Osvita.ua Вища освіта Реферати Релігієзнавство Міфологія як основа Авести. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Міфологія як основа Авести. Реферат

Міфологія є основним ядром побудови «Авести». Тут ми спостерігаємо розвиток і узагальнення уявлень людей від найдавніших часів

Священне зведення зороастризму – «Авести» – давня пам’ятка словесності іранських племен і народностей. В ній відображено уявлення і суспільні поняття різних історичних періодів. Виникнення «Авести» як пам’ятки, і як священного зведення окремої релігії передував багатовіковий розвиток творчих здібностей уявлень, вірувань, фольклору іранських народів.

Сучасний період вірування давніх іранців далеко не в цілому піддаються реконструкції але очевидно, що вони пройшли той же самий шлях, що і вірування інших народів на тому етапі: давні тотемістичні уявлення змінилися у них анімістичними, із останніх виросли культ природи і куль предків, що дали поштовх до розвитку міфології та епосу.

В пам’ятці, яку канонізували як святе письмо зороастризму, перемагає звичайно жрецька основа, обробці жерців були кинуті і збережені народно - поетичні елементи. При зовнішньому знайомстві «Авеста» є архаїчний релігійний твір. Вона містить безконечні повтори молитов і довгі реєстри божеств, духів предків, давніх володарів...

Тут догматично викладається різні ритуали і узаконення за порушення яких наступає покарання, вихвалюються багатства, всіляко прославляється культ божественного світила (Хварно), знак верховної царської влади. Тут ми знайдемо широку оповідь про загробне життя про судний день, про кінець світу, про прихід месії – саонейанта, прокляття демоном зла.

На фоні цих постанов жерців різко виділяються включені в текст народно – епічні елементи, природно і неподільно прекрасні. Сере цих елементів виділяють більш архаїчні, що виражають першообщинну ідеологію, і менш давні – міфи і героїчний епос, які складалися пізніше в період переходу до класового суспільства.

Пізніше давні уявлення про вічну боротьбу стихій світла і тьми розвинулися в кольорові космогонічні міфи.

На них лежить печатка олюднення природи: світ виявляється породженням і створінням матері – землі і батька-неба.

В «Авесті» риси цих двох прародичів перейшли в значній мірі на божество сонця (небо) Мітра і на божество води (землі) Ардвісуру Анахіду (богиня плодючості).

Образ людини все більше проникав в народно – поетичну творчість. Іранські народи створили особистість – героя, вождя, богатиря (незвичайну, видатну). У різних племен виникає свій образ першолюдини, першоцаря який обдарував общину благами культури: відкрив вогонь, приручав тварин, вчив людей будувати житла, працювати на землі, кувати залізо...

Одним з таких першолюдей був Йіма, що означає «пара», «близнюки». В «Авесті» (наприклад в Гатах) говориться про Йіма як про винуватця – першогріховника він полакомився, правда, не на яблуко, як Адам, а на гов’яже м’ясо, і цим накликав на людей біду. В одні з частин «Ясни» також згадується про гріхопадіння Йіма, який зв’язався зі словом брехні був лишений щастя і зник під землю.

Матеріальною основою міфологічної поезії «Авести» служило соціально-економічне життя людей з племен, союзу племен і давніх народів Середньої Азії та Ірану періоду переходу до класового суспільства. Мистецтво і поезія цього періоду відмічені перш за все ростом самопізнання людини в першообщинному періоді.

В художньому відношенні міфологічна поезія представляла собою великий крок вперед у зіставленні з поезією, що відображала ранні уявлення людей. Давньоіранська міфологія включала у себе елементи, пов’язані з розвитком масових відносин і впливом аристократичної жрецької верхівки.

Окремі конкретні уявлення, імена божеств і героїв, окремі міфологічні сюжети у давніх іранців були близькі до уявлень та імен, що є у віруваннях і міфології давніх індійців. Це свідчить про спільне індоіранське минуле цих народів.

