Osvita.ua Вища освіта Реферати Риторика Ділова риторика як наука. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Ділова риторика як наука. Реферат

Риторика як наука і мистецтво. Предмет, об'єкт, мета вивчення ділової риторики. Ділове спілкування і його види

1. Риторика як наука і мистецтво

Терміни "риторика" (грецьке- retorike), "ораторське мистецтво" (лат. orator <orare - "говорити"), "витійство" (застар., старослов’янськ), "красномовство" (укр.) синонімічні.

На багатовіковому історичному шляху розробки риторики просліджуються 2 підходи до її визначення: відповідно до першого - це наука про теоретичні закони, майстерність красномовства; відповідно до другого - це мистецтво мовлення. Загальноприйнятим є визначення риторики як науки про закони підготовки та виголошення промови з метою досягнення бажаного впливу на аудиторію.

Становлення риторики як науки відбулося у Давній Греції у V ст. до н. е. і було пов'язане з потребами демократичного суспільства найвищої культури.

За словами В. Г. Бєлінського, "республіканська форма правління зробила красномовство найважливішим і необхідним мистецтвом" [2, с. 73]. Жителі класичного міста - держави повинні були прекрасно володіти словом, даром переконання. Політики виступали на народних зборах (серед них - Фемістокл, Демосфен), полководці виголошували промови перед військом (приміром, Перикл), громадяни боролися за справедливість у суді (такі, як Антифон, Лісій), вихваляли героїв, суспільні події (у епідейктичному (урочистому) красномовстві були особливо митецькі Горгій, Ісократ, філософи (Сократ, Платон та інші) вели діалоги, словесні баталії. З'явилися навіть нові професії - ритора - учителя красномовства, логографа - укладача промов.

Інша причина виникнення риторики не політичного, а філософського спрямування. Школа елеатів розірвала існуючий доти природної зв'язок слова і промови і зробила слово лише умовною позначкою промови. Таким чином, слово було відділене і стало особливим предметом дослідження. Так поступово склалося теоретичне узагальнення ораторської практики, виробилися правила і методичні прийоми навчання. Аналіз великого емпіричного матеріалу був проведений Аристотелем ("Риторика"), Цицероном ("Оратор", "Про оратора", "Брут, чи про знаменитих ораторів"), Квінтиліаном ("Риторичні настанови") та іншими античними мислителями.

Греки вважали, що головне - переконати слухачів, а римляни вбачали завдання у тім, щоб говорити добре. В епоху Середньовіччя риторика вважалася майстерністю прикрашати мову, причому не тільки усну, але і письмову. Проповіді "батьків християнської церкви" Тертулліана, Іоанна Златоуста, Августина Аврелія, Хоми Аквінського лягли в основу гомілетики - теорії церковного красномовства. У цей період європейські риторичні ідеї прийшли у Давню Русь. Зустрічається кілька видів давньоруського красномовства: політичне (вічова промова), дипломатичне, військове, урочисте, духовне.

Історія появи на Русі досить розвиненої теорії ораторського мистецтва датується початком XVІІ століття. До цього часу відносяться перші роботи - єпископа Макарія, до більш пізнього - твори Стефана Яворського, Феофана Прокоповича. Становлення риторики як наукової дисципліни не мислиться без імені М. В. Ломоносова - автора "Короткого посібника до красномовства" (1748). У цій праці представлені з правила, якими пропонувалося користуватися в усних і письмових виступах на державні, суспільні і релігійно - філософські теми.

Риторика активно розвивалася в Європі до кінця XVIII століття, у Росії інтерес до неї згас у XIX сторіччі. Ренесанс науки спостерігається з 60-х років XX століття. Інтенсивна розробка проблем вітчизняного красномовства в останні роки зв'язана з тим, що знову з'явилося замовлення суспільства на людину, що чітко мислить і переконливо говорить. Демократія послабляє владу наказу і підсилює значення переконання.

