Osvita.ua Вища освіта Реферати Риторика Полеміка: характеристика запитань і відповідей. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Полеміка: характеристика запитань і відповідей. Реферат

Щоб розраховувати неуспіху полеміці, потрібно також мати чітке уявлення про логічну структуру і види запитань та відповідей, про специфіку їх застосування в спорі

Спочатку слід охарактеризувати різні види запитань.

Відомо, що наукові проблеми формулюються у вигляді запитань.

У соціальній (виробничій і повсякденній) практиці за допомогою запитань одержуємо численні нові відомості, доповнюємо, уточнюємо і конкретизуємо загальні уявлення про предмети, що оточують людину, і явища, які відбуваються. Таким чином, основна функція запитань в комунікативному процесі - пізнавальна. Вона реалізується у вигляді правильної відповіді. Якщо у відповіді на запитання міститься істинне знання, то воно збільшує обсяг інформації, яка одержується, і, в свою чергу, може бути базисом для нових, більш глибоких запитань.

Всі запитання щодо їх логічної структури і ролі можна піднести до двох видів. Перший вид - це запитання, що уточнюють, або закриті запитання, які спрямовані на з'ясування істинності чи хибності висловленого в них судження. Граматичною ознакою закритих запитань є наявність у реченні частки "чи": "Чи правильно, що...?"

Оскільки в запитанні цього виду вже міститься судження, яке цікавить, то пошук відповіді завжди обмежений двома альтернативами: "так" чи "ні".

Вони ведуть до створення напруженої атмосфери в бесіді, оскільки різко звужують "простір для маневру" у співбесідника. Такі питання можна застосувати у відповідальності з чітко визначеною метою. Ці питання спрямовують думки співбесідника в одному, встановленому нами напрямку, і наділені безпосередньо на прийняття рішення.

Закриті питання мають значний вплив і добре заміняють всі констатації і ствердження. В цьому плані найбільш вражаючими с так звані двійні закриті запитання, наприклад: "Чи слід призначити нашу зустріч вже на цей тиждень чи перенесемо її на наступний?" Така форма питання пропонує співбесіднику і третю можливість - довгу відстрочку.

У постановці подібних питань криється небезпека, що у співбесідника складається враження, мовби його допитують, центр навантаження бесіди зміщується в наш бік, а співбесідник не мас можливості висловлювати розширену думку.

Закриті питання рекомендується задавати не тоді, коли нам потрібно отримати інформацію, а тільки в тих випадках, коли хочемо прискорити отримання згоди чи підтвердження раніше досягнутої домовленості (наприклад: "Чи згодні Ви, що...?".

Другий вид - запитання, що заповнюють прогалини знань, або відкриті запитання. Вони спрямовані на з'ясування нових властивостей і якостей предметів та явищ, які цікавлять слухачів. Граматична ознака таких запитань міститься в наявності у них запитальних слів: хто, що, де, коли, як і т. ін.

На ці питання неможливо відповісти "так" чи "ні", вони потребують пояснення. Вони містять слова "що", "хто", "як", "скільки", "чому". Приклади таких запитань:

  • "Яка Ваша думка поданому питанню?";
  • "Яким чином Ви прийшли до такого висновку?";
  • "Чому Ви вважаєте, що...?".

За допомогою такого типу запитань ми вступаємо в різновид діалога - монолога і, таким чином, мета передачі інформації реалізується більш вільно, не як в закритих питаннях, оскільки ми дали нашому співбесіднику можливість маневрування і підготували до розширеного виступу.

У цій ситуації ми втрачаємо ініціативу, а також послідовність розвитку теми, бо бесіда може повернути в русло інтересів і проблем співбесідника. Небезпека полягає також у тому, що можна взагалі втратити контроль над ходом бесіди.

Щодо складу розрізняють запитання складні і прості. За допомогою складних запитань, що уточнюють, з'ясовується істинність чи хибність кількох суджень одночасно. У полеміці бажано користуватися для чіткості простими запитаннями, які з'ясовують істинність кожного судження окремо.

Оскільки будь-яке запитання спирається на знання, що вже набуті, то залежно від правильного чи неправильного використання цього початкового базису слід відрізняти коректні запитання від некоректних.

Дзеркальне питання. Щоб розширити рамки і забезпечити безперервність відкритого діалогу, можна використовувати дзеркальне питання. Воно полягає в повторенні з запитальною інтонацією частини ствердження, що тільки що було виголошено співбесідником, щоб примусити його побачити своє ствердження з іншого боку і продовжити свою розповідь.

