Osvita.ua Вища освіта Реферати Релігієзнавство Основні течії протестантизму. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Основні течії протестантизму. Реферат

Реформація католицької церкви поклала початок протестантизму — новій течії в християнстві, яка об'єднує ряд церковних напрямів. Для всіх цих напрямів спільними є такі принципи: заперечення верховної влади папи, невизнання ікон, культу святих і Богоматері, вимоги скасувати чернецтво, спростити обряди, скоротити кількість релігійних свят, "здешевити" церкву

Реформація. У XVI ст. виник рух за реформу католицької церкви, що згодом став загальноєвропейським і був підтриманий різними верстами населення. Він став важливим етапом боротьби буржуазії ряду країн проти феодалізму.

Своєрідність Реформації полягала н тому, що боротьба міської буржуазії (бюргерства), селянства та міської бідноти з феодалами зовнішньо мала релігійний характер і була спрямована проти першого феодального стану — католицького духовенства. Революційне крило в Реформації виступало і проти дворянства. Воно боролося проти майнової нерівності, спираючись у своїх вимогах на деякі положення Євангелія. Бюргерство в союзі з дворянством рішуче йому протидіяло.

Дворянство, яке також брало участь у проведенні Реформації, використовувало її для обмеження влади церкви і духовенства та присвоєння церковних земельних володінь. У цілому Реформація була першою, ще незрілою, буржуазною резолюцією.

Реформація поклала початок протестантизму — новій течії в християнстві, яка об'єднує ряд церковних напрямів. Для всіх цих напрямів спільними є такі принципи: заперечення верховної влади папи, невизнання ікон, культу святих і Богоматері, вимоги скасувати чернецтво, спростити обряди, скоротити кількість релігійних свят, "здешевити" церкву.

Особлива увага в протестантизмі приділяється внутрішній, особистій релігійності, а не її зовнішньому прояву. Важливою особливістю протестантської церкви є її національний характер, тому що вона виникла в умовах формування буржуазних націй.

У ранньому протестантизмі XVI— XVII ст. були такі основні напрями:

  • Лютеранство;
  • Кальвінізм;
  • Англіканство;
  • Унітаризм;
  • анабаптизм.

Лютеранство. Це одна із основних течій протестантизму — сформувалася у результаті реформаційних рухів у XVI ст. Головні принципи віровчення сформульовані М. Лютером (1483—1546 pp.) — монахом августинського монастиря. У жовтні 1517 р. він кинув виклик Папі римському: прибив на дверях церкви у Віттенберзі список із 95 тез, у яких осуджувався продаж індульгенцій, викривалися зловживання католицької церкви. Обурення католицькою церквою назрівало вже давно, тому тези Лютера сколихнули всі класи Німеччини. Так розпочалася Реформація.

М. Лютер відіграв велику роль у виробленні вчення та організації протестантської церкви. Від католицизму лютеранство зберегло лише те, що безпосередньо не суперечило Святому Письму. Із таїнств визнаються два основних — хрещення, яке в лютеранстві здійснюється над немовлятами обмиванням, і причастя, в ученні про яке католицький догмат про перетворення хліба і вина в тіло і кров Христа замінено положенням, згідно з яким тіло і кров Христа таємно "присутні" під час причастя.

На відміну від католиків, лютерани вважають, що "врятуватися" можна завдяки особистій вірі без вирішального посередництва церкви. Тому найзначимішою в лютеранстві є проповідь, а не обряди, як у католицизмі. Саме проповіддю духовенство намагається сформувати внутрішні релігійні переконання людини.

На перший план воно висуває догму про "природжену зіпсованість" людини, її гріховність. Лютерани визнають Біблію і "Книгу згоди", яка складається з "Аугсбурзького віросповідання", "Апології", "Великого" і "Малого" катехізисів (коротких викладів основ віровчення).

Церкву очолює Синод, членами якого є і духовенство, і парафіяни. Лютеранські парафії очолюють пастори, яких запрошують громади. Громади об'єднуються в єпархії на чолі з єпископами.

З Німеччини лютеранство поширилось в Австрію, Угорщину, Францію, скандинавські країни, а також у Північну Америку.

Нині у світі 75 млн. лютеран, 192 лютеранські церкви. Близько 50 млн. віруючих об'єднані у Всесвітній лютеранський союз. В Україні налічується 33 громади.

Кальвінізм. Вчення цієї також впливової течії протестантизму розроблено і систематизовано викладено в Швейцарії французьким теологом і проповідником Ж. Кальвінізм (1509—1564 pp.). Кальвінізм докорінним чином реформував католицизм: заперечувались ієрархічна побудова церкви і верховенство Папи римського.

