Osvita.ua Вища освіта Реферати Риторика Текст у процесі спілкування. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Текст у процесі спілкування. Реферат

Поняття про текст. Типи тексту. Композиція тексту. Стилі тексту

1. Поняття про текст

Текст (від лат. textus - "тканина, сплетіння, з'єднання") виникає й існує тільки у процесі спілкування; це мовна одиниця, утілення комунікативного акту; це послідовність вербальних знаків.

Б. Н. Головін визначає текст як словесне усне чи писемне досягнення, що становить собою єдність якогось більш-менш завершеного змісту і форми, що формує і виражає цей зміст.

Таким чином, основними ознаками тексту є:

  • Членимість. Текст складається з декількох речень, являє собою комунікативну одиницю вищого рангу, у порівнянні з реченням. Однак це положення є дискусійним: репліку в діалозі деякі дослідники вважають текстом.
  • Значеннєва цілісність досягається тоді, коли добір матеріалу підкоряється задачі передати основну думку. Тобто, речення тексту повинні поєднуватися темою й ідеєю.
  • Зв’язність полягає в тім, що текст складається з речень, зв'язаних між собою за змістом і формально - за допомогою мовних засобів: повторюваних слів, особових і вказівних займенників, синонімів, антонімів, сурядних сполучників і т. п.

2. Типи тексту

Сторіччя розвитку мови, мислення виробили найбільш експресивні, ощадливі й точні способи, схеми, словесні структури для розв’язання задач, що ставить перед собою мовець. Тому здавна виділяють такі компоненти монологічного мовлення, як опис, оповідання, роздум, які у лінгвістиці прийнято називати функціонально - значеннєвими типами тексту, що підкреслює їхню залежність від мети і змісту висловлення. Цей розподіл, який знаходимо ще у риториках X1X століття, є умовним.

На практиці, у виступі типи тексту чергуються, додаючи мовленню розмаїтості. Опис розкриває ознаки предмета, його тимчасові характеристики чи постійні властивості, якості, стани. Текст цього типу ніби відповідає на запитання: "Який предмет?" Найчастіше опис - це статична картина, що з'являється одно-моментно. Різновидом опису в офіційно-діловому мовленні виступає характеристика, різновидом якої вважається технічний опис.

Оповідання розкриває тісно зв'язані між собою події, явища, дії, які об'єктивно відбувалися в минулому. Даний тип тексту представляє світ у динаміці: "Що відбулося?"

Роздум має на меті досліджувати предмети чи явища, розкрити їхні внутрішні ознаки шляхом аргументації, установлення причинно – наслідкових відношень. З логічної точки зору роздум - це ланцюг висновків, демонстрація на яку-небудь тему, викладених у послідовній формі. Таке розкриття світу в його причинно – наслідкових зв'язках - це відповідь на питання: "Чому?" Варіантом роздуму вважають визначення і пояснення, що існують у наукових текстах, у мові масової комунікації.

Логіка мислення вимагає, щоб у будь-якім роздумі містилися частини: теза – основна думка, яку треба довести; обґрунтування висловленої думки за допомогою аргументів, доказів.

Сукупність аргументів - положень, істинність яких перевірена і доведена практикою - називається аргументацією.

Аргументи поділяють на 2 види:

  • Аргументи до документів. Це факти, установлювані шляхом спостереження, досвіду, цифровий чи статистичний матеріал, документи, доведені положення і т. д.
  • Аргументи до людини. Це посилання на висловлення, думки авторитетних людей: учених, письменників, суспільних діячів, фахівців; привертання уваги до достоїнств і недоліків, смаків опонента; виклик жалості і співчуття.

Аргументи першого виду націлені на те, щоб довести, тобто установити істинність тези, а другого - на те, щоб переконати - зробити слухачів однодумцями, посилити впевненість, що істинність тези доведена. Основа переконливості мовлення - доказовість, але важливу роль відіграє риторична майстерність: пафос, манери, голос і т. д.

3. Композиція тексту

Композиція (лат. compositio - "складання, твір") - це розташування всіх частин тексту закономірним, мотивованим змістом і задумом.