Дзеркальне питання дозволяє створювати в бесіді нові елементи, що надають діалогу достеменний сенс, не вступаючи в протиріччя зі співбесідником. Це дає кращі результати, ніж круговорот питань "чому?", які зазвичай викликають захисні реакції, пошуки надуманої причинності, чередування обвинувачень і самовиправдовувань і в результаті призводять до конфлікту.

Риторичні запитання. Це питання, відповідь на які очевидна для всіх присутніх. їх мета - активізувати аудиторію, вказати на невирішені проблеми чи забезпечити підтримку нашої позиції з боку учасників бесіди шляхом мовчазної згоди.

Важливо формулювати питання таким чином, щоб вони звучали стисло і були зрозумілі присутнім. А притаманне великій аудиторії мовчання і буде означати схвалення нашої точки зору. Але при цьому слід бути дуже обережним, бо можна вдатися до звичайної демагогії, а іноді потрапити в смішне положення, як це сталося на одному зібранні селян. Оратор пропонував повторно обрати одного члена правління, підкреслюючи його працелюбність запитанням: "Хто взагалі може зараз, в цій складній ситуації, порівнятися з ним?". З останнього ряду хтось випалин: "Кінь!"

Переломні питання. Вони підтримують бесіду в чітко встановленому напрямку або ж піднімають цілий комплекс нових проблем. Якщо співбесідник коректно і змістовно відповідає на такі питання, то відповіді зазвичай дозволяють виявити слабкі місця його позиції. Наведемо приклади: "як Ви уявляєте собі...?, "Як Ви вважаєте, чи потрібно радикально міняти...?, "Як насправді у Вас справа з...?".

Подібні питання задаються в тих випадках, коли ми вже отримали досить інформації з однієї проблеми і хочемо переключитися на іншу або ж коли ми відчули опір співбесідника і намагаємося обійти важкі місця. Небезпека в цих ситуаціях полягає в порушенні рівноваги між ними і нашими співбесідниками. При наполегливому використанні таких питань співбесідник може підвести їх до закритих відповідей "так" чи "ні". Це суттєво знизить наші шанси на отримання інформації.

Питання для обмірковування. Вони спонукають співбесідника розмірковувати, ретельно аналізувати і коментувати те, що було складно. Прикладами є такі питання: "Чи правильно я зрозумів Ваше повідомлення про те, що...?", "Чи вважаєте Ви, що...?".

Мета цих питань - створити атмосферу взаєморозуміння, це часто дозволяє досягнути проміжних результатів.

Послідовність використання питань

Для першого етапу, на якому піднімаються нові проблеми, характерні відповіді "так - ні". На наступному стані, коли розширюються кордони сфер передачі інформації і проводиться збір фактів і обмін думками, слід задавати переважно відкриті і дзеркальні питання.

Після етапу передачі інформації наступає етап закріплення і перевірки отриманої інформації, на якому переважають риторичні питання і питання на обмірковування. І наприкінці, відмітивши нову спрямованість інформації, ми користуємося переломними питаннями.

Чого ми домагаємося такими питаннями? В будь-якому випадку ми суттєво знижуємо небезпеку "бесіди-сварки". Бо будь-яке ствердження чи констатація, особливо не підкріплене очевидними фактами, викликають у співбесідника протест, дух протиріччя і контраргументи у відкритій чи закритій (внутрішній) формі. Якщо ж ми модифікуємо їм форму запитання, тим самим в значному ступені їх пом'якшуючи, то співбесідник і сприйме їх легше, іноді навіть як свою особисту думку (завдяки риторичним питанням і запитанням на обмірковування).

Передача інформації і підготовка до аргументування проходять вільніше, легше, оскільки співбесідник стає більш відкритим і показує свої слабкі місця до того, як ми підготували аргументи, що враховують його цілі і побажання.

Само собою зрозуміло, що застосування техніки опитування можливо тоді, коли нам потрібно отримати від співбесідника професійну інформацію і коли наша мета полягає в тому, щоб краще пізнати і зрозуміти його.

Окрім того, за допомогою запитань ми максимально активізуємо співбесідника, надаємо йому можливість самоутвердитися, чим полегшуємо вирішення своєї задачі.

Для чого необхідно аналізувати запитання опонента? Насамперед, це потрібно для того, щоб виявити коректні і некоректні запитання. І якщо трапляються некоректні запитання, слід показати їх безпідставність і попросити опонента уточнити чи зняти їх. Якщо оратор має у своєму розпорядженні достатньо підстав, які дозволяють вважати, що опонент навмисно вдається до некоректного запитання, то в даному випадку і тільки за цих умов його можна кваліфікувати як провокаційне.

У полеміці відповіді завжди мають будуватися згідно з поставленими запитаннями, тому що тільки за таких умов вони виконують свою основну функцію - уточнюють інформацію, якої бракує, чи несуть нову, і, отже, реалізують пізнавальну функцію запитання.

