Osvita.ua Вища освіта Реферати Релігієзнавство Історія ікони Холмської Богородиці та її чудотворність. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Історія ікони Холмської Богородиці та її чудотворність. Реферат

Понад тисячу років минуло з того часу, коли християнство прийшло в Україну. Рівноапостольний князь Володимир Великий відкрив Золоті ворота Києва православному християнству

 

 

До Київської Русі з Царгорода було завезено чотири апостольських ікони: Вишгородську, Белзьку, Києво-Печерської лаври і Холмську.

Проте у XIII ст. Вишгородська стала Володимирською. Сьогодні знаходиться у Москві і проголошена найбільшою святинею Росії.

Белзька у XIV ст. стала Ченстоховською і вшановується польським народом як символ католицької віри.

Під час війни 1941 року ікона Успіння Богородиці Києво-Печерської лаври загинула. Тільки одна ікона – Холмської Богородиці – залишилася в Україні. Чудотворна ікона Холмської Богородиці є однією з відомих ікон християнського світу. Вона має трагічну історію, сповнену таємниць. Проте її доля була тісно пов’язана з містом Холмом. За переказами, ікона була написана євангелістом Лукою і, можливо, була у шлюбному посагу Анни, котра стала під вінець із князем Володимиром Великим.

У 1001 році на Даниловій горі в місті Холмі побудували собор Пресвятої Богородиці, куди поставили ікону. З того часу ікона стала називатися Холмською. У 1240 році полчища татар взяли в облогу місто Холм. Благаючи порятунку, міщани молилися перед іконою Пречистої. Коли жителі винесли ікону на кріпосні вали, татарам здалося, що мури, які оточували місто Холм, піднялися до неба, і загарбники кинулися втікати.

У Холмському соборі поховано багато українських князів. Поміж ними князь Данило (1264 р.) та князь Василькович (1288 р.). Місто Холм і вся Холмщина притримувалися своєї віри і не цуралися свого українського коріння. Нескінченним потоком до Холмської чудотворної ікони приходили вірні Православної церкви. Вони молилися до своєї заступниці.

Холмський уніатський єпископ Мефодій Терлецький зібрав документальні свідчення чудес, що відбулися за посередництвом ікони Пресвятої Богородиці. Була створена комісія, котра підвердила давність образу і чудотворну її силу. Документ, який підписала комісія, передали на довічне зберігання до собору Різдва Пресвятої Богородиці в місті Холмі.

У 1646 році вперше вийшла книга Якова суші, в якій викладена історія ікони й перелік чудес. Пізніше ця книга перевидавалася декілька разів.

Політична нестабільність змушувала Якова Сушу забрати ікону з Холма і переховуватися з нею. Відомо, що єпископ перебував у монастирі в с. Жидичин, що біля Луцька.

Мистецтвознавець Олена Романюк у книзі «Чудотворна ікона Холмської Богородиці» констатує: «Пором, на якому була підвода, навантажена церковним майном, перевернулася, вдарившись об лід. Усе пішло на дно. Випадково випливши на поверхню, візник почав кликати на допомогу. Люди не наважилися кидатись у воду. «Пресвятая Богородице», – все, що міг промовити потопаючий і … сталося чудо. Візник, коні, підвода та церковне майно неушкодженими течією прибилися до берега».

Після Віденського конгресу, в 1815 році, Холм і вся Холмщина перепали Росії та залишалися під Московською владою сто років.

У 1875 році царський уряд скасовує унію. Святиня повертається у лоно православної церкви. 21 вересня щороку відбувалися урочистості. Вірні Православної церкви на це свято збиралися з усіх околиць. Щорічно на Пречисту прибувало декілька десятків тисяч вірних.

До 1891 року на святій іконі була стара, ще з часів унії, риза. Тому у Москві, в ювелірній майстерні Овчиннікових, виготовили нову. Ця риза, як стало відомо пізніше, відіграла фатальну роль в історії.

Перша світова війна закінчилась. Окупований австрійськими військами Холм став тяжким випробуванням для Холмської єпархії. Ікону Пречистої відвезли до Москви.

Коли в Росії встановилась більшовицька влада, святиню перевезли до Києва. У 1918 році була проголошена Українська Народна Республіка, до складу якої увійшла і Холмщина.

