Osvita.ua Вища освіта Реферати Релігієзнавство Києво-Печерська Лавра, історія створення її та сьогодення. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Києво-Печерська Лавра, історія створення її та сьогодення. Реферат

У 1051 р. в стольному граді Києві за князювання Ярослава Мудрого і митрополичого служіння святого Іларіона, Промислом Божим, почала своє існування Києво-Печерська Лавра. Божим велінням, що було дане духівникові преподобного Антонія ігумену Есфігменського монастиря Феоктисту на далекій Афонської Горі і благословенням самого преподобного Антонія була створена обитель, яка стала невичерпним джерелом благодатної молитви

Історія Лаври. На високих схилах правого берега Дніпра величається увінчана золотими куполами Успенська Києво-Печерська Лавра – уділ Пресвятої Богородиці, колиска чернецтва на Русі й твердиня православної віри.

Древнє Передання Церкви говорить, що святий Апостол Андрій Первозванний, під час подорожі з християнською проповіддю в землі скіфів, благословив схили Дніпра. Він звернувся до своїх учнів зі словами: «Чи бачите гори ці? На цих горах засяє благодать Божа, і місто велике має бути тут, і церков багато Бог поставить». Так разом з першими храмами Київської Русі лаврська обитель стала справдженням пророчих слів Апостола.

У 1051 р. в стольному граді Києві за князювання Ярослава Мудрого і митрополичого служіння святого Іларіона, Промислом Божим, почала своє існування Києво-Печерська Лавра. Божим велінням, що було дане духівникові преподобного Антонія ігумену Есфігменського монастиря Феоктисту на далекій Афонської Горі і благословенням самого преподобного Антонія була створена обитель, яка стала невичерпним джерелом благодатної молитви.

Незабаром високий духовний подвиг преподобного Антонія став широко відомим. До нього почали приходити за благословенням і духовними порадами городяни. Часто навідувались до печерного монастиря князь Ізяслав, син Ярослава Мудрого, і київська знать. Їхнім коштом було споруджено наземний храм і келії, коли печери стали тісні для братії, кількість якої швидко збільшувалась. Сталося це близько 1062 р. Того року преподобний Антоній поставив першим ігуменом преподобного Варлаама, а сам пішов у віддалену печеру, де перебував сорок років.

Після переведення преподобного Варлаама настоятелем до заснованого князем Ізяславом Свято-Димитріївського монастиря, преподобний Антоній благословляє на ігуменство преподобного Феодосія (†1074), як найсмиреннішого і най слухнянішого з братії. Коли в монастирі було майже 100 ченців, преподобний Феодосій відрядив одного з іноків у Константинополь до скопця Єфрема, щоб переписати Студійський устав і принести його до Києва. Завдання було виконане. У цей самий час до Києва прибув митрополит Георгій і з ним інок Студійського монастиря Михайло, який і передав монастирю чернечий устав. На основі цих двох варіантів і був укладений устав Печерського монастиря. Цей спільножительний устав згодом приймають усі монастирі Київської Русі.

Важливою подією в житті Києво-Печерського монастиря стали закладення і будівництво храму Успіння Божої Матері. Церква створювалася 15 років грецькими архітекторами й іконописцями і була освячена в 1089 р. митрополитом Іоанном. У розписах храму брав участь преподобний Аліпій, який вважається родоначальником вітчизняного відмінного від грецького, іконописного мистецтва. 1091 р. у храмі було встановлено мощі преподобного Феодосія. Преподобний Антоній похований в Ближніх печерах згідно з його заповітом.

Для зміцнення віри перших печерських іноків і на прикладі їхнього життя – для всієї Русі, яка не так давно прийняла Святе Хрещення, Господь явив у Лаврі безліч чудес і знамень. Сила подвигів і молитов преподобних печерських вражала їхніх сучасників і всі наступні покоління віруючих.