Єдиним джерелом і авторитетом нової церкви визнавалось Святе Письмо. Церква, ієрархія і культ значно спрощувались. Богослужіння проводиться рідною мовою. Як і в лютеранстві, із християнських таїнств залишились хрещення і причастя, які розглядаються як символічні обряди.

Кальвінізм запровадив демократичне управління церквою: незалежні одна від одної громади (конгрегації) віруючих управлялись консисторіями, в які входили пастор, диякон і старійшини (пресвітери), які обирались всією громадою. Вищим органом став провінціальний синод, який складався з делегатів від провінційних консисторій. На національному рівні діяв національний Синод. Ця церковна структура в основному зберігається в сучасних реформатських (конгрегаціоналістських і пресвітеріанських) церквах, які обстоюють кальвінізм.

Характерною рисою кальвіністського вчення є положення про безумовну наперед визначеність. За кальвінізмом, усі люди поділяються на "обраних" та "осуджених". Перші ще до свого народження визначені Богом для небесного блаженства, другі — приречені на вічні муки, і ні дії людини, ні віра не можуть змінити їх долю.

Тому лише та людина "врятується", яка вірить, що "вибрана" Богом. Однак це фаталістичне вчення доповнювалось твердженням, що успіх у справах (" значення) також є свідченням можливої обраності. Таким чином, освячувалися буржуазний успіх і поділ на не багатьох "обраних" і масу знедолених. Задоволення досягнутим, не підприємливість, відсутність прагнення до збагачення кальвінізм розглядав як тяжкий гріх.

Сучасні кальвіністи поділяються на реформатів, пресвітеріан і конгрегаціоналістів. До реформатів належать кальвіністи Європи. До пресвітеріанства — англо-шотландські кальвіністи вестмінстерського сповідання. Конгрегаціоналістами є ті кальвіністи (в Англії, СИТА та інших державах), які виступають за незалежність кожної громади і заперечують будь-які керівні органи, а їхні громади лише погоджують між собою свої догмати і культ.

Реформатські та пресвітеріанські церкви об'єднані у Всесвітній альянс реформатських церков (близько 40 млн. віруючих), центр якого знаходиться в Женеві. В Україні 98 реформатських громад (у Закарпатті).

Англіканство. Ця церква з усіх протестантських церков є найближчою до католицизму. Вона виникла в Англії внаслідок використання ідей Реформації для зміцнення королівського абсолютизму. У 1534 р. парламентським "Актом про верховенство" короля було проголошено главою церкви, церковні відносини з Ватиканом — розірвано, монастирі скасовано, мощі та ікони спалено, а монастирські землі конфісковано (їх дістали дворяни).

Парламентськими актами були запроваджені як обов'язкові всіх віруючих "Книга парафіяльного богослужіння" і символ віри англіканства із 39 статей. Ті, хто не погодився з новою церквою, а це були католики і кальвіністи, були піддані жорстоким переслідуванням.

У результаті англійської буржуазної революції (середина XVII ст.), яка була спрямована проти королівського абсолютизму, феодального дворянства та англіканської церкви, остання була замінена кальвіністськими церквами, спочатку пресвітеріанською, а потім конгрегаціоналістською. Однак у період Реставрації англіканську церкву було відновлено. Після другої буржуазної революції в Англії (кінець XVIII ст.) англіканська церква залишилась панівною, але були дозволені й інші віросповідання.

З часом в англіканстві склалися три напрями: "висока", "низька" і "широка" церкви." Висока" церква, яка репрезентувала інтереси аристократії, прагнула до компромісу з католицизмом; "низька" підкреслювала протестантські моменти в англіканстві, а "широка" — намагалася об'єднати всі християнські течії.

Як державна і очолювана королем, який призначає єпископів, англіканська церква фактично керується державною владою, що вирішує церковні питання. Більшість єпископів є членами палати лордів. Зберігається церковний суд. З 1919 р. скликаються національні церковні збори в складі трьох палат: єпископів, нижчого духовенства і парафіян. Однак їхні рішення підлягають затвердженню парламентом.

В адміністративному відношенні англіканська церква поділяється на дві церковні провінції: Кентерберійську та Йоркську на чолі з архієпископам й, а до складу провінцій входять єпархії. Примасом (від латинського — перший) англіканської церкви є архієпископ Кентерберійський.

