Osvita.ua Вища освіта Реферати Риторика Ораторське мистецтво в древньому світі. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Ораторське мистецтво в древньому світі. Реферат

Ораторське мистецтво знали ще в Древньому Єгипті, Ассирії, Вавилоні, Індії, Китаї

Безупинна історія ораторського мистецтва починається в античної Греції, де ораторське мистецтво було породжено насущними суспільними потребами, стало діючим знаряддям соціального прогресу і розвитку рабовласницької демократії.

Хоча перші нагадування про ораторське мистецтво і його представників зустрічаються в "Іліаді" і "Одісєї", створених ще в IX-VII ст. до н. е., "Золоте століття" грецького красномовства наступило у другій половині V ст. до н. е., після закінчення греко-перських війн, коли ораторське мистецтво перетворюється в істотний чинник громадського життя Афін і знаряддя політичної боротьби. Від її учасників, що бажають впливати на хід державних справ, було потрібне уміння привселюдно відстояти свою точку зору, переконати і повести за собою народ.

Учитися ораторському мистецтву, володіти їм стало необхідністю для всіх грецьких громадян. Саме в цей період і виникає теорія красномовства - риторика, як теоретичне узагальнення практики ораторського мистецтва, а також збори правил і методичних прийомів навчання красномовству. З'явилася і професія ритора - учителя красномовства.

Першими викладачами красномовства були софісти - "мандрівні вчителі мудрості". В основу уявлення про сутність красномовства вони поклали навчання про відносність істини. На думку софістів, об'єктивної істини не існує, є лише суб'єктивні судження про неї. Тому не можна вважати, що одна думка істинна, а інша - ні.

Проти навчання про відносність істини - наріжного каменю риторичних поглядів софістів - уперше виступили Сократ і особливо його учень Платон, котрий риториці софістів протипоставив "щире красномовство", засноване на справжньому знанні і тому доступне тільки філософу. Сократ був першим, хто пізнав культурну, власне "людську" цінність спілкування між людьми, перетворивши бесіду в справжнє мистецтво. У "сократичних" бесідах замість вчителя й учнів є бесідуючі, для котрих немає нічого важливіше, чим пробитися до істини. Признається один лише суддя - старшинство думки.

Найбільшим політичним оратором Древньої Греції був Демосфен (384 р. до н. е). Як свідчать сучасники, першу промову Демосфена публіка зустріла градом глузувань: гаркавість і слабкий від природи голос оратора не імпонували темпераментним афінянам. Але в цьому кволому на вид юнаку жив воістину могутній дух. Безупинною працею та тренуванням він здобув перемогу над собою. У древніх письменників знаходимо: "Неясну, шепеляву вимову він долав, вкладаючи до рота камінці і читав на пам'ять уривки з поем, голос зміцнював бігом, розмовою на крутих підйомах…"... Щоб позбутися від мимовільного посмикування плечей, він вішав над собою гострий спис, що заподіювало йому біль при будь-якому необережному русі.

Наполегливість і енергія перемогли. Демосфен переборов фізичні нестачі, довів ораторську техніку до досконалості, став найбільшим політичним оратором. Своїм прикладом він підтвердив найважливіший принцип: оратором може стати практично кожний, якщо не пошкодує для цього часу і праці. При цьому, звичайно, зовсім не обов'язково користуватися "методикою" Демосфена, хоча послідовників його надзвичайних методів ми зустрічаємо й у більш пізні часи. Так, на початку нашого століття на березі гучної кавказької річки Ріон вимовляв промови, набравши каменів у рот, дванадцятирічний підліток. Підлітка звали Володимир Маяковський.

Оратор і великий політичний діяч Демосфен у своїх промовах закликав афінян до енергійної політики, викриваючи бездіяльність і продажність афінських правителів, і намагався згуртувати грецькі держави-карлики для спільної боротьби з ворогом. Його полум'яні промови були результатом великої праці, а ораторські прийоми будувалися на глибокому знанні психології слухачів. Демосфен гармонійно поєднав ораторську майстерність із пристрастю борця, переконаного в правоті своєї справи. "Не слова і не звук голосу складають славу оратора, а напрямок його політики", - стверджував він.

Поряд із Демосфеном Древня Греція дала ще цілу плеяду видатних ораторів, досконало володіючих мистецтвом усного слова і логікою переконання, що вміли зробити потрібний вплив на юрбу, нерідко спонукати її до безпосередніх дій. У списку знаменитих ораторів того періоду ми знаходимо імена Перикла, Ісократа, Горгія, Лікурга, Лісія, Есхіна, Гиперіда й інших майстрів красномовства.

У V ст. до н. е. значного розквіту досягає мистецтво публічної суперечки. Особливою майстерністю і спритністю відрізнялися софісти, що внесли помітний внесок у розвиток логіки мислення і суперечки класичного періоду. У той же час софістична система доказів ґрунтувалася на навмисному використанні помилкових доводів, так званих софізмів - викрутів, замаскованих зовнішньою логічністю. Як буде показано пізніше, хибна "софістика", заміна серйозної доказовості порожньою словесною еквілібристикою - характерна риса і сучасного західного красномовства.

Підсумок древньогрецького періоду в розвитку ораторського мистецтва підвів у своїх роботах найбільший мислитель древності - Аристотель (384 р. до н. е.). Найважливіша його праця по теорії красномовства - "Риторика", написана біля 330 р. до н. е., представляє першу справді наукову розробку ораторського мистецтва.