Ченці Києво-Печерської обителі, і насамперед самітники, вирізнялися моральністю й подвижництвом. Це викликало в освічених і знатних людей інтерес до Лаври. Монастир став своєрідною академією православних ієрархів. До початку XIII ст. з числа його іноків у різні кінці Київської Русі було призначено 50 єпископів.

Багато хто з печерських іноків ставали місіонерами і вирушали на проповідь християнства в ті області Русі, де населення сповідувало язичество. Так, преподобний Євстратій Посник 1096 р. був узятий у полон половцями, проданий іудеям і закатований за проповідь християнства; преподобного Кукшу та його учня Іоанна, які хрестили вятичів, також було замучено; преподобний Никон Сухий навернув до християнства одного із знатних половців з родинною. Часто проповіді ченців та їхні звернення до князів були спрямовані проти усобиць, що роздирали Київську Русь, вони закликали до збереження цілісності великокняжої влади та порядку успадкування князівського престолу представниками київської династії.

З Києво-Печерським монастирем пов'язане літописання. Першим відомим літописцем був преподобний Никон, ігумен Печерського монастиря. Автором Печерського літопису вважається преподобний Нестор Літописець, який близько 1113 р. закінчив свою геніальну «Повість временних літ». У першій чверті XIII ст. в монастирі було створено унікальний твір «Києво-Печерський Патерик», основу якого склали розповіді інока Полікарпа, а також послання Симона, єпископа Володимир-Суздальського.

Печерська обитель, яка відігравала значну роль в об'єднанні східнослов'янських земель, була духовним, соціальним, культурним і просвітницьким центром, і славилася не лише на Русі, а й у Польщі, Вірменії, Візантії, Болгарії та інших країнах.

З початку 40-х років XIII ст. і до початку XIV ст. Києво-Печерська Лавра була свідком татаро-монгольського нашестя і разом з народом зазнавала бід. Золотоординські хани, які усвідомлювали значення Києва для східних слов'ян, усіляко перешкоджали відродженню міста. Від татарських набігів монастир, як і увесь Київ, дуже постраждав у 1399 р. і 1416 р. Джерел, що повідомляють про життя Лаври в цей період, збереглося мало. Завдяки тому, що Ченгісхан і його спадкоємці, за особливостями свого вірування (вони шанували божества різних релігій), виявляли віротерпимість, є підстави вважати, що життя і богослужіння в монастирі не припинялися. Відомо, що в 1251, 1274 і 1277 рр. до Києва з Греції приїжджав митрополит Кирило. Він здійснив у Софійськом соборі хиротонії єпископів для Володимира-на-Клязьмі та Новгорода. 1284 р. митрополит Максим скликав Собор єпископів і пізніше сам висвячував єпископів.

Митрополит Макарій (Булгаков) вважає, що іноки жили не в самій обителі, а навколо неї, «по нетрях і лісах, в усамітнених печерах, і таємно сходилися в одному боковому вівтарі, що вцілів від розорення, і правили там службу Божу».

У середині XIV ст. починається литовська експансія на Україні. Хоч Литовський князь Ольгерд, якому підпорядковувалися Київські землі, сповідував спочатку язичницьку віру, а після прийняття Кревської унії (1385 р.) між Литвою і Польщею почалося посилене насадження католицизму, Печерська обитель жила в цей період повнокровним життям. Про це свідчить, зокрема, такий факт: юнак Арсеній, родом з Твері, який прийняв постриг у другій половині XIV ст., «… возрадувався духом, коли знайшов у Києво-Печерському монастирі іноків, які сяяли доброчесністю, як зірки на тверді небесній, і намагався наслідувати їх, протягом багатьох років проходив різні ступені послуху...».

