Osvita.ua Вища освіта Реферати Релігієзнавство Апокрифічна література її загальна характеристика і причини виникнення. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Апокрифічна література її загальна характеристика і причини виникнення. Реферат

Поняття про апокрифи. Новозавітна апокрифічна література. Причини виникнення апокрифів. Класифікація апокрифічної літератури. Загальна характеристика та огляд новозавітних апокрифів. Євангелія. Діяння. Послання. Апокаліпсиси. Значення апокрифічної літератури

Слово "апокриф" (із грецького "таємний", "сокровенний") у церковній літературі мало подвійне значення. Іноді апокрифи протиставляються книгам, які перебувають у вживанні під час церковних зборів. У такому випадку апокрифи – книги таємні, приховані. Але слово "апокриф" може так само означати твір, походження якого невідоме. У цьому випадку апокриф – те ж, що твір підроблений, несправжній. За блж. Августином апокрифічною книгу робить саме occulta origo (таємне походження). І та й інша ознаки стали потім зливатися. Виключення книги із суспільного вживання обумовлюється, між іншим, темрявою її походження. А тому що автор книги бажає сховати її походження тільки через недосконалість її змісту, то апокриф став означати все дурне, перекручене.

Протестантські дослідники Нового Завіту Джеймс Хастингс і Брюс Мецгер у своїх дослідженнях майже однаково визначають поняття "апокриф". "Слово "апокриф" грецького походження й означає ті книги, які є "таємними". З погляду тих, хто схвалював ці книги, вони були "сховані" або вилучені із загального користування, тому що в них, вважали вони, утримується таємне або езотеричне вчення, занадто глибоке і складне, щоб бути доступним кому-небудь, крім посвячених. Однак з іншого погляду вважалося, що книги ці цілком заслуговують, щоб їх "приховали", тому що вони є підробленими й (або) єретичними".

Таким чином, апокрифи – це писання, що одночасно відповідають трьом ознакам:

  • їхній сюжет пов'язаний з біблійною історією, особами Євангельської історії;
  • їхні тексти не ввійшли до складу Священного Писання;
  • їхні тексти в той або інший час претендували на роль джерел віри або приймалися такими, тому що те, про що в них говорилося, відбивало ідеї й вірування тих християн, які ці писання приймали.

Ранньохристиянська література за типом своїх пам'яток значною мірою складається з апокрифічних творів. Для неї дуже характерною ознакою є наслідувальний тип творчості. Пам'ятки апостольського періоду беруться як приклад і зразок. Апокрифічна література займає велике місце в колі читання того часу. Література ця прагне наслідувати книги Св. Писання за їхнім змістом і напрямком.

По суті, ця література не входить у рамки чисто патрологічного дослідження, але проте про неї потрібно мати хоча б загальне поняття, щоб відновити той зв'язок, що існує між апостольськими працями й діяльністю так званих "мужів апостольських. " Треба, втім, обмовитися, що сама по собі ця література значною мірою й не є продуктом самого раннього першохристиянства.

Є пам'ятки християнської писемності більш древні, чим апокрифічні євангелія й послання, деякі з яких складені, імовірно, в III й IV століттях. Таким чином, серед апокрифів ми маємо і євангелія, і діяння, і послання, і апокаліпсиси.

Бажання писати євангелія могло виникати з того, що ми знаходимо в кінці Євангелія від Іоана: «Багато інших чудес сотворив Ісус перед учениками Своїми, про які не написано в цій книзі» (20:30) та «Багато й іншого створив Ісус; але, коли б написати про те докладно, то, думаю, і сам світ не вмістив би написаних книг» (21:25); членам древньої Церкви особливо хотілось взнати про ті сторони життя й служіння Христа, про які нічого або майже нічого не розповідають канонічні Євангелія.

Апокрифічні євангелія прийнято ділити на дві групи. До першої належать євангелія юдео-християнського кола. Серед них наступні.

Євангеліє Євреїв. Свідчення про нього ми маємо від блаженного Ієроніма, що цей твір з халдеє-сірійської мови переклав на грецьку і латинську. Він був нібито у вжитку в Назореїв і багатьма визнавався за єврейське текстуальне джерело євангелія від Матфея.

У дійсності воно близьке по своєму змісту до деяких уривків першого канонічного Євангелія. Згідно з Т. Цаном, можна визнати, що воно є подальшою переробкою першоджерела Матфеєвого Євангелія. Складено воно ймовірно близько 150 р.

