Osvita.ua Вища освіта Реферати Релігієзнавство Найдавніші мешканці Крилоської гори та їхні релігійні вірування. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Найдавніші мешканці Крилоської гори та їхні релігійні вірування. Реферат

Цілу систему релігійних вірувань витворили ранні слов'яни. Наші предки-язичники обожнювали сонце і місяць, дерева і священні гаї, камені і печери, джерела, води і природні явища. Зарубіжні автори західного походження Саксон Граматик і хроніст Тітмар описують стаціонарні культові приміщення — храми-святилища слов'ян, де знаходились зображення божеств, жертовники-вівтарі та інші ритуальні об'єкти

Знаменитий дослідних старожитностей Галича, археолог Ярослав Пастернак, дошукуючись першоджерел релігійних вірувань древнього населення Українських Карпат, звернув увагу на поховальні звичаї та обряди носіїв різноманітних археологічних культур.

У них він бачив ключ до розгадки зародження та еволюції релігійних вірувань стародавніх мешканців України. На думку вченого, історія поховального обряду це водночас — історія розвитку релігійних вірувань людства. «Згідно з повсякчасною вірою цілого людства та, з навчанням Христової церкви факт позагробового життя є незаперечний. Одні уявляють І собі його більш фізично, другі вірять, правильно, тільки в безсмертність душі, але всі разом вірять, що життя людини не кінчиться з її фізичною смертю на цім світі, бо матерія є незнищима, а дух безсмертний", — до такого висновку приходить дослідник.

За найновішими археологічними даними, заселення праісторичних околиць Галича розпочалося в час пізнього палеоліту (38-11 тисяч років тому). Якраз на цей час у стародавніх мешканців Європи сформувалися виразні релігійні уявлення.

Розкопуючи найдавніші поховання, археологи виявляють прямокутні гроби, вкопані в землю або видовбані у кам'яних породах. Дбайливе ставлення до покійників на світанку праісторичної доби свідчить про появу віри в давньої людини у позагробове життя.

Небіжчиків складали як до сну, згинаючи відповідно руки і ноги, часом сильно скорчивши їх, або ж зв'язавши докупи. Частина вчених пояснює такий обряд бажанням мешканців старого континенту віддати покійників в лоно землі, подібно до позиції, у котрій людина приходить на світ з лона матері. Я. Пастернак вважав причиною скорчування і зв'язування померлих страх живих перед тим, аби мерці не ходили по світу і не турбували земне життя.

Розкопки двох могил у Крилосі: «На Углерисках" (1939) і в лісі «Діброва" /1936/, проведені археологом, переконали його, що сучасники молодшої кам'яної доби вірили у воскресіння покійника в потойбічному світі, де він провадив матеріальне життя, подібне по земного.

Для облегшення його долі «на тому світі", у гроби небіжчикам клали харчі в глиняних посудинах і крем'яні знаряддя птаці. Крім того, тіло покійників було вкрито червоною фарбою природного походження — вохрою. Зародження і розвій такого звичаю вчений пояснював тим, що вохра мала служити покійникам для татуювання в містичному житті на другому світі, вона символізувала очисний вогонь для легшого переходу духа покійника на «той світ".

Сучасний дослідник О. Братко-Кутинський тлумачить велику кількість червоної вохри, якою в неоліті посипали небіжчиків, уявленнями наших предків про її втілення як земного вогню, тепла і домашнього вогнища померлого. Обряд пережив тисячоліття і зберігся в козацькому звичаю вкривати померлого червоною тканиною.

У молодшій кам'яній добі — неоліті спостерігається велике багатство похоронних обрядів, обумовлених кращими природніми обставинами, вищим ступенем культурного розвитку і більшою матеріальною спроможністю людського суспільства. Тоді виникає звичай споруджувати МОГИЛЬНІ будівельні водити своє позагробове життя.