Печерський монастир справив певний вплив і на розвиток Церкви в суміжних російських землях у тяжкий для них час. Так, у другій половині XIV ст. пострижений у ченці у Києво-Печерському монастирі Стефан, Мохринський Чудотворець, заснував неподалік від Москви Мохринський, а у Вологодській землі – Авнезький монастирі. Тверський єпископ Арсеній заснував у своїй єпархії Жовтоводський Успенський монастир. Наприкінці XV ст. печерський постриженик Кузьма Яхромський заснував монастир на р. Яхромі у Володимирському повіті (під Москвою).

У цей період Печерський монастир користувався такою славою, що нерідко руські князі приходили до Лаври й залишалися жити в ній назавжди, причому дехто з них уславився як подвижник. Зокрема, тут у 1439 р. прийняв чернецтво з ім'ям Феодосій відомий полководець князь Федір Острозький, який передав обителі свої багатства.

Наприкінці XVI ст., долаючи різні труднощі, пов'язані з окатоличуванням українських земель, а також втручаннями у внутрішнє життя Лаври короля і магнатів, обитель активно відроджується: відбудовує храми і купує нові землі. І хоча монастир вже не мав тієї колишньої слави, що була в перші віки його існування, він залишається одним з найвизначніших духовних, просвітницьких і культурних центрів України.

Нова хвиля відродження Печерського монастиря, зростання його духовного авторитету почалося в період боротьби з унією, коли обитель очолювали, кожен свого часу, такі видатні діячі, як архімандрити Никифор Тур, Єлисей Плетенецький, Захарій Копистенський, св. митрополит Петро Могила, Інокентій Гізель та інші. Так, з ім'ям Єлисея Плетенецького пов'язаний початок книгодрукування в Києві.

Першою виданою в друкарні Києво-Печерської Лаври книгою, що дійшла до наших днів, є «Часословець» (1616-1617 рр.). У 1680-1690 рр. у Лаврі інок Батуринського Крупицького монастиря, майбутній святитель Димитрій Ростовський, складає «Житія святих», які й понині є улюбленим читанням християн.

З 1786 р. київські й галицькі митрополити були водночас настоятелями (священноархімандритами) Печерської Лаври. Першою особою після настоятеля в Лаврі був намісник – як правило, ієромонах або ігумен, пізніше – архімандрит. Всіма справами монастиря керував Духовний Собор на чолі з намісником. До нього входили керівники лаврських відомств. По духовних штатах наступним за старшинством після намісника був скарбничий. У його віданні були книги приходу й витрат усіх лаврських відомств.

Начальник рахункового стола звіряв прибуткові й витратні статті, складав щомісячні та річні відомості. Благочинний відповідав за порядок у Лаврі, наглядав за поведінкою ченців, послушників, розпоряджався вартою. Еклезіарх відав усіма лаврськими церквами, різницями, начинням, виготовленням і продажем свічок, дзвоновим благовістом і церковною сторожею. Келар завідував трапезною, проскурнею та всіма їстівними припасами. Помічником келаря був «ключар погрібний».

Ті, хто наглядав за Дальніми й Ближніми печерами, стояли на чолі братії печер і відповідали за порядок у печерах і печерних церквах. Лікарняний начальник піклувався про хворих і старих з числа лаврської братії. Економ внутрішній розпоряджався усім майном всередині Лаври; економ зовнішній керував лаврськими угіддями та господарством поза Києвом. Типограф керував друкарнею. Бібліотекар завідував лаврською бібліотекою. Для сповіді ченців обирався ними духівник.

Києво-Печерську Лавру не минув своєю монаршою увагою жоден з російських царів: Олексій Михайлович і Петро Великий, Катерина II, Ганна Іоаннівна, Ми-кола I і Микола II, Олександр I, Олександр II, Олександр III, Павло, Єлизавета... Під час відвідання Лаври царі, так само як і піддані, брали благословення в настоятеля, прикладаючись до його руки. Романови передавали в дар обителі особисто або через своїх посланців золоті хрести й лампади, рясно прикрашені діамантами оклади богослужбових книг, ризи золотого шитва, парчу й кипарисові гробниці для померлих угодників.