В докласовому суспільстві в пантеоні давніх іранців, що відображав реальні взаємовідносини між людьми над землі не виділявся ні один з богів. Тенденція до цього виділення стає помітною в період виникнення рабовласництва (проповідь напівлегендарного пророка Зороастра). З часу царювання Ахеменідів, що піклувалися про укріплення влади, в якості верховного вождя укріплюється Ахура – Мезга (Ормузд – як його називали давньогрецькі автори) – бог неба, творець всього сущого, покровитель царської влади. Ця релігія – мездіазм, зразу не знищила старі культи племен. Не знищила вона і поширеного на той час віровчення Зороастра.

Дуалізм давніх вірувань одержав в цьому вченні закінчений вигляд. Вічна боротьба сил добра і зла, мороку і темряви, керувалося покровителем людей Ахура – Мездою і покровителе злих сил Ангра – Манью, повинна закінчитись перемогою добрих сил. Зораастрійські жерці внесли в релігію розроблену демонологію і есхатологію, багато зберегли з давніх вірувань. Так, приписували поклонятися вогню, воді, землі, повітрю і не оскверняти їх поховання мертвих тіл.

Їх виносили на гору для поживи птахам. Велике місце займав культ вогню який постійно горів у храмах. Збереглися культ бога Світла, Сонця, Правди, Перемоги.

Традиція пов’язує нове віровчення з ім’ям цього легендарного засновника – Зороастри, якому приписують так звані «Гати» – ядро майбутньої «Авести». В «Гатах» проклинаються штучні боги племен і навіть деякі міфологічні герої «Йіма», в них містяться протест проти грандіозних жертвоприношень, що побутувало в старих культурах.

Пантеон божеств в «Гатах» носить абстрактний характер, що не відповідає середньому рівню розвитку мислення тієї епохи і, що заставляє припустити участь в творенні цього пантеону іноземця.

У «Авесті» викривають кілька прошарків. Одним із них, який виник в період розпаду першообщинного ладу відображає міфологічну творчість, що розвинулась із культу природи і героїчний епос який з’явився в результаті розвитку і переробки культу предків. Художня форма як міфології так і епосу вироблялася у вигляді пісень.

Міфи відображали космогонічні уявлення іранців і сприйняття ними боротьби між різними силами природи, між людиною і стихією, говорили про винаходи людей...

«ця поезія не тільки відображала боротьбу з природою і історичну доля племен вона закликала до розвитку землеробства, поетизувала трудові процеси, прославляла воїнів, одним словом вона, як частина надбудови, укріплювала свій базис».

Міфологія знаменувала собою новий більший етап в розвитку поетичної творчості. Самосвідомість людини піднявшись на новий щабель привела до того, що боги у цій творчості стали людиноподібними, а люди стали подібними до богів.

Міфологія іранців була у великій мірі оригінальна. Але в ній знаходимо сліди деякого впливу більш давніх міфології народів Дворіччя. Так, наприклад, міф про світобудову, міф пор боротьбу бога вогню з драконом Духакою, що нагадує бій Мардука з чудовиськом Тіаматом, міф про потоп.

«Авеста» була самою ранньою пам’яткою, що відобразила міфологію давніх іранців. В цьому її цінність, але в цьому заключна і важкість її вивчення. Згадані в ній, створені різними племенами, міфи і оповіді з плином часу накладалися один на одного і одержували, крім того деяку обробку, що приводило деколи до протиріч.

Навіть пізніші спроби жерців узгодити між собою дані міфології не були успішні. В «Авесті» міфологія не викладається систематично. Про неї ми дізнаємося з розкиданих по різних її книгах міфологічних елементів (найбільше їх в книзі «Яшт»). Крім того в ній відображено далеко не всі міфологічні уявлення і сюжети іранців.

Так, наприклад, тільки з інших джерел відомо про існування у східних іранців культу умираючої і воскресаючої природи, про існування міфів про чудесного Осла, про птаха Смурга, про винахід вогню та інше.

«Авеста» як і Веди донесла до нас сліди давніх космологічних міфів про два посатки, що породили світ – про матір – землю і батька – неба; в ній звучать і відголоси міфів про чудовищ, чудесних звірів, рибах птахах. В ній наприклад говориться про священного бика, що був народжений місяцем, про священну рибу Васі, про тварину Хара, що живе в озері Ворукаша... Поділ людиною всіх явищ природи на корисні для неї і не корисні розвинувся з часом в уявлення про боротьбу двох початків – доброго і злого.