У наш час термін "риторика" вживається у вузькому і широкому значеннях. Риторика (у вузькому значенні) - це позначення філологічної дисципліни, що вивчає теорію красномовства, способи побудови виразної промови у всіх сферах мовної діяльності. Риторику (у широкому значенні) називають неориторикою (термін уведений професором Брюссельського університету Х. Перельманом у 1958 році) чи загальною риторикою. Її швидкий і продуктивний розвиток викликаний появою нових мовознавчих наук - лінгвістики тексту, семіотики, герменевтики, теорії мовної діяльності, психолінгвістики. Неориторика займається пошуком шляхів практичного застосування цих дисциплін, розробляється на стику мовознавства, теорії літератури, логіки, філософії, етики, естетики, психології.

У теорії сучасного красномовства відроджується давнє первісне ядро - концепт переконання, розглядаються форми і методи впливу засобами усного і письмового мовлення. Мета оновленої риторики - визначення найкращих варіантів (оптимальних алгоритмів) спілкування. Наприклад, досліджуються ролі учасників діалогу, механізми породження мовлення, мовні переваги тих, що говорять і т. п. Таким чином, неориторика - це наука про переконуючу комунікацію.

Риторика учила й учить, як здійснювати спілкування, логічно і виразно викладати і розвивати думки, уживати слова, як користатися мовною активністю в особистому житті і суспільній діяльності, як виступати перед аудиторією. Першочергову увагу теорія красномовства завжди приділяла усному, "живому" контакту.

Традиційно риторику вважали також мистецтвом, порівнювали з поезією, акторською грою на основі важливості творчості, імпровізації в мовленні, естетичної насолоди, яку отримують від публічного "міркування уголос". Такі погляди характерні, наприклад, для Аристотеля, Цицерона, А. Ф. Коні.

За твердженням дослідників Е. А. Ножина, Н. Н. Кохтева, Ю. В. Рождественського й інших, у кожній людині закладений "ген" риторичних здібностей, який можна і потрібно розвивати.

У риториці - найважливішій галузі культури - наука і мистецтво становлять складний сплав, нероздільну єдність.

2. Предмет, об'єкт, мета вивчення ділової риторики

З давніх часів, поряд з академічним, церковним, дипломатичним, військовим, суспільно-політичним, соціально-побутовим, судовим, виділяють ділове красномовство. В Україні XІX - початку XX століть існували професійно орієнтовані риторики для політиків, юристів, офіцерів. Традиція створення подібних посібників продовжується. В останні роки сформувалася самостійна галузь науки і практики - ділова риторика. Вона є прикладним напрямком загальної риторики, орієнтованим на озброєння бізнесменів і менеджерів правилами поведінки зі словом, невербальними засобами передачі інформації.

Ділова риторика - це наука і мистецтво переконливої й ефективної промови в різних видах (чи жанрах) ділового спілкування. Як об'єкт вивчення даної дисципліни виступають усні і письмові форми службового контакту, такі, як доповідь на зборах, переговори, договір, заява, наказ і т. д.

Мета курсу - оволодіння культурою ділової мови і спілкування, вироблення власного стилю службових взаємин, формування іміджу.

Для фахівця з управління, комерсанта досягнення цієї мети означає опанування найважливішим компонентом професійної діяльності. Л. Якокка, видатний американський бізнесмен, зауважував: "Це ж соромно, коли людина великих здібностей не в змозі зрозуміло розповісти про свої задуми, виступаючи перед радою директорів чи відповідним комітетом.... гарному менеджеру потрібно вміти слухати так само, як уміти говорити".

Таким чином, мова, уміння спілкуватися, етикет виступають головними "знаряддями" створення іміджу ділової людини, тобто само-презентації, конструювання свого образа для інших. Шляхетний образ гарантує керівнику, підприємцю половину успіху і постійне задоволення від роботи. Не можна забувати, що гармонічне спілкування засноване завжди на усвідомленні важливості і дотриманні етичних норм, таких, як тактовність, делікатність, повага честі і гідності особистості, справедливість. Інтелігентність як якість внутрішньої культури - тактовне ставлення до людей - незмінно відбивається у зовнішній поведінці.

3. Ділове спілкування і його види

Ділове спілкування - це складний багатоплановий процес розвитку контактів між людьми у службовій сфері. Його учасники виступають в офіційних статусах і орієнтовані на досягнення мети, розв’язання конкретних задач. Специфічною особливістю названого процесу є регламентованість, тобто підпорядкування встановленим обмеженням, що визначаються національними і культурними традиціями, професійними етичними принципами. Відомі "писані" і "неписані" норми поведінки у тій чи іншій ситуації офіційного контакту. Прийнятий порядок і форма поведінки на службі називається діловим етикетом. Його основна функція - формування правил, що сприяють взаєморозумінню людей.