Серед дарувальників — імена великокнязівські, граф Шереметьєв і княгиня Гагаріна, граф Рум’янцев-Задунайський (похований в Успенській церкві) і князь Потьомкін, гетьман Мазепа, графиня Орлова-Чесменська та сотні інших. Значні суми на утримання Лаври дарували дворяни, купці, промисловці, іноземці. Навіть прості люди, з вельми скромним достатком, вважали за свій християнський обов'язок пожертвувати Лаврі частину заощаджень.

При Печерському монастирі існували будинок для прочан і лікарня, на будівництво яких, Лавра витратила понад ста тисяч карбованців. Свята обитель приймала на утримання до вісімдесяти тисяч паломників щороку. Багато хто з них не тільки безкоштовно жили в лаврському готелі, а й харчувалися за рахунок монастиря хлібом і щами три, чотири і більше днів поспіль. І так протягом десятиліть!

Лавра, як й інші монастирі імперії, виділяла значні кошти на розвиток освіти: утримувала власну початкову школу, Духовне училище, асигнувала кошти на навчання бідних учнів Київської єпархії і навіть встановила п'ять стипендій в духовно-навчальних закладах Києва і Костроми "На згадку про чудесний порятунок священного життя Государя-Імператора Олександра II 4 квітня 1866 року".

1 грудня 1860 р. в Лаврі відкрилося двокласне народне училище для дітей штатних служителів і жителів Києва. Згодом його було названо лаврською двокласною церковнопарафіяльною школою. У 1914 р. вона приймала на навчання до 130-140 дітей.

Істотними були пожертвування Лаври та інших великих монастирів у роки російсько-японської і першої світової війни.

Як бачимо, Києво-Печерська обитель завжди відгукувалося на будь-яку добру, християнсько-народну і церковно-суспільну справу. Добродійність, любов до ближніх створювали Києво-Печерській Лаврі заслужений авторитет. Свідченням тому є щедрі подарунки царів із супровідними документами "про дарування в ознаменування особливої прихильності до Обителі за труди й молитви братії Лаврської в ім'я спасіння душ людських".

У Лаврі склався унікальний некрополь. На території святої обителі, в церквах і печерах її спочивають: перший Київський митрополит Михаїл, князь Феодор Острозький, Єлисей Плетенецький, свт. Петро Могила, Інокентій Гізель, десятки інших видатних діячів вітчизни.

Багато хто з вельможних людей хотів, щоб після смерті їх поховали на Лаврському цвинтарі. Подібний заповіт залишив, зокрема, генерал-фельдмаршал Борис Петрович Шереметьєв. Проте після смерті Шереметьєва, який помер у Москві, за велінням Петра I тіло покійного доставили не в Київ, а в Олександро-Невськую Лавру Санкт-Петербурга.

На Різдвяному цвинтарі Лаври, у Великій Успенській церкві, на території обителі було поховано багато видатних діячів Росії та України, у тому числі дочка Б. П. Шереметьєва – Наталя (в чернецтві – Нектарія) Долгорукая. Не було людини в Росії, яка б не чула про важку долю цієї жінки. Опальна княжна прийняла схиму у Флоровському монастирі (в 1757 р., у віці 43-х років). Освічена, діяльна жінка, вона брала участь у відновленні Десятинної церкви та інших київських храмів. Черницю Нектарію, яка померла 3 липня 1771 р., з належними княгині й подвижниці почестями було поховано в Лаврі.

8 грудня 1769 р., через місяць після смерті імператриці Катерини - II, помер Петро Олександрович Рум’янцев-Задунайський, видатний воєначальник і державний діяч, фаворит царського двору, який усе свідоме життя присвятив служінню державі. Імператор Павло наклав на всю Російську Імперію триденний траур "На згадку великих заслуг фельдмаршала Румянцева перед Вітчизною". За заповітом Румянцева, тіло його перевезли до Києва і поховали в Лаврі, біля крилоса соборної Успенської церкви. Біля входу в храм, в особливо влаштованому приміщенні йому спорудили грандіозний пам'ятник.