Найпростішою формою могильної споруди була звичайна гробова яма, в якій скорченого покійника з харчами та поховальними дарами господарсько-побутового призначення присипали землею. Польський археолог Т. Сулімірський, розкопуючи у 1934-1936 роках могильник комарівської культури (ХУ-ХІ ст. до Н. X.), за 10 кілометрів на північ від сучасного Галича, в одній групі могил разом із «шнуровою" керамікою, крем'яним і камінним знаряддям, віднайшов бронзові прикраси і п'ять золотих ковтків.

У кургані №6 знайдено бронзовий кинджал в дерев'яній оправі, бронзову шпильку і золотий перстень. В кургані №28 до поховального інвентаря входила золота підвіска, а в кургані залишки дубової шкатулки, у якій знаходилась бронзова шпилька, браслет та намисто із золотими підвісками.

Страх перед «живим мерцем" заставляв одноплемінців насипати великі могили із землі та каміння, щоби унеможливити повернення покійників з другого світу. Поховання подекуди оточувалися загорожею з товстих дощок чи брусків. Кургани комарівської культури досягали від 0,5 до 2,0 метрів висоти, а їх діаметр становить 10-20 м.

Цей звичай протривав впродовж кам'яної, бронзової та залізної доби аж до християнських часів і в його основі лежала віра в позагробове життя небіжчика, а також страх перед його поверненням.

Палеолітичний звичай укладати тіло покійного до вічного сну у скорченому вигляді, що проіснував до бронзової епохи, знайшов продовження в обряді трупоспалення. Джерела нового поховального обряду, який зародився на Україні у племен трипільської культури (ІУ-ІІІ тис. до Н. Х.), слід шукати в подальшому розвитку тогочасних поглядів на позагробне життя. Вогонь, у якому спалювали небіжчика, мав очистити його дух, звільнити швидше від всього матеріального, земного та зробити гідним вищого, потойбічного життя.

Релігійні уявлення трипільського населення, поселення яких віднайшли археологи в селах Комарів, Вікторів, Сокіл і Мединя Галицького району, мали досить складний характер. В них переплелися елементи анімізму, тотемізму, фетишизму і первісної магії. Центральною ідеєю первісної релігії землеробсько-скотарських племен був культ родючості і плодючості. Антропоморфні зображення Богині родючості, які дослідники віднайшли на поселенні трипільців, що знаходиться на лівому березі Гнилої Липи, між Галичем і Більшівцями, виражали в зрозумілий спосіб для його мешканців релігію найдавніших українських хліборобів.

«Всі ці жіночі фігурки, — інтерпретував їх обрядово-релігійний символізм Я. Пастернак, — мали глибоко культове значення і зображували, здогадно, праматір-родоначальницю у матріархальній родині, були виявом культу родючості у трипільських племен".

З образом Богині Матері простежується зв'язок божественного сон-це-бика. Глиняні статуетки тварин, найчастіше биків, рідше коней, овець, свиней, собак та птахів мали культове призначення. Всі вони виражали загальну ідею плодючості в скотарстві, а сонячний бик був символом робочої сили в господарстві.

В орнаментиці кераміки трипільської культури є численні елементи, які, попри художнє, несуть ще й певне символічно-релігійне навантаження. Безпепечно, що фігуральні мотиви у вигляді свійських тварин (і дуже рідко — жінок) на мальованому посуді мали якесь магічне значення. Спіральний орнамент, що обвивав довкола посудину, символізував у трипільській релігії образ вічного руху, а, можливо, і самого життя.

Кераміка, виявлена в час розкопок поселення II тис. до Н. X. в селі Комарів, також засвідчила символічний характер її орнаментики. Смислові образи круга і хреста, поширені в стародавньому мистецтві всього світу, відображали релігію давніх українських «сонцепоклонників" та ототожнювали сонце і вогонь.

Прикладом посудин із яскраво вираженими солярними знаками можуть служити кубки з Комарівського могильника, корпус яких багато орнаментований скісними рисочками, а на дні розміщені прямі хрести. Близькими до ідеї солярності є символи рослинності, проростання, засіяного поля, що виражають ранньоземлеробські культи релігії комарівців. Спіральні узори дістали в комарівській культурі дальшого розвитку, де на орнаментах посудин вони означають безперервність руху води і сонця.

