Osvita.ua Вища освіта Реферати Релігієзнавство Слов'янські свята та звичаї. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Слов'янські свята та звичаї. Реферат

З дохристиянського часу ми мали свої Свята, цебто дні, а правильніше пори року, призначені на пошанування чи на пам`ять того чи іншого свого бога

В глибоку давнину був у нас свій особливий релігійний календар, досить великий і широко розроблений, його характерною рисою було те, що він був міцно зв`язаний з природою та з хліборобством цілого року.

Складався цей календар головно в полян, що з глибокої давнини були вже хліборобами. Наші стародавні Свята — це наші хліборобські обряди, яких у нас завжди було дуже багато, і ось вони й склали наш річний календар Свят.

Точно усталеного дня якогось Свята в давнину ще не було, бо ж це були Свята хліборобські: обряди справлялися в залежності від погоди й часу хліборобських занять, у залежності від сонцеобороту та сонячної сили, і тільки Християнство пізніше поприв`язувало їх до певних днів. Звичайно Свято тяглося кілька днів, а то й тиждень і більше, що полишилося й до нашого часу.

Усі Свята були пов`язані однією спільною ідеєю: пошанування сонця й сонячних богів, боротьба літа з зимою, тепла з холодом, а це є те, що становить основу хліборобства. Наш стародавній святковий обряд був дуже широкий і багатий, від чого й до сьогодні позосталося чимало залишків, особливо обрядових пісень: веснянки, гаїлки, купальські, колядки, щедрівки.

До кожного Свята заздалегідь готувалися, напр. докладно чистилися й прибиралися домівки, щоб взагалі вивести з хати всяку нечисть, що скрізь робиться й тепер. Перед Великоднем уже в чистий четвер у хаті мусить бути чисто. В обрядовому українському календарі заховалося дуже багато глибокої старовини1. Наші обрядові пісні взагалі йдуть з дуже давнього часу, ще з доби українського розселення, а деякі вірування, що виглядають з них, сягають доби Чорноморсько-дунайської.

Ось чому в наших святкових обрядах немало спільного з обрядами балканських слов`ян. Наші обрядові пісні часто являються з формою й змістом закляття, щоб сталося конче те, про що співається: щоб збіжжя й плоди родили. Завданням таких обрядових пісень є, — піснею, голосом, танками, ритуальними діями допомогти зросту плодів. Наші веснянки взагалі переповнені вегетаційними (рослинними) магічними діями.

Річний ритуальний календар наш ідеологічно ще мало опрацьований, мало вивчений, але він зв`язаний головно з культом сонця, а через нього — він календар хліборобський. Вироблявся він з найдавнішого часу, все поповнюючись та поширюючись. Пережив він багато різних впливів, і зо Сходу, і з Заходу; і ще за Чорноморсько-Дунайської доби, коли ми на Дунаї стикалися з римськими впливами, ми немало з них перейняли, напр. русалії, Коляда, непохитність Долі й т. ін.

Переслідування народного календаря і Церквою, і владою, як останків поганства, йшло в нас і в інших безперервно, але вивести всього неможна було жодною силою, — старовина позоставалася в православних народів більше, в католицьких менше, хоч Західна Церква в цьому відношенні не була лагідніша за Східню. І ця старовина поєдналася з новим, і створила міцне двовірство, про що буде мова в наступному X розділі, ст. 313—339.

Виступи проти стародавніх обрядів у нас не спинялися й за нового часу, пригадаймо виступи нашого полеміста Івана Вишенського в XVII віці проти всіх народніх Свят: Коляди, щедрівок, Купала, волочильного, Провід, гойдалок на Петра, Юрія й т. ін. Виступав проти двовір’я й Архімандрит Іоаникій Галятовський (і 1688). «Супліка на Попа" ще в XVIII віці скаржиться, що той... Не велів Коляди колядувати, На вулицю ходити, й на Купайла через огонь скакати,

Об клечінні заказав вінців робити, І тих вночі на воду до річки носити. Згадаю ще, що року 1719-го вийшов був наказ проти вечорниць, — з наказу гетьмана Івана Скоропадського видала його Київська Консисторія. Ось тому від стародавнього дохристиянського культового календаря позосталося не так уже багато, і сам він обернений часто тільки на етнографію. Магічне значення культів та обрядів поволі все гинуло, і переходило в забаву головно молоді та дітей, як то сталося з Купайлом.