У 1911 р. земля обителі прийняла останки Петра Аркадійовича Столипіна – видатного державного діяча Російської Імперії

Після жовтневого перевороту для Лаври почалися найважчі в її історії часи. Згідно з Декретом радянського уряду «Про відокремлення Церкви від держави і школи від Церкви» усе майно церковних і релігійних товариств було оголошене надбанням народу. 29 вересня 1926 р. ВУЦВК і Рада народних Комісарів УРСР ухвалили постанову про «Визнання колишньої Києво-Печерської Лаври історико-культурним державним заповідником і про перетворення її на Всеукраїнське музейне містечко».

Поступова ізоляція церковної громади, витіснення її новоствореним музеєм завершилися на початку 1930 р. повною ліквідацією монастиря. Частину братії вивезли за сотні кілометрів від Києва й розстріляли, інші були ув'язнені або заслані. Лавра була розорена і зруйнована.

Величезної шкоди архітектурним та історичним цінностям Лаври було завдано в роки Великої Вітчизняної війни. 3 листопада 1941 р. було висаджено у повітря Успенський собор. Досі точно не встановлено, ким виконувалися вибухові роботи – гітлерівцями чи радянським підпіллям. Проте залишається очевидною руйнівна і дика за своїм характером сутність обох безбожних режимів.

Наприкінці 50-х років посилився тиск партійно-політичної системи, і Заповідник перетворюється на розсадник заідеологізованої атеїстичної пропаганди. У цей час за вказівкою директивних партійних органів було засипано старовинні колодязі Антонія і Феодосія, які ще з давніх часів користувалися великою популярністю у віруючих, а також виконували дренажну функцію.

У 1961 р. волюнтаристським рішенням партійних органів діючий монастир, який поновив свою діяльність на території Нижньої Лаври у 1941р., за часів фашистської окупації, було закрито, його насельників вигнано.

У червні 1988 р. з нагоди святкування 1000-літнього ювілею Хрещення Київської Русі, згідно з постановою Ради Міністрів УРСР, новоствореній печерській громаді було передано територію Дальніх печер з усіма наземними будівлями й печерами; у 1990 р. передано територію Ближніх печер.

Лавра сьогодні

Чотирнадцять років тому, після майже тридцятирічного запустіння й гонінь на православну віру, знову відродився монастир, колиска руського чернецтва — Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра.

Усім відомо: просто руйнувати, будувати важко. Тому неможливо, щоб після стількох років переслідування віри, за час яких наш народ духовно послабшав, втратив багато традицій церковного життя, зокрема чернечого, враз постало перед нами монастирське духовне життя в усій своїй повноті.

Не так швидко робиться, як мовиться. Тому, очевидно, знадобиться ще не один десяток років для внутрішнього духовного устрою обителі. Але вогник чернечого життя засвітився і потягнулись до нього і ті, хто прагнув «життя постувального» і благочестиві миряни, які палко полюбили стародавню обитель з її видатними святинями.

Хоч якими довгими були роки лихоліть, духовні ниті, що пов'язують наш час з часами "вікопам'ятних діянь і подвигів богоносних отців" все же не перервались. І чи не диво, що сьогодні у центрі сучасного столичного міста, яке десятиріччями боролось із своєю священною історією, своїм же корінням, відродився оазис життя, сповненого віри і сподівання на Бога!

З чого починається життя монастиря? — З молитви. Без молитви і монастир не монастир, а просто гуртожиток. Тому центральне місце в монастирському житті займає богослужіння, а першим обов'язком ченця є його постійне молитовне спілкування з Богом. У цьому відношенні, милістю Божою, відродження Лаври пов'язане з тим, що до щойно відкритої обителі прийшли не тільки ново начальні іноки, а й повернулися старі лаврські ченці, які мали молитовний досвід і знали лаврські традиції.