Важливим виявом віри в позагробове життя, окрім способу захоронення і форми могил, є поховальні пари, які давали мешканці українських земель своїм померлим від кам'яної доби і до прийняття християнства.

З цього погляду симптоматичним виглядає наукове відкриття, зроблене Я. Пастернаком у 1936 році при розкопках могили у лісі «Діброва". За народною легендарною традицією, в ній мала бути похована боярська донька Настуся Чагр, улюблена жінка галицького князя Ярослава Осмомисла. Насправді, в «Настасиній могилі" археологи зафіксували людське поховання з доби культури шнурової кераміки (Ш-ІІ тис. до Н. X.).

Дорогу скорченого кістяка на «той світ" супроводжував скромний пожиток: глиняна посудина, прикрашена відтисками шнурка, кам'яна і кремінна сокирки, мідний нашийник і два олов'яні ковтки спіральної форми. Як бачимо, кількість і вартість дарів залежала від майнового стану покійника. Тому родина старалася дати в могилу якомога більше добра, щоби забезпечити прихильність мертвого.

Зовсім по-іншому була виряджена могила скіфського часу, яку Я. Пастернак розкопав у 1935 році в урочищі «Кречківці" поблизу с. Комарів. Значне багатство небіжчика - 12 глиняних посудин мали слугувати йому в потойбічному житті.

Унікальну картину поховального обряду ранньослов'янських племен, що жили в перших століттях після Народження Христа, відтворили масштабні розкопки, проведені Я. Пастернаком в 1934 році в селах Бринь, Крилос і Підгороддя Галицького району. Поховальні пам'ятки, відкритої археологом так званої культури карпатських курганів мають вигляд круглих куполоподібних могил із земляними насипами, розміри яких досягають 1 метр висоти і 10-12 метрів — в діаметрі.

Дуже характерною рисою поховального ритуалу було спалювання тіла померлого на місці поховання. Як показало дослідження могили в лісі «Діброва" (1936) біля с. Підгороддя, перепалені кістки зсипали у невеличку ямку. Знахідки розкиданих по дні могили перепалених кісток, вугілля і фрагментів ліпного посуду свідчать, що над померлим відправляли обрядову тризну-бенкет. Завданням символічної гри-тризни, яку виконували зі зброєю в руках, під супровід танців та співів, було втішити родину покійника і не допустити до нього злих духів. В окремих випадках, чисто перебрані спалені людські кістки зсипали в по-судину-урну, яку ставили у ґрунтову яму.

Біля поховань, групами або поодинці, ставили глиняні посудини з їжею чи напоями. Могильний виряд небіжчиків складався з глиняного посуду, залізних, бронзових і срібних прикрас, кістяних гребенів та скляного посуду.

Місце поховання довкруги багатьох курганів обводилось вузьким рівчаком, кам'яною стіночкою, присипаною землею або ж колом великих каменів. В рідкісних випадках саме поховання прикривалось купою каміння 13-Магічні загорожі не давали можливості духу покійника переступити уявну межу потойбічного життя.

Арабський мандрівник Хет. Ібн-Даст мав нагоду спостерігати історичну традицію і його опис підтверджує, що поховальний обряд носіїв культури карпатських курганів зберігся на Україні майже до утвердження християнства. Письменник зі Сходу говорить: «Як котрий умре, вони палять його труп. Жінки їх, як хто вмре, деруть собі ножем руки й лице. На другий день після палення небіжчика йдуть до того місця, де це сталося, збирають попіл, складають в начиння і ставлять на горбі".

Цілу систему релігійних вірувань витворили ранні слов'яни. Наші предки-язичники обожнювали сонце і місяць, дерева і священні гаї, камені і печери, джерела, води і природні явища. Зарубіжні автори західного походження Саксон Граматик і хроніст Тітмар описують стаціонарні культові приміщення — храми-святилища слов'ян, де знаходились зображення божеств, жертовники-вівтарі та інші ритуальні об'єкти.