Дуалістичність уявлень, що відображала сприйняття протиріч земного життя, наскрізно пронизує собою міфологію іранців. Оскільки зороастризм всмоктав в себе і давні міфологічні уявлення, і в «Авесті» цей дуалізм дуже проглядає. Так, наприклад, уявлення про працю людини як поєдинок з - девавми демонами зла.

Земля, що просить людину вирощувати на ній щось, говорить: «Хто сіє хліб, той сіє праведність... «. «Коли хліб готують (щоб обмолоти), то девів заливає піт, коли готують молоти, то деви втрачають голову. Коли готують муку, то деви стогнуть. Коли тісто готують, то деви ревуть від страху».

Людина таким чином є зброєю сил добра. Божества, що уособлюють корисні для людини сили природи, існували за давніми повір’ями, у царстві світила і добра, а божества, ворожі людині – у царстві мороку і зла.

Царство мороку в «Авесті» йменується «Святинею пісне співів», описується як перший, що вини на землі, гірський кряж. У його підніжжі знаходиться джерело омильних вод, велике озеро Воркуша. Тут розміщені і Божества води і сонця, які стали пізніше Ардвісурою – Анахітою і Мітрою.

Про богів і їх діяльність ми дізнаємось в більшій мірі з міфологічних гімнів. Боги в сіменах вимальовуються йотами матеріального світу. Як і грецькі боги, ці божества володіють фізичною, з точки зору іранців, досконалістю. Так, богиня води, землі, родючості Ардвіура – Анахіта виступає в образі прекрасної дівчини. Дух живучості Хама, який зберігся з часів жертвоприношень, зображається як чоловік, найкращий у всьому тілесному світі.

В «Яшті», присвяченій богині Ардвіура – Анахіті, є прославленням богині і її опис, конкретність якого дослідники пов’язують з описом статуї Анахіти. Тут розповідається про виїзди богині на колісниці, запряженій 4 однаковими білими кіньми, про її допомогу різним богатирям.

Поєднання конкретних матеріалістичних деталей в описі зовнішнього вигляду міфологічного героя з елементами оповіді характерна і для гімну Вертрачне, в якому розповідається про десятикратне перетворення бога Мітра в вітер, бика, коня, верблюда, вепра...

З часом оповідаючий елемент в міфологічній творчості посилився і з’явилися міфи в повному значенні цього слова.

В «Авесті» можна знайти сліди тих міфів, які ввійшли в перший міфологічний період історії Ірану, як їх розуміли давні і середньовічні іранці.

Ці міфи включали в себе розповідь про зародження, ненависті царя пітьми – Ангра – Манью до світлого життя Акура – Мезди, про створення останнім неба, води, землі, рослин, тварин, першолюдину, про боротьбу світла і темряви, в час якої падає жертвою злих сил людина – Гайя Мартан. Але вони (тварини і люди) зроджуються. І наступає на землі період найвищого розквіту коли влада переходить до мудрого і справедливого царя Йіме, коли всі біди і горе обминають людей.

В цій легенді про «золотий вік» відображалась мрія людини про щастя на землі, про справедливого вождя. Ввійшовши в «Авесту» ці мрії зазвучали різким дисонансом в порівнянні з грецькою заастрійською проповіддю, яка закликала проснути до божества на небі і покори трону, вівтарю.

В «Вендідаді» знову повторюючи легенду про «золотий вік», розповідається про те, як цар Йіма, одержуючи від Ахура – Мадзи золоту стрілу і кнут (символ скотарського заняття), втричі розширює ними межі землі, щоб збільшити площу пасовиськ. Ахура – Мадза покровительствує Йімі на протязі першого тисячоліття його царювання, коли цар «творить праведність». До кінця цього періоду Ахура – Мадза збирає небесних духів.

Йіма отримує попередження про знищення світу внаслідок сильної зими. Йіма виконує всі вказівки щоб спасти народ. Якщо в першому уривку тільки проглядається конфлікт з природою покорення її, то в другій частині він звучить у повну силу. Іранці, як і інші давні народи створили свій міф про потоп, який перегукується про потоп Дворічча, що відобразилося у міфі про ковчег Ноя із індійським міфом про Рибу, що свідчить про проникнення давніх індоіранських уявлень в міфологію іранців.