Ще від часів преподобного Феодосія Печерського в Лаврі заведено давній спільножительний устав Студійського монастиря, але з часом виникли деякі особливості, які склали лаврську традицію.

День обителі починається з того, що вранці братія збирається у храмі на службу, що називається полуношницею. Братія читає граматки (поминання), де записані імена живих і померлих православних. Після завершення полуношниці відправляються часи, а після них — Божественна літургія. У Лаврі встановлено читання невсипущого Псалтиря. У невеликій каплиці на Ближніх печерах наче невгасима духовна лампада, безперервно, вдень і вночі, читаються святі псалми.

Особливе місце у лаврському богослужінні займають дні свят: Успіння Пресвятої Богородиці, храмових свят, — Різдва Христового (підземний храм у Дальніх печерах), Різдва Богородиці, Введення до храму Пресвятої Богородиці (підземний храм у Ближніх печерах), Благовіщення (підземний храм у Дальніх печерах), Тройці, Хрестовоздвиження, Зачаття Святої Анни, Усіх святих, Преподобних Антонія і Феодосія, а також Собор усіх Преподобних Печерських, Соборів отців, що спочивають у Дальніх і Ближніх печерах, на честь ікони Божої Матері "Живоносне джерело", а також окремі дні пам'яті Преподобних Печерських, коли відправляються полі єлейні служби.

У печерах служать молебні з промазуванням миром від мироточивих глав, і одяганням шапочки святого преподобного Марка Гробокопателя.

У святкові дні після літургії відправляється чин о Панагії ("панагія" у перекладі з грецької означає "всесвята" або "пресвята"). Панагією називається проскура, з якої під час Літургії виймається часточка на честь Пресвятої Богородиці. Ця проскура урочисто виноситься з храму і з призиванням імені Божої Матері ділиться між братією після трапези.

Згідно із Церковним Переказом, цей звичай сягає апостольських часів: апостоли після зішесття на них Святого Духа, перед тим як вирушити з проповіддю у різні країни, деякий час жили разом. Збираючись на трапезу, вони залишали для Христа за столом незайнятим найпочесніше місце і клали там хліб. Після обіду й молитви подяки вони піднімали цей хліб із словами: "Слава Тобі, Боже наш, Слава Тобі! Слава Отцю і Сину і Святому Духу! Величне Ім'я Святої Тройці! Господи Ісусе Христе, допомагай нам".

Цей обряд вони справляли й після того, як розлучилися одне з одним. На третій день після Успіння Пресвятої Богородиці, коли апостоли зійшлися на обід і за звичаєм підняли хліб, вони побачили вгорі Богородицю, оточену Ангелами. Вона пообіцяла апостолам завжди бути разом з ними. І тоді, замість слів: "Господи Ісусе Христе, допомагай нам!" апостоли вигукнули: "Пресвята Богородице, допомагай нам!" Після цього вони вирушили на гроб Богоматері й побачили, що тіла Її там немає — Пресвята Богородиця, як і Син Її, воскресла і перебуває на Небі.

Чернеча трапеза є продовженням богослужіння, оскільки пов'язана з одностайною подякою Богові за Його щедроти. Під час трапези читаються житія святих та різні повчання або тлумачення на Святе Письмо.

Лаврою зазвичай називають великі загальножительні монастирі, які за своїми розмірами й кількістю будівель нагадують невеликі міста, де є навіть вулиці ("лавра" у перекладі з грецької означає "вулиця"). І життя в цих чернечих містечках підпорядковане чітким законам і порядкам, без яких неможливе повноцінне чернече життя.

Старійшиною, або священноархімандритом Лаври, головою священоначалія монастиря є Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України. До виконання цього служіння він приступив у 1992 р., відразу після обрання його Предстоятелем Української Православної Церкви.