Євангеліє евіонітів. Збереглося у вигляді фрагментів. Про нього є свідчення Орігена (на Лк., I, 1). Уживалося в християн-євреїв. Приблизна дата - 2 в. Імовірно, тотожно Назорейському Євангелію, про яке говорить свт. Єпифаній Кіпрський.

Євангеліє від Фоми складається з логій, що починаються словами «Ісус сказав... «. Висловлювання багато в чому збігаються з канонічними Євангеліями, але в них виразно відчувається вплив гностичних писань.

Юдео-християнський характер тексту видний з особливого відношення до Якова, Брата Господнього, про якого говориться, що заради нього виникли небо й земля. Рукопис коптського перекладу Євангелія від Фоми виявлений в 1945 у Наг-Хаммади (Єгипет). Оригінал, імовірно, був написаний на грецькій мові на поч. 2 ст.

Протоєвангеліє Якова оповідає про дитинство і юність Діви Марії. Написане в єгипетському юдео-християнському середовищі в 2-й пол. 2 ст. (зберігся рукопис цього часу); дуже вплинуло на богослужіння, церковне мистецтво й народну літературу середніх віків.

Другою групою є євангелія, що відображають перехід від палестинського християнства до християнства з язичників.

Євангеліє від Петра. Фрагмент його був знайдений у Єгипті в 1886. Він описує суд над Спасителем, Його смерть на хресті й ранок Воскресіння. Текст з'єднує в собі юдео-християнські, язицько-християнські й докетичні риси. Датується 120-150.

Книга Йосипа Теслі присвячена дитинству і юності Ісуса Христа. Написана біля 4 ст. у Єгипті, збереглася в арабській і латинській версіях. Уперше видана в 1722 р.

Євангеліє Дитинства, приписуване ап. Фомі, оповідає про чудеса, які робив Отрок Ісус. За характером найбільш далеке від канонічних Євангелій. Збереглося в грецькому і латинському перекладах. Дата не встановлена.

Євангеліє Никодима, або Діяння Пілата, написане з метою зменшити провину Пілата в засудженні Господа. Датується 2 – 4 ст. Збереглося в грецькій, слов’янській і частково в латинській версіях.

Євангеліє Псевдо-Матфея, або Книга про Різдво Блаженної Марії, написане не раніше 9 ст. під впливом Протоєвангелія Якова і Євангелія Дитинства.

Успіння Блаженної Діви Марії написане на грецькій мові біля 4 ст. Відноситься до жанру завітів. На думку сучасних дослідників, відноситься до писань християн-євреїв.

Арабське Євангеліє Дитинства написане біля 6 ст., але на основі більш ранніх легенд. Примітно, що в цій пам'ятці волхви названі персами.

Апокриф Іоана зберігся у фрагментах. Містить питання до Ісуса Христа й відповіді Його. Написаний в 2-5 ст. у колах гностиків.

Через те що в канонічних Діяннях згадана місіонерська діяльність тільки деяких апостолів, автори II і наступних століть вважали потрібним складати інші Діяння, що оповідають про справи, вчинені, за переданням, іншими апостолами.

Діяння ап. Павла є тільки в уривках. Найбільш відомий з них стосується учениці апостола - Теклі. Написані в 2 ст. Містять історичне зерно в легендарній формі.

Діяння ап. Іоана, твір, що виник у середовищі, близькому до гностиків. Оповідає про життя, страждання й чудеса апостола. Грецький текст є, імовірно, перекладом із сирійської мови. Написане в 2 ст. Можливо, у ньому є відзвуки достовірних переказів.

Діяння ап. Андрія написані, імовірно, у кін. 3 ст. Збереглися в пізній обробці.

Діяння ап. Фоми, твір, що описує місіонерську подорож Фоми в Індію і його мученицьку смерть. Несе на собі сліди єретичних вчень. Збереглося на грецькій і сирійській мовах; оригінал, можливо, був написаний на сирійській мові біля 3 ст.

Діяння ап. Филипа в основному розповідають про його чудеса. Збереглися грецький і латинський переклади (оригінал міг бути написаний на коптській мові біля 5 ст.).

Історія апостолів Авдія містить переказ діянь і легенд про апостолів. Приписувалася різним авторам, мала своїм джерелом різні сказання, що виникли незалежно один від одного. Дата створення не встановлена, однак була зібрана, можливо, у Франції не раніше 6 або 7 ст.