Дуже важким випробуванням стали для ікони 30-ті роки. Зберігати образ у Федорівському жіночому монастирі стало небезпечно. Нова влада під приводом допомоги голодуючим робила тотальну конфіскацію церковних цінностей. Вірні винесли святиню із монастиря і переховували у приватних будівлях.

Почалася Друга світова війна. У травні 1940 року вже в окупованій Польщі була відновлена Холмська православна єпархія, на чолі якої став архієпископ Іларіон. Українцям повернули Холмський православний кафедральний собор. Були створені комітети, зокрема з перекладу богослужених книг українською мовою. І за короткий час вже по всіх 46 церквах Холмщини богослужіння проводилось рідною мовою – це була Автокефальна православна церква.

Собор відремонтували. Навели лад і в підземеллі

Найбільшою турботою архієпископа Іларіона стала знахідка Чудотворного Образу Пресвятої Богородиці та повернення його до Холма. Свої клопотання владика розпочав ще восени 1941 року. Як пізніше стало відомо, ікона вже десять років зберігалася у родині українського священика, вихідця із Холмщини.

У вересні 1943 року, на свято Хрестовоздвиження, отець Анатолій та професор Волканович привезли святиню до Холма. У неділю, 3 жовтня, відбулося урочисте внесення Чудотворної ікони Холмської Божої Матері до кафедрального собору. Митрополит Іларіон вніс її власноручно. Пречиста повернулася до Холма, на місце свого тисячолітнього перебування, до храму, що на Святій Даниловій горі.

1944 року, коли лінія фронту наблизилася до Холма, постало питання про евакуацію. Щоб не потрапити під репресії, митрополит Іларіон змушений був емігрувати. Ікону планував забрати з собою. Було споруджено вагон, заповнивши його церковним майном, серед якого була й ікона Холмської Богородиці. Під Любліном вагон зупинили і відігнали у поле. При бомбардуванні Любліна знищили залізницю, і вагон залишився без нагляду. Місцеві жителі відкрили його і побачили, що між церковними речами є образ Чудотворної Богородиці. Вони забрали ікону і передали місцевому православному священику.

Митрополит Іларіон, переконавшись, що вагон потягли на Люблін, покидає Холм і вранці в супроводі кількох монахів вирушає на Захід. Через два дні досягли вони міста Криниця, що біля Кронова.

Тоді у Криниці була велика православна громада. Саме туди й було заадресували вагон, в якому знаходилась чудотворна ікона Холмської Богородиці. Невдовзі ікона знову повернулася до Холм, та її вже не вносили до храму, а таємно переховували у родині Коробчуків. Про це було відомо тільки диякону Сурікову і сім’ї митрофорного протоірея Гавриїла. Насильне виселення українців із Холмщини набирало епогею. У грудні 1948 родина Коробчуків виїхала на Волинь, узявши із собою ікону.

Перевезення ікони на Волинь та місце її знаходження було таємницею. Одні висловлювали припущення, що митрополитові Іларіону вдалося вивезти ікону за кордон, інші – що ікону вивезли в Україну.

Отець Гавриїл знав: коли влада дізнається про чудотворну ікону, то розпорядиться нею по-своєму. Тому прийняли рішення, як розповідає Надія Горлицька, дочка митрофорного протоієрея Гаврила, ікону зберігати вдома, і про це знали лише в сімейному колі. На свята, особливо 21 вересня – у день вшанування Холмської Богородиці, вдома відправлялися молебні.

Зберігати з часом стало небезпечно, і перевезли ікону до Івано-Франківська у церкву, де приходом завідував зять отця Гаврила – отець Денис.

У 1991 році Україна проголосила незалежність. Це дозволило Надії Гаврилівні забрати ікону до себе, адже на Волині найбільше поселилося холмщаків. Усвідомлюючи історичну та духовну цінність ікони, побоюючись за її стан і подальшу долю, Надія Гаврилівна, порадившись з Миколою Черенюком та холмщаками: Йосипом Струцюком, Ростиславом Стрілкою та сімейством Засадків, вирішила передати цінну пам’ятку на реставрацію. Адже жінка засвітила іскру, яка жевріла в їхніх душах. Чудотворна ікона Холмської Богородиці повернулася з небуття.

15 вересня 2000 року відбулася офіційна передача ікони Волинському краєзнавчому музею, за умови створення безпеки зберігання, реставрації та довічного перебування у Луцьку.

За кілька днів святиню вперше виставили для поклоніння вірним Православної Церкви.