З 1994 року намісником Києво-Печерської Лаври є Преосвященніший Павел, єпископ Вишгородський, вікарій Київської Митрополії.

Питання, пов'язані з порядком богослужінь й послуху, контролюються благочинним.

Найважливіші питання монастирського життя виносяться на обговорення Духовного Собору Лаври.

Молитва й робота завжди були в Києво-Печерському монастирі основою життя. У житіях преподобних отців Печерських ми знаходимо багато прикладів тому: преподобного Антонія миряни часто бачили, наприклад, за роботою на землі — скромно, разом з іншою братією; преподобний Феодосій ніколи не залишався без діла, завжди знаходив рукоділля, навіть у святкові дні після богослужіння він виконував якусь роботу; преподобні Арсеній та Аврамій дістали прізвища Трудолюбивих; преподобний Микола Святоша, який відмовився від князівських багатств, виконував важкі послухи. І таких прикладів можна навести ще дуже багато.

Сьогодні Лавра має своїх сантехніків, слюсарів, теслярів, архітекторів, кравців, садівників, бджолярів, пекарів, кухарів і навіть фельдшера. Ведуться сільськогосподарські роботи. При монастирі працює екскурсійне бюро. В іконній та швацькій майстернях виробляють чудові твори церковного мистецтва. І на всіх цих ділянках роботи не обходиться без допомоги мирян, які з радістю допомагають братії.

Крилосний спів є послухом, який вимагає багато духовних і фізичних сил. Братія прагне відродити й зберегти традиції Києво-Печерського співу, які існують багато століть і надають богослужінню особливого піднесення й краси. Хор монастиря багато разів запрошували співати на різних духовних урочистостях. Він брав також участь у фестивалях церковного співу. Сьогодні видано кілька дисків із церковними пісне співами Лаври.

Відновлюється і лаврське книгодрукарство.

Особливе місце серед послухів займають послухи церковників, паламарів і печерників. Це — постійно близьке перебування біля святинь: у храмі, вівтарі або коло мощів преподобних. Такий послух окрім відповідальності вимагає неабиякої уважності, необхідної для збереження певного налаштування думок і почуттів, побожного ставлення до святині.

1988 рік став роком відродження обителі. Цей період збігся у часі з докорінними змінами у суспільстві.

Після сумнозвісного розколу в Українській Православній Церкві, з 1992 р. на території Лаври розташувались адміністративні корпуси Київської Митрополії. Декілька корпусів займають Київська Духовна Академія та Семінарія, котрі відновили свою діяльність 1989 року.

Відродження обителі сприятливо вплинуло на зовнішній вигляд архітектурного комплексу Лаври — відреставровані храми й корпуси, упорядковані зелені насадження монастиря. Після майже шести десяти років руїни відновлено Свято-Успенський собор — перлину Лаври.

Клопоти по його відбудові взяла на себе міська влада. Українська Православна Церква, яку очолює Митрополит Київський і всієї України Володимир, теж брала активну участь у відродженні храму: допомагала матеріальними засобами, робочими руками, а головне — освятила початок й завершення реставраційних робіт.

Проте духовне відродження має на меті не стільки будівництво кам`яних церков і соборів, скільки створення храмів душ людей, які приходять до земних храмів у пошуках Бога, зцілення та спасіння.

Тож у подарований нам, молитвами печерських преподобних, святих новомучеників і страстотерпців, час покаяння будемо з почуттям щирої подяки і страхом Божим осмислювати те, що було і те, що відбувається нині, будемо молитися і творити діла спасіння. Пильнуйте і моліться, щоб не зазнати спокуси... знайте, близько перед дверима, — звертається до нас Господь словами святого Євангелія — Бо в котру годину не думаєте, прийде Син Людський... (Мф. 26, 41; 24, 33, 44).


14.06.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!