Не завжди зауважують, що із чотирьох різних літературних форм новозавітних книг (євангелія, діяння, послання й апокаліпсис) найбільше послань. З 27 книг Нового Завіту 21, або сім дев'ятих загальної кількості, відносяться до послань. З іншого боку, однак, серед новозавітних апокрифів послань відносно мало. Безсумнівно, це пояснюється тим, що нелегко написати послання, яке б у достатній мірі нагадувало справжнє.

Послання Ісуса Христа царю Абгару (Авгару), пам'ятка сірійського походження. Пов'язана з легендами про ап. Фадея. Написана не пізніше 4 ст., тому що її цитує вже Євсевій Кесарійський.

Послання Лентула, зразок середньовічної євангельської белетристики (біля 14-15 ст.). Оповідання ведеться від імені вигаданого правителя Іудеї римлянина Лентула, який як очевидець євангельських подій описує зовнішність Ісуса Христа.

Дідахе, або Вчення 12-ти апостолів, твір, що викладає основи церковного життя. Був написаний біля 100-150 рр., імовірно, у Сирії. Грецький текст був відкритий в 1873 митр. Філофеєм (Врієнніосом) Никомедійським (опублікований в 1883).

Послання ап. Павла Лаодикійцям створене на основі Кол 4:16. Написане біля 4 ст. Збереглося в латинському перекладі.

Переписка ап. Павла й філософа Сенеки з'явилася трохи раніше 4 ст. Збереглася на латинській мові.

Послання 12-ти апостолів містять бесіди Христа з учнями протягом 40 днів після Воскресіння. Написані біля 160 р.; збереглися в ефіопському перекладі.

Послання Варнави, приписуване сподвижникові ап. Павла, перейняте різким антиюдейським духом. Написане, імовірно, після зруйнування Адріаном Юдеї (біля 130).

Климентини, або Псевдо-Климентові писання, оповідають про боротьбу ап. Петра із Симоном Волхвом. Твір несе на собі печатку поглядів юдео-християн. Складається з «Бесід» й «Розглядів». Джерелом служили древні легенди й апокрифи, а також у ньому знайшла відбиток керигма (проповідь) ап. Петра.

В II і наступних століттях були в користуванні кілька апокаліпсисів, що конкурували з канонічним Апокаліпсисом Іоанна, які приписувалися іншим апостолам. Серед них наступні.

Апокаліпсис ап. Петра. Фрагмент цього твору знайдений у гробниці єгипетського ченця (1886). Він оповідає про таємниці загробного світу, нібито відкритих Христом на прохання учнів. Оригінал відноситься до 2 ст. Збереглися й інші фрагменти в ефіопському перекладі.

Апокаліпсис (або Вознесіння) ап. Павла є свого роду мідраш на 2 Кор 2:2-4. На думку блж. Августина, він «наповнений байками».

До апокаліптичної літератури відноситься й «Пастир» Єрма, що трактує про долі Церкви. Єрм жив у сер. 2 ст.

Апокаліпсис ап. Петра, «Пастир» Єрма, Дідахе й ін. апокрифи входять у Мураторієвий канон 2 ст., отже, в ту епоху вони ще не повсюдно були визнані апокрифічними.

Вивчення новозавітних апокрифів дозволяє зробити висновок про богонатхненну мудрість Церкви, яка відокремила «плевели» від «пшениці». Жоден апокриф не може зрівнятися з канонічними книгами ні в духовному відношенні, ні в плані літературному, ні за історичною вірогідністю.

Більшість із них - плід фантазії, погано зрозумілого благочестя, поглядів, що спотворили саму суть Євангелія Христового. Не випадково вони були улюбленою літературою єретиків, гностиків і маніхеїв. Але для історії культури первісного християнства, для історії єретичних вчень, християнської догматики в них приховано багато даних.

Література

  1. Христианство: Энциклопедический словарь: В 2 т.: т. 1. – М., 1993.
  2. Мецгер Б. Канон Нового Завета. – М., 1998.
  3. Мень А., свящ. Библиологический словарь. Т. 1. – СПб., 2002.
  4. Иисус Христос в документах истории. – СПб: Алетейя, 1998.
  5. Киприан (Керн), архим. Патрология. Т. 1. – Париж-Москва, 1996.
  6. Писание мужей апостольских. – Рига: Латвийское Библейское Общество, 1994.
  7. Лаба В., проф. Патрологія: Життя, письма і вчення Отців Церкви. – Л.: Свічадо, 1998.


14.07.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!