Найбільш розповсюдженою класичною структурою тексту вважається така, що включає в себе: вступ, головну (основну) частина, висновок. Цю структуру часто мають інформаційна промова, доповідь. Привітальна, торгова промова у наш час відрізняються вільною композицією, що багато в чому визначається ситуацією й адресатом.

У ході експериментів було встановлено, що запам'ятовується і засвоюється найкраще те, що дається на початку чи наприкінці повідомлення, це пояснюється дією так званого психологічного закону "краю". Тому важливо продумати зміст вступу і висновку.

Задача вступу - підготувати слухачів до сприйняття теми. На думку досвідчених ораторів, варто відразу привернути увагу аудиторії. "Гачків, що зачіпають" (А. Ф. Коні), існує безліч: цікавий чи навіть несподіваний приклад; прислів'я, приказка, крилате вислів, цитата; розповідь про події, що мають відношення до теми виступу; питання, що дозволяють спонукати слухачів до активної розумової діяльності.

Висновок повинен бути коротким, стислим. У ньому, як правило, підводяться підсумки сказаного, робляться узагальнення; коротко повторюються основні положення, підкреслюється головна ідея і важливість для аудиторії розглянутої теми; намічаються шляхи розвитку висловлених думок; ставляться нові задачі, окреслюються перспективи, звучить запрошення висловити свою думку, посперечатися.

Сучасні оратори використовують методи викладу матеріалу головної частини, що сформувалися на базі багатовікової практики:

  • 1) Індуктивний метод - аналіз матеріалу від часткового до загального, від конкретних фактів до висновків.
  • 2) Дедуктивний метод - міркування від загального до часткового, висування яких-небудь положень, а потім роз'яснення їхнього змісту на прикладах.
  • 3) Східчастий метод - послідовний виклад одного питання за іншим. Розглянувши проблему, автор тексту, уже більше до неї не повертається.
  • 4) Історичний метод - подача матеріалу в хронологічній послідовності, наприклад, на історичні чи біографічні теми.
  • 5) Концентричний метод - повідомлення ведеться навколо головної проблеми, єдиного центра. Мовець аналізує предмет з усіх боків, за допомогою різних визначень (прикладів, пояснень і т. п.), переходячи від загального розгляду до більш глибокого.
  • 6) Метод аналогії - зіставлення різних явищ, подій, фактів, подібних між собою.
  • 7) Метод контрасту побудований на основі порівняння полярних, віддзеркалюючих один одного предметів, проблем, явищ, їх протиставлення.

Використання різних методів в одному монолозі дозволяє зробити його основну частину оригінальною, нестандартною.

4. Стилі тексту

Будь-який текст можна віднести до того чи іншого стилю. Під стилем (від грецьк. stulos - "паличка для письма") звичайно розуміють різновид літературної мови, що виконує певну функцію в спілкуванні. Тому стилі називаються функціональними. Функції можуть бути різними, тому диференціація стилів ґрунтується на різних підставах. Так, при орієнтації на відповідні сфери людської діяльності (наука, законодавство і діловодство, політика) виділяються "обслуговуючі" їх стилі - науковий, офіційно - діловий, публіцистичний. Усі вони призначені для передачі досить складного змісту і використовуються в офіційному спілкуванні, дуже часто - у писемній формі.

Прагнучи підкреслити цю особливість, три названих вище стилі поєднують, називаючи книжними. Їм протипоставлений розмовний стиль, що використовується у повсякденному спілкуванні, переважно в усній формі. Різновидами цього стилю є літературно - розмовний – мовлення освічених людей у навчальних закладах, на виробництві, у закладах культури; ораторський (усне публічне мовлення) - виступи на теми інтелектуального, ділового характеру; размовно - побутовий – мовлення у невимушеній, домашній обстановці, на відпочинку, на вулиці.

Мова художньої літератури, на думку дослідників, синтезує елементи всіх перерахованих стилів.

Функціональні стилі

"Обличчя" кожного стилю визначають домінуючі стильові риси, характерні мовні засоби.