Є збіги із китайським міфом про потоп, головним в якому виступає Юй. Але на відміну від китайського переможця водної стихії образ царя Йими не до кінця витриманий як образ «ідеального героя». Він піддається звабі Ангра – Манью, здійснює гріхопадіння і гине. На землю прокрадається зло. Страшний змій Ажі – Дахака царює в світі. Нарешті з’являються славний витязь Третона, який убиває дракона.

Міфи, які відображені в «Авесті», цим не вичерпуються. Збереглися міфологічні сюжети про поєдинок Вогню – Атара з драконом – Тьмою, Дощу – Зірки Тіштрйа (Сиріуса) і Засуки – діва Апорія. Останній міф цікавий і як зразок поетичної творчості народу давньої епохи. Поряд з сюжетами про боротьбу сил природи і про боротьбу людей з цими силами в «Авесті» є також міфологічні сюжети про винаходи людей. Елемент такого сюжету є в міфі про розширення землі Йімою.

Але чітко він проглядає в «Вендідаді», в розповіді про Тріті першого лікаря із числа людей першозаконників. Як бачимо, в міфах боротьба проходить між фантастичними воїнами Ахура – Мадзи і Ангра – Манью, між богами.

В основі образності давніх царів «Авести» лежить одухотворення різних явищ і сил природи, що є притаманне уявленням давнини. По суті всі міфічні образи є прикладом такого одухотворення «Авести» вимальовує події на великому проміжку часу – події, що відбуваються не тільки на землі, але й у фантастичних життях божеств.

ЇЇ герої або безсмертні (боги), або живуть сотні тисяч років (Йима). Вони зображаються у відповідності з потребами міфу та легенди. Вони звичайно всемогутні, володіють могутньою силою, є також і багато фантастичного. Не дивлячись на величний характер образів багатьох героїв міфології і епосу, вони описуються з подробицями, що спостерігаються в щоденній дійсності, але опис залишається зовнішнім.

Так, Ардвісура – Анахіта зображується великим дужим і сильним, але в той же час виділяється і земні риси його зовнішності, одягу, прикрас.

Мономентальність образу Мітри поєднується з деталізованістю в опису його зовнішності (у нього тисяча вух, десять тисяч очей і т. п.). Цю ж особливість можна помітити і в описі богатиря Керсаспе.

В різних описах іншого роду також спостерігається намагання дати більш повнішу картину за рахунок подробиць, що відносяться до даного явища. Цей опис зберігає ту не розчленованість сприйняття дійсності, яка була характерна для людини того періоду.

Останній цар «Авести» відобразив ідеологію і ідеалістичне вчення зароастрійських акерців. З формуванням зароастрійської церкви зразки усної народної творчості, які входили до складу «Авести» були підкорені її вченню. Особистості Зароастри була надана божественність, винятковість. З цією метою в частині «Авести», де були описані його життя і діяльність, були введені міфологічні елементи.

Так, в «Авесті» розповідається про спробу Ангра – Манью збити за допомогою деви брехні Друджа з дороги істинного Зароастра, спроба закінчилась невдачею. Вмішання бога світла і добра спасає праведника від спокуси і укріплює його рішучість боротися з силами зла. На кінець, цей цар в уже дуже розвинутому вигляді відображає вчення про абстрактних божествах, вчення про рай і темна – темна безодня, куди якось правдива діва зкидає грішників з моста, що веде до життя Бога, вчення про кінець світу, про воскресіння із мертвих, про прихід месії.

В основі образності царів, пов’язаних з виникненням і розвитком зороастризму, лежить дуалістичне уявлення про світ. Образи божеств уособлюють собою різні людські якості і здібності, а тому вони розливчасті і абстрактні.

Дуалістичність світосприйняття, що відображається у цих шарах, відбилася на їх формі. Наприклад, коли говориться про боротьбу добра і зла, про проходження життя і смерті, то кожен рядок має антитези і антоніми, що підкреслює протиставлення сил.