Другою за значенням є функція зручності, тобто доцільність і практичність. Сучасний вітчизняний службовий етикет має інтернаціональні ознаки, тому що його основи фактично закладені "Генеральним регламентом" Петра 1 (1720), у якому були запозичені закордонні ідеї.

Діловий етикет містить у собі дві групи правил:

  • норми, що діють у сфері спілкування між рівними за статусом членами одного колективу (горизонтальні);
  • установки, що визначають характер контакту керівника і підлеглого (вертикальні).

Загальною вимогою вважається привітне і попереджувальне ставлення до всіх колег по роботі, партнерів, незалежно від особистих симпатій і антипатій.

Регламентованість ділової взаємодії виражається також в увазі до мови. Головним засобом офіційного спілкування виступає українська літературна мова. Обов'язкове дотримання мовного етикету - розроблених суспільством норм мовної поведінки, типових готових "формул", що дозволяють організувати етикетні ситуації вітання, прохання, подяки і т. д. (наприклад, "здрастуйте", "будьте ласкаві", "дозволите принести вибачення", "щасливий познайомитися з Вами"). Ці стійкі конструкції вибираються з урахуванням соціальних, вікових, психологічних характеристик.

Службові контакти повинні будуватися на партнерських засадах, виходити з взаємних запитів і потреб, з інтересів справи. Безперечно, таке співробітництво підвищує трудову і творчу активність, є важливим чинником технологічного процесу виробництва, бізнесу.

Усні види ділового спілкування поділяються на монологічні і діалогічні.

До монологічних належать:

  • привітальна промова;
  • торгова промова (реклама);
  • інформаційна промова;
  • доповідь (на засіданні, зборах).

Жанри, засновані на діалозі, - це:

  • розмова;
  • бесіда;
  • інтерв'ю;
  • переговори;
  • дискусія;
  • нарада (збори);
  • прес-конференція.

Письмові види ділового спілкування - це численні службові документи: діловий лист, протокол, звіт, довідка, доповідна і пояснювальна записка, акт, заява, договір, статут, положення, інструкція, рішення, розпорядження, указівка, наказ, доручення й інші.

Література

  1. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. — М.: Наука, 1991. — 299 с.
  2. Атватер Й. Я Вас слушаю... Советы руководителю, как правильно слу-шать собеседника: Сокр. пер. с англ. — М.: Экономика, 1984. — 112 с.
  3. Афанасьев В. Г. Мир живого: системность, зволюция й управление. — М.: Политиздат, 1986. — 334 с.
  4. Бандурка А. М., Бочарова С. П., Землянская Е. В. Психология управлення. — Харьков: Фортуна-Пресс, 1998. — 464 с.
  5. Блейк Р., Моутон Дж. С. Научные методи управлення / Пер. с англ. — К., 1996. — 247 с.
  6. Буева Л. П. Человек, деятельность, общение. — М.: Мысль, 1978. — 216 с.
  7. Бурлачук Л. Ф., Келесі М. Про критерії розвитку особистості // Вісник Київського університету. Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка. — Вип. 2. — К., 1996. — С. 90—93.
  8. Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощенный менеджер. — М.: Дело, 1991. — 312 с.
  9. Возняк Л. С. Психологічні особливості професійної підготовки майбутніх спеціалістів до управлінської діяльності: Автореферат дис. канд. пси-хол. наук. — К., 2000. — 19 с.
  10. Грейсон Дж. К., О'Делл К. Американский менеджмент на пороге XXI века. Пер. с англ. — М., 1991. — 319 с.
  11. Демб А., Нойбауер Ф. Ф. Корпоративне управління: Віч-на-віч з парадоксами: Пер. з англ. — К.: Основи, 1997. — 302 с.
  12. Дип С., Сесмен Л. Верный путь к успеху: 1600 советов менеджерам / Пер. с англ. — М.: Вече, 1995. — 384 с.
  13. Драккер П. Управление, нацеленное на результат Пер. с англ. — М.: Технолог, школа бизнеса, 1994. — 200 с.


02.07.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!