Відповідь можна вважати правильною тільки тоді, коли висловлені в ній судження за своїм змістом істинні (тобто адекватно відбивають реальну дійсність) і логічно пов'язані і поставленим запитанням. Судження, нехай і істинні, але не пов'язані з запитаннями, кваліфікуються як "відповіді не по суті" і не розглядаються. Помилковими або хибними відповідями вважаються ті, що за змістом пов'язані з питаннями, однак по суті неправильно відбивають дійсність, їх виникнення пояснюється помилковими думками чи некомпетентністю. Ненавмисно допущені помилки (так звані помилкові відповіді) слід відрізняти від навмисно неправильних відповідей, тобто хибних, з метою ввести в оману учасників дискусії.

У ході полеміки не завжди легко і просто відрізняти помилкові відповіді від хибних. Тому звинувачення в свідомій хибності завжди припускає наявність достатньо вагомих до того підстав і не може спиратися тільки на підозрі та інтуїтивних здогадках. Потрібні докази.

У полеміці з'ясовується різне ставлення промовця до поставлених запитань. Прагнення зрозуміти їх приводить до позитивних відповідей, а ігнорування запитань шляхом прямої чи непрямої відмови відповісти на них - до негативних.

Позитивні відповіді залежно від Інформації, що в них міститься, розподіляють на прямі й непрямі.

Оскільки промовець не може бути байдужим до того, розуміють або не розуміють його слухачі, чи до кожного з них доходить сенс тверджень, то до непрямих відповідей він може вдаватися тільки будучи повністю впевненим, що аудиторія достатньо підготовлена для усвідомлення їх змісту. В іншому разі вони стають непотрібними. За інших умов непрямі відповіді не тільки прийнятні, але й бажані. За їх допомогою оратор може продемонструвати свою ерудицію і показати, що він вільно володіє матеріалом. Для досвідченого полеміста непряма відповідь дозволяє використовувати більш загальні знання з теорії, цікаві відомості з суміжних галузей науки, типові образи з художньої літератури.

Суттєве значення в полеміці, поряд з позитивними, мають і негативні відповіді. Пряма негативна відповідь може стосуватися як сутності запитання, так і його форми. Мотивом для відмови відповідати по суті на запитання частіше всього служить визнання учасником полеміки своєї некомпетентності, тобто недостатнє знання випадково порушених у спорі наукових чи практичних проблем, відсутність в його розпорядженні необхідних відомостей, матеріалів чи джерел і т. ін. До такої мотивованої негативної відповіді не можна ставитися упереджено і розцінювати її як уразливість.

Визнати у чомусь свою неосвіченість без докору сумління можуть і досвідчені полемісти, які впевнено обстоюють свої позиції і добре розбираються в суті проблеми, що обговорюється. Вони не прагнуть зобразити справу так, що знають абсолютно все, і відверто повідомляють слухачам, що не готові відповісти на те чи інше запитання. До такої позиції аудиторія, як правило, ставиться з розумінням. Проте водночас непринадне враження справляє оратор, який не має достатнього фактичного матеріалу і не є фахівцем у тій чи іншій галузі, але попри все намагається "сконструювати" позитивну відповідь.

Спонукальним мотивом у подібних випадках часто буває почуття удаваного сорому - побоювання здатися неуком, невігласом в очах слухачів. Реальне послаблення позиції оратора в цьому випадку неминуче, хоч йому і уявляється, що своєю розпливчастою відповіддю він рятує власний престиж.

Припустимими мотивами негативної відповіді можуть бути також думки, пов'язані з необхідністю збереження військової, техніко-економічної чи професійної таємниці, небажання розголошувати, наприклад, певні моменти особистого життя і т. ін. Однак трапляється, що посилання на ці мотиви служить для деяких промовців підставою, щоб відхилитися від відповіді на дотепне запитання.

Література

  1. Томан Іржі. Мистецтво говорити. – К., 1998.
  2. Дейл Карнегі. Учись виступати публічно і впливати на широке коло людей. – К., 2000.
  3. Культура ведення дебатів. – Харків, 1988.
  4. "Історія світової культури" Л. Т. Левчук. – Київ: "Либідь", 1994 р. – ст. 168-192, всього 310 ст.
  5. С. І. Радциг "Історія Давньогрецької літератури", Москва, у "Вища школа", 1999 р.
  6. М. Гаспарова, В. Борухович "Ораторське мистецтво древньої Греції", Москва, "Художня література", 1985 р.
  7. "Антична література", м. Москва, у "Освіту", 1986 р.
  8. Історія красномовства. – к., 2000.
  9. Українська та зарубіжна культура. Підручник. – к., 1999.


02.07.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!