Частини «Авести», створені жерцями, стоять нижче тих, в яких використані були елементи усної творчості. «Авеста» відобразила усну народну творчість, в змісті і формі її відобразилися як народна тенденція, що краще видно в давніх шарах, так і аристократична, що була унесена з розвитком суспільної нерівності. Постільки «Авеста» відображає неподільність сприйняття давньої людини, постільки вона є предметом для вивчення історії літератури, природничих наук, релігії, філософії, історії Ірану і його давньої географії.

Богів, яким поклонялися індо іранці, було багато, а образ богослужіння завжди присвячувався окремому божеству. Поряд з божествами культу (Вогонь, Вода, Хаома...) існували і «природні» боги, що символізували ті чи інші явища природи. Це були боги неба і землі, яких іранці називали Асман і Зам, боги сонця і місяця – Хвар і Мах, два божества вітру – Вата і Вайу.

Іранці вважали, що існують закони природи, завдяки яким сонце рухається рівномірно, відбувається зміна часу і тим самим забезпечується порядок, існуючий в світі. Одна обставина, якій законодавці і жреці надавали великого значення - це святість даного людиною слова. Слово повинно викликати повагу.

Ахура – Мадза – верховне божество, діями якого ніхто не міг управляти. Він в уявах віруючих ні з яким природними явищами не пов’язаний, але є уособленням мудрості, яка повинна керувати всіма діями і богів, і людей.

Індо іранці вірили у кількох абстрактних божеств. І взагалі в них була схильність уособлювати то, що тепер ми б назвали абстракціями. Як далеко заходив процес «обростання» божества, залежно від того, наскільки воно було пов’язано з життям людей і релігійними звичаями і на скільки популярним воно від цього ставало.

Сама ідея про «сім божеств» і стала основною у вченні Зароастри, хоча їх основою були старі уявлення про походження світу. Спочатку, як вважав Зароастра, Ахуро – Медза, створив за допомогою Святого Духа (Сперта Маінйу) 6 більш низьких божеств. Разом з головним вони склали 7 божеств, які створили світ.

Ці 6 божеств, в свою чергу, як вчив Зороастр, визвали до життя інші божества, які були добрими богами, що починалися ще у давньоіранському пантеоні. (Сам Зороастр в Гатах, прямо чи опосередковано звертається до декотрих з них, а особливо до Мітра, Апали – Непату, Сраоше, Аші, Геуш – Ірвака). Але всі божества є втіленням самого Ахура – Мадзи, спричиняють творення добра і знищенню зла на землі. В язичницьких віруваннях іранців характерно зв’язок абстрактних божеств з явищами природи, явище це розглядалось як уособлення самого божества.

Тому не дивно, що вже у Гатах проходило таке ж об’єднання семи Амеша – Сети з сімома творіннями. Зороастризм став рахуватися раціоналістичною релігією. Людина не тільки повинна опікуватися шістьма меншими творіннями, а й слідкувати за особистим фізичним, моральним здоров’ям, піклуватися про своїх братів, тому, що кожен із них окремо є створінням божим.

Висновок. Отже, міфологія є основним ядром побудови «Авести». Тут ми спостерігаємо розвиток і узагальнення уявлень людей від найдавніших часів.

Така міфологічна основа «Авести», в яку на окремому етапі вплітаються героїко-епічні елементи. Тут знаходимо і джерела соціальної утопії іранців – віри в справедливого і гуманного царя, і мрії про ідеальну вільну общину. Характерно, що «Авеста» не раз повертається до питання, «про добрих вождів», що мають виганяти ворогів із місць, населених племенами, і охороняти їх мир і працю.

Література

  1. Никитина, Поевская, Познеева. Лит. Древнего Востока – М. – 1962г.
  2. Бойс, Мери. Зороастрийцы. Верование и обычаи – Изд. II – М. – 1988г.
  3. История всемирной лит. в IX Т. – М. – 1983г.
  4. Библиотека всемирной литературы. Поезия и проза Древнего Востока Т. 1 – М. – 1973г.
  5. Религия Ирана / у кн. Токарев. Религия в истории народов мира. – Изд. III.
  6. Василлев Л. С. История религии Востока. – Изд. II. – М. – 1988г. – С. 415.
  7. Религия мира. История и современность. /Ежегодник. – М. – 1987г.


14.07.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!