Своєрідні комунікативні якості наукового стилю - логічність, доказовість, узагальненість, неемоційність. Мовлення характеризується наявністю книжних слів з узагальненим і абстрактним значенням типу: позначення, функція, досвід, процес; наукових термінів: адвербіалізація, імплікація, дискурс. Використовуються дієслова у формі 3 особи теперішнього часу із семантикою "постійної дії": кислота роз'їдає; скорочення і т. п. Замість займенника однини "я" уживається множинне - "ми". Речення наукового мовлення ускладнені, поширені, повні. Стиль призначений для повідомлень теоретичного характеру, пояснення причин явищ.

У висловленнях офіційно - ділового стилю передаються точні дані, що мають практичне значення у сфері управління суспільством на всіх його рівнях. Цьому стилю властиві чіткість, беземоційність, стандартність. Типові мовні засоби з офіційним забарвленням: розкрадання, іменований, довести до відома й інші; іменники з суфіксами - ані, - івк, - ств, - ість (дані, указівка, відповідальність), дієслова в початковій формі (запропонувати, скасувати і т. д.). Слова використовуються у прямих значеннях.

Публіцистичний стиль вирішує задачу не просто повідомлення інформації, а певного впливу на думки і почуття людей. Для нього характерні особлива виразність і емоційність, тому поширені образотворчі засоби - епітети, метафори, порівняння, інверсія і т. п.

Усне публіцистичне (ораторське) мовлення, літературно - розмовний стиль поєднують елементи книжного і розмовного стилів, займають проміжне положення між ними. При цьому ораторське мовлення - більш суворий варіант літературної мови.

Домінуючі риси розмовного стилю - неповнота висловлювань й емоційність - обумовлені "усністю" контакту, мета якого - обмін враженнями, новинами, почутими чи побаченими. Мовлення цього стилю відрізняється вживанням розмовних слів і висловів, емоційно - оцінних лексем (вечірка, світленький, будиночок, я тобі виїду). Речення розмовного мовлення прості, неповні, непоширені.

Функціональні стилі реалізуються у відповідних мовних жанрах. Так, до наукового відноситься стаття, реферат, монографія, до розмовно - побутового - розмова, бесіда, суперечка і т. д.

Література

  1. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. — М.: Наука, 1991. — 299 с.
  2. Атватер Й. Я Вас слушаю... Советы руководителю, как правильно слу-шать собеседника: Сокр. пер. с англ. — М.: Экономика, 1984. — 112 с.
  3. Афанасьев В. Г. Мир живого: системность, зволюция й управление. — М.: Политиздат, 1986. — 334 с.
  4. Бандурка А. М., Бочарова С. П., Землянская Е. В. Психология управлення. — Харьков: Фортуна-Пресс, 1998. — 464 с.
  5. Блейк Р., Моутон Дж. С. Научные методи управлення / Пер. с англ. — К., 1996. — 247 с.
  6. Буева Л. П. Человек, деятельность, общение. — М.: Мысль, 1978. — 216 с.
  7. Бурлачук Л. Ф., Келесі М. Про критерії розвитку особистості // Вісник Київського університету. Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка. — Вип. 2. — К., 1996. — С. 90—93.
  8. Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощенный менеджер. — М.: Дело, 1991. — 312 с.
  9. Возняк Л. С. Психологічні особливості професійної підготовки майбутніх спеціалістів до управлінської діяльності: Автореферат дис. канд. пси-хол. наук. — К., 2000. — 19 с.
  10. Грейсон Дж. К., О'Делл К. Американский менеджмент на пороге XXI века. Пер. с англ. — М., 1991. — 319 с.
  11. Демб А., Нойбауер Ф. Ф. Корпоративне управління: Віч-на-віч з парадоксами: Пер. з англ. — К.: Основи, 1997. — 302 с.
  12. Дип С., Сесмен Л. Верный путь к успеху: 1600 советов менеджерам / Пер. с англ. — М.: Вече, 1995. — 384 с.
  13. Драккер П. Управление, нацеленное на результат Пер. с англ. — М.: Технолог, школа бизнеса, 1994. — 200 с.


02.07.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!