Крім Англії, англіканство існує в Шотландії, Уельсі, Ірландії, СІЛА, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Індії, Кореї, Японії, Південній Африці, Західній Африці. Налічується близько 68 млн. прихильників англіканства.

Унітаризм. Унітаріями (з латинської — єдиними) або антитринітаріями (з грецької — гірот: трійці) називають прихильників християнського вчення, яке відкидає основний догмат християнства — догмат "триєдності Бога". Із запереченням трійці в унітаріїв пов'язано і заперечення божественності Христа. Бога, якого визнають унітарії, вони іноді уявляють як "світовий розум" і ототожнюють з природою.

Унітаризм виник за часів первісного християнства. Упродовж середніх віків існував як раціоналістична єресь, а під час Реформації став одним з радикально-буржуазних напрямів у протестантизмі. Різновидом унітаризму того періоду було вчення Ф. Социна в Польщі (1539—1604 pp.). Унітарії-протестанти відкинули разом з догматом про "триєдність" церковне вчення про гріхопадіння, вірили у природжену доброту людини, обстоювали свободу наукових досліджень та релігійну терпимість, основу моралі вбачали не в релігії, а в совісті та розумі.

За ці ідеї унітарії зазнали гонінь, в яких брали участь не лише католицькі церковники, а й більшість церковників-протестантів. Так, видатного природознавця М. Сервета (близько 1511 — 1553 pp.) як противника унітаризму за наказом Ж. Кельвіна було спалено. В Англії "Акт про віротерпимість" (1689 р.) тривалий час на унітаріїв не поширювався, лише в 1813 р. закон про смертну кару унітаріїв було скасовано. Нині у світі унітаріїв дуже мало: близько 100 тис. у СІНА і 25 тис. в Англії.

Анабаптисти. Так себе називали послідовники селянсько-плебейського громадсько-релігійного руху, який в період Реформації протистояв не лише феодально-католицькому, а й бюргерсько-протестантському табору.

В історії анабаптизму розрізняють два періоди. У 20-ті pp. XVI ст. в Саксонії та Швейцарії анабаптисти спочатку були сектантами, які вірили в близьке "друге пришестя" і пасивно мріяли про встановлення на землі тисячолітнього правління Христа, яке уявляли на зразок зрівняльно-споживацького комунізму.

У період Селянської війни в Німеччині (1524—1525 pp.) більшість анабаптистів пішла за Т. Мюнцером (1490 — 1525 pp.) — вождем німецького революційного селянства та плебейства, ідеологом народної Реформації. Вони склали революційну партію, яка намагалася лише своїми силами, не очікуючи "спасителя", встановити на землі "царство Боже".

Після перемоги союзу феодалів і бюргерів анабаптисти зазнали жорстоких переслідувань. Значну їх частину було спалено. Деякі після поразки повернулися до ідеології пасивності, непротивленства.

Однак революційна проповідь ще продовжувала лунати серед анабаптистів Північно-Західної Німеччини та Голландії. У 1534 p., здобувши більшість в раді м. Мюнстера, анабаптисти здійснили деякі кроки для встановлення Е місті соціальної рівності: скасували гроші і запровадила продуктообмін, конфіскували матеріальні надлишки та ін. "Мюнстерську комуну" було знищено загонами феодалів, а її керівники загинули.

З цього часу розпочався третій аполітичний і непротивленський період в історії анабаптизму. Поступово анабаптисти відмовились від революційної боротьби, обмежилися внутрішнім життям своїх громад. У цих громадах стали переважати ідеї проповідника непротивленства Менно Симонса (1492 — 1559 pp.), через що анабаптистів стали називати менонітами.

Відповідно до релігійних принципі" анабаптизму особиста віра може бути вищою не лише за церкву, а й за Святе Письмо. Анабаптисти заперечували наперед визначеність, першорідний гріх, а деякі з них — і трійцю, схиляючись до унітаризму. У релігійних обрядах анабаптисти вбачали лише умовні символи, які не мають ніякої надприродної сили. Вважаючи, що прийняття релігії повинно бути усвідомленим, у 1525 р. вони запровадили хрещення дорослих. Ті, хто хрестилися немовлятами, хрестились повторно, перехрещувались (тому анабаптистів називали ще перехрещеннями).

Відкинувши церковну ієрархію, анабаптисти в своїх громадах дотримувались релігійної рівності всіх віруючих. Переслідування цієї церковної групи тривало до XVIII ст. Деякі ідеї анабаптизму були сприйняті баптистами та квакерами.


14.06.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!