Щорічно вірні Свято-Троїцького собору Луцька з хресним ходом ідуть, щоб вклонитися нашій заступниці – чудотворній іконі Холмської Богородиці.

Іконографічний тип Холмської Богоматері – рідкісний на східнослав’янських землях, водночас він був доволі поширений на Ближньому Сході, зокрема Синаї, а також на Афоні та в Італії. Його характерною особливістю є передовсім поза фігури Христа: малолітній Бог-син напівлежить на правій або лівій руці (Дексіократуса) Богоматері. Голова Марії зазвичай нахилена, Ісус, у свою чергу, дивиться на матір, закинувши голову. Правою рукою він благословляє, лівою – тримає сувій, ніжки його схрещені.

Подібний іконографічний тип не має усталеної дефініції. Мистецтвознавцями він називається, згідно з умовно прийнятою термінологією, “Одигітрією”. Однак означена поза дитяти відтворюється в різних богородичних іконах, що не збігаються деталями (див., напр., ікону ХІІ ст., що іменується “Кікською”). А проте багатозначність образу полягає передусім саме в положенні дитяти на руці Марії.

Глибоку семантику цієї іконографічної прикмети відзначають багато дослідників, зосібно М. Етінгоф, Х. Бельтінг, Е. Тсигаридас. Вони добачають у ній літургійний зміст – Богородиця в цьому випадку мислиться скинією, тобто – церквою, в якій Христос як священик творить молитву і, що знаменно, приносить самого себе в жертву.

Його напівлежача поза, як підкреслює М. Етінгоф, була прообразом зображення Христа в гробі й корениться безпосередньо в іконографії образу “Христос-Недремне око”. Останній тип символізує Христа-дитя як жертву (через “смерть-сон”) і майбутнє його воскресіння.

Ікона, від якої можна вести “родовід” аналізованого типу богородичного зображення, була створена ще в доіконоборчі часи. Маємо на увазі одну з найбільших за розміром – образ Богоматері (висота голови Марії дорівнює 53 см), що датується VII ст. й знаходиться в Римі. Ікона частково поновлена, але на ній залишився шар ще енкаустичного малярства.

Церква, якій вона належить, нині називається Франческо Романа, раніше ж вона була знана як церква Марія Нуова. Утім, Х. Бельтінг вважає, що ікона походить з церкви св. Марія Антиква. За однією з римських легенд, ця грандіозна ікона є витвором самого євангеліста Луки. Так, у путівнику по Риму 1375 р. зазначено: “Кажуть, що св. Лука написав її (Богоматірь) з дитям”. Після пожежі церкви ця ікона почорніла, але нині вона розчищена й вражає виразом очей Богоматері.

Таким чином, у легенді про римську ікону можна бачити джерела аналогічного переказу про Холмський образ. Де була створена римська святиня, достеменно невідомо, учені дотримуються різних версій: згідно з однією – ікона створена в самому Римі, згідно з іншою – привезена до Риму. Цілком самобутня манера письма зображення не дає певних підстав у пошуках конкретної мистецької школи.

Багато ікон ХII–XIII ст. з подібною іконографією походить із Синаю. Зокрема, XIII ст. датується добре збережений богородичний образ із монастиря св. Катерини, який за іконографією найближчий до Холмської. Г. i М. Сотіріу визначили її як “Дексіократусу”. До цього кола образів слід віднести й декілька зображень, на яких Богоматір тримає напівлежаче дитя на лівій руці. Серед них – венеціанський мармуровий рельєф “Madonna del bacio” із собору Сан Марко. Це скульптурне зображення, яке Р. Ланге датував XIII ст., вочевидь перегукується з пісковиковим рельєфом, що був знайдений на території Десятинної церкви в Києві.

Останній твір істотно відрізняється від венеціанського за рівнем майстерності. Ця обставина утрудняє мотивоване датування київської знахідки; лише з достатньою мірою умовності її можна віднести до XII–XIII ст. На рельєфі відтворено інший поворот голови Марії і дитяти, але й тут чітко прочитується напівлежача поза Христа. Ще 1994 р. В. Пуцко відзначив перегук іконографій київського пісковикового рельєфу та ікони Холмської Богоматері, на той час відомої тільки за літографіями XIX ст. Проте дослідник логічно порівняв ці пам’ятки між собою та із зображенням Марії з дитям на Білгородській золотій гривні, яка була безпосереднім об’єктом його студій. Амулет він датував початком ХІІ ст.

