємо) соціальне життя. І тому вони стверджують, що наш соціальний світ є сконструйованою реальністю.

«Кар'єра, що вимагає на нас». «Кар'єра «не є реальністю, але, діючи, людина перетворює її у реальність (мотивація). Інший приклад - ставлення клерків до встановлених процедур дії («плюси (+)»та «мінуси (-)»бюрократії - адекватність або неадекватність процедур).

Уречевлені процедури стають на шляху постепу, коли вони перестають бути функціональними.

Оцінка інтеракціоністського підходу. Найбільш поширеною позитивною оцінкою інтеракціонізму є визнання його заслуги, як кажуть, у поверненні до соціології людини.

Саме інтеракціоністи фокусують увагу на тому, що люди - це дещо більше, ніж роботоподібні істоти, які проходять через життя просто виконуючи правила та соціальні ролі.

Інтеракціоністи розглядають людей як таких соціальних істот, що наділені здатністю до мислення. Через взаємодії один з одним люди опановують знаки та значення, що дозволяє їм втручатися з події соціального життя і впливати на свої долі.

Саме з інтеракціоністської точки зору люди здатні не тільки інтерпретувати ситуації, оцінювати їх переваги та вади, але й робити серед них свій вибір.

Якщо казати коротко, то саме інтеракціоністи дали поштовх до створення у соціології образу людей, як активних істот, що конструюють соціальну реальність, а не як пасивних істот, що просто реагують на вимоги соціальних реалій.

Водночас, інтеракціонізм має свої обмеження. Люди не є абсолютно вільними у формуванні своїх дій у повсякденному житті.

Більшість наших дій спрямовуються системами значень, вироблених раніше культурою та соціальними інститутами. Але деякі інтеракціоністи зменшують ту роль, яку культура і соціальні інститути відіграють у нашому житті.

Відповідно, критики інтеракціонізму підкреслюють, що інтеракціонізм може сприяти перебільшенню значення безпосередньої соціальної ситуації.

Фокусуючи увагу на подробицях міжособових взаємодії, інтеракціоністи часто не помічають тих зв'язків, що мають місце між різними епізодами взаємодій.

Якщо казати коротко, то можна відмітити, що для інтеракціонізму важно відобразити адекватно великомасштабні аспекти організації суспільства та відносини між різними суспільствами.

Головна увага фокусується на суб'єктивних аспектах людської поведінки і на тому ситуативному контексті, у якому вона відбувається.

Що ж стосується об'єктивних реалій соціального життя - таких, наприклад, як нерівний розподіл у суспільстві багатства, влади і престижу, - інтеракціоністи ними або нехтують, або приймають як такі, що не викликають питань.

За останні десятиріччя деякі інтеракціоністи робили спроби включити до цього підходу структурні та великомасштабні компоненти суспільного життя, але ці спроби ми будемо розглядати пізніше, коли будемо вивчати відповідні соціальні об'єкти.


25.11.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!