Якщо до Аристотеля всі теоретики красномовства обмежувалися майже винятково переліком ораторських прийомів, то він уперше дав наукове обґрунтування ораторському мистецтву як особливому виду людської діяльності, визначивши риторику як "спроможність знаходити можливі способи переконання щодо кожного даного предмета". Протягом багатьох сторіч теоретики красномовства притримувалися поглядів і принципів Аристотеля, лише розвиваючи і переробляючи їх в тій чи іншій мірі.

З установленням македонського панування разом із загибеллю політичних свобод у Греції почався і занепад ораторського мистецтва. Для нього в новому суспільстві вже не були місця як для засобу політичної боротьби. Зберегло своє значення лише парадне красномовство, що розвилося декілька пізніше в так зване азіатське, котре особливо процвітало в елліністичних країнах Малої Азії.

Культ ефектного слова і декламації в II-III ст. н. е. був доведений до крайніх меж, і фактично позбавлене високого суспільно-політичного утримання красномовство виродилося в краснословство.

Однак ораторське мистецтво не загинуло з падінням Греції. Йому було призначено возродитись і пережити другий "золотий вік" у Римській землевласницькій республіці приблизно з II ст. до н. е. завдяки грецьким емігрантам, що познайомили римлян з історією красномовства своєї країни. Перенесення ораторського мистецтва на новий ґрунт не було чисто механічним. Тут воно було якісно перетворено, творчо розвинене, приведене у відповідність із національними особливостями країни і вимогами історичного моменту. Специфіка життя і державного ладу Римської республіки висунули на перший план судово-політичне красномовство. Саме в ньому римські оратори досягли найбільших успіхів.

У витоків римського красномовства стояли такі чудові оратори, як Катон Старший, брати Гракхи, Марк Антоній, Красс, Гортензій. Гай Гракх був першим у Древньому Римі, хто в буквальному значенні повернувся обличчям до народу: до нього оратори виступали, звертаючись до сенату, суддів - їхні промови не були призначені для людей на площі. Повернувшись до народу обличчям, Гай Гракх показав, що шукає в нього підтримки і правосуддя, визнає його силу, вважає його думку вирішальною. Багато римських ораторів почали звертатися до своїх слухачів, вивчати їхню психологію, інтереси, смаки. Відтепер ораторське мистецтво означало вже не тільки що і як сказати, але і кому, якій аудиторії.

Видатною особистістю республіканського Риму був значний державний і політичний діяч, філософ і літератор Марк Тулій Цицерон (106-43 р. до н. е.), що ввійшов в історію світової культури як блискучий оратор. Являючись найбільшим теоретиком ораторського мистецтва, він вважав, що красномовство володіє винятковою силою впливу, що цілком необхідно в справі керування державою і, отже, їм повинний володіти кожний, що вступив на поприще суспільної діяльності. У знаменитих трактатах по ораторському мистецтву ("Про оратора", "Брут", "Оратор") Цицерон малює спосіб "ідеального оратора" - переконаного в правоті своєї справи і всесторонньо освіченого політичного діяча.

В ораторському мистецтві Цицерон особливо виділяв глибину змісту, що не означало, однак, заперечення або приниження ролі форми виклада. "Мудрість у змісті, - писав він, - без красномовства мало приносить користь державам, а красномовство без мудрого змісту здебільшого шкодить занадто і ніколи не приносить користь".

Перед оратором ним ставилися три основні задачі:

  • Довести своє положення, тобто продемонструвати істинність викладених фактів і аргументів.
  • Доставити естетичне задоволення.
  • Впливати на волю і поведінку, спонукати людей до активної діяльності.

Античність оцінила заслуги Цицерона: ще при житті його називали батьком латинського красномовства і літератури. Величезний інтерес проявила до нього епоха Відродження. Велика Французька революція XVIII ст. воскресила Цицерона як політичного оратора. Високо цінував його великий російський вчений і поет М. В. Ломоносов. Певний вплив зробив Цицерон і на російських декабристів, що побачили в ньому борця за республіканську свободу.

У період, коли римське суспільство переживало процес економічного і духовного занепаду, жив і творив іншій найбільший ритор - Марк Фабій Квінтіліан (30-96 р. до н. е.). Як і в Древньої Греції, ораторське мистецтво і тут стало швидко втрачати значення знаряддя соціальної боротьби, усе більше замикаючись у собі і перетворюючись у камерне, декламаційне мистецтво для обраних. Квінтіліан був одним з тих, хто намагався протистояти цьому. Він виступив з гаслом про повернення до класичного красномовства Цицерона і очолив боротьбу проти прибічників його нового, "театралізованого" стилю.

"Риторичні наставляння "Квінтіліана - капітальна праця з 12 книг - справжня енциклопедія риторики, підсумок досягнення ораторського мистецтва класичного періоду. Але Квінтліану не вдалося воскресити "велике красномовство". Воно зникло разом із республіканськими інститутами. І з падінням Рима закінчується древній, класичний період у розвитку ораторського мистецтва.

Таким чином, вже в риториці Древнього Рима розрізняються всі основні елементи теорії ораторського мистецтва. Тоді ж визначився "синтетичний" характер красномовства як сплаву величезної праці, таланту, знань і глибокої переконаності оратора. Саме з тих часів ораторське мистецтво стає засобом переконання, зброєю політичної боротьби, а великі оратори є одночасно народними трибунами і державними діячами.


02.07.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!