Дійсно, мініатюрний рельєф на гривні іконографічно й стилістично знаходиться поміж іконою та київським монументальним скульптурним зображенням. До Холмської ікони він тяжіє перш за все іконографією, бо й тут Богородиця-Дексіократуса, тим паче, що на гривні повністю збережена (на відміну від скульптури) композиція. Через маленький розмір і не дуже вправний рисунок не можна певно стверджувати, що ліва ручка Христа обіймає Марію, як це вбачає В. Пуцко. На нашу думку, ручка просто піднята догори.

Але, попри це, все одно іконографія зображення дуже близька до ікони Холмської Богородиці. Натомість гривна подібніша до монументального пісковикового рельєфу за фронтальною поставою голови Марії, за пропорціями голів Богородиці й Христа-дитяти, врешті – за стилістикою, зокрема за деякою узагальненістю моделювання об’ємів, що особливо вражає за такої різномасштабності обох творів.

Білгородська гривна й монументальний рельєф із території Десятинної церкви – важливі, безумовно, історичні реалії, що засвідчують розповсюдження іконографії образу Холмської Богоматері на території Києва. Більше того, ми згодні з В. Пуцком у тому, що зразком для золотого амулета мала бути виняткова пам’ятка – ікона з легендою про чудотворення й водночас унікальна пам’ятка мистецтва, пов’язана з ім’ям євангеліста Луки.

І не можна виключити, що нею була саме константинопольська святиня (відома пізніше як “Холмська Богородиця”), позаяк її іконографічний Богородичний тип – рідкісний для теренів України, за винятком лише стольного граду – “матері городів руських” (як свідчать дві київські рельєфні пам’ятки). Таку ситуацію опосередковано підтверджує й волинська (холмська) легенда про київське походження ікони.

Опріч ікон із Синаю, відома ще ікона XII–XIII ст. з Афонського Ватопедського монастиря, на якій дитя підтримується лівою рукою Богородиці. Е. Тсигаридас, підкреслюючи її літургійно-жертовну семантику (а він семантику добачає і в схрещених ніжках Христа), пише: “Ця ікона – варіант типу Одигітрія з іконографічними елементами алюзій майбутніх пасій Хріста”.

Однак, іконографія і типологія, як відомо, не підлягали у мистецтві ікони буквальному тиражуванню (у кожному списку одного типу так чи інакше виявляються ознаки різного рівня ремісничого вишколу, обдарованості майстра-виконавця, ознаки певної мистецької школи). Але саме цінне, звичайно, полягає в спробі іконописця внести в усталений і безперечний зразок-канон своє тлумачення сюжету, що спричиняється до появи інакших акцентів у образній сутності священного образу.

Незважаючи на фатальне ушкодження лику Марії на Холмській іконі, вціліле ліве око характерної видовженої мигдалеподібної форми виражає дивовижно сумну й воднораз спокійну меланхолію. Подібна неповторність погляду присутня ще хіба що в іконі Вишгородської Богоматері.

Лик дитяти, його кучерява голівка, кирпатий носик, пухкі губи типові для цілого ряду візантійських ікон XI–XIV ст. У пізніших пам’ятках іконопису Христос-дитя виглядає мудрішим, маючи високе чоло, підкреслену “складку гордія”. Лик Бого-дитини, що порівняно добре зберігся, модельовано доволі узагальнено й живописно, оливкова зелень санкірі тут контрастує з яскравим рум’янцем щік.

Ікона Холмської Богоматері навіть у своєму нинішньому пошкодженому стані виразно засвідчує талант і неординарність маляра-виконавця. Його самобутність розкривається не тільки в майстерності, з якою він моделює лики (на якійсь невловимій грані між конкретністю форми та її умовністю).

Іконописець підпорядкував задум твору максимально акцентованій ідеї єдності Матері та Сина, спрямувавши погляд Марії на своє Бого-дитя.Цей погляд цілковито зосереджений на Христі (у більшості Богородичних ікон Марія або звернена поглядом до глядача, або заглиблена в себе), чим підкреслена спільність долі Богородиці й Христа, виражена покірність Божій Волі. І саме в цьому, мабуть, таїться особлива містична сила образу. Легенда про константинопольське походження мистецької пам’ятки підтверджується високою фаховою школою майстра-виконавця.


26.06.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!