Рештки поганського святилища, як вважав Я. Пастернак, він віднайшов, розкопуючи фундаменти Успенського собору в Галичі. Залишки давнього слов'янського храму дослідник побачив у величезній квадратній ямі: розмірами 7,5 х 7,5 м, глибиною 0,8 м і невеликим квадратним (Іхім) підвищенням на східному боці споруди, з обпаленими стінами і дном. Будівництво катедрального собору на місці язичницького капища археолог узгоджує з «відзначенням в столичному городі перемоги нової віри над старою".

Із давньослов'янських святилищ до нашого часу збереглося чимало божеств, переважно вирізьблених з каменю і віднайдених в ході археологічних пошуків. До найславетніших скульптур язичницької релігії належить Збручанський ідол, знайдений у 1848 році на Поділлі в річці Збруч. Досліджуючи зображення на божестві, Я. Пастернак прийшов до висновку, що чотиригранна постать вирізьбленого з каменю ідола, яка завершується чотириликою людською головою — це слов'янський Бог Світовид. Збручанський ідол — завершена космогонія давніх язич-ників-слов'ян, виражена в символічних образах, розмішених трьома ярусами.

Верхній шар фігур — образ неба з небесними богами, середній — земля, на якій люди ведуть ритуальний танець напроти свого божества, а нижній ярус - підземне царство з пеклом. У найближчих з Галичем-Крилосом околицях археологічній науці відомо три пантеони язичницьких божеств. Біля села Липиця Рогатинського району, на вершині розлогого пагорба з давніх часів стояла кам'яна фігура, що звалася «Бабою".

Подібною до Збручанського ідола була поганська фігура із двома ликами божеств у рогатинському селі Лопушна. Про неї розповідають історичні джерела XVIII століття. Воякам — січовим стрільцям у червні 1917 року випала честь відкрити ще один давньослов'янський ідол, який мешканці сусіднього із Рога-тином села Підгороддя назвали «Заклятим Каменем".

Шанованим у ранньослов'янському світі було святилище, що знаходилося на південному сході від Крилоської гори в урочищі «Буйному", поблизу с. Єзупіль. На плитах з пісковику, вимощених вздовж стін печери, і на них самих збереглися вирізьблені образи переплетених зміїв, рисунки солярних сонячних знаків, голови звірів, змії, бика і стилізовані людські постатії.

Із храмовим поганським комплексом ототожнював урочище «Во-лослав'є" дослідник Галича Й. Пеленський. На одній з гірських гряд між Крилосом і сучасним Галичем знаходилося святилище слов'янського бога Велеса — покровителя торгівлі і захисника худоби.

Надзвичайно цінний матеріал до розуміння релігійних вірувань давніх мешканців Крилоської гори напередодні прийняття християнства дали розкопки, проведеш археологами В. Бараном і Б. Томенчуком. Відтворений ними при дослідженні літописної Галичини могили у 1991-1992 роках обряд поховання повністю підтвердив опис арабського мандрівника Ібн-Фадлана, зроблений ним у 921 році в місті Болгар. Засновника Галича, його першого володаря, бойова дружина поховала в дерев'яному човні, а на дорогу в потойбічний світ покладено до могильної ями круглий щит, прикрашений золотою фольгою, бойовий дротик, дві стріли, великий ніж і три сокири.

Можемо сміливо констатувати, що в ході еволюції дохристиянських вірувань населення Крилоської гори та її історичних околиць витворило яскраву і самобутню язичницьку релігію, яка своїми культовими пам'ятками й багатющими обрядами знаходилась на високому духовному щаблі європейського середньовіччя. Тисячолітні «шукання Бога напомацки" (Діяння апостолів 17,27) підготували людину, щоби вона в Богові пізнала свого Творця і Спасителя, а в Христовій Жертві — Відкуплення. Людина на Крилоській горі прагнула прийняти того, хто «вчора і сьогодні, початок і кінець, альфа і омега". Але не тільки Людина шукала Бога, Господь сам сходив на Крилоську гору.


24.07.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!