Але в істоті речі Церква таки не змогла остаточно прибити стародавніх вірувань на Свята, — вони позосталися, хоч і змінені й затемнені, і різнобарвно пов`язалися з християнством у різноперий букет. Чимало з християнських Святих увійшли до народного стародавнього календаря, але набули собі нового зафарбування й нових сил, згідно з народними потребами.

І навпаки, стародавні Свята й Святі міцно поєдналися з новими, передавши їм усі свої ознаки та сили. Усе це створило т. зв. двовір’я, і тому розгляд усіх Свят можна було б, власне кажучи, віднести до наступного X відділу, де я це двовір`я докладно описую, бо всі вони тепер — помітне двовір’я. Див. ст. 313—339. Дохристиянська віра в головному була хліборобська, і власне хліборобство було тією основою, біля якої вертілися всі стародавні вірування, воно їх об`єднувало в одну систему.

Коли прийшли нові християнські Свята, і стали засвоюватися в суспільному житті, народ і на них попереносив свої попередні хліборобські вірування, обряди й повір`я. Святий Петро-Павло з бігом часу стає сторожем поля та врожаю. Одна пісня співає (Чубинський 337): Святий Юрій землю одмикає, Святий Петро жито зажинає, Святий Ілія у копи складає.

І зо всіма Святами, зо всіма Святими народ пов`язав свої хліборобські приказки. Ось трохи їх, які беру з «Приповідок" В. Плавкжа 1946 р.: Хто не посіяв до Богослова, (8. IV), той не варт і доброго слова 262. На Юрка (23. IV) сховається в житі курка. На Прокопа (8. VII) жита копа 123. Як прийде Ілля (20. ^11), то наробить у полі гнилля 148. На Іллі новий хліб на столі 147. На Бориса-Гліба (24. VII) берися до хліба 340. Хто лежить до Покрови (1. X), той продасть усі корови 180. Дочекався Луки (31. X): ані хліба, ні муки 188. На Петра-Верйги (16. XII) половина снігу й криги 246, і т. ін.

Християнство принесло нам нового календаря з установленим поділом на місяці й дні. Новий рік у давнину розпочинався з 1-го березня (марта), коли пробуджувалася вся природа по зимовій перерві; цей рік був прийнятий і Церквою, бо за переданням творення світу відбулося власне з 1 березня місяця.

Але пізніше Церква пішла за грецьким Новим роком з 1-го вересня, а з 1492 року громадський Новий рік остаточно прив`язався до стародавнього природного часу, до 1-го березня. І тільки в 1721 році цар Петро І встановив на Сході Новий світський рік на 1 січня, що було тоді в більшості держав на Заході. Але рік церковний позостався на 1 вересня й дотепер. Різний час Нового Року видно, скажемо, на наших колядках, в яких нерідко описується не зима, а початок весни; колядують і літом під час моровиці, щоб нагнати її.

Дохристиянські назви місяців усі походили від стану природи, і такими позосталися в нас аж до сьогодні, — Християнство їх не змінило. Наші сучасні природні назви місяців2 подані вже в «Церковному соборнику» в додатку до Київської т. зв. Остромирової Євангелії 1056-го року та до Галицької Євангелії 1144 рі, а також по Острізьких виданнях кінця XVI віку.

Ось стародавні природні слов`янські назви місяців:

  • Январь: просинець;
  • февраль: січень, сніжен;
  • март: сухий, березол;
  • апрель: брезозол, березозол;
  • май: травень;
  • июнь: ізок (коник);
  • июль: червень;
  • август: зарев (дозрілий);
  • сентябрь: рюен,;
  • октябрь: листопад;
  • ноябрь: груден;
  • декабрь: студен.

Наші сучасні назви місяців почасти пішли й за польськими.

З глибокої давнини тиждень (цебто «той же день», міра часу, коли повторюється той же день) у нас був семиденний, причому деякі дні, як я розповідав про це вище, були відмічені стародавніми віруваннями. Понеділок — це тяжкий день, тому починати робити в цей день щось поважне, чи взагалі робити, не можна, бо не поведеться. В понеділок не тільки не робили, але пізніше й постили. В п`ятницю взагалі святкували, як і в неділю.

Церковний календар оснований на пам`яті Святих, що припадають на той чи інший день. У старовину по всій християнській Європі, у тому і в Україні по різних актах, де треба було зазначати дати, то часто писався Святий, а не день-число його святкування. В українського народу це позосталося й до сьогодні. Напр.: на Маковея, на день перед Введенням, другого дня по Спасі і т. ін.


19.06.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!